Дорослішання довжиною в 30 років

Кожного року дата Незалежності України асоціюється в нас із класичними кадрами – внесення синьо-жовтого прапора у залу засідань Верховної Ради. Серед облич цього дійства – на передньому плані В’ячеслав Чорновіл. Його сміливо можна вважати першопрохідцем відновлення української незалежності. Адже саме В’ячеслав Чорновіл як дисидент, редактор підпільного впливового журналу «Український вісник», лідер національно-демократичного руху 90-х заклав підвалини, а потім укріпив фундамент своєю зрілою політичною стратегією розбудови держави. В’ячеслав Чорновіл зумів дати правильний орієнтир в усьому: внутрішня політика, включаючи питання Криму, Сходу, культури та освіти, незалежної журналістики, національної безпека, розбудови армії та ринкової економіки.

Однак звернімо увагу на ще один аспект далекоглядної діяльності В’ячеслава Чорновола – зовнішньополітичний, і його влучні ідеї, що стали втілюватися лише 30 років потому.

«На Захід підеш – коня знайдеш, на Схід підеш – ярмо знайдеш»

Наприкінці липня цього року Україна вперше за час незалежності отримала Стратегію зовнішньополітичної діяльності. У ній визначено шість ключових напрямків: забезпечення суверенітету та територіальної цілісності України; протидія агресивній політиці Російської Федерації; курс на членство в ЄС та НАТО; просування українського експорту і залучення іноземних інвестицій; захист прав та інтересів громадян України за кордоном; просування позитивного іміджу України у світі.

Цей документ цінний передусім тим, що він є, що він чітко фіксує напрямок України і ставить крапку у намаганні різних політичних груп спекулювати на питанні курсу нашої держави. Тепер, є надія, Україна чітко просуватиметься по заданому вектору без коливань та розворотів, які вже випадали на нашій історичній долі.

Однак повернімося в минуле 30 років тому. Якщо вивчати період відновлення незалежності Української держави, її історію 90-х, розбудову демократичного ладу, то виникає думка, що саме В’ячеслав Чорновіл був одним із небагатьох, хто мав чітке й послідовне бачення зовнішньополітичного курсу України. І він був чи не найяскравішим політичним діячем, лідером думок, хто міг успішно переконувати в цих ідеях простих громадян.

Почнімо з того, що В’ячеслав Чорновіл завжди був проти входження до будь-яких структур, які ініціювала Росія, зокрема він протестував проти участі України в СНД. Як палкий прихильник євроінтеграції і завбачливий політик, який аналізував на кілька кроків уперед, Чорновіл вбачав у СНД не що інше, як імперську амбіцію Росії зберегти вплив у колишніх радянських республіках. Він одним із перших у залі засідань Верховної Ради, на офіційних зустрічах активно підкреслював агресивні дії держави-сусіда, такі як посягання Російської Федерації на Крим, Севастополь, Чорноморський флот і наполягав на зверненні в Раду безпеки ООН зі скаргою та вимогою запровадити санкції. «Треба припинити балаканину про «стратегічне партнерство» і «великого сусіда» і готувати народ до можливого загострення стосунків з державою, яка прямо заявила про свої аґресивні наміри» (В. Чорновіл «Пульс української незалежності»).

І хоча з ідеєю СНД таки було покінчено, проте українці все ж десятиліттями вірили в ідею «братання» в той час, як Чорновіл відверто волав скинути рожеві окуляри. І коли б застереження політичного лідера були би враховані, Україна на своєму відновленому історичному шляхові не втрапила б у криваву пастку.

«Крок за кроком іти додому, в Європу!»

Ще в рухівських документах 1992 року (а Чорновіл якраз і став головою Народного руху в цьому ж році) йшлося про необхідність розширення НАТО на Схід і перетворення його в систему колективної безпеки для цілої Європи. У 1997 році В’ячеслав Чорновіл як голова Народного руху України виступив із вимогою подати заявку на участь України в НАТО.

У тому ж році Чорновіл закликав причорноморські держави прийняти хартію про демілітаризацію Чорного моря в рамках програми «Партнерство заради миру», яка б обмежила розміри військово-морських сил в акваторії моря. Це виключило б і потребу базування російського флоту в Севастополі.

Напрочуд далекоглядним Чорновіл був і в питанні енергетичної безпеки України. «Потрібно припинити ганебні зволікання з будівництвом нафтотерміналу та укладенням угод про альтернативні джерела енергопостачання (такі пропозиції, вигідніші за російські, є)», – запевняв політик.

Ще задовго до своєї політичної кар’єри В’ячеслав Чорновіл здобув авторитет і славу на Заході, зокрема завдяки своїй дисидентській діяльності. Тож потім до нього дослухалися лідери інших країн, адже його репутація була бездоганною, на відміну від політиків із комуністичним минулим, до яких ставилися із пересторогою і певною недовірою.

Він зустрічався із президентом Чехії Вацлавом Гавелом, президентом США Рональдом Рейганом, держсекретаркою США Мадлен Олбрайт, прем’єр-міністеркою Великої Британії Магарет Тетчер.

Ярослав Кендзьор, соратник Чорновола, народний депутат кількох скликань, розповідає: «Великим авторитетом він був для Вацлава Гавела. Вони були як побратими. Гавел – публіцист, письменник відсидів у тюрмах за свою позицію, В’ячеслав – так само. Із Лєхом Валенсою також він був у дуже добрих контактах, як і з багатьма конгресменами і сенаторами США. Я знаю абсолютно точно, що коли Маргарет Тетчер хотіла зрозуміти якесь рішення уряду, парламенту, чи щось більше дізнатися про події у громадському, соціальному житті українців, для неї найбільшим авторитетом в Україні був В’ячеслав Чорновіл. Важливою була саме його експертна думка».

Вячеслав Чорновіл як голова провідної української націонал-демократичної партії 1990-х років – Народного руху України (НРУ) – завдяки своїй харизмі, авторитетові активно та через особисті контакти налагоджував для України дипломатичні зв’язки із провідними західними державами.

Бельгійський дипломат українського походження Зенон Коваль, який впродовж 1992–1995 років працював Спеціальним радником Посольства України в Брюсселі, пригадує: «Вкінці 1992 року мене запросили працювати при Посольстві України в Брюсселі. Тоді першим послом України в Бельгії був Володимир Василенко. Українські політики якраз приїжджали в Бельгію. Поміж них був і Левко Лук’яненко та В’ячеслав Чорновіл. Я пригадую його енергійність, він швидко на все реагував і блискавично відповідав на питання».

За словами професора, історика Василя Деревінського, «важливого значення у сфері зовнішньополітичної діяльності В'ячеслав Чорновіл надавав вступу України до Ради Європи». Адже діяльність цієї міжнародної організації полягає у захисті та зміцненні демократії, прав людини. У 1995 році Україна стала членом Ради Європи, а Чорновіл увійшов до складу парламентської делегації, яка брала участь у роботі цієї міжнародної організації. Діяльність української делегації давала Україні широкі можливості: міжнародне співробітництво, гармонізація національного законодавства з міжнародним, удосконалення та зміцнення демократичних інститутів.

«Центральна Європа — простір для миру та співпраці»

Ще одна надважлива й перспективна ідея, яку обстоював український лідер, – був Балто-Чорноморський союз, або ж Міжмор’я. Балто-Чорноморський союз означає співробітництво центральноєвропейських держав, до шерегу яких Чорновіл відносив і Україну. Він писав: «Ми – центральноєвропейці. Нас об’єднують не тільки географічне сусідство, а й спільність долі. Переважна більшість країн цього реґіону зовсім недавно входила до складу так званого соціалістичного табору, або, як у нас називали, «соціалістичного концтабору», а частина з них – ще й до радянської імперії. У нас свої особливості, тому деякі рецепти, що їх пропонують із Заходу, інколи у нас не спрацьовують. У нас власний досвід».

«Співробітництво країн Балто-Чорноморського реґіону, – стверджував Чорновіл, – мусить знайти організаційне оформлення. Варто подумати про проведення наступних зустрічей з чітко визначеного кола питань, а також про створення консультативного центру. Це допоможе краще використати досвід один одного, а за необхідності – об’єднати зусилля, в тому числі дипломатичні, для взаємного захисту». (Час/Time 11-17 вересня 1997 р., № 36 (167))

Ідея Балто-Чорноморського союзу активно розроблялася на початку 90-х Білоруським народним фронтом і його лідером Зеноном Позняком та Народним рухом України на чолі з В’ячеславом Чорноволом. Однак потім про неї забули надовго, концепція єднання країн Балтії та України не виходила далі, аніж двосторонні дипломатичні відносини.

Абсолютно переломним для цієї ідеї став липень 2020 року, коли Україна ініціювала створення «Люблінського трикутника», тристоронньої платформи для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва Польщі, Литви та України. Взаємодія трьох країн, що побудована здавна на історичних перетинах, цінностях та інтересах, має великий потенціал і відкриває можливості передусім для України. По-перше, це хороша консолідація проти агресивних дій Росії. По-друге, творці Люблінського трикутника вже представляють цю платформу як міцний безпековий щит для Європи. Ще потужніша співпраця України з країнами НАТО та ЄС, входження до цього «щита» безпеки наближає її до мети європейської та євроатлантичної інтеграції. Отже, як ми бачимо, потрібно було 30 років, щоб ідея Чорновола запрацювала як реальний і практичний інструмент.

«Мати на українській землі державу українського народу»

В’ячеслава Чорновола називали запальним і безкомпромісним. Він не йшов на поступки, якщо це не стосувалося національних інтересів України. Він не був кадровим дипломатом, але свій внесок у розбудову проєвропейської зовнішньополітичної стратегії України здійснив. Не останню роль у цьому зіграла міцна дружба В’ячеслава Чорновола та Геннадія Удовенка.

Дві надпотужні постаті на зламі століть. Обидва були лідерами Народного руху в різний час. Обидва за найбільший орієнтир завжди мали патріотизм і досягли великого. Геннадій Удовенко став 2-м міністром закордонних справ незалежної України і 52-м президентом Генеральної асамблеї ООН, В’ячеслав Чорновіл хоч і не став президентом України, але став неформальним її лідером. Безперечні символи української незалежності: їх обох називають батьками-засновниками української дипломатії та політики європейського демократичного типу.

«Держава – це я: портрет української України»

Темі зовнішньополітичних ідей і поглядів В’ячеслава Чорновола присвячена окрема частина документального кінодослідження «Держава – це я: портрет української України», про яке Радіо Свобода писало й раніше.

Творча команда кінопроєкту (режисер – Станіслав Литвинов, оператор – Михайло Шелест, продюсер – Іван Дутчак) відзняла для фільму унікальні кадри сучасної України, історичні місця, пов’язані зі шляхом Чорновола. Найближчим часом заплановані зйомки за кордоном, зустрічі з соратниками українського лідера – Вітаутасом Ландсберґісом, першим головою Парламенту Литви, і колишнім президентом Польщі Лєхом Валєнсою.

А до відзначення 30-річчя відновлення незалежності України творці фільму випустили ще один ексклюзивний трейлер.

Андріана Біла – журналістка, філолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода