Про Володимира Гіляровського часто можна почути, що це саме він зображений в центрі відомої картини Іллі Рєпіна «Запорожці» в образі кремезного веселого козака у білій папасі – таким часом уявляють «Тараса Бульбу». І справді, якщо ми подивимося на пізні портрети Володимира Гіляровського, то побачимо неабияку схожість його образу із зображенням веселого літнього козака на картині Рєпіна.

От тільки писати свою картину Ілля Рєпін почав у 1880 році, а ескізи, на яких зображений кремезний козак, що регоче на всю картину, з’явилися вже у 1878 році.

У цей час Володимир Гіляровський 23-літній юнаком відправляється у складі загону кубанських козаків на війну Росії з Туреччиною «задля визволення болгарського народу з-під турецького ярма», як подавала офіційна російська версія цієї війни. Збереглася світлина молодого Гіляровського, статного, безвусого, в кубанській черкесці, аж нічим не подібного на старого козарлюгу Тараса Бульбу з полотна Іллі Рєпіна.

Та і сам Гіляровський, хоч і був другом Рєпіна, ніколи не згадував, що на картині зображений саме він. З інших джерел ми знаємо, що для створення образу веселого міцного козака Рєпін їздив аж у Стародуб Чернігівської губернії (зараз райцентр Брянської області Росії), і зобразив на своїй картині в цьому образі мешканця Стародуба, українського композитора Олександра Рубця, який і за статурою, і за віком більше підходив для втілення цієї постаті.

А Гіляровському цей могутній козак із картини його друга дуже сподобався, і коли він через кілька десятиліть досягнув віку «Тараса Бульби», то не проти був своєю зовнішністю бути схожим на цього запорожця. Коли хто-небудь з молоді казав, що на картині зображений саме Гіляровський, той не перечив, хоч і не стверджував цього. Так і виник цей міф.

Звідки ж у Гіляровського була така любов до України? Народився «дядько Гіляй», як його звали близькі друзі, у Вологодській губернії, де його батько був помічником економа одного з місцевих маєтків, а економом був його дідусь по матері, чорноморський козак з Кубані Петро Мусатий, чий батько-запорожець прийшов на Кубань із Січі після розгрому Запорожжя Катериною ІІ у 1775 році.

Володимир Гіляровський так згадував про своїх родичів: «Наша сім'я жила дуже дружно. Батько і дідусь були завзяті мисливці і рибалки, перші ведмежатники на всю округу, поодинці з рогатиною ходили на ведмедя. Дідусь трохи не саженний (сажень – 2.13 м, – ред.) на зріст, сухий, жилавий, носив завжди свою черкаську кошлату папаху і ніколи ніяких шуб, крім лисячої, домашнього сукна чумарки та грубої свитки, яка була така широка, що нею можна було покрити коня з ногами і головою».

Пішовши у дідуся фізичною силою та сміливістю, Володимир Гіляровський став найвідомішим кримінальним журналістом Москви свого часу. Він не боявся відправитись у найнебезпечніші куточки «білокам’яної», злочинницькі «малини» і «хази», куди боялися сунути носа навіть московські поліцейські. Власні спостереження з життя кримінальної столиці Гіляровський зібрав згодом у двох своїх книжках – «Нетряні люди» та «Москва і москвичі».

А в образі Тараса Бульби для нащадків Гіляровський все-таки постав. В 1909 році, з нагоди сторіччя з дня народження Гоголя, в Москві було відкрито пам'ятника цьому письменнику. На барельєфах постаменту скульптор Андрєєв зобразив героїв найвідоміших творів Гоголя. Чільне місце «українського» барельєфа пам'ятника займає саме постать Тараса Бульби, для якої якраз і позував Гіляровський. І цей факт, на відміну від картини Рєпіна, цілком доведений.

Багато цікавих історій можна розказати про Гіляровського. Про те, як Ілля Рєпін присвятив йому вірш, написаний українською мовою. Або як сам Гіляровський написав поезію, в якій, на противагу Олександру Пушкіну та його «Полтаві», славив не Петра Першого, а гетьмана Мазепу, Костя Гордієнка і шведського короля Карла ХІІ. Але про це все – наступного разу.

Ігор Роздобудько – історик, перекладач, член Малої Ради Громади українців Росії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода