Чи могла Україна військовою операцією втримати Крим?

Державне бюро розслідувань України назвало «справжні причини та умови», що сприяли анексії Криму у 2014 році. Згідно з повідомленням на сайті відомства, до неї призвели «злочинне скорочення Збройних сил України» та незаконні організаційні зміни в них, підрив мобілізаційної готовності, знищення системи протиповітряної оборони і відсутність заходів реагування на зовнішні загрози.

На думку слідчих, колишній начальник Генерального штабу ЗСУ Володимир Замана за співучасті експрезидента Віктора Януковича та двох колишніх міністрів оборони Павла Лебедєва і Дмитра Саламатіна в період з 2012 до 2014 року «підірвали обороноздатність, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, чим вчинили державну зраду». Відносно цих осіб вже завершене досудове розслідування, підкреслили в ДБР. Публічних коментарів з цього приводу з боку обвинувачених або їхніх адвокатів поки немає.

Передумови і причини анексії в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Олександром Лащенком обговорювали колишній голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим Сергій Куніцин, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтем Чийгоз та український військовий експерт Олег Жданов.

‒ Пане Куніцин, що ви думаєте з приводу списку передумов анексії, озвученого ДБР?

Переважно я з усім згодний. Запобігти тому, що в підсумку сталося, було складно, але можливо. Це, звичайно, був зручний для нападу Росії час, коли в Україні змінилася влада, а в силових структурах і Збройних силах служили люди, поставлені Віктором Януковичем. Звичайно, не всі були зрадниками: у Генштабі працювали ті, хто попереджав про анексію, про плани Росії. Наскільки я знаю, навіть був розроблений план проведення навчань, які б запобігли анексії шляхом висунення в Крим українських підрозділів з материка. Однак ці накази так і не були віддані, тоді як патріоти України на півострові чекали якогось рішення.

‒ А чи бачили ви особисто як представник президента України в Криму політичні шляхи вирішення цієї кризи?

Куніцин: Безумовно. На так званий референдум тоді збиралися винести зовсім не входження Криму до складу Росії, а формування утворення з колосальними повноваженнями у складі України. Я запропонував скликати Верховну Раду і делегувати Криму будь-які повноваження, реанімувавши відповідний закон 1992 року. Це відразу знецінило б первинний варіант «референдуму»! Уже до такого рішення можна було б додати дії військовослужбовців ‒ не обов'язково воювати, але вжити певних заходів. Усе це ‒ навіть незважаючи на розвал української армії. Мені здається, тоді, наприкінці лютого ‒ початку березня 2014 року, була упущена можливість утримати Крим у складі України. Все ж росіяни були впевнені в захопленні півострова не до кінця ‒ дивилися, як реагуватиме на них населення, українська армія тощо.

‒ Який день, по-вашому, став точкою неповернення?

Куніцин: Усе розвивалося настільки динамічно, що мені складно сказати. Головне було ось що: чим менше ми пручалися в політичному та інших сенсах, тим впевненіше почували себе росіяни.

• Крим. Реалії

‒ Ахтем-аг'а, ваша думка щодо озвучених передумов анексії?

Чийгоз: Я думаю, що це неповна картина. Тоді як згадується роль деяких військових у здачі національних інтересів, інші винесені за дужки, і за ці роки зрушити цю справу з мертвої точки не вдалося. Хоча я сам давав свідчення у прокуратурі Автономної Республіки Крим щодо цього і говорив, зокрема, про роль останнього голови уряду АРК Анатолія Могильова в анексії. Нашим слідчим органам потрібно розуміти, що спроба вивести когось за дужки ніколи не дасть повноцінної картини.

‒ Варто зазначити, що сам Анатолій Могильов в інтерв'ю Радіо Крим.Реалії стверджував, що в межах своїх повноважень зробив усе для того, щоб захистити територіальну цілісність України.

Чийгоз: Я думаю, оскільки ДБР не взяло на себе функції політичного аналізу, то це має зробити держава ‒ в особі президента, парламенту. Треба чітко зафіксувати основні аспекти того, як Крим здавали на догоду російським інтересам усі ці роки до анексії, включаючи ігнорування політичних прав кримськотатарського народу... Зараз, шість років по тому ми знову потрапили в таку ситуацію, коли виникає відчуття, що нас знову здають. Питання Криму відсунулося на задній план, при цьому влада абсолютно неправильно діє і після стількох років загалом правильної політики починає здавати наші тимчасово окуповані території.

Переговорні процеси йдуть непогано, але роль України в Європі та міжнародних інституціях різко знизилася після того, як декілька років вона була дуже суттєвою. Все це змушує сильно турбуватися про те, що наша боротьба в Криму може виявитися марною, враховуючи, що саме кримські татари отримують шалені терміни за спротив окупації. Так що найважливіше зараз ‒ змінити сформований вектор політики України.

‒ Пане Жданов, як військовий експерт що ви можете додати до висновків українських правоохоронних органів?

Жданов: Мені дуже шкода, що ДБР займається пошуками цапів-відбувайлів. Я вважаю, що ми втратили Крим у результаті особистого рішення Олександра Турчинова. Саме він як виконувач обов'язків президента України не віддав наказ про захист територіальної цілісності України ‒ ось і вся історія. Закон прямо зобов'язує його вживати таких заходів!

Мені не дуже зрозуміло, на підставі чого ДБР проводить причинно-наслідковий зв'язок між станом Збройних сил України на початку 2014 року та втратою півострова. Адже застосування армії не було, і ми не можемо оцінити, утримали б ми з її допомогою Крим чи ні.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чому не втримали Крим: стенограма РНБО від 28 лютого 2014 року

Давайте тоді почнемо з Леоніда Кравчука, який здав українську ядерну зброю, через що Росія 20 років по тому наважилася напасти і захопила Крим! Можливо, цей зв'язок й існує, однак при тому ж жалюгідному стані Збройних сил Україна у травні 2014 року змогла відстояти Донбас.

‒ Сам Олександр Турчинов в інтерв'ю Крим.Реалії говорив, що в умовах зміни влади Збройні сили України були практично паралізовані. Ну ось, припустимо, він як виконувач обов'язків президента віддав би наказ воювати за Крим і його виконали б. З огляду на блокування українських військових частин у Криму, шанси перемогти Росію взагалі були?

Жданов: Ви перебільшуєте. Насправді така відповідь мала б величезні шанси на успіх. Первинне висування російських військ ішло з міста Севастополя, і було б достатньо заблокувати його силами двох батальйонів та одного артдивізіону. Плюс у Криму була підтримка місцевого населення ‒ кримських татар, які продемонстрували силу 26 лютого 2014 року в Сімферополі. Повірте, якби Україна тоді діяла рішуче і чинила збройний спротив, не було б війни на Донбасі. А зараз, у 2020 році у нас немає ні плану, ні стратегії, і Крим виявився взагалі виведеним за дужки. Насправді треба бити в усі дзвони і долучати міжнародні механізми безпеки через ООН. Якщо нічого не робити, Крим нам не повернути.

Усі названі у цій програмі особи теж мають право висловитися на Радіо Свобода.

Зокрема, коментар колишнього начальника Генштабу ЗСУ, генерал-полковника Володимира Замани з приводу тверджень ДБР наразі взяти не вдалося. Раніше, до оприлюднення Держаним бюро розслідувань висновків про «справжні причини та умови», що сприяли анексії Криму, Володимир Замана не раз відповідав на запитання журналістів про події, пов’язані з анексією Росією Криму, про стан на той час Збройних Сил України.

Зокрема, 18 липня 2019 року в інтерв’ю Дмитрові Гордону Володимир Замана заявив: «…ситуація, яка склалася на 2012–2014 роки, це сталося не 2010-го, не 2011-го, не 2012-го. Це ланцюжок управлінських рішень, які призвели до того стану армії, який у нас був. Ми, на жаль, усі роки незалежності скорочували її, щось намагалися реформувати, переходити на контрактну службу. Грошей не вистачало, поверталися назад. Потім треба було популістське рішення якесь, і у 2001 році ми перейшли на строк служби півтора року. У 2005 році задекларували перехід на контрактну службу, після цього у 2006 році скоротили строк строкової служби до року. Не розв′язавши одного завдання, зменшили строк служби військовослужбовців строкової служби, що в рази погіршило їхню підготовку тощо... Проблеми були, згоден. Я ж не кажу, що все було [гаразд]. Але техніка була, озброєння було, особовий склад був. Факт у тому, що за 2012–2014 роки … ми створили сили негайного реагування. Вони були. Це приблизно 25–30 тис. Авіація, флот, спецпризначенці, десантні війська тощо.

Дмитро Гордон: Тобто їм треба було дати наказ. А наказу їм не дали?

– Звісно».