У Дніпрі презентували фільм «Людські мости». Ця п’ятисерійна документальна стрічка, знята дніпровською режисеркою Катериною Леоновою, розповідає про те, як психологи повертають до повноцінного життя людей, травмованих війною. За словами творців, назва фільму символічна, адже психологи виконують роль своєрідних мостів, якими можна перейти з одного берега світосприйняття на інший.
Про те, як створювали кіно, чого бракує різним людям, які постраждали психологічно від війни, та що допомагає пережити важкі моменти життя, Катерина Леонова розповіла Радіо Свобода.
Задум зняти кіно про волонтерів у неї виник, каже Катерина Леонова, ще 2015 року, коли вона була прессекретаркою в добробаті «Дніпро-1». Тоді, розповідає, у неї була своєрідна «традиція» – самотужки разом з оператором знімати сюжети, які відрізнялися від новинних.
Якось я подалася на грант на одне ТБ, але відмовили: у вас «недостатньо драматургії», а ще – зараз війна «трохи втратила актуальність»Катерина Леонова
Жінка разом з іншими волонтерами бувала в «гарячих» точках Донбасу, розвозила продукти, книги та медикаменти. Під звуки вибухів, сидячи у бліндажах з бійцями, вони слухали їхні історії.
«У якийсь момент я почала відчувати потребу у тому, щоб про цих людей знали. Але я не була напряму дотична ані до українського кінематографу, ані до ЗМІ. Промайнула думка – варто знімати серію фільмів чи програм. Але все відкладалося на потім. Та й, чесно кажучи, знімати про волонтерів треба було професійно, а не просто телефоном, а на це потрібні кошти. Якось я подалася на грант на одне ТБ, але відмовили: у вас «недостатньо драматургії», а ще – зараз війна «трохи втратила актуальність». Це був 2019 рік», – розповідає Катерина.
2020 року разом з талановитим оператором-постановником Дмитром Петруком, який встиг пропрацювати на регіональних телеканалах, але теж мріяв знімати кіно, вони створювали рекламні та іміджеві ролики, потім – одружилися.
Прокинувшись 24 лютого від вибухів, жінка сказала: «А тепер – на війну...» Вирішили: окрім волонтерства, яким разом займалися в Координаційному штабі волонтерів Дніпра, мають створювати відео. Уже в травні разом почали писати ідею серії стрічок «Людські мости» – про роботу психологів з українцями, які переживають жахи війни. Обрали кілька категорій людей, про яких хотіли розповісти, – військові, переселенці, полонені, волонтери й родини загиблих бійців.
Головною консультанткою була вдова загиблого бійця, психологиня Олена Шилова. Окремо в кожній стрічці показують інших психологів, які спеціалізуються на конкретній темі, – переселенці, полонені, родини полеглих.
Герої стрічки – бійці, медики, волонтери, психологи…
Героїв не доводилося довго шукати: волонтерська робота й саме життя «підкидали» потрібні зустрічі. Так, у серії «Захищати та жити» Катерина зняла бійця Юрія Яковенка з позивним «Хорват», якого знала ще з добробату «Дніпро-1». Героєм цієї ж серії став інший її старий знайомий, військовий медик.
«На касі в супермаркеті трапилася цікава історія: я побачила однокласника з медичного класу, колись я теж хотіла бути лікарем, – Романа Порушка. Виявилось, він служить на фронті з 2015-го, за фахом – кардіохірург, але вже на рахунку сотні і сотні врятованих поранених із фронту. До того ж – його будинок під Києвом розбомбили, навіть собака зник. І він теж вирішив розповісти свої історії», – говорить режисерка.
Знімати кіно, каже Катерина Леонова, спершу планували власним коштом. Але допомогли волонтерські зв’язки: свою допомогу запропонувала засновниця американського фонду «Тапс» Боні Керролл.
«Ми почали зйомки ще до отримання коштів… Для нас важливий був результат – підняти тему психічного здоров’я якомога швидше, і щоб побачили всі фільми багатотисячні аудиторії. Та технічні проблеми – насправді це не так складно. Для мене як сценариста і людини, яка виконує роль режисера та інтерв’юера, важливо потім кілька годин помовчати… Після історій про звільнення з полону після тортур, після відвертих сповідей про поранення і зриви бійців, після історій переселенців з Маріуполя…» – зазначає режисерка.
Власний досвід переживати травматичні події
Катерина зізнається: у її житті, так само як у її героїв, також були дуже важкі періоди. Тоді вона з головою занурювалася в роботу, у волонтерство.
Я занурювалася з головою у волонтерство, але в один момент піймала панічну атаку, потім ще одну, потім боялася виходити з домуКатерина Леонова
«Згадала кінорежисера Ларса фон Трієра, який говорив, що страждав на діагностовану депресію, але щоб виходити з неї, починав знімати ще більше. У мене був важкий період, який я не дуже добре переживала, – загибель друзів на фронті, смерть матері, яка дуже важко помирала від онкології, дуже болюча смерть бабусі і як кульмінація – мене побив хлопець, ледь не вбив... Я занурювалася з головою у волонтерство, але в один момент піймала панічну атаку, потім ще одну, потім боялася виходити з дому, схудла або просто не відчувала нічого – ані радості, ані смутку», – ділиться авторка фільму.
При цьому вона в один момент зрозуміла, що самостійно не може вийти зі стану пригніченості. Тож звернулася до психотерапевта.
Я поставила собі завдання: якщо ти знову травматизуєшся, то знаєш номер психологаКатерина Леонова
«Два роки інтенсиву з психотерапевткою дали плоди – я припинила звинувачувати себе в усьому і почала помірковано ставитися до часу, який треба все ж таки дарувати собі. Бо якщо ти кидаєшся з головою у волонтерство, це – замінна терапія. Як метадон у наркоманів, з якого дуже важко зістрибнути. Я почала жити в балансі з собою, навіть якщо щось не виходило, я не зациклювалася, а починала спокійно шукати інші шляхи. І знаходила. Коли я стала на ноги нормального життя, почалися нові стосунки з коханою людиною і ми почали спільну та цікаву нам обом творчість. Почалась Війна 2.0 – я припинила ходити до психолога, але поставила собі завдання: якщо ти знову травматизуєшся, то знаєш номер психолога, але наразі в тебе є доволі багато інструментів і відповідей, тож не доводь себе до перевтоми», – зазначає авторка фільму.
Працювати над бажанням жити, турбуватися про тіло
Усім, хто постраждав від війни та інших травматичних ситуацій, Катерина радить не покладатися на «терапію роботою» і більше «працювати над бажанням жити».
«Елементарно звучить, але трошки треба над собою попрацювати. Наші герої не змовлялися, але всі у підсумку озвучують ідею повернення до життя як мотивацію жити далі – любити, створювати родини, відновлювати зруйновану країну, займатися вільно творчістю, спортом, вчити інших і ділитися досвідом допомоги собі з іншими. Особливо, це стосується тих, хто постійно ризикує життям», – каже вона.
Також жінка говорить, що важливо не забувати піклуватися й про власне тіло.
Перше питання до людей після травми: «Як ви спите, їсте і п’єте?». Якщо відповідь «ніяк», то це і є завдання № 1 – почати відновлювати тілоКатерина Леонова
«Ні, я не психолог, але я просто людина, яка розуміє, що як би там радянська влада не катувала українців у психлікарнях, вона не змогла вбити в нас бажання жити й створювати. Але перше питання до людей після травми: «Як ви спите, їсте і п’єте?». Якщо відповідь «ніяк», то це і є завдання № 1 – почати відновлювати тіло. Після відновлення режиму починається вже інша робота над собою, бо як можна працювати зі спогадами і шукати ресурси життєві, якщо у людини болить голова чи нога?.. Якщо ж говорити про фахові поради, то психологиня Тетяна Єрмолаєва, яку ми знімали в серії «Захищати та жити», закликає не займатися самолікуванням і звертатися до професіоналів» – каже Катерина.
У творчих планах Катерини Леонової – рости в обраній сфері, розвивати власний продакшн й продовжувати працювати над соціально важливими темами.
«До великого художнього кіно ми теж ідемо, але знаючи, що фінансування йде здебільшого на великих монстрів кіно, поки працюємо в тій сфері, яка нам доступна», – зазначила вона.