Український кадровий військовий, підполковник ЗСУ Тарас Боровок, відомий як автор пісні про турецький безпілотник «Байрактар», вирушив у тур сходом України. У прифронтових містах та на «нулі» музикант даватиме імпровізовані концерти для бійців.
Цими днями у Сухопутних військах України презентували кліп на його нову пісню, присвячену американській артилерійській ракетній системі HIMARS. Усього за час повномасштабної війни у нього народилося близько трьох десятків пісень, розповів Радіо Свобода Тарас Боровок.
З чого все починалося, чому це так важливо для нього та що музикант і військовий робитиме після війни – він розповів Радіо Свобода.
– Тарасе, як ви стали кадровим військовим, як потрапили в шоу-бізнес і як знову опинилися в армії?
– З 1988 року по 2006-й я служив в армії, тобто був кадровим військовим. Суворовське училище, Військова академія і так далі. Останнє місце служби – журнал «Військо України», але тоді якраз було тотальне скорочення української армії, і я під нього потрапив. Отож останні 15 років я був кіносценаристом, телепродюсером, телеведучим, займався продакшном – ким тільки не був. А 24 лютого нинішнього року, з самого ранку підписав контракт зі Збройними силами України.
«Орки» 5 мільярдів щороку вкидають в антиукраїнську пропаганду, переважно спрямовану на мілітарну складовуТарас Боровок
Скажу чесно: ще за декілька місяців до війни я зв’язувався зі своїми друзями, побратимами й командуванням. І ми обговорювали це питання – про те, що у нас пропаганда, зокрема воєнна пропаганда, просто відсутня. А це ж важливий елемент! «Орки» 5 мільярдів щороку вкидають в антиукраїнську пропаганду, переважно спрямовану на мілітарну складову. Зараз, з початком повномасштабної війни, вони фактично подвоїли цей бюджет. А у нас все це на низькому рівні. І от ми тоді думали: «Давай піднімати, давай піднімати…». І тоді мій нинішній командир каже: «А давай, повертайся в армію». І от я «псіханув» і вернувся. Бачте, працюємо.
– Яка ваша місія зараз?
– Зараз я служу в Командуванні Сухопутних військ України. Місія нашого відділу – не тільки інформувати, протидіяти, моніторити, але й морально підтримати тих, хто в госпіталях, тих, хто на «нулі». Зараз я такий невеликий гастрольний турчик – в одній особі. Буду співати свої пісні, веселити хлопців, підіймати настрій і трошки відволікати їх від війни.
– Розкажіть, як був написаний «Байрактар»? Скільки усього пісень уже маєте?
– «Байрактар» – це перша пісня, а от «Хаймарс», яка вийшла цими днями, – це 26-а. Пісні – це одне із завдань, які я виконую. Загалом я займаюся контентом: десь треба текст начитати, десь підмонтувати, десь ще щось. Одне із завдань було 28 лютого – «щось про «Байрактар». Це міг бути пост, віршик чи ще щось. Але я сів і за 15 хвилин написав цю пісню. За годину зробив фонограму. Коли ми її 1 березня виклали, навіть без кліпу, – ми зрозуміли, що це затребувано. У нас на сторінці Сухопутних військ було підписників 30 тисяч, а через два тижні стало 830 тисяч. І ми зрозуміли, що це дуже дієвий інструмент для підтягування аудиторії, для привернення її уваги.
Одне із завдань було 28 лютого – «щось про «Байрактар». Це міг бути пост, віршик чи ще щось. Але я сів і за 15 хвилин написав цю піснюТарас Боровок
Воно виконує функцію заспокійливу, розважальну і разом з тим притягує аудиторію до офіційних інформаційних джерел, зокрема наших, військових. «Байрактар» – це був пробний камінець. Ніхто не знав, як це сприйметься.
«Байрактар» посідає другу сходинку в моєму особистому рейтингу пісень, написаних мною за час війни. Є одна пісня, яку я вважаю кращою, – це пісня «Я щасливий». Це – з тих пісень, які здаються такими, що краще ти вже ніколи не напишеш. Відгуків теж багато, хоча не так, як на «Байрактар». Мені мої земляки з Вінниччини навіть сказали, що цю пісню крутили на місцевому телебаченні щодванадцять годин разом з гімном. Це так зворушливо!
– Вам завжди так легко писалося? Пісня – за 15 хвилин?
– Це хобі. Скільки себе пам’ятаю, я пишу пісні. У мене їх сотні. Якісь – фіксую, якісь – не фіксую. Але ніколи це не було моєю професійною діяльністю, тим, що б мене годувало. Завжди казав: я фіксую пісні, я цим не заробляю.
Але я справді цим живу. В голові постійно крутяться якісь мелодії, тексти, які я розгортаю в пісні чи кладу на поличку. Зараз хобі стало моєю основною діяльністю. Я кайфую від того, що роблю. А орки бісяться, коли виходить нова пісня. Це – мої інформаційні ляпаси. Хай бісяться.
Друг каже: у тебе в піснях хронологічно зафіксовані всі події цієї війни. Якщо зібрати пісню за піснею, можна зробити документалку
Ніколи не писав пісень про війну, от тільки зараз, з 24 лютого, починаючи з «Байрактару». Зовнішні умови диктують лінію поведінки. Цікаве спостереження мого друга. Каже: у тебе в піснях хронологічно зафіксовані всі події цієї війни. Якщо зібрати пісню за піснею, можна зробити документалку.
– Тобто це ваш пісенний щоденник?
– Так. І я його буду продовжувати. Зараз інформаційне поле наскільки насичене подіями, що життя саме підкидає теми нових пісень.
– Пісні – це некомерційний проєкт? Чи вони десь заробляють гроші?
– Загалом некомерційний. Та є пісня, яку ми заспівали з Елізабет Шеттнер. Вона запропонувала поєднати свою пісню і мій «Байрактар». Я скинув наспіваний вокал, і вона знайшла модного діджея, який зробив мегакруте аранжування. Ми поділили: англомовна версія – Елізабет, а франкомовна – моя. То її – заробляє. Те, що їй ютуб-канал приносить, – вона всі ці гроші пересилає на Україну. У мене немонетизований ютуб-канал.
– Ваші пісні – для кого вони? Для цивільних, для військових? І чи знають їх у світі?
– Вони для всіх. Згадайте перші дні війни, ті дні лютого, коли люди були розгублені. Інформаційні годівнички, до яких вони звикли ходити, призупинили свою діяльність, вони не мали джерел інформації, вони не могли нічого коментувати. Військові джерела на той момент були єдині доступні й правдиві. Те джерело, яке наповнювали ми, – сторінка Сухопутних військ України. Але ми хотіли не тільки надати інформацію, а й розважити, заспокоїти суспільство.
Звичайно, це розраховано і на військових, на тих, хто на «нулі». Можливо, у них немає доступу до інтернету, але так чи інакше вони отримують інформацію. І ці пісні доходять і до них.
Що ж до закордону – «Байрактар»! Його переспівали в Америці, три команди – у Польщі, це тільки ті, що зверталися за дозволом, шведи, фіни, канадці, італійці, французи. Одним словом, багато країн. Мені це дуже приємно. Адже потім журналісти їхніх видань зв’язуються і кажуть: «У нас ця пісня лунає!»…
– Окрім пісень, ви щось ще пишете?
– Сценарії. Фільми «Свінгери», «Свінгери-2», «Шляхетні волоцюги», «Інший Франко» – автор сценаріїв. Співавтор – Дмитро Наумов. Плюс у нас свій власний телевізійний продакшн. Проєкт «Дитляндія», наприклад, – 12 серій про дітей з особливими потребами. Першими ми зробили анімаційний фільм про дівчинку на візочку. Потім – зробили перший український мультсеріал, який поки не виходив, лежить на полиці. Написали дитячу книгу у віршах «Кузюка». Це все – у співавторстві. Що стосується пісень – це суто моє.
– Якщо повернутися у 2014 рік, рік початку війни з Росією. Тоді у вас не було такого поруху – повернутися в армію?
– Був. Більше того – мені зателефонували з військкомату, сказали: «Вам треба повістка чи ви прийдете самі?». Казав: «Не треба, прийду». Скажу чесно: тоді у мене були досить змішані почуття. Я розумів, що таке держава, що таке її кордони, але не міг збагнути, чому молоді, здорові хлопці з Донецька й Луганська масово тікають до Києва і Львова, а львів’яни й кияни їдуть захищати їхній дім, маленьку батьківщину.
Не міг збагнути, чому молоді, здорові хлопці з Донецька й Луганська масово тікають до Києва і Львова, а львів’яни й кияни їдуть захищати їхній дімТарас Боровок
Але 2014 року я не пройшов комісію у військкоматі. Я б і зараз її не пройшов, але я дуже-дуже попросився…
– А звідки ви самі родом?
– Село Станіславчик, під Жмеринкою, Вінниччина. Я – звичайний селюк. І отам у селі ми ходили – у нас була музична школа й духовий оркестр. У мене чотири класи – труба. А все решта – це те, що я набував сам: гітара, ударні, самоосвіта. З дечим мені допомагають друзі, професіонали.
– Можна трішки про вашу родину? Підтримує сім’я ваше захоплення?
– Так. Мій 6-річний син напам’ять знає всі мої пісні. Навіть я сам напам’ять їх всі не знаю, частину – виконую з аркуша. Син обов’язково відстежує, ставить запитання. Існує такий сімейний фан-клуб.
Побачив таку тезу: «Розмовляти російською мовою зараз в Україні – це ознака низького інтелекту». Я згоден...
До речі, я завжди говорив у побуті українською. Дружина моя – російськомовна, син відповідно – теж. Але в один день, 24 лютого 2022 року, вони обоє перейшли на українську. Тепер у нас – винятково україномовна родина.
Десь я побачив таку тезу. Вона непопулярна, можливо, мене заплюють, але я її озвучу: «Розмовляти російською мовою зараз в Україні – це ознака низького інтелекту». Я згоден. Перше: якщо людина після подій 2014 року й лютого цього року не усвідомила, чому треба в Україні говорити українською... І друге: якщо людина за ці роки не спромоглася навчитися говорити українською.
– Коли для вас закінчиться війна? Ви повернетесь у цивільне життя, в шоу-біз?
– Важко відповісти, все буде залежати від ситуації. Дай Боже, щоб ми дожили до кінця війни, до нашої Перемоги. А там побачимо. Якщо вдасться створити якийсь досі неіснуючий департамент аудіовізуального контенту Міністерства оборони України, то я згоден би був працювати з тим, у чому я професіонал.
Зараз ми всі – українці. Відчувається єдність духу, одне коріння – що в Києві, що на Вінниччині, що у Львові. Що побажати нам? Віри у те, що ми переможемо. Віра підтримує й окриляє. І друге – об’єктивних причин для гарного настрою.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
