Психіатрична лікарня у Львові вщерть заповнена. Більшість – пацієнти-переселенці

ЛЬВІВ ‒ Львівська обласна психіатрична лікарня вщерть заповнена пацієнтами. Сюди евакуювали хворих із психіатричних шпиталів Харкова і Бахмутського психоневрологічного інтернату. Також тут лікуються переселенці, які втекли від ракетних обстрілів у своїх містах і селах, але не можуть самостійно дати раду зі стресом. Багато не мають ані рідних, ані даху над головою, зауважують працівники лікарні.

Першим евакуаційним потягом з Харкова приїхали 220 хворих, які страждають на психічні розлади. Три вагони були заповнені хворими людьми. Близько пів сотні з них становили ті особи, які перебувають на примусовому лікуванні, тобто після вчинення ними злочинів, пояснюють лікарі. До них має бути особлива увага, і вони проживають в окремому відділенні у Львівській обласній психіатричній лікарні. Облаштувати таку категорію осіб із психічними розладами було доволі складно, кажуть медичні працівники.

Наступним потягом у Львів привезли понад 60 пацієнтів психоневрологічного інтернату з Бахмута Донецької області.

«Попри надходження хронічних хворих, збільшилась кількість гострих психозів і гострих захворювань, у цілому розладів психіки на тлі війни. 60% пацієнтів – це тимчасово переміщені особи. Люди, які евакуйовані, отримали гострі психози і різні розлади, маніакально-депресивні і депресії. Від початку війни ми пролікували, госпіталізували з гострими розладами понад 200 людей. Половину виписали. Це все були первинні епізоди захворювання. Триденна поїздка потягом стоячи впливає, і людина втрачає орієнтацію. Але за кілька днів лікування її стан стабілізується», ‒ каже Богдан Чечотка, гендиректор Львівської обласної психіатричної лікарні.

У шпиталі ‒ 840 ліжок, і на сьогодні вони заповнені пацієнтами. Місцевих жителів, які страждають на психічні розлади, але які перебували у стабільному стані і мають опікуна, у перші дні війни довелось виписати додому.

Нині левову частку серед пацієнтів становлять переселенці з деменцією, тобто при ранній стадії захворювання це втрата відчуття часу, порушення орієнтації, забудькуватість, пояснюють медики. Переважно це люди старші за 60 років. У шпиталь щодня привозять осіб, які не можуть згадати ані свого імені, ані звідки вони, ані де тимчасово проживають. З евакуаційних потягів виходять старші люди, які не можуть сказати нічого про себе, розповідають лікарі.

«Їх брали в потяг, вивозили, бо такі люди є легкі мішені. З деменцією є клінічні прояви, а це підстава госпіталізувати на пару ночей. А у нас немає місць. Вночі привезли дідуся у такому ступорі, що не міг згадати, хто він. Треба покласти у лікарню, нагодувати, щоб виспався, прийняв душ, а коли згадав, то відвезти у центр переселенців. Надзвичайно великі моральні, фізичні, психологічні навантаження призводять до таких речей, до такого стану людини. Таких людей багато», ‒ говорить Богдан Чечотка.

Дехто з родичів, опікунів залишав людину з психічними розладами у Львові, а сам їхав далі у Польщу, кажуть лікарі. Такі особи опинялись у центрах для переселенців. Їх кількість досить велика, і нині медики не знають, як далі бути з такими особами. Адже у мирний час їх госпіталізували. У час війни, коли є проблеми з місцями у шпиталі, таких хворих скеровуватимуть у будинки-інтернати для людей із психічними розладами.

«Більшість таких хворих – із Харкова. У таких випадках соціальний компонент ‒ на 99%, а психіатрія ‒ на 1%. До того ж, у лікарні ми зобов’язані тримати резерв для військових, десь 100 ліжок. На щастя, немає у нас таких хворих, але мусимо тримати резерв. Тому ми готові ущільнити хронічно хворих при потребі. Якщо зараз 840 місць, то готові розгорнути ще близько 60 додаткових ліжкомісць», ‒ повідомив Богдан Чечотка.

Стан людей важкий, кажуть лікарі

Психіатр Львівської обласної психіатричної лікарні Тетяна Гришканич знайомить зі своїми пацієнтками. У психосоматичному відділенні лежать переважно старші люди. На сьогодні їх ‒ 40. А це – люди з Харкова, Маріуполя. Валентина була евакуйована з Харкова у групі 220 хворих місцевої психлікарні. Жінка випадково потрапила у цей шпиталь, бо жила поруч і її туди відвели волонтери, взявши її документи і зачинивши квартиру. Літня людина була стривожена від ракетних обстрілів, і тому про неї подбали волонтери. Валентина розповіла, що везли спершу автобусом, потім потягом у Львів. Донька, яка залишилась у Харкові, знайшла маму в лікарні і телефонує.

Багато пацієнток із психосоматикою не пам’ятають своїх імен і звідки вони, де вони перебувають. З перших днів війни у це відділення почали госпіталізувати переселенців із Запоріжжя, Краматорська, Харкова, Маріуполя.

«Пацієнти мають деменцію, тобто слабоумство, і вони не до кінця розуміють, що з ними відбувається. У них порушені процеси адаптації. Для них переміщення з місця в місце – це вже стрес. Ті, у кого немає родичів, не можуть зорієнтуватись, що було перед госпіталізацією. Невідомо, чи цих пацієнтів переведуть у будинки-інтернати. Психосоматика ‒ це вся психіатрія. Шизофренія, всі органічні ураження, післяопераційні пацієнти. Коли почалася війна, ми максимально виписали наших пацієнтів, які могли перебувати вдома під наглядом родичів. Залишились пацієнти, які мають втрачені соціальні зв’язки і яких виписати не було куди. Вони чекали на оформлення у будинок-інтернат. З 40 пацієнтів 25 лютого на 1 березня виписали майже половину», ‒ каже Тетяна Гришканич.

Психічний стан пацієнтів під час евакуації погіршився, досить часто людей одразу з потягу везуть у лікарню, пояснюють фахівці.

Психологиня, викладачка Львівського національного медичного університету Ольга Швед працює волонтером на залізничному вокзалі у Львові від перших днів війни. Вона допомогла багатьом, хто прибув у Львів у стресовому стані.

Люди, які виходять з потяга, потребують опіки, але з ними потрібно бути обережним у спілкуванні, зауважує Ольга Швед.

«Люди два тижні перебували у підвалі і боялись виходити, просили в окупантів дозволити вийти, щоб принести води чи щось, аби вкрити дітей. Вони пережили страх вийти, страх, що їм відмовлять у проханні. Тепер вони все це мусять виговорити. Люди, які бачили жахіття, пережили їх, перебувають у невідомості і розпачі. Вони виходять з потяга на відкриту територію і перші кроки роблять з хвилюванням, шукають місця опертя, бояться запитувати. Ми самі розпитуємо про їхнє подальше пересування. Вже коли є можливість поїсти, то вони не їдять, у них трусяться руки. Коли людина починає розслаблятися, бо в теплі, безпеці, то вона починає думати, куди їй далі. Люди, які пережили жахіття, не вимагають комфорту, а хочуть виговоритись. Інші не можуть говорити, і це важливо відчути, з ким треба помовчати, обняти, а з ким поговорити», ‒ розповідає психологиня Ольга Швед.

За словами Ольги Швед, людина вміє переносити травму, але має пройти певний час, бо травма має бути прожита. Для кожної людини цей час триває по-різному. Але найкращими ліками подолати травму є відчуття потрібності, залучення до корисної справи, коли людина розуміє, що вона не одна у житті, пояснюють фахівці.

Якщо на втрату пам’яті страждають переважно старші пацієнти, то гострі психози, коли люди просто не можуть собі дати раду зі стресом, спостерігаються не лише у літніх пацієнтів, але у дітей і підлітків, говорить психологиня.

«Ми дуже здивовані поведінкою дітей. Мало дітей капризують, вони чемні, організовані. Особливо під час сигналу тривоги, коли ми піднімаємо людей на вокзалі. Дітки чемно одягаються і в більшості випадків не капризують. Збираються мовчки і слухають своїх мам. Малі діти дуже чемні і вразливі», ‒ говорить Ольга Швед.

У Львівській обласній психіатричній лікарні повідомляють, що на сьогодні заклад забезпечений медикаментами. Препарати закупили заздалегідь. Також допомагають західні партнери. Частину цієї гуманітарної допомоги передали у Харків і у Київ.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У вівторок з Донбасу вирушать 4 евакуаційні поїзди – Гайдай