ЛЬВІВ ‒ На сьогодні з небезпечних регіонів України максимально евакуювали дітей. Про це повідомив Радіо Свобода керівник Директорату розвитку соціальних послуг і захисту прав дітей Міністерства соціальної політики Руслан Колбаса.
Понад тисяча дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки проживають у Львівській області. Радіо Свобода побувало у кількох місцях, де знайшли тимчасовий прихисток ці дітлахи.
Для 9-річного Ярослава нова домівка у Львівській області ‒ вже третя за його життя. Сюди його перевезли з молодшим братом. Діти ‒ вихованці будинку з Очакова Миколаївської області. Коли почалась війна, вихователі привезли дітлахів у мистецький ліцей в Первомайському районі.
Я хочу, щоб війна закінчиласяЯрослав
«Коли ми спали вночі, зранку 24 лютого почалась війна. Неподалік біля нас почало бомбити, в деяких кімнатах порозбивало вікна. Ми сиділи в підвалі, не виходили, за нами приїхала машина і нас перевезли. Але коли їхали, вся дорога була забита танками, машинами, багато військових було. Швидше за все, це були українці. Якби були російські солдати, то вони нас розстріляли. Коли приїхали, я плакав. Я хочу, щоб війна закінчилася і було мирне небо», ‒ розповідає Ярослав.
Ярослав показав кімнату, в якій проживає разом із іншими дітьми. У нього нові іграшки, одяг. Адже вихованців з Очакова привезли лише в тому, в чому вони були вбрані. Діти потребували всього найнеобхіднішого. Вони приїхали у Львівську область у групі з 75 дітей з Миколаївської області. Супроводжували дітей і ними опікуються цілодобово п’ятеро вихователів.
Вони були пригніченіОлександр Гусаров
«Коли почалась війна, почали бомбардувати Очаків, а інтернат поруч із портом, діти бачили вибухи. Їхні вихователі втекли. Ми дітей практично не знаємо і діти дуже важкі, проблемні. Вони були пригнічені. Але діти легше адаптуються і, мабуть, швидше забувають. Дорослі діти, випускники розуміють, що таке війна і серйозно нам у всьому допомагають», ‒ розповідає керівник мистецького ліцею з Миколаївщини Олександр Гусаров.
Діти з Миколаївщини проживають разом із місцевими вихованцями і вже поміж собою знаходять порозуміння. Серед тих, хто тимчасово знайшов прихисток на Львівщині, є кілька випускників. 17-річному Олександрові доведеться обирати цьогоріч коледж чи училище для продовження навчання. Він роздумує над професією автомеханіка. Хоча любить майструвати по дереву і малювати.
Спершу не повіривОлександр
«Малюнків поки що не роблю. Вдома було натхнення. Зараз не можу, пробував, не йде. Коли мені сказали, що Україну бомблять, спершу не повірив. Укластися не може в голові, що війна почалась між Україною і Росією», ‒ зауважив Олександр.
Львівщина може прийняти ще 800 дітей
На сьогодні у Львівській області проживає понад тисяча дітей-сиріт і позбавлених батьківської опіки. Загалом від початку війни через область пройшли більше 10 тисяч дітей, які приїхали у складі організованих груп або ж із рідними. Львівщини може розмісити ще понад 800 дітлахів, повідомив Радіо Свобода Володимир Лис, керівник служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації.
Сьогодні процес контрольованийВолодимир Лис
«Важливо, щоб діти залишалися на території України, щоб ми мали можливість, коли настане мир, повернути з Європи всіх дітей. Бо доведеться їх збирати, тому що в перші дні війни, коли хаотично виїжджали діти, ніхто не був готовий, діти виїжджали по списку, без документів. Сьогодні процес контрольований і нормалізований», ‒ каже Володимир Лис.
Вивозити дітей із небезпечних регіонів українській стороні допомагає американська організація «Aerial Recovery Group». Волонтери вже врятували і перевезли у Львівську область, з якою мають угоду про співпрацю, 570 дітей. Вони евакуюють дітлахів із найбільш гарячих місць. А також допомагають тим закладам, куди ці діти тимчасово переселені. Працівники «Aerial Recovery Group» мають досвід роботи у «ворожому середовищі». Вони забирали дітей із небезпечних зон і доставляли в безпечні місця під час спеціальних військових операцій в Сирії, Афганістані.
Українці ‒ дуже стійкіАарон Спредлін
«На Близькому Сході є релігійний вплив більший, аніж тут. Але вся суть у силі. Знищення в Україні, на мою думку, більш брутальні, ніж в Сирії і Афганістані. Атакувати пологові будинки дітей, невинних людей, які втікають від війни, цього не побачиш на Близькому Сході. Там не вбивають людей заради того, щоб вбивати людей. Там є ціль і там є причина. А тут просто жахлива брутальність. Українці ‒ дуже стійкі і їх не подолати, це важко. Вони ‒ щирі. У першу чергу, треба рятувати дітей, які прибули з сиротинців, вберегти їх, щоб вони залишались в Україні. Тут вони народилися, виросли, вони є наступним поколінням, яке може робити зміни, бо вони це все бачили і пережили. Ми працюємо для безпеки дітей», ‒ говорить волонтер із досвідом служби в гарячих точках Аарон Спредлін.
Діти, яких перевезли з Харкова, Запорізької області, Сумської, у перші дні, за розповідями вихователів, були втомлені, перебували у стані стресу і шоку, не розуміли, чому їх привезли в нове місце.
У кожної дитини своя доля, але спільне між ними те, що вони не знають батьківського тепла, уваги, затишку у рідному домі, а ще відчули страх війни. Багато дітей потребують психологічної реабілітації, а найголовніше розуміння і тепла від дорослих. Вони всі пригадують, як переховувались у підвалах, як по кілька діб їхали автобусами і потягом у більш безпечніше місце.
Одну групу дітей вчителі попросили описати їхній стан, поділитись своїми думками, викласти на папері свої почуття і емоції. Слова дітей вразили дорослих. Особливо, 15-річної Дарії з Харкова. Дівчинка написала: «5 ранку 24 лютого ми прокинулись від сильних вибухів. Перші думки, що це феєрверки. Ми ніколи не гадали, що прокинемось від вибухів у нашому місті. Ми об’єднались і тримались один за одного. Коли сказали, що евакуюють почуття у дітей були змішані. Діти хотіли поїхати від війни, але не самі».
А ще Дарія зробила такі висновки від пережитого: «Людина заради влади готова на все. Треба цінувати кожну хвилину свого часу, проведену з людьми, яким тим не байдужа. На Землі дуже багато добрих людей і найменша допомога ‒ це майже подвиг».
У Львівську область Дарія з друзями приїхала 7 березня. Їхала кілька днів.
Ми боялисьДарія
«У нашому центрі був підвал і ми там спали. Коли вже стріляли, ми боялись. Тут нам спокійніше, але коли щось вдарить, то думаєш, що невже вже тут таке. Війна ‒ страх для усіх людей. Тут нас зустріли дуже добрі люди», ‒ зауважує Дарія.
Найменші діти, яким по 4-5 років, уже у своєму житті відчували обстріли і бачили на вулицях міст і сіл танки...
