ЛЬВІВ – Їхня спільна історія розпочалась понад два роки тому, восени 2023 року. Тоді восьмирічна Ангеліна з Куп’янська була в одній із харківських лікарень із важкими пораненнями, які отримала внаслідок російського обстрілу Куп’янська у жовтні 2022 року. Дівчинка була сама. Своєї біологічної мами вона не знала, а тато загинув у неї на очах внаслідок влучання російської ракети. Українські військові доправили дитину до лікарні.
Там з нею і познайомилася харків’янка Зоя Лаврикова, яка прийшла перевідати знайому. Через деякий час Ангеліна почала називати Зою – мама.
Радіо Свобода вперше познайомилося із Ангеліною і її прийомною мамою у травні 2024 року. Тоді дівчинку оперували у Львові.
Тепер ми дізналися, що змінилося у житті Ангеліни і її мами?
За час від травня 2024 року Ангеліна дуже змінилася. Їй 10 років. Вона підросла, часто посміхається. Її личко без дрібних цяточок, що були раніше після вибуху. Тепер вона дуже любить дивитися на себе у дзеркало.
А ще вона стала впевненішою, бо має на кого опертися у житті. Ангеліна знає – її люблять і любить вона.
«Вона повірила в те, що деякі проблеми можна просто вирішити, що можна жити і насолоджуватися своїм життям, дитинством, не дивлячись на складний час війни. Вона впевненіше почала на себе дивитися у дзеркало, почала доглядати за своїм обличчям, тому що росте і треба за собою доглядати. А ще перестала ховати своє обличчя», – розповідає прийомна мама дівчинки Зоя Лаврикова.
Ангеліна з мамою проживає на Харківщині, у власному будинку. Дівчинка має родину, друзів, свою кімнату, улюбленого песика, іграшки. У неї багато занять. Зокрема, у мистецькій школі для обдарованих дітей.
Про пережитий жах Зоя Лаврикова старається з донькою не говорити, бо вважає, що якщо дитяча пам'ять заблокувала ці всі моменти, то, значить, її організм усе зробив правильно.
Ангеліна народилася у Куп’янську у багатодітній родині. Своєї біологічної мами вона не знала. Дітьми займався тато. Одного дня у жовтні 2022 року Ангеліна з батьком була на подвір’ї у сусідки. І туди прилетіла російська ракета. Вибух. Тато загинув. А дівчинка дивом вижила, отримавши дуже важкі травми: порохові опіки обличчя, осколкове поранення очей, на одному оці втратила зір, поранення ноги.
Українські військовослужбовці швидко довезли дівчинку у харківський шпиталь.
Операції, лікування, порятунок. Зоя Лаврикова прийшла у лікарню відвідати знайому і тут познайомилася з дівчинкою, яка залишилась без батьків і якій була потрібна допомога.
Тоді, каже, пообіцяла собі і дитині, що нікому її не віддасть. І слова дотримала.
Зоя допомогла Ангеліні пройти операції на обличчі. Вдалося прибрати порохові опіки, темні цяточки, на які люди звертали увагу.
Говорили, що вона себе помалювала чи не вмиласьЗоя Лаврикова
«Ми пережили трішки неприємний досвід. Багато разів навіть близькі до мене люди вважали нормальним, щоб подивитись на личко, взяти обличчя дитини до рук. Говорили, що вона себе помалювала чи не вмилася. На жаль, люди не завжди толерантні. Я ніколи не могла подумати, що дорослі можуть таке говорити. Але, здебільшого, люди з розумінням ставилися до нашої ситуації», – говорить Зоя Лаврикова.
Прибрати порохову чорноту лікареві Олександрові Туркевичу вдалося за допомогою лазера. Оперували дівчинку у травні 2024 року у Львові у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі під загальною анестезією.
«Ми в неї забрали татуаж і ще є рубець на личку, який потрібно прибрати повністю, бо зробили частково. Ще є рубці на нозі. У неї все добре буде, коли закінчимо роботу. Психологічний стан Ангеліни ніколи не був суперважкий і це завдяки її мамі, яка нею опікується, займається і доклала всіх зусиль, щоб стан дитини був добрий», – каже Олександр Туркевич, лікар-дерматолог, керівник клініки «Medestet».
Мама доклала всіх зусиль, щоб стан дитини був добрийОлександр Туркевич
Для Зої Лаврикової важливо, щоб донька знала, коли їй десь трішки страшно, щось не вдається чи не подобається, то поруч є мама, яка допоможе і підтримає.
Навіть уночі, розповідає мама, вона знає, якщо щось жахливе приснилося, то треба: «Бігти до мами!», – продовжила мамину фразу Ангеліна. Бо всі страхи одразу втікають.
«Не дивлячись, де б вона не була, на заняттях у школі чи мистецькій школі, плаванні, але вона знає, що я завжди поруч. А з мамою нічого не страшно», – каже прийомна мама Ангеліни.
Я навіть помолодшала (сміється-ред.). Бо життя у нас дуже активнеЗоя Лаврикова
Змінилося життя не лише у десятирічної Ангеліни, але й Зої Лаврикової.
Жінка – постійно зайнята. Бо у доньки не лише школа, але й заняття з плавання, малювання, а ще вона проходить реабілітацію після поранення ноги. До слова, два з половиною роки доводилось чекати, щоб отримати для дитини посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
«У мене дуже цікаве зараз життя і хворіти ніколи. Я навіть помолодшала (сміється-ред.). Бо життя у нас дуже активне. Важливі заняття з реабілітологом, на це потрібен тривалий час, щоб відновитись», – пояснює мама.
Ангеліна розповідає, що любить математику, дивитись фільми разом з мамою.
Все помешкання обвішана намальованими Ангеліною сердечками.
З Харкова Зоя Лаврикова не виїжджає з донькою, попри масовані обстріли Росії. Бо вважає, що немає в Україні вже 100% безпечних місць. Поки що вирішили залишатися удома, у своєму будинку. А їхнім антистресом є домашній улюбленець песик Пухнастик.
Ангеліна під час розмови говорила небагато, коротко відповідала на запитання, але весь час тулилася до своєї мами і дивилась на неї, тримаючи за руку. Її очі промовляли за неї.
«Це просто моя дитина і все. Я дуже її люблю і ціную, що маю. І я не знаю, хто більше отримав від того: я чи Ангеліна. Вона мені дала більше, аніж я їй. У мене таке відчуття, що вона завжди була поруч. Я вже не уявляю той час, коли її не було у моєму житті», – каже Зоя Лаврикова.
Форум