«Хочеш миру – готуйся до війни». Уже той факт, що для пояснення постулатів російської зовнішньої політики Сергій Лавров згадав цей давньоримський вислів, думаю, показує, наскільки далеко в минуле готовий мігрувати режим Володимира Путіна ‒ тільки аби зберегти владу.
Градус агресивності в заявах Сергія Лаврова, схоже, наростає з кожним днем. На спільній пресконференції з очільником європейської дипломатії Жозепом Боррелем Лавров просто знущався з гостя. Та й сама пресконференція виглядала погано зрежисованою виставою за участі спеціально підготовлених «журналістів» пропагандистських видань.
Потім з'явилося ось це ‒ «хочеш миру ‒ готуйся до війни». І заява, що Росія готова до розриву відносин із Європейським союзом. Потім пояснення ‒ насправді це ЄС розриває з Росією відносини, це він готується до війни. А Росія лише реагує на виклик. Що буде далі? І чому зараз?
Нерви здали тоді, коли європейці стали говорити про проблеми самої Росії
Чому щодо ЄС не було настільки агресивної риторики у 2014 році, коли Росія анексувала Крим і почала війну на Донбасі, а Європейський союз посилював санкції? Чому тоді не було такого роду звинувачень і закликів готуватися до війни? Чому тоді з європейськими візитерами ще поводилися з повагою, а не вивалювали їм на голови цеберки бруду ‒ як у випадку з Боррелем чи міністром закордонних справ Фінляндії Пеккою Хаавісто (саме голова фінляндського зовнішньополітичного відомства вислуховував звинувачення Лаврова в європейській «русофобії»)?
Відповісти на це запитання не так складно. Поки конфлікт ЄС і Кремля стосувався агресивних дій Росії в Україні або ‒ перед цим ‒ у Грузії, у Москві, схоже, ще готові були дотримуватися пристойності. Нерви, як бачимо, здали тоді, коли європейці стали говорити про проблеми самої Росії. Про невдале отруєння опозиціонера Олексія Навального, його затримання та арешт. Про розгін російськими силовиками протестних акцій. Про необхідність повернутися до правових норм і перестати переслідувати опозиціонерів та просто небайдужих громадян.
Справжня загроза для цієї влади ‒ не українці, як і не Європейський союз, не Байден, а самі росіяни
Це саме те, що перетворює будь-якого, нехай найбільш доброзичливого, співрозмовника навіть не на «русофоба», а на особистого ворога Путіна та Лаврова. І хіба це не логічно? Санкції можуть вдарити по економіці Росії, але ніяк не впливають на стійкість режиму. В Україні вимагають відновлення власної територіальної цілісності, а не зміни влади в Росії. Упевнений, справжня загроза для цієї влади ‒ не українці, як і не Європейський союз, не Байден, а самі росіяни.
Саме тому в будь-якому опозиціонері, який розповідає про «палац Путіна», і в будь-якому студентові, який запалює ліхтарик у пітерському дворику, російська влада бачить справжню, а не вигадану загрозу. Це російським телеглядачам пропагандисти режиму розповідають про «агресивне НАТО» та «розіп'ятого хлопчика». Насправді й вони, впевнений, прекрасно знають, що ні Україна, ні НАТО, ні США, ні ЄС Росії не загрожують.
Російське керівництво готується зовсім не до війни з Євросоюзом. Воно, я впевнений, готується до війни з народом самої Росії
Але якщо головна небезпека Кремлю походить від самих росіян, то будь-хто, намагаючись підтримати право громадян Росії протестувати, впливати на політичні процеси, розповідаючи правду ‒ ворог. І з таким ворогом треба розмовляти жорстко й без сентиментів. А якщо він не розуміє «лавровської мови» ‒ припиняти будь-які контакти. Тому що не можна заохочувати бажання росіян бути вільними.
Але в цьому випадку виходить, що російське керівництво готується зовсім не до війни з Європейським союзом.
Воно, я впевнений, готується до війни з народом самої Росії.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
