(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)
«Кримська платформа». Пропаганда та реалізм
Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба повідомив на спільній пресконференції з головою німецького зовнішньополітичного відомства Хайко Маасом про прагнення обговорити з міжнародними партнерами України, «як має виглядати міжнародна платформа щодо Криму». Міністр і на цій пресконференції, і в інтерв'ю німецькому виданню Deutsche Welle підкреслював, що питання Криму залишається для України пріоритетним аж до деокупації регіону.
Ця заява, звичайно ж, дозволяє стверджувати, що заклики української громадськості почуті й тепер тема Криму звучить під час міжнародних поїздок представників нової влади поряд з проблемою Донбасу. Якщо тільки, звичайно, акцентування на кримській темі не є спробою «натиснути» на Кремль у прагненні домогтися пом'якшення російської позиції з питань донбаського врегулювання.
У такому випадку нас чекає чергове розчарування. Те, що Кремль окупував Донбас з метою обміняти його повернення на міжнародне ‒ й українське в тому числі ‒ визнання легітимності приєднання Криму ‒ вигадали самі українці. Нічого подібного у кремлівських планах не було й немає. Вважаю, що головна мета Кремля ‒ це повернення собі контролю над усією Україною в тому чи іншому вигляді: або як над країною-сателітом, або як над частиною нової союзної держави, або шляхом прямого приєднання до Росії «областями».
Думаю, коли Кремль розпочинав диверсії на сході України, ставили за мету окупацію всієї «Новоросії» з подальшим поширенням впливу Росії на решту областей України. Крим був приєднаний до Росії просто тому, що, з точки зору й самого Володимира Путіна, й мільйонів його співвітчизників, півострів ‒ «безумовно» російська земля й має залишатися у складі Росії навіть у разі, якщо не вдасться встановити повний контроль над іншою українською територією. І навіть у разі, якщо у Києві вдасться привести до влади проросійський уряд. Крим такому уряду теж ніхто не віддасть ‒ ось він, здається, і має визнати легітимність «повернення в рідну гавань».
Три умови
Тоді чи є сенс у «кримської платформи»? Звичайно є!
Перша теза такої платформи дуже проста: необхідно визнати, що будь-які переговори з Кремлем і щодо Криму, і щодо Донбасу приречені на провал, а політики, які стверджують зворотне, здаються безвідповідальними імітаторами.
Теза друга: треба зрозуміти, що відновлення територіальної цілісності України ‒ це забіг на довгу дистанцію. Що таке відновлення можливе лише після зміни влади в Росії і тоді, коли її нове керівництво або перегляне свої політичні пріоритети, або зіткнеться з приголомшливою економічною та політичною кризою. Але Путін Україні ні Крим, ні Донбас не віддасть, навіть більше ‒ плануватиме поглинання нових регіонів України.
І теза третя: під час цього забігу на довгу дистанцію все залежить не від росіян, не від Заходу, а від самих українців. Вважаю, що українському виборцеві необхідно навчитися голосувати відповідально за державників, а не за тих, хто погоджується, колабораціоністів і популістів. Не піддаватися на олігархічну пропаганду. Не вірити, що у конфлікті з Росією є прості рішення. А українська влада має прагнути не до примарних домовленостей із Путіним, а до підвищення обороноздатності країни, її інтеграції в НАТО та Євросоюз. Але в НАТО ‒ перш за все.
Якщо ці три умови будуть виконані, Україна в найближчому майбутньому стане квітучою країною, а Крим і Донбас повернуться до її складу. Якщо ці три прості умови виконані не будуть, Україна сама приєднається або до Криму, або до Донбасу, стане або федеральним округом Росії, або окупованою територією.
Ось, власне, і вся «кримська платформа».
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
