Диспетчерська вежа Донецького аеропорту стала не лише «упізнавальним знаком» оборони летовища, але й, як зазначають експерти та аналітики, «символом здатності України чинити спротив російській агресії». Вежа ДАПу впала 13 січня 2015 року після кількаденного невпинного танкового обстрілу російських гібридних сил, але на той час вона вже увійшла в історію і закріпилася в інформаційному просторі. Радіо Свобода збирає розповіді учасників тих подій.
Із диспетчерської вежі Донецького аеропорту до війни відбувалося керування приземленням і злітанням літаків. Однак після захоплення Донецька російськими гібридними військами і початку оборонної епопеї Донецького аеропорту вежа стала головним пунктом цілодобового спостереження ЗСУ за противником, що забезпечувало коригування вогню та координацію дій усіх оборонців ДАПу.
Вежа була «очима» оборонців Донецького аеропорту, яких противник назвав «кіборгами», і забезпечувала своєчасність і точність прикриття терміналів артилерійським вогнем.
Збройні угруповання російських гібридних сил, так звані «батальйони ДНР», багато разів атакували вежу, обстрілювали її з усіх видів озброєння, зокрема і з танків та зенітних установок.
Внаслідок тривалих танкових обстрілів 13 січня 2015 року вежа упала. На той момент у ній були українські солдати. Декілька з них ще три дні продовжували коригування вогню зі зруйнованої будівлі.
До 5-ї річниці тих подій Радіо Свобода подає фрагменти розповідей тих оборонців вежі ДАПу, хто пережив її падіння, а також фотографії та відео.
Сергій Назаров, боєць 93-ї ОМБр із позивним «Сєдой»:
– Вже з 9 чи з 11 січня (2015 року – ред.) був такий масований вогонь з усіх боків, що дуже важко було якось встояти.
Для нас ця ситуація взагалі була незрозуміла.
Танк стояв десь менше ніж кілометр від нас – в облаштованому капонірі. Один раз навівся і просто стріляв по вежі. А артилерія наша «мовчала».
І це не один раз, це декілька днів. Цей танк просто виїжджав на позицію, ми чули як він у Донецьку заводиться, прогріється. Ми дзвонили, ми передавали координати, бо ми знали, що він на те саме місце приїде. Але чомусь так виходило, що якась пара мін падала вже тоді, як танк відстрілявся по нас і поїхав.
Звісно, коли вежа падала над нами – це був один із тих моментів, коли було дуже страшно.
Я так присів, а навпроти мене – наш командир «Грін», він був контужений уже. І тут такий звук … як лавина, такий шум наростаючий. Ми зустрілися з «Гріном» очима... Знаєте, такий погляд… А вона – вежа – так: «шууух» і такі глухі удари один за одним...
І от тоді переді мною наче якась тінь пройшла… Отоді було страшно.
Читайте тут: «Кіборг» Сергій Назаров про оборону вежі ДАПу, повернення із війни та кохання
Вадим Ваврищук, позивний «Грін», один із комендантів оборони вежі Донецього аеропорту:
– Я воював за свою землю, за своїх дітей, за маму, за сестру, за всіх близьких, за всю Україну. Всі ми, хто туди заходив, ми готові були померти, але не відступити.
Не за президента ми воюємо. Я дуже, дуже, дуже, напевне, люблю свою країну – Україну. Але я зовсім по-іншому ставлюся до влади, яка зазвичай перебуває в цій країні.
...Я пам’ятаю, що я головою у касці об стіну бився, тому що дуже боліла голова... Я ще трошки після удару по голові язик на 3 сантиметри наскрізь пробив – розмовляв погано. Але, як міг, ще в принципі якось командував...
Це було, напевне, найстрашніше, що нам вдалося пережити. Коли над тобою десь п’ять поверхів цього бетону обвалюється...
Але Бог поклав вежу так, що ми усі лишилися живі.
Читайте ще: «Кіборг» Вадим Ваврищук про оборону вежі Донецького аеропорту
Денис Кліщевський із позивним «Кліщ», боєць 93-ї окремої механізованої бригади (залишився на вежі після її падіння і коригував вогонь):
– Моторошно, коли танк обстрілює прямою наводкою, нас підкидає на пів метра – і у нас купа поранених.
Повернутися з самого аеропорту – також шанси були мінімальні. Перебувати у диспетчерській вежі у той момент, коли вона руйнується, і розуміти, що вплинути ні на що не можеш, дуже страшно.
Жаль, що тільки коли побачили вежу знищеною, а термінал зірваний, то лише тоді зрозуміли, що оборона була неефективною.
Відчуття наближення якогось кінця за час перебування в аеропорту у мене було кілька разів.
Особливо, коли 13 січня впала вежа, у нас не залишалося протитанкової зброї, і по нас в цей час працював танк. Тоді я думав, що це все. Ми стискали зуби, підкочувалися під стіну і прощалися один з одним. Обіймали один одного і чекали того останнього пострілу. Хлопці думали, що нас там вже не існує».
Із 4 хлопців, які були на вежі, двоє отримали тяжкі поранення. Нашому командиру з позивним «Дев’ятий» осколок зірвав каску і потрапив у голову, у нього була відкрита черепно-мозкова травма. Іншому бійцю з позивним «Кук» осколок влучив у живіт, пізніше я дізнався, що йому видалили нирку.
Читайте тут: «Де зміни? 3а що загинули справжні патріоти, герої, воїни?» – «кіборг»
Боєць 80-ї аеромобільної бригади Роман Трубін із позивним «Вінні-Пух»:
– Найважче – коли когось поранять чи є проблеми, усе решта – дрібниці. Головне – щоб усі вижили. Наш батальйон поніс дуже багато втрат. Поранених дуже багато. Одного подавали на Героя, позивний «Псих». Молодий пацан, медик, ми з ним жили разом у наметі. Я б тій людині дав Героя і не тільки. Стільком поміг! «Псих» бігав без бронежилета, поранених витягував. Йому Героя не дали, а якомусь генералові, який сидів, штани протирав у бункері або ще десь, дали.
Наша влада реальним героям нічого не дає. От «Колюня» з 93-ї вийшов з «Іловайського котла», воював на вежі, двічі заїжджав в аеропорт, а третій раз заїхав і загинув.
Ви собі навіть не уявляєте: звичайні люди воюють проти спеців, справжньої армії! Той медиком був, той фермерством займався.
Там була реальна російська армія, кадирівці й «казаки»Роман Трубін
У мене розчарування одне – у нашому командуванні. За пацанів я впевнений, а у владі й командуванні ніхто не впевнений. Хто там був, той мене зрозуміє.
Страшно там завжди. Хто не боїться, той мертвий або дурний. Страх включає інстинкт самозбереження. Головне – щоб не було паніки, а так, у принципі, ми можемо дати гідну відсіч. І росіяни у тому вже переконалися, адже там була реальна російська армія, кадирівці й «казаки».
Читайте ще: «Звичайні люди воюють проти спеців, справжньої армії» – Роман Трубін
Бойові дії на Донбасі розпочалися після спецоперації «русская весна», коли після анексії Криму у містах сходу і півдня України громадяни Росії, а також місцеві прихильники «русского мира» захоплювали державні адміністративні споруди, скидали державні прапори України і встановлювали прапори Російської Федерації.
Україна, Європейський союз, США, Канада, Велика Британія звинувачують Росію у збройній підтримці бойовиків. Кремль відкидає ці звинувачення і заявляє, що на Донбасі можуть перебувати хіба що російські «добровольці».
За даними ООН, від квітня 2014-го до 31 липня 2020 року внаслідок збройного конфлікту на Донбасі загинули від 13 100 до 13 300 людей.
Читайте ще:
Грудень 2014 року в обороні Донецького аеропорту: хронологія, спогади, фотографії
Листопадові бої за Донецький аеропорт 2014 року: повідомлення, розповіді, фото і відео
Жовтень в обороні Донецького аеропорту: хронологія подій у розповідях учасників
28 вересня 2014 року в історії оборони ДАПу: «щонайменше дев'ять загиблих і двадцять поранених»
