Доступність посилання

ТОП новини

«Не стати жертвою суперництва»: приховані мотиви Росії і що може врятувати Україну


Президент США Джо Байден і президент Росії Володимир Путін (комбіноване фото)
Президент США Джо Байден і президент Росії Володимир Путін (комбіноване фото)
(Рубрика «Точка зору»)

У квітні 2020 року, після численних закликів із Москви, тогочасний президент США Дональд Трамп призначив юриста Маршалла Біллінгслі керівником делегації на переговорах з Росією щодо стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Той на початках наголошував, що переговори з цього ключового для міжнародного миру питання можуть бути успішними лише якщо до них приєднається і великий ядерний гравець Китайська Народна Республіка.

Оскільки чинний на той момент Договір спливав у лютому 2021 року і Російська Федерація була вкрай стурбована можливістю припинення контролю над стратегічними озброєннями, у Вашингтоні сподівалися, що Москва підключиться до підготовки тристоронньої угоди про обмеження СНО.

За словами спеціального представника США з питань контролю озброєнь Маршала Біллінгслі, Вашингтон готовий розглянути подовження угоди New START, але має побоювання через «нарощування Росією своїх необмежених потужностей». Відень, Австрія. 23 червня 2020 року.
За словами спеціального представника США з питань контролю озброєнь Маршала Біллінгслі, Вашингтон готовий розглянути подовження угоди New START, але має побоювання через «нарощування Росією своїх необмежених потужностей». Відень, Австрія. 23 червня 2020 року.

У гіршому випадку розраховували досягнути такої угоди, яка б не давала можливості РФ блефувати, приховувати свої арсенали, таємно розробляти нові види ядерних сил. Там були б задоволені і відмовою Москви від такого варіанту, це дозволяло продемонструвати провину Росії за припинення ДСНО.

Було б наївно думати, що приховано модернізуватися або ж розпочати створення більш досконалих СНО не хочуть у США . Обидві сторони мають купу «неспростовних» звинувачень на адресу суперника. Але до чого тут Україна?

Як видається, з огляду на цю ситуацію, могла стати жертвою протистояння двох ядерних суперпотуг. І ось яким чином.

Історія пішла іншим шляхом, ніж розраховував Трампів призначенець.

Джо Байден переміг Дональда Трампа на президентських виборах восени 2020-го, і в лютому 2021 року він позитивно відповів на прохання Росії продовжити договір принаймні на п’ять років. Москва отримала перепочинок, але у принциповому плані багато не виграла.

П’ять років – незначний період. У Кремлі розуміли, що за цей час американські фахівці просунуться у дослідженнях, американська скарбниця виділить кошти, американські виробники виготовлять новітню зброю.

Як примусити Вашингтон сісти за стіл переговорів?

В хід пішла спецоперація під умовною назвою «Безпека для РФ».

Перший акт спецоперації було розіграно навесні 2021, коли на східному кордоні України розквартирувалися майже 100 тисяч російських вояків з авіацією, бронетехнікою і ракетним озброєнням. Реагуючи на звернення Києва, його євроатлантичні союзники висловили стурбованість діями Кремля, хоч і не дуже голосно.

В другому акті, починаючи з жовтня, масована концентрація російських військ була повторена, а на додаток здійснений «витік секретного плану Росії» наступу на Україну.

Для створення панічних настроїв в Європі й у США у Москві спочатку розіграли істеричний виступ президента Росії на колегії міністерства оборони з вимогою «не давати спокою» американцям та їх союзникам, а потім виклали два божевільних ультиматуми до США і НАТО з абсурдними вимогами.

Окремим пунктом прописали як абсолютно обов’язкове письмове зобов’язання не приймати в НАТО Україну. Вона, мовляв, загрожує безпеці Російської Федерації понад усе.

США, схоже, відреагували саме так, як розраховували в Москві. Повіривши, що Кремль в дійсності готовий почати повномасштабний самогубчий наступ на Україну, і що проблема насамперед в ній, там вже самі погодилися розпочати переговори про стратегічну стабільність (читай, оновлення договору про СНО), чого так домагалися у Кремлі. А щоб «російський ведмідь» не передумав, ймовірно, ще й пообіцяли не приймати Україну в НАТО наступні десять років.

Що маємо на сьогодні?

Російські війська, оснащені сучасним ракетно-ядерним озброєнням, потужною авіацією і артилерією нарощують потугу на українських кордонах. Додаються й нові – з боку Білорусі. Посилюється угруповання в Криму. Президент США дискутує з («убивцею») президентом Росії частіше, ніж з власним урядом, надсилає представників вищого рівня до Москви і веде переговори з усіх потрібних Кремлеві питань.

Тим часом Україна, в якості втішного призу, отримує оборонну зброю тактичного значення, яка допоміжна насамперед у вуличних боях, а не в сучасній авіаційно-космічній війні.

Узявши Україну в якості заручника, Москва диктує умови Заходові, знищує українську економіку, паралізує реформи та підриває національну стійкість.

Що цьому можна протиставити?

Насамперед, об’єднаному Заходові слід визнати власні помилки.

Грати у довіру з людожером не можна. Державі, яка напала на Грузію (за усіх помилок Тбілісі) та відрізала 20% її території, захопила Кримський півострів та частину Донбасу, вбила 15 тисяч українців, а ще здійснювала політичні убивства на території інших держав, провокує конфлікти силами приватних збройних формувань, загрожує ядерною бомбою – не можна вірити.

Потрібно неухильно зміцнювати демократичні сили в Європі, звернути серйозну увагу на Балкани, нових членів НАТО та ЄС, безпеку у Балтиці і Чорномор’ї.

І головне: з огляду на неготовність НАТО до членства України в Північноатлантичному альянсі в її сьогоднішньому стані – укласти з нею союзницький договір, який захистить її від шантажу та загрози.

Чи це можливо зробити швидко?

Цілком. Для вироблення союзницької угоди вистачить тижня, наприкінці якого десяток літаків ВПС США могли б привезти півтори тисячі своїх військовослужбовців під Полтаву й Миколаїв.

Зумів же президент Росії доправити дві тисячі в Казахстан протягом трьох днів!

Чи є підстави сподіватися на такий хід справ?

Надії небагато. Верховна Рада України таку угоду ратифікує. Щодо Конгресу теж є сподівання. А от чи піде на це Білий дім – питання.

Але якщо його, це питання не ставити по дорослому, то агресора не зупинити, він буде далі нахабніти і відхоплювати у вільного світу нові й нові призи.

А що ж робити зі стратегічними наступальними озброєннями, які, як уявляється, і спричинили кризу?

Україна за те, щоб великі ядерні держави домовилися якомога швидше. Тут розуміють, що стотисячну армію теперішній російський режим від наших кордонів вже не відведе ніколи, як і білоруський диктатор свої «пять копійок».

Зате, принаймні, не буде ядерної війни. А звичайну ми вже мали, не боїмося, тим більше, якщо літаки зі США таки прилетять.

Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG