5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 «Про антирадянські елементи». Її обґрунтував новий нарком НКВС Микола Єжов і відредагував сам Йосип Сталін. На виконання цієї постанови за наказом НКВС СССР № 00447 розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «зачистка» усіх, хто на думку вищого компартійного керівництва не підходив для «будівництва світлого комуністичного майбутнього».
В Україні 5-го серпня вшановують пам’ять жертв сталінського терору 1937-38 років, який отримав назву – «Великий терор».
Тоді загинули тисячі безневинних людей.
Розпочалося все з так званої «чистки» компартійних лав та органів безпеки.
Для спрощення судової процедури та прискорення винесення вироків Політбюро ЦК КП(б)У розіслало по областях УРСР вказівку про створення позасудового репресивного органу – обласних «трійок».
Наказом № 00447 запроваджувалися ліміти (плани) на покарання громадян, повідомляв Український інститут національної пам'яті у 2019 році (цього року поки на сайті УІНП немає повідомлення, приуроченого 83-й річниці початку «Великого терору» – ред). .
- Вироки за І-ю категорією означали «розстріл»;
- Вироки за ІІ-ю категорією – на ув’язнення в таборах ГУЛАГ (рос: Главное управление лагерей) НКВС СРСР.
- початковий ліміт для УРСР за І категорією становив 26150 осіб,;
- у січні 1938 року ліміт був збільшений до 83122 осіб.
- із проханням про додаткові ліміти в Москву неодноразово зверталися наркоми внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський та Олександр Успенський.
За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу.
Решту було відправлено до в`язниць та таборів, а тільки 0,3 % із заарештованих були звільнені.
Лише в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорська в Карелії за кілька днів із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року було розстріляно 1111 людей. Із них 287 українців та людей, долі яких пов’язані з Україною.
Радіо Свобода склало список, розстріляних у Сандармосі українців та виходів з України та зібрало багато історій про життя цих людей.
Серед них:
та інші яскраві постаті українського відродження 20-х років ХХ століття.
Історики, вивчивши архіви, свідчать, що масові репресії розпочалися задовго до 1937 року. Специфічними формами репресій, спрямованими проти селянства, були примусова колективізація, розкуркулення та Голодомор-геноцид.
«Великий терор» був більше спрямований проти людей розумової праці та управлінців. Він став найстрашнішим періодом винищення людей сталінською диктатурою через розстріли, але репресії в інших формах існували в СРСР аж до самого розпаду радянської імперії.
Завершальний етап встановлення диктатури
«Великий терор» став завершальним етапом майже двадцятилітнього періоду встановлення більшовицької диктатури і упокорення бунтівної України та усього населення колишньої російської імперії.
За даними істориків, які у 1989 році отримали доступ до статистичної звітності ОГПУ-НКВД-МВД-МГБ з Центрального держархіву СРСР, протягом 1937-38 років з політичних міркувань в Радянському Союзі «розстрільні вироки» винесли 681 692 людям, що склало 85% усіх офіційно розстріляних за «сталінський період» громадян «великой страны».
У незалежній Україні не припиняється робота із опрацювання і оприлюднення архівів радянських каральних органів.
Архіви відкриті і велика частина матеріалів вже оцифрована і викладена в Інтернет.
За президентства Віктора Ющенка у січні 2010 року на основі зібраних матеріалів, зокрема свідчень очевидців (3,5 тисячі документів, справа налічує 253 томи), відбувся суд над організаторами Голодомору 1932-33 років, зокрема і над Йосипом Джугашвілі (Сталіним).
Суд своїм рішенням підтвердив висновок слідчих – в Україні комуністична радянська влада влаштувала «геноцид української національної групи, тобто штучне створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення».
З ухваленням навесні 2015 року законів «Про декомунізацію» процеси громадського осудження усіх організаторів і виконавців «Великого терору» та подальших репресій ще посилилися.
А що ж в Росії?
З початком «перебудови» за Михайла Горбачова і у перші роки після розпаду СРСР у Росії рухалися до встановлення історичної правди про сталінський «Великий терор» та усі подальші радянські репресії.
Історики та рідні репресованих отримали можливість, хоч і доволі обмежену, вивчати архівні документи і відвідувати місця масових розстрілів.
Багато матеріалів публікувалося, вони ставали предметом наукових дискусій та конференцій, зокрема і російсько-українських.
У листопаді 1989 року дозволили групі українських ентузіастів, серед них були і колишні політв’язні, ексгумувати і перевезти для перепоховання у Києві останки доведених до смерті в ув’язненні Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого.
Після того, як російський дослідник Юрій Дмітрієв знайшов місце розстрілу з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року 1111 соловецьких в’язнів у карельському урочищі Сандармох, там щороку проводилися меморіальні заходи, на які приїжджали люди з усіх колишніх республік СРСР.
Вшановувати пам’ять вихідців з України (список, складений Радіо Свобода разом із дослідником розстрілів «соловецького етапу» Сергієм Шевченком – ред.) їздили в Карелію члени українського товариства «Меморіал», історики та журналісти.
Все змінилося, коли президентом Росії став колишній полковник КДБ Володимир Путін.
Процеси відновлення історичної пам’яті і відкриття правди про злочини ЧК-ГПУ-НКВД-МГБ-КДБ спочатку сповільнилися через бюрократичні та інші перепони, а потім згорнулися повністю.
Того ж Сергія Шевченка 3 серпня 2012 року зняли з автобуса, в якому їхала українська делегація на меморіальні заходи на Соловки, і не впустили до Росії. Потім у в'їзді до Росії було відмовлену політв'язню і хронологу репресії проти дисидентів Василю Овсієнку.
А Юрія Дмитрієва звинуватили за старим «гебістським прийомом» спочатку у розповсюдженні порнографії, а потім і у сексуальному насиллі над прийомною донькою.
Суд у російському регіоні Карелія 22 липня 2020 року виправдав Дмитрієва за статтями про виготовлення порнографії, зберігання зброї та розпусні дії, але визнаний винним у насильницьких діях сексуального характеру відносно малолітньої прийомної дочки. Суд не взяв до уваги численні свідчення лікарів, які називають абсурдним це звинувачення і докази на яких воно будувалося. Суд визначив Дмитрієву покарання у вигляді трьох із половиною років колонії.
Історик вийде на свободу восени 2020 року, оскільки більшу частину терміну він уже відбув до ухвалення судом рішення. Прокуратура попросила суд призначити Дмитрієву покарання у вигляді 15 років ув’язнення.
Сам Дмитрієв і його прихильники кажуть, що справа сфабрикована. Він наполягає, що робив фото на прохання соціальних працівників для контролю розвитку дитини.
Однодумці Дмитрієва заявляють, що звинувачення проти нього висунуті через дослідження ним історичних фактів, які ускладнюють реалізацію політики Кремля щодо радянського минулого.
Міжнародна правозахисна організація Human Rights Watch 21 липня висловила стурбованість щодо переслідування історика. «Обставини, пов’язані з кримінальними звинуваченнями проти Дмитрієва, свідчать про те, що ці звинувачення є неправдивими та є розплатою за його правозахисну діяльність», – ідеться у повідомленні Human Rights Watch.
На захист Дмитрієва виступають видатні науковці та митці як у Росії, так і за її межами. Чергове звернення представників інтелігенції опубліковане в російському виданні «Новая газета». У ньому справу проти Дмитрієва названо «одним із найбрудніших процесів у країні». Лист підписали, зокрема, акторки Інна Чурикова і Лія Ахеджакова, письменники Людмила Улицька і Віктор Шендерович, режисер Андрій Звягінцев, поет Юлій Кім.
Українська письменниця Оксана Забужко взяла участь у флешмобі на захист Дмитрієва і закликала приєднатися до нього всіх небайдужих.
Як вважає український філософ і публіцист Сергій Грабовський, у Росії фактично реабілітовують Сталіна і дії радянських каральних органів, які за кількістю знищених людей і масштабами репресій «нічим не кращі за разом узяті СС, СД і Гестапо».
«Російський президент Володимир Путін пишається своєю службою і на прийняттях підіймає келихи за «чекістську доблесть», а 20 грудня – день заснування з ініціативи Леніна «ЧК» («Надзвичайна комісія» – каральний орган з необмеженими повноваженнями – ред.) у Росії є офіційним святом – Днем працівника органів держбезпеки. А написана у знаменному 1937 році «Пісня про партію більшовиків», яка у трохи модифікованому вигляді стала гімном СССР і Росії, звучить по світу на відповідних урочистостях», – зазначає Сергій Грабовський.
Ув'язнення людей за надуманими звинуваченнями, арешти за відмінну від кремлівської позицію, катування, етапування до Сибіру, насаджування атмосфери несвободи та страху – цим сучасна Росія під керівництвом президента Володимира Путіна нагадує атмосферу радянських часів та наслідує дії тогочасних репресивних органів.
Масштаби не такі як у часи «Великого терору» 1937-38 років, людей не розстрілюють, але методи тиску російської влади на права людини схожі.
У сучасній Росії тепер носять портрети Сталіна на урочистостях у Москві по Червоній площі, застосовують різноманітні методи тиску на «інакомислячих», жорстоко придушують усі антипутінські акції, а для наглядності демонструють усю каральну міць російської диктатури на арештах та ув’язненнях українських громадян або на показових розправах із «изменниками» – Олександром Литвиненком чи Сергієм Скрипалем.
«В’язні Кремля»
Весь час з’являються нові повідомлення про затримання в Росії та на території незаконно анексованого Росією Криму українських громадян.
Це не лише активісти Майдану, учасники бойових дій на Донбасі, а й люди далекі від політики.
Ті, кому пощастило звільнитися, розповідають про тортури та методи допитів, які нічим не відрізняються від тих, які застосовували під час «Великого терору».
Умови, в яких утримуються українські політв’язні та відсутність належної медичної допомоги, є ще одним різновидом тиску та залякування реальних і потенційних критиків путінської системи влади.
Експерти вважають, що сучасна Росія під керівництвом Володимира Путіна фактично відновила втрачений з розпадом СРСР статус держави-світової загрози, яка порушує міжнародне законодавство, відбирає території у сусідніх держав, ігнорує заклики та звернення світової спільноти, зокрема і ООН, і нав'язує заходу свої правила гри.
Спротив України гібридній експансії Росії є по-суті протидією поширенню репресивної політики Кремля.
