На кожній відремонтованій в останні рік-два трасі в Україні обов'язково зустрінеш білборд: «Програма президента України «Велике будівництво». Згадуванням Володимира Зеленського «освячується» не лише новий асфальт, а й ремонт амбулаторій, мостів, басейнів. В областях та маленьких містах також намагаються піарити себе місцеві політики. Обмежити цю можливість має намір група аналітиків і депутатів: вони просувають законопроєкт, який зобов'яже згадувати на подібних білбордах платників податків, адже будівництво оплачено з місцевого або державного бюджетів. Цією темою зацікавився телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».

«Не якісь абстрактні гроші, а кошти українців»

На зустріч із Миколою Малухою я приходжу з книгою «Програма президента України «Велике Будівництво-2020. Обличчя». Це альбом із сотнями фотографій робітників, які на бюджетні гроші вкладають новий асфальт, будують дитсадки, реконструюють лікарні. Упорядник видання – консультант державної програми «Велике будівництво» Юрій Голик.

«Програма масштабного оновлення та будівництва інфраструктури України...», «Те, що занепадало, сьогодні буквально піднімається з руїн...», «Програма Президента України «Велике будівництво» не про асфальт, цемент та цеглу. Ця програма про людей і для людей. Програма про нову якість життя». Це все – формулювання з передмови, автор якої не вказаний.

Побачивши книгу в моїх руках, Микола Малуха сміється. І пояснює: цей альбом втілює явище, з яким його організація бореться сім років.

Малуха – у минулому журналіст ділових видань, а зараз директор із комунікацій Центру соціально-економічних досліджень «CASE Україна». Організація – частина міжнародної мережі CASE, яка працює у Польщі, Киргизстані, Грузії, Молдові. В Україні центр проводить дослідження для Єврокомісії, USAID, Світового банку та займається економічною освітою громадян.

«В анотації книги йдеться, що це програма масштабного будівництва якісної інфраструктури, що проєкт розпочався з ініціативи президента. Але немає жодного слова про платників податків, завдяки яким ця програма існує. Адже використовуються тут не якісь абстрактні гроші, а кошти пересічних українців. Це найбільша проблема цієї книги», – каже Микола Малуха.

Нині Микола Малуха та його колеги лобіюють закон, який зобов'яже політиків та чиновників вказувати в рекламі усіх звершень, усіх зведених об'єктів – джерело фінансування, тобто на чиї гроші це було зроблено.

Якщо ідея втілиться, на білбордах до фраз на кшталт «під патронатом мера...», «за сприяння депутата...» доведеться дописувати великим шрифтом: «За кошти платників податків».

Політикам легко робити собі рекламу на бюджетних грошах, бо громадяни часто не розуміють: за піар представника влади вони сплачують зі своїх податків, каже Малуха.

У 2014 році аналітики «CASE Україна» запустили ініціативу «Ціна держави» та різними способами демонструють виборцям їхні власні витрати на державу. А зараз аналітики домагаються, щоб згадка платників податків стала обов'язковою.

На сайті Офісу президента України вже є відповідна петиція: «Вимагаємо на всіх інформаційних матеріалах про діяльність, яка фінансується за кошти платників податків, додавати напис – не менше від 25% площі інформаційного матеріалу – «На кошти платників податків» відповідно до контексту».

Два тижні тому документ набрав необхідний мінімум – 25 тисяч підписів. Це означає, що на петицію має відповісти президент Володимир Зеленський. Але поки що він цього не зробив.

«Велике будівництво» у твердій палітурці

Увівши на офіційному сайті Офісу президента України фразу «Велике будівництво», можна знайти близько сотні повідомлень.

Наприклад, виступи Володимира Зеленського на різних форумах:

«Найперше – це дороги. Про них існував не один мільйон жартів, на їхньому ремонті було вкрадено не один мільйон гривень. Усі думали, що хороші дороги та Україна – це фантастика. Ми довели, що це може стати реальністю».

Є повідомлення про соцопитування Фонду «Демократичні ініціативи»: 11,3% опитаних назвали програму «Велике будівництво» подією 2020 року, з них 93% оцінили її як позитивну.

Проєкт «Велике будівництво» стартував наприкінці 2019 року. Зараз у нього своя команда піарників, яка наповнює сайт та фейсбучну-сторінку.

Щодня публікують фотографії відремонтованих доріг, шкіл, лікарень та обличчя робітників. На сайті «Великого будівництва» йдеться, що за 2020 рік у рамках проєкту збудували або відремонтували:

• 6500 кілометрів доріг,
• 258 мостів та шляхопроводів,
• 101 спортивний об'єкт,
• 114 шкіл
• 71 приймальне відділення лікарень.

Рік від року «Велике будівництво» охоплює нові галузі. Навесні 2021-го влада анонсувала «Велику реставрацію» (програму відновлення культурної спадщини). А у листопаді Зеленський заявив про старт «Великого будівництва» на Укрзалізниці та про плани створити нову українську авіакомпанію.

Те, що в рамках «Великого будівництва» справді ремонтують дороги, лікарні, зводять мости – демонструють численні фото- та відеозвіти.

Об'єкти будівництва, під об'єктивами камер, оглядає президент у своїх поїздках країною, про них постійно пише центральна та місцева преса України.

Двотомник про «Велике будівництво» у твердій палітурці видавництво Folio випускає за свій рахунок, не витративши жодної копійки бюджетних грошей, розповідає гендиректор видавництва Олександр Красовицький.

Перший том із підзаголовком «Обличчя» вже можна знайти у книгарнях, другий – «Об'єкти» – готується до друку. Книжка коштує близько $4.

«Якщо у мене будуть купувати робітники (залучені до проєкту «Велике будівництво» – ред.), люди, пов'язані з «Великим будівництвом», то, безумовно, таких людей буде багато. Я думаю, що головні потенційні покупці першої книги – фізичні особи, головні потенційні покупці другої книги – громади (об'єднані територіальні громади – ред.), області чи райони, в яких ведеться будівництво, об'єкти яких потрапили до книги».

Передмова до першого тому книги з формулюваннями «підйом із руїн» та «нова якість життя» – редакційна, каже Олександр Красовицький і називає себе «останньою інстанцією».

На запитання «Ціни держави» про те, чому в передмові та анотації немає згадки про платників податків, гендиректор видавництва Folio відповідає так: «Вибачте, це вже як я хочу, так я і пишу у своїх книгах. Я не думаю, що я комусь щось винен, якщо це не за державний рахунок».

Запитання про книгу я спробував поставити консультанту «Великого будівництва» Юрію Голику – укладачу видання. Голик запропонував адресувати їх гендиректору видавництва, а мене розкритикував за пошуки «зради» («зради», у переносному значенні – недоліків).

«Мені щиро шкода, що вас цікавить лише зрада, яку ви всіляко намагаєтеся знайти, і вас не цікавлять прості робітники, які своїми руками створюють інфраструктуру. На них вам наплювати. Дуже шкода», – написав консультант «Великого будівництва».

Критика «Великого будівництва» та відповіді на неї

Втім, питання та критичні зауваження аналітиків та журналістів викликають не лише й не стільки рекламні матеріали, пов'язані з «Великим будівництвом». Узагальнити критику можна за такими пунктами:

• У проєкт потрапили, зокрема, об'єкти, які почали реалізовувати задовго до обрання Володимира Зеленського президентом. Наприклад, журналістка української служби Радіо Свобода минулого року побувала на будівництві школи у місті Буча Київської області та розповіла, що її почали зводити за чотири роки до інавгурації Зеленського за рахунок місцевого бюджету, а тепер віднесли до «Великого будівництва»

• Об'єкти у рамках проєкту «Великого будівництва» зводять на гроші різного походження. Наприклад, будівництво обласного кардіоцентру у Полтаві у 2020 році фінансували з місцевого бюджету. А місцеві бюджети затверджують міські та селищні ради, і президент до них не має відношення. Іноді до фінансування будівництва долучаються міжнародні донори. Наприклад, ліжка для того ж таки обласного кардіоцентру Полтави купували зокрема за гроші Світового банку.
• Влітку минулого року Верховна Рада перевела на будівництво доріг гроші із спеціально створеного Фонду для боротьби з коронавірусом. Володимир Зеленський тоді заявляв, що гроші йдуть на дороги до опорних лікарень, щоб до установ було простіше доїхати.
• Тендери проводяться на особливих умовах із дуже високим порогом входу – що може призвести до монополізації будівництва.
• Державні витрати, зокрема витрати на «Велике будівництво», – профільна тема для редактора проєкту «Наші гроші» Юрія Ніколова. Сайт існує з 2010 року та відслідковує корупційні прояви у тендерних закупівлях.

За підрахунками «Наших грошей», у 2020 році на дороги – з урахуванням грошей із Фонду боротьби з коронавірусом – пішло 10% державного бюджету України. Ці кошти Укравтодор розподіляв серед фірм, які Юрій Ніколов називає фаворитами. Заради них парламентська більшість із провладної фракції «Слуга народу» обмежила конкуренцію: до тендерів тепер припускають лише ті компанії, які в минулому вже мали мільярдні підряди.

«Слуги народу» ухвалили поправки до тендерного законодавства. Грубо кажучи, якщо ти хочеш брати участь у тендері на 3 мільярди гривень, доведи, що в тебе за минулий рік доход був у 3 мільярди гривень.

Водночас, торги були укрупнені: якщо минулими роками в середньому припадало по півмільярда гривень на тендер, тепер почали з'являтися по три мільярди, по п'ять.

У результаті до торгів стали допускатися лише ті, хто 2019 року напрацював велику базу доходів. Треба розуміти, що у 2019 році, в останній рік президентства Порошенка, на дороги витратили 20 мільярдів, а у 2020 році – вже 100 мільярдів. Зрозуміло, що на мільярдні торги 2020 року мало хто міг прийти і сказати: а я тут два мільярди заробив», – пояснює Ніколов нову систему. У своїх публікаціях він називає її «картелем».

Підтвердження тому, про що говорить редактор «Наших грошей», можна знайти й у інших джерелах. Так у січні Чернігівська облрада у своєму зверненні публічно звинуватила Службу автомобільних доріг Чернігівської області у необґрунтованих вимогах до учасників торгів. Служба допускала до торгів лише компанії з доходом за рік на рівні 1,1 мільярда гривень ($40 млн). Серед підприємств Чернігівської області таких не виявилось.

«Ми бачимо в таких діях приховану монополізацію та захоплення ринку дорожніх послуг. Внаслідок такої діяльності Служби автомобільних доріг Чернігівської області у період реалізації програми президента України «Велике будівництво» значна кількість працівників дорожньої галузі Чернігівщини залишиться без роботи, а місцеві бюджети – без значних фінансових надходжень. Це все може призвести до скорочення робочих місць, несплати податків та подальшого занепаду дорожньо-будівельної галузі в Чернігівській області», – попереджали автори звернення.

Консультант проекту «Велике будівництво» Юрій Голик в інтерв'ю виданню «Бабель» пояснював тендерні обмеження боротьбою з фірмами-одноденками. У розмові він персонально згадав редактора «Наших грошей» Юрія Ніколова: «Простий приклад: у дитини Ніколова завтра заболить зуб. Вона куди піде її лікувати? До професора чи випускника медучилища? Так само і з фірмами».

Ще одна тема публікацій видання «Наші гроші» – завищення вартості робіт на державних підрядах. Наприклад, у березні 2021 року видання аналізувало кошторис на середній ремонт дороги Р-60 Кролевець-Конотоп-Ромни-Пирятин між Полтавською та Сумською областями.

Журналісти порівняли витрати фірми-підрядника на чотири матеріали – дрібнозернистий асфальт, крупнозернистий асфальт, емульсію бітумну дорожню та щебенево-піскову суміш – із середніми цінами по Україні. Середній показник взяли зі звіту про результати моніторингу, що веде держпідприємство «Державний дорожній науково-дослідний ім. Шульгіна». Виявилося, що витрати у кошторисі підрядника на 20% вищі за середню ціну. Цю різницю Юрій Ніколов називає «маржею».

«Я це так інтелігентно називаю. Написати, що це вкрали, можна буде тільки після вироку суду. А вироку немає і не буде ніколи, мабуть. Маржа становить від 10 до 40% залежно від тендеру. Чим більший тендер, тим більший відсоток», – стверджує Ніколов.

Консультант проєкту «Великого будівництва» Юрій Голик парирує, що в результаті проєкту корупція звелася до низового рівня.

«Чим вищи рівень, на якому крадуть, тим більше крадуть. Голова Укравтодору, начальник Служби автомобільних доріг або якийсь начальник відділу у Тернопільській області – це три різні рівні корупції. Завдання Укравтодору було дуже простим – утрамбувати корупцію якомога нижче. Чи може голова Укравтодору проконтролювати усі 5000 співробітників? Звичайно, ні», – говорив Голик у тому ж інтерв'ю виданню «Бабель».

Опозицію, яка вже встигла «перейменувати проєкт «Велике будівництво» на «Велике крадівництво», – першого грудня у посланні депутатам Верховної Ради критикував президент Володимир Зеленський.

«Особлива критика «Великого будівництва» звучить від тих, хто у свій час при владі не зміг зробити ні середнього будівництва, ні маленького. Та й самі їздили дорогами з дірками, залишаючи такі ж дірки у бюджеті».

Але частіше влада намагається ігнорувати критику «Великого будівництва» та «забивати ефір» позитивними меседжами про прокладені кілометри асфальту та відремонтовані лікарні з фотографіями «було-стало».

Про гроші, на які реалізують проект «Велике будівництво», на його сайті можна прочитати аж в самому низу сторінки: «Для реалізації проекту будуть використовуватись кошти з державного бюджету, Державного фонду регіонального розвитку та місцевих бюджетів» – без деталізації за статтями видатків.

«Політичні бонуси Володимира Зеленського очевидні – він зробив проєкт «Велике будівництво» наріжною фішкою піар-кампанії до наступних виборів, до яких він уже фактично готується. Наразі постійно веде цю агітацію, присвячену його особистим здобуткам у розвитку країни», – вважає Юрій Ніколов.

Наступні президентські вибори в Україні намічені на березень 2024 року. Володимир Зеленський зараз на екваторі першого терміну. Перед виборами він обіцяв, що не піде у президенти вдруге. Але зараз говорить про те, що рішення про висунення ще не ухвалив, мовляв, це «вирішуватиме суспільство».

В інтерв'ю виданню «Бабель» консультант проєкту «Велике будівництво» Голик так відповідав на питання про піар-складову програми: «Бонуси менеджера – г..но у ЗМІ. Об'єктивно ніхто не скасовував закони передвиборчої кампанії. Потрібно доносити до виборців умовно чому один [політик] кращий від іншого».

«Рахунок від держави»: калькулятор податків та політичний піар

Проект «Велике будівництво» – великий, але не єдиний приклад, коли політики роблять собі рекламу за бюджетні гроші. Депутати люблять приписувати собі заслуги щодо отримання державних субвенцій, розповідає у статті для Радіо Свобода аналітик громадської мережі «Опора» Анатолій Бондарчук.

Він описує два способи, якими гроші із державного бюджету можуть потрапляти до регіонів. Перший – Державний фонд регіонального розвитку. Кошти з нього розподіляють конкурентно та прозоро. Другий спосіб – субвенції, тобто допомога із державного бюджету місцевим бюджетам на проекти, які на місцях реалізувати самостійно не вдасться.

Розподіл субвенцій непрозорий, ключовий вплив на нього надають народні депутати. Після чого народні обранці їдуть до округів і хваляться виборцям, що саме вони добилися виділення грошей із держскарбниці. На вулицях та в місцевій пресі з'являється інформація із фразами «за сприяння депутата», «з ініціативи нардепа» тощо. При цьому роками в Україні існує практика, коли великі субвенції одержують провладні депутати, зазначають журналісти.

Не гидують піаром за бюджетні кошти та мери міст. Наприклад, київський міський голова Віталій Кличко у соцмережах публікує ролики про міст, відкритий у 2019 році. Міському бюджету споруда коштувала 420 мільйонів гривень ($15 млн), а Національне антикорупційне бюро відкривало справу через можливі витрати під час його будівництва.

Щоб доносити до виборців, що політики демонструють досягнення, сплачені з бюджету як виключно власні, аналітики створюють наочні інструменти. Наприклад, на сайті ініціативи «Ціна держави», одного з проектів «CASE Україна», є калькулятор вартості палива - за його допомогою можна розкласти на суму, віддану водієм на заправці.

Разом із автором ініціативи Миколою Малухою ми їдемо на АЗС. Бак майже повний, доливаємо 10 літрів А-95. Лічильник показує 332 гривні ($12,2). Після підрахунків виходить, що майже 40% із цієї суми Микола щойно віддав до бюджету.

«Ми бачимо, що акциз – 71 гривня. ПДВ – 55. Націнка – 28 гривень, це те, що мережа бере собі і платить із цього зарплату працівникам. А собівартість палива – 178 гривень. Виходить, що собівартість – 178 гривень, а 126 гривень ми щойно перерахували державі», – пояснює експерт.

Аналізуємо суму далі: п'ята частина посідає акцизний податок. Ці гроші надходять до дорожнього фонду, а з нього витрачаються на ремонт та будівництво доріг.

«Чим більше я їжджу, тим більше я плачу за використання доріг. У нас в країні немає платних доріг, у нас пішли іншим шляхом. Виходить, є плата за те, що ти катаєшся. За нинішньою схемою люди безпосередньо платять за ремонт та будівництво дорогий, але це все приписується великій та мудрій програмі президента», – каже Малуха.

За допомогою прикладних механізмів аналітики із «CASE Україна» намагаються розвіяти міфи, пов'язані з податками.

Наприклад, люди, які працюють неофіційно чи їздять на заробітки за кордон, схильні вважати, що в Україні вони не платять податки. Насправді, навіть якщо людина заробляє за кордоном та пересилає гроші додому, сім'я витрачає зароблене тут. І практично з кожної покупки 20% у вигляді податку на додану вартість йде до бюджету.

Якщо робота офіційна, сума податків збільшується. На сайті «Ціна держави» є ще один калькулятор - «Рахунок від держави». Вводимо розмір середньої зарплати в Україні – 14045 гривень ($516).

Після автоматичного підрахунку виходить, що:

• «чистими» за рік ми «заробили» 131 227 гривень ($4822),
• при цьому до бюджету держави пішло майже стільки ж – 124 200 гривень ($4564).

Найбільше витрат припаде на:

• пенсії, які працюючі громадяни платять нинішнім пенсіонерам – 55984 гривні ($2057)
• на освіту – 13896 гривень на рік ($510) (ця сума має спливти у пам'яті, коли батьківський комітет у школі попросить здати гроші на нові штори).
• а 7643 гривні щороку ($282), перераховані на правоохоронну діяльність; (згадуйте, якщо поліцейські довго їхатимуть на виклик або не захочуть прийняти заяву).

Із 2018 року, перед президентськими виборами, ініціатива «Ціна держави» «пішла в народ». Волонтери пропонували перехожим за допомогою калькулятора «Рахунок від держави» підрахувати свої податки.

Микола Малуха згадує спілкування з пенсіонеркою, яка до їхньої зустрічі була впевнена, що податки не сплачує. «Ми підрахували її пенсію, і вийшло, що вона платить за рік п'ять тисяч гривень податків ($184 – НВ). Бабуся розплакалася, сказала: «У мене маленька пенсія, мені потрібні гроші на операцію, а я ще п'ять тисяч на рік віддаю на податки».

При цьому аналітики наголошують, що звертаються насамперед до раціонального, а не до емоцій. Тому акції вуличного просвітництва вони проводили саме у передвиборчий період – намагалися донести до виборців просту думку: безкоштовних послуг від держави не буває. Закликаючи замислюватися, чи ефективно влада витрачає податки, Микола Малуха наводить як приклад місто Ірпінь, що найближче до Києва.

«У нас будують набережну. Навіщо нам набережна за 100 мільйонів гривень ($3,7 млн), якщо у нас не вистачає шкіл та дитсадків? Школа коштує приблизно 50 мільйонів, садок – 25. Може, нам краще побудувати школу та садок? Але нам збудували набережну, яка на пустирі», – каже Малуха.

Що писати на банерах і як розподіляються податки?

Паралельно з петицією про те, щоб чверть рекламних білбордів займав напис «На кошти платників податків», група депутатів Верховної Ради ще й зареєструвала законопроєкт про обов'язкове нанесення фрази «На кошти платників податків» на 25% інформаційної площі реклами.

Один із ініціаторів законопроекту, народний депутат Роман Лозинський пояснює: окрім боротьби з популізмом ця фраза ще «волатиме» до свідомості виборців.

«Ми звикли бачити, як політики та чиновники різних рівнів, від міських голів до президента, виходять і кажуть: «От вам із панського плеча збудували дороги, відремонтували школу, купили техніку. За сприяння... Я намагався, я працював, я перерізав стрічку». Це впливає на політичну культуру: люди схильні думати, що політики – чарівники, це спотворює принципи аналізу ефективності політиків, чиновників. Також люди не завжди цінують те, що їх оточує у дворах, під'їздах, сприймають усе, що за межами їхньої квартири, як чуже – тому який сенс нести за це відповідальність, наводити лад чи хоча б не ламати?» – міркує Лозинський.

Окрім законопроекту, написаного за участю Лозинського, є ще один альтернативний документ. Його подала депутатка Кіра Рудик разом із чотирма своїми колегами. Примітно, що Рудик та Лозинський формально перебувають у одній фракції – «Голос». Але між її представниками ще у вересні 2021 року стався розкол і частина «Голосу» створила окрему депутатську групу – «Справедливість». Кіра Рудік пропонує відводити під фразу «На кошти платників податків» 15% площі, а не 25%. І Лозинський, і команда проекту «Ціна держави» вважають, що цього замало.

Ініціатива про обов'язкову фразу «На кошти платників податків» вже має критиків – Пенсійний фонд та міністерство культури та інформаційної політики України.

Голова Пенсійного фонду Євген Капінус вважає, що на реалізацію законопроекту, всупереч заяві депутатів, знадобляться додаткові бюджетні гроші, – потрібно буде створити спеціальне маркування. А голова Мінкульту Олександр Ткаченко зазначає, що не всі публічні гроші відносяться до коштів платників податків: є ще кредитні ресурси, гроші держбанків, державних цільових фондів тощо.

«Розміщення маркування «На кошти платників податків» може не відповідати дійсності та вводити в оману громадян щодо джерел формування видатків, виділених для створення відповідних проектів», – пише Ткаченко.

Аналітики CASE Україна відповідають, що розширений бюджет України – державний бюджет, місцеві бюджети, позабюджетні фонди – на 78% наповнюються за рахунок внесків платників податків.

Роман Лозинський узагальнює думку: «У нас податки працюють не цільовими фондами, вони йдуть до загальної скарбниці і далі розподіляються. Але після децентралізації 50% податку на доходи фізичних осіб залишається в громадах, це буде безпосередньо видно в інфраструктурних проектах навколо нас».

Поки згадка платників податків не стала законом, деякі глави місцевих самоврядних громад подібні посилання зробили своєю регулярною практикою. Наприклад, голова Шумської громади (вона об'єднує місто Шумськ Тернопільської області та 43 навколишні села) Вадим Боярський дякує платникам податків за ремонт місцевих доріг або за купівлю бушлатів для рятувальників на гроші місцевого бюджету.

«Ми дякуємо платникам податків, показуємо: те, що робиться в громаді, відбувається завдяки їм. І мешканці бачать, на що йдуть їхні гроші», – пояснює Боярський.

При цьому глава громади не бачить нічого поганого в тому, щоб разом із фразою про платників податків у публічних звітах та рекламі згадувати причетного чиновника чи депутата: «Є розподіл бюджету. І кожен депутат намагається на своєму окрузі щось зробити. Нерідко я у своїх постах пишу: «Спасибі платникам податків, а за сприяння виділенню грошей – нашому депутату».

Представник «CASE Україна» Микола Малуха вітає подібні ініціативи на місцях – згадки платників податків у повідомленнях голів міст та громад. Але хоче, щоби норму закріпили на державному рівні.

З огляду на те, як зазвичай просуваються законопроєкти, Малуха припускає, що парламент розгляне документ приблизно за рік. Вже зараз попереджає: аналітики всіляко доноситимуть виборцям, яка політична сила підтримала їхню ідею, а яка ні. А поки що чекають, коли на петицію відповість президент Володимир Зеленський.

​Оригінал матеріалу – на сайті телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».