ЛЬВІВ – 27 січня у Польщі в місті Освенцимі відзначають 80-річчя звільнення в'язнів нацистського концентраційного табору «Аушвіц». У музеї «Аушвіц» відбудуться заходи за участі майже 50 делегацій з різних країн світу і міжнародних організацій.

Очолить урочистості польський президент Анджей Дуда. Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу не братиме участі у заходах попри запевнення польської влади, що його не заарештують на території країни (ордер МКС на його арешт був виданий через звинувачення у воєнних злочинах у Секторі Гази).

Генеральна асамблея ООН оголосила 27 січня Міжнародним днем пам’яті жертв Голокосту. Цього дня у світі вшановують пам’ять мільйонів євреїв, а також представників інших національностей, зокрема українців, поляків і ромів, які стали жертвами нацистських переслідувань і масових убивств під час Другої світової війни.

Україна раніше зверталася до Міжнародної ради музею «Аушвіц» із проханням створити на території колишнього концтабору окреме місце, присвячене українським жертвам. Адже через концтабір «Аушвіц», за даними Українського інституту національної пам’яті пройшли близько 120 тисяч вихідців з України.

99-річна українка Анастасія Гулей розповіла Радіо Свобода, що музей повернув їй ті особисті речі, які вона надала для експозиції.

Цьогоріч 99-річна Анастасія Гулей із Києва не поїхала у Польщу на урочистості з нагоди 80-річчя звільнення в'язнів нацистського концтабору «Аушвіц» через стан здоров’я. П’ять років тому вона показала Радіо Свобода місце, де жила і працювала в концтаборі. Тоді ще висловила надію, що українцям буде присвячено окремий барак у музеї «Аушвіц», а не лише про них розповідатимуть у загальній виставці. Вона тоді надала свої особисті речі для експозиції. Сьогодні розповідає:

«Був план зробити музей в одному з «бараків України». Нам навіть надали барак, але Росія, Путін не хотіли, щоб там були представлені українці. Росія зробила окремо виставку. А українського місця немає, лише в загальній виставці є про нас згадка. Я передавала речі для музею, але мені переслали їх назад. Спогади про цей час у мене в голові і душі. Я часто згадую табір і тих багатьох жінок різних національностей, а зі мною були росіянки, польки, білоруски, з якими ми ділились картоплею, підтримували одна одну», – каже Радіо Свобода Анастасія Гулей.

Українка за свої 99 років пережила найбільш трагічні сторінки української історії – Голодомор і Другу світову війну. Голод її застав у селі Бубнівщина, сьогодні Прилуцький район Чернігівської області. Діда радянська влада «розкуркулила».

Її батько працював учителем, в Анастасії було троє братів. Від голодної смерті сім’ю врятувало мамине придане, а це скриня з коштовностями, одягом, які мама обмінювала на продукти.

До сьогодні Анастасія Гулей зберігає одну мамину весільну вишиванку, яку її мама ховала всі роки. А весь час Анастасія Гулей береже цю сорочку як найбільший свій скарб і найдорожчий спогад.

Роки Голодомору Анастасія Гулей називає «репетицією» перед концтаборами смерті «Аушвіц» і «Берген-Бельзен». До нацистського концтабору в польському місті Освенцимі її привезли в 17-річному віці і відтоді на її лівій руці витатуйований номер 61369.

Тата і братів забрали на фронт. А вона у 1943 році, коли почався масовий вивіз української молоді в Німеччину, потрапила у тоді німецьке місто ,тодішня назва Кенігсгут (Сілезія, Польща). Українок потягом везли в польське місто Катовіце розвантажувати вагони.

Дівчина вирішила втікати додому, щоб не працювати на німців. Але дорогою її схопив польський поліцейський біля Ряшева. Спершу була тюрма, а через кілька днів її перевезли у концтабір «Аушвіц», точніше, його «філію» під назвою «Біркенау», який називають «фабрикою смерті».

Там Анастасія копала канави, проводила меліорацію, працювала на дорогах, розбирала покинуті будинки. Щоденно бачила, як євреїв вели у газові камери, а потім спалювали тіла. Ці жахливі вбивство тисяч і тисяч людей, серед яких були жінки, діти, літні особи, не забувались ніколи.

На початку січня 1945 року її евакуювали з «Аушвіц» у концтабір «Берген-Бельзен». 15 квітня 1945 року англійські війська звільнили, а радше врятували тих, хто ще був живий.

«Ми вийшли з концтаборів, немов святі, вся наша ненависть відійшла. З нас лишились лише кості і шкіра. Ми були люди з того світу, які перенесли смерть і переродилися. Просвітіть мою душу і серце і там не знайдете ані краплі помсти, біди, ненависті, ворожості до німців. Я ніколи не думала, що прийдеться і цю сьогоднішню війну Росії проти України пережити», – каже Анастасія Гулей.

Життя так обернулось, що через повномасштабний напад Росії на Україну Анастасія Гулей у березні 2022 року як біженка виїхала до Німеччини, куди її запросили німці і гостинно приймали. Німецький автор написав про українку книжку. І на одній зі світлин вона вбрана у мамину вишиванку. Анастасія Гулей не залишилась у Німеччині й повернулась у Київ.

Українці в «Аушвіц»

Із проханням до музею «Аушвіц» присвятити окремий сектор українським в’язням концтабору зверталась Анастасія Гулей і активно це питання лобіював президент України Віктор Ющенко. Адже його батько був серед радянських військовополонених, які опинились у нацистському таборі «Аушвіц».

У так званому спеціальному таборі для військовополонених «Аушвіц» перебувало 14 тисяч військовополонених, попри це, військові бранці продовжували прибувати. До архіву музею Віктор Ющенко передав копії документів із Сумського архіву СБУ, які стосувалися так званої фільтраційної справи його батька та фото Андрія Ющенка.

«У музеї є бараки, присвячені окремим національностям, національним групам і меморіал, де 17 мовами повторюється один текст. Коли йдеться про основну експозицію музею, то там українці присутні, є також і згадка про дітей в’язнів концтабору. Але немає українського окремого місця в експозиції, як є єврейський, польський, австрійський, російський [бараки]. Питання про створення окремої української частини піднімали і колишні ув’язнені з числа членів Організації українських націоналістів під проводом Бандери (ОУН (б)), які жили в еміграції. Серед українських політиків цю тему започаткував Віктор Ющенко. У 2015 році цю справу обговорювали на робочій групі, яка провела кілька засідань, підготувала виставку про українських в’язнів в Аушвіці. І все. Наразі ідея існує, але не більше», – говорить історик Олеся Ісаюк, співробітниця Центру досліджень визвольного руху, Національного музею «Тюрма на Лонцького».

Олеся Ісаюк досліджувала справи українських в’язнів у концтаборі Аушвіц.

Серед перших українців у таборі смерті був, зокрема, Богдан Комарницький, якого арештували за нелегальну торгівлю продовольством у Кракові. Він із 30 серпня 1940 опинився в «Аушвіці» і перебував там 5 років. Потім окрему групу, яку німці називали «Бандера группе», уже становили члени ОУН (б).

Перший спецтранспорт із членами ОУН (б) прибув в Аушвіц 20 липня 1942 року. Другу групу привезли 8 серпня 1942 року і найбільшу ‒ з тюрми на Лонцького у Львові 20 листопада 1943 року. 25 оунівців загинули в концтаборі. Зокрема, були вбиті брати провідника ОУН Степана Бандери – Василь і Олександр.

Всього, за підрахунками науковиці, в Аушвіці перебувало 236 членів ОУН (б), хоча деякі члени ОУН (б) у спогадах стверджували, що їх було щонайменше 375 осіб.

У складі радянських військовополонених, яких привезли до Аушвіцу між 7 жовтня і 10 листопада 1941 року, було приблизно 1500 українців.

Остарбайтери почали з’являтися серед в’язнів концтабору влітку – восени 1942 року і відтоді їх ставало там дедалі більше.

Взимку-весною 1942 та 1943 років у «Аушвіц» нацисти привезли лемківські родини.

Остання група українців у «Аушвіці» складалася із закарпатських євреїв. За підрахунками дослідника теми Юрія Славіка, сумарно до «Аушвіцу» потрапило близько 86 тисяч закарпатських євреїв.

«Чому важливо закарпатських євреїв зараховувати до українців? Не тільки тому, що Закарпаття є частиною нинішньої України. А тому, що ці євреї були кілька днів громадянами Карпатської України, проголошення незалежності якої відбулось 15 березня 1939 року. Це певна тяглість української державності у ХХ столітті. У зареєстрованих списках прибулих, в їхніх в’язничних картах є українізовані імена, вони були й україномовними.

Найбільш загадкова категорія в’язнів Аушвіц – це лемківські родини. Це була спланована акція, судячи з цифр і статистики. Але невідомо, чим окремі лемківські сім’ї не сподобались німцям. Можливо, хтось переховував євреїв. Але тут варто достеменно знати історію кожної родини», – говорить Олеся Ісаюк.

Через Аушвіц пройшли щонайменше 1,3 млн осіб, з яких 1,1 млн були знищені. У цьому таборі смерті перебували близько 120 тисяч вихідців з України, за даними УІНП. Їх нацисти називали «вихідці з СРСР» і на робі писали літеру «R». Це були військовополонені червоноармійці, члени ОУН, депортовані за спротив вивезенню на примусову працю або втікачі з цих робіт, закарпатські євреї.

«Ми говоримо про 34-35 тисяч етнічних українців. Я на сьогодні ідентифікувала близько 12 тисяч українців. І це я вивчила і проглянула лише окремі списки, які відкриті на сторінці музею. Українці були в концтаборі у голоді, важко працювали. Ще потрібно досліджувати всі історії, кожної жертви-українця», – зауважує Олеся Ісаюк.

В’язнів у концтаборі «Аушвіц записували за державною приналежністю. Когось поляк, росіянин, чех, угорець. У табірних книжках були записи і українець, і підросійський українець.

Табір «Аушвіц»

Німецька окупаційна влада створила «Аушвіц» поруч із містом Освенцим (німецькою Аушвіц) 20 травня 1940 року. Причиною було те, що польські тюрми були переповнені поляками.

А з 1942 року він став основним із таборів смерті Endlösung der Judenfrage («Остаточне вирішення єврейського питання»), де вбивали всіх євреїв, які жили на окупованих Третім Рейхом територіях.

«Аушвіц» складався з трьох центральних таборів. Загалом, «Аушвіц» налічував понад 40 філій, обіймав площу 40 км².

– «Аушвіц-1» був створений у травні 1940 року на території і в будівлях довоєнних польських казарм.

– «Аушвіц-2-Біркенау» був розташований в селі Бжезінка (3 км від Освенцима) у 1941 році займав найбільшу площу. З цієї території були виселені місцеві поляки, їхні хати зруйнували і тут збудували «фабрику смерті»: використовували газ «Циклон Б», яким умертвляли людей в газових камерах, спалювали в печах, кості перемелювали. У німецьких звітах мовиться, що «за добу в спеціальних крематоріях могли спалювати майже 5 тисяч трупів». Хворих, старих людей, вагітних жінок і маленьких дітей одразу вбивали. Молодих працездатних жінок відправляли в бараки працювати.

– «Аушвіц-3» був розташований на німецьких промислових підприємствах, сільськогосподарських і тваринницьких фермах у 194–2-1944 роках. Тут важко працювали в’язні.

«Аушвіц» був сьомим концтабором нацистів і найбільшим.

Звільнення-порятунок

27 січня 1945 року в'язнів концтабору «Аушвіц» звільнили солдати Червоної армії. Першою головну браму «пекла» зруйнувала 100-а Львівська дивізії з батальйону, який очолював полтавчанин єврейського походження Анатолій Шапіро.

В українському суспільстві недавно виникла дискусія довкола теми, що саме українець, киянин Ігор Побірченко на танку Т-34 завалив браму з написом Arbeit mach frei («Праця звільняє»).

«Якщо вводити Україну в «Аушвіц», то треба повністю переробляти композицію. Або там представлена Росія в актуальному вигляді, з продовженням інерції «СССР, як переможця Гітлера» у дещо модифікованому вигляді, або з’являється Україна, як окремий учасник подій. Україна там як частина в’язнів СРСР і звільняла табір у 1945 році Червона армія. Якщо ми дивимось вузько, то браму «Аушвіц» зніс танк, за кермом якого сидів українець. Це красиво і символічно, що, фактично, один із представників нації, яку роками терзали тоталітарні режими, використовує силу одного режиму, щоб символічно розмазати інший окупаційний режим. Питань нема і ми маємо це використовувати. Але парадоксальним чином, цей танкіст підпорядковувався владі того самого центру, Кремля, який морив українців Голодомором. Українська колізія. Бо підпорядкування має не менше значення, ніж етнічне походження. Крім того, українці у складі Червоної армії і були серед них не лише ті, які звільняли «Аушвіц», «Майданек», але робили і недобрі речі у час війни. Якщо створювати барак у музеї, присвячений українським в’язням, то історію потрібно починати від Комарницького і закінчувати Ігорем Побірченком, який був у танку. Це, певною мірою, було б дзеркало різних по своєму трагічних сторін історії України у роки Другої світової війни», – каже історик Олеся Ісаюк.

Як стала можливою така жахлива історія «Аушвіца», яку зробили люди? Це запитання часто виринає, коли перебуваєш в «Аушвіці» і бачиш масштаби злочину людини проти людини. Людське волосся, дитяче взуття, печі, вагонетки, газові камери, світлини, на яких люди немов тіні.

«Людська логіка вимагає, коли є страшний злочин знайти злочинця і покарати. У роки Другої світової війни наробилось стільки злочинів. Жодна зі сторін не є чиста. Нацисти, комуністи ‒ апогей чорноти. Росія у 1960‒1970 роках прекрасно використала момент, щоб себе представити в «Аушвіці» якнайширше і краще. А сьогодні повторює злочини в Україні», ‒ каже історик Олеся Ісаюк.

Представників Росії не запрошують

Коли почалася повномасштабна війна в Україні, представників Росії не запрошують на заходи в «Аушвіц». Не буде їх і на 80-у річницю звільнення в'язнів нацистського концентраційного табору «Аушвіц-Біркенау» 27 січня 2025 року. Про це повідомив у своїй заяві музей. Директор музею «Аушвіц» Пьотр Цивінський наголосив, що під час церемонії вшановують жертв концтабору «також святкуємо свободу». Тому важко навіть уявити присутність Росії, яка не розуміє цінності свободи. Така присутність була б цинічною, заявив керівник музею.

Музей «Аушвіц» 24 лютого 2022 року назвав «варварським актом» масштабне вторгнення Росії в Україну.

90 відсотків жертв у концтаборі «Аушвіц» були євреями з Угорщини, Польщі, Італії, Бельгії, Франції, Нідерландів, Греції, Австрії, Німеччини, Хорватії, СРСР. Серед жертв були роми, представники сексуальних меншин, люди з особливими потребами, свідки Єгови, політичні діячі.

Наприкінці 1946 року радянська окупаційна влада передала територію колишнього табору польській комуністичній владі.

У 1947 році створили «Державний музей «Аушвіц-Біркенау». Ініціаторами були колишні в’язні.

З 1979 року меморіал входить до списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Радіо Свобода надіслало запит у музей «Аушвіц» з проханням надати інформацію, на якому етапі сьогодні перебуває розгляд питання про створення окремої експозиції, присвяченої українським в’язням концтабору.