«Поранення несумісне з життям, коли в людини вирвало пів серця. Але ти не можеш опустити руки. Ти працюєш. І навіть якщо воно раз, два, три ще поб'ється, ти будеш працювати, щоб воно билося»
Передова хірургія під землею. В Україні розгорнули перший підземний шпиталь неподалік від лінії фронту. Сконструйований із шести металевих бункерів, оснащених системами вентиляції, водопостачання та альтернативними джерелами живлення. Розташований на глибині близько 6 метрів під землею, що робить перебування в ньому безпечним для медиків і пацієнтів. Такий підземний шпиталь відповідає стандартам НАТО для польових шпиталів другого рівня. Тут надають розширену медичну допомогу та проводять складні операції.
Чи може такий шпиталь витримати атаки артилерії та КАБів? У скільки обійшлося будівництво? Та які надскладні операції медики проводять фактично на передовій?
Шість метрів під землею
Одна з наших точок на цьому напрямку 16 разів потрапляла під удар. Є у нас загиблі, і саме тому ми дійшли висновку, що треба переміститись під землюРоман Кузів
На глибині понад шість метрів під землею медики перекладають пораненого українського військового на ноші. Це унікальний і єдиний в Україні підземний шпиталь поблизу лінії фронту. Тут працює передова хірургічна група.
Множинні осколкові поранення в грудній клітці та ногах. З передової цього українського військового вдалося вивезти на джипі, каже бойовий медик Микола. Він надавав йому першу допомогу і довіз до шпиталю вже на швидкій.
«Зараз 18:56, скид з дрона був о 17:00 годині, завдяки тому, що хлопці свого життя не шкодують, його вдалося на джипі вивезти. На «скоряку» туди летіти – це взагалі не варіант, швидку побачать. Пі*ари лише бачать, що їде швидка допомога, нас починаючи від КАБів х*рачать, не те, що скиди з дронів, а саме великокаліберним всім по нас. Ми з ним спілкувалися. Він каже, Коля, мене поранило, почав дрон літати, каже, я вдавав мертвого і, каже, молюся, щоб, дай Бог,, пощастило. Він, каже, полетів, пощастило. Сьогодні у нас, звичайно, трагедія, офіцер наш один загинув, один «300-й» і один загинув. Дрони кошмарять, ми нашого офіцера дістати не можемо», – каже бойовий медик Микола.
При влучанні снаряда у квадратних контейнерів відбувається зминання стінок набагато швидше, ніж у цього типу контейнерівРоман Кузів
Медики миттєво оглядають пораненого. Обробляють рани, роблять тампонаду, зупиняють кровотечу та стабілізують пацієнта. Далі його відправляють у стаціонарний шпиталь. Це другий етап евакуації. За стандартами НАТО його називають ROLL 2. На відміну від стабілізаційних пунктів, тут є можливість проводити оперативні втручання та надавати розширену медичну допомогу. До складу передової хірургічної групи входять хірурги, травматологи, анестезіологи, операційні сестри, сестри-анестезистки, санітари та інший персонал.
Роман Кузів, командир угруповання сил та засобів медичних сил «Схід» ЗСУ, був ініціатором створення підземної передової хірургічної групи. Витрати на будівництво шпиталю взяли на себе підприємці – все обійшлося приблизно в 12 мільйонів гривень. Схожий бункер Роман бачив у штабних підрозділів і тоді вирішив звести побідний для медиків. Головна мета – захистити медперсонал і пацієнтів.
«Одна з наших точок на цьому напрямку 16 разів потрапляла під удар. Є у нас і загиблі зі складу цього підрозділу. І саме тому ми дійшли висновку, що треба переміститись під землю», – каже Роман Кузів.
За розрахунками, каже, ця криївка здатна витримати обстріл з усіх видів артилерії та навіть КАБів, за умови неприцільних ударів. Операційні мають додатковий захист – розташовані у спеціальних модульних контейнерах.
Отвір був 5 на 2 сантиметри. Це ліве передсердя, ліві шлуночкиЮрій Паламарчук
«Чому такий круглий каркас? Тому що навіть при влучанні снаряда у квадратних контейнерів відбувається зминання стінок набагато швидше, ніж у цього типу контейнерів. Плюс йде зверху ще укріплення додаткове. І тут повноцінно працює бригада, як звичайна операційна з обладнанням, з усім», – пояснює Роман Кузів.
Надсучасне обладнання, вартість якого майже як усе будівництво. Один апарат для реанімації коштує близько 270 тисяч доларів.
«Він наданий урядом Канади і об'єднує в собі кілька приладів, які є в звичайній реанімації: кардіомонітор, капнограф, відсмоктувач. Він дозволяє, по ідеї, проводити оперативні втручання хоч у полі, хоч надворі, хоч де-небудь», – додає командир.
«Ти не можеш опустити руки»
Шпиталь здатний приймати до 200 поранених на добу. Тут уже надали допомогу понад тисячі українських військових. Медики працюють як один злагоджений організм, щоби не втратити жодної хвилини.
Ти не можеш опустити руки. Ти працюєш. І навіть якщо воно раз, два, три ще поб'ється, ти будеш працювати, щоб воно билосяДенис Адонін
Надавати допомогу пораненим – це велика відповідальність, каже Юрій Паламарчук, раніше дитячий хірург, а тепер – начальник хірургічного відділення. Поранення у військових бувають найрізноманітніші. Один із найскладніших випадків: осколок потрапив у серце воїна.
«Отвір був 5 на 2 сантиметри. Це ліве передсердя, ліві шлуночки. У цій зоні фактично був цей отвір, який ушивався. Ушиття було не за декілька швів, напевно, з десяток-півтора. Було вирішено, що ми маємо його доставити в стаціонарний заклад до колег, яким повідомили про цей клінічний випадок. Фактично не закривши саму рану на грудній клітці із прямим масажем серця, який тривав фактично всю дорогу до доставки пацієнта в реанімаційне відділення лікарні», – каже Юрій Паламарчук, начальник хірургічного відділення.
Прямий масаж серця близько двох годин по черзі робили Юрій та його колега Денис.
У дівчат – клаустрофобія: «Ми тут працювати не будемо». Але після перших прильотів вони навіть туди, нагору не піднімаютьсяЄвген Антонюк
«Поранення несумісне з життям, коли в людини вирвало пів серця. Пів серця просто, як шматки, розірвало, ми його зібрали, як змогли, але на наступному етапі за деякий час він помер. З таким серцем він би не вижив. Але ти не можеш опустити руки. Ти працюєш. І навіть якщо воно раз, два, три ще поб'ється, ти будеш працювати, щоб воно билося», – каже Денис Адонін, лікар-хірург.
Командир мобільної хірургічної клініки Євген Антонюк раніше очолював приватну клініку у Вінниці. Там і почав формуватись їхній колектив ще на початку повномасштабного вторгнення Росії на територію України. За три роки вони рятували поранених під час контрнаступів Збройних сил України, зокрема, і на Херсонщині.
«Ми в абсолютно різних умовах працювали: і на території лікарень, і просто в будівлях, в палатках, по-різному. Якщо порівнювати з цим комплексом, так сказати, то місця мало, воно невелике все, але коли відбувається такий наліт КАБів або прильоти КАБів, то значно легше тут перебувати, ніж зверху, над землею, тому якось вже призвичаїлись.
Я казала всім своїм друзям, що я дуже боюся, щоб на операційному столі не було когось із нашихТетяна Чорнобильська
Спочатку думали, що буде незручно, тому що дійсно операційна нормальна – вона 40 квадратних метрів, це не просто так придумано. У нас трошки менше, але зате безпечніше. І мені спокійніше як командиру за колектив. Вони спочатку прийшли, у дівчат – клаустрофобія: «Ми тут працювати не будемо». Але після перших прильотів вони навіть туди, нагору не піднімаються», – каже Євген Антонюк, командир мобільної хірургічної клініки.
Підземний шпиталь має систему вентиляції, автономне електро- та водопостачання, й опалення. Медики в ньому працюють і живуть.
«Дівчата, можна до вас буде? Це у нас такий модуль для персоналу, дівчачий, жіночий. У них тут є душова. Є свій туалет і така кімнатка в них. Як у поїзді у нас живуть, маленькі купе, чотири ліжка, і тут вони можуть між операціями або між прибуттями мати час на відпочинок. І плюс евакуаційний вихід є», – проводить шпиталем екскурсію Євген Антонюк.
«Всі ці люди дають тобі сили»
Рік тому на іншій локації їхній підрозділ атакувала російська ракета. Анестезистка Тетяна каже: тоді сталось те, чого вона найбільше боялась.
«Я казала всім своїм друзям, що я дуже боюся, щоб на операційному столі не було когось із наших. Я просто не знала, чи я зможу надати допомогу, чи я зорієнтуюся вчасно, що мені треба робити, навіть коли ти знаєш свою роботу на easy. І на моєму операційному столі опинився Денис. От чого найбільше я боялась, те і сталось. Але я тепер знаю, що, не дай Боже, якщо таке станеться, що я візьму себе в руки і я зможу надати допомогу, тому що в той момент я робила все, що потрібно було», – зі сльозами на очах розповідає Тетяна Чорнобильська, анестезистка.
Денис загинув фактично у колег на руках.
Якщо ти будеш кожен день бачити цю біду і про неї постійно думати, то довго кукуха не витримаєЄвген Антонюк
«Це було пряме влучання балістичною ракетою, було дуже велике руйнування, наш побратим отримав смертельне поранення і загинув у нас на руках. По-перше, ти усвідомив, що він поранений і внаслідок цього загинув. А по-друге, це міг бути ти і хто завгодно, хто поруч з тобою був, ми всі могли бути. Там було пряме влучання в сховище, в якому ми вже переховувались, коли була ракетна небезпека, коли були обстріли, а це було прямо 3 метри від нього», – згадує Сергій Конюх, лікар-анестезіолог.
Попри пережите та складну роботу, вони не втрачають оптимізму, завжди підбадьорюють один одного і не дають впасти духом. Навіть під час операцій тут присутній гумор.
«Якщо ти будеш кожен день бачити цю біду і про неї постійно думати, то довго кукуха не витримає. Тому ми постійно шукаємо приводи пожартувати, один одного підколоти і з пацієнтами так. Він важкий, його треба переключити. Ми починаємо жартувати із пацієнтами. Зазвичай і пацієнт починає жартувати, бо він теж хоче вийти з того, що він пережив. І воно дозволяє і нам, і йому переключитися», – каже Євген Антонюк.
«Всі ці люди дають тобі сили. Вся твоя сім’я, ти розумієш, що у тебе вже вигорання йде і ти вже сама себе нервуєш. Але з тим поспілкувався, з тим поспілкувався – і якось ця їхня енергія тобі передається. І ти сама розумієш, що от своєю роботою ти комусь врятувала життя. От ти там не спала цілу ніч, ти роздратована, ти хочеш спати, але, знову ж таки, ти згадуєш, скільки ти проробила роботи вночі і що тут міг бути чийсь батько, твій батько, не дай Боже, твій брат, чийсь кум, чиясь рідня, і ти розумієш, що ти повинна це робити», – ділиться анестезистка Тетяна.
«За дві години він може не доїхати»
Такі передові хірургічні групи працюють по всій лінії фронту. Важливо, щоб вони були саме неподалік від поля битви – тоді швидше проведуть невідкладну операцію, і це збільшить шанси поранених на виживання. Ігор Русанов – командир іншої передової хірургічної групи. Каже, нині більшість поранень бійці отримують через скиди вибухівки з дронів або атаки дронів-камікадзе.
Потік поранених тут не зупиняється. На операційному столі – мінометник.
Він прокинеться, а в нього немає руки, немає ноги. Як йому це сказати, пояснити?Олена
Після поранення минуло понад чотири з половиною години. У бійця – внутрішня кровотеча. Осколок зачепив артерії та зупинився у черевній порожнині. Пацієнт стабільний, проте є ризик, що без операції до госпіталю він не доїде. Йому роблять наркоз, зупиняють кровотечу. Хірург дістає уламок з тіла. На цьому етапі евакуації медики можуть робити різноманітні втручання і багато надскладних.
«Судинні втручання робили, протезування артерії робили, операції на серці робили, грудної клітки робили, на черевній порожнині робили і робимо це все. Залежно від того, який поранений прийде. Тому що не відправити з пораненням серця або легені, або крупної судини кудись ще. Він може не доїхати. За дві години він може не доїхати. Тому важливо зробити це тут, на місці, як можна швидше і якісніше», – каже Ігор Русанов, начальник відділення судинної хірургії польового госпіталю ЗСУ.
Поруч із хірургами працює медсестра-анестезистка, сержантка Олена. У перерві між прийомом поранених вона встигла отримати нагороду. Це вже її друга нагорода. Золотий хрест від колишнього головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного жінка отримала за порятунок людей. Влітку 2023-го вона надавала допомогу цивільним після удару російської ракети по Запоріжжю. Олена мобілізувалася в 2022 році. До цього все життя пропрацювала в реанімації. Жартує: всі маніпуляції може робити із заплющеними очима. Їй складно, зізнається, лише психологічно.
А іншого виходу немає, тому все одно дороги вже немає ніякої, вже до кінцяОлена
«Для мене дуже морально важко за наших пацієнтів, наших хлопчиків. Мені шкода їх, коли такі поранення: без рук, без ніг, це важко. Починаю вже, я зараз заспокоюсь, – на цих словах Олена робить паузу, її очі повні сліз. – Це ж щодня ти бачиш, привозять таких тяжких щодня. Він прокинеться, а в нього немає руки, немає ноги. Як йому це сказати, пояснити? Спочатку лікарі кажуть, бо ми не маємо права, а потім уже ми підтримуємо їх, жартуємо. Як мені один пацієнт сказав без ноги. Каже, дружина сказала: нічого, зате не дві пари взуття купувати, а одну. Ось такі у них жарти».
Скільки за добу вони приймають поранених – тут не кажуть, проте зізнаються, іноді майже не мають часу на перепочинок, зізнається Олена.
«Добу ми, звичайно, не стоїмо. Бувають перерви по годині, по дві години. Буває, вночі можемо кілька годин поспати. Буває, вранці можемо о 4-й годині лягти, о 8-й годині лягти, а о 10-й встати. Як потік пацієнтів іде. Автопілот якийсь спрацьовує, ви знаєте, треба і все. А іншого виходу немає, тому все одно дороги вже немає ніякої, вже до кінця».
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум