(Рубрика «Точка зору»)
Один знайомий чех якось запитав мене, як українською мовою правильно сказати, стверджуючи – «да» чи «так»? На мою відповідь, що українська мова знає тільки стверджувальну частку «так», був дуже здивований – від своїх знайомих українців часто чує «да».
Мене ж, на жаль, це не дуже дивує. Кожного дня, багато разів – по телевізору і радіо, в дебатах і розмовах на різних професійних рівнях, включно з учителями та професурою, політиками і вченими, а також від перехожих на вулиці й у транспорті, в крамницях чи в бібліотеці – часто чути оте закордонне «да».
Не можу собі уявити, щоб громадянин десятимільйонної Чеської Республіки замість свого рідного стверджувального «ano», піддавшись мовному впливу великого, понад 80-мільйонного сусіда, почав вживати німецьке «ja». Так, чехи відстояли рідну мову, незважаючи на майже три століття політичної надвлади німецькомовних сусідів.
У боротьбі за своє «ano» й усвідомлюючи загрозу германізації рідної мови, чеські просвітителі стали на її захист.
У XIX столітті група «будителів» – письменників і вчених – вирішили замінити чужомовні слова рідними, зі слов’янським корінням. Так народилася нова наукова, спортивна, військова термінологія, яка успішно живе й сьогодні.
Наприклад, у чехів азот – це dusík (дусік – газ, що душить), баскетбол – košíková (кошікова), адже м’яч закидають до кошика, а театр – divadlo (дівадло) – місце, куди приходять дивитись на диво.
Навіть знайома всьому світові центральноєвропейська країна Австрія, англійською Austria, німецькою Österreich, по-французьки – Autriche, тільки у чехів і словаків називається Rakousko – Rakúsko. Назва походить від недалекої прикордонної фортеці – містечка, повз яке треба переїхати, щоб дістатися за межі чехо-словацьких земель. Ось так уже сотні років чехи і словаки – єдині в Європі незмінно їздять до сусіднього Ракоуска – Ракуска, а не до Австрії. І це шанобливе ставлення чехів до своєї історії й мови триває, ось нові переконливі приклади: літаки в Чехії злітають з «летіштє» – letiště, тобто з летовища, увесь світ працює на комп’ютері, тільки чехи на своєму «почітачі» – počítač – дослівно рахівниця, прилад для рахування.
Або ж, скажімо, п'ятимільйонна Словаччина: її громадяни протягом століть не прийняли ні сусіднє українське «так», ні польське – «tak», ані угорське «igen». Не прижилось у них навіть, можна сказати, родинне чеське «ano», адже майже століття жили з чехами в одній країні – Чехословаччині. У словаків є своя стверджувальна частка – «hej», відтак, не зраджуючи своїх правил і традицій, словаки в оточенні чужої мовної більшості перемогли.
Ось так своїм темпераментним і яскравим «hej» словаки і нині висловлюють позитивне ставлення чи згоду з вами.
Прикладів про небайдужість народів до своєї мови можна додати більше, всі вони переконливо доводять, що аргументи про тиск чи мовні переваги більшого сусіда – «старшого брата» – тільки на прикладах Німеччини щодо Чехії чи Польщі по відношенню до Словаччини не спрацьовують, вони безсилі там, де людям не байдуже, як вони розмовляють і з чиєї криниці черпають силу.
Не хочеться думати, що у випадку України стався виняток, що оте часте чужомовне «да» приспало гарне ствердне українське «так». Та й не хочу я більше переконувати чужинців, що їхні українські знайомі підтакують через неуважність або ж пасивність у ставленні до своєї мови.
Адже мова, як одяг, вміє прикрасити, але й може все зіпсувати, потрібно тільки піклуватись, бути більш дбайливими до рідного слова, чи не ТАК?
Оксана Пеленська – дослідниця історії української еміграції і мистецтва у міжвоєнній Чехословаччині, авторка Енциклопедичного словника «Україна поза Україною»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум