Тема застосування ядерної зброї у війні Росії проти України набирає обертів. Про це почали говорити не лише військові експерти, але й високопосадовці, політики та навіть голови держав. І хоча мовиться поки що про можливе застосування Путіним лише тактичної зброї на території України, загроза масштабного ядерного апокаліпсису стрімко зростає.

Найперше про це свідчить дедалі більш зухвала поведінка самого кремлівського агресора. Коли на початку широкомасштабного вторгнення РФ ледь не категорично заперечувала таку можливість, то сьогодні вона стрімко піднімає свої ядерні ставки. І не лише заявами свого очільника МЗС Сергія Лаврова.

26 квітня, у день світової скорботи за жертвами Чорнобильської катастрофи, російські крилаті ракети на низькій траєкторії здійснили проліт над ядерними блоками українських АЕС. Такий собі ядерний «привіт» РФ «братньому народу». На цю загрозу зреагувало навіть керівництво МАГАТЕ, яке довгий час не звертало увагу на ядерний тероризм Росії. Так, нарешті гендиректор Рафаель Гроссі заявив, що такі діяння можуть призвести до серйозної ядерної аварії.

Отже, обговорюючи можливі ядерні сценарії щодо війни в Україні, експертам слід суттєво розширити межі потенційних ядерних загроз задля уникнення найдраматичнішого розвитку подій. І головним в аналізі цієї проблеми повинна бути чітка позиція – сьогодні демократія не має права припуститися тих самих помилок, які вже призводили до ядерних катаклізмів. І це не лише бомбардування Хіросіми і Нагасакі. Адже не менш трагічні та руйнівні наслідки для країни та її громадян здатні спричинити як військові ядерні боєголовки так і мирний атом.

У квітні 1986 року на українській АЕС відбулася Чорнобильська катастрофа – наймасштабніша ядерна аварія світу. Вибух четвертого ядерного реактора ЧАЕС експерти прирівнюють до вибуху 300 Хіросім.

Радіоактивна хмара, що при цьому утворилась, піднялася на 10-11 кілометрів і спричинила забруднення величезної частини Європи та сходу США (сумарно понад 200 тисяч квадратних кілометрів).

Із зони найбільшого радіоактивного ураження було евакуйовано 300 тисяч осіб.

Для мінімізації наслідків цієї трагедії було залучено мільйони людей. Доля 600 тисяч військовослужбовців, які першими пройшли найскладніший період спорудження тимчасового саркофагу, достеменно невідома – у СРСР інформація щодо наслідків аварії була закрита.

Сьогодні ця ядерна катастрофа вважається найбільшою як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків, так і за економічними збитками.

Причиною чорнобильського вибуху, як встановила спеціальна парламентська комісія Верховної Ради у 1990 році, стали не помилки операторів – як то стверджували московські експерти та фахівці МАГАТЕ, – а конструктивні вади самого реактора. Проте демократичний світ проблему небезпеки чорнобильських реакторів тоді не порушував. Мовчали навіть у МАГАТЕ, а саме ця організація мала першою звернути увагу на конструктивні вади цього типу реакторів.

І лише після розпаду СРСР на саміті «Великої сімки» 1994 року в Неаполі було вирішено зупинити подальшу експлуатацію небезпечної ЧАЕС. У 2000 році станцію зупинили назавжди. Другим таким рішенням Заходу стала зупинка Ігналінської АЕС з аналогічним типом реакторів, як передумова вступу Литви до Євросоюзу. Проте в самій РФ, яка конструювала реактори типу РВПК, і сьогодні експлуатується ще 8 таких реакторів. Але демократичний світ продовжує заплющувати на це очі.

Другим ядерним катаклізмом для України і навіть без руйнівних вибухів фактично обернулося українське ядерне роззброєння. Як відомо, Україна успадкувала після розвалу СРСР третій за потугою військовий ядерний потенціал світу. До нього входили: міжконтинентальні балістичні ракети, стратегічна авіація, крилаті ракети великої дальності, тактичні комплекси та понад 5 тисяч ядерних боєголовок різної потужності. Український парламент після проголошення незалежності ухвалив рішення щодо знищення усієї цієї ядерної армади, керуючись – як на мене – цілком наївною пацифістською ідеєю зробити світ кращим.

Що не так відбулося у процесі ядерного роззброєння і чому один з гарантів нашої безпеки – Росія – сьогодні веде найжахливішу війну проти України, детально описано у моїй книзі «Історія ядерного роззброєння України».

Але незаперечним у цій історії є те, що саме Україна своїм безпрецедентним кроком зробила найбільший внесок у підвищення рівня світової безпеки. Натомість «ядерні збитки» від такого жертовного кроку призвели до таких масштабних втрат України, які перевершили навіть втрати чорнобильські.

І все ж найгіршим наслідком цього ядерного катаклізму для України стала не лише відсутність надійних гарантій безпеки – як то було обіцяно всіма (!) ядерними країнами – а практично повна втрата боєздатності наших ЗСУ, що показала перша фаза російської агресії у 2014 році. Але попри наші втрати та жертовну війну з божевільним сусідом, демократичний світ сьогодні досить спокійно і діловито обговорює можливі ядерні удари по країні, яка найбільше зробила для того, щоби покласти кінець усім ядерним катаклізмам. І це є найсумнішим наслідком ядерного роззброєння України.

У цьому зв’язку хочу нагадати усім нинішнім ядерним експертам як керівник спеціальної комісії парламенту яка розробляла стратегію ядерного роззброєння України – ВР України ухвалила рішення про знищення усієї ядерної зброї і про отримання від ядерних країн юридично зобов’язуючих гарантій своєї безпеки.

Але під тиском Росії Захід погодився не на знищення, а на передачу усіх ядерних комплексів колишнього СРСР в руки тоталітарного російського режиму та паперові гарантії безпеки (Будапештський меморандум). Така стратегічна помилка щодо неналежної оцінки усіх аспектів ядерного роззброєння України і підвела сьогодні світ до межі ядерного апокаліпсису від дикуна з ядерною булавою.

Отже, що потрібно зробити, щоб не допустити ядерний сценарій самознищення людства.

Перш за все, експертам потрібно відмовитися від військового стереотипу, що ядерний катаклізм починається з натискування так званої «червоної кнопки». У 21-му столітті, коли світ пересичений не лише ядерними боєголовками, але й іншими не менш небезпечними ядерними об’єктами, можна запустити сценарій руйнування і без прямого застосування ядерної зброї. Варто подивитися лише на карту Європи – сьогодні вона перевантажена атомними електростанціями. І у разі ланцюгової реакції їх вибухів в умовах звичайної війни цю територію можна миттєво перетворити на радіаційний заповідник.

Тому, як на мене, сценарій прямого використання ядерної зброї проти України є досить малоймовірним – адже це становить особисту загрозу московському диктатору, якому дуже страшно. А от ніби «випадкове» влучання крилатої ракети в українську АЕС – такий варіант для збоченого тирана є реальним. І Маріуполь, який російські війська перетворили на другу Хіросіму, є певним підтвердженням можливості таких дій.

З іншого боку, сьогодні Україна має повне юридичне і моральне право заявляти про можливість нанесення відплатних ударів по російських АЕС. Тим більше, що в межах досяжності наших ракет перебуває аж п’ять російських атомних станцій. Найближче до українського кордону (трохи більше 200 км) розташована Курська АЕС з чотирма реакторами чорнобильського типу (та ще й без гермооболонки).

Отже, розглядаючи можливий перехід широкомасштабної агресії Росії проти України в ядерну фазу, західним експертам та урядам конче потрібно відмовитись від попередніх стратегічних помилок та принципово по-іншому будувати систему превентивних заходів, щоб не опинитися перед загрозою ядерної війни. І тут чергових дипломатичних попереджень чи навіть потужних економічних санкцій вже буде недостатньо. Демократичний світ повинен терміново розробити та оприлюднити увесь сценарій покарання і не лише диктатора та його божевільної команди, але й Росію за спробу знищення цивілізації. І лише така жорстка відповідь демократії тоталітаризму раз і назавжди може зупинити сповзання до ядерних катаклізмів.

Юрій Костенко – народний депутат України 5 скликань (1990–2012), міністр охорони довкілля та ядерної безпеки (1992–1998)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ: