Карл ХІІ – мабуть, найвідоміший в українській історії шведський монарх – ювіляр: 340 років від його народження. Життя у нього було не дуже тривале (17 червня 1682 – 30 листопада 1718) і доволі буремне. Змолоду зажив слави видатного полководця. Але доля виявилася мінливою, і після Полтави у нього вже було реноме людини, яку переслідують невдачі.

Ба більше, коли Карл ХІІ загинув, то тривалий час була така версія, що його уколошкали свої, а не вороги. Бо постійні війни лягли важким тягарем для його підданих. Якщо вдала війна сама себе годувала, то невдала – це суцільні витрати. Вже в ХХ столітті зробили ексгумацію і довели, що все-таки застрелили його вороги. Як про нього інколи кажуть – «останній вікінг». Але потім так багато кого ще називали. Востаннє «останнім вікінгом» називали видатного мандрівника Тура Хеєрдала. Але Карл ХІІ – це безумовно останній європейський монарх, який загинув на полі бою.

Більше про цю видатну особистість в передачі «Історична Свобода» розповіла дослідниця архівів Марина Траттнер, яка працює в Швеції.

– Хочу розповісти кілька цікавих фактів про Карла ХІІ, які, мабуть, не дуже відомі в Україні.

Його батько Карл ХІ помер 5 квітня 1697 року, і Карл ХІІ був оголошений повнолітнім у 15 років. Всі сподівалися, що він керуватиме країною за допомогою дорослих чиновників, але він відмовився від цього і вирішив правити країною сам.

Карл ХІІ тренувався витримувати голод, холод, складні погодні умови. І він був дуже стриманим у потребах для свого щоденного існування. Люди часто кепкували з нього, тому що він доходив до меж людських можливостей. Вони не розуміли, для чого він це робить. Але з часом, коли він був на полі бою, то витримував такі умови, які інші люди не витримували.

– Після перших перемог молодого Карла ХІІ, йому було 18-20 років, вважали видатним, мало не геніальним полководцем, порівнювали з Александром Македонським. Але чи він міг похвалитися підготовкою не лише фізичною, але й інтелектуальною? Скажімо, Александра Македонського навчав Аристотель, одна з найвидатніших осіб того часу. А в Карла ХІІ які були вчителі?

– Безумовно, його навчали на найвищому рівні. Його гувернером, а потім радником був один із найкращих швецьких урядовців Ерік Ліндшельд. Йому викладали вчений-теолог Ерік Бенцеліус та генерал-лейтенант Карл Магнус Стюарт. Він навчався різними мовами, вільно володів латиною і німецькою, знав французьку, але не дуже полюбляв нею спілкуватися.

Карл ХІІ був дуже побожною людиною: всюди возив із собою Біблію, цитував різні частини Біблії напам’ять, і люди вважали його майже святою особою.

Як розповідали і писали сучасники, Карл ХІІ дуже надихав своїх військових, тому що не ховався за їхні спини, а першим йшов у бій. І навіть поранені часто здіймалися та йшли слідом за ним.

Він був дуже скромним у тому, що споживав і як одягався. Одного разу солдати почали скаржитися на те, що був несмачний хліб. Карл ХІІ, який проїздив на коні, це почув і сказав: «Можеш мені дати свій шматок хліба?». Солдат дав йому шматок – він спробував і сказав: «Який смачний хліб!». І всі почали сміятися, тому що для короля це було смачно, а для солдата – ні. Після цього вже ніхто не скаржився.

Він любив жартувати, постійно якісь жарти влаштовував своїм підлеглим. Він дуже розумно планував розташування частин своєї армії невеликими групами, щоб уникати поширення інфекційних хвороб. Якщо хтось хворів, то цих людей ізолювали, і завдяки цьому його армія перебувала у дуже хорошому стані, коли вони пересувалися і завойовували інші країни. Тобто він не просто володів мистецтвом ведення бою, а й думав про кожного солдата.

Ще один важливий момент: у шведській армії було справою честі платити всім військовим, які воювали за Швецію. Платня була вищою, ніж в арміях сусідніх країн. Вважалося дуже престижним служити в шведській армії.

І от, коли після Полтавської битви поранений Карл ХІІ мав поїхати, то він наказав генералу Адаму Левенгаупту: «Перше, що ти маєш зробити – взяти військову касу і заплатити всім, розподілити ці гроші між тими людьми, які воювали за нас, це принципово важливо. Після цього ви маєте спалити вози з багажем, щоб вони вам не заважали воювати. Маєте пообіцяти мені, що виконаєте мої накази, інакше я не залишу поле бою».

Левенгаупт пообіцяв це зробити, але тільки Карл ХІІ поїхав, то відмовився спалювати вози з багажем. І через це, коли зранку підійшов Меншиков і зажадав капітуляцію, не змогли захистити себе належним чином. У шведів залишалося приблизно 16 тисяч військових, які були спроможні воювати далі й не планували здаватися. І Левенгаупт порушив накази Карла ХІІ: не тільки не сплатив гроші, не тільки не спалив багаж, а й здав боєздатну армію ворогу.

І за це Карл ХІІ не міг пробачити Левенгаупта, не міг помилувати, коли дружина Левенгаупта просила короля про це. Карл ХІІ у відповідь на її прохання написав: «Я дуже хотів би помилувати вашого чоловіка, але не можу цього зробити через те, що він боєздатну армію передав ворогу. Якщо я його помилую, то це буде означати, що будь-хто може так робити. А це неправильно».

Як я вважаю, Левенгаупт був основною людиною, яка принесла трагедію після Полтавської битви. Якби він виконав накази Карла ХІІ, все було б інакше.

– Капітуляція відбулася не під Полтавою, а під Переволочною, де шведам не вдалося через Дніпро переправитися.

Сучасники нарікали, що Карл ХІІ був людиною надто імпульсивною і надто захоплювався. Хтось згадував, як десь на півдні Гетьманщини Іван Мазепа показав Карлу ХІІ напрямок і сказав: «Там вже починаються володіння кримського хана». І потім один зі шведських генералів сказав гетьману, у бік його відвівши, що не треба з нашим королем вести такі розмови, бо він молодий, захоплюється і у нього може бути несподівана реакція.

Ви Карла ХІІ охарактеризували мало не ідеальним монархом. А як його характеризували сучасники?

– Сучасники, виходячи принаймні з тих документів, які я знаходжу, поважали його і цінували. Але після Полтавської битви він потрапив до Бендер, звідки керував Швецією. Практично вся військова канцелярія була в Бендерах, тоді це була територія Османської імперії. Так, були великі витрати. Звичайно, люди переживали злидні. Їм не дуже подобалося, що він там залишається. Але у нього були об’єктивні причини там залишатися. Я знайшла величезну кількість документів, які підтверджують, що він був правий, коли там залишався.

Я не ідеалізую Карла ХІІ. До речі, в одній сучасній книжці про нього написали про жарти, пов’язані з ним. Зокрема, один жарт із гетьманом Іваном Мазепою. Пишуть, що ніхто, окрім Карла ХІІ, не знав, куди прямуватиме шведська армія. Це вирішував особисто він.

Одного дня, коли всі нетерпляче чекали на інформацію про подальший похід, Аксель Юлленкрок запитав у Карла ХІІ, куди вони мають прямувати далі. Карл ХІІ відповів: «До Азії». Юлленкрок занервував і сказав, що Азія розташована далеко. На що Карл ХІІ відповів: «Ні. Мені Мазепа сказав, що поруч. Йди і спитай його, яка відстань до Азії». Юлленкрок рознервувався і пішов до Мазепи. Сказав тому, що Карл ХІІ планує йти до Азії, і запитав, яка до неї відстань. Мазепа сказав, що він пожартував. На що Юлленкрок відповів: «Ні, король подумав, що ви це сказали серйозно». Тут вже Мазепа почав нервувати. Відтак Юлленкрок повернувся до короля і сказав йому: «Мазепа сказав, що він пожартував». Тоді Карл ХІІ відповів: «З тобою все гаразд? Ти справді ходив до Мазепи? Він зараз захворіє від такої звістки!»

Тобто я так розумію цей жарт, що Карл ХІІ і Мазепа вже у ті часи тролили Московію тим, що це була Азія. А ніхто з їхнього оточення цього не зрозумів.

– Якщо взяти суто воєнний аспект, то те, що Карл ХІІ і шведська армія опинилися на території України, було дуже малоймовірним варіантом розвитку подій. Бо Карла ХІІ його піддані просили: захисти наші володіння на Балтиці! Московити захоплюють Нарву (1704 рік), загрожують Ризі та Ревелю, теперішньому Таллінну. Все це під загрозою, а король десь вів армію на манівці та жартував про Азію. Ставлення до своїх підданих, я би сказав, не найвідповідальніше.

– Розповім одну річ.

Коли у московського царя Василя ІV Шуйського закінчилися гроші, то він позичив у швецького короля Карла ІХ. За тодішньою традицією, в заставу надали певні землі із населенням до повної сплати боргу. Борг московити не сплатили, гроші розтратили. А коли в Московії влада перейшла до Петра І, то він відмовився виплачувати борг, але вимагав, щоб шведський король повернув йому землі і погрожував війною. Про це йдеться в османській хроніці Мехмеда Рашида, перепис якої зберігаються в бібліотеці Уппсали.

Цар, який позичив гроші, помер, не сплативши боргу. І його наступники теж нічого не сплатили до того моменту, коли влада перейшла до Петра І. І зберігся лист, в якому Петро І писав Карлу ХІІ: «Так як ви не вимагали ваші гроші у наших попередників, які у свій час розтратили те, що позичили у ваших попередників, як ми можемо тоді дозволити вам утримувати наші успадковані землі? Тепер ти за будь-яких обставин маєш прибрати свою руку від наших земель і передати їх нам. Інакше я прийду до тебе з величезним військом і не тільки просто заберу мої землі, а також поставлю твою власну під моєю».

Тобто він заявляв Карлу ХІІ, що не виплатить борг, який надали шведські королі, а ще й погрожував війною.

Карл ХІІ надіслав Петру І пропозицію миру, яку прийняли разом з великою кількістю цінних подарунків і 300 гарматами. Петро І підтвердив дружбу і одночасно готувався до бойових дій. Він до останнього підтверджував дружбу зі Швецією, але діяв у протилежному напрямку. І незабаром він використав ці гармати проти Швеції.

Я нікого не ідеалізую, а просто хочу показати, до чого призводить допомога московитам. Вони можуть благати: у нас закінчилися гроші, допоможіть нам, будь ласка… А потім сторіччями не виплачувати борги, а натомість ще й погрожувати війною. Якщо ми не будемо вивчати історію і не будемо робити правильні висновки, то будемо повторювати помилки. Зокрема європейці про це мають знати.

– Карл ХІІ теж позичав гроші, зокрема в гетьмана Мазепи.

– Знаю. 80 тисяч...

– І, наскільки мені відомо, не повернув ці гроші.

– Це неправда! Кожну копійку, яку позичили в Андрія Войнаровського з грошей Мазепи, повернули. Про це є документ, який зберігається в державному архіві Швеції. Я знайшла величезне досьє про це. Ці гроші повернули пані Войнаровській, дружині Андрія Войнаровського.

– Андрій Войнаровський – це племінник і спадкоємець гетьмана Мазепи. Але оскільки його невдовзі в Європі викрили московські агенти і відправили до Сибіру, то всі майнові права перейшли до його дружини.

– Їй повернули гроші нерухомістю і грішми безпосередньо. Вона вимагала виплати цих грошей впродовж достатньо тривалого часу. Потім вона сказала, що якщо їй не виплатять ці гроші, то вона продасть папери, які засвідчують цей борг, іншим країнам. І тоді їй повністю весь борг виплатили. Казати, що він позичив і не виплатив, то це неправда.

– Їй виплатили за життя Карла ХІІ чи після?

– Після.

– Тобто не Карл ХІІ все-таки повернув, а його нащадки.

– Борг Карла був виплачений Швецією, яка не винна жодних грошей Войнаровським або їхнім нащадкам. І про це є дуже значна документація в архівах.

– Яке місце в планах Карла ХІІ посідала Україна до Полтавської битви і після?

– Карл ХІІ підтримував козаків, тому що вони мали би допомогти йому захистити море. Петро І хотів вийти до моря. І шведський король бачив українців і козаків, як своїх людей, які можуть допомогти йому захистити море.

Потім, коли гетьман Мазепа перейшов на бік його, то вони разом потрапили до Бендер. Пилип Орлик написав Бендерську Конституцію, яку Карл ХІІ визнав. Він був протектором України. Ми знайшли документ від 14 вересня 1711 року, в якому

Карл ХІІ писав своєму представнику в Константинополі, що в переговорах із султаном той має представляти інтереси України як незалежної держави!

– А як козаки мали би Балтійське море захищати, від якого вони доволі далеко?

– Козаки мали контакти зі шведами з початку 1600-х років. Шведські королі намагалися налагодити відносини з козаками, щоб у війнах вони виступали на боці Швеції. Вони бачили їх членами альянсу, по-іншому не можу сказати, попри те, що козаки далеко перебували.

Під час Північної війни значна частина козаків виступила на боці шведів, щоб здобути незалежність України. Карл ХІІ намагався зробити так, щоб Україна стала незалежною, гарантувати її права і свободи, щоб вона не залежала ані від Варшави, ані від Москви. Це була основна мета шведських королів, зокрема й Карла ХІІ. В цьому він наслідував політику свого батька і свого діда.

– Що відомо про ставлення тодішніх українців до Карла ХІІ?

– Була одна така ситуація: коли Карл ХІІ приїхав в Україну, то було дуже холодно. Мазепа побачив, що Карл ХІІ ходить дуже легко зодягнутий, і подарував йому дуже дорогу й велику шубу. Карл ХІІ подякував, але віддав цю шубу своїм підлеглим. Тобто він піклувався більше про інших, ніж про себе. І про це є багато свідчень, принаймні тих людей, які знали його особисто і брали участь у битвах, а не просто критикували його.

Люди, які спілкувалися з Карлом ХІІ, зазначали, що він завжди тримав своє слово і вбачали в ньому гаранта свобод України. В усіх листах, які я знаходжу, вони звертаються до нього з проханнями захистити свободу козаків. І він допомагає повернути права і свободи всіма доступними йому засобами. Саме через те я дуже поважаю його.

– Сучасні шведи як ставляться до Карла ХІІ?

– У Швеції частина людей дуже цінує Карла ХІІ. Тому що вони читали джерела, знають, що він зробив і яким чином. А частина не дуже поважає його. Тому що вони вважають, що після нього Швеція втратила велику кількість територій і була у важкому економічному становищі. І якісь негативні речі про нього кажуть.

Все, що я знаходжу і знаходила, дозволяє говорити про нього позитивно. Я поважаю його за те, що він зробив, принаймні, що він зробив для України.