Ці дні неодмінно будуть вписані в українську історію. І зараз від багатьох залежить, як саме про них потім писатимуть. Українська історія твориться зараз. Зрештою, не лише українська.

Як причину агресії проти України президент Росії Володимир Путін, серед іншого, навів «аргументи», так би мовити історичного характеру. Мовляв, Ленін і більшовики свого часу створили якусь не таку Україну. Уявлення Путіна про українську історію вражають своєю химерністю. То він заявляв, що українців придумав граф Потоцький, тепер – що Україну створив Ленін.

Більше про імперські історичні міфи, якими живиться уява російського зверхника, а також про місце Леніна в українській історії «Історична Свобода» (проєкт Радіо Свобода) спілкувалася з відомим українським істориком Станіславом Кульчицьким. Як невдовзі виявилося, говорили ми за пів доби до початку великої російської агресії проти України.

– Ленін значну частину свого життя прожив в еміграції в Західній Європі. А на території України Володимир Ілліч бодай раз був?

– Був, але не в підросійській, а в австро-угорській частині. В 1914 році, коли почалася Перша світова війна, він жив у Пороніно, неподалік від Кракова. Це Західна Галичина, але поруч суто українська Східна Галичина.

– Якщо взяти теперішній українсько-польський кордон, то чи він був по український бік кордону?

– Ні, не був. Біля Кракова його заарештували в серпні 1914 року, але невдовзі відпустили. Втрутилися австрійські соціал-демократи, і він виїхав у Швейцарію.

Але тут йдеться, звичайно, не про Леніна, а про Україну в фантазіях Путіна. На жаль, до цих фантазій прислуховуються люди, ясна річ, у Росії. І тому тут треба розібратися.

Україна – це держава з тисячолітньою історією, якої не було в Росії. Росія привласнила українську історію, оскільки династія Рюриковичів зберігалася в Росії більше, ніж в Україні.

Суть справи в тому, що росіяни називали українців «малоросами», але вони не хотіли бути «малоросами». І тому національна інтелігенція вже в 1870–1890-і роки вирішила скористатися топонімом Україна, а цей топонім існував з ХІІ століття, і перетворити його на етнотопонім. Тобто населення України, відомої з ХІІ століття, називати українцями. Вже не можна було називати їх русами чи рутенами, тому що росіяни забрали цю назву.

Вже після Шевченка велика українська поетеса Лариса Косач своє прізвище покинула і взяла псевдонім – Леся Українка. А невдовзі вийшла «Історія України-Руси» Михайла Грушевського – з тих часів ми собі відвоювали власну історію. Але ж в Росії Грушевського не те, що не люблять, а взагалі не знають. У радянські часи його праці були тільки у спецфондах.

Є книжка Дмитра Дорошенка «Історія України, 1917–1923 років». Там йдеться, серед іншого, про Паризьку мирну конференцію, яка підбивала підсумки Першої світової війни. І там він наводить слова Павла Мілюкова, лідера російської кадетської партії і визначного російського історика, який написав для російської делегації «інструкцію», в якій йшлося:

«З українцями недопустимі ніякі розмови, бо саме поняття «український народ» вигадане німцями. Офіційне визнання слів «Україна» і «українці» неминуче потягне за собою зменшення російського народу більш, як на третину, і відріже російські землі від Чорного моря. Коли навіть Україна на мировім конгресі і була включена у склад російської держави, але зберегла цю назву, то ми залишили б на будуче багате поле діяльності для сепаратистів. Бо поки існує окремий народ, доти домагання своєї окремої держави завжди буде мати ґрунт і рацію».

Часто використовую цю цитату з Мілюкова, щоб показати: термін «державність» міцно пов'язаний з терміном «Україна». А Путін перейшов вже на позицію Мілюкова і тих російських імперіалістів, які, очолювані білогвардійцями Денікіним і Колчаком, пробували відновити «єдину-неділиму Росію». Більшовики їх перемогли. Але більшовикам треба було «кинути кістку» на користь українського народу. І тому вони поступилися. От це дуже муляє тодішніх і сучасних російських імперіалістів, які повернулися до дореволюційної лексики та ідеології.

– Отже, на території УРСР не був Ленін…

– Не був, але це немає значення абсолютно ніякого.

– Але як формувалися уявлення Леніна про Україну? Щось про це відомо?

– Справа в тім, що коли впало самодержавство, в Україні постала Центральна рада, а вже на початку 1918 року проголосили незалежність.

І от, коли Ленін був в опозиції до Тимчасового уряду і до того, як більшовики захопили владу в Петрограді в листопаді 1917 року, то Ленін для того, щоб привернути до себе українців, критикував Тимчасовий уряд за непоступливість українцям. А коли більшовики прийшли до влади в Петрограді, то відразу постало питання приєднати Україну. І це питання Ленін вирішував приблизно так, як уже потім Путін. Тобто не відразу йти збройною силою в Україну, а створити з місцевих людей якийсь там «уряд». І цей «уряд» створили в Харкові. І за спиною цього уряду Ленін вже направив в Україну своїх червоногвардійців. Це було перше невдале нашестя радянської, «червоної» Росії в Україну, яке відбили за допомогою Німеччини й Австро-Угорщини.

А в 1919 році було друге нашестя – тоді на Україну росіяни з двох боків пішли: з одного боку, білогвардійці, а з іншого – більшовики. Нарешті в 1920 році на території України Ленін зосередив величезні війська – більше від мільйона осіб! Вдуматися в цю цифру. І таким чином Україна була поглинута. Ось всі зв’язки Леніна і України.

А його уявлення про Україну були такі, що треба негайно забрати Україну, бо це «хлібна база» для Росії. Передовсім «хлібна база». Але тим не менш в кінці 1920 року ленінський Раднарком визнав нібито незалежну Україну. Це було зроблено для того, щоб ця Україна постала, як «рівноправна» з Росією республіка при укладені Ризького миру з Польщею.

– За кілька днів до проголошення СРСР Ленін у спілкуванні зі своїми соратниками сказав про необхідність захистити інородців від «нашестя тієї істинно російської людини, великороса-шовініста, по суті негідника і ґвалтівника, яким є типовий російський бюрократ». І далі ще зазначив: «Чи вжили ми з достатньою турботою заходів, щоб дійсно захистити інородців від істинно російського «держиморди»? Я думаю, що ми цих заходів не вжили. Хоча могли і повинні були вжити».

Ленін справді був такий щирий інтернаціоналіст і так вболівав за неросійські народи?

– Ленін мав на меті створити державу, яка була би не тільки з росіян. Власне кажучи, йому треба було відновити російську імперію. А Російська імперія – десь на 55% з росіян, а 45% – це інші народи. Для того, щоб інші народи залучити до цієї спільної держави, Ленін робив щось протилежне тому, що робили білогвардійські генерали, які стояли за «єдину-неділиму Росію».

Чим відрізнявся СРСР від Російської імперії? Тим, що Ленін, і це було його геніальне відкриття, я навіть не побоюся цього слова, створив так звану державу-комуну, як він її називав, що була заснована на двох вертикалях влади. Всі держави до Леніна були одноканальними державами, а Ленін створив державу двоканальну. Один канал, одна вертикаль – це партійна, а друга вертикаль – це вертикаль радянська, яка нібито за конституцією, де ніби все демократично. Але ж партійна вертикаль була диктаторською! Була єдина партія, і КПУ була тільки її невідламною частиною. Тому, з одного боку, СРСР виглядав, як співдружність союзних республік, де навіть було в конституції вказано, що кожна республіка може вийти із СРСР, покинути його. Натомість, з точки зору партійної, СРСР був абсолютно унітарною державою.

Ленін був політиком, який не переймався – бути щирим чи нещирим. Він завжди був закритою людиною, завжди був демагогом. Вочевидь, жодним інородцям Ленін не співчував, але він хотів, щоб очолювана ним держава була міцною. Тобто Ленін абсолютно не був схожим на білогвардійських генералів, які були імперіалістами в самому вузькому значенні слова. Натомість Ленін мріяв, щоб СРСР приростав новими союзними республіками за рахунок Польщі, Німеччини, Італії і так далі. Ленін робив все можливе, щоб вийти за межі Російської імперії, щоб вторгнутися в Західну Європу і під прапорами комунізму завоювати її.

– Не дарма на гербі СРСР була Земна куля намальована.

– Земна куля, покрита серпом з молотом.

– А в близькому ленінському оточенні були українці чи ні?

– В самому близькому ленінському оточенні українців практично не було. Можна назвати хіба що Миколу Скрипника.

Скрипник був одним із засновників більшовицької партії, щирим комуністом. Але він мріяв про те, щоб в Україні був власний комунізм. Тобто все те, що в Росії, але з українською специфікою – на українській мові, з більш-менш незалежною від Москви політикою. І саме тому врешті-решт і змушений він був застрілитися.

– Очевидна абсурдність тези, що «Ленін створив Україну». Але як би ви визначили місце Леніна в українській історії?

– Місце Леніна в українській історії було таке, що при ньому більшовики один раз спробували завоювати Україну. Не вийшло. Другий раз спробували – теж не вийшло. В третій раз вже на межі 1919–1920 років більше від мільйона червоноармійців Ленін направив в Україну.

Таким чином Ленін тричі завойовував Україну і завоював таки. І говорити, ніби Ленін щось зробив для України, крім того, що він її завоював, думаю, не варто.

***

Шановні слухачі і читачі, мушу сказати, що з огляду на всім зрозумілі причини цілком можливо, що певний час не буде нових випусків «Історичної Свободи». Але, сподіваюся, ще почуємося.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ: