Прощальний візит федеральної канцлерки Німеччини Ангели Меркель до Москви підвів підсумки цілої політичної епохи довжиною у 16 років. Всі ці роки Меркель регулярно зустрічалася із президентом Росії Володимиром Путіним. Але, якщо задуматися, очікування від цих переговорів 16 років тому значно відрізнялися від того, що ми спостерігаємо зараз.
16 років тому багатьом на Заході ще здавалося, що, незважаючи на всі ексцеси першого терміну Володимира Путіна, Росія все ще залишається країною, яка прагне до діалогу і співпраці з цивілізованим світом. І нова федеральна канцлерка Німеччини, як лідерка однієї з провідних країн Європейського союзу, прагнула стати модераторкою такого діалогу.
Сьогодні очікування є набагато скромнішими. Очікування того, що Путін прислухається до Заходу і відновить хоча б розмову в «нормандському форматі» – про справжнє відновлення територіальної цілісності України ніхто і не говорить. Але Путін під час прощальної зустрічі з Ангелою Меркель знову звинувачує у зриві переговорного процесу українську владу і дає зрозуміти, що на відновлення самітів «нормандського формату» розраховувати не варто.
Очікування того, що Путін припинить хоча б нові переслідування опозиціонера Олексія Навального – на звільнення цього критика російської корупції ніхто вже й не сподівається. Але Путін під час зустрічі із Меркель вимагає поважати рішення російського правосуддя і називає «фігуранта» кримінальним злочинцем.
Путін використовує діалог у власних політичних цілях
Очікування того, що транзит газу через Україну буде збережений і після того, як буде запущений газопровід «Північний потік-2». Але Путін під час зустрічі з Меркель каже, що Росія буде виконувати свої транзитні зобов'язання за чинним контрактом, термін якого закінчується в 2024 році. А ось те, яким буде новий контракт, залежить, виявляється, не від Росії, а від її європейських партнерів.
Це дуже скромні очікування, але і вони не виправдовуються. Протягом останніх років, після нападу Росії на Україну і окупації Криму, Меркель говорить про необхідність продовжувати діалог з Путіним. А Путін навіть не намагається прислухатися до її аргументів під час цього діалогу. Навпаки, він використовує діалог у власних політичних цілях. І для демонстрації того, що ізоляція Росії, про яку говорили після 2014 року і виключення країни з «Групи восьми», провалилася. Західні лідери змушені з ним розмовляти, а він не зобов'язаний до них прислухатися.
Досвідчений маніпулятор
Було б дивно звинувачувати у провалі такого діалогу Ангелу Меркель. Комунікація – її політичний стиль. І в самій Німеччині, і на міжнародній арені. Канцлер розраховує, що до її аргументів прислухаються і готова повторювати ці аргументи знову і знову. Просто у випадку з Путіним ця тактика просто не працює. Путін сприймає як аргумент тиск, а не комунікацію. Сам він саме так вибудовує власну зовнішньополітичну стратегію. Комунікація для нього – ознака слабкості, а не сили.
Для Путіна зобов'язання – це теж можливість для тиску на опонентів
Крім того, Меркель завжди розраховує на повагу до зобов’язань. І Путін вдало грає на цій її властивості. Навіть на спільній пресконференції під час прощального візиту федеральної канцлерки до російської столиці він говорив про те, що Росія буде дотримуватися своїх зобов'язань по транзиту газу через Україну. Дотримуватиметься і після того, як пані Меркель залишить посаду федерального канцлера.
Ось тільки для Путіна зобов'язання – це теж можливість для тиску на опонентів, нехай навіть і відкладеного у часі. Так, немає сумнівів, що «Газпром» буде виконувати транзитний контракт до 2024 року – інший підхід загрожує йому арбітражем і штрафами. А після 2024 року? У мене практично немає сумнівів, що якщо «Газпром» отримає можливість використовувати обхідні газопроводи на повну потужність, Україна втратить свій транзитний статус. Але Ангели Меркель на той час у політичному житті Європи вже не буде.
Незважаючи на всі прорахунки, вона намагалася грати з Путіним у чесну гру. Але це не так просто, коли маєш справу із досвідченим маніпулятором.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
