Цього тижня, 15 травня, в Україні закінчується трирічний термін блокування доступу до російських інформаційних ресурсів і соціальних мереж «ВКонтакте» й «Одноклассники». Те ж стосується низки економічних санкцій щодо окремих резидентів Росії й анексованого Криму. Все це викликає занепокоєння незалежних аналітиків і журналістів, що українська санкційна політика може бути демонтована.

Так, за останній рік не відбулося жодного засідання Ради національної безпеки та оборони України, де б розглядалось питання запровадження нових або продовження старих санкцій. При цьому ще у квітні голова Служби безпеки України Іван Баканов вніс у РНБО пропозицію продовжити блокування російських сайтів ще на три роки, мотивуючи це захистом українських громадян від фейків і маніпуляцій в умовах російської гібридної війни. Втім, дата засідання, де буде розглядатися це питання, поки не призначена. Про те, що відбувається з українською санкційною політикою у світлі анексії півострова, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Керівниця Центру журналістських розслідувань Валентина Самар висловила Крим.Реалії думку, що українська санкційна політика відрізняється від західної заплутаністю і непослідовністю.

«Українські санкції почали застосовуватися до Росії з вересня 2015 року ‒ при тому, що Європейський союз і США почали вводити обмеження проти конкретних учасників захоплення влади у Криму і військової агресії проти України вже в березні 2014 року. Тобто Київ півтора року гальмував розгортання власної санкційної політики, одночасно просячи Захід посилити економічні й фінансові санкції. На мій погляд, цієї політики немає і сьогодні. Продовжує діяти закон, який абсолютно не адекватний завданням держави в цій галузі, тягнеться більше ніж річна пауза у застосуванні санкцій. У березні вже закінчився термін дії обмежень, запроваджених на три роки у 2017-му або на рік у 2019-му. Але зрозуміти, хто саме вийшов з-під санкцій РНБО, неможливо: ви не знайдете єдиного верифікованого списку підсанкційних юридичних і фізичних осіб», ‒ каже журналістка.

За словами Валентини Самар, журналістське розслідування її організації також показало, що ще у 2018 році в українських санкційних списках були відсутні близько 70 фізичних та юридичних осіб із найближчого оточення президента Росії Володимира Путіна.

«Це пов’язаний із ним бізнес, олігархи ‒ тобто компанії, які були в американських списках ще з 2014 року. Під час передвиборчої кампанії 2019 року президент Петро Порошенко зібрав усі відсутні списки і затвердив на засіданні РНБО. Але це вийшов окремий документ, і без реєстру фізичних і юридичних осіб розібратися в обмеженнях вкрай складно. Тим часом український закон про санкції навіть не передбачає, хто саме має займатися моніторингом і блокуванням активів російських олігархів! Уже в 2019 році комітет Верховної Ради у закордонних справах долучився до розробки нової редакції закону, але вибори зупинили цей процес. Такі активи мають стати токсичними: працюєш у Криму, порушуєш західні або українські санкції ‒ автоматично стаєш кандидатом на потрапляння до списків. Але цю роботу має хтось робити», ‒ наголошує Самар.

Тим часом на початку травня моніторингова група «Інституту Чорноморських стратегічних досліджень», «Майдану закордонних справ» і редакції інформаційного агентства BlackSeaNews оприлюднила дослідження «Як діють кримські санкції» українською й англійською мовами. До того ж на сайті BlackSeaNews міститься зведена база відомостей щодо санкцій, запроваджених Україною, Євросоюзом і США.

На підставі зібраних даних головний редактор ресурсу Андрій Клименко переконаний, що всі обмеження в комплексі серйозно впливають на економіку Криму.

«Коли ми чуємо від російських окупантів заклики скасовувати санкції, тому що вони не працюють, ‒ я завжди кажу, що це найкращий доказ того, що санкції працюють дуже ефективно. Безумовно, вони можуть працювати ще суворіше, але завжди потрібно залишати якийсь запас, не можна викладати всі карти відразу на стіл. Загалом щодо Криму можна сказати, що там немає економічних перспектив. Є такий термін «економічна пустеля» ‒ це ситуація, коли з території йдуть бізнес та інвестиції, їде населення і складається все економічне життя. Ось це і відбувається зараз у Криму. У 2014 році Росія хвалилася маніловськими планами: мовляв, ми тут збудуємо нову вітрину країни, тут буде краще ніж у Сочі тощо. Нічого цього не станеться, і вони вже це зрозуміли. За рівнем дотаційності Крим на тлі російських регіонів в останній п’ятірці ‒ це 70–75%», ‒ каже він.

Також, за оцінкою Андрія Клименка, порти анексованого Криму, офіційно закриті Києвом ще у 2014 році, фактично перестали працювати в тому вигляді, в якому вони функціонували до анексії.

«У 2014 році 85 іноземних суден, окрім російських, порушили санкції й зайшли в порти Криму. У 2019 році це зробили всього 15 суден. У результаті порти на стадії закриття, з них звільняють сотні людей. Є невеликі рухи на трофейних українських заводах, переважно суднобудівних, і спроби будувати там ракетні кораблі. Що стосується самої Росії – з неї в перший же рік окупації Криму пішло понад 200 мільярдів доларів інвестицій в основні фонди. Закрилися складальні заводи західних автовиробників, інші підприємства ‒ все завдяки американським санкціям. Україні треба брати приклад зі США: у них цілком зрозуміло, хто займається санкціями, і є проста процедура внесення до списків. Підрозділу Міністерства фінансів ‒ Офісу контролю над закордонними активами ‒ боїться весь світ, тому що ця фінансова розвідка діє дуже ефективно», ‒ наголошує він.

Водночас, на думку Андрія Клименка, саме українські санкції в частині військово-технічного співробітництва, зокрема, повністю зірвали російську суднобудівну програму, яка імпортувала двигуни для військових кораблів.

Головна функція українських санкцій полягає в підтримці західних, вважає директор Кримського експертного центру Олексій Стародубов.

«Відсутність українських санкцій ‒ це перш за все сигнал для Євросоюзу і США. Адже, якщо ми самі їх не вводимо, значить, і вимагати додаткових обмежень із боку західних партнерів не зовсім коректно. На мій погляд, основна роль наших санкцій полягала якраз у цьому, але зараз в Україні просто нікому цим займатися. Ми бачимо перипетії, пов’язані зі змінами статусу профільного міністерства ‒ тепер це Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Відповідний віцепрем’єр не зовсім у темі кримської й донбаської проблематик, і в нього така ж команда. Але санкціями потрібно займатися професійно ‒ і в першу чергу це моніторинг того, що відбувається у Криму з юридичними особами. Сьогодні ні в профільному міністерстві, ні в РНБО ніхто не виконує цю роботу», ‒ звертає увагу експерт.

За підсумками цього радіоефіру редакція Крим.Реалії надсилає інформаційні запити до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій і Ради національної безпеки та оборони України з проханнями прокоментувати стан санкційної політики країни й її перспективи.