Демиду Майорникову – 22 роки, він народився в Алчевську Луганської області, навчався у Львові, а зараз представляє Україну на міжнародних заходах по цілому світу. Завжди хотів бути дипломатом, тому поміж навчанням постійно брав участь у міжнародних проектах та вивчав іноземні мови. Зараз Демид – координатор Молодіжної контактної групи за підтримки ОБСЄ та молодіжний делегат від України до Конгресу місцевих та регіональних влад Ради Європи. Радіо Свобода поспілкувалося з молодим дипломатом та розпитало про його бачення українських проблем і про те, у чому з України можна брати приклад.
«А ви що, не знаєте, які українці?»
Я знаю шість іноземних мов: англійську, французьку, португальську, іспанську, італійську і німецьку. Вивчаючи мову, треба розуміти, для чого ти це робиш. Я хочу працювати у дипломатії, наприклад. І розумію, що таким чином зможу встановити більше зв’язків. У мене є більше можливостей, коли я знаю мову іншої країни. Людям варто шукати якусь мотивацію, і тоді буде набагато легше у її вивченні.
На жаль, українська молодь не дуже активно представлена в міжнародних інституціях, але це питання часу. Дійсно, є проблема в незнанні іноземних мов. Але найбільша проблема – це незнання молоді про існуючі можливості та зневіра у собі. Багато хто думає, що його не візьмуть на якусь міжнародну програму, і взагалі не подається і не пробує.
Я став молодіжним дипломатом конгресу Європи і тепер можу у стінах європейських дипломатичних установ висловлювати думку української молоді. Коли приїжджаю на будь-яку конференцію, то мені дуже легко знаходити контакти і зв’язок з іншими учасниками. Вони бувають трохи здивовані і кажуть: «А у вас усі в Україні знають так багато мов?». Кажу їм жартома: «Ну так, це взагалі нормально, а ви що, не знаєте, які українці?»
У Раді Європи ми подавали свої пропозиції щодо тематики розмов, виступів, і однією з найважливіших тем у Європі зараз є питання біженців. Є діти, які приїжджають з Сирії чи з інших країн, де відбуваються конфлікти, які не мають документів, не мають батьків. Але я під час свого виступу зауважив, що у нас є своя проблема з переселенцями в Україні.
Переміщені особи – це теж тематика, яку мусять розглядати члени інших країн Ради Європи. Але як би там не було, ми в Україні впоралися з цією ситуацією, не можна сказати, що бездоганно, і я, як людина з Луганщини, на собі це відчув.
«Україна має цінний досвід, варто ділитися ним з іншими»
Ми вже можемо ділитись досвідом у питанні переселенців з іншими країнами – як ефективно використовувати ресурси, як зробити так, щоб люди почували себе комфортно. Україна, я гадаю, має вже достатньо досвіду, щоб поділитись цим, просто про це мало хто говорить. Багато країн не знають, настільки гостра ця проблема у нас була на початку АТО.
Україна за останній час зробила багато кроків у сфері реформ і, можливо, багатьом країнам це вже можна брати до уваги. Бо Україна робила ті зміни, які були дуже незручні, і за останні кілька років відбувся просто стрибок вперед. Хтось говорить, що ми стоїмо на місці. Мене це трішки засмучує, мабуть, люди не бачать, що відбувається насправді, бо вони не цікавляться. І це проблема, тому що треба більше розуміння, що зміни – це теж відповідальність населення. Громадянин має як свої права, так і обов’язки. Як ти можеш голосувати, як ти можеш ухвалювати якісь рішення в країні, якщо ти не знаєш, що відбувається у твоєму місті?
«В школі мені говорили, що українська мені не личить»
В Україні відбувається багато позитивних змін, у тому числі і в мовному питанні. Я гадаю, що з часом українська мова буде мати більше охоплення, це лише питання часу. Я дізнаюся, що мої друзі з Херсону та інших регіонів більше говорять українською. Українська мова стала таким собі трендом – і це чудово! Так збіглося, що свідомість людей і використання української мови – вони десь перетинаються між собою. Тому виходить, що розвиток держави від цього теж залежить. Варто сказати, що люди, які говорили російською, а потім перейшли на українську – вони більш свідомі, таких людей стає все більше.
У 2012 році, коли я ще закінчував школу, то вирішив почати говорити українською мовою, а мені говорили «Не говори українською, тобі не личить». Я говорив українською мовою, але це асоціювалося з чимось негативним, і це не проблема мови, це проблема пропаганди, яка створила таке уявлення про все українське. Говорили, що ось зараз приїдуть «западенці» і будуть вас змушувати говорити українською мовою. І що найгірше, в це досі деякі вірять.
У нас повинні бути якісь стратегічні програми, які будуть не нав’язувати, а заохочувати говорити українською.
«Людяність дає нам спроможність уникати непорозумінь»
Одна з причин тих подій, які відбуваються на Сході України – це незнання. Ми подумали, що варто створити проект, який буде знайомити людей з різних українських міст, а вони будуть розповідати, що цікавого відбувається у їхніх регіонах. Цей проект називається «Голоси».
Ми створюємо для двох людей з різних регіонів такий собі чат, де вони знайомляться, спілкуються та дізнаються більше. Чому це важливо? Бо це будування довіри та руйнування стереотипів. Лише пряма комунікація може привести до вирішення кризових явищ. У цьому проекті беруть участь люди з непідконтрольних територій.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
Державна мова і влада України. Чому досі триває вакуум у мовному законодавстві?
Судовий позов до Авакова і Аброськіна. Знищення ознак національної ідентичності
Новий мовний закон – запорука збереження цілісності Української держави
«Це моя мова»: як російськомовні українці перейшли на українську
«Принципово не спілкуюся російською». Єгор Гуськов про досвід переходу на українську мову
