8 січня президенти Росії та Туреччини запустили газопровід «Турецький потік» на церемонії, яку міжнародні оглядачі назвали «по-східному помпезною». Турецька державна преса зображала газопровід символом дружби двох держав та називала його «угодою століття». Західні ЗМІ висловили сумніви щодо щирості цих стосунків і наголосили: однією з цілей газогону є «покарати Україну».
Запуск газопроводу «Турецький потік» привернув чимало міжнародної уваги не тільки через своє економічне і геополітичне значення, але й активними зусиллями лідерів Туреччини та Росії продемонструвати символізм події у повній мірі.
«Тепер два лідери, які дуже люблять насолоджуватися перемогами і звершеннями, влаштували нове пишне святкування з улесливими промовами з нагоди формального завершення вже всього проекту», – помітив економічний оглядач німецького агентства Deutsche Welle Андрій Гурков.
Під час церемонії на сцені з’явилися дві частини труби, на яких був напис «Турецький потік» російською та турецькою мовами. Після цього президенти Туреччини, Росії, Сербії та прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов, символічно відкрутили червоний вентиль.
Угода століття?
Російські державні ЗМІ вже неодноразово наголошували на економічній вигоді «Турецького потоку» для Росії і регіону, а турецькі ЗМІ робили чималий акцент на символізмі події.
Проурядові турецькі видання опублікували чимало матеріалів про важливість «Турецького потоку» для Туреччини в ролі країни-транзитера та зміцнення відносин з Москвою.
Наприклад, видання The Daily Sabah називає урочисто відкритий «Турецький потік» «історично важливим енергетичним проєктом».
«33-річне енергетичне співробітництво між Анкарою та Москвою в черговий раз було зацементоване відкриттям газопроводу «Турецький потік», – мовиться у статті.
Інше державне інформаційне агентство Anadolu Agency публікує статтю із заголовком: «Турецький потік» – новий символ дружби між Туреччиною та Росією».
Але такі настрої у Туреччині поділяють не всі.
Наприклад, опозиційна до турецької влади газета Cumhuriyet публікує інтерв’ю з турецьким експертом в енергетичних питаннях Неджетом Паміром, який вважає, що в Туреччині суттєво перебільшують, коли називають проект «угодою століття».
Насправді ж Росія новим газопроводом карає Україну і надсилає Європі певне повідомлення, вважає Памір.
Західні ЗМІ з такою думкою погоджуються.
Покарати Україну
«Дивлячись на витрати [на проєкт], можна припустити, що ані «Турецький потік», ані «Північний потік» не були економічно мотивованими проектами, а були політично мотивованими. Однією з політичних мотивацій Росії є свого роду покарання України, з якою вона перебуває в конфлікті з 2014 року», – мовиться у статті Euronews.
Більшість оглядачів погоджуються, що «Турецький потік» є частиною російських планів обійти Україну у постачанні газу, адже наразі саме через неї проходить основна частина газових поставок в Європу, пояснює автор.
Геополітичний аспект запуску «Турецького потоку» навіть важливіший за економічний, йдеться в статті німецької газети Taz. Як і «Північний потік-2», «Турецький потік» обійде Україну як транзитну країну і зробить її зайвою у довгостроковій перспективі, мовиться в матеріалі.
«Проєкт дозволяє російському «Газпрому» досягти двох стратегічних цілей. По-перше, це може допомогти компанії збільшити свою частку на ринку Туреччини, яка входить у трійку найбільших покупців газу. По-друге, «Газпром» може зменшити свою залежність від України у якості транзитного шляху, що є ключовою метою в роки напружених політичних відносин між двома сусідами», – пояснюють в статті американського Bloomberg.
Хватка Путіна
Деякі оглядачі розглядають розширення російської газової інфраструктури з точки зору її бажання посилити контроль над європейськими енергетичними ринками.
«Росія зацементувала свою енергетичну хватку над Європою та Туреччиною вчорашнім відкриттям підводного газопроводу, всупереч санкціям США», – йдеться в статті британського The Times.
Іншими словами, «Турецький потік» посилює контроль президента Росії Володимира Путіна над постачанням газу в Європу та Туреччину, які й так вже значною мірою покладаються на російські резерви, мовиться у статті.
Але не всі оглядачі бачать у відкритті «Турецького потоку» успіхи російського лідера.
Прорахунки Путіна
Економічний оглядач німецького агентства Deutsche Welle Андрій Гурков, наприклад, переконаний, що привід для святкування був лише у Ердогана, якому «Турецький потік» вигідний з усіх сторін. Але для Путіна ситуація, на його думку, є дещо інакшою.
Гурков вважає, що насправді «Турецький потік» будували за величезні гроші для того, щоб з 2020 року повністю припинити транзит через Україну, чого не сталося. Ба більше, ще й довелося укладати з Києвом нову газову угоду на п’ять років, що в плани Путіна, на думку Гуркова, не входило.
Він вважає, що рано чи пізно росіянам доведеться обговорювати відсутність сенсу «Турецького потоку» для Росії, і особливо якщо геополітичні плани Кремля «наштовхнуться на зростаючі імперські амбіції нової транзитної держави для Російського газу – Туреччини – у Сирії, Лівії чи будь-де».
Гурков при цьому не єдиний, хто бачить можливі складнощі у подальших відносинах між новоспеченою «зацементованою» дружбою Москви та Анкари.
За лаштунками «міцної дружби»
Попри те, що турецькі державні ЗМІ зображали запуск «Турецького потоку» як «угоду століття» та значний успіх, який свідчить про міцну дружбу Анкари та Москви, за лаштунками все виглядає не так ідеально, переконаний оглядач Deutsche Welle Хіляль Кьойлу, який мав змогу поговорити з турецькими дипломатами на умовах анонімності.
«Президенти Росії та Туреччини Володимир Путін та Реджеп Таїп Ердоган помпезно відкрили трубопровід «Турецький потік», однак інші «липкі питання» показують, що зв’язки не такі сильні, якими вони хочуть їх показати», – йдеться в статті.
Між двома державами є чимало розбіжностей, які могли б спричинити кризову ситуацію. Наприклад, введення турецьких військ у Лівію для підтримки Уряду національної єдності в Тріполі. Росія ж підтримує генерала Халіфи Хафтара, лідера опозиційного уряду угруповання «Лівійська національна армія».
Підтримка Росією сирійського лідера – теж приклад одного з конфліктів інтересів між Анкарою та Москвою.
Газопровід «Турецький потік» прокладений по дну Чорного моря з Краснодарського краю Росії в європейську частину Туреччини. Його довжина становить приблизно 930 кілометрів, а загальна потужність – 31,5 мільярда кубометрів газу на рік. Перша частина газопроводу постачає газ до Туреччини, друга – в країни Південної і Південно-східної Європи. Росія оголосила про закінчення будівництва «Турецького потоку» в середині листопада 2019 року.
Паралельно Росія також добудовує «Північний потік-2», який подвоїть потужність вже існуючого «Північного потоку», який доставляє в Європу 55 мільярдів кубометрів газу на рік.
