Російське Міноборони вже кілька разів заявляло про взяття Торецька на Донеччині, але насправді місто повністю не захоплене і окремі його райони досі контролюють ЗСУ. Проте українські військові визнають, що росіяни посилюють тиск у районі Торецька та перекинули у цей район додаткові резерви. З ними зараз борються мобільні бригади дронів. Їхнє головне завдання – виявляти укриття, які використовують російські підрозділи, та знищувати їх разом із живою силою супротивника за допомогою важких дронів, скидаючи зверху бомби чи вибухові речовини.
Кореспондент телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», поспілкувався з бригадою, яка обслуговує дрон «Вампір» («Баба-яга»). У бригаді троє людей: всі вони або самі пережили російську окупацію, або її пережив хтось із їхніх рідних. Один із операторів втратив у бою око, але це не заважає йому керувати «Вампіром».
«Ми тільки вночі працюємо, тому що дрон великий, шумний», – кажуть оператори і показують на жартівливий шеврон на рукавах із написом: «Ніч не лише для кохання».
«Вампір», який у народі називають «Бабою-ягою», – дрон, який спочатку використовувався в сільському господарстві. Він може піднімати до 20 кг, що дозволяє навантажувати на нього міни, мінометні снаряди, кумулятивні гранати і навіть авіабомби. Наразі бригада вантажить на нього фугасну авіабомбу: це 8,5 кг вибухівки у тротиловому еквіваленті.
Летіти треба не просто вночі, а ще й у тумані, за координатами. Військові пояснюють, що спеціально шукають укриття російських військових. Дрон оснащений камерою з тепловізором, і це дозволяє вночі визначати подібні місця скупчення живої сили.
«Є місця, де вони просто пересиджують. Або коли йде піхота на штурм, вони ховаються у цьому укритті», – пояснюють оператори «Вампіра», які цілі їх цікавлять.
Як ЗСУ використовують під Донецьком бойових роботів, репортаж телеканалу «Настоящее время»:
Операторів «Баби-яги» троє, всі вони – поліцейські бригади МВС «Лють». Усі молоді, з різними характерами, але їх поєднує одне: кожен не з чуток знає, що таке окупація.
«Я з Харківської області. У мене була окупація та деокупація», – розповідає один.
«А я працював у Польщі і застав там війну. Мої батьки були в окупації», – наголошує другий.
«А я особисто не був, але моя родина була в окупації. Це був найгірший час, що для мене, що для моїх батьків», – каже третій.
Військові кажуть, що саме пережите в окупації стало для них точкою неповернення, після якого вони опинилися на фронті. На передовій вони вже два роки. Один із них, Юрій, перед тим, як стати командиром екіпажу безпілотника, був штурмовиком і отримав у боях під Курдюмівкою на Донеччині серйозні поранення.
«Курдюмівка, термобар. У мене повністю вигоріло обличчя, праве око, руки, – показує він опіки. – І я майже сліпий на праве око. Мені його відновили, але як декоративне».
Все перераховане не заважає Юрію керувати одним із найбільших БПЛА ЗСУ на лінії фронту.
Ситуація у Торецьку зараз важка, розповідають українські військові: у березні 70% штурмових дій Росії відбувалися саме Торецькому напрямку. Нещодавно речник українського угруповання військ «Хортиця» заявив, що російські військові намагаються обійти українські позиції підземними комунікаціями.
Оператори бойового дрона кажуть, що для них бути в цей час тут не просто обов’язок. Після пережитого в окупації це також дуже особисте рішення. Вони наголошують, що ті, хто виріс поруч із Росією, тепер абсолютно інакше, з великим побоюванням, дивляться на північного сусіда.
«Для мене Україна мрії – це Україна без такого сусіда збоку, – кажуть вони. – І тиша. Мир. Але навіть якщо мир настане, я не комунікуватиму з ними (росіянами). Вони дуже боляче зробили і мені, і моїй країні».
