Як допомогти молоді краще опанувати українську мову, позбутися «суржику» і підвищити її інтерес до культури? Відповідь знає 22-річний український відеоблогер Андрій Шимановський.
Він активно популяризує українську мову в соцмережах за допомогою коротких відеороликів і наголошує: у цьому він бачить свою життєву місію і можливість допомогти країні. До чистоти мови варто ставитися як до «важливого внеску у незалежність України, в її культурну спадщину», вважає блогер.
Своїм прикладом на «очищення» мови Андрій надихає понад сто тисяч підписників у сервісі TikTok. Радіо Свобода розпитало, що ж надихає самого блогера – професійного актора театру і кіно.
– Андрію, як з’явилася ідея знімати контент саме про українську мову?
– Моя особиста мотивація почалася, коли мені було 10 років. Я народився у Житомирській області. Це таке активне середовище, в якому поширений суржик. Я приходив до мами і казав: «Мамо, можна я якоюсь однією мовою буду говорити». Тоді не складалося із цим. Оточення мене не дуже підтримувало. Друзі спілкувалися активним суржиком, як тільки ти переходив на українську, ти починав виділятися, і це позначалося на стосунках.
Я зрозумів, що в такому форматі ніхто не навчає української мови
Потім я вступив у Карпенка-Карого на актора театру і кіно. У мене там був розкішний викладач Олександр Завальський. Він прищепив мені любов до української мови, допоміг опанувати свій голос, свою дикцію і частинку орфоепію, тобто законів про правильну, літературну мову. І я почав це поширювати.
Перші відео я почав знімати, як закінчувався карантин – тобто [це був] кінець травня – початок червня. Я був вдома і подумав: чим я можу бути зараз корисний? Що спробувати зробити такого, чого ще немає?
Пісня-чистомовка «Жук-жучок» у виконанні Андрія Шимановського:
Я зрозумів, що в такому форматі ніхто не навчає української мови, я цим володію, і вирішив, що можу це поширювати і робити так, щоб якомога більше людей про це дізналися.
Одна з найбільших проблем у тому, що людям часто однаково, російською чи українською вони спілкуються
– Які найбільші мовні виклики зараз в українському суспільстві, на вашу думку?
– [Нещодавно] була річниця від дня смерті Кузьми «Скрябіна», і мені впала в око його цитата: «В будь-якому разі не можна залишатися байдужим». Мені здається, одна з найбільших зараз проблем у тому, що людям часто однаково, російською чи українською вони спілкуються.
Якщо спілкуються українською, то не так важливо іноді, це чиста мова чи все ж таки це суміш – суржик…
Найголовніше – усвідомити, що в наш час досить важливо поширювати і популяризувати українську мову
Мабуть, відсотків 30–40 людей не володіє чистою українською. Тому що переважно однаково: «Ну, я тут живу, ми так звикли розмовляти, яка різниця». Мовляв, «будемо говорити, як іде».
Найголовніше зараз – усвідомити, що в наш час досить важливо поширювати і популяризувати українську мову. Разом із тим потрібно усвідомлювати, що якщо ми однаково ставимося до того, які слова ми обираємо, спілкуємося русизмом – це також впливає на нашу загальну культурну спадщину.
Для мене є таким культурним прикладом англійська – саме британська. Я чітко розумію: так, це чисто. Тут є вже іноді надмірна педантичність, але я розумію, що це культура, це абсолютна культурна складова цієї країни, ми завжди впізнаємо цю мову.
Дуже хотілося б, щоб українці до цього ставилися як не до якихось поверхневих загальних речей, а як до важливого внеску у незалежність України, в її культурну спадщину.
– Ви проводите так званий «мовний марафон». Розкажіть, що це таке?
– Мовний марафон – це короткий курс, побудований фактично на уроках і прямих ввімкненнях, практичних завданнях і так далі. Він спрямований на чотири основні теми: дикція, дихання, голос і орфоепія. Програма побудована для людей, які мають небагато вільного часу, тобто це 15 хвилин на день. Ми займаємося з учнями і над цими темами активно працюємо.
– Ви, в свою чергу, отримуєте за ці курси гроші?
– Так. Але моя головна мета була в тому, щоб зробити це максимально доступним. Я знаю, скільки коштують марафони по СММ, іще чомусь. Я розумію, що це такий предмет і техніка мови, якої в школі не навчають. А саме: як опанувати свій голос, як покращити свою українську мову.
Просто я мав дуже гіркий досвід у цьому плані, що працював у різних школах театральних, переважно у Києві, і зрештою мене дуже дивувало те, який з цього роблять бізнес. Особливо коли почало йтися про те, що має бути ось цей закон про перехід сфери обслуговування на українську мову тощо, і на цьому почали робити бізнес. Це мене відштовхнуло, і я вирішив просто це зробити сам.
Я встановив доволі доступну ціну – це собі може дозволити кожен – і студент. У мене є на кожному наборі безплатні місця.
– Як зараз виглядає український сегмент у TikTok?
– Дуже перспективно. Не знаю, чому раніше українці не почали знімати український тікток. Є дуже хороше порівняння: в Румунії, якщо взяти соціальні мережі, наприклад, YouTube – там більше каналів-мільйонників, ніж в Україні. При тому, що там менша у цілому аудиторія. Це тому, що вони знімають своєю мовою давно і потужно.
Хотів би перш за все побажати українським тіктокерам – більш свідомого і відповідального ставлення
В українському тіктоці бачу проблему – таке відчуття меншовартості. У нас немає таких переглядів, як у російських зірок. Ми не можемо розраховувати на мільйонні перегляди, мільйони підписників. Тому «особливо «напрягатися» ми не будемо», «не будемо створювати собі зайві проблеми», і це, відповідно, впливає на якість контенту.
Що я хотів би перш за все побажати українським тіктокерам – це якогось більш свідомого і відповідального ставлення. Нас не дуже багато ще, щоб ми повноцінно могли українців перевести на український контент. І потрібно відчувати цю місію. Якщо ви вже починаєте знімати, збирається якась аудиторія – давайте знімати більш якісно, більш відповідально до цього ставитися, усвідомлюючи собі цю мету. Кожне відео має нести думку.
– Як ви ставитеся до того, що в Україні великий попит на російських блогерів і російськомовний контент?
– Мені здається, це вже багатовікове питання. На жаль, ми ще не зростили так багато своїх блогерів, не підтримуємо. По-перше, українські блогери, які починають щось знімати, вважають, що вийдуть на набагато більшу аудиторію, якщо робитимуть це російською мовою, і загально це зрозуміло. З іншого боку, у нас є глядачі, які також звикли, що українці не мають іще такого якісного контенту, попри те, що навіть не знають, який у нас є контент, а які канали у нас є, а що відбувається – навіть не намагаються розібратися. Це вже якесь питання звички просто.
Кілька років тому я для себе видалив російську клавіатуру і все знаходжу українською, що мені потрібно
Людина обирає найпростіший шлях. Наприклад, мені цікаво дізнатися, як працює ця дрелька, я напишу це російською і точно знайду. Навіть оцього мислення немає: а, мабуть, є ж і українською. Як запити у гуглі: люди думають, що російською буде відповідей більше, тому пишуть російською.
Кілька років тому я для себе видалив російську клавіатуру і все знаходжу українською, що мені потрібно.
Коли я починав [знімати], паралельно зі мною декілька моїх друзів також знімали влоги про подорожі. Хтось писав тексти, і майже всі робили це російською мовою. Попри те, що це робили українськомовні друзі, які володіли прекрасно українською, не гірше за мене. Та разом із тим вони втрачали свою ідентичність, якусь свою органіку заради того, щоб збільшити аудиторію.
– Як вважаєте, в Україні настане час, коли люди переважно говоритимуть чистою українською мовою?
– Я б дуже хотів у це вірити, в те, що це станеться. Мені здається, що навряд чи навіть я до цього доживу. Тому що тут потрібні антропологічні зміни нашої території, і звісно, що це не зміниться за 10 років. Щоб змінилися покоління, для цього потрібен час. Ще не відоме майбутнє: а що далі буде з Україною?
Я молюся, плекаю надії, що ми зараз будемо рухатися у правильному напрямку.
Я максималіст, мабуть, я ідеаліст. Я хочу в це вірити, і я в це вірю, що колись це станеться. І зараз я маю свій життєвий час, свій життєвий шлях, щоб допомогти це зробити.
Я ніколи не маю такого тиску на те, щоб людина вивчала українську мову. Тобто я цього дуже хочу. Але я про це не кажу. Я хочу просто показати: ось є у нас така мова, ось є у нас така поезія, і нехай людина сама зробить собі вибір, можливо, навіть російськомовна.
І мені дуже багато саме російськомовних пишуть коментарі російською мовою, що «от так треба заохочувати людей до української мови». І мені здається, що комусь насправді це залишається.
І я бачу у цьому якусь свою життєву місію: що зараз я можу таким чином допомогти своїй країні і справді бути корисним. Я у це вірю, і все буду робити для цього.
– Як думаєте, ви пов’яжете з викладанням своє життя у подальшому?
– Я ніколи не думав, що стану викладачем. Принаймні до 4-го курсу… Я не думав, що я з цим якось пов’язуватиму життя. [Зараз] я отримую від [своєї діяльності] задоволення. Людина до мене приходить, я чую очевидні проблеми… Одразу бачу, що потрібно змінити. Я даю максимально точну інформацію і вправи, якими це можна виправити. І я просто тішуся від результату, коли я бачу, що у людини змінився голос, вона виправила собі суржики практичними завданнями, і я чую – що це результат моєї діяльності. І від цього я не можу не отримувати задоволення.
