Рівно 10 років тому було запущено проект Євросоюзу для поглиблення співпраці з пострадянськими країнами Східної Європи. Серед них є і Україна. Що було досягнуто за цей час і яку роль відіграло «Східне партнерство» для розвитку України?
У травні 2009 року Європейський союз оголосив про створення ініціативи «Східне партнерство», основна мета якої полягала у зближенні з шістьма країнами, колишніми республіками Радянського Союзу. Окрім України, до цієї платформи увійшли також Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія і Молдова. Кожна з цих країн на той час по-різному була готова до поглибленої інтеграції – це стосувалося не тільки рівня економічного розвитку держав, але й підтримки демократичних інституцій і прав людини. ЄС, не декларуючи своїх намірів розширення на схід, у рамках своєї політики добросусідства прагнув підтримки стабільності у цих державах, зокрема тих, які мають спільні з ним кордони. Мета «Східного партнерства», вочевидь, не обмежувалася лише економічною інтеграцією і проведенням реформ у цих країнах, але й сприяла політичному зближенню країн Східної Європи з ЄС.
Суть «Східного партнерства» полягала також у фінансовій допомозі ЄС у проведенні необхідних економічних і політичних реформ, які згодом мали призвести до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, створення зони вільної торгівлі, лібералізації візового режиму з ЄС, розвитку енергетичної галузі і підтримки стабільності й безпеки у регіоні. Попри це, за 10 років існування «Східного партнерства» кількість зон небезпеки у цих країнах лише збільшилась – тепер у п’яти з шести країн є конфліктні території.
Але від самого початку не всі країни «Східного партнерства» чітко заявляли про свої європейські прагнення. Так, в Азербайджані цим процесам перешкоджали системні порушення демократичних цінностей. Тісний зв’язок Білорусі з Росією майже одразу унеможливив будь-які угоди з ЄС. А Вірменія під тиском Росії в останню мить відмовилась від свого наміру підписувати угоду про асоціацію.
Цей проект у Росії, якій теж пропонували до нього долучитися, фактично розцінили як європейські «зазіхання» на «її традиційні регіони впливу». Доля Вірменії спіткала і Україну, коли екс-президент Віктор Янукович у 2013 році неочікувано відмовився підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, наслідком чого стала українська Революція гідності.
Три основні результати для України
Хоч майже на рік пізніше, але зрештою Україна уклала угоду з ЄС – у червні 2014 року. Того ж року це зробили і ще дві країни-члени «Східного партнерства» – Грузія і Молдова. Окрім цього, громадяни усіх трьох країн отримали право відвідувати ЄС з туристичною метою у безвізовому режимі строком до 90 днів протягом кожних 180 днів.
Угода про асоціацію з Європейським союзом передбачала також відкриття зони вільної торгівлі (ЗВТ), що сприяло збільшенню обсягів торгівлі між Україною та ЄС. Частка ЄС у загальній структурі українського експорту у 2018 році склала 42% і 43% – у загальній структурі українського імпорту, зазначають у Державній фіскальній службі. Експерти також наголошують, що ЗВТ не лише позитивно вплинула на економіку України, але й загалом покращила конкурентоспроможність українських виробництв, які запровадили європейські стандарти.
Серед інших помітних досягнень України в рамках «Східного партнерства» експерти відзначають також низку проведених реформ, без яких не стало б можливим підписання Угоди про асоціацію і надання безвізового режиму. Зокрема, йдеться про програму підтримки децентралізації, реформу державної служби, антикорупційний пакет реформ, програму підтримки малого й середнього бізнесу і покращення міжлюдських контактів.
Яким має бути наступний крок?
Проте усе очевиднішим стає те, що через 10 років після свого запровадження «Східне партнерство» потребує зміни формату й підходів. Про це говорить не лише влада України, чітко окреслюючи свої амбіції щодо вступу в ЄС, але й представники деяких країн-членів Євросоюзу. Але ті, хто закликає надати Україні перспективу членства у ЄС, все ж таки залишаються у меншості.
Така пасивність ЄС викликає обурення серед країн-лідерів у євроінтеграції – України, Молдови й Грузії. На цьому тлі виникають пропозиції про створення окремої гілки «Східного партнерства», яка передбачатиме конкретну програму для цих трьох країн і окрему для Азербайджану, Вірменії й Білорусі.
Так вчергове свою незадоволеність перспективами висловив міністр закордонних справ України Павло Клімкін під час святкового саміту «Східного партнерства» 13 травня. «Можна або залишити, це немов кошик, з якого кожен дістає те, що хоче, – але і зараз цей підхід практично не працює, – або ми дивимося на це як на політичну візію, політичну амбіцію, спрямовану на те, щоб у наших країнах лишалося менше кремлівського режиму, менше Росії, а ставало більше Євросоюзу», – наголосив міністр на потребі зміни підходів «Східного партнерства».
Утім, в опублікованій заяві за підсумками святкового саміту очікувано не було відображено подальшої конкретики, лише вказано спільні прагнення «продовжувати розвиток стратегічного партнерства». Наразі ЄС зосереджений на виконанні 20 завдань до 2020 року, які затвердили на саміті «Східного партнерства» у 2017 році. У першу чергу вони стосуються продовження реформ у цих країнах у сфері боротьби з корупцією, енергетичній сфері та розвитку громадянських прав і свобод.
