На півдорозі між російським кордоном та окупованим Луганськом розташовується Суходільськ – депресивне місто в тилу угруповання «ЛНР». Розбиті дороги, безробіття та покинуті квартири. Як колись шахтарське містечко перетворилося на місто пенсіонерів? І які проблеми хвилюють тих, хто не зміг виїхати? В ексклюзивному репортажі з окупації журналістів спеціального проєкту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
Жителі Суходільська на собі перевіряють, як комунальники угруповання «ЛНР» відремонтували міські дороги. Кажуть, автомобіль стрибає, мов на пральній дошці.
«Може асфальту не вистачило, мабуть, економити треба. Кинули, просто кинули!» – коментує місцева жителька.
Дороги шахтарського містечка ще до війни розбиті великими вантажівками, влітку 2014 року остаточно «добила» російська військова техніка.
Суходільськ межує зі стратегічною трасою «Ізварине-Краснодон-Луганськ», по якій п’ять років тому йшов трафік російського озброєння на допомогу луганським бойовикам.
У серпні 2014-го місто серйозно обстріляли: загинули п’ять осіб, в тому числі дитина.
«З під’їзду йшли, руками від осколків прикривалися», – розповідають на архівних кадрах потерпілі.
Сьогодні в Суходільську тихо. Місто глибоко в тилу незаконного угруповання «ЛНР». Людей на вулицях небагато. У дворах – самі пенсіонери.
Молодь жахлива! П’яниці, дебошири, хоч би збирали їх – на лісоповал відправляли б!
– З війною, звичайно, гірше стало, ніж до війни було. До війни було, але не так. Якось можна було миритися. А зараз взагалі неможливо. Молодь жахлива! П’яниці, дебошири, хоч би збирали їх – на лісоповал відправляли б! Працювати не хочуть, дармоїди! У мене внучка – і та тунеядка! А тому що немає хорошого керівника, щоб зібрати їх усіх і звідси геть прибрати!» – обурюється літня місцева жінка.
– А чому прибирати, може їх зайняти чимось?
– А чим вони займуть їх? Ну чим вони займуть тут?
Втім, судячи зі стану напівпорожніх Суходільських багатоповерхівок, людей з міста дійсно – ніби прибрали.
Піднімаємося сходами разом з однією з пенсіонерок.
«Він кухня вже підсохла трохи», – показує жовту пляму у кутку на стелі жінка.
Кухню Ольги Антонівни не раз затоплювало – тече стояк в покинутій квартирі зверху.
«36 квартир в під’їзді – у 18-х тільки живуть. Решта – покинуті!», – розповідає жінка.
Квартири стоять порожні, вікна без скла, двері навстіж.
«Я кішку свою шукала, там всі двері розкриті на дев’ятому, в будь-яку заходь!», – розповідає жителька будинку.
Всередині – бруд і розруха. З вікон видно такі ж напівзанедбані багатоповерхівки. А з балкону – гілка залізниці з порожніми «товарняками».
«Нам боляче за рідне місто, адже бюджет виділяється!», – розповідають жінки.
– На Луганськ йде все, – припускає одна з жінок.
– Так, а ти думаєш, сюди не відпускається? Ні! Сюди теж мільйони відпускають. Але де вони, де? – обурюється інша.
Сусідка Ольги Антонівни впевнена: місцеві чиновники все розкрадають.
«Дивишся, вже тут не живе, вже у нього будинок! Де він купив? Як у владі побув – все! Уже він мільярдер! Де гроші? Так з людей гроші!», – каже літня жінка.
П’ять років депресивний Суходільськ живе під контролем угруповання «ЛНР». Молодь потроху виїжджає звідси в пошуках роботи. Залишаються літні люди і ставлять за питання, на які складно знайти відповіді.
«Ми жили в СРСР, ми жили в Україні, а тепер – де ми живемо?! Ми ставимо запитання, а самі не можемо відповісти. Хто ми такі? Сепаратисти чи хто? Ось хто ми такі?», – запитує літня жінка.
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
