Місто Олександрівськ розташоване неподалік непідконтрольного Луганська. У травні 2014 року це була справжня гаряча точка війни на Донбасі. Постійні обстріли, вибухи військових складів, нестача продуктів – через все це жителям Олександрівська довелося пройти п’ять років тому. Як живуть зараз у напівзруйнованому місті під контролем російських гібридних сил? Про це – в ексклюзивному репортажі журналістів спеціального проєкту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
«Місто в місті» – так місцеві жителі називають Олександрівськ, «супутник» Луганська. Формально – це частина окупованого обласного центру. Фактично – автономне місто. Щоб потрапити туди, журналісти «Донбас.Реалії» перетинають внутрішній блокпост.
Війна в Олександрівськ прийшла ще в травні 2014 року. Бойовики російських гібридних сил штурмували розташовану тут військову частину і підірвали склад боєприпасів. Уламки снарядів розліталися на сотні метрів. Цей інцидент російські телеканали подавали як великий успіх бойовиків угруповання «ЛНР».
Паралельно з військовим конфліктом в Олександрівську йшла інша «війна» – відсторонений за звинуваченням у корупції мер Микола Греков намагався оскаржити це рішення. Стверджував, що його «прибрали» через те, що домагався для міста більшої самостійності.
«І останній раз був у суді – Артемівському районному суді, на який я з’явився один! Не прийшли ні співробітники СБУ, ні суддя, ні представники прокуратури. Це було 16 липня 2014 року. У цей день я виїхав. А 20 липня я був у Щасті, в батальйоні «Айдар», – пригадує мер міста Олександрівська у 2010–2012 роках Микола Греков.
Добровольчий батальйон «Айдар» заходив в Олександрівськ, але не зміг там закріпитися. Колишній мер так і не повернувся в своє місто.
«Тоді я вперше в житті обманув свою дружину. Я сказав, що 24 серпня ми будемо відзначати її день народження в Луганську», – розповідає Греков.
Наслідки боїв і обстрілів помітні в Олександрівську навіть п’ять років потому. Снаряди прилетіли прямо в будинок Сергія Миколайовича.
«Димить, світла немає, відрами пожежу гасили... А тепер замазую цей шифер нещасний! Дірки! Вся стеля тече... Хочеш подивитися, а? Пішли!» – запрошує у свій будинок чоловік.
«Ось снаряд стирчав в кутку. Ось валяється, глянь! З вертольоту стріляли, потім десь із селища. Ось шматки, я їх поскладав. Майже 20 індиків лежали покотом, скрізь кров. А в будинку – матір, при смерті . Дві війни пройшла!» – розповідає і показує залишки снарядів Сергій Миколайович.
Місто досі – ніби вимерло. Колись візитна картка Олександрівська напівзруйнований панський палац – зовсім заріс травою. Тут так безлюдно, що прямо в місті можна зустріти дикого фазана. Занедбані школа і магазин. Зі «свіжого» – прапори угруповання «ЛНР» на площі і оголошення «продам будинок».
«Зараз тиша. Увечері вийдеш, нікого немає, нічого не функціонує», – розповідає літній місцевий житель.
Безробіття, безгрошів’я і запустіння. Влітку виїхати на природу неможливо. Найближчі ліси і водойми – на лінії фронту.
– І рибалка – перекрили нам дихалку у Щасті, – каже місцевий житель.
– Раніше їздили в Щастя рибу ловити?
– Звичайно. Потім «Айдар»...
– А зараз чого?
– А як я туди поїду? Там і риби не захочеш.
Одне з небагатьох громадських місць, де людно – Вознесенський собор 18-го століття – гордість маленького Олександрівська.
«Ще до війни було відкрито єдиний храм в Олександрівську. І всі ходили туди. Ікона якраз говорить про чудесне перетворення дерева на камінь», – розповідає відвідувачка храму.
Дерево в камінь, за легендою, нібито перетворив місцевий святий – старець Філіп. Біля його могили парафіяни тепер освячують яблука. А студенти Луганської академії культури і мистецтв навіть присвятили цій неймовірній історії – мультфільм.
Практично на кожній вулиці Олександрівська – покинуті будинки. Комунальники засовують в дірки паркану попередження: «будинок відрізаний від комунальних послуг». На запитання: хто винен у довгому конфлікті, місцевий житель несподівано відповідає:
– Це все Америка! Куди Америка влізе – там війна, – обурюється чоловік.
– А у вас ось шапка з Каліфорнії…
– А! Ну да, тьху ти .... Хехехе!
ДИВІТЬСЯ ПОВНИЙ ВИПУСК ПРОГРАМИ «ДОНБАС.РЕАЛІЇ»:
