ЛЬВІВ ‒ 110 років тому на горі Маківка в Карпатах розпочався бій Українських січових стрільців (у складі австро-угорських військ) проти російської імперської армії. Запеклі бої тривали з 29 квітня до 4 травня 1915 року, під час Першої світової війни.

На горі Маківка січові стрільці витримали, мабуть, найжорстокіші за всю Першу світову війну бої з російською імперською армією і отримали визнання військового підрозділу.

Хоча ця перемога далася великою ціною ‒ понад 40 молодих життів, десятки поранених і полонених, зауважують дослідники. А сам факт, що українське стрілецтво ‒ у складі австро-угорської армії, а інші українці ‒ у складі російської імперської зі зброєю були один проти одного, є сумною сторінкою в українській історії, наголошують історики.

Щороку на горі Маківка у Карпатах збирається багато людей, щоб вшанувати полеглих у важкому бою і згадати цю переможну боротьбу. У міжвоєнні роки, між Першою та Другою світовими війнами, це було місце паломництва української молоді з різних патріотичних організацій. Радянська влада, яка прийшла на західні терени України у вересні 1939 року, зруйнувала цвинтар, сплюндрувала могили січових стрільців, відповідно до архівних документів.

Наприкінці 90-х минулого століття українці відновили це важливе для них місце пам’яті, збудувавши там Пантеон. Щороку тут збираються сотні людей на молитву, щоб запалити свічки на могилах українських воїнів. До 2022 року, початку повномасштабної війни Росії проти України, Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» реконструювало події цього бою.

Але сучасна велика війна Росії проти України внесла зміни, багато учасників товариства захищають Україну, кілька воїнів уже загинули. Син і зять засновника та керівника товариства Любомира Горбача теж воюють.

Час війни це не час для театралізованого військово-історичного дійства, коли стріляє справжня зброя, зазначає Любомир Горбач. Тому молитва – це справжнє пошанування полеглих у бою на горі Маківка. А ще пам’ять про цю славну битву.

«Тоді так сталось, що українці вбивали українців. Одні були січовими стрільцями, а інші – мобілізовані в Овруцький 309-й полк російсько-імперської армії. Залишились могили. Коли самі січові стрільці з угорськими солдатами здійснювали поховання загиблих, той меморіал, який «совєтська» влада зруйнувала, то поховали своїх, австрійських, угорських солдатів, січових стрільців. Також поховали російських солдатів, які загинули у тих боях, серед яких були українці. На горі Маківка штурмував 309-й овруцьких полк російської імперської армії.

Під час розкопок ми знайшли останки і пагони, на яких була цифра 309. Січові стрільці своїх ворогів росіян і братів українців поховали на тому ж меморіалі, як і своїх хлопців. Коли меморіал відновлювали у 2000-х роках, ніхто цю могилу не думав відзначити. Хоча, на мою думку, це було б правильно. Полк стояв і формувався в місті Овруч. Місце дислокації і, звичайно, була мобілізація чоловіків з довколишніх сіл та міст. Під час розкопок я знайшов металеву писанку. Якраз наприкінці квітня був Великдень і у зв’язку зі святом було затишшя. Потім ще одну таку писанку знайшов. Це рідні надіслали своїм синам, які воювали в 309-му полку російсько-імперської армії, такі сувеніри на фронт», ‒ розповідає Любомир Горбач.

Маківка була опорним пунктом оборони

Українські січові стрільці (УСС, «усуси») підійшли до підніжжя Маківки 21 березня 1915 року після важких боїв за звільнення карпатських сіл. «Усуси» були втомлені.

Гірська вершина стала опорним пунктом oбopoни проти росіян, які не змогли обійти австро-угорську Південну армію. Прагнучи прорватися через Карпати в Угорщину, говорить український історик, професор, ветеран російсько-української війни Микола Лазарович, російське командування кинуло на цей страте­гічний плацдарм великі сили. Перша світова тривала вже майже рік. Армія царської Росії встигла підійти до Карпат, захопила декілька повітів на Галичині. Водночас австро-угорська армія билася на італійському фронті, тому українці запропонували підтримку.

Російська армія почала наступ на Маківку 29 квітня. Противник захопив перші лінії окопів, у полон потрапили 114 бійців.

А найзапекліша битва розпочалася вдосвіта 1 травня. Безпосередній учасник, четар УСС Богдан Гна­тевич детально описав бої на Маківці, з письменницьким хистом:

«Десь коло 6-ї години загриміли москов­ські гармати. Пішов важкий стогін по карпат­ських борах. Валились вікові смереки. Кільканадцять батарей періщило на сам верх Маківки. На стрілецькі голови летіло олово шрапнелі, галуззя дерев. Це була увертюра до нового наступу. На долині вже загнулась лінія під напором непроглядних московсь­ких сірих мас. Лише вершок Маківки, як острів на морі, встоював перед заливом. Але вже й туди, під прикриттям гарматного вогню, напирала сіра лава шинелей і папах. Нею вкрилось ціле узбіччя гори».

Маківку обороняли австро-угорські частини, але вони не витримали ворожого наступу. Російські війська захопили верх Маківки й час­тину хребта. Ситуація була складна і на підмогу стрільцям вислали 3 сотні І куреня і 2 сотні угорських новобранців.

3 травня леґіон УСС відійшов у запас бригади, передавши оборону Маківки угорським частинам. Ворог цим скористався і знову здобув гору. Але січові стрільці зупинили нападників біля підніжжя Маківки.

Черговий штурм російські війська почали 4 травня о 6-й ранку. Маківка була залишена російським військом без єдиного пострілу 13 травня 1915 року.

Бій на горі Маківка, каже Любомир Горбач, автор документально-театралізованого фільму про цю битву, не мав стратегічного значення, радше локальне, але російське військо вже не було здатним йти далі на Захід. А леґіон УСС отримав визнання військового підрозділу австро-угорської армії.

«Бої на Маківці стали першим серйозним успіхом стрілецької зброї та стрілецького духу. Численні вітання з цієї нагоди на адресу стрілецтва надходили від усіх прошарків українського суспільства, громадських організацій, політичних партій. «Щиру подяку і подив» висловив стрільцям командувач 55-ї авст­рійської дивізії, до складу якої входив леґіон УСС, генерал Іґнац фон Фляй­шман. 2 травня він видав наказ, у якому, серед іншого, зазначено: «Українці! З великою гордістю можете глядіти на Ваші найно­віші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого Корпусу, бо матимете право назвати себе вибраною части­ною. Я певний у тому, що в кожній небезпеці можна на Вас числити. Щоб ці побажання сповнились – тричі слава!», ‒ говорить професор Микола Лазарович.

Хоч так вітали січове стрілецтво, але ціна цього бойового успіху була велика: загинули 42 січові стрільці, 76 були пораненими і 35 полоненими. Середній вік «усуса» був – 19-20 років. Цвіт української нації поліг у цій битві. Адже серед старшин і стрільців майже 40% було інтелігенції – громадських, політичних діячів, поетів, художників.

Ця героїчна сторінка в українській історії є водночас сумною, тому що проти українського стрілецтва воювали бійці та офіцери 309-го Овруцького полку російської імперської армії, яка у 1914 році вторглася в Галичину і вела бої з австро-угорською армією. Цей полк входив до 78-ї дивізії, був сформований переважно з мобілізованих українців із Волинської і Київської губерній.

Російська армія, а саме: Овруцький полк поніс великі втрати на горі Маківка. Як описано в «Історії українського війська» Івана Крип’якевича, «сірою плахтою вкрили ціле побоєвище. Чимало ворога попало і в полон».

Оборона Маківки не дозволила російським військам прорватися через карпатські перевали. Противник відступив на схід, але руйнував за собою все, що потрапляло йому на шляху: людське майно, підривавав мости, нищив інфраструктуру, розповідають дослідники.

Одні українці воювали у складі австро-угорської армії, а інші – російської імперської і тримали зброю один проти іншого. Тобто, воювали за інтереси різних держав.

Бій на Маківці оспіваний у піснях та поезії.

«Верхів’я гір, верхів’я слави,

Шумить, шумить, шепоче ліс:

По битві на полях Полтави

Тут вперше український кріс

Спиняв московських полчищ лави,

І вперше по літах недолі

Слова упали тут стрільцеві:

«Ми не поклонимось цареві!

Ми прагнем волі!», (Олесь Бабій).

Фактично січові стрільці створили пісенний культ. І досі популярність стрілецьких пісень не втрачає актуальності. При Легіоні УСС діяв просвітницький осередок «Пресова квартира», який займався видавничою та агітаційною справами, видавав газету, сатиричні журнали.

Автори описували героїзм і патріотизм українських стрільців.

Місце бою на Маківці притягувало молодих українців в усі роки, починаючи з 20-х років минулого століття. А в 30- роках молодь почала організовувати на Маківку масові паломництва. На їхньому героїзмі сформувалось не одне покоління українців.