Мар’ян Кушнір, Андрій Дубчак, Надія Ухаліна
Історію про бойового пса «Капрала» ми зустріли на просторах інтернету. Якщо коротко – чорний пітбуль потрапив на міну й зазнав вкрай складних поранень і вижив завдяки медикам Збройних сил України. Що це – гуманізм на війні чи все-таки щось більше?
Ми вирушили познайомитися із Капралом, його господарями та рятівниками, і знайти відповіді на ці та інші запитання.
На одному із висотних донбаських териконів, неподалік Горлівки, на ранок встелився білий сніг. Підмерзла земля порізана слідами від вантажівок і важких бойових машин. Тут же лисі, посічені осколками дерева – неминучі наслідки бойових дій. За кілька сотень метрів, які доводиться долати пішки, чуємо собачий гавкіт. Попереду зграя різнопородних псів, серед неї виділяється чорний пітбультер’єр – американська бійцівська собака. Собачий гавкіт – сигнал для військових, значить, на позиції непрохані гості.
Кілька військових у білих маскхалатах висипаються із укриттів.
«Капрале, наш герою, бачиш, яка ти популярна зірка тепер?» – каже військовий Євген до пса. На мить здалося, що пітбуль засоромився, але продовжив позувати камерам, які дивилися на нього з усіх сторін.
«Привітайся, помахай лапою, ой, молодець», – продовжує гратися з псом Євген.
Чорний пітбуль із кількома плямами білого кольору й ледь не десятками сірих шрамів крутився навколо солдатів, які зійшлися до нас побалакати. То вертить хвостом, то стрибне на когось. Коло нього бігали його, скажімо так, підопічні. Кілька псів, на вигляд дворняг, крутилися навколо Капрала і солдатів – підлизувалися і гралися.
«Довго він тут з вами грається, не з усіма так», – кажуть нам солдати. Чи то ми псові сподобалися, чи настрій зранку задався, чи, припускаємо, вдалося на кухні випросити добрий шмат м’яса.
Непосидючий пес насправді був з нами не довго. За кільканадцять хвилин він кудись чкурнув, і ми залишися з бійцями наодинці. Щоб не мерзнути на вулиці, зайшли у бліндаж. Та й так надійніше буде, адже до ворожих позицій кілька сотень метрів.
В теплому бліндажі, який заодно слугує кухнею, усім завідує Олена. Вона і медик, і кухар за сумісництвом. Олена – військовий медик, це її перша бойова ротація. Жінка одягнута у зелену армійську флісову кофтину, «піксельні» штани і мала виразний, та дещо сором’язливий погляд. Саме вона була перша, хто взявся надавати медичну допомогу Капралові. Пізніше Олена займатиметься його довгою реабілітацією. Про перші моменти поранення медик згадує коротко.
«В один прекрасний момент прибіг наш боєць й сказав, що в кущах лежить поранений Капрал. Далі, по уже прийнятій схемі, поки я накладала оклюзійну пов’язку, інші перев’язували, знеболювали», – розповідає нам Олена. В цей момент прибігає Капрал і влягається на крісло в кутку, поруч із Оленою.
Пес кілька разів глибоко вдихнув, засопів і заплющив очі. Після пробіжки по позиції вирішив заснути, а Олена продовжила нам розповідати про евакуацію.
«Завдяки усім з підрозділу, що не розгубилися, одразу організували носилки, знайшли автівку й повезли його у цивілізацію. Утім, там місцеві ветеринари відмовилися нас приймати. Тоді ми вирішили його направити в «людський госпіталь». Капрал, насправді, наш повноцінний боєць», – каже бойовий медик.
Коли пса доставили у госпіталь, одразу згадали, що у Часовому Ярі, в медичному госпіталі є ще один медик, який до війни практикував ветеринарію. Без зайвих роздумів керівництво шпиталю відправило Марію Щанкіну, бойового медика евакуації, у Торецьк.
Марія за професією медсестра і ветеринар. Працювала у Київському зоопарку, а після початку війни вирушила на Донбас лікувати українських бійців. Зараз проходить службу за контрактом у 65-му військовому мобільному госпіталі.
«24 грудня напередодні Різдва мені подзвонили і повідомили про те, що собака у Торецьку попала під розтяжку і в нього великі травми. Керівництво дало машину, я поїхала і побачила собаку в досить тяжкому стані, тому що в нього був відкритий пневмоторакс, проникаючі поранення черевної порожнини і множинні рани передніх кінцівок. Ми почали працювати разом з бригадою, до складу якої входили я, анестезіолог, анестезистка і ще одна дівчина-бойовий медик, яка допомагала. Ми спрацювали досить злагодженою командою, хоча у них це взагалі перший випадок, я ж розуміла, що треба робити, але мені було складно їм пояснити», – розповіла лікарка.
Вона негайно взялася до справи, адже на порятунок собаки залишалося все менше часу. У пса діагностували множинні рани тіла. В такій надскладній ситуації боротися за життя тварини довелося цілій команді медиків, розповідає Марія.
«До мене вони десь годину працювали, і ми разом десь години 3–4. Загалом операція тривала близько п’яти годин. Було багато ран, які треба було почистити, обробити, плюс поранення черевної порожнини, там треба було провести ревізію. Через те, що дуже хороший і досвідчений анестезіолог у нас, все чудово вийшло. Дуже багато було уламків, навіть не уламків, а шматків дерева, певно, розтяжка була біля дерева. І вся його грудна клітка була розколота, саме палками та гілками, прямо з плевральної порожнини діставали палки, і в м’язах теж вони позастрягали. Все це ми почистили», – згадує лікарка.
Уже після поранення Капрал повернувся на свої позиції, де за ним доглядала Олена. За місяць пса «виходили», і він повернувся в бойові лави.
«Можливо, він таким чином комусь із нас врятував життя. Тому що це, дійсно, не наша розтяжка була. Чи хтось її до нас ставив, чи… хтозна», – розмірковує вголос Євген. Він бере шматок відвареного м’яса і пригощає Капрала й розповідає про долю собаки.
«Його знайшли іще щеням, коли йшли бої за Верхньоторецьке, у 2016 році, неподалік Ясинуватої. Тоді людей із села евакуювали, а тварина залишилася сама. Він був весь у лишаях, схудлий. Тоді командир взводу «Мічман» його виходив. Тому він, певне, так і до людей ставиться. Усіх людей любить, особливо тих, які у формі», – розповідає нам Євген. Пес впродовж кількох ротацій підрозділу зазнав кількох контузій і навіть одного осколкового поранення. Утім, воно було вкрай тяжке, з якого йому допомогли вибратися його побратими із підрозділу ЗСУ.
Що це? Гуманізм? Дружба? Військове братерство? На це відповіді дати не зміг ніхто із бійців чи медиків.
«Це частина нашого підрозділу, і як за життя будь-якого бійця, ми за Капрала боролися до останнього», – кажуть на передовій.
