Шосте селище або так зване Соцмісто – це один з історичних районів Запоріжжя, що є своєрідним архітектурним пам’ятником українського конструктивізму. Експериментальне селище розбудовували у 1929–1932 роках, як поселення для працівників Дніпровської ГЕС (Дніпрогесу) і розташованих неподалік підприємств важкої промисловості, яке зводили в рамках радянської індустріалізації.
З їдальні та клубу – у палац культури
У «серці» Соцміста розташувався Палац культури металургів – біла будівля з колонадою на вході. Таким це місце проведення різноманітних свят та концертів було не завжди – за часів свого існування будівля зазнала неодноразових перебудов, втім зводилася вона саме як призначена для громадських потреб.
У 1930-х роках тут розташовувався клуб-їдальня, де проводили концерти, професійні та масові заходи. Відпочивати сюди приходили як звичайні робітники, так і іноземні – німецькі та американські – фахівці, що займалися проектуванням і зведенням місцевого промислового майданчику.
Історія створення
У Соцмісті вперше в українській архітектурі використовується поквартальний принцип забудови. Кожен квартал, в якому мало мешкати від 500 до 3 тисяч осіб, мав оригінальну структуру і композицію. Житлові будівлі тут поєднувалися з будівлями громадського призначення. Архітектори вважали, що таким чином через організацію простору буде створено новий соціальний лад. Не лише самі квартали, а й окремі будівлі стали предметом архітектурного експерименту – над ним працювали відомі українські архітектори.
Згодом подібні просторові експерименти були заборонені радянською владою, і на зміну модернізму та конструктивізму прийшов сталінський ампір або неокласицизм. Однак, не зважаючи на це в забудові Соцміста продовжували дотримуватися первинного, переважно лінійного планування, а над новими об’єктами так само працювали відомі українські архітектори.
Готель для радянської еліти
Поруч із палацом культури строга жовта будівля з прямокутними балконами.
Сьогодні це гуртожиток одного з металургійних комбінатів міста, а ось у ХХ сторіччі тут був готель, і не просто готель, а раднаркомівський. Таку назву він отримав через те, що в будівлі зупинялися під час своїх відряджень до Запоріжжя радянські керівники, зокрема з Ради народних комісарів.
Будинки-комуни
Огинаєш будівлю колишнього «елітного» готелю і потрапляєш у подвір’я будинків-комун. Вони зведені перпендикулярно центральній артерії Соцміста – проспекту Металургів, що веде у промислову зону Запоріжжя. Чотири домівки-комуни проектувала архітектор Ольга Яфа.
Двоє з них одразу привертають увагу незвичним зовнішнім виглядом: вони покриті темним камінням – це вірменський туф, яким оздоблено машинну залу Дніпрогесу. Прямокутні балкони та плоска покрівля будівель – одна з типових рис конструктивізму. Первинно будинки-комуни планувалися як комунальне житло і навіть не мали кухонь – передбачалося, що їхні жителі харчуватимуть у сусідньому клубі-їдальні.
Будинок-блок
Трохи нижче за будинками-комунами величезна сіра громада – будинок-блок.
З боку проспекту Металургів, насамперед, привертає увагу оздоблення будівлі – ліпнина у формі знамен та зірок. Втім, так будинок блок-виглядав не завжди – у 1930-х його стіни поштукатурені та пофарбовані у білий колір. У блоці розташовувався гуртожиток консультантів Дніпробуду.
Як архітектори реагували на зміни політики радянської влади
Перетинаємо центральну артерію Соцміста – проспект Металургів та заглиблюємося у масив житлових будівель. Побіч Дружнього проїзду нас зустрічають однотипні побудови, щоправда, і не настільки однотипні – направо і наліво не схожі один на одного перероблені балкончики, втім, де-не-де вони ще зберегли первинний вигляд.
Ці домівки зведені у стилі постконструктивізму, перехідного стилю від конструктивізму до сталінського ампіру, коли будівлям стали надавати більш декоративний вигляд.
Відголосок античності
У кінці Дружнього проїзду на перехожого чекає сюрприз – дорога приводить до двох схожих на античні пропілеї будівель. Колонади та незвичні округлі вікна прикрашають ці імпровізовані ворота у внутрішнє подвір’я сусіднього дому.
Прототипом «пропілей» вважається гробниця Еврисака – давньоримського пекаря, що зміг настільки розбагатіти, що наприкінці життя поставляв хліб всьому Риму.
Будинок із легендою
Проходимо будинки-ворота і потрапляємо у величезне подвір’я – його обрамляє один будинок у формі літери «С». Простий і лаконічний у стилі модернізму, він зведений за проектом архітектора Віталія Лаврова у 1938 році.
Тривалий час у Запоріжжі існувала легенда, що домівка – це перша літера слова «Сталін», яке архітектори хотіли написати будівлями.
Лікарня
Обходимо зліва направо подвір’я круглого будинку і виходимо на вулицю Незалежної України та нею вертаємося до проспекту Металургів. Праворуч ще одна будівля, що за кам’яним оздобленням нагадує будинки-комуни – це 3-я міська лікарня. Її приміщення від моменту зведення зберегли своє первинне призначення.
Лікарня у цих приміщеннях працює з 1932 року – її медики обслуговували десятки тисяч робітників, задіяних на будівництві Дніпрогесу та Запоріжкомбінату, місцевого промислового майданчика. Лікарняний комплекс складався з аптеки, амбулаторного та стаціонарного відділення. Будівля майже не зазнала змін і зберегла свої типові конструктивіські риси – «теплий коридор», що з’єднує амбулаторне та стаціонарне відділення, вікна «градусники», що дозволяють світлу потрапляти не лише до палат, а й у коридори лікарні.
Бібліотека Соцміста
У дворах будівель із античними портиками «заховалася» бібліотека Соцміста. На перший погляд це непримітна одноповерхова будівля рожевого з конічним металевим дахом по сусідству з металевими гаражами, встановленими місцевими мешканцями посеред подвір’я. Втім, варто обійти будівлю довкола, як картина змінюється – на місце прямокутних форм, які зустрічають перехожого на вході до бібліотеки, приходять овальні.
Найближчим часом приміщення планують відреставрувати та передати під екскурсійний центр. Проект відновлення будівлі, зокрема, передбачає повернення їй оригінального плаского даху, на якому розмістять оглядовий майданчик.
Школа-гігант
Неподалік від бібліотеки Соцміста розташовані приміщення колишньої школи-гіганта. Сьогодні це також навчальні приміщення – частина шкільних корпусів складає основу приміщень Інженерного інституту Запорізького національного університету, донедавна Запорізької державної інженерної академії. Зараз в навчальних корпусах вже важко помітити конструктивістські архітектурні рішення: місцями помітні вікна-«градусники», а скрізь оздоблення центрального входу інституту проглядають напівциліндричні форми.
Приміщення школи-гіганта займають повністю колишній IV Квартал Шостого селища. Свого часу в ній навчалось понад тисяча учнів – на початку 130-х років це була чи не єдина школа подібного розміру в Україні. Її приміщення зводились у кілька етапів: у 1929 році відкрили корпус для молодших класів, а згодом і корпус для «старшого віку». Самі ж будівельні роботи зі зведення школи-гіганта велися у прискореному, ударному темпі, адже більшість освітніх закладів Дніпробуду на початку розташовувались у непристосованих для них барачних приміщеннях.
Концертний зал
Навпроти будівель колишньої школи-гіганта, по інший бік центрального проспекту Запоріжжя розташовується концертний зал імені Михайла Глінки. Зведений він під час повоєнного відновлення міста за проектом Георгія Вегмана у 1953 році. Будівлю в стилі неокласицизму прикрашають колони та ліпнина, а сам концертний зал вважають одним із кращих у Європі, який має унікальну акустику.
Попри свою величність будівля досить компактна і вписалася в загальний архітектурний ансамбль Соцміста. Через два роки після закінченням будівництва, у 1955 році, біля входу до концертної зали було встановлено пам’ятник композитору Михайлу Глінці, автором якого став відомий графік і скульптор Адольф Страхов.
Ворота до Вавилона
Кварталом нижче від концертного залу розташовані ще дві величні і водночас лаконічні будівлі жовтого кольору – це будинки-«вставки». «Вставки», бо будівлі вписані, наче встановлені між інших споруд. Побудовані вони у 1936 році архітектором Лавровим, автором круглого будинку.
Будинки-«вставки» виглядають більш святково, порівняно з іншими конструктивістськими будівлями Соцміста, адже зведені в той час, коли радянська влада почала вже вимагати від будівників більшої пишності та витонченості. А якщо уважно пригледітися до цієї роботи Лаврова, то можна помітити, що вона нагадує ще одну пам’ятку стародавнього світу, ворота Іштар до Давнього Вавилона – саме вони надихнули архітектора на створення двох будинків на центральному проспекті Запоріжжя.
Повоєнна відбудова
Рухаємося центральним проспектом Запоріжжя до дамби Дніпрогесу. В цій частині Соцміста архітектура вже представлена переважно добою повоєнної відбудови. В кінці проспекту увагу привертає будівля, розташована по праву руку – її дах прикрашає скульптурна композиція, що зображує селянку та робітника.
Цей будинок – це типовий приклад радянського монументального класицизму або сталінського ампіру. Подібні будівлі вздовж центрального проспекту прикрашені великою кількістю ліпнини. Для її виробництва у Запоріжжі діяв цілий спеціальний цех, тому в більшості випадків кожна з будівель має оригінальне, неповторне оздоблення.
Ворота в місто
Завершується центральний проспект Запоріжжя двома схожими будівлями по обидві сторони вулиці. Вони спроектовані і зведені після Другої світової війни. Тривалий час територія довкола Дніпрогесу лишалась не забудованою і на ній зберігалися різноманітні тимчасові споруди та бараки. Роботи з будівництва останніх будівель проспекту почалася у 1954 році.
Ці імпровізовані будинки-ворота до міста мали прикрашати вежі, але після смерті Сталіна первинний проект будівництва 1952 року зазнав змін, було видано постанову КПРС про усунення перегинів у проектуванні у 1955 році.
Неокласицизм
Поряд із простими і лаконічними конструктивістськими будівлями у Соцмісті розміщуються будинки у стилі неокласицизму. Їх прикрашають колони, схожі на античні портики. Ці будівлі стали з’являтися у Соцмістечку після отого, як конструктивістські архітектурні експерименти підпали під заборону сталінського режиму. Саме у стилі неокласицизму чи сталінського ампіру в цій частині Запоріжжя зводилися нові будівлі під час реконструкції міського простору після Другої світової війни.
Втім, дослідники архітектури зазначають, що навіть незважаючи на зміну архітектурного стилю, при будівництві у Соцмісті продовжували суворо дотримуватися його первинного планування.
Соцмісто в ЮНЕСКО
Наразі архітектори та запорізькі історики пропонують включити цей унікальний архітектурний комплекс до списку спадщини ЮНЕСКО. У місті тривають роботи з підготовки необхідних документів для включення Соцміста до попереднього списку, переліку важливих культурних і природних об'єктів, що пропонуються для включення до Списку всесвітньої спадщини. Зокрема, минулого тижня в Запоріжжі було презентовано історичне досьє Шостого селища.