Росія, разом із частковим переходом промисловості на воєнні рейки нарощує виробництво озброєння і техніки. На знищенні певних її типів під час наступу вже кілька місяців фокусується Україна. Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» досліджують радянські запаси артилерії і танків у Росії і можливості військово-промислового комплексу РФ повертати їх у стрій для війни в Україні.
Вже затемна група бійців буденно пакує об’ємний вантаж до кузова свого пікапа. Уважно перевіривши, чи нічого не забули, військові виїздять ближче до передової, залишаючись максимально непомітними. Якусь частину шляху, об'їжджаючи вирви, бійці їдуть в абсолютній темряві. Вже діставшись потрібної точки, світла на позиції – мінімум.
Тьмяним червоним світлом ліхтаря бійці підсвічують собі, поки розпаковують обладнання. Цієї ночі у них завдання, за допомогою дрона, відпрацювати по позиціях противника, каже боєць батальйону К-2 54 окремої механізованої бригади ЗСУ Максим.
«Володіємо інформацією, що він (противник – ред.) боїться. Знаємо. Щойно він чує ці дрони, які виходять на роботу – у нього дуже великий страх. Тому що ці дрони завдають дуже великої шкоди і там, де падають снаряди наші – біля їхніх укріплень, там складно виживати. Якщо навіть вижили, то там контузія дуже серйозна забезпечена».
Вибухівки на дроні багато – протитанкова міна ТМ-62. Тому з бойовим підвісом поблизу нього працює лише одна людина – інженер. На сьогодні у групи заплановано кілька таких польотів.
«Я, взагалі, пілот-початківець. У мене перше влучання хороше – це детонація БК у противника на позиціях. Це коли скинули ТМ-ку і після цього було близько чотирьох таких самих вибухів, як ТМ-ка», – ділиться досвідом Максим.
Тим часом дрон у першому польоті виходить на задану точку і скидає боєприпас у ціль. Втім, вибуху не відбувається і оператори із невдоволенням повертаються до точки вильоту і все відбувається заново. У наступному польоті коптер починають глушити – він відмовляється слухатись команд в управлінні, тож доводиться скидати бомбу раніше і знову повертатися за новим боєприпасом.
«Дуже погано підходити до цілі і наводитись, щоб влучити в ціль. Є шанси втратити при таких умовах. Вчора було все чудово. Цілі були уражені, бліндажі підірвали. Все було «гуд». Сьогодні трохи невдало. Ну, зараз будемо ще намагатися».
У перерві між вильотами Максим затягується черговою цигаркою і напружено вглядається в екран планшету. За кілька хвилин він вже усміхатиметься – черговий виліт дає результат – над ціллю, бліндажем противника, тягнеться хмара від вибуху протитанкової міни.
«Завтра зранку буде обліт цілі. Обдивляться ціль, де воно було уражено і наступний день буде доповнення по цілях, які ще залишилися. Укриття противника будем знищувати до кінця. Так що Слава Україні!» – каже він.
Попри усі складнощі ударні дрони дуже ефективні. І не лише у знищенні укріплень, але й техніки та піхоти. Будь-яких цілей, до яких вони здатні дотягнутися. Боєприпас змінюється, але принцип той самий. Кілька екіпажів здатні сильно вплинути на розстановку сил на своєму напрямку. В тому числі за їхньою допомогою нищать артилерію, бронетехніку – ті ж танки завжди у пріоритеті.
Втрачені РФ сучасні російські танки
Перед повномасштабним вторгненням Росії, у 2022-му, за підрахунками видання The Military Balance, в російській армії було близько трьох тисяч танків у строю. За рік це число зменшилось трохи більше, ніж на тисячу. Показова статистика блогу Oryx, що відстежує втрати техніки в російсько-український війні – там покинутих, захоплених або знищених російських танків вже понад дві тисячі. Це лише те, що потрапило на фото та відео, тому реальні втрати – ще більші. Старший науковий співробітник Джеймстаунського фонду Павло Лузін наводить ще одну неочевидну графу втрат.
«Ще по першій Чеченській кампанії у нас є абсолютно чіткі пропорції, що на один підбитий танк, знищений, два танки – поламаних. У 95-96 році Росія втратила 65 танків, а усього, за підсумками першої Чеченської кампанії, вона списала в нуль, на металобрухт, 200 танків. Тому що один знищено, а інші просто зламалися. Ну, або були підбиті багато разів, їздили, але їхній ремонт визнаний недоцільним», – зауважує Лузін.
На момент повномасштабного російського вторгнення в Україну танків Т-72Б3 на озброєнні російської армії було 1380. І це був наймасовіший, умовно сучасний танк там. За час бойових дій, за даними блогу Oryx, що відстежує російські втрати в Україні, Росія залишилася без близько 600 таких танків. Це число включає в себе повністю знищені, залишені на полі бою та затрофеєну техніку.
Один із таких трофеїв зараз перебуває на озброєнні 30-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Танк, що вийшов з заводу після модернізації у 2019 році, захопили на Харківщині, розповідає офіцер підрозділу Андрій.
«Цей танк був знайдений у «посадці» біля села Петропілля, – каже він. – У ньому були проблеми з паливною системою. Вона була забита, тобто паливо закінчилось, фільтри забиті були і вони його залишили. На даній позиції я був присутній безпосередньо. Вони там були закопані, облаштовані на довготривалу оборонну дію. Коли розпочалася Харківська кампанія – тоді найбільший був «ленд-ліз» від Росії, від русні».
Андрій пригадує навіть дату захоплення танка – торік 12 або 13 вересня. З трофейних ця машина тут далеко не єдина. Під час наступу на Харківщині за наявних фото і відео Oryx нарахував майже сотню захоплених танків різними українськими підрозділами. І частина з них у 30-й бригаді продовжує воювати і зараз. Офіцер усміхається, коли говорить про це.
«По числах я вам не скажу, скільки в нас їх загалом. Але скажу так, що маленькі батальйони набирали їх 4-5-7 машин. У них була смуга невелика, в того батальйону, який стояв разом з нами в нашій смузі бригади. Це тільки один маленький батальйон, а в бригаді їх трошки більше було», – зауважує Андрій.
Комп'ютерна техніка стоїть – приціл хороший, бачить, як вдень, так і вночі. Вночі він бачить на 3,5-4 кілометриВалентин, командир трофейного російського танка Т-72Б3
Як кажуть бійці, саме ця модифікація – Т-72Б3М. З таким індексом згадують дві версії. Перша – для російського танкового біатлону, а друга – доопрацьована у 2016-му, після участі російських танків у війні на Донбасі. Росія цей факт не визнавала, попри фото- та відеодокази. Танкісти, уже повоювавши на ньому, підтверджують – танк значно кращий від немодернізованої техніки, розповідає командир Т-72Б3 Валентин.
«Жвавіша, ніж Т-64, швидша, – зауважує він. Ходова частина трохи краща. Динамічний захист покращений. Комп'ютерна техніка стоїть – приціл хороший, бачить, як вдень, так і вночі. Вночі він бачить на 3,5-4 кілометри. Ну, і так само можна по цьому тепловізору, по екрану комп’ютера, працювати і вдень. Не засвічується нічого, працює досконало».
Залежність РФ від західної електроніки на війні
Приціл – це прямокутний металевий контейнер на башті. Через додаткові пульти управління та екрани для нього всередині, командиру і навіднику стало ще тісніше. Олександр, який став у цьому танку навідником нещодавно, каже, інструкції, як такої не було.
«Вчилися, так, самі. В нас є документація, мене вчив колишній навідник, який був тут, на цьому місці. Все, що знали люди - все передавали поступово – від рук до рук», – зазначає Олександр.
Формально приціл білоруський – «Сосна-У». Насправді ж – французький Cathrine FC, компанії Thales. Зараз – підсанкційний товар, який заборонено постачати Росії.
На танкові Т-90М вони ще стараються всіма правдами і неправдами, і контрабандою якось добувати тепловізійні модуліМикола Саламаха
«Я сумніваюся, що тут є щось білоруське, хіба що щось російське, типу шильдиків, написів, заміни кнопок з російською мовою. А так… Мені здається, тут і російського майже нічого немає. Хіба що, можливо, корпус вони змінили для того, щоб прилаштувати його до радянського танка», – ділиться думками Олександр, оглядаючи французький приціл.
Саме західна електроніка та оптика, значною мірою, підтягувала російські танки, як і іншу техніку, до сучасного рівня. РФ продовжує модифікацію танків до рівня Т-72Б3, Т-80БВМ, але у зразках 22-го року ті ж приціли доводиться ставити вже російські, каже спеціаліст у бронетанковій галузі Микола Саламаха.
«Сосні-У» програє по своїх характеристиках в нічних умовах приблизно в 2,5-3 рази. Ну і в денних умовах він теж суттєво програє. Тобто, деградація наявна. Так само треба зрозуміти, що в росіян немає вже автомату супроводу цілі на тих танках, які вони модернізують. Єдине, на танкові Т-90М вони ще стараються всіма правдами і неправдами, і контрабандою якось добувати тепловізійні модулі», – зазначає Саламаха.
У той же час деградація не означає, що російська техніка зовсім перестане отримувати іноземні комплектуючі, пояснює старший науковий співробітник Фонду Джеймстауна Павло Лузін.
«Сховати дерево в лісі дуже просто, – каже він. – Те, що вам потрібно буде тоді: партії возити не через Туреччину, а треба буде цю партію розбити на 5 партій і возити через В'єтнам, Малайзію і так далі. Складно і дорожче – так. Витрати зростатимуть і надалі, але електроніка буде надходити. Коштувала х – буде коштувати 5х. Зараз коштує 3х – буде коштувати 5х і так далі. У цьому і суть – підвищити витрати. Тому що всі, більш-менш, розуміють, що дуже важко запобігти поставкам електроніки».
Десятиліття під відкритим небом
У той же час переважну більшість втрат в Україні Росія компенсує не виробництвом нової техніки, а за рахунок зняття її зі зберігання. Аналітики розходяться в оцінках, скільки у Росії танків. The Military Balance в 2022 році писав про трохи більше ніж 10 тисяч, без урахування старих Т-62 і Т-55. Французький Інститут стійкості, за супутниковими знімками 2021 року, заявив про 5,5 тисяч танків на зберіганні Або близько шести, якщо криті бокси заповнені на 40%.
Саме ці танки і виходять з заводів після модернізації. І масштаби їх виробництва не змінюються десятиліттями, переконує Лузін.
«Ця логіка працювала усі 30 пострадянських років, – каже він. – 150-170 штук на рік з кінця нульових брали і відвозили до Нижнього Тагілу, якщо Т-80 – в Омськ. І ремонтували. Нових 30 і модернізованих 150-180. Для рівного рахунку заокруглимо до 200, тому що тут точні числа без заводських відомостей важко подивитися. Але 200 штук. І зараз знову кажуть про 200 штук».
Враховуючи, що абсолютна більшість російських танків – відновлені після зберігання, то це суттєвий фактор, який чи не найсильніше впливає на темпи потрапляння техніки на війну в Україні.
«Зберігати танки можна по-різному. Один із способів зберігання – це під відкритим небом із зачиненими люками, зі знятими акумуляторами і зі злитими експлуатаційними матеріалами. Тобто там немає дизельного пального, там немає мастил і цей танк по-тихеньку собі іржавіє. З часом це перетворюється, протягом 20-30 років, у металобрухт. Це так звані танки IV категорії зберігання. Відновити можна, реально, один із десяти», – пояснює Микола Саламаха.
За даними українського Генштабу, за серпень російська армія втратила 243 танки. Микола Саламаха вважає, що Росія зможе відновити максимум три тисячі одиниць цієї техніки протягом трьох або більше років. На 22 російських базах зберігання, здебільшого, танки стоять під відкритим небом. На деяких майданчиках є криті приміщення а також, як правило, уже напівпусті стоянки і повітропроводами, через які у танки, що перебувають на зберіганні, нагнітають сухе повітря.
«Таким способом зберігалося не більше 3 тисяч машин. Вони, як правило, заводяться. Моторесурс двигунів там, як правило, пристойний. Тобто танки можуть їздити. А от те, що, все-таки, електроніка за ці 10-15 років, які танки зберігалися, виходила з ладу і необхідно заміняти блоки керування – це вже проблеми танкістів», – зазначає Саламаха.
Від російської центральної бази резерву №2544 у Красноярському краї до України понад три тисячі кілометрів. Телепроєкт Радіо Свобода Схеми отримав 2 знімки цієї бази. Перший – від 10 вересня 2022 року. Другий – у той же день 2023-го. За інформацією українського видання «Мілітарний», у середині минулого року там перебувало 513 танків. З них понад дві сотні готували до утилізації – ця зона вкрита хмарністю на новому знімку. Хоча база залишилася без частини техніки, що потребувала незначного ремонту, за підрахунками Радіо Свобода, там все ще перебуває понад 200 танків на зберіганні. Якість знімку не дозволяє встановити їхній тип.
Російська далекобійна артилерія в ЗСУ
Після отримання цілі, минають лічені хвилини і гармата починає роботу. Гучно лунає постріл і розрахунок засипає листям з імпровізованої хатинки для гармати – захист від російських БПЛА, що шукають українську артилерію.
Працювати дуже приємно цією технікою, а там, по той бік, вдвічі неприємніше отримувати. Його орки кинули в лісіАртилерист Олександр про трофейну російську гармату
Після хвилини очікування і коригування – ще постріл. Ця гармата – трофейна. На її шинах надпис: Made in Russia. В руках українських військових з моменту звільнення Харківщини торік. Саме цей підрозділ воює за допомогою цієї артустановки десь пів року. І це не перший їхній трофей, каже командир розрахунку 59-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ Олександр.
«Спочатку МСТА до нас потрапила. Зараз «гецик» до нас потрапив трофейний. Притарабанили цей ствол, а зараз отримують сцяними трусами по морді. Ну, як ти гадаєш, приємно їм? Я не думаю. Я, іншим разом, цікавлюся, навіщо вони взагалі сюди усе притягнули. Працювати дуже приємно цією технікою, а там, по той бік, вдвічі неприємніше отримувати. Його орки кинули в лісі. Не змогли забрати або не хотіли. Він там стояв як бездомний собака. Брудний, зачуханий. Хлопці-ремонтники привели його до свідомості».
«Гіацинт» – це вже доволі рідкісна гармата для ЗСУ. Радянський калібр – 152 мм, але він відрізняється від решти гармат, які були в Радянському Союзі. Вона далекобійна, снаряд підвищеної потужності, й тому дещо відрізняється від решти. Таких снарядів – брак.
У більшості випадків разом з гарматою знищується і обслуга. Фахівці артилерії навчаються не один день Відповідно, втрата обслуги – чи не більша проблема, ніж втрата зброїВіктор Кевлюк
«Не те, щоб мало, не те, щоб багато, але хотілося б більше. І взагалі, якщо будь-який військовослужбовець скаже, що йому вистачає снарядів, то це означає, що його пора уже у відпустку відправляти. Вже переслужив. Ну, тобто снарядів багато не буває. Стволів теж багато не буває. Воно завжди потрібно, скільки б не привезли», – емоційно відказує Олександр.
«Гіацинти», як і установки МСТА, в українській армії до повномасштабного вторгнення були в артилерійських бригадах. Велика дальність пострілу – звичайним снарядом максимум 28,5 кілометри, диктує їм особливі завдання, які і виконує Олександр зі своїм розрахунком на трофейній гарматі.
«По арт****рам, в основному. В основному – це арт****ри. Ну, і бувають якісь їхні схрони. Розвалити, там, тил. А тил розвалити ворожий – самі розумієте. Це мінус БК, мінус техніка якась прихована. Це дуже чудово», – каже він.
Ціль – знищити російську артилерію
Удари по російській артилерії – це одне із завдань, на яке направлені зусилля української армії в останні місяці. Щоденно, за повідомленнями українського Генштабу, ЗСУ знищують десятки артсистем. Ці повідомлення далеко не у всіх випадках підтверджуються відео або фото, але є багато доказів того, що далекобійну російську артилерію – системи МСТА, «Піон», «Тюльпан» – регулярно знищують.
«В міру того, як ми вибиваємо новітні зразки, з резерву постачаються зразки, ну, максимум, кінця 80-х років минулого століття свіжості. Так, воно вбиває. Так, воно так само є артилерією. Так само воно не є найгіршими зразками. [...] У більшості випадків разом з гарматою знищується і обслуга. І отут у противника проблеми. Фахівці артилерії навчаються не один день Відповідно, втрата обслуги – чи не більша проблема, ніж втрата зброї», – пояснює Віктор Кевлюк.
Західна артилерія за дальністю і точністю, в тому числі завдяки далекобійним боєприпасам, перестрілює російські установки. Проти них активно застосовують ракети GMLRS, які випускають системи HIMARS і M270. Усе це впливає на російську тактику застосування артилерії, каже асоційований науковий співробітник британського Royal United Services Сем Кренні-Еванс.
«Я вважаю, росіяни рухаються до артилерійської моделі, де вони більше фокусуються на ефекті, який хочуть досягти, – зазначає він. – Раніше, з успадкованою радянською арттактикою, вони б зосередилися на тому, щоб випускати багато снарядів із багатьох гармат для досягнення певного ефекту. І взагалі – це може бути доволі ефективним, коли у вас є і гармати, і боєприпаси. Українські збройні сили, значною мірою, знайшли противагу: а – знищуючи російські гармати і б – завдаючи ударів по великих складах боєприпасів, що забезпечували росіянам цю тактику».
Виробляється в рік гаубичних, танкових стволів у кількості, що вимірюється у лічених десятках. Тобто 30-50 стволівПавло Лузін
Як і у випадку з танками, у РФ значні запаси артустановок на зберіганні. Умови – ті ж самі, під відкритим небом, але проблеми із відновленням їх стосуються лише частково. Всередині самохідних установок – кольорові метали і електроніка. Щось могли вирізати, щось зігнило, а ось буксовану артилерію повернути до строю значно простіше, адже найцінніша її складова – ствол, пояснює експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
«Досить складна в інженерному відношенні конструкція, але вони мають досить багатий термін служби. Це може бути 40-50 років без будь-якогї шкоди для зниження якості, – каже він. – Безумовно, фактор втомленості металу присутній. Якщо та ж сама Д-30 (122 мм радянська буксована гармата – ред.) має зробити до капітального ремонту десь 3000 пострілів, ну, зробить 2500. Нам від цього не сильно легше, слід зауважити».
Під час застосування тактики «вогневого валу» російська армія вистрілювала сотні тисяч снарядів на місяць. Зараз темп впав, але ресурс стволів витрачається постійно. В українській інструкції про їхню живучість, тобто кількість пострілів перед заміною, йдеться про те, що гармата «Гіацинт» розрахована на 1200 пострілів, а МСТА – до 4000, в залежності від снаряду.
Фактично стріляють куди більше вказаного, у гармат є такий ресурс, але, так чи інакше, ствол доведеться змінити і ось тут в хід йдуть установки, що перебувають на зберіганні. Павло Лузін пояснює принцип, за яким зараз часто проходить заміна.
«Правило в тому, що знімають зі зберігання однотипні гаубиці, – зазначає він. – Однотипні тим, що застосовуються. Знімають з них стволи і ставлять на діючі. Іде знос і він невідновлювальний тим, що виробляється. Він просто невідновлювальний. Виробляється в рік гаубичних, танкових [стволів] у кількості, що вимірюється у лічених десятках одиниць. Тобто 30-50 стволів, можливо. Заводів, що їх виробляють, усього два. Один виробляє гаубичні стволи, другий виробляє танкові стволи».
Те ж саме стосується і виробництва танків, переконаний Микола Саламаха.
«Якщо враховувати те, що росіяни зараз оголошують, що вони перевели всю свою військову промисловість на військові рейки і заводи працюють в три зміни, то це не значить, що росіяни мають ту необхідну кількість комплектуючих для того, щоб відновлювати танки на бронетанкових ремонтних заводах в три зміни», – зауважує він.
Щоб підтягнути радянські танки до сучасних вимог, необхідна західна електроніка і оптика. Щоб відновити Т-62 або Т-55 (останні, до прикладу, отримав 1430 мотострілецький полк), необхідна вже радянська елементна база, якій вже понад 50 років. У той же час більш інтенсивне виробництво, з часом, вплине і на верстати, які Росія в попередні роки придбала у більш розвинутих і технологічних країн. Ось їх під санкціями завезти буде дуже складно, вважає Лузін.
Виробництво 2 мільйонів артилерійських снарядів на рік – це план США до 2025 року. Наша потреба, ну, принаймні, 1-1,5 млн боєприпасів в рік вже заразВіктор Кевлюк
«Вони виробляються у якійсь кількості. Усе це можна облікувати і відстежити. Це як літак, хоча і коштує дешевше, звісно, – каже він. –Усе, що Росія робила для імпортозаміщення верстатів – це, насправді, засновано на імпортних комплектуючих, системах управління, компонентах, мастильно-охолоджуючих рідинах і так далі, і так далі. І, втративши доступ до цього, Росія, навряд чи буде здатна замістити верстати, що вибули».
У будь-якому випадку Україні необхідні ресурси, щоб протидіяти окупаційним військам. Через півтора роки з початку повномасштабного вторгнення західна промисловість зрушила з місця, але й досі не набрала обертів. Адже виробництво озброєння там – це бізнес, тому компанії очікують великих контрактів перед розширенням виробництва. Поки такі укладають, передовсім, у США, пояснює Віктор Кевлюк.
«Пентагон запропонував вигідні контракти. Виробники цим зайнялися, але слід враховувати, що виробництво 2 млн артилерійських снарядів на рік – це їхній план до 2025 року. Відповідно, наша потреба, ну, принаймні, 1-1,5 млн боєприпасів в рік вже зараз. [...] Що стосується танків, бойових машин піхоти, артилерійських систем – схема, приблизно, та ж сама, але темпи, безумовно, нижчі», – каже Кевлюк.
«Є зростання розуміння рівня зобов’язань, що необхідний. Багато людей підштовхують наших західних політиків до реального розуміння і необхідності інвестицій у промисловість, що необхідна для підтримки України у цій, на жаль, імовірно, довгій війні. Якщо чесно – це забере час до того моменту, коли Захід зможе забезпечити максимальну підтримку Україні. Я вважаю, що зараз досягнутий лише комфортний для Заходу рівень. Усе ще є непевність щодо використання стратегічних військових резервів певних видів обладнання, боєприпасів та іншого. США швидко нарощують виробництво, але не так очевидно, чи відбувається те ж саме в Європі. Як на мене, перш за все, варто розуміти – чи зможуть США задовольнити запит України? Хоча б його 60-70%. Тоді б Європа змогла заповнити частину, якої бракуватиме», – пояснює асоційований науковий співробітник Royal United Services Сем Кренні-Еванс.
Росії у спадок від Радянського Союзу залишилися величезні склади з технікою і боєприпасами. Значною мірою обладнання, яке десятиліттями накопичували на випадок війни, застаріло. Якась його частина безповоротно вийшла з ладу, але, через якийсь час, застарілі бронемашини, снаряди і озброєння різних калібрів, виявляється на полі бою, а отже допомагає затягувати розв'язану Росією війну проти України.
