Минає 10 років із часу заснування програми ЄС «Східне партнерство». Радіо Свобода аналізує, що вдалося реалізувати за цей час, а що ні, і чому. Якою має бути подальша співпраця Європейського союзу з шістьма західними країнами колишнього Радянського Союзу? Про це кореспондент Радіо Свобода в Брюсселі Рікард Юзвяк говорить із одним з архітекторів «Східного партнерства», колишнім міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським.
Добре, що існує цей формат і вони в ньому беруть участь. Краще вести переговори і дивитися в очі, ніч продовжувати вибивати око за око
– Добрим є вже те, що країни-партнери взагалі зустрічаються у європейському контексті, тому що стосунки між деякими з них не є добрими. Тобто добре, що існує цей формат і вони в ньому беруть участь. Краще вести переговори і дивитися в очі, ніч продовжувати вибивати око за око. Це – по-перше.
А по-друге, подивіться на список досягнень. Глибока і всеосяжна зона вільної торгівлі (DCFTA), що означає покинути пострадянську правову цивілізацію і забезпечити дотримання acquis communautaire (закони та правила ЄС – ред.), безвізовий в’їзд, «Erasmus +», мільярди євро, витрачені на управління кордоном і сферу транскордонного туризму, екологічні ініціативи, угоди про малий прикордонний рух і малий бізнес.
Десятки тисяч студентів, я розумію, скористалися перевагами програми «Erasmus +». І пам’ятаємо також, що «Східне партнерство» змінило історію Східної Європи. Саме на Вільнюському саміті (2013 рік – ред.), колишній президент України Віктор Янукович ухвалив доленосне рішення для України і для себе і відмовився від Угоди про асоціацію. Воно стало початком Майдану, що призвело до його втечі в Росію і до важливих подій, у яких загинули люди, а тоді був анексований Крим. Але разом з тим з’явилася Україна як країна, яка реформується і є прозахідною демократією. Так, очевидно, є підйоми і падіння, але у результаті, думаю, це було корисно.
– Що можна було зробити інакше?
– Я себе запитую, чи ми як ЄС могли щось зробити інакше. Наприклад, коли Росія наклала санкції на Україну в серпні 2013 року через рішення України наблизитися до ЄС, нам не треба було дивитися на це як на двосторонню справу між Україною і Росією, як ми це зробили тоді і про що я тоді колегами говорив. Бо якби ми тоді щось зробили, можливо, президент Росії Володимир Путін не вирішив би, що ЄС неспроможний накласти санкції на Росію.
– Може, треба було тоді у 2009 році запросити Росію взяти участь у цьому партнерстві?
Росію було запрошено. Але росіяни сказали, що їхня країна надто велика і надто важлива для цієї програми
– Росію було запрошено. Але росіяни сказали, що їхня країна надто велика і надто важлива для цієї програми. Ми тоді створили окремий канал для Росії. Пригадайте, ми тоді вели переговори паралельно з Росією щодо Угоди про партнерство і співпрацю, яка була дуже схожою до угоди про вільну торгівлю, лише під іншою назвою. І знаєте що, вільна торгівля нікому не загрожує. Ми могли мати вільну торгівлю і з Росією, і з країнами «Східного партнерства». Але Росія передумала. Росія вирішила, що вона стане ще одним полюсом інтеграції, і почала для цього створювати стимули, головним чином для України, намагаючись переконати долучитися до своєї програми інтеграції замість нашої. Але в нас такого наміру не було.
– Критики кажуть, що «Східне партнерство» спрямоване на розширення впливу ЄС за рахунок Росії, що Євросоюз веде експансіоністську політику. Що ви на це скажете?
Ми б хотіли, щоб всі сусідні країни стали багатшими і кращими сусідами. В цьому ніякої небезпеки немає
– Як вільна торгівля комусь загрожує? Чим загрожує прикордонний туризм? Ми весь час працювали з міністром закордонних справ Росії Сергієм Лавровим, щоб переконати його підписати угоду про малий прикордонний рух із Калінінградською областю, щоб мільйон росіян міг потрапити до Польщі без віз. Ми б, звичайно, хотіли, щоб усі сусідні країни стали такі, як ми – більш демократичними, орієнтованими на вільний ринок, і в результаті багатшими і кращими сусідами. В цьому ніякої небезпеки немає. Ми і для Росії цього бажаємо.
– А в чому ж тоді проблема?
– Слухайте, президент Путін у 2009 році сказав офіційно колишньому президенту Європейської комісії Жозе Мануелеві Баррозу: «Я не хочу, щоб Україна вступала в НАТО, але зі вступом до ЄС проблеми немає». І це якраз і доводить те, що про що я казав раніше – Росія змінила свою позицію.
– Ви вже згадали про торговельну угоду, про лібералізацію візового режиму, а що планується на майбутні 10 років?
– Багато ще потрібно зробити. Деяким із цих країн треба енергійніше боротися з корупцією. Не всі з них мають безвізову угоду і угоду про вільну торгівлю.
Ми уявляли «Східне партнерство» як своєрідну східноєвропейську «Вишеградську групу»
Ми уявляли «Східне партнерство» як своєрідну східноєвропейську «Вишеградську групу», яка була заснована до того, як ми – Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина – приєдналися до ЄС, щоб довести старим членам ЄС, що ми можемо належати до клубу, створити свій клуб. І, таким чином, країни «Східного партнерства» можуть також довести, що їх можуть приймати до клубу. Вони мають показати, що вони відвідують зустрічі, що вони можуть полагодити між собою розбіжності і показати, що вони можуть стати вартісними членами навіть більш тісного кола інтеграції.
– Але український міністр закордонних справ Павло Клімкін щойно 13 травня сказав, що «Східне партнерство» порожнє. Ви не погоджуєтеся?
– Ні, не погоджуюся. Бо його бюджет – півтора мільярда євро. Це означає нічого? Ви знаєте, Польща підтримує українську європейську інтеграцію, але такий бюджет нам би був не під силу.
– Виглядає, що проектові «Східного партнерства» бракує ідейного та інформаційного спонсора. Я пригадую, як у 2009 році проектом опікувалися Швеція т Польща, пліч-о-пліч. А тепер ним хтось опікується?
Тієї енергії, що була на початку, вже немає
– Чудове запитання. Але не до мене. Я б цим продовжив займатися, бо це є в інтересах і Швеції, і Польщі. І мені здається, польський міністр закордонних справ щось 13 травня пропонував, але маєте рацію – тієї енергії, що була на початку, вже немає.
– Чому?
– Добре питання для мого наступника.
– Якщо подивитися в майбутнє, то через ще 10 років де ми побачимо такі країни, з якими співпраця йде швидше, – Україну, Молдову, Грузію?
– Залежить від них, від керівництва цих країн. Також це залежить від того, наскільки серйозно верховний представник ЄС із закордонних справ буде розглядати цю програму і чинити тиск на країни ЄС, щоб вони робили більше зі свого боку. Якщо ці умови будуть виконані, то, думаю, за 10 років ці країни будуть набагато ближчими до членства в ЄС, ніж зараз.
– Чи можуть вони стати країнами-кандидатами?
Відверто кажучи, я не знаю, що поганого в тому, щоб визнати прагнення. І ЄС казав, що не розглядає цю програму як останню ланку стосунків із ними
– Залежить від них. Деякі дуже розчаровані тим, що ЄС не хоче визнати їхніх європейських прагнень, і, відверто кажучи, я не знаю, що поганого в тому, щоб визнати прагнення. І, якщо пам’ятаєте, ЄС казав, що не розглядає цю програму як останню ланку стосунків із ними. Але з іншого боку, в ЄС є великий скептицизм щодо розширення. І проблема полягає і в помилках, які здійснили на рівні ЄС у перші роки членства нових країн, і в наших власних помилках.
