Шістдесят років тому, 12 квітня 1961 року, в космос полетіла перша людина – Юрій Гагарін. СРСР, а після нього і сучасна Росія, розцінюють цю подію як одну із найбільш знакових у своїй історії. Тобто, якщо 1945 рік – це перемога, апофеоз радянської військової потуги, 1961 рік – це апофеоз радянської науково-технічної думки.
Про те, як став можливим перший політ людини на орбіту Землі, про історію і перспективи космонавтики – «Історична свобода» поговорила із заступницею директора Національного музею космонавтики імені Корольова Вікторією Четвертак.
– У 1950-1980-их роках між США та СРСР відбувалася космічна гонка – один з проявів Холодної війни. Завдяки чому Радянський Союз на початковому етапі обганяв Сполучені Штати? Адже і перший штучний супутник, і перша людина у космосі – це все-таки здобутки СРСР.
– Думаю, головна причина в тому, що до 1957 року американці не розглядали запуск супутника чи участь у космічній гонці. Запуск першого радянського супутника став каталізатором.
Обидві держави займалися ракетами виключно у військових цілях: що американці, що СРСР. А мирний космос став, так би мовити, бічним продуктом гонки озброєнь.
Міркування престижу виникли після польоту Юрія Гагаріна у космос.
Мирний космос став, так би мовити, бічним продуктом гонки озброєнь
До того американці, які мали великий досвід у побудові та застосуванні стратегічних бомбардувальників і військові бази у 23 країнах світу (для порівняння: СРСР – у 8 країнах), у міжконтинентальних ракетах великої потреби не відчували. А СРСР, навпаки, робив все, щоб отримати такі ракети.
У 1947 році експерти доповіли Пентагону, що супутник Землі вагою 225 кг може бути запущений через 5 років. Але військові, розглянувши таку можливість, відкинули її. Тому що вага атомної бомби тоді становила близько 5 тонн. І американські генерали дійшли до висновку, що це їм просто нецікаво.
– А для чого радянським керманичам знадобився перший штучний супутник?
– Були запуски міжконтинентальної балістичної ракети. Перші запуски були не досить вдалими, тому що головна частина руйнувалася, проходячи через атмосферу Землі. А от супутник така ракета могла вивести. Тому, вочевидь, ухвалили таке рішення. Хоча Сергію Корольову дуже багато зусиль довелося докласти, щоб переконати Микиту Хрущова в тому, що супутник потрібен СРСР.
– Даруйте, не погоджуся з вами в одному моменті. Ви кажете, що американці – не розглядали, а СРСР – розглядав. Американський перший астронавт Алан Шепард здійснив політ менше ніж за місяць після Юрія Гагаріна – 5 травня того ж 1961 року. Тобто все-таки вони одне одному в потилицю дихали, маю на увазі космічні програми наддержав.
– Але ж я сказала, що до 1957 року, до запуску першого штучного супутника. Справа в тім, що цей супутник справив приголомшливий ефект. У всьому світі це оцінили як прорив. І тоді політичний престиж й іміджевий аспект вийшли на перше місце. Тому що для СРСР було важливим довести перевагу саме соціалістичної моделі.
– Ви казали, що керівнику космічних програм Корольову було деякі речі непросто довести партійному керівництву. Взагалі, Сергій Корольов – людина зі складною біографією. У 1938-1944 роках він був позбавлений волі. Як він вибудовував відносини з радянським керівництвом?
– Така специфіка Радянського Союзу: багато з тих людей, які у очолювали космічну програму, пройшли через табори. Якщо розглядати початок космічної ери і створення такої організації, як Рада головних конструкторів, до якої попервах увійшли шестеро людей, то двоє з них – Сергій Корольов і Валентин Глушко – мали, так би мовити, досвід перебування у таборах.
Перспективи ракетної техніки і її військову необхідність побачили наприкінці Другої світової війни. І американці, і британці отримали щось від німецького спадку, маю на увазі ракети «Фау». Ну і СРСР, звичайно, хотів мати такі ракети.
– Радянський прорив в космос – це більше чия заслуга: конструкторів чи, може, трофейних команд, які німецькі ракети вправно збирали? Хто тут більше доклався?
– Німці з 1937 року активно розвивали ракетну галузь. В СРСР у 1933 році був організований Реактивний науково-дослідний інститут, але в 1937-1938 роках був період стагнації.
Сергій Корольов не тільки відтворив німецьку ракету «Фау», але й вдосконалив її
І коли радянські військові побачили німецьку техніку, то, звичайно, були вражені. Тобто той досвід, який був накопичений німцями, звісно, мав певний вплив. Але і конструкторська думка – також.
Адже Сергій Корольов не тільки відтворив німецьку ракету «Фау», але й вдосконалив її. Усі ці фактори вкупі сприяли тому, що Радянський Союз отримав міжконтинентальну балістичну ракету і космічну ракету.
– Про міжконтинентальні балістичні ракети тоді казали менше. Але перша людина в космосі справді справила величезний фурор.
Юрій Гагарін, доти нікому невідомий, став одним із найпопулярніших людей на планеті. І тоді здавалося, що людина невдовзі підкорить космос.
От дивишся, що тоді співали, які фільми були, діти хотіли бути космонавтами, у моді була космічна фантастика... Аж ось, минуло 60 років – і що ми бачимо? Інтерес до космічної галузі став значно меншим. Надмірного захоплення професією космонавта чи астронавта вже немає. Чим ви це пояснили б?
– Дійсно, якщо порівняти 1960-ти роки і сьогодення, то це велика різниця. Але треба мати на увазі, що в 1960-ті роки дійсно стався прорив – вихід за межі Земної атмосфери. Це була мрія, про яку мріяли, але не думали, що вона колись справдиться. І коли перший космонавт облетів планету, і усі побачили, що це цілком реальна жива людина, то це дуже надихнуло.
Звісно, якщо за радянських часів країна робила по 100 запусків на рік – це приблизно по дві ракети на тиждень, то в 1990-ті роки, звичайно, ситуація змінилася. І якось побутові проблеми та проблеми виживання вийшли на перший план.
– Якщо я правильно зрозумів причинно-наслідкові зв’язки, то з закінченням Холодної війни і гонки озброєнь занепала і космічна галузь. Так?
– Так. Тобто був втрачений ось цей азарт, можна так сказати. І не відбулося якихось таких проривів у подальшому. Перший космонавт полетів у космос, людина вийшла у відкритий космічний простір, автомати полетіли до інших планет. Все це вражало, збуджувало уяву. А далі всі звикли до того, що космонавти літають на орбіту, проводять там якісь роботи. Інтерес знизився і дещо втратився.
Хоча зараз Ілон Маск запалює фантазію і будить уяву.
– За ці 60 років людина ж фактично не вийшла за межі Земної орбіти. Як ви зауважили, що за межі Сонячної системи літають автоматичні апарати. Перспективи виходу людини за межі Сонячної системи – це перспектива якого часу чи тут взагалі про перспективи не йдеться?
– Не так давно швейцарський астроном Мішель Майор, лауреат Нобелівської премії, зруйнував надію, що людство колись взагалі зможе вийти за межі Сонячної системи. На те є об’єктивні причини. Для того, щоб вийти за межі Сонячної системи, потрібна досить велика швидкість, десь 16,6 км/с. Апарати Voyager розвивали близько 16 км/с, апарат New Horizons – 16,2 км/с. Тобто за 42 роки від запуску перших Voyager було подолано трошки більше 22 мільярдів кілометрів. А найближча планета за межами Сонячної системи, яка могла би бути заселена людьми – це 10 світлових років, тобто це тисячі мільярдів кілометрів. Так що...
– …поки нема перспектив для якогось такого технічного прориву, який зробив би фантастику дійсністю.
– Так. Думаю, в найближчому майбутньому цього чекати, напевне, не варто. Тому що немає таких технічних можливостей.
– Як співали в часи Гагаріна, «і на Марсі будуть яблуні цвісти». Щодо освоєння в межах Сонячної системи які перспективи?
– В принципі, перспективи реальні. Зараз повертаються до ідеї і колонізації Марсу і Місяця, розробляються досить реальні проєкти. До речі, наше КБ «Південне» розробляє проєкт місячної бази. Тож, я думаю, що в найближчі десятиліття такі мрії можуть справдитися. А говорити про щось дуже далеке, напевне, не варто.
– Національний музей космонавтики імені Корольова розташований у Житомирі – місті, де народився Сергій Корольов. Доволі цікавий музей із різноплановими експозиціями. Найчастіше у відвідувачів вашого музею які виникають питання?
– Перш за все цікавить побут: як астронавти, космонавти вирішують якісь побутові питання. Крім того, дуже часто запитують: чи насправді були американці на Місяці?
Мабуть, один із 10 відвідувачів ставить таке запитання. І ще є, як ми їх ще називаємо, «технічні всезнайки» – ставлять запитання, які стосуються якихось технічних особливостей космічних апаратів, або якісь технічні моменти, пов’язані з польотом космічних апаратів.
Звичайно, запитують і про зірки, і планети.
– Давайте ці два питання розберемо. Як змінився побут космонавта за 60 років із часів Гагаріна?
– У Гагаріна була задача пробувати вживати їжу, тому що вчені сумнівалися, чи зможе людський організм нормально засвоювати їжу в умовах невагомості, спостерігати за Землею, записувати враження у блокнот, передавати інформацію.
Зараз у космонавтів набагато складніші завдання і набагато складніший побут. Адже мінімум пів року триває космічна місія. За цей час треба пристосуватися до невагомості.
Зараз у космонавтів набагато складніші завдання
Побутові умови досить складні. Наприклад, космонавти сплять стоячи.
Те, чого ми не робимо на Землі. Дуже важко пристосуватися до такого. Колись наш космонавт Леонід Каденюк розповідав, що в перші дні дуже важко було до цього звикнути. Він просто закривав очі і уявляв, як лежить у ліжку. Тоді йому вдавалося заснути.
– А чому не можна лягти у космосі?
– Лягти і лежати точно не можна, тому що будеш літати.
– Даруйте, навіть у потязі можна ремінцем себе до верхньої полички причепити, щоб не впасти. Космонавтам теж такий ремінець можна зробити.
– У них спальні мішки на блискавці. Вони прикріплені до стіни побутового відсіку. Звісно, космонавт не літає уві сні. Він прикріплений до стіни у спальному мішку, але все-таки стоячи.
– А чому горизонтально не можна?
– Відсіки дуже маленькі, місця мало.
– А ось ця конспірологічна версія – чи були американці на Місяці – що про це кажете відвідувачам?
– Зараз технології розвинені, і всі 6 прапорів, які були встановлені на Місяці, вони сфотографовані тими космічними апаратами різних країн, які у різні часи, побували на Місяці.
Крім того, є свідчення очевидців тих подій.
Усі 6 прапорів, які були встановлені на Місяці, були потім сфотографовані космічними апаратами
Наприклад, космонавт Олексій Леонов розповідав, що вони мали змогу чути зв’язок американських астронавтів із Землею. Зімітувати таке було б набагато складніше, ніж відправити реально людей на Місяць.
Крім того, місячний ґрунт, який доставили американці, мали змогу порівняти з тим ґрунтом, який доставили радянські автоматичні станції – він ідентичний.
Дуже багато факторів свідчать про те, що астронавти там справді побували.
