Білоруська служба Радіо Свобода
Депутатка Палати представників Білорусі Ірина Костевич щонайменше чотири рази була присутня за столом переговорів між Україною та Росією щодо обміну полоненими та повернення тіл загиблих, а також п’ять разів безпосередньо під час обміну. Білоруська служба Радіо Свобода дослідила, яку роль вона виконує.
16 грудня минулого року заступник міністра закордонних справ Білорусі Юрій Амбразевич на засіданні консультативної ради у справах білорусів за кордоном заявив про сподівання офіційного Мінська сісти за стіл переговорів щодо припинення війни в Україні. Київ різко відреагував на цю заяву.
Білоруська служба Радіо Свобода звернула увагу, що висловленому Амбразевичем бажанню бути присутнім за столом переговорів щодо України передувала поява білоруських представників на переговорах між Росією та Україною щодо обміну полоненими.
Зокрема, у листопаді на фото з російсько-українських переговорів журналісти Білоруської служби Радіо Свобода помітили депутатку Палати представників, одну з «довгожителів» – в усіх урядах Олександра Лукашенка, ексміністерку праці та соціального захисту Ірину Костевич. Пізніше з’явився чоловік, схожий на співробітника КДБ Валерія Степановича.
Білоруська служба Радіо Свобода за допомогою документів, які надала група анонімних хакерів, об’єднаних в ініціативу «Кіберпартизани», спробувала з’ясувати, які функції виконують представники офіційного Мінська на переговорах між уповноваженими з прав людини Росії та України Тетяною Москальковою та Дмитром Лубінцем.
Із чого все почалося
Ірина Костевич вперше була сфотографована поруч з Тетяною Москальковою 8 листопада 2024 року. Тоді Україна і Росія обмінялися списками полонених, а російська сторона передала українській стороні тіла загиблих військових.
Тоді ж сторони вперше домовилися, що щоразу, коли відбуватимуться переговори чи обмін, вони будуть передавати листи на взаємних умовах – українським полоненим у Росію та російським полоненим в Україну.
За словами Дмитра Лубінця, тоді ж «за сприяння білоруської сторони» та за участі Міжнародного комітету Червоного Хреста на території Білорусі він провів зустріч із Тетяною Москальковою.
20 грудня, як можна судити з фотографій, на тому ж місці омбудсмени Росії та України Тетяна Москалькова і Дмитро Лубінець обмінялися уже не тільки списками полонених і листами, а й гуманітарною допомогою для полонених.
«Передали 1500 пакунків із теплим одягом та іншими необхідними речами», – написав Дмитро Лубінець у своєму Telegram-каналі.
Приблизно таке ж повідомила на своєму каналі Тетяна Москалькова.
Хто офіційний посередник обмінів?
Напередодні нового 2025 року Росія та Україна знову обмінялися полоненими. У фотазвіті про нові переговори, як і після двох попередніх зустрічей, можна побачити, що у кінці столу, за яким розмовляють Москалькова і Лубінець, під державним прапором Білорусі сидять Ірина Костевич і Валерій Степанович.
Омбудсмени Росії та України у своїх повідомленнях не обґрунтовують присутність цих двох представників Білорусі на переговорах і навіть не називають їхніх імен.
Сама Ірина Костевич, хоч і має канал у Telegram, теж не афішує цей аспект своєї діяльності.
Журналісти Білоруської служби Радіо Свобода кілька разів намагалися додзвонитися до Ірини Костевич, але вона відхиляла всі дзвінки.
Чоловік, який був присутній щонайменше на трьох зустрічах Лубінця та Москалькової та сидів поруч з Іриною Костевич, згідно з документами, наданими Білоруській службі Радіо Свобода «Кіберпартизанами», подібний до офіцера КДБ Валерія Степановича.
За даними «Кіберпартизанів», з 2005 року до кінця 2020 року на його паспорт були зареєстровані 17 телефонних номерів. У 2020 році за ним були закріплені чотири з них. Але якщо номер телефону Костевич журналістам вдалося підтвердити за допомогою програми Getcontact (декілька абонентів зберігають її номер у своїх телефонах з її ім’ям і прізвищем), то останні номери Степановича ця програма не знайшла. Журналісти Білоруської служби Радіо Свобода намагалися додзвонитися на всі чотири номери, але на двох з них постійно чути короткі гудки, які зазвичай бувають під час збою в мережі, а за двома іншими номерами абонент взагалі не брав слухавку.
15 січня цього року Ірина Костевич і схожий на Валерія Степановича чоловік знову були присутні на обміні важкохворими та пораненими між Росією та Україною. Крім того, російських полонених забирали білоруські «швидкі» та автобус. У Міноборони Росії повідомили, що російські військовослужбовці певний час будуть лікуватися в Білорусі, а потім їх перевезуть в медичні і реабілітаційні заклади Росії.
Офіційно, за даними сторін, посередником обміну були Об’єднані Арабські Емірати.
Пізніше Дмитро Лубінець повідомив, що вперше переговори відбувалися в чотиристоронньому форматі – в них взяли участь представники національних товариств Червоного Хреста Росії та України. Ні українська, ні російська сторони не згадували про двох білоруських представників за столом переговорів.
Лубінець: «Інформація обмежена»
Білоруська служба Радіо Свобода звернулася до уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця, щоб дізнатися, які функції виконують Ірина Костевич та (імовірно) Валерій Степанович за столом українсько-російських переговорів.
«Ця інформація має обмежений доступ», – написав Дмитро Лубінець.
Він не назвав місце в Білорусі, де відбуваються такі переговори, але Telegram-канали обох омбудсменів щоразу публікують фото та відео з місця обмінів, яке схоже на білоруський пункт пропуску «Нова Гута» (з українського боку – «Нові Яриловичі»).
Під час зустрічей на кордоні присутні представники національних комітетів Червоного Хреста Росії та України. Місце обміну перенесли до Білорусі після початку Курської операції українськими військовими. Пізніше це підтвердив і сам Дмитро Лубінець.
«Після того, як відбулася військова операція Збройних сил України на території Курської області, у нас немає тепер безпечного пункту перетину між двома кордонами (Росії та України), було пропрацьоване питання, щоб ми вперше зустрілись на кордоні між Україною і Білоруссю. Білорусь зі свого боку надала територію для спілкування, для приїзду делегації з Російської Федерації, Москальковій, ми вперше туди приїхали і подивилися на умови, які створені, на питання, в тому числі, безпеки», – сказав Лубінець.
За його словами, перша зустріч (ймовірно, 8 листопада 2024 року) залишила «відчуття, що можна використовувати цей майданчик», і почалися подальші зустрічі.
Водночас український омбудсмен не відповів на запитання, які функції на цих зустрічах виконує Білорусь, окрім пропозиції своєї території.
Відомо, що у червні 2022 року у російський полон потрапили двоє білорусів – Ян Дюрбейко та Сергій Дегтєв, – які воювали на боці України. В українському полоні перебувають Євген Каменков, який підписав контракт із ЗС РФ наприкінці квітня 2024 року, перебуваючи в російському «спецприймальнику», та Артур Єфремов, який родом з Костюковичів Могильовської області.
Що відомо про Ірину Костевич
Ірина Костевич – одна з небагатьох «довгожителів» в урядах Олександра Лукашенка.
До перших президентських виборів працювала економісткою Головного обчислювального центру Державного комітету статистики, а в 1994 році стала провідною економісткою.
Після приходу Лукашенка до влади цей комітет перетворили на Мінцифри, а після понад десяти років кар’єри, вже в міністерстві, Ірина Костевич отримала посаду заступниці міністра.
Потім, після чергової реорганізації статистичного органу, її призначили заступницею міністра економіки.
Трохи більше ніж через два роки Ірина Костевич стала міністеркою праці та соціального захисту. На цій посаді вона працювала 7 років, поки не отримала депутатський мандат у 2024 році. Нині очолює комітет праці та соціального захисту в Палаті представників. Водночас вона працює в аналогічній комісії парламенту так званої «союзної держави Білорусі та Росії».
Чоловік депутатки Андрій Костевич є одним із керівників білоруського представництва компанії ASBIS, яку заснував на Кіпрі його брат Сергій Костевич. Останній у 2020 році підписав лист проти насильства над протестувальниками, які виступили проти фальсифікації результатів президентських виборів.
Деякий час чоловік Ірини Костевич володів 25% акцій приватного футбольного клубу «Крумкачі», який став феноменом у білоруському футболі та потрапив під репресії влади.
Костевич був одним із його головних спонсорів, але нібито вийшав із цього проєкту у 2021 році, хоча залишається фанатом клубу. У подружжя Костевичів є 35-річний син та 21-річна донька.
Що відомо про другого представника Білорусі на переговорах
Згідно з документами, отриманими ініціативою «Кіберпартизани» у 2021 році, Валерій Степанович служить у військовій частині № 10091. Це центральний апарат Комітету державної безпеки Білорусі.
У 2008-2009 роках він кілька разів їздив в Україну «з приватною метою», як заявив при перетині кордону, і використовував національний паспорт. У більшості поїздок його супроводжував брат Олексій, який деякий час працював на різних посадах у Брестському обласному суді та Брестському облвиконкомі. З квітня 2023 року працює генеральним директором керуючої компанії державного холдингу «Концерн Брестм’ясомолпром», повідомляється на офіційному сайті компанії.
Валерій Степанович одружений. Подружжя виховує доньку (16 років) та сина (19 років). Дружину звати Ірина (у дівоцтві Берінчик). До переїзду в Мінськ вона працювала в адміністрації Московського району Бреста в галузі освіти, а потім в Управлінні внутрішніх справ Брестського облвиконкому. А в Мінську, після двох років роботи в дитсадку, в 2014 році вона теж почала працювати в КДБ. За інформацією за 2024 рік, місце роботи не змінювалося.
Згідно з документами, які отримала Білоруська служба Радіо Свобода, вся родина мала дипломатичні паспорти, дійсні щонайменше до липня 2023 року.
Поїздки в Україну збігаються з початком суду над підозрюваним у шпигунстві білорусом
Згідно з даними із бази, отриманої «Кіберпартизанами», родина Степановичів почала виїжджати з країни за цими паспортами у 2018 році. Зокрема, Валерій Степанович з 2018-го по 2020 рік 9 разів їздив в Україну через пункти пропуску «Нова Гута» та «Мокрани» на автомобілях Mitsubishi з дипломатичними номерними знаками DP 013 003 і DP 013 018, перші три цифри яких вказують на їхню приналежність до посольства Білорусі в Україні.
«Він ніколи ніде не працював, крім КДБ», – розповів Білоруській службі Радіо Свобода керівник ініціативи колишніх силовиків ByPol Олександр Азаров. — Імовірно, з 2001-го або 2002 року він працював в управлінні КДБ Брестської області, а приблизно в 2004 році переїхав до Мінська. У 2010-2017 роках виїжджав за кордон за службовим паспортом, виїжджаючи до країн Євросоюзу та СНД, а з 2018 року їздив лише в Україну за дипломатичним паспортом. Це може свідчити про те, що він працював у білоруському посольстві в Києві, ймовірно, радником. А цей факт, у свою чергу, означає, що він працює в КДБ, в 1-му Головному управлінні зовнішньої розвідки».
Перша поїздка Степановича в Україну з дипломатичним паспортом відбулася під час суду над громадянином Білорусі Юрієм Політикою, затриманим на українському кордоні «Нові Яриловичі» в 2017 році за підозрою в шпигунстві, і початку переговорів з Україною про обмін на затриманого у Білорусі українського журналіста Павла Шаройка.
На початку серпня 2018 року представники силових структур Білорусі вперше прибули до Києва на переговори, але тоді сторони не змогли дійти згоди, оскільки в Мінську наполягали, що Юрій Політика ніколи не мав стосунку до діяльності спецслужб. У підсумку обмін відбувся лише в жовтні 2019 року, перед першою зустріччю Олександра Лукашенка та президента України Володимира Зеленського в Житомирі.
За даними «Кіберпартизанів», Валерій Степанович перебував в Україні з 5 по 17 серпня 2018 року, а потім на два дні виїхав до Білорусі – і знов повернувся в Україну. Протягом наступних двох років він їздив до Білорусі на 7-10 днів і знову повертався в Україну.
28 січня минулого року Валерію Степановичу виповнилося 45 років, коли, згідно із законодавством, він міг вийти на пенсію. Але, як вважає Олександр Азаров, навряд чи він пішов з КДБ. «На такі переговори (як між Росією та Україною – ред.) пенсіонерів не призначають», – підкреслив він. За словами Азарова, під час переговорів Степанович може бути «спостерігачем» і «доповідати про все КДБ, а потім Лукашенку».
Валерій Степанович – людина непублічна. Білоруська служба Радіо Свобода знайшла лише дві його фотографії із заходів, організованих білоруським посольством у Києві.
У січні 2022 року Валерій Степанович був присутній на виступі Олександра Лукашенка з посланням до білоруського народу.
Зустрічі з Москальковою
Невдовзі після початку «супроводу» Тетяни Москалькової (яка, до речі, теж білоруска – народилася у Вітебську) Олександр Лукашенко призначив Ірину Костевич у комісію з прав людини СНД.
Цей орган був створений ще в 1993 році, але активізував свою діяльність лише після повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну. Перше засідання відбулося в листопаді 2023 року, а два – у 2024 році. Наступне відбудеться в Москві в квітні цього року.
Ірина Костевич розпочала роботу в комісії 29 листопада 2024 року, а 11 грудня відвідала Будинок прав людини в Москві та зустрілася з Москальковою. Пізніше вона повідомила, що на двосторонній зустрічі «обговорили широке коло питань щодо захисту прав людини в Росії та Білорусі».
Лукашенко про Костевич: «Я її пару разів бачив»
В офіційних заявах пресслужби Олександра Лукашенка жодного разу не згадувалося про уповноваження Ірини Костевич на виконання якихось особливих доручень. Теми нарад у його адміністрації, на яких була чи брала участь нинішня депутатка, стосувалися виключно її службових повноважень – організації системи соціальної допомоги, діяльності Фонду соціального захисту населення, зайнятості населення, ринку праці тощо, а також звільнення та призначення.
У той день, коли Лукашенко звільнив Костевич з посади міністерки праці та соціального захисту – після її переходу на роботу в Палату представників, він сказав, що «бачив Костевич пару разів».
Ірина Костевич не була присутня на зустрічі Лукашенка з його довіреними особами, але, як і інші жінки, призначені ним на відповідальні посади, зараз активно веде агітаційну роботу в регіонах Білорусі, насамперед у Дзержинському, від якого потрапила до Палати представників.
Зараз тематика коментарів Ірини Кастеєвич у державних ЗМІ виходить за рамки її професійної приналежності – вона обґрунтовує призначення виборів президента на 26 січня, обговорює тему державної символіки, а також говорить про «антибілоруський характер» Ризького договору, але ніколи не коментувала війну в Україні.
Чи були раніше представники Білорусі на переговорах РФ та України?
У 2014 році була створена Тристороння контактна група для врегулювання ситуації на Донбасі. Її формат був визначений ОБСЄ і так звана «нормандська група», до якої увійшли Німеччина, Франція, Росія та Україна.
Наприкінці 2021 року група практично не діяла. У грудні 2021 року Україна запропонувала необхідні кроки для розблокування її роботи, але 22 лютого 2022 року, за два дні до воєнного нападу на Україну, Росія вийшла з переговорів – і група припинила своє існування.
У 2015–2019 роках Україну на цих переговорах у Мінську представляла депутатка Верховної Ради України Ірина Геращенко. За її словами, представників Білорусі жодного разу не було за столом переговорів.
«Про це не може бути й мови. На яких підставах? Ніколи нічого побідного не було. Там були ми, росіяни і ОБСЄ. Також Росія привозила ще ОРДЛО (представників проросійських адміністрацій в Донецькій і Луганській областях – ред.). Але вони також не були офіційними учасниками групи», – сказала Білоруській службі Радіо Свобода Ірина Геращенко.
За її словами, представники білоруської влади ніколи не виступали з ініціативою стати учасниками переговорів у складі цієї групи.
«Не питали. Це неможливо. Формат групи визначався «нормандським форматом». «Мінськ надавав лише місце проведення», – підкреслила Ірина Геращенко.
