Київ – На сьогодні 41 країна світу запровадила санкції щодо Росії, за даними Верховної Ради. Україна також має свої санкційні списки, зокрема, щодо тих, хто причетний до політичних переслідувань її громадян. Водночас правозахисники та частина депутатів вказують на те, що сам алгоритм, за яким Україна обирає, на кого накласти санкції, працює погано, а його виконання ніяк не контролюється. У середу у парламенті провели слухання щодо того, які саме зміни потрібно внести. Радіо Свобода зібрало для вас основні тези серед сказаного.
Як це працює сьогодні?
Зараз в Україні діє закон «Про санкції», ухвалений 2014 року. Він передбачає 24 різновиди санкцій – від блокування активів до позбавлення українських державних нагород, а також «інші санкції», що окремо прописані 25-м пунктом.
Їх встановлює РНБО на подання Верховної Ради, уряду, президента, Національного банку або СБУ, а скасувати може або той орган, що застосував санкції, або суд.
За словами заступника секретаря Ради нацбезпеки та оборони Олександра Литвиненка, найбільшу кількість пропозицій на даний момент внесла Служба безпеки, на другому місці – Кабінет міністрів. Ці структури відповідають за те, щоб надати інформацію про порушників прав людини, і обґрунтовують, які саме санкції потрібні.
Водночас, як зауважує начальник управління з питань Криму МінТОТ Сергій Мокренюк, зібрати дані для подання тим, хто не є представником силових відомств, досить складно. Для цього принаймні потрібно знати повне ім’я людини, її дату народження, громадянство і серію й номер паспорта, пояснює він.
«Чи є сьогодні у нас як міністерства такі опції? Чи володіємо ми такою інформацією? Чи є у нас доступ до баз даних? Звісно, що ні. Тому ми звертаємось до одного з державних органів, описуємо ситуацію і повідомляємо, що мета нашого запиту – саме підготовка документів щодо застосування санкцій. Отримуємо відповідь: це персональна інформація, тому ми вам її не надамо. Скажу чесно, ми вимушені були тричі звертатися – і певну інформацію отримали. Загалом ми отримали можливість подати пропозиції щодо двох десятків (із кількох сотень – ред.) осіб», – розповідає Мокренюк.
Також у законодавстві не прописано, хто контролює виконання санкцій і що чекає на тих, хто їх не виконує, розповідає представник української прокуратури Криму Віталій Секретар.
«У країнах ЄС є відповідальність – як адміністративна, так і кримінальна, – і вона варіюється залежно від країни Європейського союзу. У США діють у більш гнучкий спосіб – там передбачена система штрафів», – зазначає він.
Що пропонують змінити?
Правозахисники, що безпосередньо працюють із темою політв’язнів, вказують на відсутність системної політики України щодо санкцій і координації між різними відомствами.
Зокрема, за словами координаторки «Медійної ініціативи за права людини» Марії Томак, в українських санкційних списках є деякі причетні до справ Олега Сенцова або фігурантів так званої «чеченської справи» Миколи Карпюка і Станіслава Клиха, але далеко не всі.
«Ніхто системно не збирає інформацію про цих осіб, не обробляє її і не пропонує», – каже вона.
Окрім того, важливо визначити орган виконавчої влади, відповідальний за координацію дій усіх залучених сторін, зазначає юристка Української Гельсінської спілки з прав людини Дар’я Свиридова.
На її думку, це може бути МінТОТ. Та з цим не погоджується представник президента в Автономній республіці Крим Борис Бабін. За його словами, одне міністерство не зможе координувати роботу СБУ і Нацбанку.
Синхронізація санкцій
На сьогодні є особи і компанії, щодо яких за порушення прав громадян України або завдання шкоди Україні запровадили санкції ЄС та Сполучені Штати, але сама Україна цього не зробила, зауважує депутатка фракції «БПП» Світлана Заліщук.
«Наприклад, товариство «СГМ Мост» – дочірнє підприємство «Стройгазмонтаж», генеральний підрядник Керченського мосту, який сьогодні з’єднує Росію і Крим і щодо якого ми дуже активно виступаємо», – розповідає вона.
За словами Заліщук, таких людей і компаній досить багато, а деякі з них донині мають торговельні зв’язки і продовжують збувати свою продукцію на території, підконтрольній владі України.
Окрім того, якщо Україна хоче дій на свою підтримку, добре було б підтримувати зі свого боку також санкції щодо причетних до порушень прав людини в інших державах, зокрема – за аналогом «акту Магнітського», вважає депутатка від «Самопомочі» Олена Сотник. За словами політика, є два розроблених за її участі законопроектів (7438 та 7439), які дозволили б це зробити, але один із них не виносився на розгляд у сесійній залі, а інший – знятий з розгляду.
Врешті, був розроблений проект постанови-звернення до РНБО з пропозицією запровадити санкції щодо більш ніж півсотні осіб, значна частина яких є у санкційних списках Великої Британії та США.
«Я думаю, це було б хороше продовження традицій цивілізованих країн – показувати цінність прав людини, і головне – робити превентивні та наслідкові ін’єкції від порушення прав людини у Російській Федерації», – каже вона.
Представник РНБО Олександр Литвиненко, втім, зауважив, що без змін до чинного закону про санкції Україна не може приєднатись до «акту Магнітського, бо український закон дозволяє запроваджувати санкції тільки за порушення прав українських громадян.
За інформацією Марії Томак, Міністерства юстиції та закордонних справ розробляли законопроект, що дозволяв би Україні приєднуватися до міжнародних санкцій, але його на сьогодні так і не внесли до Верховної Ради.
Окрім того, Міністерство юстиції розробило проект постанови про створення міжвідомчої робочої групи при Кабміні щодо внесення змін до законодавства про санкції, але цю постанову так і не було схвалено. Як зазначають у міністерстві, 22 листопада постанову має розглянути урядовий комітет.
У Радіо Свобода також є цікаві новини, які не потрапляють на сайт. Читайте їх у Telegram-каналі.
