11 травня у Празі розпочався 28-й книжковий фестиваль «Світ книги». До участі запросили й українських письменників та письменниць. Серед гостей з України – Сергій Жадан, який цьогоріч презентував чеський переклад книжки «Інтернат».
Під час дискусії 12 травня Сергій Жадан розповів про своє ставлення до війни, героїв, Нобелівської премії, української мови та нової аудиторії 18-річних.
Радіо Свобода занотувало основні тези з виступу.
Про переломний момент після повномасштабного вторгнення
– Найбільш важливим за цей рік став жанр хорового співу. Це може прозвучати смішно, але пам'ятаю перший місяць-два з початку масштабної війни про писання віршів, музики чи театральних проєктів думати навіть не моглося.
Це викликало заціпеніння. Була така велика тиша, мова виявилася доволі слабкою, виявила свою обмеженість. І дуже добре пам'ятаю, що стало переломним моментом, після якого ми знову почали давати концерти, їздити, виступати, і все це набуло іншого значення.
Культура не має мовчати, вона повинна далі робити свою роботуСергій Жадан
Ми спустилися в Харкові в метрополітен, де на той момент жили сотні людей, які ховалися від російських обстрілів. Святослав Вакарчук і я спустилися з гітарою і почали співати.
Виявилося, що це натхненно. І після цього для мене особисто стало зрозуміло, що потрібно далі робити концерти, літературні вечори і музичні зустрічі.
Культура в жодному разі не має мовчати, культура не має ставитися на паузу, вона повинна далі робити свою роботу.
І досі, коли чую хоровий спів, мене зворушує, бо це не так про спів, як про відчуття енергії, відчуття того, як нас багато і наскільки ми сильні, коли разом. Тому, власне, цей рік буду згадувати передусім за хором, який звучить, який не боїться, не замовкає, якого ніщо не може перебити.
Про геройство
– Сюжет роману «Інтернат» дуже простий. Сюжет, який є в більшості епосів, в більшості народних культур – сюжет про героя, який опускається на дно і повертається з новим досвідом, силою і якостями.
Сьогодні в Україні поняття героїзму вимагає нового значення, нової якості, нового варіанту. Тому що в нас є якісь усталені уявлення про те, хто такий герой – це людина, яка бере зброю і перемагає. Це класична модель, вона в Україні теж так працює. Головними героями в Україні є наші Збройні сили. Безперечно.
Але мені здається, що сьогодні героїзм виявляється у багатьох нюансах, які традиційно не враховуються, коли говоримо про героїзм. Наприклад, цивільні, які рятують інших, волонтери, які допомагають, дорослі, які рятують дітей або які рятують старших людей, або скажімо, люди, які рятують культурні пам'ятки. Це все героїзм. Ці речі мають зовсім іншу вагу, інше наповнення.
Герої складаються за конкретних прикладів, які показують силу людейСергій Жадан
У мене в голові сидить одна історія, яка добре ілюструє питання про героїзм. Це історія про мою знайому. Вона дізналася, що недалеко від Харкова залишилася група цивільних людей. Там на той момент була сіра зона, себто це було між нашими і російськими військами. Люди не розуміли, куди йти, що робити.
І моя знайома почала переконувати людей вийти на підконтрольну Україні територію. Люди не хотіли, сварилися, протестували. Вона тоді взяла за руки двох дітей і просто пішла. Дорослі пішли за дітьми. Так вона фактично врятувала 10 людей.
Герої складаються за таких конкретних прикладів, які показують силу людей.
Про українську мову
– У 2015 році статус української мови був дещо інший, ніж зараз.
У Конституції України записана як єдина державна мова, але все одно в багатьох сферах була непопулярною. Її могли використовувати, всі знали, але для багатьох міст вона була неосновною мовою.
Навіть для тих іноземців, які приїжджали в Україну і намагалися розвиватися в мові, губилися, бо вона ніби є, присутня, є люди, які нею говорять, є книги написані, а насправді мови дуже мало.
Про міленіалів та попит на соцмережі
– Я – за своєю природою оптиміст, схильний до ідеалізації, і мені подобаються люди, які приходять до нас на концерти, вечори. Вони різняться від попереднього покоління. А в чому різниця? Я сам собі це питання ставлю.
Українці, яким сьогодні 16-20 років, раптом полюбили весь цей світ українського. У Чехії це, мабуть, важко зрозуміти, як це жити до 17 років і слухати музику чужої країні, читати літературу чужої країни або дивитися телебачення чи користуватися інтернетом чужої країни. Але так чи інакше це була наша специфіка, пов'язана з постколоніальністю нашої історії.
Натомість зараз це покоління підростає і відкриває цілий світ української мови, культури, історії та літератури. Вони з нуля починають для себе приймати, читати, вивчати, засвоювати.
Тому я зареєструвався у TikTok. Я – напевно, найстарший в українському TikTok. Але сьогодні тотально трансформується інформаційне поле в Україні. Соціальні мережі сьогодні грають значно важливішу роль, тому що в нас фактично немає преси, незалежних медіа.
Я не можу сказати про всіх, але так чи інакше поле у нас доволі проблематичне. І, відповідно, люди самі влаштують такі горизонтальні структури, за якими можуть отримувати необхідну для них інформацію. І соціальні мережі – потужний агрегат.
Про сприйняття українцями літератури про війну
Лише новин недостатньо – потрібна максимально суб'єктивна, емоційна думкаСергій Жадан
– Сказати, що все, що пишеться про війну, хороше, я не можу. Водночас зараз не писати про війну – це ніби мовчати про неї. Тому люди обирають менші формати – оповідання, есеї, щоденники.
Але світу важливо розуміти, що у нас відбувається. Лише новин недостатньо – потрібна максимально суб'єктивна, емоційна думка, рефлексія, щоб відчути це не так формально, як подається в новинах. Тому є величезні запити на українську літературу. І культура є найбільш простим і ефективним посередником для такої комунікації.
Якби мої пости на Facebook запропонували видати раніше, я би відмовився. Але минулого року з такою пропозицією звернулося німецьке видавництво, бо для західного читача – це можливість прослідкувати, що відбувалося в Харкові, наприклад.
Я також почав писати роман про минулу весну, але коли він вийде і про що, не можу сказати, оскільки є лише кілька перших сторінок.
Паралельно існує думка, що книжки про війну не потрібні, бо ми це щодня бачимо на власні очі. Не всі готові це сприймати. Я думаю, що це така річ, яка зараз буде гострою, тому що ми весь цей час балансуємо.
Про Нобелівську премію
– Хто би не отримав від України Нобелівську премію, це буде важливо для всієї української літератури, для її популяризації.
Про європейців
– Зараз між Європою та Україною зникла дистанція. Було багато європейців, які не знали і не розуміли українців. Є спокуса ставитися дистанційно і піклуватися лише про гуманітарну допомогу. Але на цьому тлі ми губимо набагато важливіші питання – питання ідентичності, віри.
Тому тут грає роль індивідуальність – бачити цих людей, знайомитися з ними. Відбувається процес впізнавання генома українців, який покаже справжніх українців. І після війни ми всі будемо говорити по-іншому.
Про внутрішні чвари та роботу після перемоги
– Усе насправді залежить від нас. Головне не забувати, кого і що ми втратили.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
