Телефонна розмова між Джо Байденом і Володимиром Зеленським напередодні саміту НАТО закінчилася неприємним конфузом. Офісу українського президента довелося виправляти підсумкове повідомлення про результати переговорів. З прес-релізу прибрали слова про те, що Байден підтримує надання Києву плану дій щодо членства в альянсі. Та й в самій організації підтвердили – Україні не варто розраховувати на ПДЧ за результатами червневого саміту. Чому частина країн-членів НАТО виступила проти зближення? Якою була роль в Росії в цьому рішенні і чим воно загрожує Україні?
В ефірі російського федерального каналу Володимир Путін назвав вступ України до НАТО «червоною лінією» для Росії. Як аргумент, згадав про системи протиракетної оборони, які розміщені на території країн альянсу, наприклад в Румунії чи Польщі, і які, нібито, можуть бути використані проти РФ.
«Уявімо собі, що Україна стане членом НАТО. Час підльоту(ракет – ред.) від Харкова чи, скажімо, Дніпропетровська до центральної частини Росії, до Москви – зменшиться до 7-10 хвилин. Це для нас червоні лінії чи ні? Ми повинні мати це на увазі і відповідним чином вибудовувати свої відносини в сфері безпеки з нашими партнерами», – заявив президент Росії.
Водночас, на думку, аналітиків, власна безпека, далеко не єдина причина, чому Росія намагається не допустити зближення України і НАТО.
«Є прагнення не випустити Україну зі своєї зони впливу, утримати її. Тому що вступ до НАТО, навіть отримання ПДЧ, вже буде означати, що Україна стала на шлях, коли вона вже відрізаний шматок пострадянського простору. А тут, як мені здається, максимум з чим були готові змиритися в Москві – це втрата Прибалтики, яка завжди сприймалася як важлива в стратегічному сенсі територія, але все-таки чужорідна, що належать до європейської цивілізації. То ось за Україну будуть боротися як тільки можуть», – вважає аналітик Московського центру Карнегі Костянтин Скоркін.
НАТО – це єдиний шлях до завершення війни на Донбасі. А надання Україні плану дій щодо членства стало б сигналом для Росії. З такими словами ще в квітні до генсека НАТО Єнса Столтенберга звернувся президент Володимир Зеленський.
«У нас, в принципі, крім НАТО іншої альтернативи немає, тому що РФ завжди буде зазіхати на Українську територію, на український суверенітет і, на жаль, в нинішній системі найкращим запобіжником від подібних зазіхань може бути лише, коли Україна буде частиною чогось більшого, а не тільки самостійно намагатиметься себе захищати», – переконана політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи» Марія Золкіна.
Після отримання ПДЧ, немає встановлених термінів для переходу до повноправного членства в НАТО. Так, Чорногорії для цього знадобилося вісім років, а Північної Македонії аж 21 рік.
«План дій щодо членства в НАТО сприймається як політичний шлях проведення тих реформ і виконання того домашнього завдання в результаті якого, країна, яка спочатку отримує ПДЧ, врешті отримує і саме членство», – веде далі Золкіна.
Вже зараз Україна бере участь в основних операціях альянсу. В 2021-му – це місії в Афганістані і Косово. Також Київ витрачає на оборону більше двох відсотків ВВП, що є одним з ключових зобов'язань для країн альянсу. Помітний прогрес і з переходом збройних сил на стандарти НАТО.
Так, за даними центру «Нова Європа» стандартизація в Албанії, яка приєдналася до НАТО ще в 2009 році, сьогодні на рівні 29 відсотків, Чорногорія приєдналася до альянсу в 2017 і зараз у неї 22 відсотки. У 2020-му членом НАТО стала Північна Македонія, але рівень відповідності стандартам у цій країні досі – менше одного відсотка. Для порівняння, в України цей показник вже зараз – 19 відсотків.
«Звичайно, Україні ще потрібно працювати над своїми внутрішніми інституціями. Наприклад, Верховна Рада повинна здійснювати нагляд за Міністерством оборони. Думаю, це було б хорошим сигналом Заходу. Але проведення реформ не виключає роботи з отримання Плану дій щодо членства в НАТО. Ці речі можуть йти паралельно. Не обов'язково, що спочатку йде одне, а потім інше», – вважає колишній командувач збройними силами США в Європі, генерал Бен Ходжес.
Однак, вже на цьому тижні заступник генерального секретаря НАТО Мірча Джоане відкрито заявив – на саміті в Брюсселі 14 червня Україні не варто чекати позитивного рішення. Частина країн виступають проти ПДЧ для Києва. А в цьому питанні загальна підтримка – обов'язкова.
«Власне, про які країни йдеться: насамперед це Німеччина і Франція. Бояться, напевно, війни. Ще більшого загострення конфлікту. Бояться більш агресивної політики Росії. Будьмо реалістами і давайте перекладати з дипломатичної мови – бояться Росії. Намагаються таким чином замирити Росію. Хоча, очевидно, все це не працює», – переконаний заступник директора центру «Нова Європа» Сергій Солодкий.
Вперше Київ міг отримати план дій від альянсу ще на саміті в Бухаресті в 2008 році. Тоді заявку подали Україна і Грузія, але консенсусу серед країн НАТО також не було. А вже через кілька місяців, у серпні 2008, Росія почала війну проти Грузії.
«Це було запрошення Росії показати зуби і сказати всім, що пострадянський простір це мій задній двір і що хочу те й роблю. 1 квітня 2008 року на переговорах в Києві був президент США Буш. Він чітко і ясно заявив, що США не те що підтримує надання Україні ПДЧ, а буде за це боротися під час саміту, який відбудеться за два дні. На превеликий жаль, через позицію Німеччини і Франції, про це треба говорити чесно і відверто, таке рішення не було прийнято», – згадує тодішній міністр закордонних справ України Володимир Огризко.
«Країни НАТО, передовсім європейські країни, таким чином неформально надають право вето для Москви. Росія перетвориться, фактично, в ще одного члена НАТО неформального і може диктувати кого приймати до членів, а кого не приймати. Ось таке потурання воно наче розв’язує руки Росії і заохочує Росію до наступних деструктивних, агресивних рішень», – додає Сергій Солодкий.
Після недавньої зустрічі з держсекретарем США Ентоні Блінкеном, президент Зеленський анонсував підписання двосторонньої угоди, однак не озвучив жодних подробиць. На думку генерала Ходжеса, доки згоди від альянсу немає, США варто було б визнати Україну основним союзником поза НАТО. Такий статус хоч і не гарантує захисту, але має низку інших переваг.
«Двостороння угода в сфері оборони передбачає збільшення кількості військових навчань, більше логістичної підтримки, надання військового обладнання, яке необхідне Україні. І, звичайно, це буде сигналом для Кремля про серйозність намірів Сполучених штатів, коли президент Байден каже, що суверенітет України – це пріоритет для США», – зазначає генерал Бен Ходжес.
За даними соціологічного опитування, яке в травні провів Міжнародний республіканський інститут, майже половина українців підтримують вступ країни в НАТО. Проти висловилися 28 відсотків опитаних.
