Впродовж свого тривалого правління президент Росії Володимир Путін живився ностальгією за Радянським Союзом. Проявом цього є відновлення суворої директивної політичної системи, домінування влади над ЗМІ та символічні заходи, на кшталт повернення державного гімну радянських часів, щоправда, зі зміненими текстами.
Нині, коли війна Москви проти України наближається до третього місяця, а Росія все більше відчуває вплив західних санкцій, численні явища часів Холодної війни повертаються в повсякденне життя. Тому, можливо, багато росіян починають замислюються над природою предмету своєї ностальгії.
Одним з останніх подихів радянської культури став популярний фільм 1988 року «Маленька Віра». У ньому через реалії алкоголізму, насильства, спроб зґвалтування та відчаю було відображено песимізм, нудьгу та цинізм, в які обернувся Радянський Союз. Події фільму відбувалися у морському порту Азовського моря у Маріуполі, який тоді називався «Жданов» на честь ідеолога сталінської епохи Андрія Жданова. Він, зокрема, був автором вислову: «Єдиний конфлікт, який можливий у радянській культурі, – це конфлікт хорошого з найкращим».
Після розпаду Радянського Союзу Маріуполь залишився у складі вже незалежної України й процвітав до вторгнення Росії. Сьогодні ж місто знову є символом страждань, смерті та спустошення, які Росія завдала Україні у війні.
Радіо Свобода зібрало частковий список явищ, термінів й понять, які, як багато хто думав, залишились у 1984 році. Однак вони повернулися в країну, де «дискредитацією російських збройних сил» вважається роздавання безкоштовних копій антиутопії Джорджа Орвелла, за що нещодавно заарештували бізнесмена в російському місті Іваново.
Доноси
У своїй повісті «Зона» 1982 року радянський автор-дисидент Сергій Довлатов написав, що, хоча люди справедливо засуджували радянського диктатора Йосипа Сталіна за масові репресії та вбивства, варто поставити ще одне запитання: «Хто написав 4 мільйони доносів?».
«Їх написали звичайні радянські люди», – сам відповів Довлатов.
Сьогодні такі ж звичайні росіяни все частіше доносять один на одного за прояв інакомислення чи будь-яку заяву проти війни в Україні. Часто виказують вчителів, які обговорюють війну в класі, тож вони втрачають роботу неймовірно швидкими темпами.
«Ці епізоди ще не є масовим явищем, але вони ілюструють наростання параної та поляризації в російському суспільстві», – йдеться у статті The New York Times, опублікованій 9 квітня.
«Сьогоднішні доноси один на одного є моторошним відлунням сталінського терору, а заохочує їх злотворча риторика політики Росії».
Еміграція
Радянський період характеризувався трьома великими хвилями еміграції: перша відбулася після більшовицької революції 1917 року та Громадянської війни в Росії, друга була спричинена переселеннями під час і після Другої світової війни, а третя хвиля тривала протягом 1960-1980-х років. В майбутньому історики, мабуть, визначать виїзд росіян у період війни їхньої держави проти України четвертою хвилею еміграції.
Видання The Economist повідомило, що з 24 лютого до середини березня з Росії виїхали понад 200 000 громадян. Таку тенденцію у газеті назвали «масовою втечею». Однак точні цифри щодо кількості росіян, які покинули свою країну з моменту початку масштабного вторгнення Москви в Україну, говорити ще зарано.
Як і попередні хвилі еміграції, ця хвиля охоплює значний відсоток високоосвічених, схильних до саморозвитку інтелектуалів та професіоналів. На відміну ж від попередніх хвиль, нині основними напрямками втечі стали такі колишні радянські республіки, як Вірменія, Грузія, Казахстан та Узбекистан, оскільки втеча до інших країн є недоцільною у зв’язку із західними санкціями.
Втікачі
В часи Холодної війни на Захід час від часу тікали видатні діячі, часто культурної та спортивної царин. У 1961 році Рудольф Нурієв, який вважається найкращим танцівником балету свого покоління, втік із Радянського Союзу з летовища у Парижі й продовжував розвиток своєї блискучої кар’єри на Заході до кінця своїх днів у 1993 році. Його товариш по фаху Михайло Баришніков 1974 року втік у Торонто.
Багато агентів КДБ і навіть дочка Сталіна Світлана Аллілуєва також були одними з найвідоміших радянських втікачів-неповертанців.
Танцівниця Великого театру Ольга Смірнова виїхала з Росії до Нідерландів через незгоду проведення Росією війни проти України. У дописі в Telegram 1 березня вона написала, що їй «соромно за Росію».
Британська газета The Express опублікувала цю новину під заголовком: «Російська прима-балерина Ольга Смірнова втекла до Нідерландів».
Газета The New York Times назвала рішення Смірнової «ударом по гордості нації». Видання процитувало нового керівника нідерландського національного балету, де працює Смірнова. Тед Брандсен повідомив, що російські танцюристи зв’язуються з ним «щодня».
«Ми повертаємося до Холодної війни», – сказав він.
Радник Путіна та відомий пострадянський економічний реформатор Анатолій Чубайс 23 березня виїхав з Росії до Туреччини. Верхня палата російського парламенту, Рада Федерації, 18 квітня розглянула те, що було названо «законом Чубайса», згідно з яким будь-який урядовець, який залишив свою посаду через війну та виїхав з країни, буде занесений до спеціального «публічного реєстру» із безстроковою забороною повернення на офіційну посаду.
Російська православна церква за кордоном
Після приходу більшовиків до влади на початку 1920-х років, емігранти, які відсторонилися від Московського патріархату, створили Російську православну церкву за кордоном. Пізніше, 2007 році, на радість Путіну вона об’єдналася з московською церквою.
Хоча такого глибокого розриву в церковній спільноті не сталося, конфлікт Москви з Україною був дорогим для Російської православної церкви, коли у 2014 Росія захопила український Крим та розпалила «сепаратистський конфлікт» у частинах східної України. Про обидва ці кроки гучно розповідав російський православний патріарх Кирило, який був і залишається відвертим прихильником Путіна.
Кінець більш ніж трьох століть панування Московського патріархату в Україні поклав Вселенський патріарх Константинопольський Варфоломій, надавши автокефалію, або незалежність, Православній церкві України у січні 2019 року.
Близько половини православних парафій України приєдналися до нової церкви, а інша частина залишилася вірною Кирилу. Від початку війни в лютому майже половина вірних Москві єпархій в Україні перестали згадувати Кирила в молитвах.
Інші православні церкви у всьому світі також висловили невдоволення Російською православною церквою.
Нещодавно у інтерв’ю Варфоломій – духовний глава православ’я у всьому світі – розкритикував Кирила. «Йому не варто було так ототожнювати себе з президентом Путіним і навіть називати війну Росії проти України «святою», – висловився Варфоломій.
Газета The New York Times 18 квітня повідомила, що російські православні громади в Італії, США та Франції вимагали розриву з Московським патріархатом.
«У Нідерландах поліція була змушена втрутитися в церкву в Роттердамі після того, як парафіяни посварилися через війну», – повідомляє видання.
«Доктринальні суперечки та інтриги всередині Східної Православної церкви часто тривають десятиліттями, якщо не століттями, – пише видання. – Але війна дуже швидко поглибила розколи, на які довго намагалися не звертати уваги».
Дефіцит
Від початку широкомасштабної війни Росії про України західні країни та інші частини міжнародного співтовариства запровадили безпрецедентні санкції проти Росії, що призвело до дефіциту.
Регулярно з’являються історії про нестачу життєво необхідних імпортних ліків, а також звіти про дефіцит основних продуктів харчування. Через панічне скуповування продуктів найбільша продуктова мережа на Далекому Сході мусила обмежити ввіз цукру, солі та інших основних продуктів.
Крім того, дефіцитом є навіть папір для принтерів, оскільки Росія, очевидно, імпортувала засоби для відбілювання з Фінляндії. Користувачі у твітері 17 квітня ділилися зображеннями брудно-коричневого паперу «Еко», який у магазинах видавали за дружню до довкілля альтернативу.
Питання проблем екології не здавалося таким важливим через два дні, коли уряд оголосив про повернення до виробництва автомобілів за стандартами 1992, тобто Євро-0, замість Євро-5. Це зумовлено дефіцитом імпортних запчастин, зокрема електричних блоків. «Аналітики відзначають, що споживачів не так вже й хвилює екологія», – йшлося в російській газеті «Коммерсант».
Торговці на чорному ринку
За умов нестачі товарів з’являються фарцовщики. Так називали торговців чорного ринку за радянських часів, які продавали валюту, сині джинси, західну музику та інші недоступні в Радянському Союзі продукти.
Російський рубль різко впав у перші тижні війни через санкції Заходу, і 15 березня щоденна газета «Коммерсант» повідомила про появу онлайн переказів валюти на чорному ринку. Експерти, процитовані виданням, попереджають про адміністративні та кримінальні покарання за участь у тіньовому ринку. Видання посилається на одну онлайн-рекламу, яка закликає потенційних клієнтів «купити долари за 150 рублів у торговця біля McDonalds на [московській] Київській вулиці».
Хоча російський уряд втрутився й відновив курс рубля, перспектива появи більшої кількості фарцовщиків є цілком реальною.
Цензура
Незадовго після нападу Росії на Україну «Роскомнагляд» видав указ, який заборонив кваліфікувати події в Україні як «війну» чи «вторгнення», а ЗМІ та окремим особам дозволено посилатися лише на інформацію з офіційних російських державних джерел. Хоча держава не промовила слово «цензура», люди усвідомлювали її фактичне запровадження.
Згідно з новим адміністративним та кримінальним законом від 5 березня, в Росії було оголошено сотні вироків у зв’язку з «дискредитацією збройних сил Російської Федерації».
Від початку війни росіян затримували та штрафували за вихід у громадські місця із табличкою «Не вбивай» чи за читання поезії російського поета-символіста Олександра Блока, чи за білу троянду в руках, що є символом антигітлерівської молодіжної групи в Мюнхені під час Другої світової війни.
З цензурою неминуче приходить самоцензура. Російський YouTubе канал 1420, який регулярно публікує відео з опитуваннями росіян щодо актуальних питань, нещодавно опублікував статистику відмов участі в опитуванні. Свою думку щодо НАТО погодилось висловити 23 росіяни, а 134 відмовилися відповідати. На прохання висловитися щодо президента України Володимира Зеленського 28 погодилися відповісти, а 124 відповіли «ні».
На запитання про цензуру в Росії відповіло 26 людей, а 95 вирішили не розголошувати свою думку.
