Військовий журналіст Юрій Бутусов – про ймовірність нападу Росії на Україну з території Криму, про перевагу «Байрактару» над російськими безпілотниками, про легендарні американські «Джавеліни» і про те, чим російська і українська армії зразка 2021 року відрізняються від тих, якими були сім років тому.
Росія продовжує стягувати війська до своїх західних кордонів і перекидати додаткові військові підрозділи в окупований Росією український Крим з центру Росії і навіть з-за Уралу. Численні відео військових ешелонів раз-у-раз миготять в інтернеті вже другий тиждень. І не тільки в інтернеті: на відміну від 2014 року, коли російська влада намагалася приховати факт концентрації своїх військ поблизу українського кордону, цього разу, здається, Кремль не проти похвалитися своїми мобілізаційними можливостями – кадри з танками та іншою технікою, що рухається на захід, показують в прайм-тайм по федеральних російських каналах.
Одночасно з перекиданням військ, яке міністр оборони РФ Сергій Шойгу у вівторок назвав «раптовою перевіркою боєготовності», знову загострилася ситуація на лінії розмежування на Донбасі між російськими гібридними силами і українською армією. Попри формально чинне перемир’я, обстріли відбуваються щодня і майже щодня на сході України знову гинуть люди.
США і країни ЄС закликають Москву і Київ «знизити напруженість». Росія відмахується від претензій на свою адресу і дзеркально звинувачує Україну в підготовці спроби захоплення непідконтрольних Києву територій Донбасу силовим шляхом. За словами Шойгу, Росія перекинула до західних кордонів дві армії і три з’єднання ПДВ «у відповідь на дії НАТО», яке «переміщує війська до кордонів європейської частини РФ і планує розмістити 40 тисяч військових і 15 тисяч одиниць озброєння і техніки, враховуючи стратегічну авіацію». У щорічних навчаннях НАТО DEFENDER-Europe з березня до червня цього року бере участь 28000 осіб, проте далеко не більшість з них будуть дислоковані в прикордонних з Росією районах. Оцінки чисельності російських військ поблизу українського кордону і в Криму досягають 40000, про що 12 квітня сказала прессекретарка президента України Володимира Зеленського Юлія Мендель.
Деякі західні політики, наприклад, заступник міністра закордонних справ Польщі, вже відкрито говорять про те, що «Росія готується до наступальних дій». Експерти поки висловлюються набагато обережніше, хоча і визнають, що концентрація російських сил поблизу кордонів України є рекордною за останні роки. З особливою тривогою вони стежать за перекиданням нових військ, наприклад, «псковських десантників», в анексований Росією український Крим – за однією з поширених в інтернеті версій, Росія може спробувати силовим шляхом вирішити проблему припиненого Україною водопостачання півострова, взявши під контроль Північно-Кримський канал.
Напруженість зростає і на морі: в рамках все тієї ж «контрольної перевірки боєготовності військ» в Чорне море направили 15 кораблів Каспійської флотилії. Частину з них, переважно десантні кораблі, помітили днями очевидці в акваторії Дону. Деякі судна цього флоту оснащені пусковим комплексом «Калібр» для запуску крилатих ракет – Росія вже обстрілювала цими ракетами з акваторії Каспію цілі в Сирії в 2015 році. США, в свою чергу, ще 9 квітня заявили про намір направити два військові кораблі в Чорне море – заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков назвав це «провокацією».
Разом з цим американські розвідувальні безпілотники RQ-4 Global Hawk продовжують польоти над Чорним морем, а в Києві за останні тижні кілька разів приземлялися військово-транспортні літаки армії США.
Радіо Свобода продовжує стежити за російською військовою активністю поблизу українських кордонів і в Криму. Минулого тижня Російська редакція Радіо Свобода попросила поділитися своїми міркуваннями незалежних розслідувачів, які здійснюють моніторинг пересування російських сил. Цього разу ситуацію аналізує військовий журналіст і експерт, головний редактор українського сайту «Цензор.нет» Юрій Бутусов. В інтерв’ю Радіо Свобода він розповідає, які сценарії дій Росії здаються найбільш імовірними, що стане ознакою швидкого початку нової російсько-української війни і чим нинішня ситуація відрізняється від ситуації 2014-2015 років, коли російські війська найбільш активно допомагали угрупованням «ДНР» і «ЛНР» протистояти українській армії.
«Це не 2014-й, зараз ситуація принципово інша»
– Які сили Росія накопичує поблизу східних кордонів України і в Криму, якщо проводити якісний, а не кількісний аналіз? Чи може такий аналіз підказати відповідь на запитання: це брязкання зброєю, підготовка до реальної повномасштабної військової операції чи щось ще, наприклад, підготовка до зміцнення всередині «ДНР» і «ЛНР»?
– По-перше, це військово-політична демонстрація для здійснення впливу на керівництво України, тиск з метою отримання певних політичних результатів. По-друге – це, безумовно, відпрацювання сценарію бойових дій. І по-третє – це демонстрація Заходу, що Росія буде слідувати в руслі Мінських угод тільки до тих пір, поки це не стосується деяких визначених самим Кремлем червоних ліній, тобто вони самі для себе визначили, що вони з Донбасу йти не будуть і з Криму теж. Іншими словами, Росія вважає, що будь-який прихід України на цю територію може відбуватися тільки на умовах РФ. І вони показують, що готові воювати за це, застосовувати силу, а будь-які міжнародні домовленості для них нічого не значать.
– Якщо говорити з військової точки зору, які формування з перекинутих Росією на захід звернули на себе вашу увагу? Чи можна порівняти цю ситуацію з гарячою фазою війни 2014-2015 років? Зараз Росія зосередила біля кордонів України вже більше сил, ніж було тоді?
– Ні, зараз сил на кордоні значно менше, ніж було зосереджено в 2014 році, але це ще не остаточне число. У самій Росії зараз ситуація принципово інша. У 2014 році російська армія провела, по суті, розгортання своїх ударних з'єднань на кордоні з Україною. Це вимагало певного часу, тому що у Росії, по суті, не було повністю боєготових військ для ведення наземних бойових дій, тобто вся армія вимагала доукомплектування, оперативні частини і з'єднання вимагали доукомплектування озброєнням, особовим складом. Вони були розгорнуті біля кордонів, проводили бойову підготовку, злагодження. Все це відбувалося протягом тривалого часу – не менше від 3-4 місяців до того моменту, як їх направляли на територію України для участі у військовій операції.
Зараз ситуація принципово інша. По-перше, в Росії з 2015 року відбувається військова реформа. Вона спрямована на посилення якісної складової збройних сил, конкретно для умов локальної війни, бойових дій проти України. Тому замість утримання недоукомплектованих військ, які потребують розгортання, російська армія перейшла до утримання великої кількості повнокомплектних, готових до негайних дій частин, які перебувають на більш високому рівні бойової готовності.
Наразі, починаючи з 2015 року, біля кордонів України на західному напрямку розгорнута в стані готовності до негайних дій 3-тя мотострілецька дивізія. Раніше на цьому місці була 23-тя мотострілецька бригада. Вони розгорнули її в дивізію. На східному напрямку, поблизу кордону безпосередньо з Донецькою і Луганською областями, в районі Новочеркаська, були військові польові табори, але розгорнутих військових з'єднань не було. Зараз в тому районі розгорнута посилена нова 150-та мотострілецька дивізія чотирьохполкового складу. Це ударне з'єднання, оснащене повністю новою бойовою технікою. З Камишина перекинуто до Феодосії ще одне з ударних з'єднань російських збройних сил, 56-та десантно-штурмова бригада. По суті, це ударне формування нового зразка: воно озброєне важкою бронетехнікою, тобто за назвою ця бригада «десантно-штурмова», а за озброєнням це вже фактично посилена мотострілецька бригада високої бойової готовності. Четверте з'єднання, яке зараз переміщають до України з Центрального військового округу, це 74-та мотострілецька бригада, той самий польовий табір під Воронежем в 250 кілометрах від українського кордону, який всі показували.
Ці чотири з'єднання, звичайно, самі по собі не можуть здійснити вторгнення з різних напрямків. У Криму є ще 126-та мотострілецька бригада берегової оборони та 810-та бригада морської піхоти у складі 22-го армійського корпусу, але ці сили з трьох різних напрямків не можуть проводити самостійно якихось широких наступальних операцій. Це великі, але не ті сили, якими можна самостійно здійснити операції на широкому фронті. При цьому Росія, на відміну від 2014 року, має набагато більшу кількість боєздатних оперативних резервів, і це серйозна проблема. Вони можуть досить швидко нарощувати свої сили, чого у них не було в 2014 році. Вони готуються саме до сценарію швидкого нарощування сил. Тому ситуація, звичайно, з 2014 року змінилася, і готовність до вторгнення на порядок вища. Інше питання, що наразі – тут вже починає діяти політичний чинник – я не бачу у Росії підстав для того, щоб атакувати прямо зараз, для цього у неї немає сприятливих політичних умов.
«Свідченням підготовки вторгнення буде перекидання оперативних резервів»
– Залишимо поки політичний фактор за дужками. Поява яких військ на цих численних відео очевидців буде сигналом про швидкий початок бойових дій? Якого елемента не вистачає?
– Бракує появи додаткових загальновійськових з'єднань. Росія має як боєготові сили і оперативні резерви в складі Західного, Південного військових округів, а також Центрального військового округу дві танкові дивізії (це 2-га танкова дивізія Західного військового округу, 90-та танкова дивізія Центрального військового округу), а також ще чотири механізовані дивізії Західного і Південного військових округів. Також у Росії є в стані високої бойової готовності у всіх чотирьох військових округах не менше за 13 мотострілкових бригад. Показником бойової готовності буде перекидання повітряно-десантних військ, чотирьох дивізій і ще трьох бригад, крім 56-ї, яка вже перебуває в Криму. Коли почнеться перекидання цих сил, оперативних резервів, що вимагає значного часу і значних логістичних рішень – створення нових польових таборів, створення складів і запасів постачання під ці з’єднання, нарешті, саме перекидання, а це десятки залізничних ешелонів, – як тільки це станеться, ми дійсно побачимо підготовку до реального вторгнення великими силами. На цей момент оперативні резерви Західного і Південного військових округів до кордону України не перекинуті. Навіть 74-та бригада, перекинута з Центрального військового округу, вона одна, а це далеко не найсильніше з'єднання. Тому потрібно спостерігати за обстановкою в цілому. На цей момент Західний і Південний військові округи проводять бойову підготовку в місцях постійної дислокації і не перекидаються безпосередньо до кордонів.
Але, безумовно, противник, РФ, демонструє, що таке перекидання може бути здійснене в будь-який момент, тобто вони проводять так звану перевірку боєготовності. У зв'язку з цим у всіх ударних військових з'єднаннях проводяться фактичні навчання, які сигналізують про підвищення рівня боєготовності, – роздані боєприпаси, всі предмети постачання, паливо. Наступний крок – це завантаження і відбування ешелонами. Але ми повинні розуміти, що будь-яке розгортання не відбувається після клацання пальців. Воно вимагає часу. У наш час це, звичайно, вже не місяці, але це і не один день, і не два, і не три. Перекидання дивізії вимагає багатьох десятків ешелонів. Тому, в принципі, ми досить чітко бачимо, що відбувається навколо кордонів України. Раптовим таке зосередження бути не може.
– Якими можуть бути сценарії подальшого розвитку подій?
– Найбільш логічний очікуваний варіант, з моєї точки зору, – це військова операція в рамках Донецької і Луганської областей, яка повинна будуватися саме на нинішній лінії фронту, з метою змінити сприятливу для противника лінію фронту на Донбасі. Зараз конфігурація фронту для російського командування в оперативному плані є великою загрозою. Якщо говорити про поєднання військових і політичних чинників, Росія, безумовно, значно зміцнила б свою позицію, якби посунула лінію фронту кілометрів на 20 вперед від Донецька і Горлівки. Тому противник, звичайно, в цьому зацікавлений і, безумовно, у нього є причини не тільки політичного характеру. На самому Донбасі підготовку до такої операції набагато легше замаскувати, до того ж, можна фактично не брати на себе відповідальність за перехід військ. Все це можна зробити досить обмеженими силами. Для цього не потрібно перевозити всю російську армію або навіть половину. Для ведення операції такого обмеженого масштабу досить раптового розгортання двох-трьох російських дивізій, можливо, посилених іншими частинами і з'єднаннями, тобто все це можна зробити силами одного Південного військового округу, посиленого повітряно-десантними військами, більш мобільними, які можна набагато швидше зосередити на необхідних операційних напрямках.
«У маневреній війні українській армії буде важко»
– І тут ми переходимо до української армії, яка має цій операції протистояти, якщо вона почнеться. Часто можна почути, що українська армія «вже не та, що була в 2014 році». А яка вона? І як ці сили співвідносяться з російськими в цьому потенційному протистоянні?
– Українська армія має в зоні ООС еквівалент близько 8-10 бригад наземних сил. В українській армії не відбувається, на жаль, структурних реформ, тому в маневреній війні їй буде важко. Ми поступаємося російської армії озброєнням і бойовою технікою. З іншого боку, українська армія перевершує противника в мотивації, оскільки пояснити російським контрактникам, чому потрібно наступати кудись, ризикувати своєю головою, буде досить проблематично. Це буде ще одна «захована війна». І ми бачимо, що для цієї «захованої війни» в Росії, саме в армії, гострого бажання йти вперед або якоїсь публічної мотивації немає, як би не лютували російські засоби масової пропаганди. В Україні у нас великі проблеми з озброєнням, технікою, укомплектованістю. Проблеми укомплектованості будуть вирішені, оскільки у нас є велика кількість резервістів, але у нас є проблеми, що не усуваються зараз керівництвом країни: це озброєння і особливо боєприпаси. В цілому ці питання теж можуть бути вирішені, оскільки Україна має зараз більш високий рівень взаємодії з країнами НАТО, країнами Європи. І ми маємо відкриті можливості постачання і закупівлі озброєнь. Це все, звичайно, вимагає часу, але ці питання можуть бути вирішені, тому можна сказати, що українська армія готова до зіткнення. У Росії не буде легкої прогулянки, вони це прекрасно розуміють. Вони прекрасно розуміють, що дії на Донбасі не залишаться для них непокараними, що буде опір і втрати будуть з обох сторін.
– До питання про взаємодію з країнами НАТО. Ще одне слово, яке ми всі ці роки часто чуємо в контексті російсько-українського військового протистояння, – «Джавелін». Чи мають українські війська в прифронтовій зоні ці американські протитанкові ракетні комплекси? Чи навчений персонал працювати з ними? Чи можуть вони вплинути на розподіл сил в разі активізації конфлікту?
– За умовами угоди зі США, в зоні бойових дій «Джавелін» ми не зберігаємо. Але в разі початку бойових дій та перша партія, яку нам передали як американську військову допомогу, безумовно, буде туди направлена і її можна буде застосувати в бою. Підготовка до застосування «Джавелінів» ведеться, відбуваються навчання з ними. В принципі, слава Богу, ця зброя досить проста в застосуванні, вона діє за принципом «вистрілив і забув». Є і другий контракт, який уклала Україна, вже закупивши нові ракети для «Джавелінів». Зараз він виконується, найближчим часом вже повинні початися поставки нових ракет, які спеціально виготовляються для України в США. Це кілька сотень ракет, їх не так багато.
Фронт досить великий, і я б сказав, що більш значущим чинником, ніж «Джавеліни», буде застосування більш масових керованих ракет – це «Стугна» і «Корсар», які у нас можуть застосовуватися без будь-яких обмежень, яких у нас у військах в рази більше, ніж «Джавелінів», і які вже застосовуються на Донбасі. Тому «Джавеліни» швидше будуть якісним посиленням наших «Стугн» та «Корсарів». Це, мабуть, єдина сфера озброєнь, де Україна може сказати, що провела досить серйозну підготовку і їй є чим відповісти на російський наступ. Російська бронетехніка навіть в дуже великій кількості буде зустрінута на гідному рівні, якщо буде, звичайно, правильно організована тактика, якщо все це вчасно буде передано у війська. Протитанковими керованими ракетами наша армія зараз забезпечена, можливо, не в тому обсязі, який обумовлений сучасними вимогами і рівнем загрози, але це велика кількість ракет. Йдеться про багато тисяч. І, безумовно, застосування ПТРК «Стугна», «Корсар» і «Джавелін» просто паралізує і знищить будь-яку масовану російську атаку за допомогою бронетехніки.
– Ми бачимо у відкритих джерелах, що впродовж останніх тижнів у Києві кілька разів приземлялися американські військово-транспортні літаки «Геркулес», які вилітали з Німеччини. Ми можемо тільки спекулювати і гадати, але що в них може бути? Що вони могли привезти, на ваш погляд?
– Я думаю, що йдуть поставки необхідного спорядження, екіпіровки. Йдеться про прискорення і виконання деяких контрактів щодо поставок різних військових матеріалів. Якщо загроза російського вторгнення почне перетворюватися в реальність, поставки будуть на порядок більші. Загалом це наші союзники і демонструють. Безумовно, ці польоти «Геркулесів» – не випадковість, це демонстрація для Росії існування вже зараз реального повітряного сполучення між Україною та базами НАТО.
«Перемагає армія, а не зброя»
– Коли ми з вами розмовляли в жовтні про ситуацію в Нагірному Карабаху, ви згадували важливість фактора сучасних дронів для отримання переваги у війні. Ми знаємо, що Україна купує у Туреччини ті ж дрони «Байрактар», які були використані Азербайджаном в Карабасі і фактично принесли йому перемогу в цьому конфлікті. Чи може Україна в разі загострення використовувати «Байрактари» проти російських військ?
– Перемагає все-таки завжди армія, а не зброя. Застосування «Байрактарів» в Карабасі було ефективним, тому що була продумана правильна тактика і система бойового застосування. Це було комплексне рішення. Це не просто «літав сам по собі кудись один безпілотник»: була система розвідки, система управління, була продумана тактика, як застосовувати, де, яким чином обходити загрозу і знижувати загрозу з боку засобів ППО, яким чином придушувати засоби ППО. У міру того, як весь цей складний вузол питань бойового управління вирішувався в комплексі, ми почали бачити кадри знищення вірменської техніки, які облетіли весь світ.
Питання тактики – це питання можна вирішити. Українська армія має достатній інтелектуальний рівень для того, щоб використовувати сучасну тактику. В цілому значення «Байрактару» – перш за все в тому, що вони оснащені американсько-канадською оптико-локаційною станцією Wescam MX-15 виробництва компанії L3Harris. Це головна зброя війни в Карабасі, а «Байрактар» – просто платформа для цієї зброї. Ця камера і є та система, яка є «гейм ченджером», це далекобійний засіб огляду, цілевказівки, наведення, що дає повну ситуаційну обізнаність в радіусі 20 кілометрів. При цьому «Байрактар» – це платформа, яку набагато складніше зафіксувати засобам ППО, тому спостереження ведеться досить приховано.
Безумовно, якщо буде маневрена війна, якщо ми проводимо правильну всебічну радіоелектронну розвідку засобів ППО противника, то, звичайно, «Байрактари» можуть зробити такий же спустошливий вплив на наступаючі колони російської армії, як ми бачили в Карабасі. У Карабасі було показано, що засоби ППО російського і радянського виробництва, які не оснащені такою ж ефективною оптико-локаційною станцією, яка встановлена на «Байрактарах», можуть уражатися далекобійною керованою зброєю з цих безпілотників, ці ППО разом з усією наземною бойовою технікою стають просто мішенями.
– У Росії є подібні дрони?
– У Росії подібних дронів немає. Росія зараз заявила про те, що вона приймає на озброєння кілька ударних безпілотників, але у Росії немає поки таких станцій, як Wescam МХ-15. Ця камера вже давно стоїть на озброєнні в США, 10 років. Зараз там вже нові технології, але це добре обкатаний в серійному виробництві прицільно-навігаційний комплекс. Крім того, на «Байрактарах» стоїть перешкодозахищена система зв’язку американської компанії Viasat, яка дуже стійка до засобів радіоелектронної боротьби, дає дуже хорошу якість зображення, робить систему управління стійкою. У Росії немає подібних високоякісних систем зв'язку.
Що стосується російської керованої зброї, використовуваної безпілотниками, ми не знаємо її характеристик, але, в принципі, ці характеристики можуть бути аналогічними до зброї «Байрактарів». Сама по собі керована зброя у російській армії є, це не ноу-хау... «Байрактар» – це просто, можна сказати, більш дешева версія американських безпілотників Predator, які закупила Туреччина і на основі яких зробила свій безпілотник. Керована зброя у Росії є, а ось пов'язати в комплексі оптико-локаційну станцію виявлення з лазерним далекоміром, пов'язати це з перешкодостійкою далекобійною системою зв'язку та з керованою зброєю – ось це дійсно технологічний виклик. Поки у Росії таких систем не було, в усякому разі, ні в яких збройних конфліктах такі системи Росія продемонструвати поки не змогла.
«За бойовою підготовкою Росія на покоління відстає від НАТО»
– Якщо вже ми повернулися до російської армії: як ви думаєте, чи відбулися якісь якісні зміни в російських збройних силах за рахунок їхньої участі в конфліктах в Сирії, Лівії та інших країнах з 2015 року і до цього дня?
– Якісні зміни, безумовно, відбулися – Росія удосконалювала і ухвалила військову доктрину, ухвалена ціла низка документів планування, які спрямовані саме на ведення локальних воєн як біля своїх кордонів, так і у всьому світі. У російській армії почалися якісні реформи, які спрямовані на підвищення боєготовності військ. Раніше, як ми знаємо, радянська доктрина завжди передбачала мобілізаційну модель армії, тобто в разі війни вона мала розгортатися тільки в загрозливий період, а потім доукомплектовуватись. Це завжди приводило до великих проблем у боєготовності і в забезпеченні. Зараз це більш професійна модель. Ми бачимо, що Росія перейшла на утримання батальйонних тактичних груп в наземних військах постійної готовності. Цього не було в 2014 році. Це прямий результат військової реформи після початку війни в Україні. І зрозуміло, що все це робиться проти України з прицілом на широкомасштабну військову операцію.
Реформа армії в Росії проходить, але, безумовно, Росія не може проводити реформи настільки масштабно, настільки системно, як це робиться в арміях НАТО. За системами озброєння, за організацією, за бойовою підготовкою Росія на покоління відстає від НАТО, і в багатьох питаннях, в принципі, цей розрив навіть не скорочується. Тому НАТО має наразі і абсолютну технологічну, і кількісну перевагу. Фактично в Росії на озброєнні наразі в бойовому складі не менше від трьох тисяч танків, близько 2-2,2 тисячі бойових машин. Це не тільки менше, ніж в НАТО, але і якість цих танків взагалі не можна порівняти, половина російських танків – це взагалі ще Радянський Союз, це техніка того ж покоління, що і та, яка стоїть на озброєнні в Україні. Половина танків в Росії – більше нових типів, але за бойовими характеристиками вони не порівнянні з машинами НАТО, значно поступаючись їм у захищеності, у ситуаційній обізнаності, у системах управління, у прицілах, загалом у багатьох факторах, а зараз – ще й у системах активного захисту, якими натовські танки активно оснащуються.
«Шансів перемогти у великій війні у Росії немає»
– Серед можливих сценаріїв нової війни часто називається наступ російських військ з Криму, куди, як ми бачимо, в рамках «контрольної перевірки» зараз також перекидаються війська, нібито з метою взяти під свій контроль Північно-Кримський канал і відновити поставки води в Крим з Дніпра або якимось іншим чином вирішити водну проблему. Як ви оцінюєте ймовірність такого сценарію?
– Бойові дії за межами операції Об'єднаних сил – це досить проблемне завдання для російської армії, оскільки це вимагає відкритого військового вторгнення, тобто відкритого оголошення війни, яка буде вестися невизначений час, однозначно призведе до втручання союзників України і до різкого посилення її міжнародних позицій, до різкого удару санкціями і іншими обмеженнями по позиціях Росії. Це викличе посилення поставок озброєння в ЗСУ. По суті, Росія перейде в режим міжнародної ізоляції. Вже зараз ми бачимо різке засудження Росії з боку не тільки США, але навіть Франції та Німеччини. Це означає, що доведеться відкинути думку ОБСЄ. Це міжнародна ізоляція і реальна «холодна» війна, причому за багатьма параметрами далі більш жорстка, ніж була між Заходом і СРСР. Я думаю, що це зона ризику і невизначеності, і не бачу зараз передумов для того, щоб Росія наступала з Криму. В такому випадку їй потрібно одночасно для розтягування українських сил заходити ще й на північ-схід України, проводити операцію і йти вже і зі сходу, тобто це велика повномасштабна війна, шансів в якій перемогти насправді у Росії немає. Вона може захопити якусь територію, окупувати ще якусь частину, але вести цю війну – це буде просто руйнування для економіки РФ, тому що розрив відносин із Заходом паралізує Росію. Незважаючи ні на що, Росія, як і раніше, набагато більше зав’язана на країни Заходу, ніж Радянський Союз. СРСР був набагато стійкішою економічною системою автократичного зразка, тобто замкнутою, здатною і спеціально розрахованою на автономні дії. Росія набагато інтегрованіша в ситуацію в світі, в світові ринки, в міжнародні відносини, в фінансову систему, в технологічні рішення, все це матиме для Росії катастрофічні наслідки.
– Ми говоримо про російську та українську армії. Чи варто оцінювати також безпосередньо «війська» угруповання «ДНР» і «ЛНР» з одного боку і українські добровольчі батальйони, яких було в надлишку в 2014 році, – з іншого?
– Насправді українські добровольчі батальйони були, по суті, структурною частиною Збройних сил. Вони не були чимось самостійним і самодостатніми, тобто вони завжди були частиною українського опору. Тому я б не оцінював це як самостійний фактор, який має якесь самостійне, особливе від армії військове значення. Такого не було ніколи. Вони завжди були просто ще одним інструментом мобілізації суспільства для війни.
– А безпосередньо сили проросійських бойовиків?
– Вони ніколи не були і не є самостійними. Це просто складова частина 8-ї загальновійськової армії Південного військового округу Росії. Зараз це такі частини «з охорони передової», вони ведуть позиційні бої. Вони не здатні ні до яких масштабних наступальних операцій навіть рівня роти, не підготовлені, не оптимізовані для цього. Їхня мета – просто тримати позиції, охороняти рубежі розгортання для російських військ.
