ЛЬВІВ ‒ Львівська національна чоловіча хорова капела «Дударик» щочетверга на YouTube презентує українську пісню, яку поцупила Росія і видає, як «російську культуру». У рамках проєкту «Прийняття» митці виконають в оригінальному звучанні понад двадцять пісень, украдених росіянами в різні роки. Зібрані від проєкту гроші, колектив віддає на потреби Збройних сил України.
Капела «Дударик» розпочала проєкт з презентації пісні «Знамено», музику до якої написав Володимир Івасюк на слова Олеся Гончара. Ця пісня вперше прозвучала у 1974 році у виставі театру імені Марії Заньковецької у Львові «Прапороносці». І на прем’єрі були присутні автори пісні.
Музика Івасюка до вистави у радянський час змінила її сприйняття і це стало подією у театральному житті. Обоє українських митців були «денацифіковані», наголошують у капелі «Дударик», а тому і вирішили нагадати про пісню і відродити її.
Нещодавно колектив поширив другу пісню у проєкті «Прийняття» ‒ «Любо братці, любо…», яка стала славнем світового анархізму, яку привласнила Росія і подає, як російську пісню. Хоча, за твердженням музикознавців, в оригіналі пісня звучала українською мовою і була відомою у часи визвольних змагань 1917‒1921 років.
Загалом «Дударик» на сьогодні записав вісім пісень, поцуплених в українців Росією у різні роки.
«Є ще одна махновська пісня, окрім «Любо, брате, любо», «Ех, яблучко». Чомусь у нас ці пісні не вельми популярні, можливо тому, що Махно був своєрідний антигерой. Ми вболіваємо за УНР, Симона Петлюру, але, маю таке враження, що ці дві особистості в історії, не знайшли у ті часи політики спільної мови, не порозумілися.
Ми виконуємо українські пісні, які вкрадені росіянамиДмитро Кацал
Є українська пісня «Розпрощався стрілець зі своєю ріднею» (російський украдений варіант «он вышел родом из народа»). «Повстань, повстань, народе мій» ‒ українська пісня в оригіналі, а російська пропаганда роками використовує, як марш «Священная война» чи «Вставай, страна, огромная». У нас стрілецьких пісень є два повних томи, повстанських ‒ том. У росіян, в принципі, немає нічого. Це зрозуміло, що вони крали, змінювали слова, робили це для мотивації, підтримки бойового духу, швиденько-швиденько, як все інше, було Росією поцуплено. Ми виконуємо українські пісні, які вкрадені росіянами, у сучасному трактуванні і аранжуванні», ‒ каже керівник хорової капели «Дударик» Дмитро Кацал.
А ще у репертуарі колективу є відома пісня «Ой, мороз, мороз», яку у Росії вважають «російською народною». Хоча вона була популярною в Україні, на Вінниччині, ще на початку ХХ століття. Українці співали її задовго до того, як росіяни, змінивши текст. Спершу хористам було складно братись за цю пісню, яку роками використовувала російська пропаганда, але заспівавши українською, відчули її красу. Тобто, виконавці мусять прийняти ці пісні і звідти назва проєкту ‒ «Прийняття».
Мусимо показувати, що Росія нічого свого не мала і крала в чужихНазар Лозинський
«Пісня «Ой мороз, мороз» мені найбільше сподобалася. Я виконую соло. Вона дуже гарна. Росіяни просто змінили текст. А українською, автоматично, вона звучить гарно, співається, а для вуха це, як мед. Душа радіє і співає. Сьогодні, особливо, у час повномасштабної війни Росії проти України, мусимо показувати, що Росія нічого свого не мала і крала в чужих. Ми це бачимо наочно під час війни і всі ці пісні, які вважають в Росії «своїми», маса імен українських композиторів, яких Росія вважає «своїми», це були українські люди, зросійщені, захоплені у різні періоди. Люди повинні це знати», ‒ говорить вокаліст капели «Дударик» Назар Лозинський.
Традиція існує давно
Першоджерелом пісні вважається збірник, де вона була вперше опублікована. Наприклад, українська пісня «Друже Ковалю» написана українським повстанцем у 1949 році. У Росії на початку 1980-х років з’явилась «білогвардійська пісня» «Поручик Голіцин». І довкола російської версії є чимало різних інтерпретацій.
Понад двадцять пісень, відомих у Росії, але в вкрадених в українців, увійдуть у проєкт капели «Дударик».
Відбувалась і продовжується тотальна експлуатація вкраденої української культуриДмитро Кацал
«Для нас, українців, це як робота з осиротілими дітьми. Ніби діти як діти, але їм чогось не вистачає і треба себе переналаштувати, щоб сприймати, як своїх дітей. Так і ці пісні. Вони з особливими потребами, бо були у росіян на службі пропаганди. Хто від Другої світової війни, а хто і 200 років. Роками ментально українець сприймає, що це є російська музика, то тепер йому треба переосмислити і прийняти. У російському варіанті ці пісні в іншій подачі, розгульній, розв’язній, невихованій. Відбувалась і продовжується тотальна експлуатація вкраденої української культури. Кубанський хор десь на 50% складається з української музики, яку вони переводять на російський манер. Українські пісні у російській інтерпретації є безсилим свідченням мерзенного злочину», ‒ наголосив Дмитро Кацал.
Музикознавець Стефанія Олійник зауважує, що в Росії існує багатовікова традиція поцуплення української культури. Українських композиторів Максима Березовського і Дмитра Бортнянського, обоє з міста Глухів, які творили на межі XVIII-XIX століть, в Росії називають російськими.
«Традиція крадіжок Росією триває, починаючи від церковного співу, періоду класицизму, бароко, кращих українських композиторів Бортнянського і Березовського. Талановитих дітей забирали в Петербурзьку співацьку капелу і там вони мали працювати на потреби двору. Дмитро Бортнянський 10 років вчився в Італії. Львівська опера поставила дві прем’єри творів Дмитра Бортнянського.
Певна стратегія культурної політики ‒ повертати привласнені іменаСтефанія Олійник
Це теж певна стратегія культурної політики ‒ повертати привласнені імена, позиціонувати їх правильно. Амадея Моцарта знають всі, а Дмитра Бортнянського, його сучасника, мало хто знає. А він написав 6 опер. Два рукописи збережені у нас, а і 4 є в архівах Росії. Культура, як протидія пропаганди. Скільки нам ще треба дослідити імен творів, партитур, щоб самим собі розуміти, передусім, український спадок. Це багатовікова історія Росії, щоб творити собі бренд культурної нації, привласнювати найкращі чужі здобутки», ‒ каже Стефанія Олійник.
Сьогодні культурний фронт є дуже дієвим способом боротьби з російською пропагандою, вважають учасники капели «Дударик».