У СРСР величезні ресурси витрачалися на те, щоб так звана «радянська людина» отримувала лише ту інформацію, яку поширюють керівні органи Комуністичної партії, або ж яка пройшла цензуру і була погоджена для поширення. Це у подальшому стало однією із причин розвалу СРСР, оскільки реальність, у якій жили люди, разюче відрізнялася від того, що розповідала газета «Правда», а потім і радянське телебачення.
Вибудовувати «залізну завісу» між собою і Заходом (своїм союзником у боротьбі із нацизмом), перекривати будь-яке надходження альтернативної інформації, Радянський Союз розпочав одразу після завершення Другої світової війни і утворення так званого «соціалістичного табору».
Єдиною можливим способом дізнатися щось інше, аніж пишуть у радянських газетах, стало намагання зловити на радіоприймачі хвилі закордонних радіостанцій. Радянські люди, потайки, у себе вдома, тихенько слухали ці «західні голоси», і чи не найголовнішим із них було Радіо Свобода. Ці «голоси глушили» усіма можливими методами, а за їхнє слухання можна було потрапити «на олівець» до КҐБ, а то і втратити свободу.
Репресивний режим у тогочасній Україні був одним із найжорстокіших в усьому СРСР. І коли з'явилася Українська редакція Радіо Свобода (на той час Радіо Визволення), то завдяки їй українці могли дізнатися правду, дізнатися про Голодомор, репресії, переслідування поетів, письменників, усіх інакомислячих – дисидентів.
«Брати і сестри! Українці! Ми живемо за кордоном, але наші серця і думки завжди з вами. Жодна «залізна завіса» не розділить нас і не стане цьому на перешкоді» – цими словами розпочиналася перша передача Української редакції Радіо Свобода 16 серпня 1954 року. Тоді Радіо Свобода працювало із Мюнхена.
- Від самого початку Кремль (тоді осередок радянської, а тепер російської влади) звинувачує Радіо Свобода у «виробництві пропаганди», «підтримці націоналізму», «поширенні брехні», «просування імперіалістичних інтересів США».
- Журналістів та кореспондентів Радіо Свобода Москва називала «агентами ЦРУ» і «руйнівниками СРСР», а сьогодні – «іноземними агентами».
- Попри це, Українська редакція Радіо Свобода, від початку створення є засобом масової інформації, місія якого ( як і усієї незалежної медіакорпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (РВЄ/РС)) полягає «у просуванні демократичних цінностей та інститутів, а також утвердженні прав людини».
- У 1991 році Українську службу Радіо Свобода очолив Роман Купчинський. Він заснував перше бюро у Києві, розбудував кореспондентську мережу в Україні та за кордоном.
Оглядач Віталій Портников згадує, як він сам слухав Радіо Свобода ще за часів СРСР і так описує їхнє значення.
« Українська служба – о, це був ворог №1 радянської пропаганди. Програми української і російської служби Радіо Свобода невпинно «глушилися», щоб громадяни найщасливішої держави у світі не мали можливості дізнатися, що у цьому світі та в їхній власній країні відбувається.
«Прориватися» скрізь глушилки – це було справжнє мистецтво, слухати таким чином новини чи тематичні програми – справжнім випробуванням для нервової системи. Але ж ми все одно слухали, бо у нас не було вибору. Залишатися у полоні радянської брехні означало не просто втратити політичні й моральні орієнтири. Це означало ще й погодитися з тим, що мерзотники у Кремлі мають вирішувати, яку інформацію тобі споживати, які книжки читати, про що думати…»
Дослідження про те як КҐБ та радянський режим боровся із Радіо Свобода загалом, і Українську редакцію зокрема, зробила журналістка Софія Середа (тепер журналістка і ведуча Української правди).
Фільм «Підірвати Свободу» про боротьбу СРСР із «ворожими голосами» Радіо Свобода створили журналісти Руслан Тарасов і Дмитро Джулай.
Стеження, провокації, дискредитація, фейки і навіть терористичні акти ‒ це все довелося пережити українській редакції Радіо Свобода під час «Холодної війни». В основу фільму лягла історія пошуку організаторів та виконавців теракту, який стався в мюнхенському офісі Радіо Свобода 1981-го року.
У 2014 році, до 60-ліття Української редакції, Радіо Свобода підготувало дослідження з історії служби – перше такого роду серед понад двох десятків національних служб незалежної міжнародної мультимедійної корпорації Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода (РВЄ/РС).
Тоді журналістка Української редакції Олена Ремовська (із жовтня 2021 року – ведуча проєкту «Полюси» на Першому каналі Суспільного мовлення) опрацювала архіви редакції, дослідження про історію мовлення часів Холодної війни, поспілкувалася із колишніми та нинішніми співробітниками, а також дисидентами, чиє життя тісно перепліталося із діяльністю Української редакції Радіо Свобода у часи Радянського Союзу.
Це все увійшло в книжку про роботу Радіо Свобода для України.
Завантажити книгу в форматі PDF можна за посиланням
З початку двохтисячних Радіо Свобода поступово почало перетворюватися на мультимедійне медіа: від бабін із плівкою до онлайн-стрімів в інтернеті.
Більше про Радіо Свобода загалом і Української редакції зокрема читайте тут ІСТОРІЯ РАДІО СВОБОДА
Українська редакція Радіо Свобода: інформація, яка «руйнувала» СРСР
Роман Купчинський: людина, яка творила історію
«Особливо було цікаво знати, що таке дисидентський рух» – Ліна Гвать
#ВірніСвободі. Історії людей, які працюють на Радіо Свобода десятиліттями
Із архіву Радіо Свобода: повідомлення про Чорнобильську катастрофу (1986 рік)
Радіо Свобода – 70. Коротко про головне
«Вона бачила в цьому свій обов’язок перед Україною»: пам’яті ведучої Радіо Свобода Ганни Бойчук-Щепко
Людина з майбутнього. Пам’яті журналіста і публіциста Івана Гватя
