Коли чеські виборці підуть на дільниці цього вікенду, багато хто побоюється, що країна може відійти від проєвропейського курсу, позбавивши Україну одного з найвідданіших союзників у її боротьбі проти російської повномасштабної агресії, яка триває вже майже чотири роки.

Більшість опитувань показують, що мільярдер Андрей Бабіш і його популістська партія ANO переможуть на парламентських виборах 3-4 жовтня, набравши близько 30% голосів.

Це означає, що Бабіш буде змушений сформувати коаліційний уряд з маргінальними партіями, що наблизить країну до Угорщини Віктора Орбана та Словаччини Роберта Фіцо у їхньому ставленні до України, що може призвести до припинення допомоги Києву та зменшення ентузіазму щодо членства Чехії в західних інституціях.

Хоча Прага і не повністю погоджуватиметься з позицією Москви, вона може все голосніше заявляти про необхідність негайного припинення війни і досягнення миру – найімовірніше, на умовах Кремля.

Також можна очікувати менш жорсткої риторики щодо Китаю.

Політолог і виборчий аналітик Майкл Ешкрофт у своєму аналізі зазначив, що чехи можуть приєднатися до «тієї тенденції в Центральній і Східній Європі, яка, з точки зору Києва, є тривожною, з огляду на існуючу позицію урядів Угорщини та Словаччини, і нового президента Польщі, який набагато менш схильний захищати суверенітет України».

«Наслідки можуть включати ізоляцію України від західноєвропейських партнерів, перебої з постачанням військового спорядження та поглиблення розколу в альянсі», – додав він.

Так само, як і в Молдові, де під час виборів минулого вікенду була проведена масштабна російська дезінформаційна кампанія з метою відвернути виборців від проєвропейських партій, Кремль намагається скористатися зменшенням підтримки допомоги Україні, що сприяло поверненню Бабіша на велику політичну арену.

Чеська дослідницька група виявила майже 300 анонімних акаунтів у TikTok, метою яких було поширення проросійських наративів та підтримка радикальних партій в останні тижні передвиборчої кампанії.

Центр досліджень онлайн-ризиків у своїй заяві від 28 вересня зазначив, що чеські акаунти в TikTok, які мають мільйони підписників, «систематично поширюють проросійську пропаганду та підтримують антисистемні партії шляхом маніпулювання алгоритмами».

Центр додав, що акаунти не пов’язані з однією політичною структурою, а натомість «поєднують підтримку кількох антисистемних партій одночасно».

«Сукупне охоплення цих акаунтів становить від 5 до 9 мільйонів переглядів на тиждень, що більше, ніж сукупна кількість офіційних акаунтів лідерів найбільших чеських політичних партій у TikTok», – повідомив центр.

Варіанти коаліції

Аналітики кажуть, що зараз головне, на що слід звернути увагу – це те, які партії отримають достатньо голосів, щоб увійти до парламенту, оскільки Бабішу, ймовірно, знадобиться коаліція для утворення уряду.

Spolu («Разом»), альянс правоцентристських партій, до якого входять «громадянські демократи» чинного прем'єр-міністра Петера Фіали, має близько 20 відсотків голосів, тоді як інші партії нинішнього прозахідного коаліційного уряду Stan («Мери та незалежні») та «Пірати», за прогнозами, отримають по 10-12 відсотків кожна.

Всі ці партії заявили, що не зацікавлені в укладенні коаліції з ANO або навіть у підтримці її голосами для ухвалення законів як однопартійного уряду меншості.

Але це передвиборчі розмови, і після голосування ситуація може змінитися, особливо на тлі зростаючих побоювань, що більш радикальні альтернативні коаліції можуть зірвати прозахідний курс Чеської Республіки. Як молодші партнери по коаліції, вони можуть вимагати ключових посад у Міністерстві закордонних справ та Міністерстві оборони.

По-друге, в нинішньому уряді, зокрема в «Громадянській демократичній партії», є фракції, які поділяють політичні позиції ANO – вони підтримують членство в НАТО, але слабше ставляться до членства в ЄС і виступають проти введення євро та політики Брюсселю, як-от обов'язкові квоти на прийом біженців і європейського зеленого курсу.

Але ця центральноєвропейська країна також може зазнати радикальних змін, якщо Бабіш об'єднається з будь-якою з нинішніх опозиційних партій, які є більш радикальними, ніж ANO.

Серед них – ультраправа партія SPD, яка набирає понад 10% голосів, а також менша ультраправа партія AUTO («Мотористи за себе») та ультраліва партія Stacilo («Досить»), які, як очікується, подолають 5-відсотковий бар'єр, необхідний для отримання місць у парламенті.

Коаліція з будь-якою із них, ймовірно, призведе до реального зближення з Орбаном і Фіцо, які критикували допомогу Україні і також є в авангарді країн Європи, що продовжують купувати російську нафту і природний газ, незважаючи на повномасштабне вторгнення Москви в Україну в лютому 2022 року.

Ключовою фігурою в будь-якому розвитку подій після виборів є прозахідний президент Петр Павел, який відіграє важливу роль у формуванні уряду, а також у зовнішній політиці в цілому.

Павел, колишній високопоставлений генерал НАТО, чітко дав зрозуміти, що не допустить уряду, який надто відхилятиметься від західного курсу.

Постійна фігура

Бабіш був постійною фігурою в чеській політиці протягом останніх 15 років, спочатку обіймаючи посаду міністра фінансів і віцепрем'єр-міністра, а потім очолюючи країну з 2017-го до 2021 року, а також намагаючись стати президентом, але програв Павелу на виборах 2023 року.

Один з найбагатших людей країни, що володіє значними частками в агробізнесі та ЗМІ, його перебування в центрі уваги громадськості супроводжувалося судовими суперечками та звинуваченнями в конфлікті інтересів і шахрайстві з субсидіями ЄС.

Однак саме його бізнес-інтереси, на думку багатьох, можуть утримати його, а отже, і Чехію, на Заході, оскільки добрі відносини між Чехією та Францією, Німеччиною й Австрією, а також постійний приплив сільськогосподарського фінансування ЄС є важливішими за все, що можуть запропонувати Пекін і Москва.

В останні роки Бабіш обрав більш популістський курс і був одним із творців найбільшої популістської сили на континенті, «Патріотів Європи» – політичного об'єднання, до якого також входять партія Орбана «Фідес», «Національний фронт» Марін Ле Пен у Франції, іспанська партія Vox та австрійська «Партія свободи». Він також висловив підтримку партії Фіцо Smer, хоча вона офіційно не входить до альянсу «Патріоти Європи».

Виступаючи проти всього, що пов'язано з Брюсселем, екологічним рухом та імміграцією, вони також знайдуть співчутливих слухачів за межами Центральної Європи, де праві популісти різних відтінків набирають популярності або перебувають при владі в багатьох інших західних столицях.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Немає політичної волі діяти». Чому російська дезінформація процвітає у Чехії напередодні виборів?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Верховний суд Чехії заявив про «переконаність» у винуватості експрем’єра Бабіша в справі про махінації

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україні в рамках чеської ініціативи за цей рік доставили мільйон боєприпасів – Фіала

Справи Німеччини проти українських громадян, яких вона підозрює у вибухах, що пошкодили газопроводи «Північний потік», очікує нове випробування в залі суду, після низки юридичних та політичних невдач. Чергове судове засідання має відбутися 23 жовтня у в’язниці Болоньї на півночі Італії.

Підозрюваний, якого німецькі прокурори назвали Сергієм К., виграв апеляційний суд 15 жовтня, який заборонив його екстрадицію до Німеччини після арешту за європейським ордером під час відпочинку в Ріміні у серпні.

Справу повернули до Болоньї для нового розгляду. Сергій К. відкидає звинувачення і каже, що на момент підриву газогону був в Україні. Наразі неясно, чи буде рішення щодо його видачі вже 23 жовтня чи таких засідань в Італії буде більше.

Тим часом 17 жовтня польський суд ухвалив рішення про звільнення іншого українця – Володимира Ж., екстрадиції якого також домагалася Німеччина.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Я не підривав» – українець Журавльов, якого Німеччина підозрює в підриві «Північних потоків»

Німецькі прокурори стверджують, що ці чоловіки входили до складу групиРаніше три німецькі видання – Die Zeit, Süddeutsche Zeitung і ARD – повідомляли, що німецькі правоохоронці вважають, що встановили особи всіх учасників «диверсійної групи» і що всі вони – громадяни України. У розслідуванні видань йшлося про те, що попередньо Німеччина ідентифікувала сімох осіб, які здійснили підриви «Північних потоків» у 2022 році: це четверо водолазів, включно з однією жінкою – рекордсменкою України з глибоководних занурень. Також до групи входили фахівець із вибухівки, шкіпер і координатор. дайверів, які використали орендовану яхту для диверсії на газопроводах у 2022 році, через сім місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Екстрадиція Сергія К. була заблокована головним чином із процедурних причин. Його юридична команда вважає, що рішення у Варшаві зміцнить їхню позицію.

«Польський прецедент»

«Новизна полягає у польському прецеденті щодо нібито співучасника у тому самому злочині, який, я вважаю, обов’язково врахувати», – заявив адвокат Сергія К., Нікола Канестріні, у письмовому коментарі Радіо Свобода.

«Північний потік», контрольований переважно російською державною корпорацією «Газпром» і частково профінансований великими європейськими енергетичними компаніями, збудували для поставок російського газу безпосередньо до Німеччини, оминаючи транзитні держави, як-от Україна та Польща, чиї відносини з Москвою були напруженими.

Диверсія, яку підозрюють, та подальші витоки газу зробили трубопроводи непридатними для експлуатації. Німецькі прокурори не заявляли, що група діяла за наказом українського уряду чи інших державних органів, а Київ заперечує причетність.

Однак польський суд у своєму рішенні зазначив, що «особа, яку переслідують, якщо вона справді була виконавцем, має право на функціональний імунітет, який стосується його дій в інтересах української держави».

Функціональний імунітет – це юридичний термін, який означає захист від кримінального або цивільного переслідування за дії, вчинені посадовою особою під час виконання офіційних обов’язків (ред.).

Вищі польські посадовці відкрито виступили проти екстрадиції підозрюваного українця.

«Коли іноземний агресор бомбардує твою країну, ти маєш законне право завдавати ударів у відповідь, саботуючи здатність агресора фінансувати війну. Це називається самообороною», – написав міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський у соцмережах 17 жовтня.

«Акти війни»

Захист Канестріні побудований у схожому ключі.

«Захист нагадає про контекст воєнного стану в Україні та міжнародного збройного конфлікту, в якому нібито відбулися ці події, аргументуючи, що їх слід розглядати як акти війни, виконані за наказом вищого командування, які підпадають під функціональний імунітет», – наголосив він.

Крім того, ці дії, за словами адвоката, слід кваліфікувати як «політичні злочини», що виключають можливість екстрадиції.

Газопровід «Північний потік» давно був джерелом напруження у відносинах Німеччини з Польщею та Україною, які вважали його двосторонньою угодою між Берліном і Москвою, що ігнорує їхні інтереси.

У минулому Сікорський навіть порівнював цей проєкт із таємною угодою Ріббентропа-Молотова, за якою нацистська Німеччина та Радянський Союз поділили Польщу у 1939 році.

Німецькі чиновники обережно реагували на рішення судів про екстрадицію, наголошуючи, що не мають наміру втручатися у судові процеси.
Проте юридичні та політичні наслідки справ також викликали питання всередині самої Німеччини. Коментатори німецьких ЗМІ зазначають, що ці справи є незручними для уряду ФРН.

Депутат від партії канцлера Фрідріха Мерца (ХДС) Родеріх Кізеветтер заявив, що прокурори, ймовірно, припинять спроби екстрадиції, і додав, що він «цілком розуміє» рішення італійського та польського судів.

«Німеччина має проявити більше гідності щодо наших партнерів, особливо Польщі, та зосередитись на з’ясуванні помилкової й фатальної російської політики попередніх німецьких урядів. Помилкою було те, що «Північний потік» взагалі було побудовано», – написав він у X.

Його слова віддзеркалюють попередню заяву прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, який сказав, що проблема полягає «не в тому, що «Північний потік» підірвали, а в тому, що його побудували».

Саме того дня, коли Володимира Ж. звільнили у Польщі, ексканцлер Німеччини Герхард Шредер, який у 2005 році уклав угоду про початок будівництва трубопроводу разом із Путіним, давав свідчення перед регіональним парламентом у Німеччині.

81-річний Шредер заявив, що не шкодує про цей проєкт. «Росія хотіла продавати газ. Німеччина хотіла купувати газ», – сказав він.

Спочатку західні уряди звинувачували Росію у вибухах на трубопроводах, тоді як Москва відкидала ці обвинувачення і, натомість, покладала провину на США, Британію та Україну.

• Диверсію пояснював український розвідник, полковник Роман ЧервінськийРоман Червінський – колишній співробітник СБУ та ГУР, колишній начальник 5-го управління Департаменту контррозвідки СБУ, брав участь у низці спецоперацій, що провели українські силовики у період 2014–2021 років. Від квітня 2023 року Роман Червінський перебуває під слідством за різними звинуваченнями, довгий час утримувався в СІЗО., якого західна преса пов'язувала з підривом. Радіо Свобода розпитало його про ситуацію у прямому ефірі 1 жовтня 2025 року. Червінський зазначив, що «Північний потік» був одним із ключових джерел фінансування війни Росії проти України, і у випадку, якщо підрив скоїли українські військові, це слід розцінювати як легітимну військову ціль, а не кримінальний злочин.

Лідери країн Євросоюзу зберуться на саміт в Брюсселі 23 жовтня і за підсумками засідання доручать Єврокомісії підготувати юридичну пропозицію щодо використання 176 мільярдів євро заморожених російських державних активів для кредиту Україні – крок, який може покрити більшість фінансових потреб Києва протягом наступних трьох років.

Європейські дипломати, з якими поспілкувалося Радіо Свобода, вважають, що існує шанс узгодити всю схему до кінця року. Це допоможе заповнити фінансову прогалину, якщо Сполучені Штати більше не зможуть фінансувати Україну в тому ж обсязі, що й раніше.

Ідея полягає не в конфіскації російських активів, які в основному зберігаються у бельгійській фінансовій компанії Euroclear, а у випуску облігацій Єврокомісією під гарантії держав-членів ЄС, а також потенційно країн «Групи семи» (G7) та інших партнерів.

Отримані кошти надходитимуть Києву у 2026–2028 роках у вигляді так званого «репараційного кредиту», який Україна повинна буде повернути лише після того, як Росія виплатить репарації.

Загалом залишаються три питання, які ще потрібно узгодити і які обговорюватимуться найближчими тижнями.

По-перше, це юридичні аспекти, які переважно порушує країна-господар – Бельгія.

По-друге, дебати про те, на що саме Україна може витрачати ці кошти – переважно з ініціативи Франції.

І, нарешті, ширше питання: хто братиме участь, у якій формі та які ризики це тягне.

Занепокоєння Бельгії

Бельгія побоюється, що деякі неєвропейські країни – наприклад, Китай – можуть почати виводити свої державні кошти з Euroclear, остерігаючись, що їх можуть заморозити з політичних причин. Подібне занепокоєння висловлював і Європейський центральний банк (ЄЦБ).

Єврокомісія, однак, чітко заявила у своєму аналітичному документі, який бачили журналісти Радіо Свобода, що ці кроки не є конфіскацією, оскільки основна сума залишається недоторканною. Це одноразовий і тимчасовий захід.

Бельгія також непокоїться, що може опинитися зобов’язаною виплатити кошти самостійно, якщо Росія подасть позов і виграє суд. Навіть якщо це станеться через 20 чи 40 років, сума заморожених російських активів у Бельгії становить третину ВВП країни і стане непідйомною у разі судових спорів.

Водночас Єврокомісія наголошує, що рішення російських судів не мають юридичної сили в ЄС. Крім того, пропонується система двосторонніх гарантійвід держав-членів для Бельгії: кожна країна-член ЄС має взяти на себе зобовʼязання гарантувати відшкодувати відсоток кредиту, залежно від її ВВП.

Систему двосторонніх гарантій за пропозицією Єврокомісії мають замінити у 2028 році на гарантію від ЄС, коли набуде чинності новий довгостроковий бюджет Євросоюзу.

Як витрачати кошти?

Постає також питання, як саме Україна зможе використовувати приблизно 45 мільярдів євро (52 мільярди доларів) щороку.

«Одні держави наполягають на переважно «європейському» підході чи преференціях для європейської оборонної промисловості, – сказав один європейський дипломат неофіційно в розмові з Радіо Свобода, – Інші закликають бути обережними й залишати більше простору, щоб кошти могли покривати також інші потреби».

Франція – серед країн, які наполягають, щоб гроші передусім спрямовувалися на оборонні закупівлі в Європі, аби в довгостроковій перспективі, навіть після завершення війни, Європа могла підтримувати українську армію.

«Інакше ми ризикуємо потрапити в замкнене коло: ми купуємо зброю там, де є запаси – у країнах, які не перебувають під загрозою, як-от США чи Південна Корея, – а потім запитуємо, чому наша промисловість не може забезпечити постачання. Звісно, якщо ми купуємо в інших, вони не отримують контрактів, не відкривають нові виробничі лінії для України», – пояснив позицію Франції дипломат, не уповноважений давати офіційні коментарі ЗМІ.

Дипломат з іншої країни наполіг, що «абсолютно критично», аби країни ЄС не накладали занадто багато обмежень на те, як Україна може використовувати цей кредит.

«Надмірна кількість суто «європейських» умов стане справжньою проблемою для України. Якщо подивитися, яку кількість техніки сьогодні використовують на полі бою, – вона не є європейського виробництва. Ми, як ЄС, не зможемо легко це компенсувати», – підкреслив він.

Єврокомісія запропонувала компроміс у вигляді «двох напрямів» – одна частина коштів має піти на «технологічну та промислову оборонну базу України і її інтеграцію до європейської оборонної промисловості, зокрема через закупівлю оборонного обладнання», а інша – на класичну бюджетну підтримку, яку Україна на свій розсуд може використовувати також на оборонні потреби.

Без одностайності?

Тепер питання в тому, чи всі 27 країн-членів підтримають план.

Одностайність для схвалення «репараційного кредиту» не потрібна, але чим більше країн долучаться, тим ширше буде розподілено ризики.

Брюссель прагне залучити й деякі країни G7, щоб зробити ініціативу не лише європейською. Це також дозволить уникнути ситуації, коли іноземні інвестори або держави почнуть виводити свої кошти з єврозони, якщо, наприклад, Британія та Японія теж долучаться.

Один чиновник ЄС сказав Радіо Свобода, що якщо, скажімо, Угорщина та Словаччина не захочуть долучитися, це можна буде компенсувати участю кількох заможних країн поза межами ЄС.

«Щодо Угорщини – звісно буде краще, якщо буде одностайна підтримка усіх 27 країн. Але якщо буде треба, ми не дозволимо заблокувати рішення через вимогу одностайності», – підтвердив позицію європейський дипломат.

Угорський премʼєр Віктор Орбан не братиме участі в обговоренні питань щодо України на найближчому саміті ЄС 23 жовтня, оскільки він прибуде лише в середині дня, а обговорення України буде першим пунктом порядку денного.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Британія, Франція, Польща. Чому американську зброю Україні не купують її найближчі партнери

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єврокомісія готова запропонувати репараційний кредит Україні «найближчими тижнями» – Домбровскіс

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський обговорив із головою Європейського центробанку використання російських активів

Протягом останніх місяців невелике місто Самоков у Болгарії кілька разів відвідували різні високопоставлені військові та урядовці. Це є сигналом того, що важливість одного місцевого підприємства – а точніше, його продукту – зараз зросла.

Завод «Самел-90», розташований трохи південніше від столиці Болгарії Софії, розпочав свою діяльність у 1960-х роках із розробки електроніки для болгарської армії. Разом зі стрімкою еволюцією війни, яку Росія веде проти України, підприємство змінило свій вектор – у бік повітряної зброї та антидронових систем.

«Ми почали розробляти дрони-камікадзе два роки тому», – розповіла Радіо Свобода Венета Попова, яка керує виробництвом дронів на заводі.

«Наразі ми виробляємо близько 50 одиниць на місяць, проте маємо можливість потроїти цю кількість», – каже жінка.

Болгарські ударні БПЛА, які тут можна побачити у різних стадіях розробки, зовні схожі на іранські «Шахеди» та їх російські аналоги «Герань-2».

Після краху соціалістичного режиму Болгарії в 1989 році завод «Самел-90» був приватизований. Тепер ним володіє його колишній працівник Петро Георгієв. За словами Петра, зараз є відчутний сплеск інтересу до ударних безпілотників компанії та її засобів антидронової боротьби – Європа звернула увагу на «війну дронів», у яку трансформувалися бойові дії в Україні.

Але поки Брюссель анонсує «стіну дронів», яка має захищати фланги НАТО, місце заводу «Самел-90» в оборонній стратегії ЄС залишається невизначеним. «Все залежить від уряду Болгарії», – каже Георгієв.

Пристрої для глушіння безпілотників заводу «Самел-90» наразі продають Індії, Єгипту та «іншим східним країнам» значно дешевше, ніж коштують західноєвропейські вироби за тією ж технологією.

Георгієв каже, що наразі західноєвропейські країни не купують болгарські технології. «Наші продукти такі ж якісні, але західні країни піклуються про своїх власних виробників», – каже він.

Безпілотник літакового типу під назвою Samjet, який виробляє болгарський завод, за розміром майже як дельтаплан – набагато менший за камікадзе виробництва Ірану та РФ і оснащений пропорційно меншою бойовою частиною. Двигун у «Самджеті» електричний, тому він не видає такого моторошного гудіння, як «Шахед» чи «Герань», але через це має вдесятеро меншу дальність польоту – 100 км на противагу понад тисячі, яку здатен долати його ірансько-російський аналог.

За словами Борислава Лазарова, організатора виробництва в майстерні з виготовлення дронів, збірка одного БПЛА Samjet триває від трьох днів до тижня.

Зараз лідером у галузі безпілотних технологій є Китай, а на китайський бренд DJI припадає 70% продажів споживчих дронів у світі. Технології DJI знайшли своє місце і на полі бою: найочевидніше – це розвідка (дрон Mavic), але Китай, безсумнівно, задіює їх і у розробці ударних БПЛА, кажуть аналітики.

Дрони та засоби боротьби з ними, які виробляє завод «Самел-90», для його директора Петра Георгієва є в першу чергу цінним активом Болгарії в нинішній – дедалі хиткішій – безпековій ситуації в Європі.

«Ми самі маємо діяти, і під «ми» я маю на увазі Болгарію як країну, – каже він. – Я думаю, що у нас достатньо технологічних можливостей будь-якого роду, і нам не слід себе недооцінювати».

Авторка: Дам'яна Велева, Болгарська служба Радіо Свобода

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Дрони зі штучним інтелектом (ШІ) на війні Росії проти України. Європа відстає?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зупинити російські БПЛА. Як чергують розрахунки дронів-перехоплювачів поблизу лінії фронту?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росія може становити «реальну військову загрозу» для НАТО ще до 2036 року – ISW

Єнс Столтенберг очолював західний військовий альянс НАТО упродовж 10 років – з 2014 до 2024 року.

Його книга мемуарів, який виходить у світ 23 жовтня, охоплює весь його період на посаді, включно з «поразкою» НАТО в Афганістані у 2021 році та початком агресії Росії в Україні у 2014 році.

Є там міркування про майбутнє альянсу після обрання Дональда Трампа президентом США як у 2018 році, так і знову у 2024 році.

«Тон серед союзників іноді різкий», – пише Столтенберг, який зараз є міністром фінансів у своїй рідній Норвегії. Ще до керівництва НАТО, він очолював її уряд.

«Однак погляди адміністрації [США] на безпекову політику та співпрацю з НАТО є впізнаваними. Китай продовжує вважатися найважливішим суперником і стратегічним конкурентом Сполучених Штатів; поворот до Індо-Тихоокеанського регіону триває та посилюється. Вимоги до Європи та Канади витрачати більше на оборону далеко не нові».

Та найпоказовіші висновки можна зробити завдяки спогадам Столтенберга про зустрічі з високопосадовцями напередодні та під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році.

Прелюдія до війни

У своїй розповіді про підготовку до нападу він детально описує відсутність інтересу Росії до справжніх переговорів, зокрема зустріч у Нью-Йорку у вересні 2021 року, на якій міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров постійно перебивав його, а його речниця Марія Захарова «стогнала та закочувала очі» щоразу, коли говорив Столтенберг.

В середині жовтня 2021 року, пише він, офіцер розвідки НАТО сказав йому, що Росія має намір «вторгнутися». Причиною, на його думку, був страх перед «політичною загрозою», яку становила «демократична та дедалі більше орієнтована на Захід Україна».

Столтенберг також описує, як змінився президент Росії Володимир Путін, стаючи дедалі більш ізольованим, надто під час пандемії COVID-19.

Ця розповідь збігається з тією, яку розповіла світові у своїх мемуарах, опублікованих раніше цьогоріч, колишня канцлерка Німеччини Ангела Меркель. За її словами, Путін не приїхав на саміт G20 у 2021 році, бо боявся заразитися вірусом. Вона сказала, що ця ізоляція, можливо, була одним з головних факторів, що спонукали Путіна до вторгнення.

Попри це, пише Столтенберг, ключові країни НАТО Франція та Німеччина заперечували це, як і тоді, коли російські війська анексували Крим у України у 2014 році.

«Обидва випадки проілюстрували глибоку розбіжність між країнами НАТО щодо їхніх поглядів на Росію», – пише він. І приклади, що доводять розбіжності, з’являються ще не раз у міру розвитку сюжету.

Розбуджені війною

Повномасштабна війна в Європі, найбільша з часів Другої світової, розпочалася для Столтенберга з телефонного дзвінка о 4:25 ранку. Невдовзі після цього міністр оборони США Ллойд Остін висловив стурбованість щодо президента України Володимира Зеленського, сказавши Столтенбергу: «Ми боїмося за його життя».

Чотири дні потому Столтенберг нарешті зв'язався із Зеленським, який неодноразово просив про запровадження Альянсом безпольотної зони над Україною. У проханні було відхилено. «Розмова, – зазначає Столтенберг, – була болісною».

Пізніше він пише, що в НАТО було поширеним уявлення, що Київ впаде протягом кількох днів.

Країни НАТО запровадили широкомасштабні економічні санкції проти Росії та почали постачати зброю, а також надавати Україні економічну та гуманітарну допомогу. Мільйони українських біженців отримали притулок у західних країнах.

За даними Кільського інституту, європейські країни надали Україні допомогу на суму 177 мільярдів євро (206,4 мільярда доларів) у період з січня 2022 року по серпень 2025 року, тоді як Сполучені Штати надали 115 мільярдів євро за той самий період.

У цьому контексті Вашингтон є найбільшим постачальником військової допомоги, давши зброї на суму близько 64,6 мільярда євро. Німеччина посідає друге місце з 17,7 мільярдами євро. Поставки включали системи протиракетної оборони Patriot, танки, артилерію та винищувачі, а також британські та французькі крилаті ракети Storm Shadow/SCALP.

Але критики давно стверджують, що зроблено недостатньо, і що надана допомога часто надходить занадто пізно. Столтенберг погоджується.

«Пасивний та схильний до поразки»

Згадуючи підготовку до саміту НАТО в липні 2024 року, він пише: «У наших партнерах у Вашингтоні було щось пасивне та схильне до поразки. Вони мало ризикували, не змогли перейти в наступ і сховали свого президента».

Столтенберг каже, що тодішнього президента США Джо Байдена стримували від прийняття рішень його побоювання щодо того, що скаже «інший хлопець», маючи на увазі Трампа.

«Але не лише США підводили Україну», – пише він. «ЄС обіцяв надати Україні мільйон артилерійських снарядів з березня 2023 року по березень 2024 року, але було доставлено менше половини».

Росія, підтримана Китаєм економічно та Північною Кореєю військово, мала більше ресурсів, ніж Україна, у війні на виснаження, пише Столтенберг. Однак деякі країни НАТО, замість того, щоб схилити шальки терезів, «просто запропонували мінімальну підтримку».

Минуло трохи більше року, відколи Столтенберг пішов з посади генсекретаря НАТО. У лютому 66-річний чоловік обійняв нову посаду міністра фінансів у своїй рідній Норвегії.

Виступаючи на Франкфуртському книжковому ярмарку 17 жовтня, він заявив, що країни НАТО все ще дають «занадто мало і занадто повільно».

За його словами, це прямо пов’язано з запланованою зустріччю в Будапешті між Трампом і Путіним.

«Ми повинні розмовляти з росіянами. Але коли ви розмовляєте з росіянами, це має ґрунтуватися на силі… вони повинні знати, що ми підтримуємо українців. Чим сильніші вони на полі бою, тим сильнішою буде їхня рука за столом переговорів», – додав він.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Історія з «Томагавками» значною мірою була блефом». Експерт про переговори Трампа з Зеленським та Путіним

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Псевдо-федерація, імперія навпаки: «Москва бере гроші з Тюмені і розмащує їх по всіх регіонах»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Угорщина готується приймати президентів Росії й США. Приниження для Євросоюзу чи шанс на мир?

Європейський Союз наближається до рішення проводити навчання українських військових безпосередньо на території України, а також розширювати інші форми підтримки – зокрема моніторинг кордону, допомогу ветеранам війни та зміцнення кібербезпеки України.

Брюссель також розглядає можливість відкрити в Україні координаційні центри місій ЄС, які могли б розпочати роботу у разі майбутнього припинення вогню.

Про це свідчать стратегічні огляди двох місій ЄС, що працюють з Україною: Консультативної місії ЄС (EUAM), яка зосереджена на зміцненні цивільного сектору безпеки, та Військової місії допомоги ЄС (EUMAM), яка наразі підготувала 80 тисяч українських військових на території ЄС.

Огляди з’являються на тлі дискусій у ЄС про те, які гарантії безпеки він може запропонувати Києву у разі припинення війни.

У документах також зазначається, що Росія «зберігає мету перекроїти європейський порядок безпеки», а її «військова агресія та підхід до дипломатичного процесу демонструють, що кінцева мета – підпорядкування України – не змінилася».

Розгортання військ на території України – що багато хто розглядає як найвищу форму гарантії безпеки – залишається рішенням кожної держави, однак навчальні місії ЄС дозволяють Брюсселю надавати Україні широку підтримку.

Зміна мандату обох місій, EUMAM і EUAM, вимагає одностайності, і саме цього домагаються обидва стратегічні огляди.

Історія успіху

Місію EUMAM було започатковано наприкінці 2022 року як безпосередню відповідь на повномасштабне вторгнення Росії, і вона стала однією з історій успіху ЄС у підтримці України.

П’ятнадцять повноцінних бойових бригад пройшли навчання у 18 країнах ЄС, які запропонували 1750 різних навчальних модулів – зокрема тренування на літаках F-16 і Mirage – при відносно скромному бюджеті у 360 мільйонів євро (420 мільйонів доларів).

Київ неодноразово закликав проводити частину підготовки безпосередньо на українській території. Україна також прагне збільшити кількість військових, які проходять навчання, з 4 000 до 20 000 на місяць.

У стратегічному огляді EUMAM зазначається, що на заході України вже створено три навчальні центри, однак жоден з них поки що не працює повноцінно через нестачу належної інфраструктури та кваліфікованих зовнішніх інструкторів.

У документі підкреслюються недоліки відсутності місії ЄС безпосередньо в Україні, серед яких – логістичні труднощі та ризики, пов’язані з необхідністю відправляти військових далеко від лінії фронту.

Також зазначається, що «тренування на території ЄС, у мирному середовищі, ускладнює використання систем БПЛА та засобів радіоелектронної боротьби, які широко застосовуються у цьому конфлікті». У документі додається, що існує ризик, що у разі зволікання Брюсселя навчання можуть почати проводити неєвропейські партнери.

Водночас визнається, що перенесення частини або всієї місії EUMAM до України «передбачає наявність припинення вогню чи будь-якої форми перемир’я». Також наголошується, що розгортання має бути «скоординоване з внеском США або їхньою підтримкою гарантій безпеки».

Для того щоб у разі потреби швидко перенести місію в Україну – тобто фактично змінити її мандат – стратегічний огляд пропонує дворівневий підхід: спершу погодити новий стратегічний напрям і переглянути план місії вже зараз, а потім ухвалити необхідні зміни, коли умови на місці дозволять.

Підготовка України до членства в ЄС

Якщо EUMAM є відносно новою місією і не має присутності в Україні, то EUAM діє у кількох українських містах ще з часів Революції Гідності 2014 року, яка привела до влади проєвропейські сили після того, як президент Віктор Янукович, який відмовився підписати Угоду про Асоціацію України з ЄС, втік до Росії.

Місія залишалася в Україні навіть після початку повномасштабної війни, хоча змушена була залишити свої офіси в Харкові та Маріуполі.

Нині близько 400 співробітників місії працюють спільно з представниками цивільного сектору безпеки – поліцією, Національною гвардією, прокуратурою та прикордонною службою.

Її головна мета – реформування цих інституцій відповідно до стандартів ЄС щодо цивільного контролю та управління, щоб підготувати країну до майбутнього членства в Євросоюзі.

Втім, стратегічний огляд EUAM пропонує нові напрями діяльності місії – зокрема підтримку спроможності України здійснювати моніторинг кордонів з Росією та Білоруссю, а також присутність на потенційній майбутній лінії розмежування у разі припинення вогню.

Інші нові ідеї, засновані на запитах Києва, включають допомогу у сфері кібербезпеки та захисту критичної інфраструктури. За даними документа, протягом минулого року в Україні було затримано майже 600 осіб, пов’язаних з Росією, за підривну діяльність.

Брюссель також заявив про готовність допомагати з реінтеграцією ветеранів війни у цивільний сектор безпеки та систему цивільного захисту.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Каллас заявила про «широку підтримку» тренувальної місії ЄС на території України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Британія оголосила про продовження підготовки українських військових до кінця 2026 року

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Нам потрібні тисячі інструкторів, а їх – сотні» – інструктор з такмеду Сава Чуйков

Президент України Володимир Зеленський хоче ракети «Томагавк» для війни проти Росії.

Президент США Дональд Трамп, звертаючи свою увагу на війну Москви проти України після успішного дипломатичного поштовху на Близькому Сході, каже, що США можуть їх надати.

А президент Росії Володимир Путін застерігає від ескалації.

Ось що варто знати, коли Трамп прийматиме Зеленського у Вашингтоні 17 жовтня.

Томагавки…

Оскільки повномасштабне вторгнення наближається до чотирирічної позначки, Україна прагне отримати ракети «Томагавк» американського виробництва, щоб послабити військові зусилля Росії, завдаючи ударів по нафтових та енергетичних об'єктах глибоко всередині її території.

Дональд Трамп заявив, що США можуть надати крилаті ракети, дальність яких становить від 1250 до 2500 кілометрів, але він не оголосив про остаточне рішення та припустив, що може обговорити це питання з Володимиром Путіним, перш ніж приймати його.

«Я міг би сказати: «Дивіться, якщо ця війна не буде врегульована, я можу надіслати [Україні] «Томагавки». Росії це не потрібно. Я думаю, що доречно порушити це питання», – заявив Трамп журналістам 12 жовтня, який висловив розчарування відмовою Росії припинити війну проти України.

Тема справді порушувалася під час телефонної розмови 16 жовтня: Путін сказав Трампу, що постачання Україні ракет завдасть «суттєвого» удару по американсько-російських відносинах та шансах на мир в Україні, повідомив помічник очільника Кремля Юрій Ушаков.

Після розмови Трамп припустив, що внутрішні потреби США ускладнять постачання «Томагавків» Україні.

«Нам потрібні «Томагавки» і для Сполучених Штатів Америки, – сказав він журналістам. – У нас їх багато, але вони нам потрібні. Ми не можемо вичерпати їх для нашої країни... Тому я не знаю, що ми можемо з цим зробити».

Трамп сподівається продовжити імпульс, досягнутий завдяки угоді про припинення вогню та звільнення заручників у Газі, укладеній за посередництва США, і наблизитися до завершення найгіршого конфлікту в Європі з часів Другої світової війни.

Аналітики кажуть, що самі по собі «Томагавки» навряд чи змінять правила гри, але можуть значно посилити кампанію ударів Києва глибоко всередині Росії.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як обмін даними зі США допоміг Києву завдавати точних ударів по НПЗ Росії

Війна показала, що «немає жодної зброї чи боєприпасів, які могли б служити панацеєю», – заявив Радіо Свобода у коментарях електронною поштою Люк Коффі, старший науковий співробітник американського Інституту Гудзону.

«Однак «Томагавки» матимуть практичний вплив на полі бою, порушуючи російське оборонне виробництво та логістику далеко за лінією фронту, – сказав він. – Вони також матимуть символічний вплив, демонструючи, що президент Трамп справді має рішучість чинити більший тиск на Росію, щоб вона сідала за стіл переговорів».

Аналітики кажуть, що якщо США нададуть ракети Україні, насправді важливо скільки і як швидко.

«Критичне питання полягає в тому, скільки США [нададуть] Україні», – сказав у телефонному інтерв'ю Марк Кансіан, військовий експерт Центру стратегічних та міжнародних досліджень у Вашингтоні.

«Трамп хоче укласти угоду, – сказав він. – Якщо він хоче чинити тиск на Росію, він повинен знайти спосіб швидко доставити зброю Україні».

«Томагавки» можуть бути спрямовані на об'єкти глибоко всередині Росії, але щоб мати шанс успішно пройти повз російські системи ППО, Україні, найімовірніше, доведеться випустити кілька ракет одночасно», – сказала Дара Массікот, старша наукова співробітниця Фонду Карнегі та експертка з російських військових справ, у коментарі електронною поштою.

«Томагавки» додають тиску, але величина тиску дуже залежить від того, коли вони прибудуть, скільки їх може бути доставлено та як вони будуть запущені», – сказала вона.

Оцінки того, скільки «Томагавків» можуть надати США, різняться.

Маккензі Іглен, старший науковий співробітник та військовий експерт Американського інституту підприємництва, вважає, що ВМС, можливо, «зможуть надати Україні лише кілька» варіантів ракети.

Кансіан сказав, що загальна цифра може становити кілька сотень або до приблизно 1000, якщо врахувати старішу версію.

Марк Галеотті, британський аналітик і автор статей про російську політику та безпеку, сказав, що «відносно невелика кількість, яку США, ймовірно, будуть готові запропонувати» Україні, зробить «Томагавки» радше «політичними символами», ніж військовим переломним моментом.

«Якщо Трамп пропонує їх у конкретних термінах, він сигналізує про чітке посилення своєї позиції», – написав Галеотті в електронному листі.

Або без «Томагавків»

Кілька високопоставлених українських чиновників цього тижня перебували у Вашингтоні, готуючись до зустрічі 17 жовтня, враховуючи прем'єрку Юлію Свириденко та керівника Офісу президента Андрія Єрмака. Трамп і Зеленський двічі розмовляли телефоном протягом минулих вихідних.

З огляду на всі розмови про «Томагавки», якщо зустріч Трампа та Зеленського не призведе до обіцянки їх постачати, це стане невдачею для Києва.

Але справа не лише в «Томагавках». Оскільки Росія невпинно атакує українську енергетичну інфраструктуру напередодні зими та вражає цивільних осіб у їхніх будинках, лікарнях та поїздах, Україна також прагне отримати більше озброєння ППО в рамках програми, в рамках якої європейські країни закуповують американську зброю для постачання до України.

Галеотті припустив, що Україна прагне високих цілей, але готова погодитися на менше. «Певною мірою, – сказав він, – Зеленський застосовує свою звичну тактику розкручування однієї конкретної зброї, яку, як він знає, навряд чи отримає, щоб спробувати змусити іншу запропонувати щось інше як втішний приз».

Навіть без угоди щодо «Томагавків» зустріч може показати, що Вашингтон не збирається покидати Україну чи штовхати її на швидкі поступки, як-от передача території Росії, навіть неформально, в ім'я мирної угоди.

Реакція Росії

Москва голосно попередила Вашингтон не постачати Україні «Томагавки», а колишній президент, заступник голови Радбезу Росії Дмитро Медведєв висловив завуальовану ядерну погрозу, заявивши, що це «може погано закінчитися для всіх», оскільки Росія не зможе визначити, чи є ракета звичайною, чи ядерною.

Путін заявив, що постачання «Томагавків» безпосередньо втягне США у війну, стверджуючи, що американському персоналу потрібно буде керувати будь-якими пусковими установками – твердження, яке заперечували аналітики.

Кілька експертів відкинули коментарі Медведєва як брязкання зброєю, посилаючись на попередні ядерні попередження колись лагідного, але тепер відверто войовничого заступника секретаря Ради безпеки Путіна.

«Я думаю, що їхні побоювання щирі, але водночас Росія часто використовує ядерну риторику, щоб вплинути на нас, щоб ми не постачали ці системи Україні, а ядерні загрози в його контексті не є для мене особливо правдоподібними», – сказала Дара Массікот.

Кансіан зі свого боку сказав, що Росія «роздратована» перспективою «Томагавків», але наголосив, що «немає сумнівів, що вони звичайні».

Він додав, що удари по енергетичних об'єктах, ймовірно, є найкращим шансом України «достатньо сильно тиснути на Росію, щоб вона сідала за стіл переговорів».

Але немає жодної гарантії, що це станеться.

«Це не змусить Путіна сісти за стіл переговорів, – сказав Галеотті про потенційні поставки «Томагавків». – Навіть своїми безпілотниками над Європою та зміною законів, які дозволяють йому розгортати резервістів у війні, він сигналізує, що має також варіанти ескалації».

«Для Путіна війна в Україні – це екзистенційна боротьба за місце Росії у світі, а також за його власну історичну спадщину. Путін справді готовий воювати «стільки, скільки потрібно», щоб підкорити Україну», – сказав аналітик Кризової групи Луціан Кім Радіо Свобода в коментарях електронною поштою.

«Хоча Росія, можливо, не досягла жодних значних перемог на полі бою цього року, Кремль вважає, що він переможе у війні на виснаження, що супроводжується зменшенням підтримки Заходу», – додав він.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський у США зустрівся з виробником Patriot і Tomahawk

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Конгресмени в листі до Трампа закликали дозволити продаж нових систем зброї Україні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Напередодні зустрічі з Зеленським Трамп заявив, що США також потрібні «Томагавки»

Вирок Сергію Шестакову, запланований на 16 жовтня у федеральному суді Мангеттена, завершує розділ у справі, яка одночасно збентежила ФБР і пролила нове світло на Олега Дерипаску, пов'язаного з Кремлем мільярдера, який давно перебуває під пильним поглядом ФБР.

В остаточних судових документах американські прокурори стверджували, що 71-річний Сергій Шестаков, який працював уповноваженим перекладачем федерального суду після отримання громадянства США у 2013 році, знав, що брехати агентам ФБР, які розслідують справу відставного агента ФБР Чарльза Макгонігала, є злочином.

На момент виходу на пенсію у 2018 році Макгонігал був провідним спеціальним агентом у нью-йоркських офісах ФБР, де, серед іншого, контролював контррозвідувальні розслідування діяльності російських шпигунів та олігархів. Чарльза Макгонігала, який очолював відділ контррозвідки ФБР в Нью-Йорку, заарештували 21 січня за звинуваченнями в тому, що він погодився за плату провести розслідування проти олігарха-конкурента російського підсанкційного магната Дерипаски.

За даними слідства, у 2021 році Макгонігал і Шестаков (Сергій Шестаков – інший підсудний ) змовилися надавати послуги Дерипасці, порушуючи санкції США, накладені на Дерипаску в 2018 році.

Прокурори просили про відносно м'яке покарання у вигляді шести місяців позбавлення волі плюс штраф у розмірі 5000 доларів.

Тим часом адвокат Шестакова просив, щоб його засудили до терміну, проведеного під вартою: по суті, до короткого часу, проведеного під федеральною тюремною ув'язненням у 2023 році, перш ніж його звільнили під заставу.

«Його почуття страху, підозра щодо агентів та недоречне почуття лояльності взяли гору над тим, щоб чинити правильно та бути повністю чесним», – написала Ріта Галвін. «Він також назавжди буде пов’язаний із корумпованим агентом ФБР Чарльзом Макгонігалом і житиме під хмарою підозр, що він був російським шпигуном (яким він не був) і зрадником»

Галвін не відповів на електронні листи з проханням про подальші коментарі. Електронний лист, надісланий до федеральної прокуратури Мангеттена, яка займається справою, отримав автоматичну відповідь, у якій йшлося про те, що операції зі зв’язків з громадськістю були призупинені через припинення роботи уряду США.

У центрі справи – розмови Шестакова з Євгеном Фокіним, росіянином та колишнім дипломатом, якого він називав старим другом.

Згідно з судовими протоколами, Фокін, топ-менеджер основної холдингової компанії Олега Дерипаски En+, був взятий під нагляд ФБР із липня 2019 року, а його електронні пристрої були вилучені та перевірені під час в'їзду до Сполучених Штатів у серпні 2021 року.

Візу Фокіна у США скасували наступного року за клопотанням ФБР, яке заявило, що він був пов'язаний з російською Службою зовнішньої розвідки.

У судових документах американські прокурори також стверджують, що Фокін був «незвинуваченим співучасником» Шестакова та Макгонігала.

Дерипаска, чию візу заблокувало ФБР у 2000-х роках, потрапив під санкції, запроваджені Міністерством фінансів США у квітні 2018 року за його зв'язки з Кремлем; через три роки, у 2022 році, йому було пред'явлено звинувачення у нібито змові з метою організації пологів його вагітної дівчини в США, щоб дитина мала американське громадянство.

Згідно з судовими документами, Макгонігала познайомив із Фокіним Шестаков. Пізніше Макгонігал розслідував діяльність іншого російського олігарха, який був суперником і конкурентом Дерипаски, а також отримував платежі через кіпрську компанію.

Під час судового розгляду адвокати захисту стверджували, що робота була виконана від імені En+, а не Дерипаски, та посилалися на свідчення Фокіна. Макгонігал також забезпечив стажування для доньки Фокіна в поліцейському департаменті Нью-Йорка.

21 листопада 2021 року на зустрічі з агентами ФБР Шестаков применшив значення своїх стосунків та стосунків Макгонігала з Фокіним. Потім агенти вилучили його мобільний телефон.

Через тиждень Шестаков подав заяву про статус іноземного агента відповідно до Закону про реєстрацію іноземних агентів, розкривши свою роботу на Фокіна та En+.

Арешти

У січні 2023 року Шестакова заарештували у його будинку в Коннектикуті за п'ятьма пунктами звинувачення, включаючи брехню про його стосунки з Фокіним, як агентам ФБР, так і під час реєстрації Закону про іноземних агентів.

У червні цього року, після того, як Міністерство юстиції США зняло з нього чотири пункти звинувачення, він визнав себе винним.

Серед тих, хто подав листи до суду від імені Шестакова, був Володимир Гусинський, колишній російський олігарх, який роками працевлаштовував його та Фокіна у своїй медіакомпанії Media Most.

Гусинський, який також жив у Коннектикуті, сам привернув увагу ФБР, яке допитувало його про стосунки з обома чоловіками, а також про Дерипаску. Гусинському не висунуто жодних звинувачень у правопорушеннях.

Макгонігала у грудні 2023 року спочатку засудили до понад двох років позбавлення волі після того, як він визнав себе винним у відмиванні грошей та ухиленні від санкцій.

Макгонігала також переслідували за його роботу на албансько-американського бізнесмена на ім'я Агрон Незай.

У лютому 2024 року Макгонігала було засуджено до понад двох років позбавлення волі за отримання хабара у розмірі 225 000 доларів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Дипломат, олігарх, агент ФБР: хто постане перед судом у справі про санкції проти Дерипаски?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

СБУ: Україна націоналізувала активи російського олігарха Дерипаски на понад 2 млрд гривень

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Кейс Гусинського: історія одного російського медіамагната і олігарха, якого Путін примусив виїхати з Росії

Напруга у відносинах між Пекіном і Вашингтоном знову зросла через рідкісноземельні метали – групу з 17 елементів, які використовуються у всьому – від акумуляторів електромобілів і смартфонів до ключових технологій оборони.

«Крок Пекіна знову звертає увагу на те, як Китай використовує свій вплив як найбільша торговельна нація світу та свій контроль над виробничими ланцюгами, щоб проєктувати силу у міжнародних справах», – написав у своєму аналізі старший науковий співробітник британського аналітичного центру Chatham House Джеймс Кінге.

Цей крок було зроблено за кілька тижнів до можливої зустрічі президента США Дональда Трампа з китайським лідером Сі Цзіньпіном, і аналітики розглядають його як різку ескалацію довгострокової стратегії Пекіна щодо використання своєї домінантної ролі у сфері рідкісноземельних металів як інструменту тиску.

Китай контролює понад 70 % світового видобутку, 90 % переробки та 93 % виробництва магнітів із цих металів.

Відтепер іноземним компаніям доведеться отримувати спеціальний дозвіл від Пекіна, якщо вони хочуть експортувати з Китаю рідкісноземельні магніти або певні напівпровідникові матеріали, що містять щонайменше 0,1 % таких металів.

Нові правила також передбачають, що компаніям, пов’язаним із іноземними арміями (зокрема США), у більшості випадків відмовлятимуть у видачі експортних ліцензій.

«Ці нові обмеження є найсуттєвішими заходами Китаю, спрямованими проти оборонного сектору, з усіх, запроваджених досі», – заявила Грейслін Баскаран, директорка Програми безпеки критичних мінералів у Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні.

«Фактично політика має на меті запобігти прямій або опосередкованій участі китайських рідкісноземельних металів чи пов’язаних технологій у закордонних оборонних ланцюгах постачання»

Що це означає для Європи та війни в Україні?

Це викликало побоювання в Європі, що нові правила можуть ускладнити надання військової допомоги Україні.

Наразі США погодилися продавати сучасне озброєння союзникам по НАТО у Європі, які потім передають його Києву для відсічі російського вторгнення. Європейські уряди також постачають Україні власне вироблену зброю.

Втім, багато видів сучасного озброєння залежать від рідкісноземельних металів – зокрема винищувачі F-35, підводні човни класів Virginia і Columbia, радарні системи, безпілотники Predator, високоточні авіабомби JDAM та крилаті ракети Tomahawk, які, за словами Трампа, він розглядає для передачі Україні.

Хоча багато імпортерів, включно з Пентагоном, мають накопичені резерви рідкісноземельних металів, нові обмеження можуть вплинути на постачання Україні у середньостроковій перспективі – особливо з огляду на те, що США, за даними CSIS, досі відстають у виробництві багатьох видів сучасного озброєння.

Європейська торгова палата в Китаї вже заявила, що нові обмеження «ще більше ускладнюють глобальні ланцюги постачання рідкісноземельних елементів». Посадовці повідомили, що вони вже стикаються із затримками у видачі експортних ліцензій, які накопичилися ще після квітневих обмежень Китаю на сім видів рідкісноземельних металів.

Запровадження нової системи для усунення «вузьких місць» у сфері рідкісноземельних ресурсів було однією з ключових ініціатив президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн на саміті ЄС–Китай у липні. Проте багато європейських компаній кажуть, що процедура отримання дозволів у Пекіні є повільною та вже призводить до затримок у виробництві.

Чи можуть Центральна та Південна Азія допомогти зменшити домінування Китаю?

Останній пакет експортних обмежень набуде чинності у грудні, а підвищення тарифів, оголошене Трампом, – з 1 листопада.

Але майже монополія Китаю на видобуток і переробку рідкісноземельних металів уже змушує інші держави шукати альтернативи.

У вересні Пакистан підписав меморандум про взаєморозуміння на суму 500 млн доларів із американською приватною компанією US Strategic Metals; перша партія рідкісноземельних металів прибула на початку жовтня.

США та ЄС також звертають увагу на ресурсо-багаті країни Центральної Азії, які мають значні запаси критичних мінералів і рідкісноземельних елементів.

Вашингтон створив C5+1 Critical Minerals Dialogue, а також використовує формати «Групи семи» (G7) через ініціативу Partnership for Global Infrastructure and Investment (PGII) і низку двосторонніх меморандумів про співпрацю з країнами Центральної Азії.

Критичні мінерали та рідкісноземельні метали були також у центрі уваги саміту ЄС–Центральна Азія у квітні в Самарканді, де зустрілися лідери Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану й Узбекистану.

Казахстан у квітні оголосив про відкриття величезного родовища – понад 20 млн тонн рідкісноземельних металів. Ці дані ще перевіряються міжнародними компаніями, але якщо вони підтвердяться, країна отримає третє місце у світі за запасами таких металів – після Китаю та Бразилії.

Втім, попри зростаючу увагу до Казахстану, існує низка чинників, що заважають Центральній Азії стати потужним центром видобутку критичних мінералів.

У звіті Атлантичної ради (Atlantic Council), оприлюдненому на початку року, зазначено, що регіон стримує висока вартість транзиту, нестача експортної інфраструктури та високі інвестиційні ризики, які значно зменшують його комерційну привабливість.

У документі робиться висновок, що США у коротко- та середньостроковій перспективі слід орієнтуватися на країни з розвиненішим експортним сектором мінеральних ресурсів, як-от Канаду та Чилі.

«Швидке забезпечення партнерств у сфері критичних мінералів має вирішальне значення для зусиль США щодо зменшення залежності від Китаю. Однак Сполученим Штатам варто уникати нереалістичних очікувань щодо потенціалу Центральної Азії», – йдеться у звіті.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

WP: Китай наростив експорт компонентів для дронів до Росії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як Китай забезпечує воєнну машину РФ критично важливими рідкісними металами (розслідування)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Постачання зброї Україні і тарифи США: які проблеми створила торговельна війна Трампа

Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:

Embed share

Картель «мильні квіти». Як турагентка та перукарка з Рязані постачали іноземців на війну проти України – і самі опинилися в окопах

відео Радіо Свобода

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

The URL has been copied to your clipboard

---

No media source currently available

0:00 0:31:40 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 128 kbps | MP3
• 64 kbps | MP3

Pop-out player

Четверо жителів російської Рязані опинилися в центрі міжнародного скандалу. Вони створили канал, через який до російської армії відправляли іноземців – переважно кубинців і шрі-ланкійців. Людей виманювали оголошеннями про «роботу на будівництві» та обіцянками великих виплат за контракт із Міноборони. Декотрі з цих «працівників», опинившись в окопах, почали помічати, що з їхніх карт зникають гроші, і звернулися до поліції.

«Система» (підрозділ розслідувань Радіо Свобода) вперше розповідає, хто стояв за цим вербувальним бізнесом – і як дві його учасниці зрештою самі опинилися на фронті.

19-річні кубинці Алекс Вега та Андорф Веласкес сидять у тісній кімнаті з казенним освітленням, імовірно, у калінінградському військовому госпіталі, і розповідають, як потрапили на війну проти України. Обидва коротко підстрижені, Вега – у тільнику. Вони кажуть, що приїхали до Росії «на заробітки»: оголошення й контакт їм перекинули знайомі, за вказаним номером вони заповнили анкети та отримали квитки до Москви. Після прильоту їм дали підписати контракт російською мовою та поселили у спортивній школі в Рязані. Зрештою Вега і Веласкес опинилися на навчанні у військовій частині, а невдовзі – у траншеях під обстрілами.

Це інтерв’ю вийшло 31 серпня 2023 року на каналі Алайна Ламберта – американського блогера кубинського походження. Через кілька днів після цього МЗС Куби заявив про викриття «злочинної мережі торгівлі людьми», яка вербувала громадян Куби для участі у війні Росії проти України. Кубинська влада наголосила, що не має жодного стосунку до цієї вербувальної діяльності. Розслідування Politico, El Pais, The Moscow Times, Радіо Свобода та інших світових медіа показали, що з початку повномасштабного вторгнення воювати на боці Росії вирушили сотні – якщо не тисячі – кубинців.

У жовтні 2025 року Держдепартамент США в закритій телеграмі для посольств написав, що Куба стала «найбільшим після Північної Кореї постачальником іноземних військ для російської агресії», а чисельність кубинців, які воюють за Росію, може сягати 5 тисяч осіб. У відповідь кубинське МЗС назвало твердження США про участь Куби у конфлікті «брехливими».

«Наші органи влади не мають точних даних щодо громадян Куби, які з власної ініціативи брали або беруть участь у бойових діях на боці будь-якої зі сторін конфлікту. Безсумнівним є те, що жоден із них не діє за підбуренням, прихильністю чи згодою держави Куба», – йдеться у заяві МЗС від 11 жовтня 2025 року.

Російська влада участь кубинців у війні не коментувала. Дотепер не було відомо, хто саме і як організував цей канал постачання рекрутів.

Веласкес і Вега у своєму інтерв’ю розповіли, що до Росії та на війну їх заманили три жінки: дві росіянки та одна кубинка.

«Система» знайшла цих жінок.

Мама трьох янголят

Олені Смирновій 41 рік, і більшу частину життя вона працювала у сфері туризму. Спершу – у великих компаніяхУ її трудовій книжці, яка доступна в витоках персональних даних, є записи про роботу в міжнародному туроператорі «Корал Тревел» та московській компанії «Капітал Тур», а останні вісім років – на себе.

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Олена багато подорожувала – бувала в Об’єднаних Арабських Еміратах, Іспанії, Таїланді та на Кубі. Вона говорить шістьма мовами, зокрема іспанською, португальською та турецькою. Від першого шлюбу має трьох дітей із доволі екзотичними для рідної Рязані іменами: Вівіан, Генрі та Ніколас.

Із кубинцями в Олени були не просто тісні, а буквально сімейні стосунки. Няня її дітей від першого шлюбу була кубинка на ім’я Іксі. Щоб допомогти їй із легалізацією, батько Олени одружився з нянею та офіційно всиновив її дітей. У 2022 році Олена вдруге вийшла заміж – за Санчеса Гомеса Йоанкі, батька дітей тієї самої Іксі, – аби і він отримав російське громадянство.

У 2023 році туроператорка Олена почала продавати путівки зовсім іншого роду. Вона знаходила громадян Куби та Шрі-Ланки, які мріяли заробити й вирватися зі своїх країн, і зводила їх із військовими, що вручали шукачам великих грошей контракт із російською армією. Умови, які Олена пропонувала іноземцям, виглядали більш ніж привабливо: одноразова виплата, а потім зарплата у 204 тисячі рублів (приблизно $2000) і в перспективі – російське громадянствоУ 2023 році Путін підписав закон про спрощену натуралізацію для іноземців, які воюють на боці Росії.

Рекрутів Олена шукала у соцмережах. У Facebook та «ВКонтакті» (заборонена в Україні російська соцмережа) вона була зареєстрована під своїм дівочим прізвищем – Шувалова. Саме як Олену Шувалову її знали кубинці, які пізніше розповідали про вербування на війну.

Наприклад, Elena Shuvalova часто розміщувала оголошення у групі Cubanos en Moscú («Кубинці в Москві»). Нині ці пости (як і акаунт Шувалової у Facebook) видалені, але збереглися скриншоти оголошень.

За задумом, схема мала виглядати так. Олена самостійно оплачувала майбутньому контрактнику переліт, дорогу, проживання в Росії та супутні витрати. А найманець повертав їй ці кошти після підписання контракту. Для зручності й за згодою рекрута Олена та її колеги робили копію його банківської картки й знімали з неї першу виплату – у рахунок своїх витрат.

Контракти кубинці та ланкійці підписували у військкоматі Рязані. У 2023 році газета «Рязанські відомості» згадувала в новині про призов «кількох громадян Республіки Куба».

Доволі скоро схема почала давати збої. Частина завербованих просто не повертала Олені гроші. Дехто – як, наприклад, Вега та Веласкес – скаржився, що про війну їх ніхто не попереджав. Вони думали, що їдуть на будівництво, а натомість їх силою та обманом відправили на навчання та в траншеї. Що вони підписали контракт, не знаючи російської мови й не розуміючи, що там написано. Подібну історію розповідав, зокрема, 36-річний Франк Даріо Яроссей, який потрапив в український полон, у інтерв’ю «Схемам»Розслідувальний проєкт Української служби Радіо Свобода.

Деякі кубинці скаржилися, що обіцяні виплати надходили на їхні картки не повністю, і підозрювали, що «вербувальники» знімали частину грошей собі. Один із завербованих розповідав виданню elTOQUE, що переглянув банківську виписку й запідозрив, що деякі суми зі рахунку могли осідати в кишенях вербувальників.

У результаті наприкінці квітня 2024 року кілька кубинців написали заяви до російської поліції. Проти Олени порушили кримінальну справу про крадіжку та відправили її до СІЗО.

Справжнє ім’я Олени, її дата народження та фабула справи стали відомі «Системі» з листа адвоката Олени Сергія Поселягіна на ім’я уповноваженого з прав людини в Росії. Лист «Системі» передав депутат Верховної Ради України Мар’ян Заблоцький, який отримав його зі «своїх джерел». «Система» перевірила достовірність викладених у листі фактів за допомогою відкритих даних, витоків російських баз даних, а також поспілкувалася зі знайомими Олени та іншими учасниками схеми.

Адвокат Олени стверджує в листі, що вона відправила на війну з Україною понад три тисячі іноземців. Приблизно таку ж цифру «Системі» назвала знайома Олени, яка попросила про анонімність. Мар’ян Заблоцький, який присвятив багато часу вивченню кубинців, що воюють проти України, каже, що достовірно знає про понад тисячу кубинців, які підписали контракт із Міноборони РФ із липня 2023 року по лютий 2024-го – і за останні кілька років їхня кількість значно зросла.

Адвокат у листі запевняє, що слідство «перевертає факти», і насправді Олена нічого не крала. За його словами, усі, з ким працювала Олена, були попереджені, що їм доведеться повернути їй гроші з першої виплати після підписання контракту. Свої банківські картки та доступ до рахунків кубинці віддавали Олені самі, бо не володіли російською. І якщо Олена й знімала з карт «клієнтів» трохи більше, ніж витратила на їхню дорогу, то ці гроші потім переводила російським військовим у вигляді гуманітарної допомоги. «За один рік роботи (з березня 2023-го по квітень 2024-го) у зону «СВО» (так в Росії називають війну проти України – ред.) Смирнова О. відправила квадрокоптери, нічні приціли, глушники, бронежилети та ін. на суму близько 50 млн рублів [понад 545 тисяч доларів за курсом на 30 квітня 2024 року]», – запевняє адвокат.

За версією захисника, скарги та кримінальна справа проти Олени з’явилися внаслідок «змови». «Перші кубинці, 300–400 осіб, частково переводили Смірновій О. суми самостійно, проте до липня 2023 року пішли групи по 15–30 осіб, які, домовившись, просто відмовилися повертати гроші», – стверджує адвокат. За його словами, 11 осіб, які поскаржилися на Олену, зробили це «під тиском оперативних співробітників». На запитання «Системи», надіслані електронною поштою, адвокат не відповів.

У витоках російських баз даних «Система» виявила дані про трьох людей, які звернулися до рязанської поліції з заявою на Смирнову. Заяви датовані 25 і 26 квітня 2024 року. Усі заявники – громадяни Куби, зареєстровані за рязанськими адресами. У одного з них, Рене Реяса Флейтаса, є акаунт у Facebook – останнє фото в ньому датоване 11 березня, він стоїть у центрі Москви на тлі Кремля.

Він давно не був онлайн і не відповів на запитання «Системи». Його родичка, однак, написала нам кілька речень іспанською:

«На жаль, мій двоюрідний брат зник безвісти.

Зараз він записався [на війну] вдруге, і його не знайшли. Була група із 12 осіб, і дрон влучив у бункер, залишивши живим лише одного. Вони думають, що це він.

Коли він уперше пішов на війну, якісь жінки його обманули, і він із іншими хлопцями подав заяву, але це ні до чого не призвело».

Із даних про заявників на Смірнову «Система» дізналася ім’я другої жінки, яку кубинці також звинувачували в крадіжці грошей.

Дружина військового

40-річна Ольга Шиляєва познайомилася з Оленою у травні 2023 року біля колишнього «МакДональдза» на Московському шосе в Рязані (зараз – «Вкусно и точка»). Ольга звернула увагу на авто Kia Carnival з невідомим їй прапором і літерою Z – за кермом мікроавтобуса була Олена. Між жінками зав’язалася розмова про паркувальне місце, і тоді Ольга поцікавилася, що це за синьо-білий прапор зі зіркою висить на машині.

Тоді Олена розплакалася і почала розповідати, що допомагає кубинцям пройти через рязанський пункт відбору на війну, що їй дуже важко одній і вона не справляється з обсягом завдань. Ольга запитала, чим може допомогти, і тоді Олена сказала, що їй потрібна допомога у легалізації сімей іноземців, які воюють у складі російських збройних сил.

На той момент Ольга майже не працювала: більшість часу проводила вдома з чотирма дітьми, іноді підробляла стрижкою волосся.

Чоловік Ольги Роман Шиляєв – військовий. Із 2018 року у відкритих джерелах він зазначав місцем роботи військову частину 41495-2 за адресою: Рязань, вулиця Бєлякова, 42. У відкритих джерелах небагето згадок про військову частину з таким номером, але вказана адреса – це сусідня вулиця з військовим аеродромом «Дягілєво». Там базується 43-й Центр бойового застосування та перенавчання льотного складу і стоять стратегічні бомбардувальники. У 2022 році українські військові повідомляли, що з одного з таких бомбардувальників Ту-22М3 був нанесений авіаудар по Маріуполю. У червні 2025 року сам аеродром став мішенню українських безпілотників.

До цього Шиляєв вказував місцем роботи військову частину 95846, до якої приписаний 117-й військово-транспортний авіаційний полк, що базується в Оренбурзі.

Для Ольги, дружини військовослужбовця, всі питання щодо сімей військових та самої служби були простими й знайомими, і вона погодилася допомогти Олені.

Ольга відмовилася спілкуватися з «Системою», але деталі її роботи з вербування іноземців розповіла спільна знайома жінок, яка попросила анонімності з міркувань безпеки.

За словами знайомої, спочатку Ольга займалася лише питаннями сімей найманців, але потім почала опікуватися взагалі всім, включно з військовими контрактами. І Ольга, і Олена практично безперервно сиділи на рязанському пункті підписання контрактів, і на день могли відправляти на війну по 30–40 осіб. У жінок навіть був окремий кабінет у обласному управлінні транспорту, недалеко від пункту відбору.

З оформленням та купівлею квитків і зустріччю майбутніх найманців Ользі та Олені допомагали кубинська няня та чоловік цієї няні (формально чоловік самої Олени).

Знайома Ольги стверджує, що спочатку вона нічого не знала про обман іноземців, і кубинців точно попереджали, що їм доведеться віддати першу виплату «турагентам» – а деякі нібито навіть писали розписку про це російською та іспанською мовами (про це ж у своєму зверненні писав адвокат Олени Смірнової).

Але одного разу перекладачка переказала Ользі підслухану розмову Олени зі своїми клієнтами. З неї випливало, що громадяни Шрі-Ланки, яких вербувала Олена, не знали, що їм доведеться віддати першу виплату «агентам».

Пізніше Ольга дізналася, що їхня «фірма» обманювала не лише ланкійців. За словами її знайомої, щонайменше частина кубинців, приїжджаючи до Росії, не знала, що відправиться на війну – вони думали, що їдуть на будівництво або на іншу подібну роботу, а насправді опинялися на фронті. І це було не наслідком непорозуміння чи мовного бар’єру, а продуманою бізнес-схемою.

«Поки Олена була одна, це була ідея допомогти кубинцям, а коли з’явилася Даяна, уже суто пішли гроші», – розповідає знайома жінок.

Продавчиня сувенірів

37-річна кубинка Даяна Ечемендія Діас – досить відома серед воюючих кубинців жінка. Її номер телефону також згадувався в оголошеннях про вербування на війну, які вона залишала разом з Оленою у соцмережах. Про контакт із жінкою на ім’я Даяна розповідали в першому інтерв’ю кубинці Вега та Веласкес, її згадували й інші рекрути в інтерв’ю ЗМІ. Деякі учасники фейсбук-групи «Кубинцы в Москве» посилають їй прокльони за обман співвітчизників і за те, що відправляє їх гинути на чужу війну.

Даяна переїхала до Росії не пізніше 2021 року. У неї є телеграм-канал «Мильні квіти в Рязані», у якому вона продає квіти, вирізані з мила, свічки та кружки з романтичними фотографіями. Нічого в цьому каналі не натякає на те, що ця мила кубинка також продала своїм співвітчизникам сотні путівок у окопи та на «м’ясні» штурми.

Журналістка «Системи» запитала у Даяни в телеграмі, чи правда, що вона допомагає з працевлаштуванням іноземцям та з контрактами на війну. Даяна відповіла: «Ні».

У «ВКонтакте» у ДаяниСторінка прив'язана до номера телефону, який був в оголошеннях про найм – фото в кепці з літерою V і російським триколором, на рукаві – нашивка з кубинським прапором. На останньому опублікованому відео – у футболці камуфляжного забарвлення.

Хоча Даяна активно носить військову символіку, сама вона не на фронті. На відміну від своїх колишніх колег – Єлени та Ольги.

На війну з СІЗО

Адвокат Олени Смірнової не просто так писав уповноваженому з прав людини в Росії. За його словами, за місяці, проведені під вартою, турагентка-вербувальниця відчула «порочність і недовіру до об’єктивного розслідування», «прийняла як даність неминучість покарання судом у вигляді позбавлення волі на довгі роки» і написала заяву слідчому з проханням дозволити їй підписати контракт із Міноборони та поїхати воювати – наприклад, у частинах радіорозвідки як перекладачка. Адвокат просив уповноваженого посприяти цьому.

Коли саме Олена попросилася на війну, точно невідомо: лист адвоката датований 23 жовтня 2024 року.

Можливо, бажання Олени піти воювати було не зовсім щирим. Її колегу Ольгу Шиляєву, наприклад, відправили з СІЗО на війну «обманним шляхом», стверджує сестра Шиляєвої у «ВКонтакте» в коментарі до посту про пошук військових. З цього повідомлення випливає, що Ольга опинилася на війні не пізніше від травня 2025 року.

Судячи з повідомлення сестри, уже в армії Шиляєва опинилася у «тюрмі Зайцево» – так називають підвальну катівню на окупованій частині Луганської області, куди саджають відмовників і військових, які провинилися.

Знайома Шиляєвої та Смірнової підтвердила, що обидві жінки зараз служать у складі штурмової роти «Шторм V» однієї з бригад 1-ї танкової армії.

За словами знайомої, Ольга впевнена, що вся ця історія з кримінальною справою та службою – це помста військових за те, що вона допомагала деяким кубинцям оскаржити незаконне звільненняУ ЗМІ справді з’являлися свідчення про звільнення кубинських рекрутів із російської армії. У травні 2024 року видання elTOQUE опублікувало свідчення кубинців Йоана та Луїса. Йоан розповів, що одного разу офіцер наказав йому повернутися до Росії для легалізації свого статусу. Не знаючи мови, він не розумів, що відбувається, і раптово дізнався про своє звільнення. Луїс розповідав, що «підписав якийсь документ», у якому нічого не зрозумів, а потім дізнався, що це був наказ про звільнення з російських військ.

Ольга та Олена не відповіли на повідомлення «Системи» в соцмережах. Колишній чоловік Олени відмовився відповідати на запитання. На прохання допомогти зв’язатися з Оленою він відповів, що «не буде в цьому брати участі». Знайома Олени передала, що та не хоче спілкуватися з журналістами.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Кубинський десант» в армії РФ: як Росія вербує найманців із Куби на війну проти України

«Олег Рязань Овочі»

Ім’я ще одного важливого учасника цієї схеми – Олега Ковешникова – раніше не з’являлося в відкритих джерелах. Його «Системі» назвала знайома співробітників «фірми», стверджуючи, що Ковешников із самого початку працював із Оленою Смірновою. За словами тієї ж співрозмовниці, Ковешников і зараз продовжує залучати іноземців до російської армії та заробляти на цьому.

Журналістка «Системи» написала Олегу Ковешникову в телеграм – так, як міг би написати будь-який охочий укласти контракт із російською армією. Ковешников не став заперечувати свою причетність до військових контрактів і залученню найманців. Його цікавило, де перебуває співрозмовник, яка його національність і легальний статус у Росії. Він попросив надіслати фото паспорта та дані реєстрації – за його словами, ця інформація потрібна для перевірки майбутнього найманця, зокрема через ФСБ. Не отримавши копії документів, Ковешников відмовився розповідати подробиці роботи.

Олегу Ковешникову 56 років, він також із Рязані. За словами знайомої Олени Смірнової, вона знала його вже багато років. Офіційно він працює в компанії ТОВ «Агро універсал», яку очолює його донька. Галузь компанії – «вирощування овочів, баштанних, коренеплодів і клубнеплодів, грибів та трюфелів». За даними сервісу NumbusterПоказує, як номер людини записаний у телефонних книжках інших користувачів, один із його номерів у когось записаний як «Олег Рязань Овочі».

До роботи з овочами в житті Олега Ковешникова була охорона: з 2002 по 2017 роки він працював у ПОПах. В останні роки Ковешников брав багато кредитів і не всі повертав вчасно. Судячи з даних реєстру ФССП, він фігурує в десятках виконавчих проваджень за прострочення виплат кредитів на загальну суму понад 1,2 млн рублів (близько $15 тисяч). Його офіційний дохід у овочевій компанії становив 15 тисяч рублів на місяць (близько $200) станом на 2021 рік.

«Система» знайшла кілька фотографій Ковешникова, які можуть свідчити про його колишню причетність до силових структур. На цих групових фото він тримає прапор Асоціації ветеранів бойових дій органів внутрішніх справ Росії – простіше кажучи, профспілки ветеранів спецназу та поліції.

Однак знайома Смірнової стверджує, що наразі Ковешников не має жодних зв’язків із силовиками, а досвід роботи в охороні – це все, що в нього за плечима. Тим не менш, другий номер телефону Ковешникова в сервісі Numbuster визначається як «Олег ФСБ». На запитання в телеграмі, чи є він співробітником ФСБ, Ковешников заперечив.

Бізнес чи держпрограма?

Головне питання цієї історії, яке залишається без відповіді, – чи були ці вербувальники просто ділками, що побачили можливість заробити на торгівлі людьми. Або ж усе це – контора-прикриття для великої міждержавної програми вербування латиноамериканців і ланкійців на війну Росії проти України.

«Система» на сьогодні не виявила даних, що свідчать про прямий зв’язок Олени Смірнової, Ольги Шиляєвої, Даяни Діас чи Олега Ковешникова з російськими спецслужбами або військовими – якщо не рахувати чоловіка Шиляєвої, кадрового офіцера. У листі адвоката Смірнової зазначено, що їй свого часу «надходили пропозиції» щодо організації перельотів і підписання контрактів іноземців – але від кого саме були ці пропозиції, у документі не уточнюється. Знайома Шиляєвої стверджує, що ані Міноборони, ані регіональні влади не мали відношення до роботи «фірми».

Мар’ян Заблоцький, який досліджував кубинських найманців і їхню роль у російській військовій агресії та розповідав про це в Конгресі США, переконаний, що туроператорка Смірнова – це банальний посередник для спецслужб.

«Туроператори традиційно були прикриттям ворога у побудові логістики. Конкретно на прикладі Куби вони не принципові. Ми бачимо вербування від агентів ФСБ і ГРУ, дані про яких достовірно відомі. Те, що один із них має туроператора, зовсім не дивує», – каже Заблоцький.

Попри те, що Куба – давній стратегічний партнер Росії, а президент Куби навіть побажав Путіну успіху «у спецоперації», офіційна Гавана всіляко підкреслювала, що не має жодного стосунку до відправки кількох тисяч кубинців на війну проти України. Офіційно Гавана навіть заявляла про арешт 17 осіб на Кубі, ймовірно причетних до цієї схеми. У заяві кубинського МЗС від 11 жовтня 2025 року зазначено, що у 2023–2025 роках кубинські суди провели дев’ять кримінальних процесів за обвинуваченням у найманстві щодо сорока осіб, і за п’ятьма з них уже були винесені обвинувальні вироки. Заболоцький же стверджує, що жодних реальних наслідків ці кримінальні справи не мали: «Жодних розслідувань чи зупинки процесу режим Гавани не проводив. Просто змінив комунікаційну стратегію, щоб не накликати на себе додаткові санкції».

Влада Шрі-Ланки також офіційно заявляла, що не має стосунку до масового вербування своїх громадян на війну проти України. Вона порахувала, що за військовими контрактами поїхали близько 300 осіб, і МЗС країни навіть офіційно запитував у Росії компенсацію за загиблих шрі-ланкійців.

Українська розвідка стверджує, що вербування кубинців на війну не лише не припинилося, а й продовжується з більш високими темпами. 19 вересня представник ГУР Андрій Юсов надав членам Конгресу США дані про те, що невдовзі на боці Росії можуть воювати до 25 тисяч кубинців.

Держдепартамент США у своїй закритій телеграмі повідомляв послам, що слід закликати уряди країн голосувати проти резолюції ООН, яка закликає зняти багаторічну блокаду Куби. Згідно з документом, який цитує Reuters, посли мають пояснювати урядам, що Куба активно бере участь у російській військовій агресії, а отже, пом’якшувати багаторічні санкції не слід.

Російська влада жодного разу не коментувала участь кубинців та шрі-ланкійців у війні проти України. Представник МЗС Росії, отримавши запитання від «Системи», запропонував звернутися за коментарями до Міноборони. У військовому відомстві на запит «Системи» не відповіли.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Ексклюзив. Російський неонацист, що стоїть за тіньовою вербовкою ГРУ

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Від мігранта до призовника: як Росія примушує тисячі людей з Центральної Азії воювати в Україні?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Доброкор»: у Росії створили нову схему вербування найманців на війну проти України (розслідування)

Згідно з нотою, яку один з її помічників надіслав до західних посольств, лідерці білоруської опозиції у вигнанні Світлані Тихановській сказали, що вона повинна звільнити безпечне житло у Вільнюсі через зниження рівня її охорони литовською владою.

У ноті, наданій Радіо Свобода дипломатичним джерелом з країни ЄС/НАТО та підтвердженій двома іншими особами, йдеться, що про рішення було повідомлено офісу Тихановської 1 жовтня, а зниження рівня безпеки розпочнеться 6 жовтня.

«Нам також сказали, що їй потрібно буде звільнити своє безпечне житло протягом 2-3 тижнів після проживання там останніх п'ять років. Також було скасовано пильну охорону», – йдеться у згаданій ноті.

Дипломатичні джерела повідомили Радіо Свобода, що очільниця білоруської опозиції у вигнанні Світлана Тихановська втратить свою цілодобову охорону, а натомість отримає поліцейську охорону нижчого рівня.

Двоє помічників Тихановської підтвердили, що вони підтримують зв'язок з владою щодо ситуації, але наголосили, що жодні «офіційні запити» не направляли.

«Ми не надсилали жодних офіційних листів, але можу сказати, що ми особисто спілкувалися з дипломатами щодо цієї ситуації», – сказав Білоруській службі Радіо Свобода Денис Кучинський, радник Тихановської.

Сама Тихановська не одразу прокоментувала це питання.

Однак раніше, 9 жовтня, вона опублікувала коротке повідомлення в соцмережах, де зазначила: «Попри перешкоди, ми не зупинимося».

«Моя команда та я продовжуватимемо боротися за політичних в'язнів, захищати інтереси білорусів та привертати увагу світу до злочинів Лукашенка», – додала вона.

Побоювання щодо безпеки

Раніше близький помічник лідерки білоруської опозиції заявив Радіо Свобода, що її команда чекає на додаткові подробиці від литовської влади.

Цей крок викликав занепокоєння щодо безпеки Тихановської на тлі побоювань, що вона може стати мішенню для білоруських агентів. Про зниження рівня її охорони вперше публічно повідомили 6 жовтня.

«Після оголошення члени нашої команди, на жаль, почали відчувати посилений тиск на своїх родичів у Білорусі, що безпосередньо пов'язано зі зниженням рівня захисту в Литві», – йдеться в записці до західних посольств.

Тихановська була офіційною гостею литовського уряду від моменту примусового виїзду з країни у 2020 році. З офісу у Вільнюсі вона керує головною білоруською опозиційною організацією у вигнанні.

Цей офіс тимчасово перейшов на віддалену роботу після зниження рівня безпеки.

За офіційними даними, опублікованими в січні, у Литві проживає 57 511 білорусів.

Хоча багато хто перебуває в країні з економічних причин, у великих масштабах Литва надала притулок людям, які тікають з Білорусі, після жорстокого придушення масових протестів після суперечливих виборів 2020 року. Тоді авторитарний лідер Олександр Лукашенко заявив про свою перемогу.

Лідери опозиції та більшість європейських урядів, включно з Литвою, відмовилися визнати шосту поспіль нібито перемогу Лукашенка на виборах, заявивши, що голосування було сфальсифіковане.

Литва обіцяє допомогу

Влітку у Вільнюсі до влади прийшов новий уряд, який, на думку деяких критиків, пом'якшив свою позицію щодо Мінська. Але 8 жовтня міністр закордонних справ Кястутіс Будріс запевнив журналістів, що позиція Литви щодо Білорусі не змінилася.

«Нам потрібно багато зробити разом. Литва готова, я готовий продовжувати співпрацю. І всі питання, пов’язані з організацією безпеки, сподіваюся, будуть професійно та оперативно вирішені», – сказав Будріс інформаційному агентству ELTA.

Раніше прем’єр-мінстр Литви Інга Ругінене заявила, що рішення про зниження рівня безпеки Тихановської було ухвалене на основі оцінки ризику.

«У Тихановської є охорона, але вона була скоригована з урахуванням сучасних реалій», – цитує Ругінене видання Delfi.

Громадське телебачення та радіо Литви повідомило, що скорочення щорічних витрат на захист Тихановської в розмірі 1 мільйона євро також було одним із факторів.

Ремігіюс Мотузас, депутат від правлячої партії Соціал-демократів, заявив ELTA: «Це, безумовно, питання фінансування. Також здається, що такий рівень захисту не був необхідним».

Колишній міністр закордонних справ Габріелюс Ландсбергіс,який зараз перебуває в опозиції, не погоджується. Він відреагував на це рішення, заявивши, що Литва «зраджує» Тихановську.

«Причини рішення залишаються неясними, але очевидно, що головним бенефіціаром є Лукашенко – витіснення Світлани, сподівання змусити її замовкнути, сумнів у її легітимності – це саме те, про що він давно мріяв», – написав він.

Дипломатична відлига

Це рішення ухвалене в час, коли Лукашенко намагається вийти з дипломатичної ізоляції, з якою зіткнувся після своїх репресій у 2020 році.

Це включало телефонну розмову з президентом США Дональдом Трампом та домовленості з Вашингтоном про звільнення низки політичних в'язнів, зокрема чоловіка Тихановської, Сергія Тихановського.

У відповідь Вашингтон зняв санкції з білоруської державної авіакомпанії «Белавіа».

Ландсбергіс сказав, що нинішній уряд Литви також бажає покращити зв'язки з Лукашенком. «Нинішній литовський уряд, особливо його більш радикальні елементи, завжди хотів повернутися до звичних стосунків з білоруським диктатором», – написав він.

Якими б не були причини цього кроку, залишаються побоювання щодо безпеки Тихановської та інших білоруських політичних емігрантів.

Захист поліції був недостатнім, щоб запобігти нападу молотком на російського опозиційного активіста Леоніда Волкова у Вільнюсі в березні 2024 року.

Цього року зникли двоє білоруських активістів за кордоном. Анатолій Котау зник безвісти в Туреччині в серпні. Анжеліку Мельникову востаннє бачили в Польщі в березні.

Відомий опозиційний діяч Павло Латушко, який живе в Польщі, розповів Білоруській службі Радіо Свобода: «Кілька разів польські спецслужби повідомляли мені, що їм вдалося запобігти діям спецслужб білоруського режиму».

«Якщо порахувати, скільки погроз я отримав через соцмережі, електронні листи та від послів, то їх кількість обчислюється у щонайменше 160», – додав він.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Офіс Тихановської тимчасово зупинив роботу в Литві через пониження рівня її охорони

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Світ не уявляє масштабів того, що відбувається в Білорусі» – звільнені політв’язні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Забрали його»: Лукашенко згадав про політв’язня Статкевича, але не сказав, де він

Російський опозиційний політик у вигнанні Володимир Кара-Мурза намагається пом’якшити напруженість, що виникла серед противників Кремля за кордоном через рішення Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) надати опонентам президента Володимира Путіна сильніший голос у головному європейському правозахисному органі. Попри таку пропозицію, у ПАРЄ не побачили серед російських демократичних сил Фонд боротьби з корупцією (ФБК), заснований Олексієм Навальним.

В інтерв’ю телевізійній та онлайн-мережі «Настоящее время», створеній Радіо Свобода для російськомовної аудиторії, Володимир Кара-Мурза заявив, що майбутня делегація кремлівських опонентів за межами Росії до ПАРЄ повинна мати «якомога ширший представницький характер», підкресливши, що це «єдина умова, яка може забезпечити її легітимність».

Він висловив так думку після того, як ПАРЄ проголосувала 80–0 (при чотирьох, які утрималися) за створення «Платформи для діалогу з російськими демократичними силами» з метою «обговорення питань спільної стурбованості».

У резолюції ПАРЄ йдеться, що вона має на меті «посилити спроможність російських демократичних сил досягти сталих демократичних змін у Росії та допомогти забезпечити тривалий і справедливий мир в Україні, а також гарантувати відповідальність російських осіб за міжнародні злочини, які були вчинені».

Росію виключили з Ради Європи та її Парламентської асамблеї через кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення в Україну у лютому 2022 року.

Кара-Мурза назвав рішення надати противникам путінського уряду платформу для діалогу з правозахисним органом «історичним», заявивши, що «голос російської демократичної опозиції буде почутий у стінах Ради Європи».

Він вважає це «найважливішим майданчиком для вироблення дорожньої карти з реінтеграції майбутньої, постпутінської Росії до європейського правового простору та європейських інституцій».

Склад делегації російських опозиціонерів до ПАРЄ затверджуватиме бюро організації. Водночас до делегації мають увійти лише ті, хто визнає суверенітет і територіальну цілісність України, а також Грузії й Молдови, хто засуджує міжнародні злочини Росії та публічно виступає проти режиму Володимира Путіна.

Ще однією умовою участі у платформі ПАРЄ є підпис під «Берлінською декларацією», ухваленою російськими опозиціонерами та активістами у квітні 2023 року.

У пояснювальній записці ПАРЄ перелічено:

• структури Михайла Ходорковського,
• Фонд боротьби з корупцією (ФБК) Олексія Навального,
• Free Russia Foundation Наталі Арно та Володимира Кара-Мурзи,
• «Форум Вільної Росії» Гаррі Каспарова,
• структури народів Росії.

Водночас ФБК не підписав «Берлінську декларацію». У пояснювальній записці ПАРЄ про ФБК зазначено, що фонд привернув увагу своїми діями, які «викликали критику та суперечки всередині російської опозиції», і на цей момент не підпадає під визначення російських демократичних сил, яке застосовує ПАРЄ.

Представник ФБК Леонід Волков у відповідь у соцмережах розкритикував ПАРЄ та «хамську й підлу доповідь спецдоповідача Кросса» щодо ФБК, написавши у соцмережах: «Кросс у своїй доповіді буквально зазначив, що російські демократичні сили – це ті мігрантські організації, які навесні 2023 року підписали «Берлінську декларацію» Михайла Ходорковського. А хто не підписав?» Також Волков додав: «Значення ПАРЄ вкрай незначне».

Володимир Кара-Мурза відкинув припущення, що Юлія Навальна та члени ФБК не будуть бажаними учасниками в ПАРЄ, назвавши це «абсурдним». Він зазначив, що меморандум є «попереднім документом» і що механізм формування делегації ще не розроблений. «Очевидно, що ФБК є однією з провідних організацій російської демократичної опозиції, – сказав він. – І моя особиста позиція полягає в тому, що їх безумовно варто запросити до участі в цьому процесі».

Володимир Кара-Мурза вважає, що ПАРЄ – це важливий загальноєвропейський політичний форум:

– На мою думку, найважливіші питання, якими має займатися майбутня платформа російської демократичної опозиції в ПАРЄ, – це, наприклад, підтримка та просування механізмів міжнародної відповідальності за ті воєнні злочини, які чинить путінський режим в Україні.

Однією з ключових тем має бути міжнародна підтримка російських політичних в’язнів, кількість яких зростає буквально з кожним днем. Ви знаєте, що буквально днями був заарештований і відправлений до СІЗО заступник голови партії «Яблоко», колишній керівник її фракції в Московській міській думі Максим Круглов – за антивоєнні пости, які він написав ще у квітні 2022 року.

Крім цього, російський опозиціонер вважає, що настав час готувати дорожню карту з реінтеграції постпутінської демократичної Росії до європейських інституцій і до Ради Європи зокрема.

– Як історик, я можу сказати, що всі масштабні політичні зміни в нашій країні, як правило, відбуваються раптово й несподівано – саме так, як сказано у відомій фразі: «Це було назавжди, поки не закінчилося». І царський режим у 1917 році, і радянський режим у 1991-му рухнули за три дні – у буквальному сенсі цього слова. Ніхто з нас не знає, коли відкриється нове вікно можливостей для демократичних змін у нашій країні. Але ми знаємо, що воно обов’язково відкриється. І ми знаємо, що воно за своєю природою буде дуже коротким і дуже вузьким – і діяти потрібно буде швидко. Саме тоді знадобляться ці плани, ця дорожня карта, усе те, що стосується роботи, яку потрібно буде провести всередині країни.

Цим зараз займаються багато організацій. «Меморіал» нещодавно опублікував доповідь «100 днів після Путіна», у якій йдеться про заходи з конституційної та виборчої реформ, люстрації тощо – про все те, що потрібно буде зробити після відходу нинішнього режиму.

Довідка: Володимир Кара-Мурза – російський опозиційний політик, журналіст і правозахисник. У 2015 і 2017 роках він пережив два отруєння, після яких тривалий час проходив реабілітацію. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну публічно засудив агресію. У квітні 2022 року політика заарештували, а в 2023 році російський суд засудив його до 25 років колонії за нібито «державну зраду». У 2024 році Кара-Мурзу звільнили під час масштабного обміну полоненими між Росією та Заходом. Тепер з родиною він живе у США.

• В Україні деякі заяви Володимира Кара-Мурзи та інших представників російської опозиції раніше викликали критику, зокрема через «намагання перекласти відповідальність за війну виключно на Путіна», без згадок про роль звичайних росіян, причетних до воєнних злочинів. Про це заявляла, зокрема, Олександра Матвійчук, правозахисниця і Нобелівська лауреатка. Філософ і президент ПЕН-Україна Володимир Єрмоленко вважає, що ключове питання – не обговорення Росії після Путіна, а як російська опозиція може допомогти Україні перемогти Росію війні, бо є велика прірва між «підтримувати Україну» і «стати союзником України у війні».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Росіянам психологічно важко вбивати українців» – що (не) так із заявою Володимира Кара-Мурзи

АСТАНА – У той час, як Казахстан просуває амбітний план зі створення сучасної мережі спостереження та модернізації своєї цифрової інфраструктури, активіст Санжар Бокаєв з власного досвіду дізнався, що така система може означати для таких людей, як він.

Після прибуття до аеропорту Алмати в червні Санджар Бокаєв – колишній казахстанський чиновник, який став відомим політичним блогером – був зупинений поліцією, коли його ідентифікували за допомогою вітчизняної системи розпізнавання облич на базі штучного інтелекту під назвою TargetEYE та внесли до її бази даних як «громадського активіста».

Бокаєв записав частину розмови на свій телефон і каже, що офіцер навіть показав йому його профіль у базі даних, який включав біометричне порівняння та його особисті дані, перш ніж його попросили пройти до поліцейської дільниці.

Зрештою його відпустили після короткого затримання в аеропорту, а Бокаєв пізніше опублікував відеозапис в інтернеті, заявивши, що уряд використовує передові технології для відстеження активістів.

МВС Казахстану заявило, що Бокаєва додали до бази даних помилково через його схожість з іншою особою. Міністр внутрішніх справ Єржан Садєнов пізніше заявив, що уряд не створює базу даних активістів і що «технології також можуть припускатись помилок».

«Ви можете це побачити на відео. Там показане моє фото, ім'я, ім'я батька, і я позначений як «громадський активіст». Хто ще це міг би бути? – сказав Бокаєв Радіо Свобода. – Більше того, там зазначено, що до бази даних введено антиекстремістське управління Міністерства внутрішніх справ. Навіть прізвище офіцера, який ввів ці дані до бази, записане. Проте вони заперечують, що це я [в базі даних]».

Бокаєва та інших активістів цей інцидент підштовхує до думки про найгірший сценарій, коли урядові зусилля щодо цифровізації, які включають десятки тисяч камер спостереження, розгорнуті з програмним забезпеченням для розпізнавання облич, централізовану систему цифрової ідентифікації та значні довгострокові інвестиції у штучний інтелект, можуть містити зловживання.

Адже уряд прагне запобігти будь-якому повторенню масових протестів та кривавих заворушень січня 2022 року, які загрожували владі президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва.

До цих проблем додається те, що значна частина апаратного та технологічного фундаменту стратегії цифровізації Казахстану походить з Китаю.

Сервери даних, телекомунікаційне обладнання, мікрочипи та камери спостереження китайського виробництва стали основою цифрових амбіцій Казахстану, які продовжили набирати обертів у вересні, коли Токаєв оголосив про створення нового міністерства штучного інтелекту.

Експерти заявили Радіо Свобода, що занепокоєння полягає не лише в тому, що ця центральноазійська країна може стати залежною від китайських компаній у своєму технологічному розвитку, але й у тому, що вона може прийняти модель громадського спостереження та цензури, яка існує в Китаї, де потреби в громадянських свободах та конфіденційності були порушені на користь державного контролю та безпеки.

«Китай, як політично, так і соціально, не є взірцем того, як технології повинні використовуватися в демократії, – сказала Радіо Свобода Дана Малікова, експертка з цифрових прав, яка працювала в кількох групах громадянських свобод у Казахстані. – Китай має передові технології, але питання полягає в тому, як вони будуть використовуватися [в Казахстані]».

Створення власної системи спостереження

Токаєв зробив величезну ставку на цифровізацію, щоб прокласти шлях до нових економічних можливостей для своєї країни, оголосивши під час своєї промови «Про становище країни» 8 вересня, що він хоче «перетворити Казахстан на повністю цифрову країну протягом трьох років».

Ключовою частиною стратегії є створення власних місцевих компаній Казахстану, що, за словами Токаєва, допоможе перетворити країну на регіонального технологічного гравця. Казахські фірми вже розробили серію власних продуктів, які використовуються по всій країні, включаючи Target AI, яка була заснована у 2019 році та розробила програму TargetEYE, яка визначила Бокаєва цього літа.

Багато найуспішніших технологічних компаній Казахстану працюють на перетині розпізнавання облич, допомоги зі штучним інтелектом та біометричної ідентифікації, що підживлюється зростаючим обсягом даних, зібраних через десятки тисяч камер спостереження, що висять на перехрестях вулиць та біля будівель по всій країні.

Деякі з цих камер встановлені приватними підприємствами та фізичними особами, але переважна більшість є частиною державних програм, інтегрованих з технологією розпізнавання облич на основі штучного інтелекту, як-от TargetEYE.

У компанії TargetАІ заявили Радіо Свобода, що вони лише надають технологію, а правоохоронні органи самі вирішують, як використовуватимуться їхні продукти.

«У більшості випадків наша компанія не має інформації про те, для яких цілей або як застосовуються технічні функції платформи», – заявили в компанії Радіо Свобода.

Вони також повідомили Радіо Свобода, що їхня платформа вже інтегрована в поліцейські та наглядові системи у восьми регіонах Казахстану. Таке охоплення допомогло перетворити TargetAI на ключовий інструмент у прогнозній поліцейській діяльності та операціях швидкого реагування.

Але масштаби розгортання та непрозорий спосіб використання цієї технології владою викликали нагальні питання щодо підзвітності, особливо після інциденту з Бокаєвим.

Зростаючі можливості уряду щодо спостереження також виходять за межі TargetEYE.

Smart Aqkol, казахстанська версія концепції розумного міста, випробувана в невеликому містечку на північ від Астани, виникла в рамках угоди між Kazakhtelecom, національною телекомунікаційною компанією Казахстану, Eurasian Resources Group – державною гірничодобувною компанією – та Tengri Lab, казахстанським технологічним стартапом.

Ще один вітчизняний проєкт називається Sergek, який починався як система збору даних на основі штучного інтелекту для компонента безпеки розумного міста Астани, і з того часу його використання зростає.

Уряд заявив, що метою цих проєктів є підвищення громадської безпеки та боротьба зі злочинністю за допомогою систем розумного міста, які пов’язують камери та програмне забезпечення для розпізнавання облич з поліцейськими терміналами та командними центрами для забезпечення широкого моніторингу.

Але також існують побоювання щодо того, як уряд використовуватиме всі дані, які він збирає.

«Ризик тут набагато вищий через використання розпізнавання облич, – сказала Малікова. – Ці біометричні дані можуть бути використані як проти громадян, так і проти національної безпеки країни [у чужих руках]».

Точна кількість камер, розгорнутих по всій країні в рамках урядових програм, невідома, але мерія Алмати заявила, що тільки в місті є щонайменше 128 000 камер, які, за словами комерційного директора TargetAI Дмитра Панченка, пов’язані з їхньою системою.

Ще 6000 камер підключено до системи в Атирау, а в Павлодарській області вже підключено щонайменше 5000 камер, і протягом наступних трьох років планується встановити 4200 нових камер, повідомляють місцеві чиновники.

Міністерство оборони повідомило Радіо Свобода, що в державних будівлях, що перебувають під його контролем, встановлено 14 000 камер, а відеодані зберігаються на серверах у військових частинах, де, за їхніми словами, не було жодних порушень безпеки.

МВС не відповіло на запит Радіо Свобода щодо кількості підключених камер по всій країні та того, як ці дані зберігаються та використовуються. Речник лише сказав, що відеодані «захищені сучасними засобами» і на сьогодні жодних інцидентів безпеки не було.

«Усі камери, встановлені в органах внутрішніх справ, проходять аудит безпеки. Встановлені камери не підключені до інтернету, а працюють у замкнутому контурі», – сказав речник.

Казахстан наслідує китайську модель?

Досі розширення системи спостереження в Казахстані рекламувалося за її ефективність та підвищення безпеки, оскільки це призвело до деякого зниження рівня місцевої злочинності та ефективнішого управління дорожнім рухом у великих містах.

Але Токаєв також говорив про розширення спостереження як питання правопорядку, особливо після заворушень у січні 2022 року, внаслідок яких загинули щонайменше 238 людей, переважна більшість з яких були цивільними особами.

Тоді переважно російські війська з Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ) були направлені до Казахстану для допомоги у відновленні порядку.

«До речі, камери, які ми встановили в багатьох великих містах, відіграють дуже позитивну роль», – сказав Токаєв у зверненні до нації в лютому 2022 року після того, як протести та заворушення вщухли.

«Нам потрібно не лише відновити громадський порядок, а й збільшити кількість камер. Питання не в повному спостереженні чи моніторингу дій наших громадян; це питання безпеки», – додав він.

Хоча Токаєв прямо не заявив, що хоче, щоб Казахстан наслідував китайський підхід до спостереження, проте він високо оцінив провідні китайські бренди, які стали лідерами ринку в цій галузі, а під час візиту до Китаю у 2019 році він відвідав Hikvision, провідного світового виробника камер спостереження.

Як Hikvision, так і Dahua, ще одна провідна китайська компанія з виробництва камер спостереження, широко використовуються по всьому Казахстану, але ці дві частково державні компанії також були санкціоновані США у 2020 році за допомогу Пекіну в репресіях проти уйгурів та інших мусульманських меншин у Сіньцзяні.

Обидві компанії використовувалися – і навіть рекламувалися – за їхню здатність відстежувати людей, позначених як «підозрілі», та виявляти обличчя на основі етнічної приналежності.

Хоча китайські компанії знайшли великий ринок у Казахстані, повний обсяг співпраці між урядом Казахстану та Пекіном невідомий. Міжурядові угоди між Астаною та китайськими компаніями опубліковані в інтернеті, але вони не містять подробиць щодо контрактів, укладених з китайськими ІТ-компаніями, і у відкритому доступі немає жодної інформації про умови та положення контрактів.

Але витік понад 100 000 документів з приватної китайської компанії Geedge Networks у вересні вказує на те, що уряд Казахстану звертається до Китаю для придбання складніших систем цензури та спостереження.

За даними InterSecLab, глобальної дослідницької установи цифрової криміналістики, яка перевірила витік, Казахстан, схоже, є першим міжнародним клієнтом Geedge Networks для системи цензури, створеної за зразком «Великого китайського фаєрволу», яка дозволяє користувачам контролювати онлайн-інформацію, блокувати певні вебсайти та інструменти VPN, а також шпигувати за певними особами.

У звіті InterSecLab щодо файлів також зазначається, що раніше Казахстан покладався на російську технологію Системи оперативно-розшукових заходів (SORM) для апаратного та програмного забезпечення мережевого спостереження у своїх телекомунікаційних мережах.

Але, як зазначається у звіті, документи є «критичними доказами того, що апарат інтернет-спостереження Казахстану постачається з Китаю через Geedge, а не з Росії, як припускали попередні дослідження».

Комітет національної безпеки (КНБ), головне розвідувальне агентство Казахстану, передав запитання Радіо Свобода до Міністерства штучного інтелекту та цифрового розвитку, яке заявило, що інформація в документах «не відповідає дійсності».

Яке цифрове майбутнє Казахстану?

Хоча економічно ефективне та передове обладнання Китаю відіграє значну роль у Казахстані, інші іноземні фірми також просуваються у цей регіон.

Продукція шведської Axis Communications та південнокорейської Hanwha Vision також використовується по всій країні, і Астана нещодавно оголосила про угоду з Presight AI, державним стартапом ОАЕ, який виграв великий контракт на заміну системи моніторингу дорожнього руху Sergek в Астані. Угода передбачає встановлення 22 000 нових камер у столиці, які потім підключаться до програми Еміратів.

У багатьох нових житлових будинках у головних містах Казахстану біля вхідних дверей встановлено пристрої Face ID, які дозволяють мешканцям відчиняти двері за допомогою біометричного відбитка обличчя замість ключа.

Уряд Казахстану також оголосив у жовтні 2024 року про плани запуску централізованої національної системи дистанційної біометричної автентифікації, яка буде впроваджена у всіх основних галузях промисловості. Потім, у серпні, Казахстан зобов'язав банки та мікрофінансові організації проводити біометричну автентифікацію для видачі онлайн-кредитів.

Оюна Балдакова, молодший науковий співробітник проєкту DIGISILK Королівського коледжу Лондона, розповіла Радіо Свобода, що ця зростаюча централізація детальних даних у країні створює кілька вразливостей у безпеці. Централізована база даних не лише вразлива до потенційних хакерських атак, але й може стати жертвою витоку інформації, як це сталося в червні.

Зібрані дані також можна продавати компаніям чи іншим урядам, або використовувати для моніторингу окремих громадян.

«З часом у вас буде рівень даних, коли держава зможе втручатися та відстежувати людей, – сказала Балдакова Радіо Свобода. – Це може бути серйозною проблемою в системі без належної системи стримувань і противаг».

Вона додає, що в Казахстані все ще існує цифровий розрив між його міськими центрами та великими частинами країни зі слабким зв’язком або взагалі без доступу до інтернету.

Уряд Казахстану також заявив, що наразі йому все ще не вистачає інженерів для створення цифрових систем, і він намагається залучити більше іноземних інвестицій у штучний інтелект. Балдакова каже, що все ще «недостатньо потужностей» для реалізації повністю цифрової держави, окресленої Токаєвим.

«Водночас держава все ще має можливість виділити певних людей, що становлять інтерес, – сказала вона. – Вони все ще можуть відстежувати їх та стежити за ними через ці цифрові системи, інтернет та телекомунікаційні мережі».

(Із Астани повідомляв казахстанський кореспондент Радіо Свобода Жолдас Орісбаєв. Із Праги повідомляв кореспондент з питань Китаю Рід Стендіш)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Британія звинуватила РФ у зламі 10 тисяч відеокамер для відстеження західної допомоги Україні – Guardian

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Китайські камери спостереження на об’єктах НАТО в Румунії викликають занепокоєння щодо безпеки

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Нагляд з Китаю. Як тисячі китайських камер відеоспостереження в Україні передають інформацію і чому це небезпечно

Прем’єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе пригрозив опозиційним активістам подальшими арештами. У країні зберігається висока напруга після масових протестів, що відбулися минулими вихідними в Тбілісі. Радіо Свобода підсумовує ці події.

«Спроба державного перевороту»

«Кількох людей вже заарештували. Насамперед – організаторів спроби державного перевороту», – заявив Іраклій Кобахідзе журналістам 5 жовтня, коли натовпи протестувальників знову зібралися в центрі грузинської столиці.

«Ніхто не залишиться безкарним... Багатьом доведеться очікувати вироків за насильство, яке вони вчинили проти держави та правоохоронних органів», – додав прем’єр.

Міністерство внутрішніх справ пообіцяло «вжити відповідних заходів для забезпечення громадського порядку та безпеки». Влада затримала щонайменше п’ятьох організаторів вуличних протестів у Тбілісі 4 жовтня, зокрема Паату Бурчуладзе та Муртазу Зоделаву.

Їм інкримінують заклики до насильницької зміни конституційного ладу або повалення влади, а також організацію, керівництво та участь в актах насильства. За ці злочини передбачено до дев’яти років позбавлення волі.

Перед затриманням 70-річний оперний співак Бурчуладзе закликав працівників МВС «почути голос народу» й заарештувати лідерів правлячої партії «Грузинська мрія».

4 жовтня у Грузії відбулися вибори до органів місцевого самоврядування.
Їх бойкотували низка великих опозиційних сил, зокрема партія колишнього президента Міхеїла Саакашвілі – «Єдиний національний рух».

Частина опозиції анонсувала мітинг у центрі Тбілісі з метою «мирного повалення влади». Ввечері учасники акції протесту спробували захопити президентський палац. Частині демонстрантів вдалося проникнути на територію – паркан був зруйнований. Спецпідрозділи застосували перцевий газ, сльозогінний газ і водомет для захисту палацу.

В умовах бойкоту з боку низки опозиційних партій на виборах впевнену перемогу здобула правляча партія «Грузинська мрія». По всій країні, за даними ЦВК, за «Грузинську мрію» проголосували 81,7% виборців. У Тбілісі підтримка партії склала 70%.

На виборах мерів у Тбілісі, Руставі, Кутаїсі, Батумі та Поті перемогли кандидати від «Грузинської мрії». У Тбілісі чинний мер Каха Каладзе набрав 71,5% голосів.

Пізно ввечері 5 жовтня Служба державної безпеки Грузії (СДБ) заявила, що виявила великий запас зброї, боєприпасів і вибухівки в укритті за межами столиці. СДБ стверджувала, що ця зброя призначалася для «підривних дій» у день місцевих виборів, які міжнародні організації розкритикували як такі, що пройшли в атмосфері залякування.

5 жовтня глава зовнішньополітичного відомства ЄС Кая Каллас засудила перебіг виборів, заявивши, що вони відбулися «в атмосфері масштабних репресій проти інакодумства». «Місяці обшуків у незалежних ЗМІ, ухвалення законів, спрямованих проти громадянського суспільства, ув’язнення опонентів та активістів, а також поправки до виборчого кодексу, що сприяють правлячій партії, різко знизили можливість проведення конкурентних виборів. Більшість опозиції бойкотувала ці вибори, а явка була відносно низькою», – заявила Каллас.

ЄС звинувачують у втручанні

«Ми закликаємо до спокою та стриманості в післявиборчий період і закликаємо владу дотримуватися прав громадян на свободу зібрань і висловлення думок», – йдеться у спільній заяві Каллас та Марти Кос, яка курує питання розширення Європейського Союзу у Єврокомісії.

Прем’єр-міністр Кобахідзе, своєю чергою, звинуватив ЄС у втручанні у внутрішні справи Грузії: «Ви знаєте, що конкретні люди з-за кордону навіть висловили пряму підтримку всьому цьому – спробі повалити конституційний лад. У цьому контексті посол Європейського Союзу в Грузії несе особливу відповідальність. Він повинен виступити, дистанціюватися та суворо засудити все, що відбувається на вулицях Тбілісі».

Каллас і Кос заявили, що ЄС «відкидає та засуджує дезінформацію про роль ЄС у Грузії та особисті нападки на посла Європейського Союзу». Польський дипломат Павел Герчинський, який обіймає цю посаду, зокрема зазначав: «Ми готові. Ми відкриті. Ми ухвалили рішення прийняти Грузію до наших лав. Але для цього ми повинні побачити відданість, самовідданість і серйозні реформи. На жаль, поки що цього не відбувається».

Посол неодноразово висловлював протест проти дій грузинської влади, яка не раз розганяла демонстрації опозиції, називаючи це «кампанією залякування, насильства і жорстокості».

Нинішньою метою прозахідних протестувальників було відновлення щоденних демонстрацій, які почалися торік після ймовірних порушень на парламентських виборах і подальшого рішення уряду призупинити переговори про вступ до ЄС. Опозиція також критикує те, що називає зростаючою проросійською орієнтацією уряду партії «Грузинська мрія». Прихильники опозиції іронічно називають правлячу партію «Російською мрією».

Антиурядові виступи переважно стихли останніми місяцями після репресивних дій влади. Події 4 жовтня стали новим сплеском протестної активності.

«Російські пазурі»?

Дрейф «Грузинської мрії» у бік Росії, зокрема ухвалення низки законів у «кремлівському стилі» – зокрема законодавства про «іноземних агентів» – викликав негативну реакцію США та ЄС, що призвело до призупинення багатьох спільних проєктів.

Уряд Грузії, однак, відкидає звинувачення в репресіях проти інакодумців та жорстокому поводженні з протестувальниками. У правлячій партії традиційно говорять про зовнішній вплив, який, за їхніми словами, стоїть за виступами опозиціонерів.

«Це об’єднання людей, які лише прагнуть повернути собі владу в Грузії. І раптом у них з’явилася безліч прихильників за межами країни, готових надати їм фінансову та політичну підтримку. І в чому причина? Начебто у зміні зовнішнього курсу, мовляв, країною керує проросійський уряд. Хоча жодного прикладу, який би це підтверджував, із 2012 року так і не було», – заявив депутат парламенту від партії «Грузинська мрія» Георгій Вольський.

Колишня президентка Грузії Саломе Зурабішвілі, яка виступає проти партії «Грузинська мрія» і раніше очолювала мирні протести, заявила, що виступає проти будь-якого насильства та звинуватила уряд у «інсценуванні» нападу на президентський палац 4 жовтня з метою дискредитації опозиції.

5 жовтня вона знову закликала прихильників опозиції продовжувати тиснути на уряд. «Настане день виборів – справжніх, чесних парламентських виборів, коли ми справді зробимо свій вибір... Я закликаю всіх вийти разом і продовжувати, стільки, скільки буде потрібно, – до завершення цієї мирної акції протесту», – заявила колишня президентка.

6 жовтня Зурабішвілі наголосила в мережі X, що треба «не стандартні формальні заяви від інституцій ЄС, а бачення й стратегія, щоб утримати Грузію від потрапляння в російські пазурі».

Непродумані дії?

Політологи, яких опитала Грузинська служба Радіо Свобода, оцінили наслідки подій 4 жовтня.

Гія Годія, професор політології в університеті Іллі в Тбілісі:

– Перше, що сталося, – це, звичайно, дурість і безвідповідальність, необдумані дії, і це дуже погано, безумовно. Тобто результати в будь-якому разі будуть поганими. І це два наслідки: з одного боку – депресія на опозиційному фланзі, з іншого – нова хвиля репресій, для яких у «Грузинської мрії» зараз є ще більш легітимне підґрунтя. Ми не знаємо, наскільки масштабні, але нові репресії відбудуться.

Віктор Кіпіані, керівник грузинського аналітичного центру Geocase:

– Ми, швидше за все, стали свідками того, що грузинська опозиція сама себе підкосила й підвела не лише себе, а й опозиційний настрій значної частини грузинського населення та грузинського суспільства. Не кажучи вже про те, що своїм, м’яко кажучи, незграбним підходом і відсутністю системності у своїй політиці вона зробила дуже хороший подарунок пропагандистській машині влади.

Каха Гоголашвілі, директор Центру європейських досліджень у Грузинському фонді стратегічних та міжнародних досліджень:

– Це пахне якоюсь провокацією, бо неможливо, щоб організатори не розуміли, що революція так не робиться, і треба хоча б планувати два наступні кроки. А розрахувати лише один крок і після цього кинутися тікати – такого не буває. А якщо просто вважати, що всі ці люди – абсолютні невігласи, то чому люди їм так повірили? Без планомірного втручання з боку, найімовірніше, якихось спецслужб «Грузинської мрії» тут не обійшлося. Ситуація, звичайно, анекдотична, але водночас драматична, бо стосується долі людей. І взагалі я вважаю, що це дуже вдала спроба дискредитації руху опору та одночасно дискредитації політичних партій.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

З грузинського кордону на фронт? Історії українців, які повернулися додому з російських в’язниць

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЄС готує призупинення безвізу для Грузії

На тлі натяків від США про можливу неготовність фінансувати оборонні потреби України впродовж тривалого часу ЄС розглядає різні способи покриття більшої частини витрат у 2026 та 2027 роках. У Брюсселі є усвідомлення, що війна триватиме.

Найбільш очевидний натяк, у який спосіб може бути організоване фінансування, пролунав на початку вересня від очільниці Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн – під час її щорічного звернення до Європарламенту. Посадовиця розповіла про ідею «репараційного кредиту».

Більше інформації, як це працюватиме, з’явилося в односторінковому документі для обговорення, яким Єврокомісія поділилася з державами-членами. Документ, що потрапив у розпорядження Радіо Свобода, 26 вересня коротко обговорили посли блоку.

Фон дер Ляєн має презентувати цей документ лідерам ЄС 1 жовтня на неформальному саміті в Копенгагені у межах обговорення України. Її президент Володимир Зеленський, ймовірно, буде присутній. Міністри фінансів блоку також, як очікується, наступного тижня на зустрічі в Люксембурзі обговорять деталі.

Хоча ще не всі механізми кредитування узгоджені, деякі з них вже визначені чітко.

Основою для позики Україні стануть російські активи в ЄС, заморожені на початку повномасштабного вторгнення Москви. Кредит нададуть без безпосереднього доступу до готівкових коштів, а Україна повинна буде повернути гроші лише після того, як Росія компенсує завдані її війною збитки.

«Кредит буде розподілений не однією виплатою, а траншами та з певними умовами. І ми зміцнимо нашу власну оборонну промисловість, забезпечивши використання частини кредиту для закупівель у Європі та з Європою. Важливо, що не йдеться про конфіскацію активів – Україна повинна повернути кредит у випадку сплати репарацій Росією», – пояснила 30 вересня Урсула фон дер Ляєн.

Якщо репараційну позику схвалять, вона може вирішити низку проблем.

Найголовніше – надасть Україні необхідне фінансове вливання, одночасно усунувши будь-яке потенційне вето з боку незговірливих держав-членів ЄС, як-от Угорщина та Словаччина.

Це також вирішило би питання того, як використати російські активи й одночасно зняло би тиск на бюджет ЄС.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сибіга відповів Орбану на заяви про відсутність в України суверенітету і незалежності

Можливі перешкоди

Але це далеко не вирішена справа, і все ще є кілька нездоланих перешкод.

Вважається, що в блоці є близько 176 мільярдів євро (207 мільярдів доларів США) російських заморожених активів. Переважно – в Euroclear: бельгійській компанії з фінансових ринків, яка спеціалізується на центральних депозитаріях цінних паперів.

Деякі країни, зокрема країни Балтії, давно хочуть конфіскувати ці гроші й або передати їх Україні, або використати для розбудови недофінансованої оборони Європи. Аргумент простий: чому європейські платники податків повинні оплачувати війну Кремля?

Але чимало західноєвропейських країн проти прямої конфіскації.

Бельгія хвилюється, що Москва подасть обґрунтований судовий позов проти країни та Euroclear щодо цих активів.

Європейський центральний банк (ЄЦБ) стурбований впливом конфіскації на євро, яке наразі є другою резервною валютою світу. Такий крок може спонукати треті країни заощаджувати деінде.

Великі європейські країни також вважають, що гроші повинні залишатися знерухомленими та натомість використовуватися для відбудови України у ймовірному сценарії, коли Москва відмовиться виплачувати репарації після закінчення війни.

До того ж, заморожені активи вже використовуються для генерування коштів для України. Це непередбачені прибутки, отримані від готівки, – часто близько 1,5 мільярда євро (1,75 мільярда доларів США) щоквартально. Кошти негайно перераховуються постраждалій від війни країні.

«Коаліція охочих»

Єврокомісія зараз пропонує наступне: деякі або всі заморожені активи в Euroclear слід перевести до так званої компанії спеціального призначення (SPV – Special Purpose Vehicle – ред.) в обмін на облігації з нульовим купоном, випущені Єврокомісією. Ці кошти будуть підкріплені гарантіями «Коаліції охочих», що складається з держав-членів ЄС та, можливо, інших країн «Групи семи» – провідних індустріально розвинених демократій.

Кошти з SPV потім будуть перераховані Києву у вигляді позик протягом 2026 та 2027 років (і, можливо, навіть після цього), і Україна повинна буде повернути ці кошти лише після того, як Росія сплатить воєнні репарації.

Скільки грошей буде доступно – залежить від оцінки Міжнародного валютного фонду, але це може бути 140 мільярдів євро (164 мільярди доларів) за ці два роки. Ймовірно, більшу частину цієї суми повинна буде надати Європа, якщо Сполучені Штати відмовляться виділяти будь-які кошти в межах схеми.

Перевага цього кроку – можливість обійти потенційне національне вето.

Це була дилема на початку 2024 року, коли ЄС погодив кредит Ukraine FacilityСпеціалізований механізм підтримки України Євросоюзом, який охоплює період з 2024-го до 2027 року і пропонує стабільну та передбачувану фінансову підтримку на суму до 50 мільярдів євро. Він являє собою зобов'язання ЄС щодо зміцнення стійкості України, сприяння її відновленню, полегшення її шляху до сталого розвитку та членства в ЄС у розмірі 50 мільярдів євро (59 мільярдів доларів) на 2024-2027 роки. Спочатку ініціативу блокувала Угорщина.

Ці кошти були взяті зі спільного бюджетного «запасу» ЄС – по суті, вільних потужностей у бюджеті на додачу до того, що було виділено вже. Всі 27 держав-членів мали погодити позику.

Близько 32 мільярдів євро (37 мільярдів доларів) з 50 мільярдів вже надано Києву, тому запасу залишилося небагато. Ймовірно, Будапешт заперечуватиме проти його поповнення силами ЄС.

І хоча Єврокомісія пропонує створити фонд у розмірі 100 мільярдів євро (118 мільярдів доларів) для України в багаторічному бюджеті ЄС на 2028-2034 роки, усі держави-члени також повинні це схвалити. Дедалі очевиднішим, утім, стає те, що Києву потрібні гроші негайно.

Перешкоди з боку Угорщини можливі й за умови використання знерухомлених російських активів.

Вони лишатимуться в замороженому стані лише доти, доки буде відповідне рішення ЄС. А саме – подовження санкцій, що свого часу іммобілізували ці активи. Брюссель робить це двічі на рік: у липні та січні. Процедура передбачає одностайне рішення.

Останнє подовження було два місяці тому, й жодна країна, включно з Угорщиною, не заперечувала. Це, втім, не значить, що проблеми неможливі в майбутньому.

Національні гарантії?

У дискусійному документі Єврокомісія пропонує, щоб рішення про продовження санкцій у майбутньому ухвалювалося кваліфікованою більшістю, але зазначає, що це «вимагатиме політичної згоди на високому рівні всіх або більшості глав держав чи урядів».

Дуже сумнівно, що такі лідери, як Віктор Орбан з Угорщини та Роберт Фіцо зі Словаччини, просто погодяться.

Може виникнути проблема і з національними гарантіями. Скільки країн дійсно бажатимуть вступити до «Коаліції охочих» з цього питання?

Чим більше країн це зроблять, тим менше грошей кожна країна матиме гарантувати. Але в багатьох державах-членах відповідне рішення мають схвалити її парламенти. А з огляду на те, що деякі з них борються зі зростаючим дефіцитом, багато політиків можуть побоюватися подібних зобов’язань.

Euroclear також, імовірно, наполягатиме на повних та надійних гарантіях. Можливо – навіть на участі в управлінні новою структурою позик.

І не можна виключати, що Euroclear може наполягати на тому, щоб інші фінансові установи, які зберігають заморожені російські активи, також долучилися до цієї схеми.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Фон дер Ляєн про заморожені активи: «Росія має заплатити»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ЄС кажуть, що «репараційний кредит» для України може скласти до 130 мільярдів євро