Коли чеські виборці підуть на дільниці цього вікенду, багато хто побоюється, що країна може відійти від проєвропейського курсу, позбавивши Україну одного з найвідданіших союзників у її боротьбі проти російської повномасштабної агресії, яка триває вже майже чотири роки.

Більшість опитувань показують, що мільярдер Андрей Бабіш і його популістська партія ANO переможуть на парламентських виборах 3-4 жовтня, набравши близько 30% голосів.

Це означає, що Бабіш буде змушений сформувати коаліційний уряд з маргінальними партіями, що наблизить країну до Угорщини Віктора Орбана та Словаччини Роберта Фіцо у їхньому ставленні до України, що може призвести до припинення допомоги Києву та зменшення ентузіазму щодо членства Чехії в західних інституціях.

Хоча Прага і не повністю погоджуватиметься з позицією Москви, вона може все голосніше заявляти про необхідність негайного припинення війни і досягнення миру – найімовірніше, на умовах Кремля.

Також можна очікувати менш жорсткої риторики щодо Китаю.

Політолог і виборчий аналітик Майкл Ешкрофт у своєму аналізі зазначив, що чехи можуть приєднатися до «тієї тенденції в Центральній і Східній Європі, яка, з точки зору Києва, є тривожною, з огляду на існуючу позицію урядів Угорщини та Словаччини, і нового президента Польщі, який набагато менш схильний захищати суверенітет України».

«Наслідки можуть включати ізоляцію України від західноєвропейських партнерів, перебої з постачанням військового спорядження та поглиблення розколу в альянсі», – додав він.

Так само, як і в Молдові, де під час виборів минулого вікенду була проведена масштабна російська дезінформаційна кампанія з метою відвернути виборців від проєвропейських партій, Кремль намагається скористатися зменшенням підтримки допомоги Україні, що сприяло поверненню Бабіша на велику політичну арену.

Чеська дослідницька група виявила майже 300 анонімних акаунтів у TikTok, метою яких було поширення проросійських наративів та підтримка радикальних партій в останні тижні передвиборчої кампанії.

Центр досліджень онлайн-ризиків у своїй заяві від 28 вересня зазначив, що чеські акаунти в TikTok, які мають мільйони підписників, «систематично поширюють проросійську пропаганду та підтримують антисистемні партії шляхом маніпулювання алгоритмами».

Центр додав, що акаунти не пов’язані з однією політичною структурою, а натомість «поєднують підтримку кількох антисистемних партій одночасно».

«Сукупне охоплення цих акаунтів становить від 5 до 9 мільйонів переглядів на тиждень, що більше, ніж сукупна кількість офіційних акаунтів лідерів найбільших чеських політичних партій у TikTok», – повідомив центр.

Варіанти коаліції

Аналітики кажуть, що зараз головне, на що слід звернути увагу – це те, які партії отримають достатньо голосів, щоб увійти до парламенту, оскільки Бабішу, ймовірно, знадобиться коаліція для утворення уряду.

Spolu («Разом»), альянс правоцентристських партій, до якого входять «громадянські демократи» чинного прем'єр-міністра Петера Фіали, має близько 20 відсотків голосів, тоді як інші партії нинішнього прозахідного коаліційного уряду Stan («Мери та незалежні») та «Пірати», за прогнозами, отримають по 10-12 відсотків кожна.

Всі ці партії заявили, що не зацікавлені в укладенні коаліції з ANO або навіть у підтримці її голосами для ухвалення законів як однопартійного уряду меншості.

Але це передвиборчі розмови, і після голосування ситуація може змінитися, особливо на тлі зростаючих побоювань, що більш радикальні альтернативні коаліції можуть зірвати прозахідний курс Чеської Республіки. Як молодші партнери по коаліції, вони можуть вимагати ключових посад у Міністерстві закордонних справ та Міністерстві оборони.

По-друге, в нинішньому уряді, зокрема в «Громадянській демократичній партії», є фракції, які поділяють політичні позиції ANO – вони підтримують членство в НАТО, але слабше ставляться до членства в ЄС і виступають проти введення євро та політики Брюсселю, як-от обов'язкові квоти на прийом біженців і європейського зеленого курсу.

Але ця центральноєвропейська країна також може зазнати радикальних змін, якщо Бабіш об'єднається з будь-якою з нинішніх опозиційних партій, які є більш радикальними, ніж ANO.

Серед них – ультраправа партія SPD, яка набирає понад 10% голосів, а також менша ультраправа партія AUTO («Мотористи за себе») та ультраліва партія Stacilo («Досить»), які, як очікується, подолають 5-відсотковий бар'єр, необхідний для отримання місць у парламенті.

Коаліція з будь-якою із них, ймовірно, призведе до реального зближення з Орбаном і Фіцо, які критикували допомогу Україні і також є в авангарді країн Європи, що продовжують купувати російську нафту і природний газ, незважаючи на повномасштабне вторгнення Москви в Україну в лютому 2022 року.

Ключовою фігурою в будь-якому розвитку подій після виборів є прозахідний президент Петр Павел, який відіграє важливу роль у формуванні уряду, а також у зовнішній політиці в цілому.

Павел, колишній високопоставлений генерал НАТО, чітко дав зрозуміти, що не допустить уряду, який надто відхилятиметься від західного курсу.

Постійна фігура

Бабіш був постійною фігурою в чеській політиці протягом останніх 15 років, спочатку обіймаючи посаду міністра фінансів і віцепрем'єр-міністра, а потім очолюючи країну з 2017-го до 2021 року, а також намагаючись стати президентом, але програв Павелу на виборах 2023 року.

Один з найбагатших людей країни, що володіє значними частками в агробізнесі та ЗМІ, його перебування в центрі уваги громадськості супроводжувалося судовими суперечками та звинуваченнями в конфлікті інтересів і шахрайстві з субсидіями ЄС.

Однак саме його бізнес-інтереси, на думку багатьох, можуть утримати його, а отже, і Чехію, на Заході, оскільки добрі відносини між Чехією та Францією, Німеччиною й Австрією, а також постійний приплив сільськогосподарського фінансування ЄС є важливішими за все, що можуть запропонувати Пекін і Москва.

В останні роки Бабіш обрав більш популістський курс і був одним із творців найбільшої популістської сили на континенті, «Патріотів Європи» – політичного об'єднання, до якого також входять партія Орбана «Фідес», «Національний фронт» Марін Ле Пен у Франції, іспанська партія Vox та австрійська «Партія свободи». Він також висловив підтримку партії Фіцо Smer, хоча вона офіційно не входить до альянсу «Патріоти Європи».

Виступаючи проти всього, що пов'язано з Брюсселем, екологічним рухом та імміграцією, вони також знайдуть співчутливих слухачів за межами Центральної Європи, де праві популісти різних відтінків набирають популярності або перебувають при владі в багатьох інших західних столицях.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Немає політичної волі діяти». Чому російська дезінформація процвітає у Чехії напередодні виборів?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Верховний суд Чехії заявив про «переконаність» у винуватості експрем’єра Бабіша в справі про махінації

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україні в рамках чеської ініціативи за цей рік доставили мільйон боєприпасів – Фіала

Президент України Володимир Зеленський нещодавно натякнув, що Європейський Союз працює над черговим пакетом санкцій проти Росії, менш ніж через місяць після узгодження нового пакету заходів проти Кремля.

Перше питання полягає в тому, як швидко може з'явитися така нова пропозиція. Розмовляючи з дипломатами ЄС на умовах анонімності, можна зробити висновок, що вони сумніваються, що нові заходи будуть представлені цього року під час Різдва.

Це пов'язано з двома речами, які Брюссель вважає наразі більш актуальними: забезпеченням фінансування України на наступні два роки за допомогою так званої репараційної позики, яка все ще є бажаним варіантом; а також забезпеченням дії всіх чинних санкцій ЄС проти Москви.

Обидва питання мають бути вирішені не пізніше січня, причому останнє вимагає одностайності, тоді як перше потребує широкої політичної підтримки.

Іншими словами, посадовці ЄС дещо обережні, додаючи ще одне завдання, в якому консенсусу може бути важко досягти, і натякають, що новий пакет санкцій може радше з'явитися приблизно на четверту річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2026 року.

Але це не завадило державам-членам ЄС скласти нові списки бажань.

Один із дискусійних документів, з яким ознайомилося Радіо Свобода, авторами якого є балтійське тріо (Естонія, Латвія та Литва), а також Німеччина, Польща та Швеція, чітко вказує на те, що наступною метою має бути обмеження імпорту різних російських товарів до ЄС.

Зазначаючи, що блок імпортував з Росії товарів на суму 35 мільярдів євро минулого року, шість країн стверджують, що клуб все ще має достатньо можливостей для зменшення своєї залежності від Москви.

Основна частина цього імпорту припадає на енергоносії, як-от газ і нафта, а також на різні сільськогосподарські продукти.

Брюссель вже на початку цього року зобов'язався значною мірою поступово відмовитися від імпорту як російської енергії, так і сільськогосподарської продукції до початку 2027 року.

Сталь

Отже, країни ЄС, по суті, розглядають наступний за величиною імпортований російський товар: сталь.

Цього року, станом на зараз, клуб імпортував російської сталі на суму 1,3 мільярда євро, або 8% від загального обсягу імпорту ЄС з цієї країни.

Більшість цієї сталі – це так звані «сталеві плити» – тип основного матеріалу, який пізніше переробляється на більш складні сталеві вироби.

Хоча Брюссель запровадив заборону на імпорт деяких російських сталевих виробів ще у 2022 році, на сталеві плити поширюється виняток до жовтня 2028 року. Тепер цей виняток пропонується викреслити.

Добрива

Ще однією потенційною ціллю є так звані «неорганічні хімікати» з Росії, які становлять 3% від загального імпорту ЄС з Росії. До них належать безводний аміак та фосфати кальцію, які можна використовувати як для сільського господарства, так і в пластмасовій та фармацевтичній промисловості.

У дискусійному документі зазначається, що США наразі є найбільшим імпортером та експортером цієї продукції – і потенційні санкції не порушать європейські постачання цих товарів.

Схожа історія і з калійними добривами. Хоча ЄС запровадив торговельні обмеження на азотні добрива, імпорт калійних добрив у 2024 році фактично зріс, порівняно з 2022 та 2023 роками.

ЄС все ще виробляє власні калійні добрива, але за вищою вартістю, що значною мірою пов'язано з суворими екологічними нормами. Але блок також може імпортувати їх з інших третіх країн, як-от Канада та Ізраїль, а це означає, що санкції на цей російський імпорт не обов'язково створять дефіцит для європейських фермерів.

«Тіньовий флот»

Ще одне питання, на якому, ймовірно, зосередиться ЄС, – це боротьба з російським «тіньовим флотом» – часто ненадійними суднами з тіньовою власністю, які Москва використовує для обходу обмеження цін на нафту країн «Групи семи».

Це обмеження встановило ліміт, який наразі становить 47,6 долара США за барель, за яким дозволено торгувати російською сирою нафтою.

Брюссель наразі вніс до «чорного списку» 562 судна, які намагаються обійти обмеження.

Внесення до «чорного списку» означає, що вони не можуть обслуговуватися в жодному порту ЄС, але вважається, що є щонайменше ще 400 суден, які досі не були об'єктом перевірок. І їм все ще дозволено плавати у водах ЄС, що часто викликає побоювання щодо розливів нафти та інших небезпек.

Нещодавно Франція розповсюдила серед столиць ЄС документ для обговорення щодо того, що ще можна зробити в цій галузі. Суть пропозиції Парижа полягає в тому, що ЄС та країни-однодумці тепер повинні зосередитися на тому, що вона називає «підходом, орієнтованим на обсяг».

По суті, це означає крок до регулювання обсягу нафтоносних суден, які дозволено перевозити.

Хоча в документі, з яким ознайомилося Радіо Свобода, не пояснюється, як це працюватиме на практиці, але там зазначається, що наступним кроком Брюсселя має бути удар по «всіх факторах, що сприяють розвитку «тіньового флоту», особливо по його фінансових, комерційних та логістичних мережах у третіх країнах».

Хоча це, очевидно, може означати санкції, у документі також пропонується «запровадження стимулів для заохочення власників суден, що входять до списку, до реінтеграції легальних торговельних каналів» та «запобігання подальшому збільшенню тоннажу шляхом більш суворого контролю та вимог належної перевірки щодо продажу суден».

Крім того, існує питання зупинки суден, що належать «тіньовому флоту», у європейських водах.

Париж потрапив у заголовки газет на початку вересня, коли французькі правоохоронці піднялись на борт судна Pushpa/Boracay після підозр у причетності цього судна до інцидентів з дронами в Данії на початку того місяця, що призвело до закриття аеропорту Копенгагена на кілька годин.

Франція тепер закликає ЄС рішучіше діяти проти суден, які насправді можуть бути без громадянства, стверджуючи, що «коли ці підозрілі судна мають хибний прапор або коли вони насправді вже викреслені з реєстру держави своєї реєстрації – вони є суднами без громадянства», і як такі полегшують європейським країнам висадку на них, не порушуючи Конвенцію Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS).

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Голова МЗС Канади анонсувала нові санкції проти Росії. У списку – 100 суден тіньового флоту

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Орбан заявляє, що США звільнили Угорщину від санкцій на російські енергоносії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Bloommerg: Китай скорочує закупівлі нафти в Росії через санкції США

Прем’єр-міністерка Литви назвала це «гібридною атакою» – сотні метеокуль, що пролітають через кордон із Білорусі. Вони спричинили хаос у повітряному русі Литви. Ці інциденти також вказують на давню, масштабну мережу контрабанди, яка, за припущеннями, має зв’язки в Мінську на високому рівні.

Повітряні кулі, що літають на висоті близько 13 кілометрів, наприкінці жовтня з’являлися у такій кількості, що змусили Литву закрити кілька аеропортів – це зачепило близько 140 рейсів і 20 тисяч пасажирів.

29 жовтня Литва, член НАТО та ЄС, закрила свій кордон із Білоруссю на місяць. Прем’єрка Інга Руґінене заявила, що цей термін можуть продовжити «настільки, наскільки буде потрібно».

Але самі кулі – не зовсім нове явище.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Лукашенко пригрозив конфіскувати литовські вантажівки й анонсував переговори зі США

Чорний ринок тютюну

Поява куль у небі над двома країнами збігається з часом, коли литовська влада почала масштабну боротьбу з контрабандою цигарок, які перевозили вантажівками через кордон.

Повернімося у 2023 рік: тоді митники Литви вилучили 11,9 мільйона пачок цигарок. У тому ж році вони почали встановлювати нові рентгенівські системи контролю на прикордонних пунктах. Тоді ж прикордонна служба повідомила про три кулі, що прибули з контрабандними сигаретами.

Наступного року цифри змінилися: було вилучено лише 2,3 мільйона пачок цигарок – контрабандисти перейшли на інші методи, зокрема дрони.

Цього року кількість куль зросла ще більше – між січнем і жовтнем зафіксовано 546 запусків. Литовські прикордонники вважають, що цей метод зараз забезпечує близько 80 % усієї контрабанди цигарок через кордон.

Білоруський хімік і популяризатор науки Сергій Бесараб розповів Радіо Свобода, що куля, яка здатна перевозити вантаж у 40–50 кілограмів, коштує близько 500 євро.

Це відповідає приблизно 1 500 пачкам сигарет із вартістю близько 3 450 євро. Ймовірність, що куля зіб’ється з курсу, відносно мала.

«Вітер біля поверхні та на висоті – це зовсім різні речі. Там, нагорі, вітер стабільний, тому кулі піднімають на таку висоту», – пояснив Бесараб.

Йдеться про великі гелієві кулі, які запускаються масово. Наприклад, у ніч із 3 на 4 жовтня Литва повідомила про 25 куль, що прилетіли з білоруського боку.

«Неможливо запускати такі кулі в Білорусі масово й непомітно для спецслужб – це фантастика», – додав Бесараб.

Його слова перегукуються із заявою президента Литви Ґітанаса Науседи, який сказав: «Цілком очевидно, що в цьому беруть участь спеціальні структури – (білоруське) КДБ, а також компанії, які виробляють офіційну продукцію і водночас продукти для чорного ринку».

Білорусь давно відома як джерело міжнародної контрабанди сигарет.

Хто курить білоруські сигарети?

У 2016 році дослідники з Міланського університету (Італія) опублікували дослідження під назвою «Білоруський центр нелегальної торгівлі тютюном». У ньому зазначалося, що окрім підроблених цигарок, існує також активна торгівля так званими «illicit whites» – «сигаретами, виробленими легально в одній країні, але призначеними для контрабанди в ті держави, де їх не продають легально».

У дослідженні наведено розподіл головних ринків збуту білоруських контрабандних брендів:

• Німеччина – 30 %,
• Польща – 22,6 %,
• Велика Британія – 17,8 %,
• Італія – 9,7 %.

Минуло майже десять років, а торгівля триває. Джерела, які спілкувалися з Радіо Свобода, повідомили, що білоруські сигарети незаконно продають у Литві, Німеччині та Франції.

Для купівлі-продажу використовуються групи у месенджері Telegram. В одній із груп користувач шукав можливість купити білоруські сигарети марки NZ оптом у Гельсінкі (Фінляндія). Інші групи були орієнтовані на Іспанію, Португалію, Німеччину та інші країни ЄС.

Перехід до використання куль і спричинені цим збої зробили контрабанду помітною політичною проблемою. Ситуація стала ще гострішою після того, як 23 жовтня два російські військові літаки порушили повітряний простір Литви, а поблизу аеропортів було помічено невідомі дрони.

Білорусь заперечує причетність до запуску куль і засудила рішення Литви закрити кордон.

Дарюс Антанайтіс, офіцер запасу литовської армії , у коментарі Радіо Свобода натомість заявив, що це – найефективніший спосіб змусити авторитарного білоруського лідера Олександра Лукашенка змінитися.

«Багато білорусів працюють у Литві й переказують зароблені гроші до Білорусі, поповнюючи бюджет режиму Лукашенка, – сказав він. – Коли Литва закриває прикордонні переходи, режим Лукашенка відчуває соціальний, політичний та економічний тиск».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як виглядає можлива резиденція Лукашенка поблизу Сочі та хто її будує (розслідування)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Лукашенко пригрозив конфіскувати литовські вантажівки й анонсував переговори зі США

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Життя на межі: «кошмарне дежавю» на Чернігівщині та «скиди прямо на людей»

Колишній генсекретар НАТО Єнс Столтенберг наголошує: НАТО – найпотужніший альянс, а єдність Заходу гарантує безпеку. Експосадовець альянсу визнає запізнілу реакцію на агресію РФ, закликає нарощувати підтримку України.

Щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів, каже, слід змінити його розрахунки – посилити військову допомогу, щоб війна стала надто дорогою. Столтенберг також радить готуватися до можливого скорочення присутності США в Європі й водночас зміцнювати оборону. Напад на союзника, підкреслює він, означатиме відповідь усього НАТО.

– Ви керували альянсом у важкий час. Виведення військ з Афганістану, повномасштабне вторгнення Росії в Україну – ці обидві події припали на період вашого перебування на посаді. Назва вашої книги, власне, з цим пов’язана. Однак почнімо з загального запитання про НАТО.

Президент США Дональд Трамп нещодавно назвав Росію «паперовим тигром», на що президент Росії Володимир Путін відповів: «Якщо Росія – паперовий тигр, то що таке НАТО?» Що би ви на це сказали?

– НАТО – найсильніший військовий альянс у світі. Ми представляємо 32 країни по обидва боки Атлантики: Північну Америку та Європу з майже мільярдним населенням сумарно та 50-ма відсотками світової економічної та військової потужності. Тож, поки ми об’єднані в НАТО, ми – безумовно, найпотужніша сила у світі.

– Чи є сумніви щодо єдності?

– Що ж, по обидва боки Атлантики задаються питанням, чи продовжимо ми бути разом. Але я вірю, що так буде, бо, будучи об’єднаними, ми сильніші та безпечніші.

А в більш небезпечному та непередбачуваному світі ще важливіше залишатися разом у НАТО. Сильне НАТО – благо для Європи. Для мене це очевидно.

Але сильне НАТО також добре для Сполучених Штатів. Їх бентежить Китай – його розмір, економіка, технологічний прогрес. Однак разом із союзниками по НАТО США мають те, чого Росія та Китай взагалі не мають. А саме – понад 30 друзів і союзників.

І, знову ж таки, Сполучені Штати становлять 25% світового ВВП, але з союзниками по НАТО це удвічі більше – 50% світового ВВП і військової потужності. Тож США сильніші та безпечніші з НАТО. Вважаю це тим, що забезпечить подальшу відданість США НАТО.

– Ви говорите про ВВП, що зрозуміло. А як щодо військового балансу в Європі? Наскільки важлива в цьому роль Америки?

– Що ж, США відіграють важливу роль у Європі своєю присутністю, але також з огляду на критично важливі фактори і, звичайно, гарантії безпеки, якщо щось станеться, США прийдуть, і ми всі будемо разом у складі понад 30 союзників.

Але також гадаю, що для США – перевага мати союзників у Європі. Одна справа полягає в тому, що США сильніші у військовому й економічному плані з союзниками.

Але також факт у тому, що, наприклад, розвідку, раннє попередження набагато легше мати за наявності європейських друзів.

Я з Норвегії, і в нас є спільний сухопутний кордон з Росією. Поруч розташований Кольський півострів, на якому найбільша концентрація ядерної зброї у світі: підводні човни, стратегічні бомбардувальники, ракети. І ця ядерна зброя спрямована не на Норвегію, а на Сполучені Штати.

Однак завдяки можливостям Норвегії та інших європейських країн ми можемо стежити за підводними човнами і загалом за діяльністю з російського боку. Це убезпечує США. Ось ще один аргумент бути разом – безпека. І це також стосується географії.

– У своїй книзі ви гостро критикуєте реакцію країн НАТО на повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Ви сказали, що деякі країни робили мінімум, і писали про затримки з постачанням зброї, а також – брак рішучості. Ситуація покращилася?

–Гадаю, так. Одним із найважливіших, на мою думку, рішень, схвалених наприкінці мого перебування на посаді генсекретаря НАТО, було створенняМісії НАТО в Україні Місія НАТО в Україні (NSATU) – координаційна та допоміжна місія, створена альянсом у 2024 році. Це структура під керівництвом НАТО для координації навчання та допомоги у постачанні обладнання ЗСУ. Вона централізує зусилля, якими раніше займалися окремі члени НАТО (наприклад, навчання в Німеччині, Польщі та Великій Британії), й працює у німецькому Вісбадені. Мета місії – зробити військову підтримку більш передбачуваною, довгостроковою та інституційно обґрунтованою в межах НАТО, а не лише через спеціальні коаліції., що погодили на саміті у Вашингтоні 2024 року.

Тепер чинний генсекретар Марк Рютте продовжив це й справді створив організацію НАТО для фінансування й сприяння стабільному потоку зброї, боєприпасів, військової підтримки Україні.

Тож це краще. Але не кажу, що ідеально. Загальна картина така, що союзники по НАТО надали безпрецедентну підтримку Україні з моменту повномасштабного вторгнення Росії в 2022 році.

Проблема в тому, що не всі союзники роблять стільки, скільки повинні. Озираючись назад, вбачаю велику проблему й у тому, що ми почали запізно.

Нам слід було почати у 2014 році, коли Росія незаконно анексувала Крим та вторглася на Донбас. Натомість ми вагалися та чекали. Велика підтримка фактично надійшла після повномасштабного вторгнення. А це було запізно.

– Ви кажете, що деякі країни НАТО не роблять усього, що мусили би, й дають Україні замало, до того ж, надто повільно. Які саме держави відстають?

– Не буду показувати пальцем і ганьбити. Зокрема, тому, що не вважаю цей підхід правильним. Знаю, що всередині альянсу союзники про це дискутують.

До того ж, я – зараз міністр в уряді Норвегії, тож не мені соромити інші країни. Але я радий, що повернувся до Норвегії. Я став її міністром фінансів у лютому цього року.

У березні Норвегія вирішила потроїти свою підтримку України. Зараз Осло надає їй 7 мільярдів євро щорічно.

Майже жодна інша країна, якщо така взагалі є, не надає Україні більшої підтримки, якщо обчислювати її стосовно ВВП на душу населення. У Норвегії трохи більше 5 мільйонів людей, тож ми зараз справді серед тих, хто надає найбільшу підтримку Україні також в абсолютному вираженні.

Отже, нині я відповідаю за Норвегію і роблю все можливе, щоб вона надавала суттєву військову допомогу Україні.

– Ви пишете, що за роки вашого перебування на посаді у вас був великий досвід особистого спілкування з Путіним на різних форумах. З огляду на цей досвід, якими саме, на вашу думку, мають нині бути дипломатичні зусилля (спрямовані на завершення війни – ред.) ?

– Працюючи з Путіним, я зрозумів, що за умови створення правильних обставин можна укладати угоди. Тобто він має усвідомити, що здобутки за потенційним столом переговорів будуть найкращим рішенням.

Зараз, гадаю, він вважає, що може більше отримати на полі бою в Україні, ніж за столом переговорів, і тому він вагається, чи варто сідати за нього разом із президентом Зеленським. Ось чому він відхиляє пропозицію про припинення вогню.

Не думаю, що ми можемо змінити думку Путіна. Його мета – контролювати Україну. Але гадаю, нам під силу змінити розрахунки Путіна.

І ми можемо зробити це, активізувавшись у наданні Україні більшої військової підтримки, щоб Путін усвідомив, що він не переможе на полі бою і що ціна, яку він має заплатити за контроль над нею, зависока. І що тому йому варто укласти за переговорним столом угоду, яка збереже Україну як незалежну європейську державу.

– Чи відбувається цей процес? Чи достатньо надається допомоги, щоб Путін усвідомив це?

– Гадаю, правда завжди буде в тому, що можливо зробити більше. Але реальність, вважаю, така, що завдяки мужності та відвазі українського народу у поєднанні з безпрецедентною військовою підтримкою союзників по НАТО, Путін не досяг успіху.

Його план полягав у тому, щоб захопити Київ за лічені дні, а решту України – за тижні. Повномасштабне вторгнення розпочалося у 2022 році, а Росія досі не контролює Донбас.

Це був великий стратегічний провал. Він втратив – поранив і вбив – до мільйона чоловіків. І він платить високу ціну як грошима, так і кров’ю. Тож це стратегічний провал Росії. І це не в останню чергу тому, що союзники по НАТО надали підтримку Україні.

Нам потрібно продовжувати і робити більше. І на певному етапі це може продемонструвати Путіну, що він не переможе і що йому доведеться вести переговори.

– У післямові своєї книги ви кажете, що слід бути готовими до скорочення військової присутності Сполучених Штатів у Європі. Ми бачили це нещодавно в Румунії. Ви вважаєте, далі буде?

– Я дуже обережно ставлюся до припущень, бо не є зараз генсекретарем. Але вважаю, що потрібно бути готовими.

Якщо США скоротять свою присутність у скоординований спосіб із усіма союзниками по НАТО, це можна буде врегулювати, адже, на мою думку, європейські союзники мають робити більше для забезпечення власної безпеки.

Останніми роками ми стали свідками того, як європейські союзники справді почали більше інвестувати в оборону. Важливо, щоб США залишалися відданими гарантіям безпеки. Якщо щось трапиться в Європі, США стоятимуть пліч-о-пліч з іншими союзниками НАТО.

Нам слід усвідомити, що ідея про регіональність безпеки не є правильною. Це глобальна категорія. Те, що відбувається в Азії, впливає на нашу безпеку. Ми бачимо це зараз в Україні.

Китай є ключовим чинником, що сприяє розвитку російської воєнної економіки. Північна Корея постачає боєприпаси та солдатів на поле бою в Україні. А Іран надав багато дронів та інших видів військової підтримки.

Тож те, що відбувається в Азії, має значення для Європи, й навпаки: події в Європі мають значення для Азії. Тож, звичайно, нам також потрібно, щоб Сполучені Штати відповідали на загрози та виклики в Азії, а також забезпечували безпеку Європи. Це нерозривно пов’язані речі.

– Наостанок: якщо Росія вторгнеться в країни Балтії повномасштабно, а не лише запустить кілька дронів, чи зможе НАТО їх захистити?

– Так, і одним з найважливіших рішень, які ми схвалили у 2016 році після незаконної анексії Криму, було про розгортання боєздатних багатонаціональних союзницьких військ у Польщі та балтійських країнах – уперше в історії НАТО.

Це надсилає дуже чіткий сигнал, що весь альянс уже там. Ми також підвищили бойову готовність наших сил, їхню здатність швидко перекидати війська для підкріплення, а також розробили повний набір нових військових планів.

Отже, усе це надсилає Росії дуже чіткий сигнал: напад на одного союзника призведе до відповіді з боку всього альянсу.

Embed share

Єнс Столтенберг: «Ми маємо зробити більше» для України

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:03:00 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 5,7MB
• 360p | 7,9MB
• 480p | 11,9MB
• 720p | 45,3MB
• 1080p | 46,5MB

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

НАТО підвело Україну, а Вашингтон «схилявся до поразки». Закулісся війни у мемуарах Столтенберга

Щорічний звіт Єврокомісії про розширення, схоже, демонструє серйозність намірів виконавчого органу ЄС додати нових членів до кінця свого п'ятирічного мандату наприкінці 2029 року. І для цього було визначено чотирьох кандидатів: Албанію, Молдову, Чорногорію та Україну.

Звіт від 4 листопада, перший, опублікований з моменту початку роботи нової комісії наприкінці минулого року, покликаний оцінити прогрес (або його відсутність) 10 країн-претендентів на вступ до ЄС, до яких також входять Боснія і Герцеговина, Грузія, Косово, Північна Македонія, Сербія та Туреччина.

Але цього року звіт набув чітко геополітичного відтінку.

За словами чиновників у Брюсселі, розширення ЄС знову стало актуальним. Останньою країною, яка приєдналася, була Хорватія ще у 2013 році, а з того часу блок фактично вперше скоротився, коли Велика Британія вийшла з нього у 2020 році.

У щорічному звіті за 2025 рік зазначається, що «це перший мандат комісії з 2010-2014 років, коли, враховуючи прискорення темпів процесу для деяких країн-кандидатів, розширення є реальною можливістю», і що весь процес «зараз рухається швидше, ніж за останні 15 років».

Зміна темпів повністю пов'язана з повномасштабним вторгненням Росії в Україну, розпочатим у 2022 році, причому голова зовнішньої політики ЄС Кая Каллас зазначила, що «геополітичні зрушення чітко підтверджують необхідність розширення. Розширення – це не приємна річ; це необхідність, якщо ми хочемо бути сильнішим гравцем на світовій арені».

Ставка – на Чорногорію

Розумна ставка була б на те, що Чорногорія стане наступним членом ЄС. Подгориця прагне завершити переговори про вступ до ЄС до кінця 2026 року, і у звіті зазначається, що країна – «на шляху до досягнення цієї амбітної мети».

Зрештою, це не заклик Європейської комісії чи країн-кандидатів. 27 нинішніх держав-членів ЄС одноголосно вирішують, відкривати та закривати 33 розділи про вступ, що охоплюють усі сфери політики, які кандидати на вступ до ЄС повинні прийняти, щоб стати повноправним членом.

Подгориця веде переговори вже 13 років, і хоча вона відкрила переговори з усіх 33 розділів, їй вдалося закрити лише сім. Однак більшість із них були закриті протягом останніх 12 місяців, що свідчить про імпульс до вступу.

У грудні планується закрити ще п'ять, але, за словами дипломатів ЄС, з якими спілкувалось Радіо Свобода, це може бути надто оптимістичним.

Занепокоєння залишаються, особливо щодо боротьби з організованою злочинністю та корупцією, а також незалежності судової влади.

Таким чином наступний рік – це може бути зарано, але чутки говорять, що Чорногорія цілком може бути «державою-членом ЄС номер 28 у 2028 році».

Албанія – наступний найкращий варіант

Албанія може бути наступним найкращим варіантом для членства.

Уряд у Тирані сподівається завершити переговори у 2027 році, і комісія вважає це досяжним.

Прогрес Албанії як кандидата за останні 12 місяців був просто приголомшливим: їй вдалося відкрити 28 з 33 розділів, і вона має намір розпочати переговори щодо останніх п'яти пізніше цього місяця.

Однак ключовим є закриття розділів, а це складніше. Тирана також стикається з проблемою зв'язків з громадськістю: хоча Албанія є зростаючим туристичним напрямком, і багато європейців скуповують там нерухомість на узбережжі, країна все ще має негативну репутацію осередку організованої злочинності.

Тому не дивно, що Єврокомісія рекомендує Тирані докласти ще більше зусиль до «розслідувань наркоторговців та збільшення виявлення та ліквідації злочинних груп».

А як щодо Молдови та України?

Тим часом Молдова та Україна залишаються міцно «пов’язаними» – оскільки вони обидві подали заявки на членство у 2022 році – попри чутки цього року про їх розлучення.

Прокладання власного шляху дозволило б Молдові розпочати переговори про вступ, оскільки Україна блокується Угорщиною вже понад рік і, ймовірно, залишатиметься в глухому куті до наступних парламентських виборів у цій центральноєвропейській країні у квітні 2026 року.

Молдова сподівається приєднатися до ЄС у 2028 році, а Україна вважає, що може приєднатися десь цього десятиліття, незважаючи на триваючу війну. Обидві країни отримали найкращі оцінки комісії на сьогодні, хоча Київ раніше цього року попередили про вплив на спеціальні антикорупційні агентства НАБУ та САП.

Хоча країни залишаються заблокованими, всі держави-члени ЄС, окрім Угорщини, погодилися продовжити технічну роботу з Кишиневом та Києвом, очікуючи остаточного політичного зеленого світла від Будапешта, яке може відбутися зі зміною уряду наступного року. Ідея полягає в тому, щоб негайно відкрити якомога більше розділів.

У більшості столиць ЄС поширена думка, що приблизно половина може бути відкрита. Комісар з питань розширення Марта Кос навіть зазначила, дещо оптимістично, що переговори щодо всіх 33 розділів можуть розпочатися негайно, якщо тільки Будапешт змінить свою думку.

Спрощення процесу розширення

Тим часом триватимуть переговори щодо того, як зробити процес розширення більш практичним.

Президент Європейської Ради Антоніу Кошта висловив ідею про те, що лише для початку та завершення переговорів про вступ має бути потрібна одностайність – пропозиція, яку швидко відхилили держави-члени ЄС, які воліють мати кілька гальм, щоб уповільнити процес.

Угорщина – не єдина країна, яка має проблеми зі своїми сусідами, що не входять до ЄС: Болгарія наразі блокує Північну Македонію, а Хорватія хоче тримати Сербію під контролем, перш ніж Белград зможе приєднатися.

За останні тижні також було випущено багато інших видів політичних «тестових кульок» щодо того, як може працювати розширення.

Точилася розмова про те, щоб не надавати новим членам права голосу з певних питань – своєрідне вторинне членство, яке президент України Володимир Зеленський одразу відхилив, коли його минулого тижня запитали про це.

Тим часом Єврокомісія працюватиме над переглядом політики та реформами розширення, щоб оцінити вплив нових членів на різні сфери політики.

Кос вже висувала ідею механізму призупинення права голосу або заборони доступу до фондів ЄС для нових членів у разі порушень верховенства права.

Усе це є явним натяком на старі західні держави-члени ЄС, які байдуже ставилися до розширення клубу через страх перед «ще однією Угорщиною», посилаючись на численні порушення верховенства права угорським прем’єром Віктором Орбаном (прем’єр Угорщини) та його битви з Брюсселем протягом багатьох років.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Угорщина блокує шлях України до ЄС. На Орбана натиснуть?

Найімовірнішим способом зробити розширення керованим є те, що використовувалося у минулому: перехідні періоди. Цей механізм був використаний під час розширення восьми країн Центральної та Східної Європи у 2004 році, громадянам яких, наприклад, не дозволялося негайно шукати роботу в інших частинах ЄС.

Польща, з її великим аграрним ринком, також не була повністю інтегрована в єдиний ринок ЄС за одну ніч. Подібний механізм для української сільськогосподарської продукції, який спричинив політичні проблеми в деяких частинах клубу, не був би дивним.

З чотирьох країн-кандидатів Україну чекає найважча битва, враховуючи її розмір та виклики війни.

ЄС буде набагато легше «поглинути» Албанію, Молдову та Чорногорію. Кос натякнула на той факт, що населення Чорногорії, яке становить приблизно 600 000 осіб, таке ж, як і населення бельгійського портового міста Антверпен, а Албанія та Молдова, з населенням менше 3 мільйонів громадян кожна, схожі на Рим.

Не дивуйтеся, якщо ці країни стануть членами ЄС номер 28, 29 та 30.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чи вступить Україна до ЄС у 2030 році?

Бельгія збирала термінове засідання Національної ради безпеки 6 листопада, щоб узгодити план дій після серії появ невідомих безпілотників, які паралізували роботу аеропортів і викликали підозри про шпигунство за військовими базами країни. 7 листопада міністр оборони Бельгії Тео Франкен повідомив, що на нараді з міністрами попередньо узгодив план боротьби з безпілотниками. А його німецький колега Борис Пісторіус наполіг, що це сигнал з Росії: «Не смійте чіпати активи».

Майже пів тисячі пасажирів були вимушені ночувати у терміналах аеропортів у ніч на середу 5 листопада, коли головний аеропорт Брюсселю через невідомі безпілотники призупинив польоти, а услід за ним і аеропорт Льєжу, куди на посадку перенаправляли частину рейсів, що летіли на Брюссель.

Льєжський аеропорт – один з найбільших транспортних хабів у Європі, призупиняв роботу через помічені дрони також ввечері в четвер та вранці в пʼятницю – 6-7 листопада. Саме у ці дні бельгійська влада збирала термінові наради – Національної ради безпеки та Ради міністрів, адже нальоти дронів стосувались і військових обʼєктів.

Так, кілька дронів фіксували у ніч на 1 листопада над військовою авіабазою Кляйн-Брогель у бельгійській провінції Лімбург, де розташовані американські ядерні боєприпаси і яка з 2027 року має стати основною базою для винищувачів F-35.

А минулого місяця безпілотники помітили над тренувальним полігоном Ельзенборн та казармами у Марш-ан-Фаменн.

Не випадковість – міністр оборони

«Це не просто хтось випадково запустив дрон над базою чи аеропортом. Є низка ознак, що дії були організовані дуже структуровано», – заявив міністр оборони Бельгії Тео Франкен, виключаючи можливість, що дронами керували аматори.

Він пояснив, що «глушник спецслужб не спрацював, тому що вони протестували нашу радіочастоту й змінили її. У них є власні частоти. Аматор не знає, як це зробити».

Інформаційне агентство Belga з посиланням на джерела у Службі безпеки Бельгії повідомило, що силовики майже не сумніваються, що за інцидентами стоїть «державний гравець», найімовірніше, Росія.

Таку ж думку висловив сам міністр телеканалу RTBF після попередньої хвилі появ дронів вихідними. «Росіяни намагаються робити це в усіх європейських країнах», – сказав Тео Франкен.

«Чи це зараз росіяни? Я не можу цього сказати, але мотиви очевидні, як і способи дій. Війна сьогодні – це справді війна дронів, і Міністерство оборони має бути до цього готове», – додав він.

За словами Франкена, дрони «прилітають шпигувати» і намагаються «побачити, де перебувають F-16, де зберігаються боєприпаси та інша надзвичайно стратегічна інформація».

Схоже висловився і міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, повʼязавши інциденти з планами ЄС використати для України заморожені російські активи, які головним чином зберігаються у Бельгії.

«Ми всі сприймаємо це саме так, і бельгійці теж. Це захід, спрямований на створення невизначеності та страху в Бельгії – «не смійте чіпати активи». Іншого способу це трактувати просто немає», – сказав Борис Пісторіус під час саміту збройних сил у Берліні 7 листопада.

Бельгійський план дій

Бельгійський міністр оборони під час засідання Кабінету міністрів у пʼятницю не отримав остаточного зеленого світла щодо свого плану боротьби з безпілотниками, але сказав, що принципова згода досягнута.

Це терміновий пакет заходів вартістю 50 мільйонів євро. План передбачає створення Національного центру повітряної безпеки, закупівлю систем виявлення, глушіння та знищення безпілотників.

Бельгійське військове командування уже отримало дозвіл знищувати невідомі дрони, які порушують повітряний простір над військовими базами та «чутливими зонами».

Але при цьому влада вказує на низку обмежень: якщо дрон летить над житловою територією чи поблизу цивільних об’єктів – застосовувати зброю складніше.

«Коли це над військовою базою – ми можемо збити. Коли поруч – треба бути дуже обережними, бо уламки можуть впасти на будинок, машину чи людину», – заявив Тео Франкен.

Допомога союзників

До НАТО з проханням про консультації за статтею 4 Бельгія не зверталась, але координує свої дії з союзниками, зокрема – з Німеччиною.

Берлін днями відправив на допомогу до Бельгії групу швидкого реагування для протидії дроновим загрозам. Наразі Німеччина формує кілька таких груп фахівців, повідомили 7 листопада у Бундесвері.

Підтримку Брюсселю також висловила Єврокомісія. «Ми всі стали свідками закриття аеропортів у Бельгії та останніх вторгнень дронів у Швеції, і повністю підтримуємо наших держав-членів. Як сказала президентка фон дер Ляєн, це гібридна війна. Європа в небезпеці», – заявив речник Єврокомісії Томас Реньє 7 листопада.

Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубулюс, який відповідає за ініціативу зі створення так званої «антидронової стіни» у ЄС, провів 7 листопада телефонну розмову з міністром оборони Бельгії Тео Франкеном. «Ми готові надати допомогу всіма можливими способами», – написав Кубілюс у Х.

Європейський масштаб

Випадки появи дронів фіксують і за межами Бельгії. Увечері 6 листопада Швеція тимчасово закрила аеропорт у Гетеборзі через появу безпілотника над злітною смугою.

У Німеччині аеропорт Ганновера вввечері 5 листопада на 45 хвилин переривав роботу через дрони, і це був вже третій випадок за тиждень, коли в Німеччині зупинялась робота аеропорту через безпілотники.

За останні тижні інциденти з дронами мали місце також у Данії, Польщі, Чехії, Естонії, Іспанії та Норвегії.

Водночас у Норвегії поліція закрила розслідування інциденту з дронами над аеропортом Осло, пославшись на «недостатність доказів» присутності апаратів. Поліція опитала персонал аеропорту та переглянула відео з камер спостереження, але не змогла підтвердити або спростувати, чи дійсно дрони були помічені в ніч на 23 вересня.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Швеція: безпілотник призвів до перебоїв у роботі аеропорту Гетеборга

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Прем’єр Бельгії скликає екстрене засідання ради безпеки через виявлення дронів

Наступного року, як очікується, у Туреччині нарешті буде запущена перша в країні АЕС «Аккую», яку будує «Росатом». Її спорудження супроводжувалося скандалами: турецька опозиція говорила про потрапляння в енергетичну залежність від Росії, турецькі підрядники заявляли про порушення своїх прав, робітники страйкували, а газета The Wall Street Journal з’ясувала, що Москва використала кредити для будівництва АЕС як спосіб створити в Туреччині захищену від санкцій «заначку» валюти.

Радіо Свобода виявило серед співробітників компанії, відповідальної за будівництво станції, колишнього офіцера Підрозділу психологічних операцій Головного розвідувального управління Генштабу Росії (ГРУ) – який до цього встиг попрацювати начальником відділу в Комітеті із зовнішніх зв’язків мерії Санкт-Петербурга. Саме звідти почав свій шлях до президенства ініціатор агресії проти України, незмінний протягом чверті століття очільник Росії Володимир Путін.

Трохи більше ніж тиждень тому, 28 жовтня, стало відомо, що на атомну електростанцію «Аккую», яка добудовується у Туреччині, доставлено обладнання автоматизованої системи управління технологічними процесами. Це дозволить російському «Росатому» впритул наблизитися до холодно-гарячої обкатки реакторів, ключового етапу введення АЕС в експлуатацію.

Міністр енергетики Туреччини Альпарслан Байрактар заявив, що «співпраця Туреччини та Росії в атомній енергетиці не обмежується проєктом АЕС», а перший заступник гендиректора «Росатома»Кирило Комаров – що проєкт будівництва АЕС «Аккую» «сприяє зміцненню партнерства між двома країнами та енергобезпеці, сталому економічному розвитку Туреччини».

«Москва може навіть направити туди військових»

• Російсько-турецька міжурядова угода про будівництво в Мерсіні на березі Середземного моря першої в Туреччині атомної електростанції вартістю 20 мільярдів доларів була підписана в далекому вже 2010 році тодішнім президентом Росії Дмитром Медведєвим і незмінним очільником Турецької республіки Реджепом Ердоганом.
• У 2015 році, після того, як Туреччина збила російський винищувач, що порушив її повітряний простір, з’явилися чутки про заморожування будівництва АЕС і заміну «Росатома» на іншого підрядника.
• Проєкт АЕС «Аккую» і раніше зазнавав у Туреччині критики, насамперед через схему, згідно з якою «Росатому» дозволили споруджувати станцію за новим принципом «будуй-володій-експлуатуй», із фіксованою на 25 років вартістю продажу електроенергії.

«1 кіловат-година електроенергії, яка сьогодні продається приблизно за 4 центи, продаватиметься нам АЕС «Аккую» за 12,35 цента. Таким чином, вартість найдорожчої у світі електроенергії оплачуватиметься з кишень наших людей», – говорила у 2018 році заступниця голови опозиційної турецької Республіканської народної партії Бічер Караджа.

Загалом, за оцінками експертів, АЕС «Аккую» покриватиме приблизно 10% потреб Туреччини в електриці.

«АЕС «Аккую» була представлена Ердоганом як проєкт, покликаний зменшити енергетичну залежність Туреччини, особливо від Росії. Однак угода за моделлю «будуй–володій–експлуатуй» замість того, щоб скоротити залежність від Росії, робить Туреччину ще більш залежною від неї на найближчі сто років.

Щоб захистити проєкт від внутрішнього політичного тиску, Ердоган підписав із Путіним міжурядову угоду, яка фактично унеможливлює для будь-якого наступного уряду оскарження будівництва «Аккую» на конституційному рівні.

Це означає, що «Росія, відома використанням енергетики як геополітичної зброї, отримає прямий контроль над стратегічною інфраструктурою країни – члена НАТО – на сто років, незалежно від того, хто буде при владі», – писала у серпні 2024 року Генюль Тол, засновниця та директорка Програми по Туреччині при Інституті Близького Сходу.

Тол зазначала, що АЕС«Аккую» розташована порівняно недалеко від авіабази «Інджирлік», де розміщена американська ядерна зброя, а також поряд із радіолокаційною станцією «Кюреджик», створеною НАТО для раннього попередження про балістичні ракетні атаки.

«Угода «будуй–володій–експлуатуй» дозволяє російському персоналу розміститися в безпосередній близькості від цих ключових об’єктів НАТО. Туреччина може побудувати ще один радар для захисту АЕС «Аккую». Військові аналітики та представники оборонного відомства побоюються, що, оскільки АЕС «Аккую» належить Росії, Москва може керувати цим радаром і навіть направити військових під приводом забезпечення безпеки», – вважає експертка.

Чинних російських військових до Туреччини поки що ніхто не відправив і уявити собі згоду Анкари на такий крок під час війни Росії проти України складно.

Однак, як з’ясувало Радіо Свобода, одним із керівних співробітників компанії, що будує АЕС «Аккую», кілька років був колишній офіцер Підрозділу психологічних операцій ГРУ (нині – Головного управління Генштабу ЗС РФ). До цього він довго працював начальником одного з відділів у Комітеті із зовнішніх зв’язків мерії Санкт-Петербурга – того самого, який у 90-ті роки очолював Володимир Путін перед тим, як піти на посаду директора ФСБ, а потім на чверть століття стати незмінним правителем Росії.

Майже головний «псих» Санкт-Петербурга

Олександр Балабанов народився у 1984 році в Курську і не пізніше 2009 року опинився на службі в одній із «психологічних» військових частин ГРУ в Санкт-Петербурзі.

Його кар’єру визначило навчання: за даними профілю Балабанова в LinkedIn, з 2002 по 2007 рік майбутній фахівець із психологічних операцій навчався у Військовому університеті Міноборони, де здобув ступінь магістра лінгвістики.

Цієї спеціальності навчають на факультеті іноземних мов та військової інформації (10-му факультеті) Військового університету, який вважається основним постачальником кадрів для «психічних» підрозділів російської військової розвідки, військовослужбовців яких у російській армії називають просто «психами».

Згідно з даними витоків, у Петербурзі Балабанов служив у в/ч 03126, розташованій у селищі Сертолово-2 (з філією прямо на Палацовій площі навпроти Ермітажу – в історичній будівлі Генерального штабу).

Ця частина – так звана група психологічних операцій Західного військового округу. Згідно зі структурою підрозділів ГРУ, що займаються психологічними операціями, такі групи є в кожному з російських військових округів і включають по два загони психологічних операцій, відділення інформаційно-комп’ютерних технологій, відділення розробки й тиражування спеціальних матеріалів та допоміжні підрозділи. Групи психологічних операцій підпорядковані військовій розвідці свого округу та московському Центру закордонної військової інформації та комунікації ГРУ (також відомий як 72-й центр спеціальної служби ГРУ або в/ч 54777).

Що таке ППсО?

Підрозділи психологічної боротьби та дезінформації за радянських часів були підпорядковані ГоловПУРу (Головному політичному управлінню), а на початку 1990-х перейшли під управління ГРУ – тоді ж було сформовано в/ч 54777, яка розмістилася у штаб-квартирі ГРУ на Хорошевському шосе в Москві.

За даними журналістських розслідувань, військові «психи» провели безліч операцій із дезінформації: вони поширювали фейки про коронавірусну пандемію, про військові конфлікти в Чечні, Грузії, Сирії, на Донбасі та анексію Криму.

Співробітником 72-го центрувиявився видворений із Молдови у 2023 році голова місцевого підрозділу російського пропагандистського медіа Sputnik.

Російські військові «психи» активно беруть участь у вторгненні в Україну, де вони використовують широкий набір інструментів пропаганди та дезінформації, від листівок і поширення звукових та радіосигналів до публікацій у соцмережах та кібератак.

ЖЖ-блогер «Секретар Шойгу», який вивчив у 2020 році фотографії, опубліковані в соцмережах солдатами-строковиками, що проходили службу у військовій частині 03126, з’ясував, що на її озброєнні стоять, наприклад, БТР-80 з установками ЗС-88 «Дєлітєль», а також МЗС-83 «Грім» на базі МТЛБ.

Фактично, це потужні мобільні динаміки, здатні поширювати спрямований звук на кілька кілометрів. У розташуванні частини в Сертолово-2 також є обладнана студія для виробництва відео.

Серед матеріалів, що опинилися в розслідувачів – графік нарядів в/ч 03126 на травень 2011 року, в якому значиться й Балабанов – тоді ще у званні старшого лейтенанта.

Кар’єра Балабанова

Із витоків випливає, що за майже десять років служби в частині 03126 Балабанов кілька разів міняв посаду й щонайменше одного разу був підвищений у званні.

Як посаду у 2009 році він вказував «старший редактор», у 2012 році – «офіцер відділення», у 2014 році – «інженер-конструктор». В опублікованих у 2022 році документах (до якого періоду вони належать – неясно) Балабанов вказаний як капітан, причому з усього списку військовослужбовців, він другий за старшинством після підполковника Дмитра Дєлягіна.

Як одну з адрес у Санкт-Петербурзі, Балабанов вказував будинок 31 по Галерній вулиці. Тут розташована інша частина ГРУ, під номером 20697 – її точне структурне підпорядкування невідоме.

Як встановили журналісти «Телебачення Торонто», у цій частині служили люди, які в цивільному житті представляються політологами, фахівцями з міжнародних відносин, психологами й навіть ведучими езотеричних практик.

Деякі з них так само мають відношення до в/ч 03126, у якій формально служив Балабанов. Один із службовців в/ч 20697 офіційно представлявся як провідний спеціаліст у галузі інформаційної протидії.

Несподівано «пішов» з ГУР

У даних витоків остання згадка про Олександра Балабанова як військовослужбовця в/ч 03126 стосується серпня 2017 року, коли розвідник отримав чергові автомобільні права.

Не пізніше жовтня того ж 2017 року Балабанов несподівано змінив роботу на цивільну, причому досить специфічну: він, принаймні, формально, став співробітником «Інпредсервісу» – державної компанії, що займається обслуговуванням іноземних представництв у Санкт-Петербурзі.

Ця фірма надає співробітникам розташованих у Петербурзі консульств та інших офіційних представництв в оренду квартири, котеджі, нежитлову нерухомість, а також проводить семінари – наприклад, з етикету. У своєму LinkedIn Балабанов вказував, що з жовтня 2017 року вже працював і в Комітеті зовнішніх зв’язків мерії Санкт-Петербурга, тому самому, де починав свою політичну кар’єру в 1990-ті роки Володимир Путін, який повернувся з Німеччини.

Кар’єра Балабанова в КЗЗ була публічною, його можна знайти на фотографіях із заходів, які організовував комітет, і в документах цієї структури. За даними витоків, формально Балабанов перейшов з «Інпредсервісу» до КЗЗ лише в листопаді 2019 року, але насправді вже у вересні 2018 він згадується як головний спеціаліст інформаційно-аналітичного відділу КЗЗ. За даними офіційної декларації, у 2019 році Балабанов пішов на підвищення і став начальником відділу зв’язків із міжнародними організаціями. На цій посаді він і пропрацював щонайменше до 1 березня 2022 року, а невдовзі покинув комітет.

У серпні 2018 року, вже працюючи в мерії, Балабанов виклав на особистій сторінці у «Фейсбуці» постер із написом «Слова убивают войны» («Words kill wars»). Це зображення було створено як одна з ілюстрацій до петиції із закликом до лідерів Росії та України «зупинитися і задуматися».

«Якщо всі люди відмовляться воювати зі своїми сусідами, якщо всі люди візьмуть до рук мегафони й прокричать про це з дахів будинків, нікому буде тримати рушниці», – йдеться в тексті петиції, опублікованої британським благодійним фондом ADOT навесні 2014 року (петицію підтримали 48 осіб).

За час роботи в петербурзькій мерії Балабанов взяв участь у безлічі міжнародних зустрічей, наприклад – із дипломатами з Південної Кореї або з дослідниками з Малайзії.

Інші зустрічі були позначені в особистому Google-календарі Балабанова, до якого він залишив публічний доступ. Цей календар фахівець із психологічних операцій вів нерегулярно, але лише за кілька місяців 2019 року він вніс до нього зустрічі зі:

• шведським політиком Магнусом Бернтсонном,
• представником Всесвітньої туристичної організації Лі Юном, регіональним директором UNICEFАфшат Хан,
• філіппінською конгресвумен і колишньою президенткою країни Глорією Агапагал-Аройо,
• послом ЄС у Росії Маркусом Едерером,
• головою Європейської економічної комісії ООН Ольгою Алгаєровою.

Про те, що під час роботи в КЗЗ Балабанов щонайменше не втрачав особистих зв’язків у ГРУ, можна судити з «лайків» та коментарів, які залишав у його фейсбуці колишній командир в/ч 03126 Володимир Жаворонков (його ім’я вказано на графіку нарядів цієї частини 2011 року, в якому є й сам Балабанов), а також зі списку днів народження, які Балабанов протягом кількох років після переходу до мерії відзначав у своєму гугл-календарі.

Наприклад, це колишній начальник одного з відділів в/ч 03126 Іван Михайлович Сизранцев, а також Ніколай Ернестович Берзейтіс.

Берзейтіс – не безпосередній товариш по службі Балабанова, а старший колега по ГРУ: уже на початку нульових він поширював дезінформацію про втрати російської армії в Чечні як заступник командувача об’єднаного угруповання військ з інформаційної політики, служив у складі миротворчої місії ООН у Західній Сахарі, а пізніше очолював відділ закордонної інформації (один із «психологічних» відділів ГРУ) Ленінградського військового округу.

За даними витоків, у телефонній книзі Балабанова містилося щонайменше десять телефонних номерів офіцерів ГРУ з в/ч 03126, 20697 та інших підрозділів.

Атомна кар’єра

Невдовзі після початку повномасштабного вторгнення в Україну Балабанов покинув і Комітет із зовнішніх зв’язків, і Росію.

У квітні 2022 року він влаштувався в московське представництво АТ «Аккую Нуклеар» як сумісник, а за три тижні остаточно звільнився з пітерської мерії.

Позиція Балабанова в російському офісі «Аккую» називалася «головний спеціаліст центру комунікацій», але паралельно він був оформлений у турецьку юридичну особу компанії, JSC Akkuyu Nuklear.

22 червня 2022 року Олександр Балабанов вилетів із Москви до Туреччини, де, з невеликими перервами, прожив разом із дружиною та дочкою приблизно до кінця літа 2023 року.

Весь цей час проєкт АЕС «Аккую» не припиняв бути в центрі скандалів у Туреччині, які «Росатом» намагався як міг гасити за допомогою дипломатичних зусиль.

У 2022 році «Росатом» несподівано усунув від робіт на станції основного підрядника – спільне російсько-турецьке підприємство Titan-2 IC Ictas, і, всупереч рішенню турецького суду, замінив його на компанію TSM Enerji зі 100% російською участю.

Як писало російське видання The Insider, цей крок був спробою Росії змусити Туреччину придбати 49% акцій у проєкті АЕС «Аккую», взявши на себе таким чином частину його фінансування. У підсумку Ердогану нібито вдалося умовити Путіна залишити все як є – але з умовою, що турецькі підрядники будуть відсунуті від спорудження станції.

Після цього, як писало видання Nordic Monitor, Росія все одно намагалася (і намагається далі) продати 49% акцій проєкту, щоб за рахунок отриманих коштів фінансувати будівництво другої турецької АЕС у Сінопі – за тією ж схемою «будуй-володій-експлуатуй», яку критикує турецька опозиція.

Терміни введення в експлуатацію перших енергоблоків АЕС «Аккую» постійно зсувалися: спочатку це планувалося зробити у 2023 році до століття Турецької республіки, потім новою датою був призначений жовтень 2024 року, але через введені щодо Росії санкції їй довелося в терміновому порядку шукати заміну закладеному в проєкті західному обладнанню, зокрема, виробленому німецькою компанією Siemens.

У 2023 році свої побоювання у зв’язку з будівництвом АЕС висловили екологи, зазначаючи, що температура води в Середземному морі в районі Мерсіна, де будується станція, перевищує допустиму межу, необхідну для ефективного охолодження реакторів.

Скандал

Найгучніший скандал, пов’язаний із будівництвом АЕС «Аккую», стався у лютому 2025 року.

Газета The Wall Street Journal опублікувала розслідування про те, як після введення країнами Заходу санкцій проти Росії у зв’язку з повномасштабним вторгненням в Україну Москва використовувала проєкт будівництва АЕС у Туреччині для їх обходу.

У публікаціїстверджувалося, що Росії вдалося за посередництва двох американських банків – JPMorgan і Citigroup – перевести на рахунок у найбільшому турецькому банку «Зіраат», офіційно як кредит для будівництва АЕС «Аккую», понад 5 мільярдів доларів.

Черговий платіж у 2 мільярди банк JPMorgan не пропустив за наполяганням Мін’юсту США, яке відтоді продовжує розслідувати цю схему. В американському відомстві, за даними джерел WSJ, упевнені, що гроші прямували на рахунок у Туреччині не для будівництва АЕС, а як «офшорний доларовий резерв» для фінансування проєктів російської влади в умовах заморожування коштів Центробанку й інших західних санкцій.

У розробці схеми, як стверджується, відігравали роль найвищі російські керівники, включно з головою Центробанку Ельвірою Набіулліною.

Стимулом для Туреччини, як стверджує видання, був приплив доларів до її фінансової системи. Можна також згадати, що одним із найближчих соратників і радників Путіна, першим заступником керівника адміністрації президента, вже 10 років є Сергій Кирієнко, який до цього 11 років очолював «Росатом».

Можливо, саме з платежем у 2 мільярди доларів, що не відбувся, пов’язане те, що зовсім нещодавно, у липні 2025 року, турецькі, а слідом за ними й російські будівельники АЕС оголосили страйк і влаштували акцію протесту через невиплату зарплат, перекривши одну з доріг, що ведуть до будівництва.

У «Росатомі» пояснили затримки виплат «зовнішньополітичним тиском» і підступами держав, «які конкурують із Росією в атомній сфері», уточнивши, що йдеться про «блокування суттєвого обсягу коштів внаслідок впливу третіх сторін».

Шанси, що після всіх цих скандалів Москву допустять до реалізації проєкту другої турецької АЕС «Сіноп», і так були невеликі, але восени 2025 року вони знизилися ще більше після візиту Реджепа Ердогана до Вашингтона та його зустрічі 26 вересня з Дональдом Трампом. 2 жовтня міністр енергетики Туреччини оголосив, що до переговорів щодо проєкту АЕС «Сіноп» приєдналися США та Південна Корея. В інтерв’ю CNN Türk Альпарслан Байрактар сказав, що Анкара розглядає тристоронню модель співпраці з Вашингтоном і Сеулом, і що Туреччина зацікавлена в доступі до ядерних технологій цих країн і в конкурентоспроможних цінах на енергію. Байрактар додав, що США можуть зробити свій внесок у диверсифікацію турецької енергетики як у будівництві великих реакторів, так і у вигляді розробника малих реакторів модульного типу.

Невдовзі може вирішитися і ще один турецько-американський конфлікт, що затягнувся, пов’язаний із Росією – навколо нереалізованої купівлі Анкарою винищувачів F-35, які США відмовляються продавати Туреччині через те, що у 2017 році країна придбала в Росії ЗРК С-400. Зараз, за даними численних джерел, Туреччина веде з Росією переговори про їхній зворотний викуп, який відкриє перед нею двері для повернення до американської програми постачання винищувачів.

Щодо побоювань з приводу того, що Росія за допомогою «Росатома» та схеми «будуй-володій-експлуатуй» може намагатися впливати на політику інших країн, то вони висловлюються не лише в Туреччині. Залучити Росію до будівництва АЕС планують влада Казахстану – лідера з видобутку урану у світі. «Держава, яка проштовхує свій атомний реактор іншій державі, розраховує прив’язати свого партнера на довгі роки різними зобов’язаннями: готувати фахівців лише в Росії, закуповувати лише російську техніку та здійснювати багаторічне техніко-сервісне обслуговування лише за участю Росії», – вважає казахстанський політолог Досим Сатпаєв.

Протести проти будівництва Росією атомних електростанцій або реакторів відбувалися і в інших країнах. Так, у 2021 році, після організованого ГРУ вибуху на складі боєприпасів у Врбетице, Чехія виключила«Росатом» із-поміж учасників конкурсу на будівництво нового енергоблоку АЕС «Дуковани». У Болгарії після багаторічних суперечок, зокрема про можливий російський вплив, було вирішено відмовитися від добудови «Росатомом» АЕС «Бєлєнє». У травні 2022 року Фінляндія розірвала контракт із «Росатомом» на будівництво одноблокової АЕС «Ханхіківі-1».

Восени 2023 року Олександр Балабанов знову змінив роботу: він отримав посаду заступника директора департаменту комунікацій фонду «Талант и Успех» – організації, що управляє одним із улюблених проєктів Путіна, освітнім центром «Сіріус» у Сочі. Місяцем пізніше Балабанов став заступником директора з розвитку «Медіадому «Сіріуса» – організації, яка займається зовнішніми комунікаціями освітнього центру, у програмах якого навчається безліч іноземних дітей та підлітків. На цій позиції колишній розвідник працює і зараз. На надіслані електронною поштою запитання «Радіо Свобода» Балабанов не відповів.

Матеріал підготовлено за участю розслідувального проєкту «Радіо Свобода» та «Настоящего Времени» «Система».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Секретний «Рубікон» Росії. Чим займається, де базується і як досягає успіху на полі бою (розслідування)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Європол підтвердив рейди в Україні й Молдові: затримані понад 650 ймовірних бійців «Вагнера» і «Редута»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Ексклюзив. Російський неонацист, що стоїть за тіньовою вербовкою ГРУ

Сербський парламент має намір схвалити спеціальний закон для прискорення запланованого будівництва нерухомості в Белграді Джаредом Кушнером, зятем президента США Дональда Трампа, враховуючи місцеві побоювання щодо цього проєкту.

Законодавці зібралися 4 листопада, щоб почати процес обговорення пропозиції, підтриманої правлячою Сербською прогресивною партією (СПС) президента Александара Вучича, який з ентузіазмом висловився про цей план, заявивши, що його результатом стане «чудовий готель».

Джаред Кушнер, який одружений зі старшою дочкою Дональда Трампа, Іванкою, і був радником Білого дому під час першого терміну Трампа на посаді, минулого року оголосив про будівництво готельного комплексу вартістю 500 мільйонів доларів у Белграді.

Проєкт зосереджений на парі неохайних незайнятих модерністських цегляних споруд у центрі Белграда, колишньому штабі Генерального штабу Югославської народної армії.

Це місце було розбомблено літаками НАТО навесні 1999 року в рамках кампанії, спрямованої на зупинення атак сербських військ у Косові, яке тоді все ще було частиною країни.

Незважаючи на бомбардування, будівлі зберегли свій статус охоронюваних будівель завдяки тому, що активісти назвали їх «архітектурною цінністю».

Запропонований новий закон скасовує це, оголошуючи проєкт національним пріоритетом, зазначаючи, що «всі процедури, пов’язані з реалізацією проєкту відродження генерального штабу, слід вважати невідкладними», а «всі державні органи та установи зобов’язані негайно видавати акти в межах своєї юрисдикції».

Як ми сюди дійшли?

Законодавство було ухвалене після серії суперечок щодо проєкту.

У листопаді 2024 року уряд Сербії позбавив будівлі їхнього статусу охоронюваного об'єкта, що дозволило компанії Кушнера продовжити свою діяльність. Це викликало обурення з боку захисників історичної спадщини.

У травні 2025 року прокурори оголосили, що посадовець агенції культурної спадщини, відповідальний за історичне призначення об'єкта, підробив підпис на ключовому документі та був заарештований.

Ґоран Васіч, виконувач обов'язків директора Республіканського інституту охорони пам'яток культури, визнав, що сфабрикував висновок експерта, але розслідування триває.

На той час компанія Кушнера, Affinity Partners, заперечувала будь-яку причетність до фальсифікації документів. Вона також зобов'язалася побудувати на цьому місці меморіальний комплекс, присвячений усім жертвам бомбардувань НАТО.

Цього року Europa Nostra, найбільша організація з охорони спадщини на континенті, включила це місце до списку об'єктів спадщини Європи, що перебувають під найбільшою загрозою руйнації.

Коли делегація цієї групи відвідала це місце в липні, вона заявила, що комплекс є «символом колективної відповідальності за збереження культурної спадщини 20-го століття».

Проєкт також зазнав критики в Сербії. У 2024 році колишній начальник генерального штабу Сербії Здравко Понос звинуватив Вучича в «інвестуванні у своє політичне майбутнє» та порівняв будь-яку угоду про відмову від контролю над об'єктом зі здачею «родинної коштовності».

Політики з різних політичних флангів заявили, що його слід зберегти як історичну пам'ятку.

«Незабутнє місце для відвідування»

Але Вучич заявив, що проєкт «сприятиме тому, щоб наша столиця стала центром цієї частини світу» та допоможе Белграду позиціонувати себе як «незабутнє місце призначення та бажану штаб-квартиру для найбільших корпорацій, університетів та міжнародних установ».

Голова парламентської групи SNS Міленко Йованов відмовився обговорювати пропозиції з Балканською службою Радіо Свобода, сказавши лише: «Пояснення є на вебсайті парламенту, а решту ви почуєте».

У поясненнях до закону, розміщених на вебсайті парламенту Сербії, зазначено, що будівлі були значно пошкоджені під час бомбардувань НАТО, і їх використання стало неможливим.

Зазначається, що проєкт відновлення комплексу представляє «суспільний інтерес, що має важливе значення для економічного розвитку Сербії».

Радіо Свобода звернулося до Affinity Partners за коментарем щодо законопроєкту, але негайної відповіді не було.

Кушнер також має плани щодо розвитку біля узбережжя Адріатичного моря Албанії. Проєкт передбачає перетворення укріпленого острова комуністичної епохи, що нашпигований покинутими бункерами та тунелями, на розкішний курорт.

Уряд Албанії схвалив плани, вартістю 1,6 мільярда доларів (1,4 мільярда євро), та визначив їх як стратегічні інвестиції, що дозволяє забудовникам скористатися прискореними процедурами та іншими стимулами.

Незважаючи на офіційні схвалення, важливі деталі проєкту залишаються неясними. Немає публічної інформації про те, чи були підписані контракти, видані екологічні дозволи, завершені техніко-економічні обґрунтування або затверджені плани будівництва.

Місцеві неурядові організації та влада розкритикували цей процес за відсутність прозорості, що викликало занепокоєння щодо довкілля.

Радіо Свобода звернулося до Міністерства туризму та довкілля Албанії та інших офіційних органів з проханням прокоментувати ситуацію.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Готель на честь Трампа: чи постане будівля у Белграді після викриття фальсифікації?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп хоче призначити послом США у Франції батька свого зятя Чарльза Кушнера

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Дружина та зять Трампа не радили йому визнавати перемогу Байдена – радник

Президент США Дональд Трамп 6 листопада прийме у Вашингтоні лідерів Центральної Азії на високопрофільному саміті, де в центрі уваги – великі запаси критично важливих та рідкісноземельних мінералів регіону.

Держави Центральної Азії відомі своїми великими запасами нафти й газу, однак регіон також має значні, але переважно нерозроблені поклади критично важливих мінералів і рідкісноземельних елементів – ресурсів, що вважаються життєво важливими для національної безпеки США.

Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан сподіваються перетворити своє мінеральне багатство на тісніші зв’язки зі Сполученими Штатами, оскільки Білий дім прагне зміцнити партнерства у цій сфері.

«Центральна Азія добре позиціонується завдяки своїм великим покладам і зростаючим інвестиціям у Транскаспійський транспортний маршрутмережа доріг довжиною приблизно шість з половиною тисяч кілометрів: залізниць і портів, що простягаються через Казахстан, Каспійське море, Азербайджан, Грузію, Туреччину та Європу», – сказав директор вашингтонського Центру досліджень Туран при Інституті Йорктаун Джозеф Епштейн, маючи на увазі новий 6,5-тисячокілометровий торговельний маршрут, який з’єднує Китай і Європу через Центральну Азію та Кавказ, оминаючи Росію.

Саміт 6 листопада відбудеться слідом за азійсько-тихоокеанським туром Трампа, присвяченим мінеральній дипломатії, та його зустріччю з лідером Китаю Сі Цзіньпіном, на тлі торговельної війни, яку частково підживлюють обмеження експорту рідкісноземельних елементів із боку Пекіна.

Китай зберігає домінування у світових ланцюгах постачання цих елементів – понад 70% видобутку, 90% переробки та 93% виробництва магнітів.

Після того, як Сі Цзіньпін погодився на річну паузу щодо деяких обмежень після зустрічі з Трампом, Вашингтон прагне скоротити залежність від китайського майже монопольного становища.

Експерти зазначають, що Центральна Азія є природним партнером у цьому процесі – її уряди шукають американські інвестиції, щоб урівноважити вплив Китаю та Росії й уникнути надмірної залежності від них.

«І Пекін, і Вашингтон прагнуть використати цю паузу, щоб посилити свої позиції перед наступним раундом торговельних напружень», – пояснив Епштейн. – «Це робить США ще більш вагомим противаговим фактором, тоді як країни Центральної Азії намагаються зберегти багатовекторність своєї зовнішньої політики».

Що буде на порядку денному у Вашингтоні?

Мало яке питання настільки вплинуло на політику Білого дому з моменту повернення Трампа до влади в січні, як критичні мінерали – приблизно 50 видів сировини, які Геологічна служба США вважає ключовими для національної та економічної безпеки країни.

Серед них і рідкісноземельні елементи – 17 металів, що використовуються у виробництві всього – від вітряків і смартфонів до двигунів винищувачів.

«Це може стати новим шляхом для лідерів Центральної Азії покращити економічну ситуацію у своїх країнах і залучити значні обсяги прямих іноземних інвестицій», – сказав голова досліджень компанії Nightingale Intelligence Елданіз Гусейнов.

Окрім мінерального потенціалу, саміт охопить питання енергетичної логістики, інфраструктурних інвестицій, передачі технологій зі США, освітніх обмінів і управління водними ресурсами.

Хоча держави регіону регулярно звинувачують у масштабних порушеннях прав людини, ця тема, як очікується, не стане центральною, що вже викликало занепокоєння серед правозахисників.

«Саміт США – Центральна Азія має приділити належну увагу правам людини, особливо в умовах зростання репресій у регіоні», – заявив Г’ю Вільямсон, директор Human Rights Watch у справах Європи та Центральної Азії.

Формат C5+1, який об’єднує США та п’ять центральноазійських країн, існує з 2015 року і є основним майданчиком для діалогу на високому рівні.

Цьогорічна зустріч стане лише другою у форматі президентського рівня, і регіон прагне максимально використати цю можливість.

Казахстан очікує, що адміністрація Трампа пообіцяє домогтися скасування торговельних обмежень поправки Джексона-ВенікаУ 1974 році конгресмени США запропонували обмежити торгівлю з державами, які перешкоджали еміграції та порушували права людини – закону часів «холодної війни», який блокує торгівлю з країнами з неринковою економікою.

Напередодні саміту Білий дім веде переговори про доступ до одного з найбільших у світі нерозроблених родовищ вольфраму – металу, який використовується Пентагоном для виготовлення боєприпасів та іншої зброї, що розташоване у Казахстані.

За даними Bloomberg, міністр торгівлі США Говард Латнік посередниць у переговорах між американською компанією Cove Kaz Capital Group LLC та казахстанським суверенним фондом щодо спільного освоєння двох великих родовищ.

Чого хоче Центральна Азія від адміністрації Трампа?

Лідери регіону добре усвідомлюють, що перед ними відкривається шанс. Президент Узбекистану Шавкат Мірзійоєв оголосив про проєкти з розробки рідкісноземельних металів на суму 500 млн доларів. Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв заявив, що рідкісноземельні елементи стали «новою нафтою» і їхня розробка є «пріоритетним завданням».

Однак більшість покладів регіону залишаються мало дослідженими або не розробленими, а деякі базуються ще на радянських геологічних даних.

Так, у квітні Казахстан повідомив про відкриття родовищ із запасами понад 20 млн тонн рідкісноземельних металів. Якщо ці дані підтвердяться, країна матиме треті за розміром у світі запаси після Китаю та Бразилії.

Колишній посол США в Казахстані Вільям Кортні зазначив, що уряди регіону прагнуть залучити США до спільної розвідки, видобутку й експорту критичних мінералів, особливо у сфері їхньої переробки, де наразі домінує Китай.

«Саме китайська монополія на переробку важливіша, ніж на самі поставки», – наголосив Кортні. – «Тому якщо США хочуть конкурувати, їм потрібні країни без надто жорстких екологічних норм, готові приймати такі виробництва».

Більшість держав Центральної Азії вже адаптували своє законодавство, щоб привабити гірничодобувні компанії, але збільшення американських інвестицій також вимагатиме зниження бар’єрів для іноземного капіталу – це питання також включено до порядку денного саміту.

Ще одне завдання – залучити більше коштів у транспортну логістику.

Транскаспійський транспортний маршрут має стати головною артерією для експорту мінеральних ресурсів регіону. Він уже привернув інвестиції з Європи, Китаю та країн Перської затоки, а лідери Центральної Азії сподіваються, що інтерес Вашингтона посилить цей тренд.

«Акцент на мінералах і їхній переробці допомагає не лише виправдати, а й зміцнити Серединний коридор», – підсумував Гусейнов.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чим «геологічна хата» багата – історія і перспективи розробки українських надр

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росія прокладає шлях до Індійського океану. Підсумки саміту в Таджикистані

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зростаючий вплив Китаю: як Центральна Азія інтегрується в китайську економіку

Це може повторитися.

У 2019 році Сполучені Штати підтримали лідера опозиції, який прагнув усунути Ніколаса Мадуро з керівного поста Венесуелою. Росія торпедувала ці зусилля, надаючи дипломатичну допомогу та невелику військову підтримку своєму потенційно найважливішому партнеру в Латинській Америці.

Мадуро пережив кризу, коли заклик Хуана Гуайдо до військового повстання, як і спроби прийти до влади, провалилися. Для Росії це було великим полегшенням, для США, які вважають Мадуро нелегітимним, – ударом. В січні 2019-го президент Дональд Трамп за своєї першої каденції визнав Гуайдо тимчасовим президентом Венесуели.

Сьогодні обставини зовсім інші, та Сполучені Штати знову посилюють тиск на Мадуро.

Вони забезпечили значну військову присутність у Карибському басейні, куди зараз відправляють авіаносець USS Gerald R Ford, що загальновизнано вважається найбільшим військовим кораблем у світі, – та завдали численних ударів по суднах, що нібито займаються наркоторгівлею, вбивши десятки людей.

Американські чиновники посилалися на обвинувальний акт 2020 року проти Мадуро у злочинах, пов'язаних з наркотиками, а державний секретар Марко Рубіо назвав його «втікачем від американського правосуддя». У серпні США подвоїли винагороду за інформацію, що допоможе його затримати, до 50 мільйонів доларів.

В інтерв’ю телеканалу CBS, оприлюдненому 2 листопада, Трамп зменшив значення побоювань щодо можливої війни США проти Венесуели, але, коли його запитали, чи полічені дні Мадуро, він відповів: «Гадаю, так».

Повідомляється, що Мадуро знову звертається за підтримкою до Росії, але аналітики стверджують, що якщо Вашингтон докладе узгоджених зусиль, щоб усунути його, важелі Москви для запобігання цьому обмежені.

«Відверто кажучи, Росія не зможе зробити багато, якщо США рішуче налаштовані усунути Мадуро, на додачу до дипломатичних зусиль», – сказав аналітик із питань Росії та почесний професор Школи слов’янських і східноєвропейських студій Лондонського університетського коледжу Марк Галеотті.

«Війна Росії проти України фактично виключає можливість розгортання російських військ у Венесуелі у разі втручання США, – сказала берлінська політична аналітикиня Олександра Сітенко. – Однак не можна виключати обмежену підтримку: Росія може передати зброю, системи протиповітряної оборони або надати розвідувальну допомогу».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп заявив, що США знищило в Карибському морі судно, яке перевозило наркотики

«Росія не воюватиме за Венесуелу»

У репортажі від 31 жовтня газета The Washington Post повідомила, посилаючись на отримані документи, що Мадуро написав листа президенту Росії Володимиру Путіну з проханням до Москви посилити протиповітряну оборону Венесуели шляхом оновлення раніше придбаних військових літаків Сухой. Каракас начебто просив допомоги в ремонті двигунів та радарів, придбанні ракет та наданні логістичної підтримки.

Листа мав доставити міністр транспорту Венесуели, який, за повідомленнями Росії, відвідав Москву в середині жовтня, повідомляє The Washington Post. Видання також дізналося, що Мадуро шукав підтримки у Китаю та Ірану.

Незрозуміло, чи лист у Кремлі отримали. Ні російські, ні венесуельські чиновники не прокоментували це повідомлення та не зробили публічних заяв щодо конкретної нової підтримки уряду Мадуро.

Однак, за даними сайту відстеження польотів FlightData24, наприкінці жовтня до Каракаса прибув великий російський транспортний літак Іл-76, здійснивши складний маршрут із кількома зупинками. Незрозуміло, що перевозив літак.

Російські джерела припускають, що він міг доправити системи протиповітряної оборони, такі як «Панцир-С1», – сказала Сітенко в письмовому коментарі Радіо Свобода.

«Це узгоджується з рішенням Москви терміново ратифікувати нову угоду про стратегічне партнерство з Венесуелою, яка передбачає військово-технічну співпрацю для зміцнення обороноздатності та забезпечення безпеки обох країн, – написала вона. – Але Росія не воюватиме за Венесуелу».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Кремль хоче воювати вічно: хто перший «протягне ноги» – Путін чи Росія?

«Готові реагувати»

1 листопада речниця МЗС Росії Марія Захарова заявила, що Москва засуджує «застосування надмірної військової сили під час проведення дій у межах антинаркотичних операцій» та «підтверджує нашу тверду підтримку керівництва Венесуели у захисті її національного суверенітету».

Двома днями раніше Захарова заявила, що Росія «перебуває на зв'язку з нашими партнерами» та «готова продовжувати реагувати належним чином на їхні запити, враховуючи існуючі та потенційні загрози».

Нова угода про стратегічне партнерство між Росією та Венесуелою, обговорена під час візиту Мадуро до Москви у травні, набула чинності після її підписання Путіним, повідомили російські державні ЗМІ 27 жовтня. Але такі пакти часто не містять конкретики.

Експерти зазначають, що більшість російських військових операцій у Західній півкулі здебільшого мають показовий характер. Це нагадування Заходу, що сили Москви тепер можуть діяти значно далі від своїх кордонів, ніж тоді, коли країна, що переживала фінансову кризу, була змушена скоротити свою присутність після розпаду СРСР у 1991 році.

У 2018 році два російські стратегічні бомбардувальники, здатні нести ядерну зброю, приземлилися у військовому аеропорту поблизу Каракаса. У липні 2024 року два російські військові кораблі пришвартувалися у Венесуелі напередодні виборів, які продовжили правління Мадуро та були засуджені Сполученими Штатами як фіктивні.

На тлі спроб усунути Мадуро у 2019 році Москва визнала, що має військовий персонал на місцях після того, як з'явились фото, на яких майже 100 російських солдатів виходили з двох військових літаків.

Важелі та обмеження

У звіті, опублікованому 2020 року американським Інститутом Кеннана при Центрі Вудро Вілсона, аналітик із Колумбії Володимир Рувінський написав, що «перша постійна присутність російських військових у Західній півкулі» від часу виведення військ з Куби на початку 1990-х є «чітким свідченням рішучості Кремля утримувати Венесуелу в орбіті впливу Росії».

«Багато інших дій, здійснених за підтримки або за сприяння Росії, допомогли Мадуро втримати владу», – написав Рувінський, зокрема згадавши блокування Москвою резолюції Ради Безпеки ООН, підтриманої США.

Водночас, за його словами, «криза у Венесуелі виявила численні обмеження російської політики», серед яких – «нестача фінансових ресурсів для підтримки своєї політики в Латинській Америці».

Фінансові та військові ресурси Росії зараз більш обмежені, ніж у 2019 році: це було за три роки до того, як Путін розпочав повномасштабне вторгнення в Україну, взявши переважну більшість військового персоналу та ресурсів країни на дорогу нескінченну війну та спричинивши хвилі західних економічних санкцій.

Навіть якби Росія не брала участі в найбільшій війні в Європі з 1945 року, віддаленість Росії від Венесуели була б серйозним обмеженням для суттєвої підтримки, якщо до цього дійде.

«Гадаю, якщо США серйозно налаштовані на зміну режиму у Венесуелі силою, Росія навряд чи зможе якось допомогти», – сказав Радіо Свобода у коментарі поштою старший аналітик з питань Росії в Crisis Group Олег Ігнатов. «Це було неможливо як до, так і після [початку] війни в Україні. Тут грають роль елементарна географія та логістика».

Трамп посилав неоднозначні сигнали щодо того, чи розглядають Сполучені Штати можливість ударів по цілях, пов'язаних з наркотиками, у Венесуелі. «Наступною буде суша», – сказав він 23 жовтня, коментуючи удари по човнах.

Але 31 жовтня, коли президента США запитали, чи правдиві повідомлення ЗМІ про те, що він розглядає можливість ударів у Венесуелі, він відповів: «Ні».

Падіння Мадуро стане серйозним ударом для Москви, потенційно позбавивши її ключового плацдарму в Латинській Америці. Це також нагадало би Росії повалення сирійського режиму Башара Асада у грудні 2024 року, що послабило вплив Кремля на Близькому Сході.

Окрім статусу Мадуро як союзника Москви в її геополітичному протистоянні з Вашингтоном і Заходом, Росія значно інвестувала у нафтовидобуток у Венесуелі, яка має найбільші підтверджені запаси у світі. Втім, через санкції США обидві країни змушені конкурувати за одних і тих самих покупців, зокрема Китай.

Геополітичні розрахунки

Поки війна проти України змушує Москву зосереджуватися на придбанні зброї для себе, Каракас – принаймні в минулому – був значним покупцем російських озброєнь. На тлі нарощування військової присутності США поблизу Мадуро 22 жовтня заявив, що Венесуела має 5 000 російських переносних зенітно-ракетних комплексів «Ігла-С» у «ключових позиціях протиповітряної оборони».

Попри ці зв’язки, Москва може розглядати зростання тиску США на Венесуелу як подію, що відволікає Вашингтон від України, зменшуючи ймовірність додаткового тиску на Росію з метою зупинити вторгнення.

Кремль Путіна навіть може побачити певний позитив у можливому усуненні Мадуро, якщо США вдасться його повалити.

«У певному викривленому сенсі… Москва виграла б від такої операції, адже це посилило б її аргумент, що саме Захід, а не Росія, є ворогом Глобального Півдня: зарозумілим, агресивним і імперіалістичним», – написав Галеотті в коментарі, надісланому Радіо Свобода електронною поштою.

«Росія, зрештою, досі спроможна знаходити союзників і клієнтів у країнах Глобального Півдня – чи через схожість поглядів, чи частіше з їхніх прагматичних міркувань, – і завжди використовує західний авантюризм, щоб підкреслити свою тезу, що ліберальний світовий порядок – це лише обман, покликаний підкорити світ західним інтересам», – додав він.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Сі, да Сілва та Мадуро прилетіли до Москви. Алієв не прилетить

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це і є справжній діалог, а не маячня про Рюриковичів». Навіщо Путін і Трамп підвищують ядерні ставки

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Китай не зацікавлений в перемозі України». Чи наблизила мир в Україні зустріч лідерів США та Китаю?

Президент США Дональд Трамп заявив, що розраховує укласти угоду під час зустрічі з китайським лідером Сі Цзіньпіном у Південній Кореї, на тлі тривалої торговельної війни між Вашингтоном і Пекіном.

«Ми, я сподіваюся, досягнемо угоди. Думаю, угода буде. І думаю, вона буде вигідною для обох сторін», – сказав Трамп 29 жовтня, за день до запланованої зустрічі із Сі на полях саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС).

Торговельна війна: спроба перемир’я

Ключовим пунктом зустрічі 30 жовтня – першої з 2019 року – стане пошук шляхів пом’якшення виснажливої торговельної війни. Обидві сторони напередодні переговорів надсилали обережно позитивні сигнали.

Та хоча Трамп і Сі, схоже, готуються оголосити про перемир’я, експерти, з якими поспілкувалося Радіо Свобода, вважають, що укласти тривалу торговельну угоду навряд чи вдасться.

Вони також не очікують, що переговори суттєво зменшать напруження між США та Китаєм щодо Тайваню – самоврядного острова, який Пекін вважає своєю територією, – чи переконають Китай обмежити підтримку президента Росії Володимира Путіна та війни Москви проти України.

Міністр фінансів США Скотт Бессент заявив, що підготовчі переговори перед зустріччю привели до погодження «рамкової угоди», яка передбачає паузу у діях Китаю щодо обмеження експорту рідкоземельних елементів, остаточне схвалення угоди, яка дозволить китайському додатку TikTok продовжити роботу у США, та зниження інших торговельних бар’єрів.

«Попри те, що зустріч може створити враження розрядки між США та Китаєм, конкуренція далеко не завершена, – сказав Клаус Сун, аналітик берлінського аналітичного центру MERICS, у коментарі Радіо Свобода. – Структурні проблеми залишаються, і жодна сторона не готова відмовитися від своїх ключових інтересів»

Чи зможе Трамп переконати Сі натиснути на Путіна?

Під час азійського турне, яке також включає візити до Малайзії та Японії, Трамп заявив журналістам, що хотів би, аби Пекін допоміг Вашингтону у спробах розпочати мирні переговори щодо завершення понад трирічної війни в Україні.

Попри ці зусилля, досягти прориву поки не вдалося. Трамп висловив сподівання, що Сі, як один із головних політичних і економічних партнерів Путіна, зможе вплинути на російського лідера, аби той погодився на переговори.

У відповідь на небажання Кремля підтримати дипломатичні ініціативи щодо припинення війни в Україні, Вашингтон цього місяця запровадив санкції проти великих російських нафтових компаній.

Цей крок, який МЗС Китаю розкритикувало, заявивши, що санкції «позбавлені будь-яких правових підстав у міжнародному праві».

Перебуваючи на борту літака Air Force One 25 жовтня, Трамп зазначив, що питання купівлі Китаєм російської нафти може обговорюватися, але додав, що Пекін «значно обмежує» такі поставки – натякнувши на те, що державні китайські нафтові компанії почали зупиняти імпорт із Росії.

Деніс Вайлдер, колишній головний радник Білого дому з питань Китаю при президентові Джорджі Буші-молодшому, сказав Радіо Свобода, що Китай міг би робити більше для скорочення закупівель російської нафти, але сумнівається, що переговори в Південній Кореї зможуть змінити позицію Сі щодо підтримки Путіна.

«Трамп насправді не тисне на Пекін у цьому питанні, адже має інші пріоритети у відносинах із Сі Цзіньпіном, – зазначив Вайлдер. – Китай не зменшить підтримку російських воєнних зусиль. Стратегічно Сі об’єднався з Путіним, і це не зміниться».

Перемир’я у торговельній війні?

26 жовтня Бессент заявив, що очікує від Китаю відновлення закупівель американської сої – важливої для фермерів США – та відтермінування нових обмежень на експорт рідкоземельних металів, які використовуються у батареях для електромобілів, смартфонах і військових технологіях.

The Wall Street Journal повідомляє, що Вашингтон готовий обговорювати скасування запланованого 100-відсоткового мита, яке мало набрати чинності 1 листопада, а також зниження на 10 % чинного 20-відсоткового тарифу, запровадженого через участь Китаю у фентаніловій кризі Фентаніл – це синтетичний опіоїд, який використовується в медицині для знеболювання, особливо після операцій або у хворих на рак. Він приблизно в 50-100 разів сильніший за морфін. Кримінальні угруповання його незаконно виробляють і продають. Згідно з розслідуванням The Washington Post , у США від передозування фентанілом кожні сім хвилин гине одна людина.в США.

У відповідь від Китаю очікують посилення контролю за експортом так званих прекурсорів – хімічних речовин, які використовуються для виробництва фентанілу, що призвів до сотень тисяч смертей від передозувань останніми роками.

Також Пекін і Вашингтон можуть домовитися про зниження портових зборів для суден один одного.

Сарі Архо Гаврен, наукова співробітниця Лондонського Королівського інституту об’єднаних служб (RUSI), сказала Радіо Свобода, що запропонована угода радше нагадує «угоду про припинення вогню» в поточній торговельній війні.

«Обидві сторони хочуть виграти час, – зазначила вона. – У ширшій перспективі торгівля є лише малою частиною більшого протистояння між США та Китаєм».

Чи говоритимуть Трамп і Сі про Тайвань?

Одним із найтриваліших джерел напруження між Пекіном і Вашингтоном є питання Тайваню – самоврядної демократії, яку Китай вважає своєю територією. Трамп підтвердив, що Тайвань буде серед тем для обговорення з Сі.

Раніше Радіо Свобода розповідало, як на Тайвані готуються до можливого збройного конфлікту, вивчаючи досвід України:

Embed share

Цивільна оборона Тайваню надихається боротьбою українців (відео)

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:03:52 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 11,2MB
• 360p | 19,5MB
• 480p | 39,0MB
• 720p | 61,1MB
• 1080p | 110,6MB

Згідно з давньою політикою, США дотримуються принципу «одного Китаю», визнаючи Пекін єдиним законним урядом Китаю та лише визнаючи, але не підтримуючи його позицію, що Тайвань є частиною китайської території. Цей принцип є основою так званих «трьох комюніке», які заклали основу дипломатичних відносин між США і Китаєм.

Водночас США забезпечують Тайвань зброєю для самозахисту відповідно до Закону про відносини з Тайванем.

Під час своєї кампанії Трамп залишався двозначним щодо підтримки острова: він запровадив тарифи проти Тайбея, водночас закликаючи його збільшити оборонні витрати та перенести частину виробництва напівпровідників до США.

Напередодні зустрічі держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Вашингтон не розглядає жодних поступок Китаю щодо Тайваню в обмін на торговельну угоду.

«Якщо хтось турбується, що ми отримаємо якусь вигідну торговельну угоду в обмін на відмову від Тайваню – такого ніхто не розглядає», – сказав він журналістам під час перельоту між Ізраїлем і Катаром.

Вайлдер, який раніше готував для президента Буша аналітичні довідки з питань Китаю, вважає, що Сі, ймовірно, спробує скористатися втомою Трампа, щоб відхилити його від ретельно виваженої дипломатичної лінії США щодо Тайваню.

«Я завжди давав президенту Бушу спеціальну картку з формулюваннями, щоб він не помилився у висловлюваннях, – сказав Вайлдер.– Якщо спочатку згадати «три комюніке», а потім – «Закон про відносини з Тайванем», це в очах Тайбея означатиме, що США схиляються до позиції Пекіна».

Якщо угоду буде досягнуто – що далі?

Багато що залежатиме від того, яких саме домовленостей досягнуть Трамп і Сі в Південній Кореї.

Хоча американські чиновники говорять про те, що Китай може тимчасово відкласти запровадження нових обмежень на експорт рідкоземельних металів, невідомо, як довго це триватиме та чи стосуватиметься це інших обмежень, оголошених ще у квітні.

Трамп заявив, що планує відвідати Пекін на початку 2026 року, а згодом очікує візиту Сі до США того ж року.

Більшість експертів вважає, що будь-яка угода, укладена в Південній Кореї, буде радше тимчасовим перемир’ям, яке може відкрити шлях до подальших переговорів на найвищому рівні, але розв’язати глибокі геополітичні суперечності між США та Китаєм буде значно складніше.

«Це залишається конкуренцією – і це конкуренція з нульовою сумою, принаймні в довгостроковій перспективі, – зазначив Сун. – Китай навряд чи піде на поступки, які можуть підірвати його прагнення до статусу великої держави або зменшити вплив у міжнародних справах».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єрмак висловив надію, що турне Трампа Азією допоможе «змінити позицію Китаю щодо держави-агресора»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як Китай може відповісти на «нафтові» санкції США?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як Китай забезпечує воєнну машину РФ критично важливими рідкісними металами (розслідування)

Azattyq Asia, Uzbek Service, Kazakh Service

Фарангіс Наджибулла

Сундет Пернебек торік переїхав до Росії у пошуках нової роботи, яка дозволила би йому оплатити весілля.

Але в травні 26-річний уродженець Казахстану поповнив перелік іноземців, які загинули, воюючи за Росію на війні Україні.

Його ім'я було опубліковано державним українським проєктом «Хочу жити». В такий спосіб ідентифікують іноземців, що воюють на боці російських військ.

«Впродовж п'яти-шести місяців після того, як мій син поїхав до Росії, він регулярно телефонував своїй матері», – розповів казахській службі Радіо Свобода батько Пернебека – Бауиржан.

«Під час нашої останньої телефонної розмови він сказав: «Їду працювати в лісисту місцевість на 10 днів, і там поганий зв'язок, тому не хвилюйтеся [якщо я не подзвоню]. Ми більше ніколи не чули його голосу», – каже Бауиржан.

За допомогою в пошуках сина, батьки Пернебека звернулися до посольства Казахстану в Москві. Однак жодної відповіді не отримали. Батьки кажуть, що йому запропонували добре оплачувану роботу в Росії, і не знають, як він опинився в Україні.

Батько Пернебека сказав, що родина влаштувала символічний похорон для його сина. Але Бауиржан не збирається припиняти його пошуки.

«Ми молилися за нього, ми провели його похорон», – сказав він. «Але поки я не побачу його на власні очі і сам не покладу його до спочинку, я не припиню пошуки».

Відповідно до даних проєкту «Хочу жити», що регулярно оновлює списки, Пернебек – серед сотень вихідців із Центральної Азії, які були вбиті або зникли безвісти від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022-му. У переліку значиться понад 400 таджиків, майже 300 казахів, понад 100 узбеків та десятки туркменів і киргизів.

Вважається, що тисячі чоловіків з Центральної Азії приєдналися до російських військ в Україні. Деяким здалися привабливими пропозиції вигідної роботи. Інших, переважно засуджених та ув'язнених, змусили вступити до лав російської армії.

Точна кількість вихідців з Центральної Азії, які воювали в Україні, невідома.

За оцінками проєкту «Хочу жити», це щонайменше 3000 чоловіків, однак зауважується, що реальна цифра може бути набагато вищою.

Український проєкт пояснює походження своїх даних звітами з поля бою, допитами полонених та зверненнями сімей, що шукають своїх зниклих безвісти близьких.

Радіо Свобода не змогло незалежно перевірити імена чи цифри, опубліковані проєктом.

«Список не є повним», – сказав Радіо Свобода речник проєкту Віталій Матвієнко. «Реальна кількість громадян Казахстану, які загинули або зникли безвісти, ймовірно, у кілька разів вища…Щомісяця лише з Казахстану ми отримуємо понад 50 запитів від сімей, які шукають своїх родичів».

Російська пропаганда

Експерти кажуть, що бідність та брак можливостей працевлаштування в Центральній Азії, а також успіх російської пропаганди є основними факторами, що спонукають вихідців з Центральної Азії іти на війну на боці Росії.

«Деякі люди перебувають під впливом російської пропаганди. Вони дивляться російське телебачення й вірять, що борються за благородну справу», – сказав казахський військовий аналітик Ермек Сеітбатталов Радіо Свобода. – «Інших просто обманюють обіцянками високої оплати праці або російського громадянства»

Сеітбатталов додав, що повсюдне безробіття та низька заробітна плата в регіоні полегшили російським вербувальникам пошук вихідців з Центральної Азії, які відчайдушно прагнуть забезпечити свої сім'ї їжею.

«Ви відкриваєте будь-який сайт вакансій і бачите оголошення про роботу в Сибіру, Іркутську чи на Далекому Сході – високі зарплати, легка робота. За деякими з цих пропозицій стоять [військові] вербувальники, які відправляють людей у зону бойових дій», – сказав Сеітбатталов.

Акбар Курбонов, 23-річний трудовий мігрант з Узбекистану, сказав, що прийняв вигідну пропозицію роботи водієм у російському Ростові-на-Дону, що межує з Україною.

У відеозаписі, отриманому Радіо Свобода, Курбонов сказав, що пізніше зрозумів – робочий контракт насправді був угодою про вступ до російської армії. В результаті він опинився на сході України – на Луганщині, яка значною мірою контролюється російськими силами. На відео видно, як Курбонов благає узбецьку владу допомогти йому повернутися додому.

Радіо Свобода не змогло незалежно перевірити його заяви.

Мати Курбонова Рузігуль Бобоєва повідомила Радіо Свобода, що вона просила узбецьку владу повернути її сина з України, та допомоги практично не отримала.

Москва також завербувала сотні вихідців із Центральної Азії з в'язниць, слідчих ізоляторів та імміграційних центрів утримання по всій Росії.

Уряди Центральної Азії неодноразово застерігали своїх громадян від участі у військових конфліктах за кордоном. Це кримінальний злочин, що карається тривалими термінами ув'язнення. Але до суду поки дійшло лише кілька справ.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Від мігранта до призовника: як Росія примушує тисячі людей з Центральної Азії воювати в Україні?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Центральна Азія нарощує виробництво дронів. Щоб допомогти Росії у війні проти України?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін на самітах у Душанбе. Чи й цього разу йому висловить невдоволення президент Таджикистану Рахмон?

З огляду на те, що можливий саміт між президентом США Трампом та очільником Росії Путіним у Будапешті, вочевидь, відкладається, європейські союзники України пропонують свій план досягнення миру.

Європа намагається зробити себе значущою у будь-якому потенційному врегулюванні війни в Україні.

Цього разу це – 12-пунктний план із її завершення. Його ініціювала Фінляндія, а останніми тижнями ця ідея поширюється європейськими столицями.

Це не проєкт готової мирної угоди, про що свідчить обтічна назва «Елементи до миру в Україні». І цей план також не обговорювався на вищому рівні ЄС, і поки не заручився офіційною підтримкою жодної з країн.

Це радше те, над чим від весни 2025-го працювала «Коаліція охочих»«Коаліція охочих» – це близько двох десятків країн на чолі з Великою Британією та Францією, які хочуть надати Україні військові гарантії безпеки після досягнення перемир'я у російсько-українській війні., що об’єднує зо три десятки держав, готових гарантувати Україні безпеку в післявоєнних реаліях.

Що пропонується?

12 пунктів розписані довкола двох фаз: «припинення вогню» і «переговорів».

На необхідності того, що процес завершення війни має стартувати з «припинення вогню», в унісон з Україною наполягає більшість європейських країн, відколи адміністрація Трампа почала переговори з Кремлем.

У документі зазначено, що припинення вогню «розпочнеться через 24 години після того, як сторони приймуть цей план», і що лінія зіткнення «буде заморожена в точці, де вона пролягає на початку припинення вогню».

З огляду на провідну роль Сполучених Штатів у переговорах, також пропонується, що моніторинг припинення вогню розпочнеться «негайно під керівництвом США, з використанням супутників, безпілотників та інші технологічних засобів».

Також планується, що Україна та Росія узгодять «пакт про ненапад», що означає, що Київ також повинен утримуватися від спроб повернути військовим шляхом контрольовані Росією території в українських регіонах – Криму, на Донбас, Херсонщині, Запоріжжі.

Запорізьку атомну електростанцію пропонують передати під контроль неназваній третій стороні й почати домовлятися про її повернення Україні.

Згідно з планом, також будуть «заходи зміцнення довіри», що передбачають, зокрема, скасування «символічних санкцій після того, як припинення вогню триватиме узгоджену кількість днів».

Є також ідея повернення Росії до міжнародних організацій. Яких саме – прямо не зазначено. Та можна припустити, що йтиметься про Раду Європи, з якої Росію виключили у 2022 році, та Міжнародний олімпійський комітет.

Також пропонується створити під час фази припинення вогню «Раду миру» під головуванням президента Трампа для нагляду за реалізацією остаточного мирного плану – ідеї, яка, очевидно, запозичена з нещодавно оприлюдненого 20-пунктного мирного плану для Гази.

Другий етап – переговори – спочатку передбачає перемир'я.

А далі пропонується узгодити остаточну лінію зіткнення, «яка залишатиметься чинною, доки сторони не домовляться про постійне управління окупованими територіями».

Це також включатиме створення безпекових зон навколо лінії зіткнення, де буде заборонена будь-яка військова діяльність, та їхній моніторинг із обох боків лінії багатонаціональною цивільною місією.

Гарантії безпеки, над якими «Коаліція охочих» працює вже кілька місяців, є 8-м пунктом, хоча жодних додаткових деталей не надається.

9-й пункт є суперечливим, оскільки він стосується діалогу на високому рівні між Києвом та Москвою для «посилення взаєморозуміння та поваги до різноманітності мов, культур та релігій».

Посадовці зі східних країн ЄС, з якими зв'язалося Радіо Свобода, вважають, що цей пункт відображає російські звинувачення, які часто вважаються безпідставними, що російськомовні носії в Україні зазнавали дискримінації та потребували захисту з боку Москви.

Наступний пункт є суперечливим для багатьох європейських урядів, оскільки в ньому згадується «початок переговорів щодо постійного управління окупованими територіями».

Це суперечить «максималістським» поглядам багатьох столиць ЄС, що Україна не повинна відмовлятися від жодних нових територій, а її територіальна цілісність має вирішальне значення.

Нарешті, є пункт про поступове скасування санкцій проти Росії в міру реалізації плану.

Згадується, що Україна та Росія розпочнуть процес узгодження компенсацій за воєнні збитки. Заморожені активи на Заході, загальною сумою понад 200 мільярдів євро (233 мільярди доларів США), пропонується повернути після досягнення угоди між Києвом та Москвою.

Пропонується так званий механізм швидкого повернення, за яким усі санкції та ізоляційні заходи автоматично запроваджуються, якщо на Україну знову нападуть.

Наскільки це реально?

Тож які шанси на успіх має цей план? «Ймовірно, небагато», – визнає один європейський чиновник, коментуючи анонімно тему. І хоча деякі досі вважають, що Сполучені Штати можуть бути зацікавлені принаймні в деяких аспектах пропозицій, мало хто вірить, що Росія найближчим часом долучиться.

Як сказав один європейський дипломат: «У нас може бути план із 12 пунктів, але «миру не буде» – це план Путіна з одного пункту».

Скептичний щодо налаштованості президента РФ на завершення війни й Володимир Зеленський. Український президент закликає партнерів тиснути на Росію задля підвищення рівня її зацікавленості в мирі.

28 жовтня Зеленський заявив, що «риси цього плану» Коаліції охочих наприкінці тижня обговорять безпекові радники.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Припинення вогню, замороження нинішньої лінії зіткнення: що відомо про «мирний план» Європи?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Псевдо-федерація, імперія навпаки: «Москва бере гроші з Тюмені і розмащує їх по всіх регіонах»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ISW: Кремль посилює свої когнітивні військові зусилля, щоб змусити США схвалити вигідні РФ рішення щодо війни

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україні не потрібна допомога Заходу для капітуляції – голова МЗС Фінляндії

Санкції США проти російських нафтових гігантів «Роснафти» та «Лукойл» спричинили шокові хвилі на світових енергетичних ринках і змусили найбільші державні нафтові компанії Китаю призупинити імпорт російської нафти.

Попри ризик жорстких штрафів за угоди з підсанкційними компаніями, Китай – один із головних клієнтів Росії – має власну стратегію пом’якшення наслідків, зазначають експерти.

Китай уже протягом кількох місяців нарощував запаси нафти, готуючись до можливих збоїв, а його компанії можуть знайти способи обійти санкції й продовжити закупівлі зі знижками.

Призупинення імпорту російської нафти з боку Китаю може серйозно вдарити по нафтових доходах Москви, тоді як адміністрація президента США Дональда Трампа посилює тиск на Кремль, щоб домогтися завершення війни проти України шляхом переговорів.

Оголошені 22 жовтня санкції відрізають російські компанії від американської банківської системи, забороняючи операції в доларах США. Порушникам загрожують суворі покарання, зокрема вторинні санкції.

Водночас аналітики зазначають, що вплив санкцій залежатиме від того, наскільки жорстко їх виконуватимуть і чи готові США застосовувати вторинні санкції проти країн, які продовжать торгівлю з «Роснафтою» та «Лукойлом».

«Наразі незрозуміло, чи підкріплять Сполучені Штати погрозу вторинних санкцій реальним застосуванням уже запроваджених заходів, – написали колишній спеціальний посланець США з питань міжнародної енергетики Девід Ґолдвін і дослідниця «Атлантичної ради» (США) Андреа Клабоу у статті для «Атлантичної ради» 23 жовтня. – Китайські нафтопереробники вже добре навчилися обходити американські санкції й зазвичай знаходять способи продовжувати закупівлі російських партій за найнижчими цінами».

Скільки російської нафти купує Китай?

Китай значною мірою залежить від імпорту російської нафти. За даними аналітичної компанії Kpler, «Роснафта» та «Лукойл» торік забезпечили приблизно чверть експорту російської нафти до Китаю.

До 20% усіх імпортних поставок сирої нафти до Китаю – близько 2 млн барелів на день у перші дев’ять місяців 2025 року – надходили з Росії, що робить її одним із головних джерел для виробництва дизеля, бензину й пластику.

Відтоді як ЄС наприкінці 2022 року скоротив більшість імпорту російської нафти, Китай купує близько 47% російських поставок, а Індія – 38%, за даними Центру дослідження енергетики та чистого повітря (CREA).

Більшість поставок російської нафти з Росії до Китаю здійснюється морем, і, за словами енергетичних аналітиків, «Роснафта» та «Лукойл» продають більшу частину нафти Китаю через посередників, а не напряму.

За даними Reuters, державні компанії PetroChina, Sinopec, CNOOC та Zhenhua Oil утримаються від закупівель російської нафти, а незалежні переробники також тимчасово призупинять закупівлі, оцінюючи наслідки санкцій.

Нові санкції означають, що покупці уникатимуть прямих угод із російськими компаніями, змушуючи їх покладатися на складніші ланцюги посередників, що підвищує витрати й ризики.

Втім, невідомо, як довго триватиме це призупинення. Також неясно, як санкції вплинуть на приблизно 900 тисяч барелів російської нафти, що щоденно надходять до Китаю трубопроводом – за довгостроковим контрактом між «Роснафтою» та державною CNPC.

Реакція Пекіна на американські санкції

Пекін розкритикував дії США. «Китай послідовно виступає проти односторонніх санкцій, які не мають підґрунтя в міжнародному праві та не були схвалені Радою безпеки Організації Об'єднаних Націй», – заявив речник китайського МЗС Го Цзякун 23 жовтня.

ЄС, зі свого боку, погодив поетапну заборону імпорту російського скрапленого газу та додав до санкційного списку дві китайські компанії – Liaoyang Petrochemical і Shandong Yulong Petrochemical.

Пекін також висловив офіційний протест Брюсселю.

«Китай рішуче засуджує та категорично відкидає чергові незаконні односторонні санкції ЄС проти китайських компаній через російське питання, – заявив Го Цзякун. – Ми неодноразово наголошували, що Китай не створював українську кризу і не є її стороною».

Чи зможе Китай продовжити купувати російську нафту?

Американські санкції мають глобальний вплив, а втрата доступу до фінансової системи США може стати екзистенційною загрозою для великих китайських банків і корпорацій.

«Найкраща стратегія адміністрації Трампа – зробити кілька гучних прикладів застосування санкцій, одночасно запевняючи Китай та Індію, що вони не залишаться без російської нафти надовго – якщо [президент Росії Володимир] Путін сяде за стіл переговорів», – зазначають Ґолдвін і Клабоу.

Росія має місяць, щоб підготуватися до повного набрання чинності обмеженнями наприкінці листопада. І Москва, і китайські компанії вже шукають способи уникнути найгіршого сценарію.

Росія давно навчилася обходити західні санкції через непрозорі торговельні схеми та «тіньовий флот» – старі судна під чужими прапорами, зареєстровані на фіктивні компанії в Азії та на Близькому Сході.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році великі китайські банки обмежили операції з російськими контрагентами. У минулому Пекін використовував дрібні банки, мало пов’язані із західною фінансовою системою, для ведення справ із підсанкційними постачальниками – наприклад, під час імпорту нафти з Ірану.

Крім того, Китай, схоже, накопичує нафту з початку року.

Хоча Пекін не оприлюднює точних даних, аналітики JPMorgan оцінюють, що близько 1 млн барелів нафти на день відкладається у стратегічні резерви.

За їхніми підрахунками, запаси Китаю становлять близько 1,25 млрд барелів і можуть зрости до 1,5 млрд наступного року – цього вистачить, щоб витримати коротку паузу, оцінюючи наслідки санкцій. Для порівняння, стратегічний нафтовий резерв США наразі містить 831 млн барелів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп сподівається укласти «всеохопну угоду» з Китаєм під час зустрічі з Сі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чи змінять воєнні плани Путіна перші за Трампа санкції США, запроваджені синхронно з ЄС

Справи Німеччини проти українських громадян, яких вона підозрює у вибухах, що пошкодили газопроводи «Північний потік», очікує нове випробування в залі суду, після низки юридичних та політичних невдач. Чергове судове засідання має відбутися 23 жовтня у в’язниці Болоньї на півночі Італії.

Підозрюваний, якого німецькі прокурори назвали Сергієм К., виграв апеляційний суд 15 жовтня, який заборонив його екстрадицію до Німеччини після арешту за європейським ордером під час відпочинку в Ріміні у серпні.

Справу повернули до Болоньї для нового розгляду. Сергій К. відкидає звинувачення і каже, що на момент підриву газогону був в Україні. Наразі неясно, чи буде рішення щодо його видачі вже 23 жовтня чи таких засідань в Італії буде більше.

Тим часом 17 жовтня польський суд ухвалив рішення про звільнення іншого українця – Володимира Ж., екстрадиції якого також домагалася Німеччина.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Я не підривав» – українець Журавльов, якого Німеччина підозрює в підриві «Північних потоків»

Німецькі прокурори стверджують, що ці чоловіки входили до складу групиРаніше три німецькі видання – Die Zeit, Süddeutsche Zeitung і ARD – повідомляли, що німецькі правоохоронці вважають, що встановили особи всіх учасників «диверсійної групи» і що всі вони – громадяни України. У розслідуванні видань йшлося про те, що попередньо Німеччина ідентифікувала сімох осіб, які здійснили підриви «Північних потоків» у 2022 році: це четверо водолазів, включно з однією жінкою – рекордсменкою України з глибоководних занурень. Також до групи входили фахівець із вибухівки, шкіпер і координатор. дайверів, які використали орендовану яхту для диверсії на газопроводах у 2022 році, через сім місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Екстрадиція Сергія К. була заблокована головним чином із процедурних причин. Його юридична команда вважає, що рішення у Варшаві зміцнить їхню позицію.

«Польський прецедент»

«Новизна полягає у польському прецеденті щодо нібито співучасника у тому самому злочині, який, я вважаю, обов’язково врахувати», – заявив адвокат Сергія К., Нікола Канестріні, у письмовому коментарі Радіо Свобода.

«Північний потік», контрольований переважно російською державною корпорацією «Газпром» і частково профінансований великими європейськими енергетичними компаніями, збудували для поставок російського газу безпосередньо до Німеччини, оминаючи транзитні держави, як-от Україна та Польща, чиї відносини з Москвою були напруженими.

Диверсія, яку підозрюють, та подальші витоки газу зробили трубопроводи непридатними для експлуатації. Німецькі прокурори не заявляли, що група діяла за наказом українського уряду чи інших державних органів, а Київ заперечує причетність.

Однак польський суд у своєму рішенні зазначив, що «особа, яку переслідують, якщо вона справді була виконавцем, має право на функціональний імунітет, який стосується його дій в інтересах української держави».

Функціональний імунітет – це юридичний термін, який означає захист від кримінального або цивільного переслідування за дії, вчинені посадовою особою під час виконання офіційних обов’язків (ред.).

Вищі польські посадовці відкрито виступили проти екстрадиції підозрюваного українця.

«Коли іноземний агресор бомбардує твою країну, ти маєш законне право завдавати ударів у відповідь, саботуючи здатність агресора фінансувати війну. Це називається самообороною», – написав міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський у соцмережах 17 жовтня.

«Акти війни»

Захист Канестріні побудований у схожому ключі.

«Захист нагадає про контекст воєнного стану в Україні та міжнародного збройного конфлікту, в якому нібито відбулися ці події, аргументуючи, що їх слід розглядати як акти війни, виконані за наказом вищого командування, які підпадають під функціональний імунітет», – наголосив він.

Крім того, ці дії, за словами адвоката, слід кваліфікувати як «політичні злочини», що виключають можливість екстрадиції.

Газопровід «Північний потік» давно був джерелом напруження у відносинах Німеччини з Польщею та Україною, які вважали його двосторонньою угодою між Берліном і Москвою, що ігнорує їхні інтереси.

У минулому Сікорський навіть порівнював цей проєкт із таємною угодою Ріббентропа-Молотова, за якою нацистська Німеччина та Радянський Союз поділили Польщу у 1939 році.

Німецькі чиновники обережно реагували на рішення судів про екстрадицію, наголошуючи, що не мають наміру втручатися у судові процеси.
Проте юридичні та політичні наслідки справ також викликали питання всередині самої Німеччини. Коментатори німецьких ЗМІ зазначають, що ці справи є незручними для уряду ФРН.

Депутат від партії канцлера Фрідріха Мерца (ХДС) Родеріх Кізеветтер заявив, що прокурори, ймовірно, припинять спроби екстрадиції, і додав, що він «цілком розуміє» рішення італійського та польського судів.

«Німеччина має проявити більше гідності щодо наших партнерів, особливо Польщі, та зосередитись на з’ясуванні помилкової й фатальної російської політики попередніх німецьких урядів. Помилкою було те, що «Північний потік» взагалі було побудовано», – написав він у X.

Його слова віддзеркалюють попередню заяву прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, який сказав, що проблема полягає «не в тому, що «Північний потік» підірвали, а в тому, що його побудували».

Саме того дня, коли Володимира Ж. звільнили у Польщі, ексканцлер Німеччини Герхард Шредер, який у 2005 році уклав угоду про початок будівництва трубопроводу разом із Путіним, давав свідчення перед регіональним парламентом у Німеччині.

81-річний Шредер заявив, що не шкодує про цей проєкт. «Росія хотіла продавати газ. Німеччина хотіла купувати газ», – сказав він.

Спочатку західні уряди звинувачували Росію у вибухах на трубопроводах, тоді як Москва відкидала ці обвинувачення і, натомість, покладала провину на США, Британію та Україну.

• Диверсію пояснював український розвідник, полковник Роман ЧервінськийРоман Червінський – колишній співробітник СБУ та ГУР, колишній начальник 5-го управління Департаменту контррозвідки СБУ, брав участь у низці спецоперацій, що провели українські силовики у період 2014–2021 років. Від квітня 2023 року Роман Червінський перебуває під слідством за різними звинуваченнями, довгий час утримувався в СІЗО., якого західна преса пов'язувала з підривом. Радіо Свобода розпитало його про ситуацію у прямому ефірі 1 жовтня 2025 року. Червінський зазначив, що «Північний потік» був одним із ключових джерел фінансування війни Росії проти України, і у випадку, якщо підрив скоїли українські військові, це слід розцінювати як легітимну військову ціль, а не кримінальний злочин.

Лідери країн Євросоюзу зберуться на саміт в Брюсселі 23 жовтня і за підсумками засідання доручать Єврокомісії підготувати юридичну пропозицію щодо використання 176 мільярдів євро заморожених російських державних активів для кредиту Україні – крок, який може покрити більшість фінансових потреб Києва протягом наступних трьох років.

Європейські дипломати, з якими поспілкувалося Радіо Свобода, вважають, що існує шанс узгодити всю схему до кінця року. Це допоможе заповнити фінансову прогалину, якщо Сполучені Штати більше не зможуть фінансувати Україну в тому ж обсязі, що й раніше.

Ідея полягає не в конфіскації російських активів, які в основному зберігаються у бельгійській фінансовій компанії Euroclear, а у випуску облігацій Єврокомісією під гарантії держав-членів ЄС, а також потенційно країн «Групи семи» (G7) та інших партнерів.

Отримані кошти надходитимуть Києву у 2026–2028 роках у вигляді так званого «репараційного кредиту», який Україна повинна буде повернути лише після того, як Росія виплатить репарації.

Загалом залишаються три питання, які ще потрібно узгодити і які обговорюватимуться найближчими тижнями.

По-перше, це юридичні аспекти, які переважно порушує країна-господар – Бельгія.

По-друге, дебати про те, на що саме Україна може витрачати ці кошти – переважно з ініціативи Франції.

І, нарешті, ширше питання: хто братиме участь, у якій формі та які ризики це тягне.

Занепокоєння Бельгії

Бельгія побоюється, що деякі неєвропейські країни – наприклад, Китай – можуть почати виводити свої державні кошти з Euroclear, остерігаючись, що їх можуть заморозити з політичних причин. Подібне занепокоєння висловлював і Європейський центральний банк (ЄЦБ).

Єврокомісія, однак, чітко заявила у своєму аналітичному документі, який бачили журналісти Радіо Свобода, що ці кроки не є конфіскацією, оскільки основна сума залишається недоторканною. Це одноразовий і тимчасовий захід.

Бельгія також непокоїться, що може опинитися зобов’язаною виплатити кошти самостійно, якщо Росія подасть позов і виграє суд. Навіть якщо це станеться через 20 чи 40 років, сума заморожених російських активів у Бельгії становить третину ВВП країни і стане непідйомною у разі судових спорів.

Водночас Єврокомісія наголошує, що рішення російських судів не мають юридичної сили в ЄС. Крім того, пропонується система двосторонніх гарантійвід держав-членів для Бельгії: кожна країна-член ЄС має взяти на себе зобовʼязання гарантувати відшкодувати відсоток кредиту, залежно від її ВВП.

Систему двосторонніх гарантій за пропозицією Єврокомісії мають замінити у 2028 році на гарантію від ЄС, коли набуде чинності новий довгостроковий бюджет Євросоюзу.

Як витрачати кошти?

Постає також питання, як саме Україна зможе використовувати приблизно 45 мільярдів євро (52 мільярди доларів) щороку.

«Одні держави наполягають на переважно «європейському» підході чи преференціях для європейської оборонної промисловості, – сказав один європейський дипломат неофіційно в розмові з Радіо Свобода, – Інші закликають бути обережними й залишати більше простору, щоб кошти могли покривати також інші потреби».

Франція – серед країн, які наполягають, щоб гроші передусім спрямовувалися на оборонні закупівлі в Європі, аби в довгостроковій перспективі, навіть після завершення війни, Європа могла підтримувати українську армію.

«Інакше ми ризикуємо потрапити в замкнене коло: ми купуємо зброю там, де є запаси – у країнах, які не перебувають під загрозою, як-от США чи Південна Корея, – а потім запитуємо, чому наша промисловість не може забезпечити постачання. Звісно, якщо ми купуємо в інших, вони не отримують контрактів, не відкривають нові виробничі лінії для України», – пояснив позицію Франції дипломат, не уповноважений давати офіційні коментарі ЗМІ.

Дипломат з іншої країни наполіг, що «абсолютно критично», аби країни ЄС не накладали занадто багато обмежень на те, як Україна може використовувати цей кредит.

«Надмірна кількість суто «європейських» умов стане справжньою проблемою для України. Якщо подивитися, яку кількість техніки сьогодні використовують на полі бою, – вона не є європейського виробництва. Ми, як ЄС, не зможемо легко це компенсувати», – підкреслив він.

Єврокомісія запропонувала компроміс у вигляді «двох напрямів» – одна частина коштів має піти на «технологічну та промислову оборонну базу України і її інтеграцію до європейської оборонної промисловості, зокрема через закупівлю оборонного обладнання», а інша – на класичну бюджетну підтримку, яку Україна на свій розсуд може використовувати також на оборонні потреби.

Без одностайності?

Тепер питання в тому, чи всі 27 країн-членів підтримають план.

Одностайність для схвалення «репараційного кредиту» не потрібна, але чим більше країн долучаться, тим ширше буде розподілено ризики.

Брюссель прагне залучити й деякі країни G7, щоб зробити ініціативу не лише європейською. Це також дозволить уникнути ситуації, коли іноземні інвестори або держави почнуть виводити свої кошти з єврозони, якщо, наприклад, Британія та Японія теж долучаться.

Один чиновник ЄС сказав Радіо Свобода, що якщо, скажімо, Угорщина та Словаччина не захочуть долучитися, це можна буде компенсувати участю кількох заможних країн поза межами ЄС.

«Щодо Угорщини – звісно буде краще, якщо буде одностайна підтримка усіх 27 країн. Але якщо буде треба, ми не дозволимо заблокувати рішення через вимогу одностайності», – підтвердив позицію європейський дипломат.

Угорський премʼєр Віктор Орбан не братиме участі в обговоренні питань щодо України на найближчому саміті ЄС 23 жовтня, оскільки він прибуде лише в середині дня, а обговорення України буде першим пунктом порядку денного.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Британія, Франція, Польща. Чому американську зброю Україні не купують її найближчі партнери

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Єврокомісія готова запропонувати репараційний кредит Україні «найближчими тижнями» – Домбровскіс

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський обговорив із головою Європейського центробанку використання російських активів