Вибір редакції: світ
Як університети Сербії намагаються припинити студентський бойкот
Йована Крстич і Гордана Косич
Після кількох місяців масштабних протестів, що тривають у Сербії від листопада минулого року, коли через обвал даху залізничного вокзалу в Нові-Саді загинули 16 людей, університети намагаються повернути студентів до аудиторій.
Сербські університети сподіваються відновити навчання у вересні після кількох місяців студентського бойкоту, але Єлена Станкович налаштована рішуче: «Я не повернуся до навчання», – каже вона.
Станкович – студентка Академії мистецтв у Нові-Саді, місті на півночі Сербії, що стало епіцентром найбільшої хвилі загальнонаціональних антиурядових протестів за останні майже 30 років.
Саме тут у листопаді Бетонний навіс будівлі вокзалу обрушився через кілька місяців після урочистого відкриття – після трирічної реконструкції та заяв чиновників, що її провели за найвищими європейськими стандартами. 13 людей заарештували за підозрою в недогляді під час реконструкції. Серед них був колишній міністр будівництва, транспорту та інфраструктури Сербії Горан Весіч. Його спочатку взяли під варту, але згодом звільнили.залізничного вокзалу, забравши життя 16 людей. Відтоді студенти очолюють протести з вимогою притягти винних до відповідальності.
«Боротьба має тривати», – сказала Станкович Балканській службі Радіо Свобода, готуючи виставку на кампусі, яку організували студенти, що блокують університет.
Вона належить до покоління, яке пожертвувало роком навчання і тепер зважує, чи продовжувати бойкот, чи повертатися до занять. Станкович наполягає, що цей рік не був змарнованим.
«Я зустріла неймовірних людей – і студентів, і викладачів, із якими, сподіваюся, залишуся на зв’язку навіть після завершення всього цього», – сказала вона.– «Для мене найпрекраснішим відкриттям у житті стало те, що я можу займатися чимось ще, а не тільки грати на фортепіано. Що я можу мислити самостійно і маю інші життєві навички».
У Белграді Констянтин Цветанович поділився фотографіями студентських протестів на факультеті фізики – на дошці написане слово «Блокада». Він також погодився, що минулий рік дав йому інший тип освіти.
«Попри скорочений академічний рік, те, що ми дізналися про професійну гідність під час цієї блокади, буде вартувати набагато більше за ті знання, які ми, можливо, втратили», – сказав він.
Втім, він вважає, що час повертатися до навчання, хоча протести можуть тривати.
«Опинитися в ситуації, коли лише університети не працюють протягом місяців, просто не має сенсу. Це лише дає владі мотивацію закрити університет, що, у свою чергу, зменшить шанси на будь-яке майбутній протест», – додав він.
Деякі навчальні заклади зробили незвичний крок – спробували відновити навчання в червні, ще до літніх канікул. Серед них була Вища технічна школа в Суботіці, на півночі Сербії, де навчається Ненад Гойкович.
Гойкович сказав, що не хоче повертатися до навчання, але зазначив, що багато студентів вирішили інакше.
«Я знаю, що багато моїх колег уже багато чим пожертвували – і фінансово, і щодо часу. Багато хто знайшов роботу, щоб покрити витрати. Дехто не має підтримки батьків і справляється самостійно. Багато хто втратив стипендії», –сказав він.
Станкович готова, що те саме буде у Новому-Саді.
«Я не можу сказати, що відчуватиму образу до колег, які з об'єктивних причин не можуть продовжувати боротьбу з такою ж пристрастю, як на початку», – сказала вона.
Белград і Нові-Сад – найбільші університети Сербії. За їхніми даними, навчання незабаром відновиться.
Університет Нові-Саду відкрив понад 9 500 місць для нових студентів на наступний навчальний рік. У першому колі вже записалося понад 5 300 студентів, наступний етап – у вересні.
Університет Белграда повідомив, що в першому наборі було зараховано 10 984 студенти – на 538 менше, ніж торік.
Дивіться також відео Радіо Свобода про студентський протест в Україні: «Революція на граніті. Чого і як домоглися учасники студентського голодування у жовтні 1990?»
Переглянути всі оновлення за день
Путін у Китаї та ще чотири події, за якими варто стежити на цьогорічному саміті ШОС
Президент Росії Володимир Путін, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та інші лідери країн Шанхайської організації співробітництва (ШОС) мають взяти участь у дводенному саміті в Китаї, де Сі Цзіньпін прагне сформулювати свою концепцію альтернативного світового порядку.
Понад 20 лідерів збираються у північному портовому місті Тяньцзінь із 31 серпня по 1 вересня, де Китай проводить щорічний саміт, щоб обговорити регіональну безпеку та торговельні питання на тлі зростаючої напруженості з Заходом.
Саміт також є нагодою для Китаю позиціонувати себе як лідера Глобального Півдня, збираючи одну з найбільших регіональних організацій у світі, яка становить близько чверті світового ВВП та приблизно половину населення планети.
Ось основні теми, за якими варто стежити на цьогорічному саміті:
Епізод «шоу Путіна та Сі» (1)
Після хвилі дипломатичних зусиль навколо війни в Україні, включаючи саміт з президентом США Дональдом Трампом, вся увага буде прикута до Путіна під час його зустрічі з китайським лідером.
«ШОС перетворилася на своєрідне шоу Путіна та Сі», – сказав Темур Умаров, науковий співробітник берлінського Центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії у коментарі Радіо Свобода. – «Йдеться менше про сам саміт, а більше про зустрічі на його полях».
ШОС перетворилася на своєрідне шоу Путіна та СіУмаров
І Пекін, і Москва розглядають ШОС – до складу якої входять Білорусь, Китай, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, Пакистан, Росія, Узбекистан і Таджикистан – як інструмент протистояння західним інституціям. Вони дедалі більше сприймають цей блок як своєрідну лабораторію для координації спільних цілей у Євразії та за її межами, а також реалізації своєї заявленої мети – змінити глобальний порядок.
Путін також поєднає участь у саміті ШОС з ширшим державним візитом до Китаю, під час якого він відвідає масштабний військовий парад у Пекіні 3 вересня, присвячений завершенню Другої світової війни.
Моді з Індії дивиться на Схід (2)
Поїздка прем’єр-міністра Індії знаменує його перший візит до Китаю за понад сім років і відбувається на тлі того, як Пекін і Нью-Делі намагаються зменшити напруження після збройних прикордонних сутичок у 2020 році.
Міністр закордонних справ Китаю Ван Ї завершив візит до Нью-Делі раніше цього місяця, прагнучи скористатися новим спадом у відносинах між США та Індією.
Це було викликано відновленням митного тиску з боку США та закликами американського президента Дональда Трампа до Індії – одного з головних покупців російської нафти – обмежити свої закупівлі.
Зустріч між Моді та Сі може продовжити цей процес завдяки додатковим заходам, зокрема послабленню прикордонної напруги шляхом виведення військ, а також зняттю деяких торговельних та візових обмежень.
Посольство Росії в Нью-Делі також заявило минулого тижня, що сподівається на можливість проведення тристоронніх переговорів між Моді, Путіним і Сі.
Центральна Азія намагається зорієнтуватися у новому тандему Китай-Росія (3)
Коли ШОС була заснована у 2001 році, це була переважно китайська ініціатива, спрямована на взаємодію з Центральною Азією з одночасним урахуванням чутливості Москви щодо зростаючого впливу Пекіна в регіоні.
...у Центральній Азії, вони співпрацюють значно більше, ніж конкурують«Анческі
Китай і Росія – це одночасно партнери і конкуренти», – сказав Лука Анческі, професор євразійських студій в університеті Глазго, в інтерв’ю Радіо Свобода. – «Але, як ми бачимо у Центральній Азії, вони співпрацюють значно більше, ніж конкурують».
Це може створити нові труднощі для країн Центральної Азії, які намагаються зберегти баланс між Пекіном і Москвою в рамках ШОС, аби не потрапити в надмірну залежність від обох. Водночас це може відкрити нові можливості для їхніх авторитарних режимів.
«У регіоні формується спільний набір цінностей, дружніх до авторитаризму, що може полегшити життя центральноазійським режимам», – додав Анческі.
Чи буде нове розширення? (4)
Минулого року ШОС розширилася, прийнявши до свого складу Білорусь.
Цьому передувало приєднання Ірану у 2023 році, а також спільне вступлення Індії та Пакистану у 2017-му.
Крім 10 повноправних членів, ШОС також має 2 держави-спостерігачі та 14 партнерів по діалогу.
Хоча подальше розширення наразі не очікується, особливу увагу буде приділено Вірменії та Азербайджану. Ці регіональні суперники вже мають статус партнерів по діалогу та подали заявки на повноправне членство після останнього саміту ШОС. Лідерів обох країн очікують у Китаї на цьогорічному саміті ШОС.
ШОС у пошуках ідентичності
Шанхайська організація співробітництва (ШОС) набула значення як символічний майданчик для лідерів, які прагнуть поглибити своє партнерство та впливати на соціальні й політичні процеси в частинах світу за межами впливу Заходу.
Однак внутрішні розбіжності залишаються слабким місцем, незважаючи на зростаючу привабливість ШОС.
Саміт стане випробуванням того, чи зможе ШОС діяти як єдина організаціяШаріфлі
Наприклад, під час зустрічі міністрів оборони організації в червні, Індія відмовилася приєднатися до заяви з осудом ізраїльських атак на Іран. Нью-Делі заявило, що це сталося через те, що декларація не містила жодної згадки про смертельні атаки 22 квітня на індуїстських туристів у Кашмірі, що призвели до нового витка бойових дій між Індією та Пакистаном.
«Оскільки Китай, Індія та Росія зазнають зростаючого тиску з боку Сполучених Штатів, цей саміт стане випробуванням того, чи зможе ШОС діяти як єдина організація, чи залишиться фрагментованою платформою, яку переважно визначають національні інтереси», – сказав експерт з регіону Юніс Шаріфлі у коментарі Радіо Свобода.
10 років по тому: Європа продовжує пожинати наслідки кризи біженців
Присівши на бордюрі парковки, курячи як божевільний, Маджедельдін Абдулхай набирався сил для наступного етапу подорожі, яка вже майже вбила його.
Це було в серпні 2015 року, і протягом кількох тижнів сотні тисяч людей переміщувалися з Туреччини через Балкани, щоб шукати притулку в Західній Європі.
На той час це було найбільше переміщення людей в Європі з часів Другої світової війни. Для країн на всіх етапах цього ланцюга криза спричинила серйозні зсуви, які й досі впливають на їхню політику та суспільство.
Я пройшов тим самим шляхом для Радіо Свобода, розповідаючи історії тих, хто шукав безпеки та нового життя, і тих, хто допомагав їм на цьому шляху. Через 10 років я вирішив дізнатися, що сталося далі.
«У мене не було вибору»
Абдулхай вивчав англійську літературу в Алеппо, Сирія.
10 років тому ми зустрілися біля дешевого готелю в Белграді, де розміщувалися біженці. Абдулхай згадав, як його викинуло в Егейське море після того, як гумовий човен, на якому він подорожував, був протаранений військовим кораблем.
«Через дві години прибула турецька берегова охорона і підібрала нас, – розповів він. – Після цього ми попрямували іншим шляхом, до Мармарису в Туреччині, і знайшли чоловіка, який доправив нас з Мармарису до Греції».
Абдулхай тепер хвилювався, як йому пройти через Угорщину, яка будувала паркан, щоб не пускати мігрантів.
Зараз йому 30 років, він живе і працює в логістичній компанії в Бад-Кройцнах, Німеччина. Він більше не курить і згадує небажану «пригоду», яка почалася під час громадянської війни, яка розгорілась із більшою силою через іноземне вторгнення.
«Моє навчання було перерване. Я був безробітним протягом двох років. Вся ця ситуація з повстанцями, ІДІЛ, «Аль-Каїдою», іранськими угрупованнями... У мене не було іншого вибору, як тільки втекти», – зауважу Абдулхай.
Він каже, що ще одним важким моментом у подорожі було те, коли сербські прикордонники намагалися відокремити його від групи.
«Вперше я знову відчув себе людиною, коли дістався Німеччини», – зазначає він, додаючи, що «вдячний» цій країні, незважаючи на повсякденний расизм, який, за його словами, з того часу посилився.
Німеччина прийняла близько 1 мільйона людей, що спричинило політичну напругу, за якою послідував підйом антимігрантської партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD).
Але Абдулхай ні про що не шкодує і подав заявку на отримання німецького громадянства. «Частково я німець», – каже він.
«Немовлята в коробках з піцою»
Кемаль Ель Шайрі – серб.
Народився в Лівії в родині югославської матері та лівійського батька. У серпні 2015 року був волонтером-перекладачем у таборі для біженців Канджіза на півночі Сербії. Він був нажаханий умовами, що там панували.
«Люди спали на вулицях. Немовлят тримали в коробках з-під піци. Лікарі приходили лише двічі на тиждень через відсутність гігієни», – розповів він.
Через 10 років Ель Шайрі каже, що найбільше його вразила кількість біженців.
«З того часу я працював у деяких місцях Східної Африки, Кувейті та інших країнах. Я ніколи не бачив такого напливу людей, – зауважує він. – Це були люди, які буквально хапали свої сумки і тікали, щоб врятувати своє життя».
Цей досвід спонукав тоді 28-річного Ель Шайрі обрати майбутню кар'єру. «Це справді змінило моє життя... Я став гуманітарним працівником», – каже він.
Незабаром після інтерв'ю 2015 року Угорщина та Хорватія закрили свої кордони, що призвело до збільшення кількості зневірених людей у Сербії.
У польовому звіті неурядової організації, в якій працював Ель Шайрі, Балканського міграційного центру (BCM), зазначалося, що «напруга в центрах зростає... Зростає кількість випадків паніки та істеричних нападів, страхів, депресій, сімейного насильства, суїцидальних думок».
Ель Шайрі вважає, що криза в поєднанні з економічним тиском мала сильний вплив на Сербію.
«Настрої сильно хильнуло вправо, – каже він. – Коли економічна ситуація стає складною, націоналізм і ксенофобія посилюються, і я знаю, що люди, схожі на мене, першими відчують на собі наслідки».
Ель Шайрі наразі проживає в Бенгазі (Лівія).
Від академіка до електрика
Із Канджізи посередники переправляли групи людей через угорський кордон. У Сегеді 36-річний Марк Кекесі роздавав безкоштовну воду та закуски на залізничному вокзалі в спекотний серпневий вечір.
«Мігранти продовжують безперервно перетинати кордон, пробираючись через огорожу, яка зараз будується. І для нас це свого роду сором, що в 2015 році ми будуємо огорожі між країнами», – сказав він.
Кекесі був асистентом викладача соціології в Університеті Сегеда. Згадуючи минуле, він пам'ятає, як вирішив з користю провести літню відупстку.
«З одного боку, це була гуманітарна акція. З іншого боку, це було посланням про те, що не всі діють так, як того хоче уряд», – каже він.
Прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан пообіцяв закрити кордони своєї країни колючим дротом, солдатами та високим парканом, заявивши, що біженці не повинні потрапляти до Європи. «Ми, угорці, сповнені страху, люди в Європі сповнені страху», – сказав він у Європейському парламенті 3 вересня 2015 року.
Кекесі каже, що Орбан використав кризу в політичних цілях.
Кекесі покинув академічну діяльність у 2016 році «з особистих причин», щоб працювати незалежним дослідником, а потім «криза середнього віку» під час пандемії змусила його стати самозайнятим електриком у Будапешті.
Росія випробувала «Буревісник» в Арктиці і наближається до створення нової зброї?
Останні кілька тижнів на вітряному російському архіпелазі Нова Земля були дуже напруженими: люди, самоскиди, контейнери, тимчасове житло, вантажні літаки і судна, гелікоптери.
Цю діяльність можна спостерігати на супутникових знімках, у повідомленнях про небезпеку для літаків, у даних трекерів суднових транспондерів та у відкритих джерелах інформації в той час, коли довгі арктичні дні та хороша погода створюють сприятливі умови для будівельних проєктів на полігоні Паньково та сусідній авіабазі.
Але ті, хто уважно стежать за розвитком російського озброєння, роблять ставки на те, що там готують чергове випробування проблемної крилатої ракети з ядерною силовою установкою під назвою «Буревісник».
«Операційні майданчики для цієї системи майже готові. Вона незабаром почне функціонувати. Можливо, це була остання перевірка перед оперативним тестуванням та оцінкою», – зазначає Декер Евелет, дослідник з вашингтонського Центру військово-морського аналізу, який у липні та серпні вивчав супутникові знімки цих майданчиків.
«Вони явно досить просунулись», – зауважив він.
«Я не здивуюся, якщо випробування вже відбулося», – каже Павло Подвиг, дослідник з питань контролю над озброєннями та експерт з російських ядерних сил, що базується в Женеві.
Ракета, яку НАТО називає Skyfall, розробляється вже понад 10 років. Це одна з кількох нових систем, на яких зосередилися російські конструктори, оскільки Кремль вкладає кошти в розробку озброєння в межах не до кінця визнаної гонки озброєнь, головним чином проти Сполучених Штатів.
Серед інших – міжнародна континентальна балістична ракета «Сармат», атомна торпеда з ядерною боєголовкою під назвою «Посейдон» та гіперзвукова ракета «Авангард».
Очільник Росії Володимир Путін багато говорив про цю зброю під час урочистих церемоній у 2018 та 2019 роках. Два нових види зброї, ракети «Кинжал» і «Циркон», вже застосовувалися в Україні. Ракета «Сармат» також пройшла випробування, хоча минулого року вона зазнала серйозної аварії.
«Буревісник» привернув особливу увагу експертів з контролю над озброєннями та розвідки, частково через свою технологію, а також через свої минулі невдачі.
Ракета фактично живиться від невеликого ядерного реактора, вбудованого в двигун, що теоретично дозволяє їй залишатися в повітрі протягом декількох днів.
Ракета «може нести ядерну боєголовку; облетіти земну кулю на низькій висоті, уникнути протиракетної оборони та перешкод на місцевості; і скинути боєголовку в важкопередбачуваному місці», – йдеться у доповіді американської ГО «Ініціатива з ядерної загрози» за 2019 рік.
Згідно з повідомленнями американських спецслужб, ракета проходила випробування щонайменше десять разів, у тому числі в 2017 і 2019 роках.
Смерть у Ньоноксі
Серед місць, де Росія випробовувала «Буревісник», є Біле море, на захід від міста Архангельськ, поблизу порту Северодвінськ.
У серпні 2019 року під час спроби підняти «Буревісник» з морського дна поблизу міста Ньонокса стався вибух, який спричинив радіоактивне забруднення великої території, включаючи Северодвінськ. В результаті вибуху загинули щонайменше п'ять російських фахівців з ядерної енергетики, які працювали в державній атомній компанії «Росатом», яка, як вважається, очолювала розробку «Буревісника».
Вибух, як пізніше дійшли висновку американські офіційні особи, «був результатом ядерної реакції, що сталася під час підйому російської крилатої ракети з ядерним двигуном».
Два роки тому, за даними американських розвідників, інша ракета, також, як вважається, «Буревісник», впала десь у Баренцовому морі, на захід від Нової Землі.
«Вони розробляли цю систему понад 10 років. І довгий час це не дуже добре виходило», – сказав Евелет. «Люди гинули... але вони не здавалися. Вони продовжували працювати над цим... Протягом 15 років. І вони дійсно віддані цій справі».
Випробування вже провели?
Активність у Паньково наприкінці липня була частково висвітлена Евелетом і Джеффрі Льюїсом з Інституту міжнародних досліджень Міддлбері в Монтереї, Каліфорнія. Випробування «Буревістника» були перенесені з Білого моря після аварії у Ньоноксі і відновлені в 2021 році на Новій Землі, яка є більш віддаленою.
На початку серпня російська влада також опублікувала попердження NOTAM, згідно з інформацією видання Barents Observer, яке першим повідомило про це попередження. NOTAM – це внутрішні попередження для літаків, в даному випадку – попередження для пілотів і капітанів суден про необхідність уникати великої території на захід від Нової Землі.
Тим часом на авіабазі Рогачово на південно-західному узбережжі Нової Землі з'явилася надзвичайно велика кількість винищувачів, вантажних літаків і вертольотів. Серед літаків був розвідувальний А-50, який за словами експертів, рідко зустрічається так далеко на півночі, а також Іл-76 СКІП, літаки, призначені для збору електронних сигналів і даних телеметрії ракет.
Відкриті джерела інформації про повітряний простір також зафіксували літак WC-135 ВПС США в повітряному просторі на північ від Кольського півострова і на захід від Нової Землі. Цей літак, відомий під назвою Constant Phoenix, призначений для збору зразків повітряних частинок з метою виявлення конкретних радіоактивних ізотопів, що вивільняються під час випробувань ядерної зброї.
За словами Евелета, найсвіжіші супутникові знімки свідчать про те, що російські робітники вже спакували обладнання на Новій Землі, що, на його думку, вказує на завершення випробувань.
«Чому це так важливо?»
Час проведення випробування також був сприятливим з точки зору російського месинджінгу, зазначив Льюїс у подкасті, опублікованому 20 серпня, приблизно в той час, коли Путін зустрівся з президентом США Дональдом Трампом на саміті в Алясці.
Ще одне підтвердження цього з'явилося 22 серпня, коли Путін відвідав місто Саров. Раніше це було закрите місто під назвою Арзамас-16, яке протягом десятиліть було центром радянської та російської ядерних програм: «аналог Лос-Аламоса», – сказав Подвиг, маючи на увазі американське місто, в якому створили першу атомну бомбу.
Серед високопоставлених осіб, які зустрічали Путіна на злітно-посадковій смузі в Сарові, були голова Генерального штабу Росії генерал Валерій Герасимов, а також Сергій Кирієнко, який очолював «Росатом» до 2016 року, після чого обійняв високу посаду в Кремлі.
«Поєднання всіх цих речей – випробування, очевидна підготовка до розгортання та цей візит – знову ж таки, це буде гарною нагодою для Путіна та саровських [інженерів] продемонструвати, що ми зробили свою роботу, ми виконали завдання», – сказав Подвиг.
«Чому це так важливо для них? По-перше, для Путіна і його влади дуже важливі просунутість і престиж російського ядерного арсеналу», – зазначає Евелет.
«По-друге, вони стурбовані протиракетною обороною [США], хочуть захиститися від ефективного протиракетного щита, а ця система технічно здатна обходити певні системи», – зауважив він.
Критик Лукашенка зник у Туреччині: колишні силовики попереджають про небезпеку
Мерхат Шаріпжан, Білоруська редакція Радіо Свобода, Роман Васюкович
У той час як світ відзначає День жертв насильницьких зникнень, зникнення у Туреччині білоруського дипломата у вигнанні Анатолія Котова нагадує сумні часи. Від Мінська до закордону режим Лукашенка звинувачують у відродженні темної тактики: критики зникають, як тільки заговорять.
Анатолій Котов зник 21 серпня, невдовзі після прибуття до Стамбулу з Варшави, де він живе у вигнанні.
За повідомленням турецького інформагентства IHA, він прибув о 13:49 та пересів на внутрішній рейс до Трабзону. Звідти, як повідомляється, він залишив територіальні води Туреччини на судні о 18:35. Усі контакти з ним обірвалися через кілька годин.
44-річний Котов мав повернутися до Варшави 24 серпня. Його родина подала заяву про зникнення до турецької поліції.
Група білоруських екссиловиків у вигнанні – ініціатива BELPOL – попередила, що Туреччина є небезпечною для опонентів білоруської влади. Торік Котова заочно засудили у Білорусі до 12 років позбавлення волі за звинуваченням в «екстремізмі» та «змові».
Представник BELPOL Володимир Жигар сказав Радіо Свобода, що білоруські спецслужби «підтримують тісні зв’язки зі своїми турецькими колегами».
«Якщо політично активний білорус із судимістю, навіть заочною, потрапляє до Туреччини, місцева влада може його одразу не затримати. Але інформацію про його прибуття передають до Мінська», – зауважив він.
Котов працює в Білоруському фонді спортивної солідарності (BSSF) – організації, що підтримує білоруських активістів і дисидентів за кордоном.
Виконавчий директор BSSF Олександр Опейкін у коментарі Радіо Свобода висловив сумнів, що турецька влада офіційно депортувала Котова.
«Для цього потрібні адвокати, документи, відкритий процес – усе це могло б зупинити екстрадицію. Більш імовірно, що це була неформальна видача – його могли затримати та вивезти силоміць», – сказав Опейкін.
«Якби він поїхав добровільно, не було б сенсу летіти через Трабзон і вирушати морем. Є прямі рейси до Мінська та Москви. Нічого в його поведінці не свідчило про нестабільність чи наміри зникнути», – додав він.
У білоруському посольстві в Стамбулі у відповідь на запит Радіо Свобода відмовилися коментувати місце перебування Котова. Польське консульство в Туреччині перенаправило запит до МЗС Польщі. Від міністерства коментарів наразі не було.
Від інсайдера до дисидента
Котов народився у Мінську в 1980 році, де здобув дипломатичну освіту і майже десятиліття працював у білоруському посольстві в Польщі. Пізніше він обіймав високі посади в Національному олімпійському комітеті, ставши його генеральним секретарем, а в 2019 році очолив оргкомітет Європейських ігор у Мінську.
До 2020 року він займав керівну посаду в Адміністрації президента Олександра Лукашенка. Але в серпні того року Котов подав у відставку на тлі безпрецедентної хвилі протестів після оголошення результатів виборів, згідно з якими Лукашенко переміг з великим відривом.
Ці результати широко оскаржували білоруси, уряди Заходу та міжнародні правозахисні організації як сфальсифіковані.
Котов підписав відкритого листа білоруських спортсменів із засудженням насильства поліції проти протестувальників і втік до Польщі. На момент зникнення Котов працював у Варшаві в приватній агенції та регулярно коментував події в незалежних білоруських медіа.
Зникнення Котова – не єдиний випадок зникнення білоруських опозиціонерів за кордоном останнім часом. 25 березня зникла Анжеліка Мельникова, речниця опозиційної Координаційної ради. Вона покинула Польщу з доньками, але більше не повернулася.
За словами опозиціонера Павла Латушка, її телефон з березня перебуває в мережі на території Білорусі.
У 1990-х роках, на ранньому етапі правління Лукашенка, також зникали опозиційні фігури – тоді ще всередині Білорусі.
Серед них – Юрій Захаренко, колишній міністр внутрішніх справ, якого востаннє бачили у травні 1999 року, коли його силоміць посадили в авто біля будинку в Мінську. Також зник Віктор Гончар, який зник після відвідин лазні у вересні того ж року.
Жодного з них більше не бачили.
Правозахисники та західні уряди звинуватили у причетності до викрадень високопосадовців білоруської влади.
ЄС та США запровадили санкції проти колишнього генпрокурора Білорусі Віктора Шеймана, ексміністра внутрішніх справ Юрія Сівакова та командира спецпідрозділу МВС «СОБР» Дмитра Павліченка.
Книжкова шафа Путіна: Кремль видає старі записи за нові, з’ясувало Радіо Свобода
Принаймні п’ять разів цього року Кремль оприлюднював заздалегідь записані відео з президентом Володимиром Путіним, видаючи їх за нові, з’ясував російський розслідувальний підрозділ Радіо Свобода «Система». Ознакою цього стала зміна розташування Конституції Росії та інших томів на книжковій шафі за робочим столом Путіна.
У кабінеті Путіна в Кремлі між 17 і 24 лютого 2025 року відбулися на перший погляд непомітні зміни.
На книжкових полицях за спиною президента, які іноді потрапляють у кадр під час офіційних прийомів, переставили книги: з’явилися нові видання (нижня полиця на верхньому фото), а Конституція РФ перемістилася з правої частини шафи в ліву.
До цього розташування книг змінювалося лише незначно. Фото з попереднім порядком можна знайти ще на зйомках 2016 року – саме така розкладка зафіксована й на панорамному фото кабінету, яке у 2019 році опублікувало видання Life.
Після лютого 2025 року Путін понад 40 разів приймав у своєму кабінеті губернаторів, міністрів та керівників держкомпаній – хоча б на одному кадрі протокольної зйомки з цих зустрічей (фото чи відео) можна розгледіти нове розташування книжок.
Однак у п’яти випадках розкладка книжок ніби поверталася до попереднього порядку. Це може свідчити про те, що Кремль видавав за актуальні події заздалегідь підготовлені записи, зроблені до 24 лютого, – тобто публікував так звані «консерви».
Основна маса архівних зйомок була опублікована в першій третині квітня.
- 2 квітня 2025 року – зустріч із Олексієм Циденовим, главою Бурятії.
- 7 квітня – зустріч із Сергієм Олександровським, керівником «Аерофлоту».
- 9 квітня – зустріч зі Світланою Чупшевою, директоркою Агентства стратегічних ініціатив.
- 10 квітня – зустріч з Віталієм Мутком, головою «ДОМ.РФ».
- П’ята подібна «консерва» була опублікована через місяць.
12 травня 2025 року – зустріч зі Станіславом Воскресенським, губернатором Івановської області.
Використання заздалегідь записаних матеріалів для публікації в інший день – доволі поширена практика Кремля.
Іноді це пов’язано зі станом здоров’я президента, іноді – з бажанням не з'являтися на публіці.
Якщо подивитися на публічні заходи за участю Путіна з 2 по 10 квітня 2025 року, кидається в очі відсутність групових зустрічей і масових подій.
На людях за межами Кремля він з’явився лише 11 квітня – у Санкт-Петербурзі, де прийняв спецпредставника президента США Стіва Віткоффа.
Підготовкою цієї зустрічі займався спецпредставник Путіна Кирило Дмитрієв, який на початку місяця літав до США.
Використання ще однієї «консерви» в травні може бути пов’язане з особистим життям Путіна.
Справа в тому, що 12 травня, коли Путін «зустрічався» з губернатором Івановської області Воскресенським, свій 42-й день народження святкувала Аліна Кабаєва – багаторічна партнерка Путіна і мати його синів (і те, й інше Кремль намагається тримати в таємниці).
Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков прочитав запитання редакції в телеграмі, але не відповів на них.
Атаки Росії і прогноз на зиму. Чи може Україна купувати газ у США?
Тодд Прінс, Ульвія Асадсаде
Коли цього місяця рій із 39 російських дронів атакував компресорну станцію на Одещині, це стало ознакою того, як Росія змінила фокус своїх атак на енергетичну інфраструктуру України. Атака сталася менш ніж через два тижні після того, як Україна вперше підписала угоду на постачання природного газу з Азербайджаном. Радіо Свобода аналізує, як Україна шукає альтернативні шляхи поставок.
Ціль поблизу українсько-румунского кордону була критично важливою для імпорту палива з Південної Європи в Україну.
Компресорна станція була задіяна в рамках маршруту, який поєднує грецькі LNG-термінали з українськими газосховищами через Трансбалканський газопровід, та по якому вже поставляли скраплений газ зі США та тестові обсяги азербайджанського газу.
Цьогорічні російські атаки на газову інфраструктуру України – різка зміна фокусу Кремля у порівнянні з першими трьома роками повномасштабної війни, коли російська арамія зосереджувалася на виведенні з ладу електроенергетичної системи країни.
Україна шукає газ
Ця зміна напрямку російських повітряних атак змусила Київ терміново шукати джерела імпорту, зокрема з Азербайджану та – опосередковано – зі США, що створює додатковий тиск на країну, що уже понад 3, 5 роки відбиває російський напад.
Державна компанія «Нафтогаз», найбільший виробник і постачальник газу в країні, повідомила, що її інфраструктура зазнала понад 100 ударів у межах дев’яти окремих авіаударів у 2025 році – майже половина всіх атак на компанію з початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.
У лютому, коли середньодобова температура в Україні була нижчою нуля, Росії вдалося вивести з ладу майже половину українського газовидобутку, що змусило Київ імпортувати 0,8 мільярда кубометрів газу.
Зараз Україна намагається якнайшвидше заповнити підземні сховища до 13,2 млрд куб. м перед початком опалювального сезону, з яких 4,6 млрд куб. м мають надійти з імпорту.
Олександр Харченко, директор Центру досліджень енергетики – київської консалтингової компанії – сказав Радіо Свобода, що внутрішня ситуація із газом в Україні є «складною, але контрольованою».
Проблема полягає не в забезпеченні постачання, а у фінансуванні. У квітні Національний банк України оцінив, що країна може витратити до $2,9 мільярда на імпорт газу у 2025 році.
Переорієнтація Росії на атаки по газовій інфраструктурі
«Протягом перших кількох років війни газова інфраструктура не була основною ціллю, але тепер усе стало мішенню», – сказала Ольга Хакова, аналітикиня Атлантичної Ради у Вашингтоні, в коментарі для Радіо Свобода.
«Це спроба дестабілізувати енергетичну безпеку не лише в Україні, а й у Європі загалом. Мета – створити хаос у сфері енергетики».
Посилення атак Москви на українську газову інфраструктуру відбулося після того, як 1 січня 2025 року Радіо Свобода пояснює, чому це рішення мало історичне значення, які наслідки мало для регіону та як держави готувалися до нової енергетичної реальностіРосії на транзит газу до Європи українськими трубопроводами – питання, що залишалося спірним навіть у мирні часи.
Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова, в коментарі для Радіо Свобода зазначив, що ці удари спрямовані на те, щоб послабити Україну напередодні зими.
«Генеральний штаб Росії чітко розуміє, що найбільша загроза для України цієї зими – це дефіцит природного газу, адже українські підземні сховища наразі не мають достатніх обсягів»
тиск на цивільне населенняСаакян
Київський політолог Олег Саакян додає, що ці удари – частина ширшої стратегії Росії для посилення своїх позицій на тлі мирних переговорів.
«Вони намагаються створити сприятливе інформаційне, пропагандистське та ідеологічне тло для переговорів», – сказав він. «Це ніщо інше, як тиск на цивільне населення та психологічний тиск на українську владу».
Американський СПГ – «очевидне рішення»
Російська стратегія лише підвищила терміновість для Києва щодо імпорту та диверсифікації постачальників. Окрім Азербайджану, Україна також висловила зацікавленість у закупівлі американського скрапленого природного газу (СПГ) – крок, який є політично чутливим, оскільки президент Дональд Трамп зробив експорт СПГ пріоритетним напрямом і закликав Україну відшкодувати США витрати на військову допомогу.
Ендрю Фаворов, бізнесмен зі США, який багато років працював у газовій галузі України, заявив, що підписання довгострокових контрактів на постачання СПГ зі США для Києва – «очевидне рішення» з огляду на потенційні дипломатичні переваги. Він припустив, що Україна могла б звернутися до Корпорації фінансування розвитку США (DFC) – інвестиційного інструменту Вашингтона – щоб отримати вигідне кредитування.
У коментарі для Радіо Свобода міністерка енергетики Світлана Гринчук повідомила, що Україна веде переговори з американськими компаніями, однак не уточнила обсягів чи термінів контрактів. Вона зазначила, що компресорна станція в Одесі, яка зазнала атаки в серпні, є частиною інфраструктури, необхідної для імпорту американського СПГ через порти Південної Європи.
США вже є найбільшим експортером природного газу у світі, і більшість цього палива постачається у вигляді СПГ. Очікується, що експорт СПГ зі США різко зросте до кінця десятиліття завдяки запуску нових терміналів.
Угоди готуються
«ДТЕК», найбільша приватна енергетична компанія України, повідомила раніше цього року, що веде переговори з американськими постачальниками скрапленого природного газу (СПГ) щодо довгострокових контрактів. У грудні «ДТЕК» вперше імпортувала американський зріджений газ.
«Нафтогаз» цього року вже уклав контракт на закупівлю 0,44 млрд кубометрів американського СПГ у польської енергетичної компанії Orlen. Гінсон Пітерс, менеджер зі стратегічних комунікацій Центру СПГ – американської галузевої організації, підтвердив, що з боку українських покупців є комерційна зацікавленість у довгострокових контрактах.
Тим часом європейці активізують зусилля для допомоги Україні у фінансуванні закупівель палива на прийдешню зиму. Європейський банк реконструкції та розвитку на початку цього місяця оголосив про надання «Нафтогазу» кредиту у розмірі 580 мільйонів доларів на закупівлю природного газу.
Норвегія, найбільший постачальник природного газу до Європи, пообіцяла додаткові 100 мільйонів доларів «Нафтогазу» з тією ж метою.
Скільки ще фінансування знадобиться Україні цього року для покриття внутрішніх потреб у газі, залежатиме від того, чи продовжить Росія атакувати українські об’єкти з видобутку, зберігання та транспортування газу за допомогою дронів і ракет.
Раніше Радіо Свобода зняло ексклюзивні кадри з ТЕС після атаки РФ: підприємство зупинило тепло- та електропостачання:
Насильство над дітьми: чому тілесні покарання поширені в Центральній Азії
Наргіз Хамрабаєва, Мерхат Шаріпжан
Коли батько в Таджикистані звинуватив свого 15-річного сина у крадіжці готівки – еквіваленту 60 доларів – він не звернувся до поліції і навіть не вилаяв його. Натомість він зв’язав хлопцю ноги мотузкою, прив’язав до машини, тягнув його за автомобілем і зняв усе це на відео. Підліток помер від отриманих травм.
Це вбивство, що сталося в липні, сколихнуло громадськість Таджикистану, де тілесні покарання були заборонені у 2024 році. Проте в багатьох родинах Центральної Азії тілесні покарання не просто поширені – вони є нормою.
Ляпаси за погані оцінки, смикання за вуха за непослух, побиття «заради дисципліни» залишаються глибоко вкоріненими у культурі виховання.
Фраза «Моя дитина – мої правила» часто використовується як виправдання, що прикриває дії, які насправді часто є жорстоким поводженням.
Вбивство підлітка в місті Турсунзаде, за 60 кілометрів від столиці Таджикистану – Душанбе, не було поодиноким. У листопаді 2024 року таджицькі соцмережі заполонили кадри, на яких бабуся з південного регіону Хатлон б'є палицею п’ятьох дітей віком від 3 до 7 років, які лежать на підлозі й плачуть. Місяцем раніше мати з тієї ж провінції зняла на відео, як вона б'є свого 10-річного сина на вулиці кулаками до крові з носа.
За даними Міністерства внутрішніх справ Таджикистану, у 2024 році було скоєно 994 злочини проти неповнолітніх – це більш ніж на 30 відсотків більше, ніж у попередньому році. У 48 випадках йшлося про тяжкі тілесні ушкодження. З огляду на те, що 40 відсотків населення Таджикистану (загальна чисельність – 10 мільйонів) – це молодь до 28 років, масштаби насильства є суттєвими.
«Згідно з останнім демографічним та медичним опитуванням, 56 відсотків дітей до 14 років зазнавали насильства вдома», – повідомив Радіо Свобода представник ЮНІСЕФ у Душанбе, побажавши залишитися анонімним.
Фізичне покарання дітей є поширеним явищем у всій Центральній Азії. В Узбекистані, згідно з опитуванням ЮНІСЕФ 2023 року, 62 відсотки дітей до 14 років піддавали жорстокому ставленню. Це спонукало парламент країни навесні ухвалити новий закон, що забороняє всі форми тілесних покарань з боку батьків.
У Казахстані ЮНІСЕФ у 2023 році повідомив, що 53 відсотки дітей зазнали або психологічного, або фізичного покарання. Серед дітей віком від 1 до 2 років цей показник становив 38 відсотків. Комітет ООН з прав дитини закликав Астану запровадити юридичну заборону, якої наразі в країні немає.
У Киргизстані готуються до законодавчої заборони тілесних покарань після того, як опитування 2023 року показало, що 65 відсотків дітей зазнають вдома жорстокого дисциплінування, а 37 відсотків – фізичних покарань.
«Батьківська безграмотність»
Останніми роками в Центральній Азії з’явилася тривожна тенденція: деякі батьки фізично знущаються з власних дітей і принижують їх на камеру, навмисно знімаючи ці дії, щоб надіслати відео подружжю або іншим членам родини. Такі записи використовують як інструмент маніпуляції та тиску на родичів.
У лютому в Узбекистані мати зняла себе на відео, як вона б'є немовля та погрожує його вбити, щоби помститися чоловікові. У 2023 році батько з Ташкентської області Узбекистану зняв, як він б’є ногами та душить свою маленьку дитину – щоб завдати болю своїй дружині.
Агресія щодо дітей – це ознака слабкості батьків, емоційної нестабільності й неосвіченостіЕлжас Єртайули
Елжас Єртайули, директор консультаційного центру «Щаслива родина» в найбільшому місті Казахстану – Алмати, вважає, що головна проблема – це батьківська безграмотність.
«Багато хто думає: навіщо витрачати час на пояснення, що правильно, а що ні, якщо можна накричати або пригрозити – і за кілька хвилин досягти покори? – сказав Єртайули. – Агресія щодо дітей – це ознака слабкості батьків, емоційної нестабільності й неосвіченості».
«У тебе може бути ступінь магістра і престижна професія, але якщо ти не знаєш основ сімейних цінностей і шкоди певних методів виховання – ти безграмотний у питаннях сімейних відносин, – додав він. – Саме така безграмотність дозволяє карати дітей, не задумуючись про наслідки».
Болю завдає та людина, яка мала би захищати. Це ламає довіру і створює хронічний стресМуаззам Ібрагімова
Мадіна Шаріпова, психологиня та доцентка Таджицького національного університету в Душанбе, зазначає, що насильство є циклічним:
«Діти, які ростуть у криках і приниженнях, не мають іншого прикладу. Вони повторюють ці ж моделі, коли самі стають батьками».
Муаззам Ібрагімова, дитяча психологиня з Узбекистану, застерігає, що повторне покарання руйнує у дитини відчуття безпеки: «Болю завдає та людина, яка мала би захищати. Це ламає довіру і створює хронічний стрес, – каже вона. – Діти перестають розрізняти свої дії та свою сутність. Вони не думають: «Я зробив щось не так». Вони думають: «Я поганий».
У результаті, зазначає вона, формується деструктивне світосприйняття:
«[Такі батьки] засвоюють модель, згідно з якою сила – це гарантія покори. Згодом вони або домінують над іншими, або шукають, хто буде домінувати над ними. Так і продовжується коло насильства».
Соціальні проблеми також посилюють ризики, стверджує Гульчехра Рахмонова, директорка громадської організації «Правова ініціатива» у Таджикистані.
«Велика частина населення живе за межею бідності. Фінансова нестабільність, відсутність їжі, житла чи одягу створюють величезний стрес. Агресія виливається на найвразливіших – на дітей», – каже Рахмонова.
Особливо вразливими є діти трудових мігрантів із Центральної Азії. Залишені на піклування родичів, поки батьки працюють за кордоном, вони часто стикаються з нехтуванням або насильством. У Ташкентській області Узбекистану в березні 2024 року жінка до смерті побила свою 6-річну племінницю за те, що та не зробила домашнє завдання.
Про смерть таджицького підлітка, якого батько тягнув за автомобілем, стало відомо лише тому, що цей випадок потрапив на відео й з’явився в інтернеті. Лише незначна частина таких історій стає відомою громадськості.
На думку експертів, виклик полягає не лише в тому, щоб карати винних, але й у тому, щоб навчити сім’ї: виховання без насильства – не тільки можливе, але й необхідне.
Аналіз тижня після Аляски: п’ять фактів про невловимий мир в Україні
Мерхат Шаріпжан
Тиждень по тому, як президент США Дональд Трамп гостинно прийняв у себе російського колегу Володимира Путіна на Алясці, – зусилля із завершення війни РФ проти України фактично не просунулися вперед. Після зустрічі Трамп–Путін на Алясці відбулися переговори із Володимиром Зеленським та лідерами європейських країн у Вашингтоні, що завершилися закликом до особистої зустрічі Путіна з українським президентом. Проте Росія блокує проведення такої зустрічі. Тож наразі не маємо чіткої дорожньої карти до миру, лише тіньову картину переговорів, сповнену секретності, недовіри та ризику застою.
1.Деякий прогрес у питаннях гарантій безпеки для України
Вашингтон та європейські країни почали поступово розробляти, як саме можуть виглядати післявоєнні гарантії для України. Обговорюються довгострокова доставка озброєння, обмін розвідданими, спільне планування оборони. Трамп натякнув на можливу участь повітряних сил США. Лондон, Париж і Берлін неодноразово повторювали свою давню позицію: гарантії безпеки мають бути реальними, інакше Москва розглядатиме будь-яке припинення вогню як тимчасову паузу перед новим наступом. Москва категорично проти розміщення військ НАТО на території України.
2. Позиція Росії залишилася незмінною
Хоч деякі ЗМІ говорили про готовність Путіна заморозити лінію фронту, його стратегічні цілі залишаються незмінними: повний контроль над Донбасом, визнання Криму російським, офіційний нейтралітет України і заборона вступу до НАТО, а також суворі обмеження на Збройні сили України.
Це виглядає не як поступки, а як вимога закріпити територіальні втрати Києва та вразливість України.
Відмова Кремля наразі погодитися на зустріч між Путіним і Зеленським підкреслює, що Росія лише посилила свої попередні червоні лінії. Для Києва поступка територіями Росії була б не лише неконституційною, а й руйнівною з політичної та військової точок зору.
3. Вашингтон демонструє стриманість у зобов’язаннях
Після двох самітів Трамп відступив назад. Він зазначив, що не обов’язково йому бути присутнім на саміті Путін–Зеленський – можливо, він приєднається лише після того, як лідери зустрінуться.
Трамп наголосив, що американські війська не будуть розміщені в Україні – що, зрештою, ніколи й не викликало серйозних сумнівів.
Що саме означає «участь» США в гарантіях безпеки та яку роль можуть відігравати американські Повітряні сили, залишається невизначеним –принаймні на публічному рівні.
Позиція Трампа відображає як стратегічну обережність – уникнення прямої ескалації з Росією, так і політичний розрахунок. Білий дім залишається не надто зацікавленим у фінансуванні європейської архітектури безпеки.
Для Києва це свідчить про болісну істину: Європа обіцяла захист, але Сполучені Штати можуть не надати достатньої підтримки.
4. Трансатлантичні розбіжності
Вашингтонський саміт показав, що європейська єдність є, але приховані розбіжності залишаються. Віцепрезидент США Джей Ді Венс мовчав, коли Зеленський зустрічався з Трампом перед камерами в Овальному кабінеті 18 серпня. Але пізніше в інтерв'ю Fox News він сказав, що попереджав Зеленського: «Пане президенте, доки ви поводитеся добре, я нічого не скажу». Це інтерв’ю нагадало гарячу суперечку під час візиту Зеленського в лютому, що свідчить про те, що старі розбіжності досі не повністю забуті.
А CBS повідомило 21 серпня, що директор розвідки США Тулсі Габбард класифікувала всю інформацію про мирні переговори як «NOFORN» – для виключного вжитку всередині США, без обміну з «П'ятьма очима» (розвідувальним альянсом, створеним після Другої світової війни, що складається зі США, Великої Британії, Канади, Австралії і Нової Зеландії).
Виключити їх із такого чутливого питання означало б залишити ключових союзників без інформації зі США у той час, коли активізувалася робота над гарантіями безпеки.
5. Росія продовжує атаки
Тим часом атаки Росії тривають безупинно. 21 серпня Зеленський засудив Москву за сотні безпілотників і десятки ракет, запущених за ніч – це чіткий доказ того, що РФ не зацікавлена у зупинці війни. Хоч дипломатія і є, але реальність – це бомби, руйнування і людські жертви. «Вони намагаються ухилитися від зустрічі. Вони не хочуть завершення війни», – заявив президент України.
Поки дипломати, у тому числі російські посадовці, говорять про діалог, російські війська продовжують обстрілювати українські міста, вбиваючи та ранячи мирних жителів, зокрема дітей, і руйнуючи важливу інфраструктуру.
Розбитий американський завод та атаковані втретє будинки: масований удар РФ по заходу України (фотогалерея)
У Большому театрі Москви запускають систему стеження і виявлення неблагонадійних
Дирекція Державного академічного театру опери та балету Росії, або як його називають – Большого театру, візитівки російської культури у світі ще з часів царизму – уклала контракт на встановлення програмного забезпечення, що шпигуватиме за співробітниками.
Як з'ясувала «Система» (проєкт розслідувань телеканалу «Настоящее время» та російської служби Радіо Свобода), йдеться про програму InfoWatch Traffic Monitor.
Спеціальне програмне забезпечення для відстежування неблагонадійних в московському Большому театрі планують встановити на пів тисячі робочих пристроях.
І заплатять за це 21,6 млн рублів (266 тисяч доларів).
За чим стежитимуть?
Програма відстежуватиме робочий час, а також поведінку парцвників театру (їх у техзавданні називають «контрольованими особами»).
На кожного співробітника складатимуться спеціальні картки, в яких будуть зазначені «аномалії у діях».
Щоб дізнатися, чи належить співробітник до «групи ризику», програма дивитиметься:
- чи використовував він у листуваннях нецензурну лексику,
- чи обговорював начальство
- чи готувався до звільнення.
До «аномальної» поведінки розробники софту відносять також «інтерес до СВО» і наявність «політичних поглядів» (не вказано яких).
Наявність «аномалій» у картці–досьє співробітника впливатиме на його рейтинг.
Як стежитимуть?
За задумом, виявляти «аномалії» буде штучний інтелект (AI) на основі перехоплених даних.
Для цього створюватимуться «тіньові копії» будь-якої активності співробітника в соціальних мережах і месенджерах (WhatsApp, Viber, Telegram), а також у всіх популярних браузерах.
Крім цього, ПЗ має перехоплювати текст, який набирає користувач.
Співробітники служби безпеки аналізуватимуть ці дані в режимі реального часу.
Хто постачальник?
Виконавцем контракту стало акціонерне товариство «Андэк», саму ж програму розробила «Лабораторія Інфовоч».
Остання продає свої системи найбільшим російським банкам, виробнику зброї «Ростех» і Міноборони Росії.
Належить «Лабораторія Інфовоч» Наталії Касперській, яка в 1990–х стояла біля витоків розробника антивірусів Kaspersky Lab.
Касперська відома своїми незвичайними пропозиціями, зокрема, відмовитися від цифровізації виробництва і не випускати IT-фахівців із Росії, поки вони не відпрацюють у місцевих компаніях.
Як бенефіціарка і прибічниця війни в Україні влітку 2025 року Касперська потрапила до санкційного списку Канади, за іронією долі – разом з очільником Большого театру Валерієм Гергієвим.
Великий брат у Большому театрі
Як раніше писала «Система», із самого початку повномасштабної війни Росії проти України до адміністраторів і солістів провідних російських театрів уже застосовувалися різноманітні заходи стеження і контролю.
Щонайменше при кожному виїзді за кордон вимагалося писати пояснювальну записку і заповнювати спеціальну анкету, а після повернення служба безпеки відбирала в театральних працівників паспорти.
Джерело «Системи» в Большому театрі підтверджує, що ці заходи поширювалися на провідних адміністраторів і солістів, окрім Валерія Гергієва.
У Большому театрі та «Лабораторії Інфовоч» не відповіли на запитання «Системи»
Що стоїть за спалахом насильства під час протестів у Сербії?
Хвиля протестів, що розпочалася в Сербії в листопаді 2024 року, вступила в нову фазу: з 12 серпня, коли в північних містах Врбас і Бачка-Паланка спалахнули сутички, щодня вони відбуваються між демонстрантами та поліцією.
Ці інциденти викликали протести в десятках сербських міст, враховуючи столицю Белград, а звинувачення в жорстокості поліції поширилися по всій країні.
«Четверо або п'ятеро з них (поліцейських) били мене, притискали мою голову до бетонної [поверхні]», – розповів студент-фізик Душан Цвєткович Балканській службі Радіо Свобода. Цвєткович був заарештований у Белграді 14 серпня під час антиурядової акції протесту.
Міністерство внутрішніх справ Сербії не спростувало і не прокоментувало заяви Цвєтковича, а також заяви інших протестувальників, які звинуватили поліцію у застосуванні надмірної сили.
Протести ще більше розгорілися після появи відео, яке з'явилося на другий день сутичок, на якому видно, як молодих чоловіків, затриманих у Новому Саду, змушують ставати на коліна перед поліцейськими після арешту.
Ці зображення спочатку були опубліковані проурядовими ЗМІ. Цвєткович також заявив, що його відвезли в машині без розпізнавальних знаків до гаража, де він отримав побої, в результаті яких у нього залишилися синці на обличчі.
В інших інцидентах прихильники правлячої Сербської прогресивної партії (СПП) напали на мирних демонстрантів.
Хто стоїть за демонстраціями?
Щоденно в соціальних мережах поширювалися заклики до проведення демонстрацій. Людей запрошували долучитися через групи в соціальних мережах, які студенти використовували для спілкування з громадськістю з самого початку протестів.
Багато громадян відреагували мирно, але кадри Радіо Свобода та інших ЗМІ також зафіксували, як люди в масках кидали каміння та піротехніку в поліцію.
Протестувальники розгромили кілька офісів СПП, а у місті Валево, що за 80 кілометрів на південний захід від Белграда, також пошкодили штаб-квартиру Сербської радикальної партії, очолюваної Воїславом Шешелем, засудженим воєнним злочинцем і колишнім наставником президента Сербії Александара Вучича.
Поштовхом до перших протестів у листопаді 2024 року стало обвалення даху залізничного вокзалу в Новому Саду, яке призвело до загибелі людей.
Ця трагедія шокувала громадськість на тлі повідомлень про те, що корупційні практики призвели до неякісного будівництва залізничного вокзалу, флагманського урядового проєкту, очолюваного китайськими компаніями.
У наступні дні десятки факультетів у Белграді, Новому Саду, Ніші та інших університетських містах були заблоковані протестувальниками-студентами, яких підтримала більшість професорів.
Ці події викликали хвилю демонстрацій, яких не було з часів повалення режиму Слободана Мілошевича в 2000 році.
Спочатку вимоги стосувалися відповідальності за трагедію в Новому Саду та притягнення до відповідальності тих, хто напав на студентів-демонстрантів. Через шість місяців студентські організації, які до того часу були в основному аполітичними, закликали до проведення дострокових виборів.
Якою була реакція Вучича?
Деякі вимоги студентів були задоволені.
Уряд оприлюднив тисячі документів, пов'язаних з реконструкцією Нового Саду. Однак критики стверджують, що архів був неповним і не прояснював ключових деталей.
Вони також заявили, що, опублікувавши тисячі документів, Вучич і уряд лише намагалися створити враження прозорості, насправді ж поглиблюючи плутанину щодо проєкту станції.
У липні СПП звільнила чотирьох партійних активістів, яких звинувачували в нападі на студентів театрального вишу у Белграді під час мирних протестів у січні.
Однак Вучич ніколи не засуджував провокаційну риторику представників своєї партії або проурядових ЗМІ, деякі з яких порівнювали демонстрантів з нацистами або з Усташі, хорватським фашистським рухом часів Другої світової війни.
Що буде далі?
Майбутнє протестів та загальна політична ситуація в Сербії залишаються невизначеними.
Розрив між правлячою елітою Сербії та її критиками є більшим, ніж будь-коли. Громадське обурення корупцією та організованою злочинністю, про що щороку наголошується у звітах ЄС, досягло безпрецедентного рівня.
Вперше з моменту приходу його партії до влади в 2012 році Вучич стикається з реальним соціальним опором. Однак цей опір не має політичного виразу: жодна опозиційна партія не домінує.
Єдиною об'єднуючою силою, що стоїть за повстанням, є студентський рух – покоління молодих людей, які вже втратили рік навчання через протести.
Росія активізувала операції з саботажу по всій Європі – британський звіт
Росія різко збільшила кількість операцій із саботажу по всій Європі, йдеться в новій доповіді. Кількість атак, спрямованих на критично важливу інфраструктуру, зросла з 2023 року майже вчетверо. Ці висновки, оприлюднені Міжнародним інститутом стратегічних досліджень (IISS), збігаються з дедалі більшою кількістю повідомлень у ЗМІ, обвинувальними актами і попередженнями спецслужб, які стверджують, що Москва розглядає таємні операції з саботажу та спостереження як пріоритет з метою дестабілізації урядів європейських країн.
«Хоча Росії досі не вдалося досягти своєї головної мети, європейські столиці зазнали труднощів у реагуванні на російські операції з саботажу, а також у виробленні єдиної відповіді, координації дій, розробці ефективних заходів стримування та накладенні достатніх витрат на Кремль», – зазначається у звіті лондонського аналітичного центру.
Масштаб так званих гібридних атак, у яких звинувачують Росію, включає підпали, інциденти з пошкодженням підводних кабелів зв’язку кораблями, порушення роботи супутникової навігації GPS, а також атаки хакерів на комп’ютерну інфраструктуру.
Основними цілями, згідно з доповіддю, опублікованою 19 серпня, є об’єкти в Україні або пов’язані з європейськими зусиллями підтримати Україну зброєю чи іншою допомогою. Зростання кількості інцидентів збіглося з повномасштабним вторгненням Росії в Україну, яке розпочалося у лютому 2022 року, і різко зросло у 2023 та 2024 роках – за цей період кількість атак зросла вчетверо.
У доповіді також зафіксоване певне зниження кількості атак у першій половині 2025 року, хоча причини цього залишаються неясними.
Європейські та інші західні уряди вислали десятки російських розвідників, багато з яких працювали під дипломатичним прикриттям, ще до початку вторгнення в Україну.
Це змусило російські спецслужби вдаватися до послуг посередників або найманців, коли для здійснення саботажу чи інших операцій наймають осіб, іноді навіть без їхнього усвідомлення мети.
Британські слідчі намагаються з’ясувати, чому група з чотирьох чоловіків, серед яких двоє українців, підпалила два об’єкти та автомобіль, пов’язані з прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером.
Минулого місяця британський суд визнав трьох осіб винними у підпалі складу в Лондоні, де зберігалося обладнання для відправки в Україну. За словами обвинувачення, змову організували агенти, пов’язані з російською ПВК «Вагнер».
У пов’язаному інциденті трьох українців звинувачують у спробі підпалу майна, пов’язаного з прем’єром Стармером.
«Росія використала прогалини в правових системах, застосовуючи підхід «гіг-економіки», що дозволяє уникати відповідальності. З 2022 року, після висилки сотень її розвідників з європейських столиць, Росія ефективно використовує онлайн-рекрутинг громадян третіх країн, щоб обійти заходи контррозвідки в Європі», – зазначається у звіті.
На момент публікації офіційної реакції російської сторони не було.
У доповіді також зазначено, що європейські уряди недостатньо інвестували у захист критичної інфраструктури, незважаючи на побоювання, що таємна кампанія може бути частиною довгострокової підготовки Росії.
«Деякі країни НАТО оцінюють нетрадиційну війну з боку Росії як частину її довгострокової підготовки до можливого збройного конфлікту з НАТО», – йдеться у звіті Міжнародного інституту стратегічних досліджень.
Дивіться також розслідування Радіо Свобода про те, як російські спецслужби вербують українців (у тому числі неповнолітніх) для підпалів автомобілів українських військових:
Трамп закликав Лукашенка звільнити політв’язнів: три можливі сценарії
Дональд Трамп зателефонував Олександру Лукашенку і двічі після цього згадав про звільнення понад тисячі білоруських політв'язнів.
Політичний оглядач Білоруської редакції Радіо Свобода Валерій Карбалевич аналізує три можливі сценарії подальшого розвитку подій.
Президент США Дональд Трамп знову звернув увагу на тему політичних в’язнів у Білорусі у своїй соцмережі Truth Social.
17 серпня, відповідаючи на коментар одного з користувачів, він написав:
«Дякую Білорусі та її могутньому лідерові. Я сподіваюся, що 1 300 осіб також будуть незабаром звільнені!»
Слід трохи повернутися назад.
На урочистих зборах з нагоди Дня Незалежності Білорусі 1 липня Олександр Лукашенко згадав про звільнення політв’язнів, нібито сперечаючись із якимось анонімним опонентом:
«Кричить: «Ось якщо Трамп скаже хоч одне слово, він побіжить, він випустить, він відпустить, ще щось». Як тільки Трамп наважиться сказати хоч одне слово (наші журналісти вже про це сказали) – будь-які розмови з американцями припиняться»
Останніми днями Трамп сказав не одне слово про звільнення політв’язнів, а значно більше – двічі публічно звертався до цієї теми. Однак ніяких ознак того, що «будь-які розмови з американцями припиняться», немає.
Трамп виводить Лукашенка з ізоляції?
Навпаки, за словами прессекретаря білоруського лідера Наталії Ейсмонт, Лукашенко сказав Трампу про звільнення політв'язнів, що «ми не зупиняємося і в цьому напрямку працювали і працюємо».
І справа не лише в компліментах, якими Трамп обсипав Лукашенка («дуже шанований президент Білорусі», «могутній лідер»). Хоча і це важливо – будь-якому політику від таких слів запаморочиться голова. Тим паче Лукашенку це приємно, бо він, очевидно, відчуває психологічний дискомфорт через те, що західні країни вже п’ять років не визнають його президентом Білорусі.
Трамп фактично виводить Лукашенка з ізоляції.
А це – надзвичайно цінно для очільника Білорусі.
Можна припустити, що саме заради візиту спецпредставника президента США Кіта Келлога Лукашенко звільнив 14 політв’язнів.
А дзвінок самого Трампа коштує значно дорожче. Адже це не просто ввічлива розмова – це квиток до повернення у велику політику.
Що далі?
Тут можливі кілька несподіваних варіантів:
Сценарій №1: Миротворчий саміт у Мінську
Найрадикальніший варіант – саміт лідерів Росії, України та США в Мінську.
Проблема в тому, що складно знайти місце для зустрічі, яке влаштовувало б усіх. Путін не поспішає виїжджати за кордон через ордер Міжнародного кримінального суду на його арешт. А Мінськ його цілком влаштовує.
Після саміту на Алясці Путін запропонував наступну зустріч у Москві. Але навряд чи це влаштує Трампа – його і так звинувачують у проросійських симпатіях, а поїздка в Москву лише додасть приводу для критики.
А ось Мінськ може бути прийнятним варіантом: Білорусь – союзник Росії, але офіційно незалежна держава. Якщо до візиту Трампа додасться ще й звільнення політв’язнів, це можна буде подати як тріумф американської дипломатії: і до миру в Україні привів, і ще білоруське гуманітарне питання вирішив.
Те, що Байден не зміг зробити за п’ять років санкцій, Трамп вирішив за кілька місяців.
Єдина проблема – Мінськ як місце перемовин не влаштовує Зеленського, бо Україна вважає Білорусь співагресором. Але ставки для Києва зараз дуже високі, і, можливо, місце зустрічі не буде принциповим.
У перші тижні війни саме в Білорусі пройшли три раунди перемовин між Росією та Україною – і лише потім вони перемістилися до Стамбула.
Що ж до Лукашенка – для нього повернення до 2015 року, коли Мінськ приймав лідерів Німеччини, Франції, Росії та України – майже недосяжна мрія.
Але якщо вона може здійснитися, якщо тут будуть укладені історичні угоди «Мінськ-3», – задля цього можна звільнити всіх політв’язнів. Важко уявити, що Трамп та інші лідери приїдуть у Мінськ, а в той час у білоруських тюрмах залишатиметься понад тисяча несправедливо засуджених людей.
Сценарій №2: Особиста зустріч Трампа з Лукашенком
Більш реалістичний варіант – саміт у Білорусі не відбудеться. Тоді постане питання зняття санкцій. І це складне питання, бо воно пов'язане з антиросійськими санкціями і потребує погодження з Євросоюзом. А позиція ЄС щодо режиму Лукашенка дуже жорстка. США можуть натиснути на Брюссель, але з якою метою? Щоб Лукашенко допоміг у спілкуванні з Путіним? Для європейських політиків це звучить дивно.
У розмові Трампа з Лукашенком 15 серпня звучав такий момент: Трамп заявив, що «з нетерпінням чекає зустрічі з президентом Лукашенком у майбутньому».
А прес-служба Лукашенка повідомила, що той запросив Трампа з родиною до Мінська, і запрошення нібито було прийнято.
Це була просто дипломатична ввічливість? Чи за цим стоять серйозні плани? Якщо зустріч таки відбудеться – це також може стати шансом для звільнення політв’язнів.
Сценарій №3: Продовження не буде
І ще один варіант: якщо США не дочекаються звільнення політв’язнів (можливо, не всіх 1300, але хоча б половини), інтерес команди Трампа до цієї теми може згаснути.
Таке вже траплялося не раз: президент США захоплювався якоюсь ідеєю, але якщо не бачив швидких результатів, його інтерес зникав. Тоді цей дзвінок залишиться просто епізодом.
Хто сьогодні пам’ятає, що у 2021 році Лукашенку двічі дзвонила канцлер Німеччини Ангела Меркель, а у 2022 – президент Франції Еммануель Макрон?
Гарантії безпеки: що означатиме угода, «подібна до статті 5», для України?
Гарантії безпеки для Києва є ключовим питанням у зусиллях щодо припинення бойових дій на тлі триваючого вторгнення Росії в Україну, і тепер спеціальний посланець Білого дому Стів Віткофф виніс у центр уваги термін «подібні до статті 5».
Стів Віткофф заявив CNN 17 серпня, що під час саміту на Алясці було досягнуто згоди, що Вашингтон і його союзники можуть надати Україні «гарантії, здатні змінити хід гри», у формі «захисту, подібного до статті 5», хоча конкретики він не навів.
Він також зазначив, що після зустрічі президента Дональда Трампа з Володимиром Путіним Росія не заперечуватиме проти такого варіанту як частини потенційного мирного плану.
Фраза «подібні до статті 5» походить від 5-ї статті договору НАТО, ключового положення, яке визначає, що збройний напад на одного члена вважається нападом на всіх.
Всупереч поширеній думці, стаття 5 не зобов'язує країни НАТО автоматично втручатися у війну на захист іншого члена альянсу, якщо на нього напали.
Насправді вона говорить про те, що кожен член НАТО «допоможе Стороні або Сторонам, на які було здійснено напад, негайно, індивідуально та спільно з іншими Сторонами, вживаючи таких дій, які він вважає необхідними, включаючи застосування збройної сили».
З моменту створення НАТО у 1949 році стаття 5 застосовувалася лише один раз – після терактів 11 вересня. Це призвело до операцій під проводом альянсу та заходів підтримки, хоча внесок країн-членів відрізнявся за масштабами та термінами.
Угода, подібна до статті 5, ймовірно, використовувала б концепцію колективного захисту поза рамками договору НАТО. Вона не зробила б Україну членом альянсу – чого Трамп, до речі, прямо не підтримує.
Також вона не запускала б автоматично механізми інтегрованої структури НАТО; натомість ідеться про спеціальну угоду, яку укладуть ті країни, що готові до неї приєднатися.
Що може означати «подібне до статті 5»?
Будь-яка паралельна система для України повністю залежатиме від тексту, узгодженого сторонами.
Важливим є не формулювання, а деталі: хто, до чого, як швидко та рішуче зобов’язується діяти у разі нового нападу на Україну.
Саме ці деталі і викликають скептицизм.
Українці обережно ставляться до розмитих обіцянок після Будапештського меморандуму 1994 року, який надав Україні «гарантії безпеки» в обмін на відмову від ядерної зброї, успадкованої після розпаду СРСР.
Ці гарантії не змогли зупинити агресію Росії.
І скептицизм – не лише з боку України. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський зазначив, що проблема Києва не у відсутності гарантій, а в тому, що їх не дотримуються.
«22 квітня 2004 року Володимир Путін урочисто ратифікував Договір про російсько-український кордон. Варто просто дотримуватись його – і війна завершиться», – написав він у X.
Тим часом президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн привітала цю ініціативу та заявила, що ЄС «готовий зробити свою частину».
«Як я неодноразово казала, Україна має стати сталевим дикобразом – неїстівним для потенційного загарбника», – сказала вона.
Із геополітичної точки зору, ця пропозиція породжує парадокс. Якщо гарантії дійсно будуть еквівалентними стримуючому ефекту НАТО, чому Кремль погодився б на них?
Можлива відповідь – Москва може вважати ненатовські гарантії менш автоматичними чи обов’язковими, ніж членство в альянсі, або такими, що підлягають переговорам щодо обсягу чи географії.
Коли на CNN Віткоффу прямо поставили запитання, чи дозволить Росія «гарантії за статтею 5 НАТО», він відповів:
«Я сказав, що ми досягли згоди, що США та інші європейські країни можуть ефективно запропонувати гарантії безпеки з формулюванням, подібним до статті 5».
У той же час, якщо ці гарантії будуть надто розмитими, щоб отримати схвалення Росії, вони ризикують не стримати нікого – а найменше Москву.
Зеленський вимагає гарантій безпеки, але чи готовий їх надати Трамп?
ВАШИНГТОН – Володимир Зеленський, підтриманий ключовими європейськими союзниками, прибув у США, щоб зустрітися із президентом Дональдом Трампом. Експерти кажуть, що це може стати ключова зустріч для перспектив завершення війни.
Які шанси, що Україна отримає гарантії безпеки від США? Якими вони можуть бути? Чи є небезпека, що Трамп може схилитися до позиції Росії на тлі зустрічі на Алясці?
«Президент України Зеленський може майже миттєво припинити війну з Росією, якщо захоче, або ж може продовжувати воювати», – написав Трамп у Truth Social у серії постів пізно ввечері 17 серпня, за кілька годин до запланованої зустрічі в Білому домі.
Дональд Трамп, який намагався виступити посередником у припиненні повномасштабної війни, також повторив, що Україні доведеться поступитися суверенною територією Росії в будь-якій мирній угоді. Цю ідею Київ та його європейські союзники постійно відкидають.
«Пам’ятаєте, як це починалося. Ніякого повернення Криму, відданого Обамою (12 років тому, без жодного пострілу!), і НІЯКОГО ВСТУПУ УКРАЇНИ ДО НАТО», – додав Трамп, маючи на увазі попередника президента Барака Обаму та той факт, що Росія окупувала та незаконно анексувала Кримський півострів у 2014 році.
Володимир Зеленський, який прибув до Сполучених Штатів пізно ввечері 17 серпня, опублікував заяву, в якій висловив вдячність Трампу за запрошення та сказав, що «ми всі однаково хочемо швидко та надійно закінчити цю війну».
Зеленський згадав про втрату Криму, до якої Україну «змусили», але не відповів безпосередньо на зауваження Трампа. «я сподіваюсь, що наша спільна сила з Америкою, із нашими європейськими друзями примусить Росію до справжнього миру».
Раніше Зеленський заявив, що одним із ключових пунктів його порядку денного є отримання від американського лідера надійних гарантій безпеки проти подальшої російської агресії, що, за словами американських чиновників, є цілком реальним після місяців риторики, що ставила це під сумнів.
Стів Віткофф, посланець, якого вважають одним із ключових переговірників США з Москвою, сказав, що Трамп і президент Росії Володимир Путін домовилися надати Україні «надійні гарантії безпеки».
«Нам вдалося домогтися такої поступки [від Путіна]: щоб Сполучені Штати могли запропонувати захист, подібний до статті 5, що є однією з реальних причин, чому Україна хоче бути в НАТО», – сказав Віткофф у програмі CNN «State of the Union».
«Ми вперше почули, що росіяни погодилися на це», – додав Віткофф, назвавши це «проривом».
Зеленський, який давно висловлював бажання вступити до НАТО або отримати вагомі гарантії безпеки від Вашингтона та так званої європейської «коаліції охочих», заявив, що він домагатиметься більш детальної інформації з цього питання на зустрічі, яка має розпочатися у Вашингтоні о 20:15 за київським часом.
«Немає жодних подробиць про те, як це працюватиме, і якою буде роль Америки, роль Європи та що може зробити ЄС – і це наше головне завдання: нам потрібно, щоб безпека працювала на практиці, як 5-та стаття НАТО», – сказав він, маючи на увазі пункт договору альянсу, який говорить, що напад на одного члена вважається нападом на всіх.
«Це історичне рішення, що Сполучені Штати готові брати участь у гарантіях безпеки для України», – заявив пізніше Зеленський у Telegram.
Американські урядовці вже давно відкидають членство Києва в НАТО і в минулому неохоче говорили про прямі гарантії безпеки для України. Представники адміністрації заявили, що будь-які гарантії будуть поза межами НАТО.
Зустріч відбулася після того, як Трамп прийняв Путіна на саміті на Алясці, який, здавалося, не приніс жодних результатів, але викликав занепокоєння Києва та його союзників щодо того, що критики сприйняли як схиляння Трампа до позиції Кремля щодо припинення конфлікту, який переріс у повномасштабну війну з вторгненням Росії в Україну в лютому 2022 року.
Найбільше занепокоєння для України та її прихильників викликали заяви Трампа про те, що Київ буде змушений піти на поступки Росії в межах «обміну територіями».
Також викликали занепокоєння коментарі Трампа про те, що негайне припинення вогню, за яке давно виступають Вашингтон, Київ та європейські лідери, більше не є бажаним наступним кроком.
Натомість Трамп, який, здається, поділяє побажання Путіна, заявив, що сторони повинні вести переговори з метою укладення повного мирного договору, що, ймовірно, займе набагато більше часу і, на думку критиків, дасть Росії час для досягнення подальших перемог на полі бою над українськими захисниками, які мають менше військ і озброєння.
Європейські лідери, багато з яких 17 серпня провели відеоконференцію для обговорення війни в Україні, заявили, що поїдуть до Вашингтона, щоб підтримати Зеленського під час його зустрічі з Трампом, хоча поки що не зрозуміло, в яких засіданнях вони братимуть участь.
«Я приєднаюся до зустрічі з президентом Трампом та іншими європейськими лідерами у Білому домі завтра», – сказала у неділю президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн.
Після заяви фон дер Ляєн низка європейських лідерів, а також генеральний секретар НАТО Марк Рютте, також оголосили про свої плани відвідати Вашингтон.
Очікується, що до них приєднаються президент Франції Еммануель Макрон, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц, прем'єр-міністерка Італії Джорджія Мелоні та президент Фінляндії Александер Стубб.
Віцепремʼєр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Тарас Качка вважає підтримку європейських лідерів дуже важливою.
«В нас є позиція, висловлена президентом, вона єдина і консолідована. Очевидно, що несе прагматичні розмови про те, як відстоювати національні інтереси, досягати миру і на яких параметрах, тому очевидно, що сьогоднішня розмова не полягає у «так» чи «ні» на пропозиції Російської Федерації. Вона полягає в тому, яким чином досягти перемир'я, припинення вогню і рухатись в бік сталого і справедливого миру. Очевидно, що це буде дуже креативна розмова, яка не вкладається у той фрейм чи програмування, яке закладає та ж Російська Федерація», – сказав він Радіо Свобода.
Консалтингова компанія Eurasia Group зазначила, що «європейські лідери мають три ключові цілі... уточнити деталі можливих гарантій безпеки США для України; працювати над підготовкою до можливої тристоронньої зустрічі між президентами Володимиром Путіним, Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом, а також стримати ідею обміну територіями».
У міру того як дипломатична діяльність набирала обертів, вбивства на території України також тривали.
Мер Харкова Ігор Терехов написав у Telegram, що в результаті російського ракетного удару по місту на північному сході України, поблизу російського кордону, за ніч загинули три людини і 17 отримали поранення.
Форум