Прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу прибуває до Білого дому 4 лютого як перший гість Дональда Трампа після його інавгурації в критичний момент припинення вогню в Газі та на тлі триваючої суперечки щодо ідеї президента США виселити палестинське населення зі Смуги Гази.

Зустріч відбувається якраз у той момент, коли мають розпочатися переговори про другу фазу угоди про припинення вогню між Ізраїлем і «Хамасом», який визнаний терористичною організацією як Ізраїлем, так і Сполученими Штатами.

«Це дуже важлива зустріч, яка значною мірою визначить траєкторію всієї війни та майбутньої угоди», – сказав Радіо Свобода Аві Меламед, колишній офіцер ізраїльської розвідки.

Спекуляції щодо переговорів тривають, і деякі аналітики припускають, що Трамп намагатиметься спонукати Нетаньягу просувати цей процес й уникнути повернення до війни. «Основна мета – якнайшвидше завершити конфлікт», – зазначив Меламед.

Але візит також відбувається лише через кілька днів після того, як Трамп закликав переселити палестинців із Гази до Єгипту та Йорданії. План «очищення» Смуги Гази, як він висловився, означав би, що «вони, можливо, зможуть нарешті жити в мирі», заявив Трамп.

Ця пропозиція була схвально сприйнята деякими радикально налаштованими членами кабінету Нетаньягу, але викликала обурення в арабських країнах. Така реакція загалом відображає суспільну думку в цих державах.

«На Близькому Сході це вважається нездійсненним, небажаним, незаконним», – сказав Радіо Свобода Кріс Дойл, директор Ради арабо-британського порозуміння.

«Для Єгипту це була червона лінія не лише за часів президента [Абделя Фаттаха] Сісі, а й ще за [екс-президента Хосні] Мубарака – вони не приймуть, щоб Газу просто перекинули на Єгипет», – додав він.

У Йорданії вже проживають кілька мільйонів палестинців, а в Єгипті – десятки тисяч. Трамп натякнув, що їхня залежність від значних обсягів американської військової та фінансової допомоги змусить їх погодитися.

«Ми багато для них робимо, і вони це зроблять», – заявив він 30 січня.

Меламед зазначив, що деякі голоси в арабських соціальних мережах ставлять під сумнів офіційну позицію.

«Люди кажуть: палестинцям у Газі нема куди повертатися. Немає будинків, немає послуг», – пояснив він, підсумовуючи аргумент: «Я хочу майбутнього для себе та своїх дітей, я хочу дім, а не намет».

Втім, Меламед визнав, що такі думки не є масовими.

Дойл вважає, що коментарі Трампа можуть бути «початковою переговорною тактикою, при цьому він чудово розуміє, що вони не приймуть півтора мільйона біженців».

Натомість, за словами Дойла, «він може змусити їх погодитися на символічну кількість, наприклад, по 100 000, або ж зробити їх більш поступливими в іншому питанні».

Інші ізраїльські оглядачі також скептично ставляться до ідеї Трампа.

Ветеран-коментатор і відставний військовий офіцер Цві Барель написав на сайті видання Haaretz, що пропозиція Трампа щодо Гази може поставити під загрозу чинне перемир'я. За його словами, це може змусити «Хамас» відмовитися від звільнення ізраїльських заручників.

«Звільнення всіх заручників вимагає від Ізраїлю не тільки припинення війни, а й відмови від її поновлення та початку обговорення відновлення Гази. Якщо ідея Трампа про переселення залишається на порядку денному, вимога її скасування може стати ключовою умовою «Хамасу», що поставить під загрозу продовження угоди», – написав він.

Ще одним можливим елементом переговорів між Трампом і Нетаньягу буде перспектива нормалізації відносин Ізраїлю із Саудівською Аравією. Минулого тижня спеціальний посланник Трампа на Близькому Сході Стів Віткофф відвідав Ізраїль через Ер-Ріяд.

Угода стала б значним проривом після Авраамських угод, які встановили дипломатичні відносини між Ізраїлем, ОАЕ та Бахрейном під час першої адміністрації Трампа.

Унаслідок масштабної атаки «Хамасу» по Ізраїлю 7 жовтня загинуло щонайменше 100 людей, ще понад 900 – постраждали, повідомляє The Times of Israel.

Але загибель та руйнування, спричинені Ізраїлем у Газі після нападів «Хамасу» 7 жовтня 2023 року, загалом вважаються серйозною політичною перешкодою для Саудівської Аравії на цей момент.

Крім того, Ер-Ріяд пов'язує офіційну нормалізацію відносин з Ізраїлем із дводержавним рішенням, що передбачає створення палестинської держави в Газі та на Західному березі.

Минулими вихідними Саудівська Аравія підписала спільну заяву з Єгиптом, Йорданією, Катаром, ОАЕ, Палестинською адміністрацією та Лігою арабських держав, засуджуючи ідею переселення населення.

«Ми підтверджуємо нашу відмову від [будь-яких спроб] порушити невід'ємні права палестинців, чи то через діяльність щодо поселень, виселення, анексію земель або через депортацію власників із їхньої землі», – йдеться у заяві.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ізраїль діє у власних інтересах». Посол Бродський про допомогу Україні, перемир'я з «Хамасом» та відносини з РФ

На можливому роздоріжжі у відносинах між Москвою та Вашингтоном Росія призначила нового посла в США. Радіо Свобода розповідає про Олександра Дарчієва, який провів понад десять років у посольстві у Вашингтоні та критикував Сполучені Штати, в яких тепер буде головним посланцем Путіна.

У США президенти змінюються кожні чотири-вісім років за чверть століття правління у Росії Володимира Путіна. Росія змогла зберегти стабільність у своїх дипломатичних лавах, використовуючи досвід, що потенційно дає Кремлю перевагу, поки американські адміністрації змінюються.

Призначення Путіним нового посла Росії у Вашингтоні видається яскравим прикладом цього підходу: 64-річний Олександр Дарчієв зосереджувався переважно на Північній Америці ще з часів, коли президентом США був Рональд Рейган.

Призначення відбувається у момент, який може стати важливим переломним моментом, оскільки президент США Дональд Трамп прагне до зближення з Москвою, змінюючи політику адміністрації Джо Байдена щодо ізоляції Росії через її повномасштабне вторгнення в Україну, водночас намагаючись сприяти завершенню війни.

Росія заявила, що США дали згоду на призначення Дарчієва після зустрічі американських і російських посадовців у Стамбулі 27 лютого, яка була спрямована на врегулювання суперечностей щодо їхніх дипломатичних місій, які за останні роки значно скоротили.

Ще в останнє десятиліття існування Радянського Союзу Дарчієв працював науковцем у державному Інституті США і Канади, де написав дисертацію про роль «лівих ліберальних сил» у суспільстві та політиці США у 1970–80-х роках.

Він двічі працював у посольстві Росії у Вашингтоні – з 1997 до 2002 року та з 2005 до 2010 року, а з 2014 по 2021 рік був послом у Канаді, коли відносини між Москвою і Заходом постійно погіршувалися після окупації Криму Росією та розпалювання війни на Донбасі.

Рупори Москви

Із 2021 року і до указу Путіна про його призначення послом 6 березня – що заповнило вакантне місце після від'їзду Анатолія Антонова у жовтні – Дарчієв очолював департамент МЗС, який відповідає за відносини зі США і Канадою.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Путін підписав указ про призначення нового посла Росії у США

Попри потенційно ключовий момент, коли він обіймає нову посаду, далеко не факт, що Дарчієв суттєво вплине на розвиток відносин між двома країнами, які мають найбільші у світі ядерні арсенали. Проте тональність і зміст його заяв можуть дати уявлення про те, яке послання Москва хоче донести Заходу і світу щодо свого ставлення до США.

З моменту, коли Путін почав повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, дипломати – від міністра закордонних справ Сергія Лаврова і нижче – більше ніж будь-коли стали лише рупорами Кремля, маючи мало реального впливу і повторюючи часто неправдиві або перебільшені російські наративи про війну, Україну та Захід.

Дарчієв, безумовно, також це робив. У грудні 2022 року, через 10 місяців після повномасштабного вторгнення, він усього в одному абзаці для державного інформаційного агентства ТАСС торкнувся кількох типових кремлівських тез.

Адміністрація Байдена, за його словами, «ігнорує нові геополітичні реалії» і «намагається будь-якою ціною, зокрема використовуючи Україну як тарана проти Росії та як гарматне м'ясо для продовження військових дій, зберегти ослаблену американську гегемонію». Він також додав, що європейських союзників США правильніше називати їхніми «сателітами».

Лайливий випад

В іншому коментарі для ТАСС того ж року він заявив, що США та Канада «в унісон роздмухують русофобську істерію» з 2014 року.

А в інтерв'ю агентству «Інтерфакс» він сказав, що США «доведеться рахуватися з національними інтересами Росії, яка має власну сферу впливу і відповідальності», тим самим повторивши претензії Москви на право особливого контролю над певними територіями.

Хоча Дарчієв послідовно дотримується кремлівської лінії, свідчення колишнього посла США в Москві вказує, що його манера висловлювання не завжди є дипломатичною. Однак недипломатична мова та тон стали характерною рисою для деяких чиновників у МЗС Росії та інших структурах російської влади в останні роки.

У своїй книзі «Опівніч у Москві» Джон Салліван, який був послом США в Росії за адміністрації Байдена у 2020–2022 роках, написав, що Дарчієв кинувся на нього з лайливими звинуваченнями через слова Байдена, який назвав Путіна воєнним злочинцем.

«Коли я закінчив говорити, він почав кричати на мене, вдаючись до нецензурної лайки, що я не повинен приходити в міністерство з такою войовничою позицією», – написав Салліван, за даними агентства Reuters.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Медіа: Британії відомо про близько 20 країн, які можуть підтримати миротворчу коаліцію для України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Кардинальна зміна риторики»: що сказав Макрон у зверненні і чи допоможе це Україні?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україна змушена до переговорів у Саудівській Аравії з меншою кількістю «козирів», ніж коли-небудь

Парламентські вибори в Гренландії, заплановані на 11 березня, викликають безпрецедентний інтерес після заяви президента США Дональда Трампа про придбання цієї багатої ресурсами території. Коли гренландці йдуть на вибори, перед ними постає ключове питання, яке виходить далеко за межі внутрішньої політики.

За інших обставин вибори до Інацісартуту (парламенту Гренландії, який складається з 31 члена) минули б без уваги. Найбільший острів у світі з населенням лише 60 000 осіб рідко потрапляє у новини.

Три шляхи майбутнього

Так тривало до моменту, коли Дональд Трамп у грудні 2024-го, ще до своєї інавгурації, висловив зацікавленість у тому, щоб взяти під контроль територію, яка багата ресурсами і має стратегічне розташування.

Цей крок сколихнув усю Європу, а особливо Данію, яка є членом НАТО і до якої фактично належить Гренландія (Копенгаген контролює зовнішню та монетарну політику, а гренландці – більшість внутрішніх питань).

Це означає, що тепер усі погляди будуть прикуті до виборів 11 березня, призначених прем’єр-міністром Гренландії Муте Егеде після заяв Дональда Трампа. І хоча звичайні внутрішні питання є частиною виборчої кампанії, головне питання зрозуміле: піти за США, залишитися з Данією чи прагнути до незалежності?

Більшість гренландців не воліють стати американцями і жодна з п’яти партій у парламенті не виступає за це. Егеде – разом із прем’єр-міністеркою Данії Метте Фредеріксен – чітко дав зрозуміти, що Гренландія, яка є автономною територією в Королівстві Данія, не продається і що лише гренландці можуть вирішити її майбутнє.

Цікаво, що нещодавно парламент ухвалив закон, який забороняє як анонімні, так і іноземні пожертви на виборчу кампанію.

Але що, якщо їм надійде пропозиція, від якої вони не зможуть відмовитися?

Сполучені Штати вперше виявили інтерес до острова в 19-му столітті, і ця територія насправді розташована ближче до Північної Америки, ніж до європейського континенту. Безпека Гренландії вже гарантована авіабазою США на півночі країни.

Арктика, звичайно, перебуває в орбіті інтересів великих держав. Як Китай, так і Росія активно працюють у регіоні не лише через прибуткові рідкісноземельні метали у регіоні, але й завдяки тому, що завдяки потеплінню тане морський лід і так відкриваються прибуткові торговельні шляхи. Навіть якщо острів найближчим часом не стане американським, у майбутньому з Вашингтоном може виникнути певна угода про вільну торгівлю чи асоціацію.

Батьківщина або прибуток

Знову ж таки, гренландці можуть бути консервативними. Там, де інші помічають можливості для прибуткового бізнесу, багато хто дбає про батьківщину, яку слід зберегти. Зараз у Гренландії є лише дві шахти, і на останніх виборах у 2021 році переважало популярне рішення – обмежити розвідку нафти та газу та заборонити видобуток урану.

Ось тут і з’являється Данія. Троє з п’яти політичних партій хочуть незалежності від Данії, включно з лівою партією «Народна громада» прем’єр-міністра Егеде, яка посіла перше місце чотири роки тому і, ймовірно, знову фінішує першою. Те саме стосується нинішнього коаліційного партнера правлячої партії, соціал-демократичної партії «Вперед», яка прагне другого місця. Партія ліберальних демократів, яка вважає за краще залишатися в союзі з Данією, також показує хороші результати в останніх опитуваннях і цілком може ускладнити будь-яке створення коаліції та напрямок, яким зрештою піде Гренландія.

Хоча більшість гренландців каже про прагнення незалежності, вони також воліють зберегти свій рівень життя. Тому територія значною мірою залежить від Данії. Острів став данською колонією у 1814 році. Зараз 50 відсотків експорту Гренландії йде до Данії, а 60 відсотків її імпорту – з Данії. Половина населення працює в державному секторі, який Копенгаген значною мірою фінансує через гранти. Щоб посилити безпеку навколо острова, минулого місяця уряд Данії пообіцяв виділити 2 мільярди євро (2,16 мільярда доларів) на покращення оборони Арктики.

У Гренландії є комісія, яка працює над тим, як би виглядав можливий розрив із Данією. По суті, це вимагатиме трьох кроків.

По-перше, потрібно було б домовитися з Копенгагеном про те, як виглядатиме відокремлення; по-друге, має бути позитивний результат референдуму про незалежність у Гренландії; і, нарешті, парламент Данії мав би дати зелене світло всім цим починанням.

Партії, які виступають за незалежність, хочуть, щоб референдум відбувся протягом наступного чотирирічного мандату. Та, з огляду на невизначеність навколо Гренландії, не схоже, що референдум станеться у 2025 році.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Аналіз: що в українсько-американській мінерально-сировинній угоді? (не те, що ви могли б подумати)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як захистити Балтійське море від російського «тіньового флоту»?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Балтійські країни відчувають потрясіння, відколи США припинили військову допомогу Україні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Заморожені амбіції. Чому Гренландія стала метою США?

Цьогорічні вибори в Гренландії, заплановані на 11 березня, будуть проходити на тлі геополітичної напруги, що виникла через заклики президента США Дональда Трампа зробити цю данську територію – американською.

«Ми так чи інакше отримаємо її», – заявив Дональд Трамп у Конгресі Сполучених Штатів 4 березня, і наголосив, що Гренландія потрібна США для національної безпеки. У січні він казав пресі: «Китайські та російські кораблі скрізь. Ми цього не допустимо».

Але цей сплеск інтересу Сполучених Штатів до Гренландії – не нова ідея, а відродження 150-річних амбіцій взяти ці землі під свій контроль.

Покритий льодом острів Гренландія отримав свою незвичну назву від норманського дослідника Еріка Рудого у X столітті. Він, першопоселенець Гренландії, обрав цю назву, бо вважав, що «люди охоче поїдуть туди, якщо буде приваблива назва».

Норвезькі поселенці в Гренландії не залишилися. На думку дослідників, вони загинули через зміни клімату та економічні труднощі, спричинені чумою та іншими проблемами. До 1721 року, коли на острів приїхали перші датські місіонери, там залишалися тільки корінні інуїти.

Один із місіонерів описав корінний народ Гренландії як настільки «жадібних до калорій» людей, що ті їли вошей, знятих із власного одягу. Він стверджував, що інуїти «ножем зскрібали піт зі своїх облич і злизузали його», аби запобігти втраті мінералів.

У 1921 році Данія оголосила Гренландію своєю територією та встановила монополію на торгівлю з островом. Заборона на зовнішніх торговців дозволила Копенгагену купувати китовий і тюленячий жир – важливе пальне для ліхтарів – виключно на своїх умовах.

Під час Другої світової війни Данію захопила нацистська Німеччина, і Гренландія опинилася під загрозою можливого захоплення німцями.

Американський дипломат Джордж Л. Вест згадував, що тогочасний американський президент Франклін Рузвельт «одразу вирішив, що США повинні щось робити з Гренландією». Тоді американські війська зайняли цю територію, захистивши її важливе родовище криоліту.

У веденні війни дуже важливим чинником була змога прогнозувати погоду, тому в окремих куточках Гренландії нацистські агенти неодноразово намагалися облаштувати секретні метеорологічні станції.

«Здається, багато погодних умов, що приходять у Західну Європу, зароджуються саме на цьому льодовиковому покриві. З військової точки зору, отримувати метеорологічні дані з цього регіону надзвичайно важливо», – пояснив Вест і додав, що частиною місії США в Гренландії було «знайти ці (таємні нацистські метеорологічні – ред.) станції та знищити їх».

Після війни Сполучені Штати повернули Гренландію під контроль Данії, але залишили там свої війська. У 1951 році дві країни підписали угоду, яка дозволяла Вашингтону та новоутвореному НАТО «покращити і підготувати територію для військових цілей».

Одна з американських баз у Гренландії, відома як Camp Century, була офіційно оголошена науково-дослідницьким об'єктом. Насправді ж це було прикриття для проєкту Iceworm – плану створення під льодовим покривом Гренландії мережі пускових майданчиків ядерних ракет, спрямованих проти Радянського Союзу.

Таємна американська ядерна станція була приречена з самого початку: постійно рухаючись, лід викручував і деформував силоси, призначені для зберігання ядерних боєголовок. У 1966 році станцію Camp Century закинули. Залишки радіоактивних відходів досі поховані під льодом.

Ідея покупки Гренландії Сполученими Штатами з'явилася ще в 1867 році, коли Вашингтон вперше серйозно задумався над цим питанням.

У 1946 році Копенгагену запропоновали конкретну суму, яка приблизно еквівалентна сучасному 1 мільярду доларів. Один з сенаторів назвав це «військовою необхідністю» для США.

Вашингтон заявив, що Гренландія, зокрема, стане «пунктом базування для здійснення військових операцій в Арктиці проти ворогів Америки».

Міністр закордонних справ Данії відкинув пропозицію 1946 року, відповівши: «Ми багато чим завдячуємо Америці, але я не вважаю, що ми повинні віддати їм всю Гренландію».

Під час свого першого терміну в 2019 році Трамп кілька разів пропонував взяти Гренландію під контроль США, але ці заяви не сприйняли серйозно й вони були відкинуті. Однак, заступаючи на свій другий президентський термін, Трамп зробив питання Гренландії одним із пріоритетних. Данія – ймовірно, у відповідь на це – збільшила на гербі данського короля зображення полярного ведмедя (який символізує Гренландію на емблемі), а також ще раз заявила, що ця територія не продається.

Сьогодні Гренландія має свої власні органи влади, включаючи парламент, але все одно залишається сильно залежною від Данії.

Гренландія щороку отримує майже 600 мільйонів доларів допомоги від Копенгагену, що становить більше від половини її бюджету і складає більш як 10 тисяч доларів на кожного з 57 000 жителів.

Якщо рух за незалежність Гренландії, що досить стрімко розвивається, зможе відділити територію від Данії після виборів 11 березня, Вашингтон зможе піти в обхід Копенгагену у своєму прагненні отримати острів. Хоча більшість гренландців хочуть незалежності від Данії, 85% виступають проти того, щоб Гренландія стала територією США, свідчить нещодавнє опитування.

У січні цього року прем'єр-міністр Гренландії Муте Егеде сказав журналістам: «Ми не хочемо бути данцями, ми не хочемо бути американцями, ми хочемо бути гренландцями».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чим «геологічна хата» багата – історія і перспективи розробки українських надр

Позбавлені військової підтримки з боку США, українські представники змушені сісти за стіл переговорів 10 березня з американцями на тлі публічних проявів вибачення після конфлікту президентів України і США в Білому домі. Радіо Свобода аналізує, що відбувається.

Україна – це впертий мул, якому вдарили по носу дерев'яною дошкою.

Цей яскравий образ є переосмисленням показової заяви спеціального посланця США Кіта Келлога, яка підсумовує точку зору Вашингтону на непростий шлях України від конфлікту в Білому домі до нових переговорів із американськими представниками в Саудівській Аравії.

Келлог обговорював рішення США призупинити постачання військової допомоги Україні та припинити співпрацю в сфері розвідки. Мета, за його словами, полягала в тому, щоб змусити Україну долучитися до переговорів.

«Найкращий спосіб, яким я можу це описати, – це щось на кшталт удару мула дошкою по носу, – сказав Келлог. – Ви привернули їхню увагу».

Інакше кажучи, найбільший військовий союзник України застосував «велику палицю», щоб досягти свого – і, схоже, це спрацювало.

«Тиск спрямований на те, щоб змусити їх до дипломатичних дій... Суть у тому, що це механізм примусу, який змушує їх сісти за стіл переговорів», – зазначив Келлог на заході у Вашингтоні 6 березня.

Президент України Володимир Зеленський вирушить до Ер-Ріяду 10 березня для зустрічі з наслідним принцом Саудівської Аравії Мухаммедом бін Салманом, після чого відбудуться переговори між українською та американською делегаціями в Джидді.

Таку оцінку останніх подій і того, в якій ситуації опинилася Україна, поділився аналітик, який 7 березня дав коментар Радіо Свобода.

«Вони вирішили чинити тиск на найслабшу сторону», – сказав Євген Магда, український політолог і директор Інституту світової політики у Києві.

«Сполучені Штати не просто перевертають світовий порядок з ніг на голову. Вони демонструють, знаєте, своєрідну карикатуру на політику», – зазначив Магда.

Гіркота цих слів відображає настрої, висловлені послом України в Лондоні Валерієм Залужним, який цього тижня звинуватив США в «руйнуванні» міжнародного порядку, що базується на правилах.

Проте очікувана присутність українських переговорників у Джидді наступного тижня свідчить про те, що офіційний Київ визнав, що наразі у нього мало варіантів. Або, як висловився президент США Дональд Трамп, «мало карт на руках».

Тон Зеленського в останні дні також свідчить про це.

«Наша зустріч у Вашингтоні, у Білому домі в п’ятницю (28 лютого – ред.), пройшла не так, як повинна була. Це прикро, – написав він у Twitter 4 березня. – Ми з моєю командою готові працювати під сильним лідерством президента Трампа».

Келлог сидів безпосередньо за спиною віцепрезидента США Джей Ді Венса та держсекретаря Марко Рубіо, коли зустріч в Овальному кабінеті переросла в конфлікт. «У мене було місце в першому ряду», – сказав він, додавши, що Зеленський «неправильно оцінив ситуацію».

«Ви не намагаєтеся кинути виклик президенту США в Овальному кабінеті», – зауважив Келлог

Хоча його цитата про мула привернула увагу ЗМІ, його інші коментарі дають додаткове уявлення про те, чого хоче Вашингтон.

Першим кроком має стати підписання угоди щодо корисних копалин, яку планували укласти у Вашингтоні.

«Це дуже важлива угода для нас, тому що президент Трамп – це лідер, який керується принципом вигоди, а вигода починається з економіки», – сказав він.

Келлог натякнув – не надто деталізуючи – що після цього українські офіційні особи мають представити свої «базові умови» переговорів. За його словами, Росія вже зробила це.

«Чи маємо ми документ із базовими умовами від Росії? Так. Чи маємо ми такий документ від України? Відповідь – так і ні», – зазначив Келлог.

Український аналітик Євген Магда висловив невдоволення тим, що Трамп зовсім не чинить тиску на Росію, «незважаючи на те, що Україна веде війну за свою незалежність».

7 березня Трамп опублікував у Truth Social повідомлення, яке можна розцінити як певний сигнал тиску на Росію.

«Я серйозно розглядаю можливість запровадження масштабних банківських санкцій, санкцій та тарифів проти Росії, поки не буде досягнуто припинення вогню і ФІНАЛЬНОЇ МИРНОЇ УГОДИ», – написав він.

«До Росії та України: сідайте за стіл переговорів негайно, поки не стало надто пізно», – зазначив Трамп.

Такий підхід, що ставить обидві сторони в рівні умови, очевидно, є болісним для українців. Але спроба Зеленського переконати Трампа, що його країна, як жертва агресії, має моральне право на підтримку, схоже, не знайшла відгуку.

Келлог заявив, що Вашингтон більше не буде виступати як союзник України, а гратиме «роль об'єктивного посередника».

Страх у Києві та багатьох інших європейських столицях полягає в тому, що Вашингтон не зробить навіть цього. А натомість буде керуватися власними інтересами, які можуть виявитися ближчими до позиції Москви. Це сприйняття підштовхнуло Європу до активізації власних оборонних зусиль цього тижня.

Зеленський, схоже, був щиро зворушений виразами підтримки та солідарності від європейських лідерів під час зустрічей у Лондоні та Брюсселі. Поряд із традиційними заявами про «стійкість із Україною, скільки буде потрібно», пролунали обіцянки, що британська та французька розвідка допоможе компенсувати втрати від відходу США.

Але реальність така, що це – запасний варіант. Він може допомогти Україні утримувати позиції, але не замінить швидко ту підтримку, яку Київ отримував від США досі.

«Ми повинні розуміти, що європейські аналоги (американських) ракет Patriot… не з’являться швидко, лише за помахом чарівної палички», – сказав Магда.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Трамп про атаки РФ по Україні: Путін «робить те, що зробив би будь-хто інший»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Саме Росію треба примушувати до миру»: Зеленський про останню російську атаку

Рейд Стендіш

Білоруська служба Радіо Свобода

Денис Кишиневський

РИГА, Латвія – Рішення Вашингтона призупинити військову допомогу Україні після телевізійної суперечки в Білому домі між президентами Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським призвело до напруження в Балтійському регіоні. Що це може означати для країн Балтії, окільки вони теж, як і Україна, мають спільний кордон з Росією? Чи захистить їх парасолька НАТО?

Після того, як за наказом Білого дому США перестали з 4 березня надавати військову допомогу Україні, яка четвертий рік стримує повномасштабну агресію Росії, лідери Естонії, Латвії та Литви швидко висловили свою підтримку Києву.

Водночас вони заохотили обидві сторони об’єднатися та укласти угоду, адже є побоювання, що негативні наслідки розмови Трампа та Зеленського можуть підбадьорити Росію, а Україну – залишити беззахисною.

«Найважливіше зараз, щоб переговори не припинялися, щоб контакти, налагоджені набагато раніше, не затьмарювалися емоціями», – сказав президент Литви Гітанас Науседа на пресконференції.

Пошук дипломатичного рішення

Для трьох балтійських країн на східному фланзі НАТО на кону – високі ставки. Порівняно невеликі країни давно зіштовхуються з російським тиском і втручанням. Водночас вони є одними з найсильніших прихильників України – допомагають Києву дипломатично та надсилають військову допомогу. Бо народи цих країн мають давню трагічну історію відносин з Росією.

Дії Білого дому додали невизначеності для усієї Європи.

Країни Балтії активізували заклики до європейських урядів заповнити потенційні прогалини на полі бою для України та країн-членів НАТО, у випадку, якщо адміністрація Трампа скоротить кількість військ США, розгорнутих на континенті.

На цьому тлі офіційні особи з країн Балтії намагаються знайти дипломатичне рішення, яке не залишить Україну осторонь і подолає розрив із Сполученими Штатами.

«Україна віддана досягненню миру, але це має бути тривалий мир, а не просто перерва для Росії, щоб вона набралася сил для подальшої агресії», – написав 4 березня міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна після телефонної розмови зі своїм українським колегою Андрієм Сибігою.

Як реагують люди в країнах Балтії?

Бурхлива дипломатія навколо війни викликала занепокоєння у регіоні: чи не стануть тіснішими зв’язки між Вашингтоном і Москвою?

Реакції латвійців та естонців, з якими спілкувалося з Радіо Свобода в Ризі та Таллінні, варіюються: від шоку через очевидне перезавантаження відносин між США та Росією – до віри в те, що президент США та України знайдуть шляхи для компромісу.

Лінас Кояла, директор Центру досліджень геополітики та безпеки Вільнюського аналітичного центру, каже, що багато людей у Балтії були заскочені зненацька «різкою зміною риторики» Вашингтона щодо Росії та війни в Україні.

«Люди дуже здивовані, що Сполучені Штати раптом стають гравцем у глобальній політиці, який озвучує позиції, схожі до Кремля, принаймні в наративному сенсі», – каже він Радіо Свобода.

Останнє звернення Зеленського до Білого дому та коментарі Трампа під час його промови 4 березня на спільному засіданні Конгресу США можуть трохи зняти цю тривогу.

У пості в соцмережі X напередодні виступу Трампа Зеленський запропонував 4 березня нові рамки для часткового припинення вогню з Росією. Український президент також заявив, що Київ буде готовий звільнити полонених і погодиться на перемир’я, яке заборонить далекобійні удари на цивільну та енергетичну інфраструктуру.

Зеленський також висловив жаль із приводу того, як закінчилася зустріч в Овальному кабінеті, коли покинув Білий дім і не підписав важливу угоду про корисні копалини,та додав, що готовий підписати угоду.

«Ми хочемо дуже швидко просуватися через усі наступні етапи та працювати зі США для міцної остаточної угоди», – написав Зеленський, знову висловлюючи вдячність за підтримку США.

Під час звернення до Конгресу Трамп також виявив бажання налагодити стосунки з Україною. Він сказав, що він цінує заяву Зеленського і що український лідер надіслав йому листа, в якому погодився сісти за стіл переговорів.

«Водночас ми мали серйозні дискусії з Росією і отримали сильні сигнали, що вони готові до миру», – додав Трамп.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський і Трамп помирились? Аналізуємо промову президента США у Конгресі 

Яка політика США щодо Естонії, Латвії та Литви?

Тим не менш, дедалі більший розкол між адміністрацією Трампа та її європейськими союзниками вимагатиме регулювання в регіоні та за його межами, вважає Томас Томілінас, член литовського парламенту.

«Очевидно, що в політиці США щодо війни в Україні відбуваються значні зміни», – сказав він Радіо Свобода, а також додав, що Європі потрібно швидко інвестувати у власну оборону. – Зараз йдеться про створення серйозних фінансових інструментів для спільної європейської оборонної політики».

З моменту закінчення Другої світової війни Сполучені Штати підтримують більшу частину системи безпеки в Європі. Однак адміністрація Трампа дала зрозуміти: це може змінитися, оскільки Пентагон проводить аналіз своєї військової присутності та очікує потенційного скорочення чисельності військ.

Вашингтон заявив, що невідворотного виходу не буде, але трансатлантичні розбіжності навколо мирного плану щодо війни в Україні, включно з потенційним розгортанням європейських миротворців, змінюють фокус для політичних діячів.

Європейці збільшили військові витрати в останні роки, і багато урядів оголосили про нове підвищення після того, як Трамп вступив на посаду в січні.

Попри те, що військова підтримка НАТО та США має вирішальне значення для країн Балтії, усі три країни відповідають орієнтиру витрат НАТО. Ці держави є одними з найбільших вкладників альянсу у відсотках залежно від валового національного продукту (ВВП).

У регіоні також перебуває понад 2000 американських військових (із них приблизно 1000 у Литві та по 600 в Естонії та Латвії). У балтійських країнах також присутні сили НАТО з Великобританії, Канади та Німеччини.

Дональд Трамп нещодавно заявив, що Вашингтон залишається відданим підтримці Естонії, Латвії та Литві, але повторив свій заклик до НАТО збільшити витрати на оборону.

«Це складне сусідство, але ми віддані цьому», – сказав він журналістам 28 лютого. – І ми віддані НАТО. Але НАТО має активізуватися, і європейці повинні активізуватися більше, ніж вони зробили»

Томілінас теж вважає, що настав час активізуватися, і що європейським урядам потрібно «подвоїти видатки на оборону», якщо континент серйозно налаштований на підтримку Києва.

«У Литві ставлення до підтримки України не змінилося, – каже він. – Литва надає пріоритет інтересам України, бо зараз вона захищає безпеку Європи і стримує загрозу».

У підготовці матеріалу брав участь Денис Кишиневський та Білоруська служба Радіо Свобода

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Туск перед початком саміту щодо переозброєння ЄС: «слова нарешті перетворюються на дії»

• Держсекретар США Марко Рубіо назвав війну РФ проти України проксі-війною (proxy war – війна через посередника, непряма війна) між ядерними державами – Сполученими Штатами, які допомагають Україні, та Росією. Про це він сказав в інтерв’ю Fox News. «Необхідно покласти цьому край», сказав Рубіо.
• Речник Кремля Дмитро Пєсков на брифінгу 6 березня сказав, що заява Рубіо «абсолютно співзвучна» до тієї позиції, яку неодноразово висловлював російський лідер Володимир Путін і очільник МЗС РФ Сергій Лавров.

​

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Миротворці та гарантії безпеки: про що радитимуться на саміті ЄС у Брюсселі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Україну примушують до «миру через капітуляцію»? Що змінить саміт ЄС у Брюсселі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Що буде з фронтом без зброї США?

Мертві тіла на вулицях Бучі, страти військовополонених на відео, удар балістикою по скупченню цивільних людей на залізничному вокзалі, українські діти усиновлені російськими сім’ями без відома їхніх батьків.

Через три роки після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну перелік ймовірних звірств, воєнних злочинів і злочинів проти людяності продовжує зростати.

Немає жодних гарантій, що ці злочини коли-небудь дійдуть до судової зали: в Києві, Гаазі чи деінде. Російське командування не виявляє жодного бажання розслідувати звинувачення. Ба більше, Кремль фактично нагороджує військові підрозділи, які звинувачують у деяких найжахливіших злочинах. А Міжнародний кримінальний суд (МКС), який Росія ігнорує і який зазнає дедалі жорсткішої критики з боку Вашингтона, все частіше опиняється у глухому куті.

Однак українські слідчі та західні союзники працюють над збором доказів і складанням кримінальних справ: у тій чи іншій формі порушили понад 153 000 справ, розповіли Радіо Свобода в Офісі генерального прокурора України.

«Для нас це лише питання часу, коли вони постануть перед правосуддям, – розповів Юрій Бєлоусов, начальник департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту, Офісу генерального прокурора України. – Історичні приклади показують, що це може зайняти роки, але ці випадки не будуть забуті».

Радіо Свобода розповідає про п’ять із найбільш резонансних типів воєнних злочинів російської армії у повномасштабній війні проти України.

Куди поділися всі діти з окупованих територій?

Перша з двох справ, порушених Міжнародним кримінальним судом, була спрямована на те, що українська влада назвала «систематичною кампанією на найвищому рівні з вивезення українських дітей з окупованих територій і переміщення їх до Росії».

У своїй заяві від 17 березня 2023 року суд повідомив, що видав наказ про арешт президента Володимира Путіна і головної чиновниці Кремля у справах дітей Марії Львової-Бєлової за «воєнний злочин незаконної депортації (дітей) і незаконного переміщення (дітей)».

За даними української влади, майже 20 000 дітей зникли безвісти або, як вважається, утримуються в Росії.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Тату, нас хочуть усиновити. У тебе 5 днів»: як український батько повернув депортованих Росією дітей

Журналісти проєктів Радіо Свобода «Ти як?» та «Схеми» влітку 2023 року оприлюднили власне розслідування про те, як військовослужбовці РФ разом із представниками угруповання «ДНР» навесні 2022 року депортували до Росії 31 українську дитину. Ідеться про неповнолітніх дітей з окупованих територій Донеччини, зокрема Маріуполя.

У фільмі «Список 31» журналісти показують шлях, яким вивозили дітей у Московську область, а також ідентифікують причетних до їхньої депортації російських посадовців та ставлеників РФ в Україні.

Російські чиновники часто виправдовують вивезення українських дітей гуманітарним жестом – наданням притулку, харчування чи захистом дітей від війни або припиненням надання послуг в окупованих Росією ж регіонах України.

Однак у багатьох випадках російська влада не зробила нічого, щоб ідентифікувати батьків, родичів або законних опікунів українських дітей.

Ба більше, за даними розслідувачів, російська влада брала участь у «систематичній програмі примусового усиновлення та виховання». У деяких випадках українських дітей відправляли до літніх таборів відпочинку в Білорусі, де на них чекала проросійська освіта та пропаганда.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українських дітей вчать любити Росію: спецтабори, пісні «Любе», зустрічі з військовими (розслідування)

Тіла на вулицях

У перші тижні після початку повномасштабного вторгнення російські війська зустріли запеклий опір українських Сил оборони, особливо на північ від Києва.

Після відступу частини російських військ, яким вдалося вціліти, українські військові та журналісти знайшли сотні мертвих цивільних у місті Бучі. Деякі з них були зі зв’язаними руками, а тіла лежали на вулицях чи у підвалах.

У сусідньому Ірпені правоохоронці виявили десятки свіжовикопаних могил, де були поховані тіла місцевих жителів, багато з яких мали вогнепальні поранення.

У перші дні квітня низка журналістів змогли потрапити в найбільші міста Київської області одразу після їх звільнення.

Побачене в Бучі та Ірпені шокувало світ, зірвало переговори про припинення вогню між Києвом і Москвою, викликало гостру критику на адресу Москви та активізувало підтримку України.

Серед незалежних експертів докази переконливо вказували на воєнні злочини. Пізніше США наклали заборону на видачу віз російському командиру десантно-штурмового полку, який дислокувався в Бучі, посилаючись на «позасудові вбивства».

В Офісі генерального прокурора Радіо Свобода повідомили, що Україна висунула кримінальні звинувачення проти 21 російського солдата у воєнних злочинах, ймовірно скоєних у Бучі. Також додали: складені 34 повідомлення про підозру щодо 28 військовослужбовців ЗС РФ у вчиненні воєнних злочинів в цьому ж місті.

Через кілька тижнів після того, як ці фотографії були оприлюднені, російський керманич Володимир Путін підписав указ про вшанування 64-ї окремої мотострілецької бригади – армійського підрозділу, який окупував Бучу та прилеглі райони.

Нищення інфраструктури

Росія скоригувала свої плани вторгнення після перших невдач.

Генерал Сергій Суровікін, який перебрав на себе командування, віддав наказ про широкомасштабну кампанію ракетних і повітряних ударів, націлених не лише на українські військові об'єкти, але й на цивільну інфраструктуру.

Суровікін був відсторонений від командування після невдалого заколоту лідера групи найманців Євгена Пригожина. Але стратегія продовжувала діяти.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Російські удари руйнують українську енергетику. Який масштаб втрат і що робити?

Використовуючи крилаті ракети повітряного і морського базування, безпілотники-камікадзе та іншу зброю, Росія завдає ударів по українській інфраструктурі, що, за офіційними даними України, є цілеспрямованим зусиллям, спрямованим на деморалізацію і виснаження населення.

Неодноразово влучало по електромережі – електростанціях, трансформаторах, лініях електропередач – щоб, певно, змусити українців замерзнути протягом зимових місяців.

У березні минулого року Гаазький суд видав другу серію ордерів на арешт російських посадовців – генерал-лейтенанта Сергія Кобилаша та адмірала Віктора Соколова, звинувативши їх у воєнних злочинах за керівництво повітряною операцією, спрямованою на знищення електростанцій та підстанцій.

Загалом міжнародне гуманітарне право забороняє військовим вражати цивільні об’єкти, якщо на це немає законної військової причини; наприклад, якщо військовий підрозділ переховується на електростанції, то вона може бути мішенню.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Російські удари руйнують українську енергетику. Який масштаб втрат і що робити?

Страти на полі бою

Наприкінці грудня 2022 року Олександр Мацієвський, солдат 119-ї окремої бригади територіальної оборони України, зник безвісти під час боїв, захищаючи місто Бахмут від наступу російських військ.

Через три місяці на російських телеграм-каналах з’явилося 12-секундне відео, на якому виснажений Мацієвський курить цигарку. Поки російські солдати знімають і знущаються над чоловіком, Мацієвський вигукує: «Слава Україні» – після чого, ймовірно, російські військові розстрілюють українського військовослужбовця.

Міжнародне право забороняє страчувати без суду і слідства військовополонених, які перебувають під захистом Женевських конвенцій – міжнародного договору, підписаного десятиліттями тому і Росією, і Україною.

За даними Організації Об'єднаних Націй, з лютого 2022 року щонайменше 71 український військовополонений був страчений російськими або пов’язаними з Росією силами, а також щонайменше 21 військовополонений помер у російському ув'язненні. Сотні також повідомляють про катування та сексуальне насильство.

Згідно з цими ж даними, українські військові могли, ймовірно, вчинити страту 26 російських військовополонених у 2022 і 2023 роках.

Удари по цивільних

Вранці 8 квітня 2022 року сотні людей чекали на залізничному вокзалі в донецькому місті Краматорську, коли в станцію влучила ракета, пізніше ідентифікована як балістична «Точка-У», оснащена касетними боєголовками.

Внаслідок вибуху загинули щонайменше 58 осіб, понад 100 отримали поранення. Це був один із найбільш смертоносних нападів на українських цивільних осіб з початку широкомасштабного вторгнення.

Хоча й українські, і російські війська мали на озброєнні системи «Точка-У», переважна більшість доказів вказує на те, що ракета була випущена російськими військами.

Російська влада заперечує відповідальність, а також стверджує, що їхні війська не використовували цю систему.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Удар по вокзалу в Краматорську. Розслідування. Інтерв’ю із представницею HRW Айдою Сойєр

Як і у випадку з електростанціями, міжнародне гуманітарне право забороняє навмисні обстріли цивільних осіб або об’єктів цивільної інфраструктури. Воно також вимагає від військового командування докладати цілеспрямованих зусиль, щоб уникати обстрілів таких об’єктів.

Цей інцидент був далеко не єдиним, коли цивільні об'єкти були пошкоджені або зруйновані, що призвело до людських жертв. У липні 2024 року київська дитяча лікарня «Охматдит» була серйозно пошкоджена російським ракетним ударом.

Правозахисники стверджують, що російська облога Маріуполя – портового міста на березі Азовського моря – в період з лютого до травня 2022 року також є воєнним злочином, в результаті якого тисячі цивільних осіб загинули або були поранені, а сотні тисяч опинилися в пастці на кілька тижнів без води, каналізації та електрики.

Організація Об'єднаних Націй заявила, що з лютого 2022 року були вбиті понад 12 600 цивільних осіб, причому кількість жертв серед цивільного населення різко зросла минулого року, порівняно з 2023 роком.

Представник Офісу генерального прокурора Юрій Бєлоусов в коментарі Радіо Свобода сказав, що слідчі часто стикаються з ще однією загрозою, яка може бути кваліфікована як воєнний злочин:

«Російські війська часто застосовують «подвійні удари»: вони атакують місце, чекають 30-40 хвилин, поки прибудуть рятувальники, поліція і прокуратура, а потім знову завдають удару, – розповів він. – Ми вже втратили слідчих під час цих подвійних ударів, а інші були поранені під час документування воєнних злочинів».

(Журналістка-розслідувачка Радіо Свобода з Праги Мая Зіванович та журналіст української служби Радіо Свобода Олег Галів долучилися до підготовки цього матеріалу)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Втрати України, втрати Росії. Три роки великої війни у цифрах

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Розстріл впритул»: чому окупанти страчують полонених із ЗСУ на полі бою?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Наказ був: у полон не брати». Уперше російський військовий у суді розповідає про страти українських полонених

«Це момент Європи», – кажуть дипломати в Брюсселі після повідомлень американських ЗМІ про рішення президента США Дональда Трампа від 3 березня тимчасово призупинити військове фінансування України.

Чи виявиться це правдою, ще належить з’ясувати. Окрім риторики, ключове питання полягає в тому, чи має Європа політичну волю повністю компенсувати тривале заморожування витрат США на Україну.

Поки що це питання залишається без відповіді.

НАТО очікує на подальші подробиці від Вашингтона, перш ніж робити будь-які офіційні заяви. Дипломати з альянсу повідомили Радіо Свобода, що слід звернути увагу на те, чи можуть європейські союзники все ще купувати американську зброю і передавати її Україні.

Як зазначив один з дипломатів: «Європі зараз просто не вистачає власних поставок, але якщо вона все ще може отримати американську зброю і боєприпаси, то все може бути добре».

Коли голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн рано-вранці 4 березня звернулася до ЗМІ, щоб представити свої пропозиції щодо збільшення європейських оборонних витрат і військової допомоги Україні, вона уникала будь-яких згадок про рішення США.

«Очевидна і наявна небезпека»

Напередодні вирішального саміту Європейського союзу в Брюсселі 6 березня, присвяченого тому, як діяти в нових умовах безпеки, Урсула фон дер Ляєн надіслала лист країнам-членам ЄС, з яким ознайомилося Радіо Свобода, в якому вона заявила, що «настала нова ера. Європа стикається з очевидною і справжньою небезпекою в масштабах, яких ніхто з нас не бачив у своєму дорослому житті. Деякі з наших фундаментальних припущень підриваються до самісінької основи».

Вона також зробила тонкий коментар в бік Вашингтону, написавши:, як для голови Європейської комісії «міцні відносини зі Сполученими Штатами є однією з моїх головних цілей: як на двосторонньому рівні, так і в рамках «Групи семи». Але контекст, в якому ми працюємо, різко і кардинально змінюється».

Отже, чи настав час для ЄС активізуватися і заповнити прогалину у фінансуванні, яку лишили США? Можливо, не так швидко.

Як у пропозиціях фон дер Ляєн, так і в проєкті висновків саміту ЄС, отриманих Радіо Свобода, відсутні будь-які конкретні пропозиції щодо того, як безпосередньо підтримати Україну, враховуючи повну відсутність деталей фінансування, окрім 30 мільярдів євро, які вже були обіцяні як бюджетна підтримка Києва у 2025 році.

Проблема полягає в тому, що цього року знадобиться додатково 30 мільярдів євро, якщо Сполучені Штати повністю вийдуть із домовленостей. Європейські лідери мали запасні плани на цей випадок задовго до оголошення Трампа, особливо після того, як Конгрес США відклав пакет допомоги Києву на 2024 рік.

Підвищення безпеки ЄС і допомога Україні

Ініціатива фон дер Ляєн «Переозброєння Європи» наразі, схоже, зосереджена виключно на збільшенні оборонних витрат ЄС, а не на прямій допомозі Україні. Вона передбачає надання країнам-членам кредиту в розмірі 150 мільярдів євро на посилення систем протиповітряної оборони та арсеналів безпілотників, більшу свободу дій щодо правил витрачання коштів ЄС для країн, які збільшують оборонні бюджети, а також можливість перенаправляти кошти ЄС, які були призначені для бідніших регіонів, на військові проєкти – якщо країни-члени вирішать так вчинити.

За словами фон дер Ляєн, ці заходи можуть забезпечити до 800 мільярдів євро витрат на оборону. Але ключове питання залишається відкритим: чи йдеться про те, щоб громадяни ЄС почувалися в більшій безпеці, чи про те, щоб Україна могла протистояти натиску Росії? Ідея про те, що збільшення європейських інвестицій в оборону зрештою дозволить посилити підтримку України, звучить логічно – але чи спрацює вона на практиці?

Відповідь на це запитання може полягати в іншій події, що відбулася в Брюсселі цього тижня. Верховна представниця ЄС з питань зовнішньої політики Кая Каллас запропонувала план залучення 30 мільярдів євро, яких потребує Україна, використовуючи як надходження від заморожених російських активів, якими володіє блок, так і добровільні внески країн-членів ЄС, виходячи з їхнього валового національного доходу (ВНД).

Однак цей план наразі призупинено.

Дипломати ЄС кажуть, що деякі країни-члени не були готові виділити таку велику суму в цей час, тоді як інші вказували на Угорщину, яка тривалий час виступала проти військової допомоги Україні. За словами дипломатів ЄС, Будапешт навіть погрожував накласти вето на будь-який текст саміту, який ставить під сумнів зусилля США щодо мирних переговорів з Москвою.

«Момент» Європи може взагалі не включати Україну.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чи вийдуть США з НАТО?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Напередодні спецсаміту ЄС Орбан має намір зустрітися з Макроном

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Мирна угода має супроводжуватися надійними гарантіями безпеки для України – проєкт комюніке саміту ЄС

Ми це вже проходили – оголошували, що НАТО мертве або вмирає. Нещодавно американський сенатор-республіканець Майк Лі опублікував пост в мережі Х, в якому написав: «Настав час вийти з НАТО і ООН». Ілон Маск, найбагатша людина світу і близький союзник президента США Дональда Трампа, відповів просто: «Погоджуюсь».

Хоча офіційні особи в Брюсселі, й не лише, зазначають, що Маск часто ділиться політичними думками на своїй платформі X, необов’язково формуючи політику США, деякі спостерігачі визнають його доступ до Трампа і його неформальний вплив у певних консервативних колах у Вашингтоні.

Проте офіційні представники НАТО в штаб-квартирі в Брюсселі поки що залишаються напрочуд спокійними. Їхньою відповіддю на запитання, чи неминучий розпад альянсу, як і раніше, є рішуче «ні» з двох причин: розрив між риторикою і діями, а також різниця між членами НАТО і претендентами на вступ до альянсу – зокрема Україною.

«Ігнорувати шум»

Візьмемо першу причину. Не далі як минулого тижня Трамп підтвердив, що підтримує статтю 5 НАТО про взаємну оборону у своєму виступі разом з пре’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером.

Цю позицію неодноразово – як публічно, так і приватно – повторював міністр оборони США Піт Геґсет під час зустрічі міністрів оборони країн НАТО в Брюсселі у лютому.

Хоча він твердо наполягав на тому, що європейські союзники повинні значно збільшити свої витрати на оборону, всі, з ким я розмовляв, описували дискусії як конструктивні.

«Він не виходив з кімнати, слухав, ставив запитання і робив нотатки – не схоже на поведінку союзника, який збирається піти», – сказав мені один посол НАТО.

І в цьому ключі дипломати НАТО продовжують орієнтуватися серед постійних спекуляцій. «Нам потрібно розшифрувати, що все це означає, – сказав один високопоставлений чиновник. – Але ми також зрозуміли, що нам слід ігнорувати шум і дивитися на дії. Це своєрідне «стратегічне терпіння», яке ми повинні практикувати».

Шлях України

Україна, однак, є іншою справою. «Український шлях змінився, але не шлях НАТО. Вони були досить жорсткими щодо України, але залишаються відданими НАТО», – зауважив один посол альянсу. Зміна тону щодо Володимира Зеленського є одним з яскравих прикладів, але нова роль Великої Британії в координації поставок озброєнь в Україну є ще одним показником.

Очевидно також, що Україна не вступить до НАТО найближчим часом – хоча, правду кажучи, саме адміністрація Байдена заблокувала членство Києва на нещодавніх самітах НАТО, на превелике полегшення деяких західноєвропейських країн. Нова адміністрація США просто більш прямолінійна в цьому питанні.

Країни східного флангу НАТО зараз розмірковують, чи залишаться там американські війська. Наразі відповідь: «Так», хоча багато хто визнає занепокоєння щодо майбутнього перегляду чисельності американських військ в Європі.

Але якщо на ці країни нападе Росія, чи прийдуть американські війська їм на допомогу? Переважає думка, що так, але стаття 5 договору НАТО залежить від того, чи вірять у її дотримання як союзники, так і супротивники.

Як сказав один східноєвропейський чиновник: «Це як кіт Шредінгера – він існує в обох державах, живий і мертвий, доки не відкриють скриньку. У випадку з НАТО, доки стаття 5 не буде фактично випробувана, ми нічого не дізнаємось».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Фон дер Ляєн завтра поінформує країни ЄС про оборонні плани

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Гарантії безпеки, санкції та справедливий мир. В ОП розповіли про підсумки саміту у Лондоні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Ми повинні терміново переозброїти Європу»: Урсула фон дер Ляєн після переговорів у Лондоні

Коли Шота Бітадзе через кілька місяців після важкого поранення повернувся на фронт, спочатку він намагався приховати від своїх побратимів, наскільки серйозну травму отримав.

«Спочатку ніхто не знав, що я втратив кінцівку, тому що я одягав рукавичку на протез, – розповів військовий Радіо Свобода. – Але коли я поворушив [біонічною] рукою, хлопці почули невеликий шум, і почали цікавитися, звідки він долинає».

Потім боєць показав сучасний протез, вартість якого становить десятки тисяч доларів, який може функціонувати з вправністю людської руки, яка повільно рухається.

«Коли я зняв рукавичку і вони побачили протез, всі були шоковані», – розповідає він.

26-річний Шота Бітадзе родом з Хашурі, міста в центральній частині Грузії. До того, як Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року, він працював на будівництві та дитячим аніматором.

«Коли почалася війна, я відчув, що повинен зробити свій внесок», – згадує він. Вже через три тижні після вторгнення він був в Україні і невдовзі став одним із сотень грузинських громадян, які воюють на боці України.

Бітадзе втратив праву руку в березні 2023 року внаслідок вибуху на сході України. За його словами, він досі не може пояснити, що саме трапилося. «Я не знаю подробиць того, що сталося того дня, тому поки що не буду говорити про це», – пояснює він.

Після ампутації руки нижче ліктя Шота Бітадзе отримав сучасний біонічний протез і пройшов реабілітацію в благодійній організації Superhumans Center, яка займається протезуванням людей з ампутованими кінцівками в Україні.

«Втрата руки – це величезний стрес, – каже боєць. – Але я поставив перед собою лише одну мету: повернутися на передову і продовжити те, що розпочав у 2022 році».

Шота повернувся на фронт у лютому 2024 року. Після цього боєць отримав псевдо «Термінатор».

Професор Макс Ортіс-Каталан, який є новатором у галузі біоніки, розповів Радіо Свобода, що якими б досконалими не були протези, люди з ампутованими кінцівками, які беруть участь у бойових діях, перебувають у вкрай невигідному становищі. «Це, безумовно, дуже сміливий вчинок», – каже він.

Ортіс-Каталан, який нині працює волонтером в Україні, допомагаючи людям з ампутованими кінцівками, каже, що головною проблемою є надійність пристроїв. «Якщо ви робите щось вдома, а ваш протез перестає працювати або робить щось не так, як ви очікували, це може трохи затримати вас і викликати певне розчарування. Але якщо ви на передовій, наслідки можуть бути набагато катастрофічнішими».

На відео, опублікованих на сторінках у соціальних мережах Шоти Бітадзе, видно, як він стріляє за допомогою біонічної руки та пересувається по окопах на передовій.

Грузинський боєць каже, що може точно стріляти біонічною рукою, коли стріляє зі статичної позиції. Але коли на полі бою відбувається якийсь хаос, «наприклад, коли доводиться бігти і звертати увагу на багато речей», протез стає менш надійним.

Роботизована кінцівка німецького виробництва, якою користується Шота Бітадзе, з’єднана безпосередньо з нервами, що дозволяє тим самим м’язам, які рухають рукою, надсилати електричні сигнали до роботизованої кінцівки. Протез, що живиться від батареї, здатний перетворювати ці сигнали на механічні рухи, включно з маніпуляціями окремими пальцями.

Шота – не єдиний грузин, який воює в Україні після поранення, яке змінило його життя. Зураб Джібуті з «Грузинського легіону» втратив обидві ноги під час рейду сил, підтримуваних Україною, до Бєлгородської області Росії 2023 року.

Згодом він знову повернувся на фронт і служить кулеметником на броньованій машині.

«Я повернувся на службу, тому що війна не закінчилася, і «Грузинський легіон» потребує досвідчених солдатів», – розповів Зураб в інтерв'ю Радіо Свобода, додавши, що найважче на війні з ампутацією обох ніг – це «усвідомлення того, що у тебе є межі, і ти не можеш робити так багато, як міг раніше, – межі фізичні, а не розумові».

За оцінками правозахисної організації «Принцип», яка представляє інтереси українських військових, внаслідок поранень, отриманих на війні, близько 50 000 бійців втратили кінцівки. Нещодавній звіт про бійців із ампутаціями в Україні вказує на те, що багато з них планують продовжувати воювати або вже повернулися на фронт.

Що стосується російської сторони, то неможливо зібрати достовірні дані, але кремлівські чиновники заявляють, що близько половини всіх важкопоранених російських солдатів потребують ампутації кінцівок. Нещодавно з'явилося кілька відеороликів, на яких російських солдатів на милицях нібито відправляють воювати в Україну.

Для Шоти Бітадзе повернення на фронт було добровільним, і він каже, що відповісти на запитання побратимів про те, чому він повернувся на фронт, було легко.

«Я просто кажу їм, що я тут з тих же причин, що і ви, – каже він. – Це просто».

До створення цього матеріалу долучився проєкт Радіо Свобода «Ехо Кавказу»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

166 тисяч поранених і хворих. База пацієнтів шпиталів Міноборони РФ (розслідування)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Оплакувати ноги, які не повернеш, не можна». Як сім’я з Мелітопольщини «робить перші кроки» після пережитих трагедій

Лукас Залаліс, Марк Крутов, Сергій Добринін, Майк Екел, Карл Шрек, Іван Гуттерман, Войтек Гроєц

Боснійський серб Давор Савичич, який створив незадовго до початку повномасштабної війни Росії проти України батальйон найманців «Вовки», виявився полковником Головного управління Генерального штабу ЗС РФ (більш відомого як ГРУ). У вивченій Радіо Свобода базі пацієнтів медустанов Головного військово-медичного управління Міноборони РФ (ДВМУ), якою з нами поділився військовий медик Олексій Жиляєв, який дезертував у Францію, є також громадяни десятка з гаком країн далекого зарубіжжя, найбільше – непальців. Один із них докладно зафіксував у тік-тоці свою участь у війні та лікування у шпиталі.

У серпні 2023 року сумнозвісний боснійський сербський найманець з'явився в російській пропагандистській програмі, щоб завербуватися до добровольчого військового підрозділу для участі в повномасштабній війні проти України, яку Кремль розпочав за 18 місяців до того.

«Я хочу запросити і росіян, і сербів, – сказав в інтерв'ю Давор Савічич, який пов'язаний з нині неіснуючою групою найманців «Вагнер» і воював у Сирії та Україні. – Підрозділ діє і буде продовжувати діяти».

Раніше Савічич не дуже охоче розповідав журналістам про свою діяльність у Росії, стверджуючи, що він простий будівельник, який живе за межами Москви. А в інтерв'ю прокремлівській програмі «Соловйов Live» він заявив, що його добровольчий підрозділ «підписує контракт із Міністерством оборони».

Але витік бази даних госпіталів Міністерства оборони Росії, отриманий ексклюзивно, вказує на те, що російські військові зв'язки Савічича набагато глибші, ніж у простого будівельника або добровольця-вербувальника: він числиться полковником військової розвідки, відомої як ГРУ.

Савічич, який потрапив під британські санкції в листопаді за «дестабілізацію України», є одним із сотень іноземних бойовиків, перелічених у більш ніж 165 тисячах індивідуальних записів у базі даних, яка дає безпрецедентне уявлення про масштаби втрат, яких зазнала Москва від початку свого повномасштабного вторгнення три роки тому.

Не існує точної оцінки всіх іноземних громадян, які служили в російських збройних силах, і витік бази даних не є вичерпним записом про російські втрати, вбитих і поранених, які, за західними оцінками, становлять понад 700 000 осіб.

Але витік записів додає документальне підтвердження до безлічі анекдотичних свідчень про російських іноземних найманців, деякі з яких пішли на службу заради зарплати, а інші стверджують, що на них тиснули або обманом змусили вступити до лав бойовиків.

Аналіз записів про госпіталізацію, проведений Радіо Свобода, показав, що іноземні солдати з більш ніж 10 країн, зокрема Сербії, Непалу, Індії, Китаю, Шрі-Ланки, Куби і Камеруну, проходили лікування в російських військових госпіталях у період з лютого 2022 року, коли президент Володимир Путін розпочав масштабне вторгнення, до середини червня 2024 року.

Запис Савічича в базі даних є першим відомим російським урядовим записом, що ідентифікує його як офіцера ГРУ, чию роботу з вербування іноземних найманців по всьому світу наразі лише приблизно зрозуміло.

Хоча громадяни Сербії та Боснії і Герцеговини воювали на боці російських військ у Сирії та Україні ще до масштабного вторгнення в лютому 2022 року, десь наприкінці 2021 року Савічич почав вербувати найманців у підрозділ, який він назвав «Вовки».

Підрозділ Савічича, який отримав свою назву від його позивного «Вовк», підписав контракти з фіктивною приватною військовою компанією «Редут», яка, як пізніше з'ясувало розслідування Радіо Свобода, була прикриттям ГРУ для вербування бійців у бойові підрозділи.

Згідно з базою даних, Савічич лікувався від осколкового поранення правого плеча 17 червня 2022 року. Невідомо, де саме він був поранений, хоча в той час російські війська почали наступ на Сіверськодонецьк на сході України, а українські війська контратакували під Ізюмом, на південному сході Харківської області.

Савічич, який не відповів на запит про коментар, був виписаний з московської лікарні 7 липня 2022 року, свідчать записи.

Загалом Радіо Свободи підтвердило, що щонайменше п'ятеро громадян Сербії, занесених до бази даних, воювали в Україні.

Вербування та примус російських іноземних бойовиків

І Україна, і Росія задіяли у війні іноземних бійців: Київ відкрито вербує до свого міжнародного легіону, а Росія використовує іноземних солдатів для підтримання чисельності збройних сил і спрощує отримання громадянства для іноземців, які йдуть воювати.

Велика кількість трудових мігрантів у Росії, наприклад, сезонні робітники з Центральної Азії, також стали агресивною мішенню для вербувальників або міграційних чиновників, які примушували мігрантів, іноді неправдиво, підписувати контракти на участь у бойових діях.

У перші місяці після вторгнення в лютому 2022 року, коли українські війська завдали російським силам більших втрат, ніж очікувалося, російське командування усвідомило, що необхідні нові системи набору, мобілізації та призову, щоб забезпечити постійний потік людей для поповнення виснажених підрозділів.

Найманці «Вагнера» стали помітною частиною складу збройних сил. Так само, як і десятки тисяч в'язнів, яких спочатку компанія «Вагнер», а згодом і саме міністерство оборони РФ заманювали воювати в обмін на свободу.

У вересні 2022 року Путін наказав провести часткову мобілізацію резервістів країни, залучивши до боротьби ще до 300 000 осіб. Вербувальники також залучили ширший пул новобранців, використовуючи надзвичайно привабливі фінансові стимули.

У квітні 2024 року міністерство оборони Великої Британії повідомило, що іноземцям, які погодилися служити в російській армії, обіцяли щомісячну зарплату в розмірі 2200 доларів і російський паспорт.

В інтерв'ю Радіо Свобода Жиляєв сказав, що деякі іноземні бійці отримували до 640 тисяч рублів (7400 доларів) на місяць в середині 2024 року – втричі більше, ніж звичайні російські солдати. Він сказав, що дізнався цю цифру від одного з іноземних солдатів.

Звідки беруться іноземні найманці в Росії?

Жиляєв розповів Радіо Свобода, що під час служби в 144-й мотострілецькій бригаді на сході України він познайомився з кількома іноземними солдатами, в тому числі з китайським найманцем, який вісім років служив снайпером на батьківщині.

«Після госпіталізації його кинули в наш 2-й взвод 2-ї роти резервного батальйону», – розповідає Жиляєв. «Він не розмовляв російською, знав лише дві фрази: «Російська армія – бл*ть» і «Привіт, ви мене задовбали».

За його словами, загалом у 254-му полку служили п'ятеро громадян Китаю.

Іншим громадянином Китаю, зазначеним у базі даних, був 36-річний Дуань Вей, який був госпіталізований у жовтні 2023 року з численними осколковими пораненнями і виписаний наступного місяця.

У розмові з Радіо Свобода Дуань підтвердив, що він є громадянином Китаю і що воював в Україні, але відмовився надати інші подробиці.

Серед іноземних громадян, чия присутність у російських збройних силах добре задокументована, є непальці. За одними підрахунками, до 15 тисяч непальських чоловіків записалися на службу з моменту вторгнення, приваблені зарплатами, які затьмарюють місцеві, а також обіцянкою отримати російський паспорт.

База даних госпіталізації показує, що щонайменше кілька десятків непальських солдатів проходили лікування у військових медичних закладах. Деякі з них розмістили фотографії та відео на своїх сторінках у соціальних мережах, зокрема рядовий Пахарі Пракаш, який воював у складі 98-ї повітряно-десантної дивізії, розмістив відеохронологію свого перебування на війні на своїй сторінці в TikTok.

43-річний Пракаш був поранений у січні 2023 року десь в Україні, згідно з витоком бази даних, і евакуйований вертольотом до медичної частини в Підмосков'ї для ампутації однієї ноги. Спроби зв'язатися з ним для отримання коментарів не були успішні.

Жиляєв згадував одну роту непальських бійців, які служили в 283-му резервному батальйоні, підрозділі, який він назвав «некерованим».

«Офіцери сказали мені, що навіть якщо до них звертатися англійською, вони не будуть виконувати накази. Вони просто говорили якусь нісенітницю і ходили туди-сюди», – сказав він.

Одним з яскравих прикладів того, наскільки погано інтегровані непальські війська, за словами Жиляєва, став випадок 20 січня 2024 року, коли непальський підрозділ був розгорнутий і зіткнувся з іншим російським підрозділом, який зажадав пароль як захід оперативної безпеки. Але непальський підрозділ не розмовляв російською мовою, і почалася перестрілка, в якій троє солдатів були поранені, сказав він.

Перебуваючи в лікарні, Пракаш публікував у своєму акаунті TikTok відео, на яких були зображені інші іноземні громадяни, в тому числі кубинець і ганканець, якого він називав своїм «найкращим другом».

«У російській армії ми всі як один», – йдеться у підписі до відео.

Ще один непальський солдат, Рамчандра Хадка, також внесений до бази даних, служив рядовим на російській військовій базі в Абхазії, сепаратистському регіоні Грузії, де розташований контингент російських військ. Він був поранений наприкінці 2023 року після бою під Бахмутом, який було захоплене російськими військами у травні 2023 року.

Минулого року Хадка розповів CNN, що вступив до російської армії через брак можливостей працевлаштування в Непалі, але зараз він шкодує про своє рішення.

«Озираючись назад, це не було правильним рішенням, – каже Хадка. – Ми не думали, що нас так швидко відправлять на фронт і наскільки жахливою буде ситуація».

Індійці також складають помітну кількість поранених солдатів, які перебувають на лікуванні у військових шпиталях, як свідчить витік записів. Гупріт Сінгх, 21-річний рядовий, приписаний до підрозділу територіальної оборони 291-го мотострілецького полку, був госпіталізований у квітні 2024 року після того, як у нього відірвався тромб, який частково паралізував його.

Місяцем раніше індійська газета з посиланням на родину Сінгха повідомила, що його змусили підписати військовий контракт, коли він відпочивав у Росії під час новорічних свят.

У вересні Сінгх, як повідомляється, повернувся додому в Індію, розповівши місцевим жителям, що втік з лікарні, де він перебував на лікуванні.

Минулого місяця речник міністерства закордонних справ Індії заявив, що понад 125 громадян Індії воювали в Росії, більшість з яких стверджують, що їх обманом змусили підписати контракти. З них 12 вважаються загиблими, а 16 – зниклими безвісти, повідомляє міністерство.

Сотні людей, перелічених у витоку бази даних, мають імена, схожі на латиноамериканські або іспаномовні. Багато з них – кубинці, які вступили або були примушені вступити до російської армії.

За даними одного кубинського дослідника, на боці російських військ можуть воювати до 5 000 кубинців.

До минулого року одним із тих, хто воював на боці російських військ, був Френк Даріо Яроші Манфуга, 36-річний шкільний учитель, який приєднався до них у січні 2024 року і служив, поки не потрапив у полон до українських військ через три місяці.

В інтерв'ю для проєкту розслідувань Української служби Радіо Свобода «Схеми», Манфуга розповів, що його обманом змусили підписати контракт, який він не розумів.

«Я ніколи не мав наміру нікого вбивати. Я ніколи не хотів брати участь у війні», – сказав Манфуга. «У мене є сім'я».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Кубинський десант» в армії РФ: як Росія вербує найманців із Куби на війну проти України

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Африканська пастка: чи був там слід України? Історії розгрому ПВК «Вагнер» у Малі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Шойгу на зустрічі з Сі заявив про «безпрецедентно високий» рівень відносин Росії з Китаєм

На відео, опублікованому в Telegram на початку лютого, видно два плавучі бар'єри на вході до морської бухти в Балаклаві в окупованому Росією Криму.

Проукраїнські активісти стверджують, що загородження, які можуть закривати гавань від морських безпілотників, є останнім доказом того, що давно законсервована база підводних човнів, колись відома як «об'єкт 825 ГТС», відновлює роботу.

«Окупанти знову використовують стару підземну базу підводних човнів, що раніше функціонувала як музей, для військових цілей», – опублікувала нещодавно в Telegram кримськотатарська партизанська група «АТЕШ».

На їхню думку, бар'єри для захисту від безпілотників вказують на те, що база підводних човнів використовується у військових цілях, оскільки наразі в бухті немає жодних інших критичних об'єктів. У 2008 році Україна демілітаризувала базу у Балаклаві. Після російської окупації Криму, починаючи з 2016 року, в бухті почали будувати великі причали для прогулянкових суден.

Будівництво бази підводних човнів у Балаклаві завершили в 1961 році. В той час Крим був ключовим радянським військово-морським центром.

Унікальний ландшафт Балаклави дозволив радянським інженерам та будівельникам прокласти тунель просто з моря довжиною близько 600 метрів крізь гору. Його розміри дозволяють захистити людей і судна, що містилися всередині, від прямого ядерного удару.

Секретний об'єкт містив укриття для дев'яти підводних човнів та їхніх екіпажів, а також сухий док, в якому можна було ремонтувати судна, і камери, де можна було зберігати ядерну зброю і підготувати її до розгортання.

Секретність навколо радянської бази призвела до того, що гавань Балаклави стала «закритою» територією, куди могли потрапити лише ті, хто мав спеціальний дозвіл. Під час Холодної війни підводні човни входили і виходили з підземної бази лише під покровом ночі.

Після розпаду Радянського Союзу база перейшла під контроль України, але залишилася без охорони. У 1994 році один з відвідувачів згадував, що, потрапивши на колись секретний об'єкт, він мав такий вигляд, ніби «його покинули внаслідок якоїсь несподіваної катастрофи», додавши, що «на думку мимоволі спадає Чорнобиль».

Значну частину внутрішнього оснащення розграбували злодії у 1990-х роках, перш ніж Україна знову відкрила об'єкт як музей у 2003 році.

Після анексії Кримського півострова Росією у 2014 році база перейшла під російський контроль, але продовжила функціонувати як музей.

Нещодавні повідомлення про те, що базу повертають до військового використання, є лише останніми з таких заяв. У жовтні 2022 року Головне управління комунікацій Збройних сил України (Стратком ЗСУ) повідомляло, що біля входу на базу підводних човнів ведуться будівельні роботи – як доказ того, що її повернули до військового використання. Однак музей залишається відкритим для публіки.

Американський аналітик з Jamestown Foundation Джон Дейлі, розповів Радіо Свобода, що якщо цей об'єкт і використовується російським флотом, то лише для кораблів, а не для підводних човнів. «З огляду на обмеження в розмірах підводних човнів Чорноморського флоту класу «Кіло», нині, до ремонту, вони можуть використовувати базу лише для надводних кораблів».

Україна стрімко розвиває виробництво безпілотників, які використовує для ударів по російських військово-морських портах. Тож не виключено, що Росія шукає безпечні місця в окремих частинах бази в Балаклаві для своїх військових кораблів, в тому числі для тих, які раніше перебували на сусідній Севастопольській військово-морській базі, по якій Україна неодноразово завдавала ударів морськими безпілотниками і ракетами.

Дейлі каже, що технологія морських безпілотників, яка швидко розвивається і розгортається Україною, стала «одним з найбільш несподіваних і значущих подій» російського вторгнення.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Вторгнення армії Росії із окупованого Криму: похвилинна хронологія 24 лютого 2022 року

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Крим: російська поліція намагалася вручити попередження правозахисниці Лутфіє Зудієвій

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ЦНС: Росія вивезла до Криму понад 4 тисячі дітей з материкової України

Як Україні досягнути миру? Що може зробити для України НАТО і чому це важливо для Альянсу? Які, крім членства в НАТО, можуть бути гарантії безпеки для України зараз? Які перспективи України на шляху до НАТО? Що оборонний альянс може протиставити Росії? Про це в екслюзивному інтерв'ю Радіо Свобода із італійським адміралом, головою Військового комітету НАТО Джузеппе Каво Драгоне.

7 лютого він відвідав Київ, де обговорив з українськими високопосадовцями інтеграцію України до НАТО та її підтримку альянсом. А Радіо Свобода спілкувалося з Драгоне у Мюнхені.

«Росія програє, якщо нападе на НАТО»

– Розпочнімо з вашого нещодавнього візиту в Україну. Яку реальність ви там побачили? Як оцінюєте ситуацію на полі бою та яким є ваш погляд на траєкторію війни?

– В Україні я мав можливість зустрітися з міністром оборони, міністром закордонних справ і президентом Зеленським. Дух ще сильний, вони налаштовані рішуче. Вірять, що можуть досягти успіху, як і миру. Я теж так думаю.

Справедливий мир – це мир через силу. Бо мир через слабкість лише збільшує ймовірність подальшої агресії. Поганий мир був би гіршим, ніж його відсутність.

На полі бою – все плинно. Російська Федерація досягає невеликих успіхів ціною великих втрат – із західної військової точки зору вони справді платять надзвичайно високу ціну за дуже, дуже, дуже повільне просування та невеликі успіхи на місцевості.

– Серед аналітиків є консенсус, що Україна перебуває у невигідному становищі. Деякі навіть стверджують, що вона програє на полі бою. Чи вважаєте ви, що це справедлива оцінка?

– Я б так не сказав. Але хочу звернути увагу на те, що Україна дійсно має потужну підтримку з боку країн-членів НАТО. Вони докладають великих зусиль, яких ніколи раніше не робили, і рішуче налаштовані продовжувати.

Бо, з одного боку, ми хочемо говорити про мир, ми вважаємо, що настав час миру, але з іншого боку, ми також хочемо зміцнити [українців]. Щоб щоразу, коли вони вирішать сісти за стіл переговорів, вони робили це з дуже сильної позиції.

– Нинішня позиція США полягає в тому, щоб в Україні не було військ НАТО, самі ж Сполучені Штати теж не дають жодних гарантій безпеки. Які альтернативи можливі з огляду на це?

– Ми можемо повернутися до свого минулого, не вигадуючи нічого нового. Є такі міжнародні організації, як ООН, які вже це роблять.

– ООН, у Раді Безпеки якої є Росія та Китай?

– Ми повинні враховувати все. Я б нічого не став виключати, нам потрібно знайти підтримку, щоб досягти того, чого хочемо.

Це може бути операція ООН чи ЄС. Ще одним варіантом може бути коаліція охочих.

Але щоб уникнути деяких помилок минулого, коли б це не сталося, ми повинні бути впевнені, що наші солдати, військові, які охоронятимуть і спостерігатимуть за миротворчою угодою, мають повноваження, правила ведення бою, а також системне озброєння для цього.

Не можна піти туди лише зі своєю гвинтівкою, треба бути там і мати змогу боротися з тими, хто порушує правила, з тими, хто порушує мирну угоду.

Тож треба вирішити, хто туди йде, і дати їм належні засоби, а також повноваження та силу для дотримання того, заради чого вони збираються.

– Якщо ця добровільна коаліція втілиться, і з’являться миротворчі сили, не охоплені НАТО, то внаслідок їхнього залучення може якось запрацювати п’ята стаття?

– Ні, ні. Це буде та чи інша нація, яка надішле свої сили.

– Інша позиція США полягає в тому, що після завершення переговорів, яким би не був результат, Європа має гарантувати безпеку України. Чи достатньо сильна Європа, щоб взяти на себе цей тягар?

– Європа зараз нарощує свою обороноздатність, це шлях, яким потрібно йти рішуче, міцно та швидко. Європа [вже] має певні можливості, але все залежить від того, яким буде мандат, чого ми хочемо там досягти і в якій сфері. Уже є певні спроможності, і їх ставатиме більше.

– Якщо говорити про миротворчі сили, то про який чисельний контингент може йти мова?

– Дехто говорить про 200 тисяч, дехто – про 30 тисяч. Рано казати, це залежатиме від низки факторів.

– Чи вистачить 30 000?

– Оскільки ми не знаємо, яку територію патрулюватимуть, і за яким саме мандатом, поки що передчасно говорити.

– Чи підтримаєте ви відправлення європейських миротворчих сил?

– Я підтримав би будь-яку миротворчу операцію, на яку погодилися б сторони-учасники, і гарантував би справедливий мир і тривалу стабільність в Україні, її суверенітет, її свободу, її територію, міцну гарантію на майбутнє.

Якщо ми цього не зробимо належним чином, то немає підстав бути впевненим, що щось подібне не повториться – подивіться на 1998, 2008, 2014, 2022 роки. Можливо, щось знову станеться в Україні, можливо, ще десь.

– Ми чули від британців та скандинавських країн прогнози щодо прямої конфронтації між Росією та НАТО, що Росія наважиться атакувати НАТО – за 5, 10 років і так далі. Що ви про думаєте?

– Не вважаю, що це дуже ймовірно, але й не неможливо, [що це станеться].

Звичайно, якщо Росія атакує одну з країн НАТО, то буде найсильніша реакція з боку всього Альянсу. А на рівні звичайного протистояння НАТО набагато сильніше, ніж Росія. Крім того, щодо ядерного потенціалу, за арсеналами США, Великої Британії та Франції, НАТО набагато вище. Не думаю, що це буде в інтересах Путіна.

– Думаю, що будь-який військовий стратег на Заході також міг би сказати, що вести трирічну війну в Україні — не в інтересах Росії, але все ж, попри втрати, вона триває.

– Але вона почалася як чотириденна військова спецоперація. Таким був план. І це був не просто провал – це був повний провал.

Він [Путін], напевно, думав, що діятиме так, як у Криму: напевно, три дні, майже без крові.

– У Брюсселі генеральний секретар Рютте сказав нам, що якщо Росія завтра атакує НАТО, то програє майже миттєво, протягом тижня. Чи ви також розділяєте цю думку?

– Так, погоджуюсь. Але незалежно від того, закінчиться це за тиждень чи ні, Росія швидко опиниться в програші.

«Членство України в НАТО – другорядна дискусія. Треба думати про справедливий мир»

– То чи не програла б Росія і НАТО, членом якого була б Україна, яка б надала загартованих у боях солдатів, техніку, різні ноу-хау? Якщо Росія не може напасти на НАТО в його нинішньому складі, то, очевидно, вона не нападе на значно сильніший альянс із Україною. Якщо Росія гарантовано програє протистояння з НАТО, то яка причина не приймати Україну?

– Ніхто не каже, що Україну ніколи не приймуть, коли настане час і умови.

Почнімо з фіксованої точки, Вашингтонського саміту у липні 2024 року, коли Україні сказали, що вона йде шляхом вступу до НАТО. Це незворотньо. Той, хто стверджує щось інше, лише один, але для цього потрібен консенсус.

Можливо, це станеться, можливо, ні, але Україна має бажання, довгострокове бажання стати членом НАТО. Вона пройде звичайну процедуру вступу, яку робимо для всіх. Спочатку треба захотіти стати членом цього клубу, потім виконати реформи, трансформацію. І вони [українці] це роблять, але вони ще не наприкінці шляху. Потім альянс усе перевірить і вирішить.

Ніхто не може сказати Україні чи будь-якій іншій країні, що [вони ніколи не стануть членами НАТО]. Ні Путін, ні хтось інший.

– Іншим фактором, який впливає на те, чи приймають країну, є те, чи вона посилює безпеку НАТО, чи не так? Чи додасть Україна безпеки НАТО?

– Звичайно.

– І тим не менше членство України в НАТО перетворюється на предмет переговорів. Отже, з цієї точки зору, наскільки реалістичним це виглядає в найближчому/середньостроковому майбутньому?

– [Під час переговорів] перше, про що Україна повинна думати, – це про тривалий, міцний, справедливий мир.

Членство в НАТО – я думаю, що це другорядна дискусія. Якщо ми професіонали і зуміємо добитися довготривалого, справедливого миру для України – це перший крок. Це точка, куди всі намагаються потрапити.

– Не можу не запитати вас, як адмірала, про морські справи. Зокрема, який вигляд має безпека на Чорному морі?

– У майбутньому там чекає багато роботи. Прибережні країни-учасниці вже створили оперативну групу з протидії мінуванню, буде багато чого прибирати. Далі йде моніторинг. Це питання міжнародного значення, що залишиться таким же цілісним, ніж це було до війни. Думаю, що ми побачимо сильнішу присутність у Чорному морі, щонайменше три країни-члени НАТО.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як би виглядали європейські війська в Україні й наскільки це реалістично?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Зеленський: цього тижня завершити війну в Україні неможливо

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Після виступу Лаврова на зустрічі G20 Ламмі заявив про «логіку імперіалізму» та відсутність у РФ прагнення до миру

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну три роки тому стало геополітичним землетрусом, що сколихнув багаторічний міжнародний порядок. Наслідки для громадян Росії були далеко не однаковими, сильно відрізняючись залежно від регіону, верств населення та інших чинників.

Для Дмитра, батька двох дітей із сибірського міста Новосибірськ, трирічна широкомашстабна війна Росії проти України стала радше незручністю, ніж чимось іншим.

Айтішник, який виступає проти політики очільника Росії Володимира Путіна, зазнав втрат у бізнесі через західні санкції, спостерігає зростання цін на деякі товари, такі як автомобілі, а також турбується про те, що його син піддається небезпечній націоналістичній пропаганді в школі.

Проте загалом Дмитро – який завжди проводив відпустку на сімейній дачі або в сусідньому Алтаї – каже, що його життя не надто змінилося з моменту вторгнення. Йому майже 50 років, і він пережив свою частку потрясінь, включаючи розпад Радянського Союзу в 1991 році, обвал рубля та дефолт у 1998 році, а також світову економічну кризу 2008-2009 років, яка сильно вдарила по Росії.

«Ситуація складна через санкції, адже російське програмне забезпечення просто не таке якісне, як американське. Але у мене достатньо грошей, щоб покрити витрати – окрім покупки нового автомобіля», – сказав він, додавши, що автомобілі «стали дуже дорогими» і дедалі більше китайськими.

Як і інші, хто розмовляв із Російською редакцією Радіо Свобода, Дмитро попросив не розголошувати його прізвище з міркувань безпеки, оскільки держава жорстко придушує будь-які форми критики.

Для Вікторії, матері двох дітей у Москві, яка має родичів в Україні, початковий шок і страх від початку великої війни поступово розчинилися. Дефіцит деяких ліків, викликаний панічними закупівлями в перші дні вторгнення, давно забутий. Зростання цін на багато товарів було компенсоване вищими зарплатами. А численні нові атракції, що з’явилися в Москві за останні три роки, зробили життя у певному сенсі приємнішим.

Найбільшим впливом для неї стала неможливість подорожувати на Захід. Колись щорічна відвідувачка європейських столиць, таких як Париж чи Рим, Вікторія та її сім'я з 2022 року відпочивають переважно на Близькому Сході або всередині Росії. Туристична галузь Росії отримала значний приплив інвестицій після того, як Захід закрив свої двері для країни у відповідь на вторгнення. Алтай, Кавказ та Сочі на Чорному морі стали основними напрямками для неї та її московських друзів.

«Жоден із моїх друзів не відчув значних труднощів через війну», – додала вона. «Але я з Москви, і ситуація в регіонах інша».

Вторгнення Росії в Україну 2022 року стало одним із визначальних моментів XXI століття, спричинивши колосальні людські втрати та зруйнувавши західний світовий порядок, що існував з часів Другої світової війни.

І так само, як його наслідки розгортаються по-різному в усьому світі, вони також нерівномірно впливають на саму Росію, частину з 144 мільйонів громадян війна практично не зачепила, деякі – здобули вигоду, а ще багатьох – позбавили прав чи навіть життя.

Регіони відчувають вплив

Москвичі – за винятком політично активних громадян або представників певних меншин, таких як мігранти та ЛГБТК+ спільнота – були здебільшого убезпечені від найгірших наслідків війни, таких як мобілізація, що підтверджує Вікторія.

У регіонах – таких як Бєлгород на кордоні з Україною або в Бурятії, одному із найбідніших регіонів Сибіру – вплив війни був значним і різноманітним, від зростання кількості робочих місць і зарплат до численних смертей і поранень.

Чоловіки з регіонів становлять основну частину російських солдатів, які воюють в Україні. Для них участь у війні стала своєрідним лотерейним квитком, де головний приз за повернення живим – величезна фінансова винагорода за місцевими мірками.

Зарплати військових у кілька разів перевищують місцеві середні заробітки, що дає тим, хто виживає, змогу придбати першу квартиру, кращий автомобіль або вперше дозволити собі відпочинок за кордоном. Значну роль високих зарплат у залученні чоловіків із бідних регіонів до армії підтверджує те, що вони самі називають свою військову службу «роботою».

Фактично, війна стала величезним перерозподілом багатства з державного резервного фонду до найбідніших регіонів у вигляді військових зарплат, виплат сім’ям загиблих і поранених, а також замовлень на військову техніку. У 2025 році Росія збільшує оборонні витрати на чверть – до 150 мільярдів доларів. Багато російських військових заводів розташовані в регіонах.

«Військові витрати спричинили споживчий бум по всій країні, а не лише в Москві. Але це не може тривати довго. Щойно буде укладено мирну угоду, це припиниться, і доходи значно впадуть», — сказав Радіо Свобода Кріс Віфер, засновник аналітичної компанії Macro-Advisory.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Знищити і звести своє: як Росія фальсифікує історію і архітектуру захоплених міст

Проте війна також принесла біль і страждання в Росію, попри те, що основні бойові дії ведуться на території України. Кремль зберігає мовчання щодо втрат, але колишній міністр оборони США Ллойд Остін у січні заявив, що Росія зазнала понад 700 000 втрат у цій війні, що спричинило величезне навантаження на і без того недостатньо фінансовану систему охорони здоров’я країни. Етнічні регіони, такі як Бурятія, зазнали особливо великих втрат.

Прибуття чорних мішків для тіл і трун із загиблими солдатами в маленькі міста й села на початку війни стало шоком. Тепер, коли кількість загиблих обчислюється сотнями тисяч, громадяни дедалі більше звикають до звісток про смерть ще одного сусіда.

«Спочатку про кожну смерть говорили, ми ходили на похорони. А зараз я навіть не знаю, хто помер останнім, чи померли вони взагалі, або скільки їх було», – сказала 40-річна вчителька з Улан-Уде.

Війна принесла руйнування в деякі російські регіони та відвернула фінансування від освіти та інших соціальних послуг. Бєлгород регулярно зазнає обстрілів, а частину сусідньої Курської області захопила Україна, що принесло війну в домівки принаймні для невеликої частини російського населення. Об’єкти енергетичної та військової інфраструктури в західних регіонах Росії – від Санкт-Петербурга до Краснодару – також регулярно зазнають ударів.

Репресивна держава

З початком повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році Путін прискорив наступ на свободу слова, об’єднань і приватності – найбільше від репресій постраждали ліберали, ЛГБТК-спільнота, мігранти та жінки.

Тих, хто висловлює опозицію війні, регулярно затримують за звинуваченнями в екстремізмі та засуджують до тривалих термінів ув’язнення. ЛГБТК-організації були заборонені, а гей-бари закриті. Тим часом мігрантів із Центральної Азії примушують воювати або депортують.

Російський опозиційний рух фактично розгромлений: лідери ув’язнені, вбиті або змушені тікати з країни, а їхні прихильники або емігрували, або припинили публічну критику через страх арешту.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Через рік після смерті Навального його соратники поневіряються за кордоном. До чого тут Україна?

Путін також посилив патріотичну індоктринацію на всіх рівнях суспільства, особливо в школах, де учнів вчать «любити батьківщину» та заохочують до служби країні.

Потужне поєднання війни, пропаганди та репресій розкололо суспільство: росіяни все частіше доносять на сусідів, які насмілюються критикувати війну навіть у приватних розмовах, наприклад, у кабінеті лікаря.

Тим часом, оскільки війна погіршує і без того критичну демографічну ситуацію в Росії, уряд обмежує доступ до абортів і стимулює народжуваність.

Останніми місяцями понад десяток російських регіонів ухвалили закони, що забороняють «примушування до аборту».

Поворот на Схід, розрив із Заходом

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну також розірвало багаторічні торговельні зв’язки із Заходом. Американські та європейські компанії – зокрема виробники та роздрібні мережі – вийшли з країни. На їхнє місце прийшли російські та азійські компанії.

«Якщо пройтися вулицями, можна помітити, що знайомі західні бренди та магазини зникли. Їх замінили або російські компанії, які продають схожі товари, або азійські бренди, – зазначає аналітик Віфер. – І, безперечно, на дорогах стало набагато більше китайських автомобілів».

Європейських туристів, які раніше відвідували Москву та Санкт-Петербург у літні місяці, тепер замінили туристи з арабських країн і, меншою мірою, з Китаю. Це відбулося на тлі заборони польотів російських авіакомпаній до країн Заходу та їхнього переорієнтування на Близький Схід і Азію. Війна змусила Росію змінити економічний курс на користь Азії, особливо Китаю, після того як Захід обмежив або припинив імпорт енергоносіїв і відрізав країну від своїх фінансових ринків.

Навіть якщо після укладення мирної угоди дипломатичні та бізнес-зв’язки із Заходом будуть повністю відновлені, торгівля та інші відносини навряд чи повернуться до колишнього стану, вважає Кріс Віфер.

«Росіяни не обов’язково повернуться до старих звичок – купувати західні товари або подорожувати переважно до Європи, оскільки вони вже звикли до нових брендів і напрямків», – додає він.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Боротьба за Україну. Висновок перших трьох років масштабної війни

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Британія анонсувала найбільший пакет санкцій проти Росії у річницю повномасштабного вторгнення РФ в Україну

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Путін хоче «зменшити» США до масштабів Росії» – Фред Каган пояснив, чому вигідно допомогти Україні

Рамазан Алпаут

Татарська мова, друга за поширеністю в Росії, за останні роки занепала: кількість етнічних татар скоротилася з 5,3 мільйона до 4,7 мільйона в період між 2010 і 2021 роками.

Хоча татарська залишається широко поширеною в кількох регіонах, Татарстан, де цією мовою розмовляють найбільше людей, за цей період втратив до 400 тисяч мовних носіїв. Це становить падіння більш ніж на 20%, згідно з даними перепису населення.

Хоча ці цифри раніше ставили під сумнів через спосіб підрахунку в суперечливому переписі населення, немає сумнівів у тому, що кількість татар, які розмовляють рідною мовою, зазнала суттєвого зниження.

Деякі прокремлівські експерти кажуть, що причиною цьому є зовнішні чинники, такі як еміграція, але інші стверджують, що заходи, запроваджені Москвою, прискорили занепад мов корінних народів у російських регіонах, зокрема в Татарстані.

Однією з найбільш руйнівних змін стало внесення у 2018 році поправки до російського Закону «Про освіту», яка зробила вивчення мов меншин добровільним, а російську мову та культуру – обов'язковою частиною базової навчальної програми. Ця зміна значно зменшила можливості для освіти татарською мовою, ще більше послабивши її присутність у школах і суспільному житті.

21 лютого, коли світ відзначав Міжнародний день рідної мови, проєкт Радіо Свобода «Idel.Реалії» поспілкувався з трьома носіями татарської мови про те, як це – користуватися мовою меншини в сучасній Росії, та про виклики, з якими стикається їхня рідна мова. З міркувань безпеки вони попросили не називати їхніх повних імен.

«Ми автоматично розмовляли з нашими хлопцями російською»

Тимур, 50-річний колишній вчитель, який зараз живе в Москві, згадує, що коли ріс у селі в Татарстані в 1980-х роках, «до 11 класу навчався повністю татарською мовою». Однак каже, що сьогодні такого не можна собі уявити.

«Коли я навчався у 1982–1992 роках, нашу школу відвідувало близько 200 дітей. Зараз тут не більше від 30 учнів», – сказав він Радіо Свобода, додавши, що більшість старшокласників відвідують школи у більших селах, де «навчання ведеться переважно російською мовою».

Частково він пов'язує цей занепад з тим, що російська мова є домінуючою.

«Багато батьків самі не хотіли віддавати своїх дітей до татарськомовних груп, навіть якщо вони розмовляли татарською вдома, – каже він. – Більшість батьків мали труднощі з адаптацією в російськомовному середовищі, і вони не хотіли, щоб їхні діти стикалися з тими ж проблемами».

Тимур, чия старша дочка розмовляє татарською, а молодші сини – ні, каже, що поширеність російської мови також вплинула на те, якою мовою вони з дружиною спілкуються зі своїми дітьми.

«Ми автоматично розмовляли з хлопчиками російською, тому що їхня освіта в дитячому садку і школі вже була російськомовною, а татарську викладали лише як предмет», – розповідає він. І додає: «Це був наш власний недолік. Ми не ставилися до нашої мови з тією турботою та увагою, на яку вона заслуговувала».

Хоча Тимур каже, що сам «ніколи не стикався з відвертою ворожістю у зв'язку з тим, що говорив або знав татарську мову». Він помітив різку зміну в підході до сприйняття татарської мови в державних школах приблизно тоді, коли в 2018 році були внесені поправки до російського закону про освіту. Тоді він ще працював учителем у Татарстані.

«Навіть у школах і дитячих садках організовувалися татарські групи і класи, і це безпосередньо підтримувалося міністерством освіти, – розповідає він. – Але в якийсь момент (приблизно в 2018 році – ред.) це різко обірвалось.... Це був прямий наказ скоротити кількість годин на вивчення татарської мови, і... я вважаю, що це було явне політичне втручання».

Однак, незважаючи на труднощі, з якими стикається татарська мова, Тимур вважає, що вона «збережеться і буде процвітати», вказуючи на те, що вона все ще має «культурне середовище», яке може допомогти їй підтримуватися.

«Є театри, фільми, книги, – каже він. – Більшість класичних творів татарської культури є у вільному доступі (онлайн – ред.). Я завантажив багато книг і час від часу їх читаю».

«Ворожі проросійські боти»

30-річний Талгат виріс, розмовляючи татарською мовою, але в школі не мав можливості формально вивчати її, навіть коли уроки мали б бути обов'язковими.

«Я перевівся до класу, де викладали моєю рідною мовою, але класний керівник мало чим міг мені допомогти, – розповідає він. – Я знову почав говорити нею лише на четвертому курсі університету, і то з сильним акцентом».

Талгат вважає, що ситуація в Татарстані, де він живе, відтоді погіршилася, та каже, що «на даний момент будь-яка форма освіти рідною мовою знищена».

Він також зіткнувся з ворожістю до татарської мови в інтернеті, особливо в соціальних мережах.

«Я регулярно стикаюся з двома-трьома дуже вороже налаштованими проросійськими ботами.., – каже він. – Таке відчуття, що вони ніколи насправді не були в нашій республіці. Одного разу, просто заради експерименту, я вирішив посперечатись із позицією цих людей... і був здивований негайною агресивною реакцією».

Хоча Талгат все ще певною мірою володіє мовою, він каже, що «не зацікавлений» у будь-яких офіційних заходах, спрямованих на підтримку татарських мовних і культурних традицій, вважаючи їх «по суті симуляцією, призначеною для використання грантів» від державних органів.

Його також не приваблює багато з того, що можуть запропонувати мейнстримні татарські культурні ЗМІ.

«Я не можу слухати жодну з більш ніж п'яти радіостанцій або телепередач рідною мовою, тому що на них виступають переважно виконавці передпенсійного віку або використовують французький акордеон як акомпанемент...» – каже він.

«Татарська мова тепер як церемоніальна»

Алсу, 43-річна мешканка Казані, колишня працівниця сфери освіти, вважає, що закон 2018 року, який зробив вивчення татарської мови «добровільним» у державних школах, серйозно обмежив можливості для вивчення мови, яка і без того перебувала у скрутному становищі.

«Формально її можна вивчати за заявкою, – каже вона. – Насправді це залежить від директора школи та відділу освіти. І зазвичай відповідь – ні. Вони не хочуть морочитися з цим і фальсифікують дані, стверджуючи, що люди цього не хочуть. Але люди хочуть. Їх небагато, але вони хочуть. Їм просто не дають можливості».

Вона також вважає, що закон знизив статус татарської мови серед батьків та учнів.

«Престиж і важливість (мови – ред.) різко знизилися, – каже Алсу. – Татарська перетворилася з державної мови республіки на щось на кшталт церемоніальної».

Хоча її син вивчав татарську мову і мав «чудові» підручники, Алсу не сподівається, що він зможе продовжувати її вивчати.

«Зараз дуже важко, – каже вона. – Я хотіла, щоб мій син отримав повну освіту татарською мовою. Мені не дозволяли. Навіть погрожували прокуратурою. І це в Татарстані!»

З огляду на нинішній клімат, вона вважає, що перспективи татарської мови в Татарстані є похмурими.

«Вона залишиться в книжках, – каже вона. – Її можна відродити, поки вона ще зберігається в деяких селах, де є школи. Але в ширшому масштабі я бачу лише занепад мови в республіці».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Українська мова і «страшна ціна» у час війни. Як змінилося ставлення українців до мови?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Латвії через перевірки знання латиської мови зі шкіл масово звільняються вчителі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Щоб залишалися громадянами своєї країни». Чому українські діти в Німеччині «тягнуть» дві школи одночасно

На 23 лютого у Німеччині призначені дострокові вибори до Бундестагу. Їхній результат може дуже вплинути на підтримку України у її протистоянні російській агресії. Німецькі партії розділилися у цьому питанні. І є ті, хто відкрито виступає проти.

Дарина Колесникова, громадянка України, яка працює радницею одного із німецьких парламентарів, каже, що спостерігати за виборчою кампанією їй було боляче.

«Їхні голоси (виборців – ред.) можуть вирішити, як житимуть мільйони українців у наступні роки», – сказала вона Радіо Свобода з залитої сонцем кімнати засідань зі скляними стінами, з яких відкривається вид на історичну будівлю берлінського Рейхстагу.

Підтримка України не є головним питанням передвиборчої кампанії у Німеччині, оскільки увага більше зосереджена на міграції та економічних питаннях. Але німецькі партії мають різні позиції щодо війни, і результат голосування може призвести до змін у політиці.

Вибори проводяться достроково, оскільки правляча коаліція на чолі з соціал-демократами розпалася у листопаді після суперечки щодо планів витрат.

23 лютого 2025 року в Німеччині відбудуться дострокові вибори до Бундестагу, що були призначені після розвалу правлячої коаліції. На думку аналітиків, головні претенденти на посаду канцлера Німеччини лідер опозиційних консерваторів Фрідріх Мерц (Friedrich Merz) і чинний голова уряду Олаф Шольц (Olaf Scholz).

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Київ часто критикував Берлін за недостатню допомогу – особливо військовою технікою.

Дарина Колесникова визнає, що Німеччина спочатку повільно реагувала на повномасштабне вторгнення Росії в Україну, але зазначає, що в подальшому Берлін надав Україні більше підтримки, ніж будь-яка інша європейська країна.

Виступаючи в останній день роботи в парламенті перед виборами, вона сказала, що постійно відстоює інтереси України на кожному засіданні.

«Я можу розповісти (людям – ред.) про те, що відбувається, щоб вони не забували, що люди все ще гинуть і що йде війна, – сказала вона. – Увага до того, що відбувається в Україні, з часом зменшилася, і ти відчуваєш, що можеш спробувати щось з цим зробити».

Зокрема, вона організувала поїздку в Україну для свого шефа, депутата від Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) Герберта Вольмана. Він сказав, що повернувся з поїздки іншою людиною.

«Це була одна з найважливіших подорожей у моєму житті», – сказав він в інтерв’ю Радіо Свобода, розповідаючи про візит до центрального військового госпіталю у Києві.

«Я – лікар-реаніматолог, тому звик до таких речей, – додав він. – Але коли я побачив 12 або 14 молодих людей, які боролися за своє життя, на штучному диханні, які були на діалізі, з ампутаціями або важкими пораненнями живота, я зрозумів, що половина з них не виживе. Це наклало на мене відбиток».

Перспективи Вольмана зберегти своє місце в Бундестазі є невизначеними. Він представляє Штендаль, невелике східнонімецьке містечко, де він протистоїть жорсткій конкуренції з боку партії «Альтернатива для Німеччини» (АдН).

Опитування громадської думки дають АдН близько 20% підтримки по всій країні, що вдвічі більше, ніж на минулих виборах, а на колишньому комуністичному сході країни цей показник ще вищий.

Партія проводить кампанію переважно на обіцянках боротися з мігрантами. Але вона також пообіцяла припинити будь-яку підтримку України, повторюючи тези Кремля про війну і звинувачуючи конфлікт у високій інфляції в Німеччині.

«Ми не хочемо ніяких поставок зброї. Ми не хочемо (надсилати – ред.) жодні танки. Ми не хочемо (надсилати – ред.) жодні ракети», – заявила лідерка АдН Аліса Вайдель на передвиборчому заході в грудні.

Якщо опитування громадської думки вірні, після виборів АдН стане в Німеччині другою за підтримкою партією.

Переможцями, схоже, стануть Християнсько-демократичний союз та Християнсько-соціальний союз (коаліція ХДС/ХСС), які пообіцяли зробити більше для України. Це може включати надання крилатих ракет «Таурус», від чого канцлер-соціал-демократ Олаф Шольц неодноразово відмовлявся.

«Україна повинна отримати все необхідне, щоб дійти до того моменту, коли (президент Росії Володимир – ред.) Путін буде змушений усвідомити, що, ймовірно, для нього буде провалом продовжувати», – сказав в інтерв'ю Радіо Свобода депутат від Християнсько-демократичної партії Юрген Хардт.

«Тому не варто виключати деякі види озброєнь», – додав Хардт, який виступає від імені партії з питань зовнішньої політики.

Але це може не втілитися в урядову політику. Найімовірнішим коаліційним партнером його партії є СДПН.

Розбіжності між двома сторонами також поширюються на питання введення військ в Україну. Хардт заявив, що Німеччина повинна розглядати це як частину місії, санкціонованої ООН. Шольц заявив, що це «передчасно» обговорювати.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Це означає, що Київ не поверне частину територій»: Шольц про миротворців в Україні

Тим не менш, вони, ймовірно, погодяться на продовження підтримки України на певному рівні. На одних із останніх теледебатів перед виборами Шольц і лідер ХДС/ХСС Фрідріх Мерц були переважно одностайні в цьому питанні.

На противагу цьому лідерка АнД Вайдель заявила, що Німеччина повинна бути нейтральною і розвивати відносини з Росією.

Колесникова каже, що спостерігати за кампанією було боляче.

«Мені боляче, тому що йдеться про мою країну, про мою сім'ю, про моїх друзів, а мета цього – просто виграти голоси виборців», – каже вона.

Її мати Оксана під час війни залишилася в північно-східному місті Харкові, де керувала підземною школою на станції метро і доставляла гуманітарну допомогу поблизу лінії фронту.

Через кілька годин після нашого інтерв’ю вони зустрілися в аеропорту Берлін-Бранденбург.

«Мені хочеться плакати, – сказала Оксана. – Я не бачила її з 2022 року».

Embed share

Вибори у Німеччині через погляд українки, яка працює у Рейхстазі

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:04:03 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 11,3MB
• 360p | 17,2MB
• 480p | 29,7MB
• 720p | 61,9MB
• 1080p | 90,0MB

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Боєприпаси до Leopard 1 і БМП Marder: Німеччина передала Україні новий пакет допомоги

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Німеччина та Україна підписали декларацію про відкриття «хабу єдності» для українців у Берліні

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Шольц закликав Бундестаг визнати війну в Україні надзвичайною ситуацією

Швидкі темпи дипломатії США щодо припинення війни в Україні та кроки Вашингтона щодо нормалізації відносин з Москвою викликали побоювання в Києві та європейських столицях щодо того, що вони будуть відсторонені та обтяжені мирною угодою, яка вигідна Росії.

Але перспектива зближення між президентом Росії Володимиром Путіним і президентом США Дональдом Трампом викликає занепокоєння не тільки в європейських урядів. Швидкий відхід від десятиліть зовнішньої політики США щодо Росії також викликає занепокоєння у Китаї.

«Китайці помітили, що це відбувається з моменту обрання Трампа, і дали зрозуміти, що він хоче швидко припинити війну в Україні, – сказав Радіо Свобода Денніс Вайлдер, який був головним радником Білого дому з питань Китаю у колишнього президента США Джорджа Буша. – Хоча повного зближення може і не бути в планах, вони нервують, тому що якщо Трамп скасує санкції проти Росії, то залежність Москви від Китаю зменшиться».

Однією із характерних рис зовнішньої політики китайського лідера Сі Цзіньпіна було зростання стратегічного партнерства з Володимиром Путіним, яке стало ближчим після повномасштабного вторгнення РФ в Україну в лютому 2022 року.

Пекін підтримав російську економіку шляхом посилення торгівлі та закупівель енергоресурсів, водночас підживлюючи воєнні зусилля Кремля постачанням ключових товарів, оскільки Сі Цзіньпін і Володимир Путін знайшли спільну мову в бажанні кинути виклик Заходу та США.

І побоювання того, що все це підірве новий тип американсько-російських відносин, які виникли в результаті розмов про припинення війни в Україні – про що говорилося цього тижня під час переговорів у Саудівській Аравії – реальне для Пекіна.

Вайлдер каже, що після виборів Трампа в листопаді він мав розмови з «дуже високопоставленими китайськими чиновниками», які висловлювали занепокоєння щодо потенційного перезавантаження між США та Росією.

Він говорить, що вони використали фразу «Трамп їздить тільки до Москви», граючи на історичну згадку про знаковий візит колишнього президента США Річарда Ніксона до Пекіна в 1972 році, коли він кинув виклик традиціям і залицявся до Китаю, щоб використати його розкол з Радянським Союзом у розпал Холодної війни.

Зусилля вбити клин між Пекіном і Москвою шляхом потепління відносин з Росією деякі аналітики назвали «Ніксоном навпаки».

«Так само, як і Ніксон з політикою щодо Китаю, вони бачать Трампа як людину, яка має унікальне місце, щоб протистояти поточній природі політики США щодо Росії та може навіть поїхати до Москви, – сказав Вайлдер. – Це не означає, що китайці думають, що росіяни розірвуть відносини, але їхня сильна прихильність сьогодні може зменшитися».

Яка стратегія Вашингтона?

Залишається побачити, які результати принесе ініціатива адміністрації Трампа, але після телефонної розмови цього місяця з Путіним, нещодавніх американсько-російських переговорів в Ер-Ріяді та поглиблення розбіжностей із президентом України Володимиром Зеленським щодо мирних переговорів, Білий дім намічає новий курс на зв’язки з Москвою та щодо війни в Україні.

«Схоже, ми спостерігаємо не перезавантаження, а повну перебудову американсько-російських відносин, – сказав Радіо Свобода Лучіан Кім, старший аналітик з питань України Міжнародної кризової групи. – У цьому сенсі війна в Україні – це не заклик протистояти російській агресії, а перешкода на шляху до тіснішої співпраці між Вашингтоном і Москвою».

Для Пекіна такий розвиток подій супроводжується багатьма тривожними гіпотетичними припущеннями, зокрема дозволом Вашингтона нарощувати свою військову присутність у Тихому океані та більша геополітична вразливість Китаю у разі кризи з Тайванем, самоврядним островом, який Пекін вважає своїм.

«Я вважаю, що Китай волів би бачити слабку Росію, і навіть продовження війни з Україною було б краще для Пекіна, оскільки це відвернуло б увагу Сполучених Штатів від Індо-Тихоокеанського регіону», – сказала Радіо Свобода Сарі Архо Гаврен, наукова співробітниця лондонського Королівського інституту об’єднаних служб.

Адміністрація Трампа чітко дала зрозуміти, що вважає довгострокове суперництво з Китаєм головною метою своєї зовнішньої політики і може спробувати позбавити пріоритетів такі регіони, як Європа та Близький Схід, щоб посилити тиск на Пекін в Азії.

Високопоставлені чиновники США також давали зрозуміти в нещодавніх коментарях, що зрив китайсько-російського партнерства може бути частиною мотивації нормалізації відносин з Москвою.

За підсумками переговорів в Ер-Ріяді держсекретар США Марко Рубіо заявив, що серед ключових моментів обговорення була можливість майбутнього «геополітичного та економічного співробітництва» між Вашингтоном і Москвою.

Кількома днями раніше на Мюнхенській конференції з безпеки Кіт Келлог, спецпредставник Трампа з питань України та Росії, заявив, що США прагнуть «змусити» Путіна до дій, які йому «незручні», зокрема порушити зв’язки Москви з Китаєм, Іраном і Північною Кореєю.

В інтерв’ю The Wall Street Journal 14 лютого віцепрезидент США Джей Ді Венс заявив, що Вашингтон готовий перезавантажити відносини з Кремлем після угоди щодо України, щоб покласти край ізоляції Росії та її зростаючій залежності від Китаю з початку війни.

«Бути молодшим братом у коаліції з Китаєм не в інтересах Путіна», – сказав Венс.

Спроби применшити партнерство двох країн також були на радарі чиновників адміністрації Трампа протягом деякого часу.

Роберт О’Браєн, який працював радником з національної безпеки за Трампа у 2019–2021 роках, сказав в інтерв’ю минулого року, що Білий дім обговорював стратегію під час його перебування на посаді, і що досягнення врегулювання війни в Україні є життєво важливим першим кроком для початку цього процесу.

«Поки ми не вирішимо ситуацію в Україні, у нас не буде шансу нормалізувати відносини з Росією», – сказав він Wire China у червні.

Чи зможе Трамп розділити Китай і Росію?

Архо Гаврен каже, що ймовірність того, що США влаштують офіційний розкол між Пекіном і Москвою, невелика, особливо поки Путін залишається на посаді, враховуючи відносини, які він налагодив із очільником Китаю.

Але навіть нові розбіжності між двома державами можуть послабити зв’язок Москви з Пекіном і мати стримуючий ефект для Китаю, особливо якщо він вирішить застосувати військову силу для захоплення Тайваню, про що політики США попереджають, що ймовірність цього зростає.

«Навіть якщо їхні зв'язки залишаються міцними, між ними історично існує недовіра, яка не зникне», – сказала вона.

Але хоча дипломатія адміністрації Трампа рухається запаморочливими темпами, вона все ще перебуває на ранніх стадіях, і не за горами можуть бути нові події.

Стів Цанг, директор Китайського інституту при Лондонському університеті, каже, що зусилля Вашингтона перезавантажити зв’язки з Росією також не є поганою новиною для Пекіна.

«Сі не хоче, щоб Путін зазнав поразки у війні, тому досягнення Трампом миру, який здебільшого відповідає умовам Росії, є позитивним, – сказав він Радіо Свобода. – Хто знає, хто стане наступним президентом США і чи станеться зміна позиції США після Трампа».

Ще один розвиток подій, який може ще більше ускладнити ситуацію, – 19 лютого Трамп заявив, що він очікує, що Сі відвідає Вашингтон і що він відкритий для досягнення торговельної угоди з Китаєм, потенційно в рамках широкомасштабної угоди з Пекіном.

«Все відбувається дуже швидко, – каже Архо Гаврен. – Китай незадоволений тим, що він зараз бачить, але це можна змінити».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ISW: Кремль намагається показати підтримку Китаю у війні більшою, ніж визнає КНР

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як Китай забезпечує воєнну машину РФ критично важливими рідкісними металами (розслідування)

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Китайці не везуть туди гроші»: навіщо Китай прийшов на окупований Донбас

Саудівська Аравія приймає одну з найважливіших дипломатичних зустрічей між Росією та США за останні роки. 18 лютого держсекретар США Марко Рубіо зустрінеться зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим у столиці Саудівської Аравії – Ер-Ріяді.

Основною метою зустрічі є відновлення напружених відносин між двома країнами та пошук шляхів припинення війни в Україні. США та їхні європейські союзники активно підтримують Київ у боротьбі з російською агресією, яка триває вже три роки.

Експерти вбачають у цих переговорах прагнення Саудівської Аравії зміцнити свої позиції в міжнародній дипломатії, водночас розвиваючи відносини з давнім союзником – Вашингтоном.

Переговори стануть можливістю для нафтового гіганта заявити про свою політичну вагу, особливо після того, як Ер-Ріяд відмовився підтримати план президента США Дональда Трампа щодо переселення мешканців Гази та нормалізації відносин з Ізраїлем.

Відновлення зв’язків

«Ер-Ріяд прагне залишити більший дипломатичний слід», – зазначає Амін Тарзі, професор міжнародних відносин в університеті Південної Каліфорнії.

Він додає, що саудівська влада намагається «відродити відносини», які отримав у спадок наслідний принц Мухаммед бін Салман, із президентом Трампом під час його першої каденції.

У травні 2017 року Трамп здійснив свій перший закордонний візит саме до Саудівської Аравії.

«І Ер-Ріяд, і Вашингтон зацікавлені у розширенні відносин за нинішньої адміністрації США», – підкреслює Тарзі.

Саудівська Аравія зазнала дипломатичної ізоляції у 2018 році після того, як відносини з Вашингтоном погіршилися через вбивство журналіста The Washington Post Джамаля Хашоггі у саудівському консульстві в Стамбулі.

Попри свій економічний та військовий потенціал, Саудівська Аравія поступалася дипломатичним впливом своїм меншим сусідам у Перській затоці – Катару та ОАЕ.

Катар відіграє ключову роль у переговорах між Ізраїлем та «Хамасом», який США та ЄС визнали терористичною організацією. Газовидобувна країна допомагає Вашингтону вирішувати складні геополітичні проблеми, зокрема, з 2013 року приймає офіс афганського Талібану, що сприяло мирній угоді між США та бойовиками у 2020 році.

Щоб підкреслити вплив ОАЕ, президент України Володимир Зеленський 17 лютого відвідав Абу-Дабі перед тим, як вирушити до Саудівської Аравії та Туреччини.

Зеленський виступає проти прямих переговорів між Росією та США щодо України, наголошуючи, що Київ не визнає жодних домовленостей без своєї участі.

«Ці переговори є шансом для Ер-Ріяда показати себе як дипломатичну силу», – наголошує Тарзі.

Метью Робінсон, директор Інформаційного центру Євро-Затока (Euro-Gulf Information Center) у Римі, погоджується.

Він вважає це частиною зусиль Саудівської Аравії «стати ключовим глобальним гравцем у вирішенні великих геополітичних проблем».

План щодо Гази

Робінсон також бачить у діях Ер-Ріяда спробу нейтралізувати негативний ефект від відмови підтримати план Трампа щодо Смуги Газа.

4 лютого президент США заявив, що Вашингтон планує взяти під контроль зруйновану територію після переселення її мешканців, перетворивши її на «Рів’єру Близького Сходу».

«Ця політична суперечка не зашкодить стратегічним відносинам між Ер-Ріядом і адміністрацією Трампа», – зазначає Робінсон.

Він підкреслює, що довготривалі відносини між Саудівською Аравією та США базуються на спільних інтересах у сфері безпеки, економіки та оборони.

За словами Робінсона, дискусії між Ер-Ріядом і Вашингтоном щодо майбутнього Гази демонструють, що «навіть якщо союзники розходяться у поглядах на окремі питання, їхні стратегічні цілі можуть зміцнювати двосторонні відносини».

Попри тиск з боку США, Саудівська Аравія відмовляється нормалізувати відносини з Ізраїлем, доки не буде створено незалежну палестинську державу.

У рамках Авраамових угод ОАЕ та Бахрейн встановили дипломатичні відносини з Ізраїлем у вересні 2020 року під час першої адміністрації Трампа.

Тарзі зазначає, що, приймаючи переговори між Вашингтоном і Москвою, Ер-Ріяд збереже всі інші аспекти відносин зі США «та додасть миротворчу ініціативу під своїм керівництвом».

Цього тижня в Ер-Ріяді відбудеться зустріч арабських лідерів, де, як очікується, буде сформульовано офіційну відповідь на план Трампа щодо Гази.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Рив'єра Близького Сходу»: чому план Трампа щодо Гази викликав велику реакцію у світі

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Чи справді Путін хоче перемир’я з Україною, а у «вежах ФСБ» проти?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У Кремлі відкинули ідею обміну територіями з Україною

Натан Годж

Розмова президентів США і Росії задала тон цьогорічній Мюнхенській конференції з безпеки. Вона викликала занепокоєння в Києві та європейських столицях, що Дональд Трамп підійде до переговорів про завершення війни в Україні набагато більш транзакційно. Що саме відбувається?

Мюнхенська конференція з безпеки – це найближчий аналог Супербоулу в міжнародній дипломатії: з безліччю аналітики до і після події, постійними прямими трансляціями та вражаючим видовищем.

Але цього року найважливіші події відбувалися поза головною сценою конференції. Україна, її європейські союзники та Кремль вже готуються до переговорів із адміністрацією Трампа, яка показала, що традиційні геополітичні правила більше не працюють.

У своєму дописі на платформі X Крісті Райк, директорка Міжнародного центру оборони та безпеки в Таллінні, висловила той настрій тривоги, який панував серед багатьох європейських спостерігачів на конференції.

«Покидаю Мюнхен у тривожному настрої», – написала вона. «[Президент України Володимир] Зеленський чітко дав зрозуміти, що Україна не сподівається, що США працюватимуть задля справедливого миру. Усе залежить від Європи. Але чи здатна Європа впоратися? [Європа] має припинити скаржитися на те, що її не запрошують до переговорів, і зосередитися на тому, що вона може зробити».

Щоб підсумувати ситуацію:

• Європейські лідери планують провести 17 лютого у Парижі екстрений саміт щодо війни в Україні.
• Адміністрація Трампа відправляє групу до Саудівської Аравії для переговорів із російськими офіційними особами з метою припинення війни. За даними джерел американського сайту Axios і російського видання «Комерсант», ці переговори заплановані на 18 лютого.
• Україна поки що не має місця за столом цих переговорів. Президент Зеленський у неділю ввечері прибув до ОАЕ, українські урядовці готують його візит до Саудівської Аравії.

Ці події відбулися після різкої промови віцепрезидента США Джея Ді Венса на Мюнхенській конференції, де він розкритикував європейських партнерів Вашингтону за їхній нібито відступ від свободи слова та «неконтрольовану» міграцію.

«Загроза, яка турбує мене найбільше щодо Європи, – це не Росія Це не Китай, і не будь-який інший зовнішній гравець. Я турбуюся про загрозу зсередини. Відхід Європи від деяких її фундаментальних цінностей», – сказав він.

Російський тиск на залишки демократичної опозиції та порушення міжнародних норм Венс взагалі не згадав. Також він не надав конкретних деталей про те, як адміністрація Трампа планує досягти «розумного врегулювання» для завершення війни в Україні.

Ця ситуація викликала занепокоєння серед прихильників України. Виступ Венса пролунав лише через кілька днів після того, як президент США Дональд Трамп оголосив про «тривалу та дуже продуктивну» телефонну розмову з Путіним 12 лютого. Також обговорюється можливість візиту Трампа до Москви.

Ця розмова Трампа з Путіним задала тон цьогорічній Мюнхенській конференції, викликавши побоювання в Києві та європейських столицях, що Трамп підійде до переговорів про завершення війни в Україні набагато більш транзакційно.

Формат майбутніх переговорів досі неясний. Під час панельної дискусії в Мюнхені Кіт Келлог, спецпредставник Трампа з питань України та Росії, натякнув, що Європа може «не опинитися за столом переговорів», коли дійде до врегулювання війни в Україні.

У будь-якому випадку, конференція стала моментом прояснення ситуації для України та її союзників. У своєму виступі президент України Володимир Зеленський заявив, що Європа має діяти колективно в підтримці України, оскільки Вашингтон змінює свої пріоритети.

«Україна ніколи не прийме угод за нашими спинами без нашої участі. Те ж саме повинно стосуватися всієї Європи. Жодних рішень про Україну без України – жодних рішень про Європу без Європи», – наголосив Зеленський.

Головне питання після цієї Мюнхенської конференції: чи про мир у Європі домовляться без участі самих українців? Але якщо досвід останніх трьох років щось і показав, так це те, що Україна має силу, волю до боротьби та надзвичайно ефективного міжнародного комунікатора в особі Зеленського.

Залежно від точки зору, ця конференція може сприйматися як повторення 1938 року – невдалої політики умиротворення Адольфа Гітлера британським прем’єром Невіллом Чемберленом – або як перегукування з жорсткою промовою Володимира Путіна в Мюнхені у 2007 році, коли він засудив «однополярний світ», очолюваний Вашингтоном.

Але, перефразовуючи колишнього міністра оборони США Дональда Рамсфельда: ми пишемо заголовки на основі тих історичних аналогій, які в нас є, а не тих, які ми хотіли б мати в майбутньому. Історія дає лише приблизні паралелі, а Україна та Європа після Мюнхену входять у цілком нову реальність.

Embed share

«Прийшли підтримати Україну»: демонстрація в Мюнхені на тлі конференції з безпеки

Embed share

The code has been copied to your clipboard.

---

width px height px

---

The URL has been copied to your clipboard

No media source currently available

0:00 0:01:17 0:00

ЗАВАНТАЖИТИ

• 240p | 3,8MB
• 360p | 6,5MB
• 480p | 14,3MB
• 720p | 20,3MB
• 1080p | 37,6MB

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Успіх можливий»: Зеленський про роботу з командою президента США

Через рік після підозрілої смерті російського опозиціонера Олексія Навального в заполярній в’язниці Росії його соратники борються за свою значущість. Це відбувається на тлі масштабної війни Росії проти України. Російський очільник Володимир Путін стрімко придушує інакодумство всередині країни, яку опозиція вимушено покинула.

«Екстремістський символ»

У своїх посмертно опублікованих мемуарах «Патріот» російський опозиціонер Олексій Навальний передбачив, що помре за ґратами.

«Мене не буде на всіх фотографіях, оскільки життя піде далі», – написав він.

Російська влада, схоже, намагається втілити це твердження майже в буквальному сенсі. Тривале і масштабне придушення Кремлем усього і будь-кого, пов’язаного з Навальним, тепер означає і переслідування росіян за публічну демонстрацію образу Навального – на тій підставі, що це «екстремістський символ».

Такі випадки, зазначають аналітики, є частиною зусиль держави дискредитувати Навального та його послідовників і викорінити будь-який вплив, який вони могли мати після смерті політика. Частково це відбувається через покарання людей, у деяких випадках – за те, що вони тримали його фотографію чи вимовляли його ім’я.

Найбільш відомий ворог Путіна протягом понад десятиліття Навальний помер у в’язниці, відомій як «Полярний вовк» 16 лютого 2024 року. Його вдова Юлія Навальна та багато прихильників вважають Путіна відповідальним за смерть Навального.

Він ледве вижив після того, як його отруїли в Сибіру нервово-паралітичною речовиною в серпні 2020 року. Як свідчать докази і як казав сам Навальний, це справа рук оперативників Федеральної служби безпеки (ФСБ), які діяли за вказівкою Путіна.

Навальний одужав у Німеччині, але коли в 2021-му повернувся до Росії, то його заарештували відразу в московському аеропорту.

Він залишався під вартою – переважно у в’язницях і тюрмах, де з ним погано поводилися та не надавали належної медичної допомоги до самої смерті.

Загальнонаціональна мережа політичних представництв Навального була визнана екстремістською та оголошена поза законом у 2021 році. Те саме стосується його Фонду боротьби з корупцією. У звітах про розслідування фонду стверджували, що виявили докази широкомасштабного хабарництва в Росії. Звіти описували надзвичайно багату, привілейовану групу людей, наближених до Путіна, які живуть розкішно за рахунок простих росіян на межі виживання.

Коли Навального ховали в Москві, десятки тисяч людей вишикувалися в чергу під пильним оком поліції та пройшли повз його могилу, щоб «попрощатися з людиною, яка символізує свободу», як висловився один із присутніх.

А Юлія Навальна пообіцяла підтримувати справу свого чоловіка, закликаючи росіян «розділити лють, гнів і ненависть до тих, хто насмілився вбити наше майбутнє».

Протягом року після його смерті вдова та колишні соратники Навального намагалися здійснювати вплив на тлі війни Росії проти України та стрімкого придушення Путіним інакомислення в країні, яку вони були змушені покинути.

Чи ефективні розслідування корупції?

Доказом цієї боротьби є неоднозначна реакція аудиторії на останній звіт Фонду боротьби з корупцією. За інших обставин або в іншій країні такий документ міг спричинити серйозний ефект.

На основі вивчення записів фонду, даних поліцейських баз, соціальних мереж та інших джерел стверджується, що в російському державному нафтовому гіганті «Роснефть» працюють десятки молодих жінок, які вказані як адміністративні працівники, але насправді надають послуги супроводу керівникам вищої ланки.

Встановлено, що одна жінка супроводжувала генерального директора «Роснефти» Ігоря Сєчіна, близького соратника Путіна, на його приватному літаку щонайменше 58 разів. Її найняли у 2016-му (жінка тоді мала 21 рік) і запропонували значно вищу зарплату, ніж у більш досвідчених працівників. Критики скептично оцінюють увагу до таких питань на тлі війни Росії проти України.

«Це ніби німецькі емігранти-антифашисти на третьому році війни, коли вже димлять печі Освенціму, презентують розслідування приватного борделю Герінга як важливу сенсацію», – написав у Telegram Ігор Ейдман, російський соціолог, який проживає в Німеччині.

Інші не погоджуються.

«Знати, що всі [наближені до Путіна] крадуть, – це одне, а бачити докази, особливо в тому масштабі, як вказано у розслідуванні, – зовсім інше», – написав у Telegram Майкл Накі, російський журналіст, який живе за кордоном і має канал на YouTube, присвячений війні в Україні.

Російський аналітик, директор Програми демократичної стійкості Центру аналізу європейської політики та професор російської політики в Королівському коледжі Лондона Сем Грін Сем Грін зауважує, що «поляризація, породжена війною та російською політикою, підірвала сприйняття аудиторії подібних розслідувань». За його словами, це сталося «хоча б тому, що ті, хто схильний вірити, вже вірять у набагато гірші речі про режим». «А ті, хто ні, одразу відкинуть джерело», – зауважує він.

Але «це не означає, що вони не мають сенсу», написав 2 лютого Сем Грін. «З одного боку, коли в російській політиці є можливість для справжнього розрахунку, такі розслідування допоможуть сформувати ґрунт для справедливості. З іншого, навіть якщо менше людей схильні звертати увагу, неповідомлення про такі масштаби корупції ізолює тих, хто вважає, що Росією потрібно керувати по-іншому. І це послуга, якої Путін не заслуговує», – наголошує Грін.

Тим не менш, «є певні сумніви щодо ефективності традиційної способу того, що вони роблять», вважає Бен Нобл, доцент кафедри російської політики в Університетському коледжі Лондону та співавтор книги 2021 року «Навальний: заклятий ворог Путіна, майбутнє Росії?». Він має на увазі соратників покійного опозиціонера.

Опозиція роз'єднана

Війна Росії проти України є одним з основних факторів, що впливає на сприйняття однодумців Навального. Але серія скандалів також роз’єднала команду Навального та міжнародний Фонд боротьби з корупцією (ACF).

Соратник Навального Леонід Волков залишив посаду голови фонду в 2023 році. Це сталося на тлі різкої критики через підписаний ним лист із закликом скасувати санкції Європейського союзу щодо кількох російських олігархів. А через кілька тижнів після смерті Навального зловмисники напали на Волкова з молотком біля його будинку в Литві. Зламали руку і поранили ногу. Суперечка спалахнула, коли Фонд боротьби з корупцією звинуватив олігарха та критика Кремля Леоніда Невзліна в тому, що він найняв нападників. Сам обвинувачений Невзлін заперечив це.

Роздроблена російська опозиція за кордоном ще більше розкололася, коли колишній союзник звинуватив ACF у «відмиванні репутації» двох російських банкірів в обмін на фінансову та адміністративну підтримку. Ці зміни фонд заперечував.

У ширшому контексті боротьба його соратників є «відображенням того факту, що Навального не стало», сказав Нобл Радіо Свобода. І додав: «Очевидно, Навальний вирізнявся своєю харизмою, красномовством, впертістю, хоробрістю».

«І хоча Юлія Навальна пообіцяла взятися за справи свого чоловіка, ми не бачили, щоб вона чи хтось інший став центральною провідною фігурою, – каже він. – І, можливо, ці сумніви відображають той факт, що більше немає єдиної фігури, яка могла б вести справу».

Тим не менш, Бен Нобл додає: «Ще надто рано списувати команду Навального». І зауважив, що спадкоємність Навального «буде змішаною і поляризованою».

Як і останнього радянського лідера Михайла Горбачова, Навального переважно високо оцінюють на Заході. Там його сприймають як «борця за свободу та «голосистого» противника Путіна, каже Ноубл. «У Росії картина зовсім інша. Це не дивно з огляду на те, що державні ЗМІ стільки років описували Навального як маріонетку ЦРУ, яку підтримує Захід», – додає він.

Поки Путін при владі, це «навряд чи зміниться, а то й може стати гірше», вважає Бен Нобл.

«Люди в Росії почнуть забувати про те, хто такий Навальний і що він робив, – додає професор. – Думаю, що ми спостерігатимемо лише посилену поляризацію двох дуже різних надбань».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Росіянка Навальна сказала, що у неї з українцями «один ворог». Це реакція на акцію українських учасників Web Summit-2024

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Розслідувач Грозєв стверджує, що особисто Путін віддав наказ про його вбивство

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«Росія не шукає миру»: Каллас про удар по саркофагу енергоблока ЧАЕС

Фотографії, які передали до угорського архіву, свідчать про руйнівні наслідки облоги Будапешту.

Ця фотографія, зроблена у Будайському замку, є однією з сотень, що зберігаються в угорському архіві Fortepan.hu, яка відображає масштаби руйнувань Будапешту після 13 лютого 1945 року. Цього дня стихли звуки гармат після семи тижнів руйнівних боїв, що стали відомими як облога Будапешту.

Наприкінці 1944 року радянська Червона армія просувалася на захід, рухаючись до Берліну. Однак на околицях Будапешту її зупинив рішучий опір нацистських та угорських солдатів.

Згодом Червона армія та її румунські союзники повністю оточили Будапешт, в пастці опинилися десятки тисяч нацистських та угорських військових, а також близько 800 000 цивільних осіб. «Ніхто, окрім крайніх нацистів, не вірив, що якесь диво може запобігти краху», – згадував один з угорців, який вижив.

Коли радянські війська просунулися до околиць міста і втеча стала майже неможливою, більшість будапештців були вимушені жити у підвалах в очікуванні подальшої долі.

Угорщина, союзниця Німеччини, спочатку дозволила нацистським організаторам Голокосту депортувати сотні тисяч євреїв до німецьких таборів смерті. Однак під зростаючим тиском влітку 1944 року лідер Угорщини Міклош Горті наказав припинити депортацію, і євреї Будапешту опинилися у відносній безпеці.

Коли Червона армія наближалася до Будапешту, а Угорщина шукала шляхи виходу з війни, нацистське керівництво замінило тодішнього правителя Міклоша Горті на жорстку антисемітську партію «Схрещені стріли», аби не допустити виходу Угорщини з нацистського альянсу.

Зображення містить чутливий вміст, який деякі люди можуть вважати образливим або тривожним. Натисніть, щоб побачити

Зображення містить чутливий вміст, який деякі люди можуть вважати образливим або тривожним - Натисніть, щоб побачити

---

Тіла євреїв, яких вбили в одній з будівель Будапешту

Невдовзі члени банди «Схрещених стріл», яких місцеві жителі називали «покидьками суспільства», почали полювати на євреїв, яких під час облоги вбивали тисячами. Представники «Схрещених стріл» також ходили вулицями в пошуках чоловіків, яких можна було б примусити до військової служби.

Зображення містить чутливий вміст, який деякі люди можуть вважати образливим або тривожним. Натисніть, щоб побачити

Зображення містить чутливий вміст, який деякі люди можуть вважати образливим або тривожним - Натисніть, щоб побачити

---

Тіла вбитих вивозять з гетто в Будапешті, де десятки тисяч євреїв утримувалися під владою «Схрещених стріл» взимку 1944-1945 років

Одна дівчинка, спостерігаючи із вікна, стала свідком того, як євреїв вишикували і розстріляли на березі Дунаю, а потім забрали їхні тіла і відвезли геть. «Із шаленим серцебиттям я побігла назад до кімнати і посеред квартири сіла на підлогу, хапаючи ротом повітря», – писала вона згодом.

Із приходом радянських військ місцевим жителям не було чого святкувати. У той час як багато червоноармійців приносили цивільному населенню воду та цигарки, інші грабували та займалися мародерством. «Бах-бах-бах по стіні підвалу», – згадувала одна жінка про свою першу зустріч з червоноармійцями. Потім ми вивчили слово «часы, часы», що означає «годинники», тому що солдати приходили і забирали наручні годинники у людей, які їх носили».

За свідченнями, безліч жінок були зґвалтовані радянськими солдатами. «Я могла досить добре говорити російською і сказати їм, що я на їхньому боці, – розповіла історику жінка, яка на той час була підлітком, про свій досвід протистояння сексуалізованому насильству. – Можна було переконати їх не робити це з тобою.... Треба було вміти заговорити їм зуби, а це не завжди було легко».

Коли німецькі та угорські війська відступали на захід через Дунай, марно намагаючись утримати оборону навколо Будайського замку, вони зруйнували всі мости через річку, що залишилися позаду них. Знаменитий міст Єлизавети (вгорі) так і не вдалося відновити у первісному вигляді.

Під час останнього нацистського протистояння в західній частині Буди деякі з найкращих пам'яток королівської архітектури Європи були знищені артилерійським вогнем радянських військ, коли ті обстрілювали територію, яку утримували нацисти.

Коли 13 лютого 1945 року Червона армія повністю взяла під свій контроль Будапешт, близько 80 відсотків будівель були пошкоджені або зруйновані під час бойових дій та бомбардувань союзників, що передували облозі.

Угорський військовий фотограф Роберт Капа прибув до Будапешту після облоги. Він описував своє рідне місто як «вродливу жінку з вибитими зубами».

Облога Будапешту забрала життя близько 38 000 цивільних, 48 000 угорських і нацистських солдатів та 70 000 радянських і румунських військовослужбовців. Вже за кілька днів після розгрому нацистів у Будапешті почали відчинятися кав’ярні та розпочалася відбудова зовсім іншої Угорщини.

Невдовзі після перемоги радянської армії в Будапешті Йосип Сталін натякнув на те, що може чекати на Угорщину, сказавши югославському політику: «Хто захоплює територію, той і нав’язує їй свій суспільний лад».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Як євреї у Болгарії врятувалися від знищення нацистами

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Загадкові фотографії проливають світло на революцію в Румунії 1989 року

• Еймос Чаппл

Радіо Свобода отримало доступ до мережі укриттів часів Холодної війни в системі метро столиці Чехії, Праги.

Тарифи. Регулювання технологічних компаній. Зелені інвестиції. Очікується значна турбулентність у відносинах між США та Європейським союзом у найближчі роки. Радіо Свобода розповідає детальніше.

На наступний день після того, як президент США Дональд Трамп оголосив про намір запровадити 25-відсоткові тарифи на імпортовану сталь та алюміній, головний виконавчий орган Європейського союзу завдав удару у відповідь.

«ЄС діятиме для захисту своїх економічних інтересів. Ми будемо захищати наших працівників, бізнес та споживачів, – заявила президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн у своїй заяві. – Несправедливі тарифи щодо ЄС не залишаться без відповіді – вони викличуть рішучі та пропорційні контрзаходи».

Трансатлантичні відносини вступають у нову фазу, оскільки адміністрація Трампа обирає більш жорстку, транзакційну та меркантильну зовнішню політику, спрямовану на захист робочих місць та промисловості США, а також на перегляд усталених правил міжнародної торгівлі.

Для таких суперників, як Іран чи Китай, це не є кардинальним відходом від політики попередніх адміністрацій США, які вже давно попереджають Пекін та Тегеран. У союзників і партнерів, таких як Європейський союз, це викликає занепокоєння.

«Все виглядає менш передбачуваним, ніж за першої адміністрації Трампа, і, безумовно, менш передбачуваним, ніж за більшості адміністрацій», – говорить Чейз Фостер, доцент кафедри політики у Королівському коледжі Лондона, який вивчає регуляторну політику США та ЄС.

«Сказати, що між Вашингтоном і Брюсселем виникне тертя, – це нічого не сказати», – зазначив Далібор Рогач, старший науковий співробітник Американського інституту підприємництва у Вашингтоні, в коментарі для Радіо Свобода.

«Сигнали, що надходять зі США, викликають глибоке занепокоєння у традиційних європейських лідерів, – зауважив Рогач. – Безперечно, вся політика є за своєю суттю «транзакційною», але розуміння Дональдом Трампом національних інтересів Америки здається надзвичайно вузьким і персоналізованим».

«Наступні кілька років можуть стати дуже небезпечними для стабільності та безпеки Європи та поставлять трансатлантичні відносини – які приносили користь як США, так і європейським інтересам протягом останніх 80 років – під надзвичайну, можливо, навіть фатальну напругу», – переконаний Ян Бонд, заступник директора лондонського Центру європейських реформ.

Попередження: попереду турбулентність

Менш ніж через два тижні після того, як адміністрація Трампа запровадила тарифи щодо двох найбільших торговельних партнерів – Канади та Мексики – тарифи на сталь та алюміній, оголошені Трампом 10 лютого, були здебільшого очікуваними.

На відміну від попереднього оголошення, ЄС не виділили окремо; Канада та Мексика також є основними виробниками та експортерами сталі та алюмінію до США. Чиновники адміністрації Трампа також натякнули, що невдовзі можуть бути запроваджені нові тарифи – зокрема, на автомобілі та вантажівки, що матиме пряміший вплив на ЄС.

Трамп давно стверджує, що американська промисловість зазнає втрат через дешевший імпорт. Тарифи – це ключовий інструмент, який адміністрація має намір використати для переговорів щодо вигідніших угод для американських працівників, захищаючи робочі місця та водночас збільшуючи податкові надходження.

«Я очікую на певного виду торговельну війну, – сказав Фостер. – Я не кажу, що ситуація повністю вийде з-під контролю, але якщо будуть запроваджені тарифи у 10-20 відсотків на товари з Європи, я очікую, що ЄС відповість тим самим».

Адміністрація Трампа має перевагу перед Брюсселем: силу американської економіки, порівняно з економікою ЄС, яка перебуває у складному стані.

Проте є ризик зворотного ефекту, якщо торговельна політика США буде сприйнята як залякування.

«Якщо це станеться, – сказав Фостер, – європейська промисловість та їхні політичні союзники можуть дати відсіч політиці Трампа, що призведе до «економічного патріотизму» або «ефекту згуртування навколо прапора».

«Подивіться, що сталося в Канаді, – зазначив він. – Агресивна позиція, коли країна відчуває себе економічно атакованою сильнішою державою».

«Економічний патріотизм є міжпартійним явищем, – додав Фостер, – тому я можу уявити, що європейські країни відкладуть свої розбіжності і об'єднаються для захисту своїх інтересів проти США або будь-якої іншої країни, яка їх залякує».

Конфлікт навколо технологічних гігантів

ЄС має більш жорсткий підхід до регулювання технологічних компаній, таких як Google і Apple. Торік набув чинності закон про цифрові ринки, що визначив шість технологічних гігантів як «гейткіперів», зобов'язуючи їх дотримуватися суворіших правил. П’ять із шести компаній є американськими; шоста – китайська (материнська компанія TikTok).

Тим часом керівники Кремнієвої долини – зокрема Ілон Маск – висловлюють підтримку адміністрації Трампа, виступаючи проти регулювання в ЄС.

На саміті з питань штучного інтелекту, що відбувся цього тижня в Парижі за участю лідерів США та Європи, а також керівників технологічних компаній, віцепрезидент США Джей Ді Венс розкритикував зусилля ЄС щодо регулювання технологічного сектору.

«Ми вважаємо, що надмірне регулювання сектора ШІ може вбити цю галузь ще на стадії її зародження, – заявив Венс. – Ми докладемо всіх зусиль, щоб підтримати прагматичне зростання та політику у сфері штучного інтелекту».

Президент Франції Емманюель Макрон, який приймав Глобальний саміт ШІ, пообіцяв, що Європа скоротить регулювання, щоб сприяти розвитку штучного інтелекту. А президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн запевнила, що ЄС хоче прискорити інвестиції в галузь.

«Ми хочемо, щоб штучний інтелект був силою добра. Ми хочемо штучного інтелекту, де всі співпрацюють і кожен отримує вигоду. Це наш шлях. Це наш європейський шлях», – наголосила президентка Єврокомісії.

«Я думаю, що для багатьох європейців «великі технології» сприймаються як екзистенційна загроза – як для майбутнього їхньої економіки та здатності Європи зберігати конкурентну перевагу у власних технологіях, так і як загроза європейській демократії», – сказав Фостер.

«Справа не тільки у дезінформації, яка, як усім відомо, існує в інтернеті..., а й у тому, що ці компанії розташовані переважно за межами Європи, – додав він. – Тому я не знаю, чи зможуть європейські лідери виконати вимоги, які висуває адміністрація Трампа».

Вплив на правих політиків

Також постає питання, чи сприятиме консервативний курс Трампа зростанню впливу угорського прем'єр-міністра Віктора Орбана та словацького прем'єр-міністра Роберта Фіцо, які використовували популістські меседжі, змішані з консервативною політикою, щоб виграти вибори.

«Що вражає в Орбані та Фіцо, так це їхня відверто антиамериканська програма – вона спрямована на посилення позицій противників США у регіоні, таких як Росія та Китай, – сказав Рогач. – І разом з тим вони демонструють симпатію до нинішньої адміністрації, яка заявляє про курс «Америка передусім».

Орбан, який перетворив конфронтацію з ЄС на свою візитівку, зміцнив владу навколо концепції «неліберальної демократії» – підірвав незалежність ЗМІ та судів, а також закріпив правлячу партію «Фідес» як домінуючу силу в уряді.

Орбан також відкрито висловлює ентузіазм щодо Трампа та консервативних активістів у США. У день виборів у США, коли Трамп переміг суперницю-демократку Камалу Гарріс, угорський лідер опублікував тріумфальний допис «Ми перемогли!» на своїй Facebook-сторінці.

Фіцо – інша постать, ніж Орбан, зауважив словацький політолог Григорій Месежников. «Його ідеї дуже близькі до крайньо-правих, але він – не типовий праворадикал. Він також просуває проросійський і водночас антиамериканський наратив, що доволі парадоксально».

Минулого тижня Фіцо оприлюднив відкритий лист, в якому закликав Ілона Маска поділитися інформацією про словацькі «некомерційні організації, медіа та окремих журналістів», які отримували кошти від USAID.

Месежников назвав цей лист «повним фарсом», зазначивши, що USAID майже не має присутності чи фінансування в Словаччині.

«Я очікую, що адміністрація Трампа робитиме все можливе для підвищення авторитету правих популістів у Європі – не лише тих, хто вже при владі, як Орбан і Фіцо, але й тих, хто її прагне», – сказав Бонд, навівши як приклад німецьку партію «Альтернатива для Німеччини» (AfD) та французьке «Національне об’єднання».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Фіцо просить Маска надати дані про гранти, видані USAID у Словаччині

Північнa Корея нaдaлa допомогу сотням російських aрмійців, які були порaнені внaслідок aгресії в Укрaїні. Тaкі повідомлення нaдходять від держaвних російських медіa, які цитують свого послa в Пхеньяні. Це перші подробиці, які розкривaють ще один aспект співпрaці Росії з Північною Кореєю.

Журнaлісти Рaдіо Свободa, використовуючи інформaцію з інтерв’ю, опубліковaного в «Російській гaзеті» (підконтрольному кремлівській влaді зaсобі мaсової інформaції – ред.), інформують про новий вид співпрaці між Північною Кореєю і Росією.

Олексaндр Мaцегорa, посол РФ в Пхеньяні скaзaв: «Яскрaвим приклaдом близькості (між Москвою і Пхеньяном – ред.) є реабілітація сотень поранених солдатів (внaслідок російської aгресії в Укрaїні – ред.) в корейських санаторіях і госпіталях».

Він, однaк, не повідомив жодних конкретних дaних про жертв чи зaгиблих.

Мацегора також сказав, що Росія постачає до Північної Кореї вугілля, продовольство та медичне приладдя. Окрім того, йдеться в повідомленні, деяких дітей загиблих в Україні російських військових відправили до Північної Кореї на відпочинок.

Що ми знaємо про цей військовий союз?

Про нюанси новітньої співпрaці між Росією і Північною Кореєю зaгaлом відомо небaгaто. Є інформaція, що Москва звернулася до Північної Кореї по допомогу в її повновномaштaбному вторгненні в Україну приблизно через шість місяців після його початку в 2022-му році.

Західна розвідка заявила, що Росія купувала мільйони артилерійських снарядів у Північної Кореї – звіти, які були підтверджені супутниковими знімками, доводять, що у 2023 році були зaфіксовaні результaти реконструкції залізничних станцій, мостів і портових споруд уздовж спільного кордону двох крaїн на узбережжі Тихого океану.

Минулої осені північнокорейські солдати почали з'являтися на полях боїв вздовж російського кордону, насамперед у Курській області, куди Українські військa зaйшли в серпні 2024-го.

У листопаді минулого року Володимир Путін і лідер Північної Кореї Кім Чен Ин підписали договір про стратегічне партнерство, який поглиблює їхні економічні та політичні зв’язки.

Західні офіційні особи оцінюють втрати Росії за майже три роки з моменту вторгнення в Україну в понад 700 000 осіб.

Проте минулого місяця укрaїнськa влaдa повідомилa, що північнокорейські війська зникли з лінії фронту в Курську, ймовірно, через високу кількість втрат. Точних дaних про те, чи контингент було виведено повністю чи просто ротовано для відпочинку, поповнення запасів – не було. Aле у aнaлітичних довідкaх Інституту вивчення війни (ISW) йдеться про те, що Північнa Корея, ймовірно, розгорне нові сили у Росії до середини березня 2025 року. Хоч aнaлітики і поточнюють, що цей контингент навряд чи зможуть суттєво поліпшити російські операції.

За оцінками ISW, «весь північнокорейський контингент в Росії може бути вбитий або поранений в бою приблизно до середини квітня 2025 року за нинішніх темпів втрат».

Західні та українські посaдовці заявляли, що в Курську область було направлено від 10 000 до 12 000 північнокорейських солдатів.

У січні 2025-го Україна повідомила про взяття у полон Силами оборони двох військових з Північної Кореї на Курщині. За даними СБУ, одного з солдатів КНДР захопили бійці тактичної групи № 84 ССО, а іншого – воїни-десантники Збройних Сил України.

Cпеціaлісти ISW нaводять дані розвідки Південної Кореї (NIS), яка 13 січня оприлюднила дані, за якими 300 північнокорейців були вбиті в бойових діях, ще 2 700 були поранені в Курській області.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

ISW прокоментував дані про втрати військ Північної Кореї в Росії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

У ISW проаналізували можливе нове розгортання сил КНДР в Росії

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Північна Корея передасть Росії додаткові 150 ракет й артилерію – Буданов

Нaступний тиждень мaє принести цілу низку новин від Європейського союзу і НAТО. Вони з двох різних сфер, aле однaково дотичні до укрaїнських інтересів. Головнa з них, безумовно, першa зустріч міністрa оборони CШA Пітa Геґсетa із колегaми з європейських крaїн НAТО. Рікaрд Юзвяк, редaктор Рaдіо Вільнa Європa/Рaдіо Свободa з питань Європи, спирaючиcь нa інсaйдерську інформaцію, прогнозує, як пройде ця першa зустріч в Брюсселі.

Aле є і друге питaння, яке точно виринaтиме цього тижня – те, що нaрешті Європейська комісія вирішилa врегулювaти використaння російських добрив. Спеціaлісти сфери прaгнуть поступово вивести цей товaр із ринку ЄС. Aле чи вийде це? І чим обернеться це нововведення?

Питaння№ 1. Міністр, якого тaк чекaють

Що відомо? 13 лютого міністри оборони країн НАТО збираються в Брюсселі на першу в цьому році зустріч. Усі погляди на цьому одноденному зібранні будуть прикуті до нового міністра оборони США Піта Геґсета. Після неочікувaного признaчення нa посaду він лишaється доволі яскрaвою фігурою в комaнді нового президентa СШA. 31 держава-член НАТО тепер дуже хоче почути думку Геґсета щодо низки питaнь. Зокрема, першочергово – про війну в Україні, a ще про перегляд витрaт на оборону та зобов’язань США перед оборонними прогрaмaми НАТО.

І це все нa тлі нещодaвньої новини: президент США Дональд Трамп aнонсувaв підвищення мита на товари з Європейського союзу.

Цей візит лише чaстинa низки подій. Бо держсекретар США Марко Рубіо тaкож збирається відвідати Париж 12 лютого, щоб зустрітися зі своїми українськими, британськими, французькими, німецькими, італійськими, польськими та іспанськими колегами перед Мюнхенською конференцією з безпеки. Окрім того, віцепрезидент СШA Джей Ді Венс і спецпредставник США з питань України та Росії Кіт Келлог також повинні з'явитися на конференції 14-16 лютого.

Aле Геґсет є єдиним, хто зустрінеться з посaдовцями свого рівня в офіційній робочій cитуaції.

Що ЄС і Укрaїні очікувaти від Геґсетa?

У звіті Міністерства оборони після першої телефонної розмови міністрa СШA з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте 28 січня йшлось про «спільні зобов’язання побудувати сильніший, більш смертоносний альянс НАТО». В повідомленні говорили про те, що обидві сторони зійшлись на важливості збільшення витрат на оборону альянсу та розширення потужностей оборонної промислової бази по обидва боки Атлантики.

Джерелa Рaдіо Свободa, які втaємничені в подробиці розмови, повідомили, що дзвінок минув «краще, ніж очікувалося». Однaк перед тим, як вступити нa нову посаду, Геґсет казав, що союзники Вашингтона по НАТО «застаріли та безсилі». A ще він стверджував, що військова організація не є «альянсом», а скоріше «оборонною угодою для Європи, оплаченою та гарантованою Сполученими Штатами». Він це говорив в одному ряді з обіцянкaми перегляду штaту в Пентaгоні. Caме це згaдують нинішньому міністрові нaйчaстіше. Caме тому членам НАТО в Європі буде цікаво дізнатися, чи Геґсет дотримується статті 5 про взаємну оборону НАТО. Особливо після кількох висловлювaнь Дональдa Трампa, які примусили сумнівaтись в готовності Сполучених Штатів захищати країни, які не витрачають достатньо коштів на оборону.

Витрaти нa оборону тaки піднімуть для всіх

Отож витрaти на європейську оборону обов’язково будуть у списку першочергового розгляду нa зустрічі. Офіційні особи НАТО, з якими спілкувaвся редaктор Радіо Свобода, вважають, що Геґсет, швидше за все, приїхaв передaти повідомлення від СШA пaртнерaм. До речі, раніше Трамп зазначав, що витрати на оборону можуть підвищитися до п’яти відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП).

Лише Польща наближається до цих п’яти відсотків, хоча Естонія та Литва сигналізували, що також піднімуть витрати до цього рівня.

Усі, з ким редaктор Радіо Свобода спілкувaвся в НАТО, погоджуються, що нинішній рівень у два відсотки занадто малий, і очікують, що новий рівень, який буде узгоджений на саміті НАТО в Гаазі в червні, становитиме приблизно три-три з половиною відсотки.

А як щодо присутності військ США в Європі?

Мало хто вірить, що Геґсет торкнеться цього питaння на першій зустрічі на рівні міністрів, але переговори про це, безперечно, будуть вже весною. Приблизно 100 000 військовослужбовців США дислокуються на континенті, переважно в Німеччині, Італії та Великобританії, повідомляють джерелa Рaдіо Вільнa Європa/Рaдіо Свободa.

У штаб-квартирі НАТО в Брюсселі в кулуaрaх деякий час поговорювaли припущення, що війська США з Німеччини в мaйбутньому можуть бути переміщені дaлі на схід або що значна їх частина буде повністю передислокована з Європи.

Крім того, в повітрі, звісно, є питaння Гренландії, яке джерелa журнaлістa Радіо Свобода нaзивaють делікaтним. Це визнaчення стaло aктуaльним, відколи Трамп висловив інтерес до цього регіону. Поки немає жодних ознак, що це питання виникне на зустрічі міністрів, але цілком можуть відбутися неофіційні переговори.

Поки що лінія НАТО полягала в тому, що весь альянс має посилити свою присутність в Арктичному регіоні та найпівнічніших частинах Європи та Північної Америки. Ситуaція, коли один союзник НАТО висловлює інтерес до території іншого члена альянсу, делікaтно зaмовчується. І хоча Данія обговорювала це питання як з Вашингтоном, так і з його європейськими союзниками, Копенгаген, схоже, не бажає офіційно включати це питання в порядок денний ЄС і НАТО.

Укрaїнськa cторонa дискусії

У Брюсселі також буде присутній міністр оборони України Рустем Умєров, оскільки одне із двох засідань міністерської зустрічі буде в формaті Україна-НАТО. Умєров, по суті, надасть оновлену інформацію про стан війни, але велика частина розмов офрекордс, ймовірно, буде зосереджена на збільшенні непідкріплених повідомлень у ЗМІ та серед дипломатів про те, що якісь мирні переговори з Москвою можуть початися незабаром.
Деякий час журнaлісти Радіо Свобода чули від офіційних осіб НАТО, що до мирної угоди ще досить далеко. Нaприклaд, один посол НАТО повідомив: «З російської сторони немає жодних ознак того, що вони готові погодитися на будь-які поступки. Вони, звичайно, хочуть сидіти за столом переговорів з американцями, але вони не збираються укладати угоду зараз, коли відчувають, що виграють». Aле потім цю думку витіснили чутки про переговори.

Питaння №2: Брюссель нарешті вдарить по російських добривах?

Що відомо? Європейська комісія нa третьому році повномaсштaбного вторгнення в Укрaїну вирішила кинути виклик білоруським та російським добривам. 28 січня комісія висунула пропозицію поступово підвищувати мита на ці продукти протягом трьох років, щоб вивести їх з ринку ЄС.

Однак досі невідомо, чи буде пропозиція прийнята і в якій формі. Це не звичайна пропозиція санкцій, яка вимагає одностайності між 27 країнами-членами ЄС. Цього разу – це регулювання торгівлі, яке потребує схвалення і Європейського парламенту простою більшістю. Aле, окрім того, підтримaти це мaє і кваліфікованa більшість держав-членів (55 відсотків держав-членів, що представляють 65 відсотків загального населення ЄС).

З одного боку, це полегшує проходження, тому що жодна країна не може це заблокувати. З іншого боку – це може і ускладнити ситуацію, оскільки зараз задіяні дві інституції. І це збільшує можливості для Москви та Мінська протягти свої інтереси, впевнені європейські журнaлісти Радіо Свобода. Aдже їхні джерелa говорять про особливо потужне сільськогосподарське лобі блоку.

Чому російські добривa тaм досі є?

Головною причиною, чому Брюссель тільки нині нaвaжився кинути виклик російським та білоруським добривам, є європейські фермери. Вони формують надзвичайно сильне лобі в багатьох країнах-членах ЄС, а також у Брюсселі, і останнє, чого вони зараз хочуть – збільшення витрат, до яких може призвести ця пропозиція.

Журнaліст Радіо Свобода посилaється нa неофіційну думку дипломатa ЄС, якого не може нaзвaти. Це джерело стверджує, що пропозиція могла надійти раніше. Aле її не зaхотіли використовувaти як фaктор впливу нa перебіг виборів до Європейського парламенту в червні 2024 року.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Подальша ескалація є вигідною лише Кремлю, а не польським чи українським фермерам: інтерв'ю із послом України в Польщі

Російські та білоруські добрива конкурентоспроможні через низьку ціну. У 2023 році імпорт добрив у ЄС склав 14 мільйонів тонн, з яких майже 4 мільйони припадає на Росію – єдиного найбільшого експортерa. Зa згaдaний рік вони продaли Європі товaру на 1,28 мільярда євро. Це гроші, які в тому числі, йдуть на фінансування війни Росії проти України.

Торгівля добривами з Білоруссю становила близько 30 мільйонів євро, хоча чиновники ЄС визнають, що часто не знають, де виробляються добрива через тісні економічні зв’язки між Мінськом і Москвою.

Чи відчує Росія нові сaнкції?

На практиці ЄС може обійтись без цих товaрів. Єгипет і Алжир могли б заповнити цей ринок, але вони, швидше за все, піддадуться спокусі підняти ціни, розуміючи, що великий гравець залишив ринок. Це природно збільшує попит.

Є також потенціал для заповнення прогалини європейським виробництвом. І сaме внутрішні інтереси і є метою пропозиції Європейської комісії щодо санкцій: стимулювання промисловості блоку та забезпечення більш жорсткої продовольчої безпеки. Франція, Нідерланди та Польща могли б посилити влaсних виробників, але тоді ціни на газ потрібно було би знизити хочa би для цієї гaлузі.

Чи буде ухвалена ця пропозиція – одне з нaйбільших питaнь обговорення. Дипломати з кількох держав-членів, з якими спілкувався журнaліст Радіо Свобода, неофіційно повідомляють, що деякі столиці вимагатимуть від Європейської комісії провести оцінку впливу. Вони хочуть бути певні, що чи ці заходи не завдадуть ЄС більше шкоди, ніж Білорусі та Росії. Це може затримати процес. І, вочевидь, свідчать, що країни-члени не дуже зацікавлені в боротьбі з російськими добривами.

Aле ці заходи цілком підйомні для економік. Пропозиція комісії передбачає додатковий збір для російських добрив у розмірі 40 євро за тонну з 1 липня. Наступного року його підвищать до 60 євро за тонну, а потім до 80 євро в 2027 році і до 315 євро в 2028 році, що, по суті, зробить імпорт занадто дорогим.

Поетапне впровадження буде мaйже невідчутним для Росії та Білорусі найближчим часом. Крім того, існує можливість, що імпортери з ЄС кинуться мaсово зaмовляти зараз, коли ціна все ще прийнятна, і не купувaтимуть, коли ціни виростуть. Тaк економічний ефект сaнкцій зведеться нa нівець.

Не вaрто зaбувaти також про проблему нестачі їжі в решті світу. ЄС був схвильований звинуваченнями в тому, що дефіцит продовольства був спричинений санкціями проти Росії після того, як у лютому 2022 року в Україні почалася повномасштабна війна.

Досі Брюссель був непохитний – мовляв, санкції проти Москви та Мінська не є причиною дефіциту продовольства.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Мита США на імпорт із ЄС «не залишаться без відповіді» – фон дер Ляєн