Дипломатичні зусилля, спрямовані на припинення війни в Україні, останніми днями набули особливого розмаху, що змусило європейські країни з новою силою заговорити про введення миротворчих сил.
Коли рік тому президент Франції Емманюель Макрон вперше озвучив ідею створення європейських сил для забезпечення післявоєнної безпеки України, вона не мала значного впливу і не була сприйнята серйозно більшістю експертів.
Тепер це змінилося.
Припущення спеціального представника США з питань України та Росії Кіта Келлога про те, що Європа не буде «за столом переговорів» щодо майбутнього України, стало поштовхом для лідерів на континенті, щоб заявити про свою значимість. Переговори між США та Росією щодо України, які відбулися 18 лютого в Саудівській Аравії, додали напруги.
Прем'єр-міністр Нідерландів Дік Схооф чітко сформулював це, заявивши, що європейці повинні домовитися про те, який внесок вони можуть зробити, «і таким чином ми врешті-решт отримаємо місце за столом переговорів».
Але це не єдина причина, яка стоїть за цією ідеєю.
«Це буде складне завдання для європейців, але його не уникнути, якщо ми хочемо затримати російську загрозу НАТО в Україні», – сказав Джеймі Шей, який працював на різних керівних посадах в НАТО до виходу у відставку в 2018 році.
За словами Шея, може знадобитися близько 50 тисяч європейських солдатів, що означає загальну структуру військових сил у 150 тисяч з «безперервною ротацією».
Переговори в Парижі 17 лютого 2025 року не принесли явного прориву в цьому питанні, але зараз дискусія всерйоз розпочалася. Прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер політично підтримав цей проєкт напередодні зустрічі з президентом США Дональдом Трампом наступного тижня.
Але Стармер також зазначив, що місія вимагатиме участі Вашингтона, говорячи про американську «підтримку», наприклад, військово-повітряних сил. Шей, який став відомим у ролі речника НАТО під час воєн на Балканах у 1990-х роках, сказав, що це створює потенційну проблему.
«Європейці враховуватимуть фіаско в Боснії на початку 1990-х років, коли європейці були на землі і яких весь час критикували американці, які перебували в повітрі у безпеці», – сказав він.
Заява Стармера про готовність відправити війська потрапила в заголовки газет, але також тут звучали і серйозні голоси, які вказували на те, що військові можливості Британії обмежені. Головним серед них був Річард Даннатт, колишній глава британської армії, який заявив, що та «настільки виснажена», що не може очолити місію.
Із 2001 року британські збройні сили переважно зосереджені на антитерористичних і антиповстанських операціях. Протягом останнього десятиліття війська зазнали скорочень, а у вересневій парламентській доповіді зазначалося, що Британія «недостатньо підготовлена» до протидії російській загрозі.
У липні сам Стармер заявив, що британські збройні сили «спустошені».
Іншим військовим лідером Європи є Франція.
Французька армія має більшу чисельність, ніж британська, але також розтягнута багаторічними бойовими діями в Африці. Французькі експерти висловлюють сумніви щодо її здатності впоратися з конфліктом більш високої інтенсивності, як в Україні.
«У нас залишилося лише шість ракетних установок дальнього радіусу дії, у нас немає реальних засобів боротьби з безпілотниками», – зазначив Лео Періа-Пеньє з французького Інституту міжнародних відносин у листопаді.
Швеція і Нідерланди зазначили, що можуть бути готові надати війська за певних умов. Але Польща, яка має велику армію, заявила, що не буде цього робити.
Канцлер Німеччини Олаф Шольц, який достроково залишив паризькі переговори, заявив, що він «роздратований» тим, що, за його словами, було «передчасним» обговоренням.
Опитування громадської думки в Німеччині свідчать, що Шольц програє федеральні вибори 23 лютого. Але він залишатиметься на посаді ще кілька місяців, поки триватимуть переговори про формування нового коаліційного уряду. Звичайно, він може відчувати себе більш схильним підтримати ідею введення німецьких військ в Україну після того, як відбудеться голосування.
Депутат від головної опозиційної німецької партії – християнських демократів Юрген Хардт сказав Радіо Свобода, що він може уявити собі «чоботи на землі» під прапором ООН. Партія Хардта, ймовірно, очолить наступний уряд Німеччини.
«Я не виключаю військової ролі Німеччини, якщо буде укладена мирна угода на основі резолюції ООН, де міжнародним силам буде запропоновано провести нагляд або зробити свій внесок у цей мир», – сказав він.
Це порушує ключове питання про те, наскільки реалістичною є така місія.
Ніку Попеску з Європейської ради з міжнародних відносин бачить ще одну складність.
«Проблема традиційних миротворчих місій полягає в тому, що вони зв'язані рішеннями ООН, а це означає, що Росія може накласти вето або припинити місію в будь-який час», – сказав Попеску, який був міністром закордонних справ Молдови у 2021-2024 роках, в інтерв'ю Радіо Свобода минулого місяця.
Росія є постійним членом Ради безпеки ООН з правом вето.
Тоді Попеску сказав, що більшість дискусій були зосереджені не на миротворчості, а на силах стримування. Джеймі Шей погоджується з цим – і порушує ще два питання.
«Чи використовуємо ми сили НАТО, які зараз захищають кордони НАТО в Центральній і Східній Європі? Польща виступає проти цього. І чи зосереджуємося ми більше на розбудові української армії як головної сили стримування і витрачаємо наші гроші на це, а не на європейську силу стримування, за що виступає Данія?»
Політичні міркування також все ще мають велику вагу. Опитування в Західній Європі постійно демонструють низький рівень підтримки введення військ в Україну.
Ризики відправки такого контингенту навіть у небойовій ролі були б величезними. Потрібно було б встановити правила ведення бою, які б передбачали, як реагувати на обстріли з боку російських сил, а політичні наслідки жертв могли б бути величезними.
«Цю ідею буде важко просувати», – сказав Ніклас Гранхольм зі Шведського агентства оборонних досліджень.
«Із заходу на схід є те, що я називав віссю страху. Східні європейці відчувають це дуже чітко. Чим далі на захід, тим менш чітким (є відчуття страху – ред.)».
Форум