Розміщення європейської військової місії як гарантії безпеки для України у разі припинення бойових дій – один із варіантів, який обговорюють на тлі ймовірних переговорів між США та Росією. Яким міг би бути такий військовий контингент, Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) розпитали директора Центру досліджень безпеки Французького інституту міжнародних відносин Елі Тененбаума.
– Перш за все хочу запитати вас, чи працює ваш інститут над варіантом миротворчої місії в Україні? І якими, на вашу думку, могли б бути сценарії розгортання такого контингенту?
«Миротворчість» – неправильна термінологія
– Уточню, що моя організація є недержавною, і я не виконую жодних офіційних обов’язків. Я працюю над варіантами гарантій безпеки самостійно, як незалежний дослідник, але не зобов’язуючи нікого іншого в межах свого дослідження. Звичайно, я обговорюю це з офіційними особами та надаю рекомендації, але це частина роботи.
По-друге, можливо, «миротворчість» – це не зовсім правильна термінологія. Я думаю, що не буде жодного миру, який можна було б підтримувати, на жаль. Можливо, у якийсь момент відбудеться зниження інтенсивності конфлікту, але я не бачу жодного політичного врегулювання через незаконну анексію Росією територій. Я не думаю, що ми побачимо мир в Україні в найближчі місяці або роки, на жаль.
Нам потрібна якнайширша коаліція
Те, що я пропоную, – це сили як гарантія безпеки для України. Сили, які могли б бути розгорнуті на українській території, щоб гарантувати – якщо Росія знову розпочне широкомасштабне вторгнення після укладення угоди про припинення вогню, то будуть наслідки із залученням усіх сил і країн, що гарантують безпеку. Ось чому нам потрібна якнайширша коаліція.
Це варіант, який варто розглянути під час переговорів, тому що без жорсткої гарантії для України будь-яке замороження лінії фронту або будь-яка угода про припинення вогню просто дасть Росії час на відновлення своїх сил і, ймовірно, на відновлення агресії в той чи інший момент.
Тому я не думаю, що це хороший варіант, якщо США хочуть вести переговори щодо угоди без жодних надійних, міцних, залізобетонних гарантій безпеки хоча б від великої європейської коаліції і, якщо можливо, за участю США. Це не спрацює.
– Якщо говорити про місію як гарантію безпеки – якою має бути чисельність військ? Президент Зеленський, наприклад, говорив про 200 тисяч солдатів (цю заяву він зробив в кінці січня, а пізніше, 13 лютого, Володимир Зеленський заявив, що, за підрахунками військових, в Україні потрібно розмістити 100 тисяч миротворців – ред.). Ви писали про 40 тисяч військовослужбовців.
Потрібно достатньо військ, щоб гарантувати Росії, що буде реакція
– Так, ця цифра 40 000 з’являлася у статтях. У своїх текстах я згадував концепцію трьох-п’яти бригад сухопутних сил, але також із елементом повітряної підтримки. Тож питання не в точній кількості військ. Питання в тому, що потрібно достатньо військ, щоб гарантувати Росії, що буде реакція. Ідея полягає в тому, щоб зробити для агресора очевидним, що якщо він відновить свій наступ, то зіштовхнеться не просто з Україною, а з набагато більшою силою.
Яка чисельність є достатньою? Президент Зеленський назвав 200 тисяч. Якщо чесно, я думаю, що ця цифра є нереалістичною для європейської коаліції, просто тому що 200 тисяч – це, мабуть, майже всі сили, які європейські країни можуть зібрати разом у сценарії, що передбачає дію статті 5 [Північноатлантичного договору].
І навіть у цьому випадку нова модель сил НАТО передбачає 100 тисяч як першочергові, повністю готові війська. Тож я не думаю, що 200 тисяч – це реалістична цифра.
П’ять бригад плюс потужна система ППО – це амбітний варіант
Я вважаю, що п’ять бригад плюс потужна система протиповітряної оборони – це вже досить амбітний варіант. Були дискусії про те, що навіть це може бути складно зібрати. Головний підсумок в тому, що на цей момент такі сили, як гарантія безпеки, є очевидно неприйнятними для Росії. Тобто якщо ви вийдете на переговори з такою ідеєю, ймовірно, Росія скаже: «Ідіть до біса».
Але це має сенс лише в ширшій стратегії, яка включає збільшену підтримку України та посилений тиск на Росію через санкції, які будуть набагато ефективнішими. Ідея полягала в тому, щоб, можливо, розгорнути ці сили до початку переговорів як предмет торгу на переговорах.
Це набагато більш ризиковано, тому що вони будуть розгорнуті в умовах війни, що триває. Знову ж таки, я не розглядаю їх як сили, що діятимуть безпосередньо на лінії фронту, а швидше як гаранта безпеки за лінією фронту. Вони також можуть бути розгорнуті спочатку для тренувальних місій, надсилаючи Росії сигнал, що вони все одно там будуть. Тож Росії варто почати переговори вже зараз.
Читайте також: Після Мюнхенської конференції Зеленський та його союзники починають невідомий шлях: аналіз
– Отже, ці війська, з вашої точки зору, повинні бути розташовані глибоко всередині України, а не на лінії фронту?
Вони повинні бути на схід від Дніпра, але не прямо на лінії фронту
– Так, не на лінії фронту. Ідея не в тому, щоб вони воювали з росіянами замість українців. Такої мети ніколи не було. Навіть президент Зеленський завжди казав, що українці тут, щоб захищати Україну. Але це більше, ніж просто Україна. Ми всі це знаємо.
Ми всі знаємо, що боротьба за Україну – це також боротьба за всю Європу. І тому ми маємо це продемонструвати, розгорнувши ці сили. На мою думку, вони повинні бути, ймовірно, на схід від Дніпра, але не прямо на лінії фронту. Можливо, десь у зоні від 20 до 50 кілометрів від лінії фронту.
Якщо буде укладене припинення вогню, воно, ймовірно, матиме той самий вигляд, як припинення вогню між 2014-2015 роками і 2022-м. Це означало б щоденні порушення та зриви перемир’я з боку Росії, але в режимі низької інтенсивності: мінометні обстріли, радіоелектронна боротьба, рейди російських диверсійних груп тощо.
Тож ідея не в тому, щоб європейські сили-гаранти безпеки були втягнуті в ці щоденні сутички, а в тому, щоб вони дійсно були там, щоб блокувати будь-яке нове масштабне вторгнення після укладення [угоди про] припинення вогню.
– Чи бачите ви готовність європейських країн до такої місії і чи може Росія на це погодитися? Адже ви казали, що спочатку війна має припинитися, і лише після цього може бути розгорнута місія.
Можливо, слід розгорнути ці сили, навіть якщо Росія не погодиться
– Це найважливіше питання. Я не бачу, щоб Росія зараз це прийняла. Я маю на увазі, що в певному сенсі вона почала всю цю війну саме тому, що навіть не хотіла допустити можливості появи західних військ в Україні. І, звісно, це серйозне питання. Але саме тому цей аспект має бути заявлений уже на самому початку будь-яких переговорів, якщо вони відбудуться.
Необхідно чинити тиск на Росію та достатньо підтримувати Україну, щоб змусити її погодитися на якусь угоду, якщо така буде можливою. Але я не переконаний у цьому, і ви правильно на це вказали. Я не впевнений, що ми зможемо цього досягти.
Саме тому, можливо, слід розгорнути ці сили в будь-якому випадку, навіть якщо Росія не погодиться. І тоді, так би мовити, поставити Росію перед вибором: або прийняти це, або піти на ескалацію. Тому що одна річ, яку вони продемонстрували з самого початку війни, – це те, що вони не хочуть прямого зіткнення з військами НАТО.
Інше питання – чи готові до цього європейські уряди? Це ще одне дуже важливе питання. Я бачу, що ведеться багато дискусій з цього приводу, що значний прогрес уже досягнуто в інтелектуальному плані. Так, це можливо. І ми могли б нести відповідальність за це.
Я бачу, що формується певна коаліція країн. Ми бачимо Францію, Велику Британію, північні країни, балтійські держави, Нідерланди – усі вони заявляють, що готові це розглянути.
Навіть міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок сказала, що в певний момент це може стати необхідністю. Тож я вважаю, що це дуже позитивні сигнали. Ми також бачимо Польщу, яка поки що досить стримано ставиться до цього, але, можливо, змінить свою позицію після майбутніх виборів.
Все залежить від рівня підтримки з боку Сполучених Штатів
Зрештою, все залежить від рівня підтримки з боку Сполучених Штатів – політичної, дипломатичної, а також хоча б логістичної та військової підтримки цієї операції. Цілком очевидно, що якщо США рішуче підтримають таке рішення, то низка європейських країн візьме в цьому участь.
Якщо ж США будуть проти або просто не дадуть жодних стимулів для цього, тоді, думаю, буде дуже складно знайти європейців, готових до такої місії. Адже всі вони вважають, що їм потрібна якась форма остаточної гарантії безпеки з боку США, якщо щось піде не так. І, чесно кажучи, навіть для стратегічної ефективності цієї місії потрібно, щоб була хоча б певна невизначеність щодо рівня участі США, якщо Росія насправді випробує ці сили та спробує спровокувати нову агресію.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Форум