Вибір редакції: світ
Запекле протистояння навколо наступного президента Грузії
Ека Кеванішвілі, Лела Кунчулія, Люк Алнатт
ТБІЛІСІ – Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі нещодавно опублікувала фото новорічних прикрас у президентській резиденції в Тбілісі.
«Перед палацом Орбеліані поставили поїзд, – написала вона у Facebook. – Подивимося, хто поїде».
Очікується, що 14 грудня колегія виборців, в якій домінує правляча партія «Грузинська мрія», обере Міхеїла Кавелашвілі, 53-річного колишнього футболіста і правого популіста, наступним президентом Грузії. Інавгурація має відбутися 29 грудня.
Але в той час, як Грузію розгойдують антиурядові протести, 72-річна Зурабішвілі, термін повноважень якої закінчується цього року, заявила, що нікуди не збирається йти. «Інавгурації не буде, і мій мандат продовжується», – заявила вона 30 листопада.
Дипломатка проти футболіста
Походження та політичні погляди цих двох політиків не можуть бути настільки різними.
Зурабішвілі народилася в сім'ї грузинських вигнанців у Франції, які втекли від вторгнення Червоної армії в 1921 році. Вона десятиліттями працювала французькою дипломаткою, перш ніж очолити Міністерство закордонних справ Грузії в 2004 році. У міру того, як зростала її політична слава, вона більше апелювала до міських і прогресивних верств грузинського суспільства, будучи послідовною прихильницею інтеграції країни з Європейським союзом.
Вона вже не вперше стала на бік протестувальників, які понад два тижні виходять на вулиці по всій країні, протестуючи проти рішення уряду призупинити вступ Грузії до ЄС. Влада відповіла жорстокими репресіями, спрямованими проти протестувальників, опозиційних активістів та журналістів.
Спочатку підтримана «Грузинською мрією» за успішну президентську кампанію у 2018 році Зурабішвілі стала справжньою скалкою в оці правлячої партії. Хоча офіційно вона є безпартійною президенткою, обмежуючись церемоніальною роллю, Зурабішвілі критикувала «Грузинську мрію» за її дедалі більш авторитарну позицію.
У той час як Зурабішвілі часто зображає себе як захисницю демократії, Кавелашвілі зображає себе захисником народу. Кавелашвілі, презентуючи себе грузинським простолюдином, є відомим футболістом, який зробив успішну кар’єру за кордоном, граючи у Швейцарії, Англії та Росії.
Після входження до парламенту в 2016 році Кавелашвілі заснував партію «Сила народу», більш радикальне, антизахідне відгалуження «Грузинської мрії».
Апелюючи до консервативних сільських районів країни, він часто протиставляє «традиційні грузинські цінності» тому, в чому він бачить переродження західного лібералізму, і займає жорстку позицію щодо імміграції та національного суверенітету.
Кавелашвілі має підтримку «Грузинської мрії» та надвпливового засновника партії, мільярдера Бідзіни Іванішвілі. «Він є найкращим втіленням грузинського чоловіка. Чудовий чоловік і батько чотирьох дітей», – сказав Іванішвілі, представляючи кандидата в президенти 27 листопада.
Суперечливі вибори
В основі протистояння лежить дискусія щодо нещодавніх парламентських виборів у країні. У голосуванні 26 жовтня «Грузинська мрія» здобула приголомшливу перемогу, отримавши 54 відсотки голосів, тоді як чотири опозиційні сили, що співпрацюють між собою, отримали 38 відсотків.
Міжнародні спостерігачі та опозиція заявили, що результати виборів були сфальсифіковані, з широкомасштабними порушеннями і фальсифікаціями бюлетенів. Зурабішвілі заявила, що вибори були «вкрадені» за допомогою Росії, і вважає парламент – а отже, і колегію виборців – нелегітимним.
Зурабішвілі є останньою президенткою Грузії, яка була обрана безпосередньо народом. У 2017 році Грузія прийняла нову систему непрямих президентських виборів як частину конституційних змін, нібито спрямованих на зміцнення парламентської демократії, зменшення політичної поляризації та узгодження з європейськими нормами, де президенти зазвичай обмежуються церемоніальною роллю.
Критики реформи, однак, кажуть, що це захоплення влади «Грузинською мрією», покликане послабити політичну конкуренцію і підірвати потенційний контроль над парламентською та урядовою владою.
Наростання напруженості
З моменту приходу до влади у 2012 році «Грузинська мрія» зіткнулася зі зростаючою критикою за поступовий авторитаризм, зокрема звинуваченнями у фальсифікації виборів, втручанні в судову систему та репресіях проти ЗМІ. Протягом останнього року Грузія зазнала критики з боку Сполучених Штатів та Європейського союзу за суперечливі закони проти ЛГБТ та «іноземних агентів», які були з ентузіазмом схвалені Кавелашвілі.
У той час як тисячі грузинів продовжують протестувати в столиці, стикаючись, як розповідають очевидці, із жорстокою тактикою поліції, ходять необґрунтовані чутки про те, що Зурабішвілі збирається забарикадуватися в президентському палаці. Багато протестувальників побоюються, що поліція почне зачистку проспекту Руставелі, де проходять демонстрації, напередодні виборів.
Очікується, що голосування розпочнеться о 9-й годині ранку за місцевим часом 14 грудня, а результати будуть оголошені того ж дня. Хоча у виборчій колегії є представники опозиції, вони відмовляються брати участь у голосуванні. А оскільки є лише один кандидат, другий тур виборів неможливий.
Грузія не вперше стикається з такою ситуацією. Після обрання першим президентом країни у травні 1991 року Звіад Гамсахурдіа був усунутий від влади в результаті державного перевороту. У вигнанні він відмовився передати владу і визнати новий уряд на чолі з Едуардом Шеварднадзе, радянським міністром закордонних справ часів гласності.
У 1993 році Гамсахурдія повернувся до Грузії, очоливши невдалий збройний опір, але помер пізніше того ж року за загадкових обставин.
Результат президентських виборів 14 грудня, швидше за все, не буде визнаний грузинською опозицією та активістами громадянського суспільства. У той час як Кавелашвілі і правляча партія залишаються популярними серед частини грузинів – особливо серед тих, кого не зачепили демонстрації, Зурабішвілі користується підтримкою протестувальників, жорстоке поводження з якими з боку силовиків шокувало багатьох у Грузії.
«Мене захищають люди, які вийшли на вулиці, – сказала вона в інтерв'ю BBC 1 грудня. – Я думаю, що правляча партія сьогодні дуже ізольована, і вона стане ще більш ізольованою».
Переглянути всі оновлення за день
«Стратегічний підхід Європейського Союзу до Чорноморського регіону»: деталі
Європейський Союз хоче створити Центр морської безпеки у Чорному морі, щоб протидіяти загрозам Росії та захищати критично важливу морську інфраструктуру.
Цей план є частиною ширшої стратегії ЄС, яку 28 травня представила голова зовнішньополітичної служби ЄС Кая Каллас. Стратегія спрямована на налагодження тіснішої співпраці з Вірменією, Азербайджаном, Грузією, Молдовою, Туреччиною та Україною.
Із документом під назвою «Стратегічний підхід Європейського Союзу до Чорноморського регіону» ознайомилося Радіо Свобода.
Що цей план означає для України?
У документі, що має назву «Стратегічний підхід Європейського Союзу до Чорноморського регіону», зокрема, йдеться про те, що Брюссель повинен допомагати шляхом «нарощування морського потенціалу та засобів моніторингу моря, в тому числі для дотримання можливого морського перемир'я, розмінування, захисту критичної інфраструктури, патрулювання морських торговельних шляхів, протидії гібридним загрозам, з метою стримування майбутньої агресії в регіоні і, коли дозволять умови, для зміцнення миру».
Поки немає жодних деталей щодо того, де буде розташований цей центр і які країни увійдуть до нього (якщо структуру таки створять).
Але в тексті також зазначається, що центр має займатися такими питаннями, як «обізнаність щодо морської обстановки, моніторинг у реальному часі (від космосу до морського дна) і раннє попередження про потенційні загрози і зловмисну діяльність».
Центр має зосередитися на таких об'єктах, як підводні кабелі, морські установки, газові і вітрові електростанції біля румунських і болгарських берегів.
Документ з'явився у час, коли європейські країни міркують щодо «сил заспокоєння» в Україні у разі постійного припинення вогню.
У той час як Велика Британія і Франція лідирують у плані розміщення військ на землі, Туреччина, за даними джерел Радіо Свобода, вже запропонувала очолити морський компонент таких сил. Зокрема, йдеться про умови безпечного проходу у Чорному морі і, можливо, підводного розмінування.
Якою є роль Туреччини?
Хоча в документі немає прямих посилань на будь-які «сили заспокоєння», текст декларує посилення співпраці з Анкарою задля забезпечення миру в Чорному морі та навколо нього.
Туреччина може відігравати конструктивну роль у протидії російському тіньовому флоту
«Туреччина може відігравати конструктивну роль у протидії російському тіньовому флоту і сприяти зусиллям, спрямованим на посилення морської, енергетичної безпеки та комунікацій згідно з міжнародним правом і відповідними конвенціями», – зазначається у документі.
Розробити конкретну чорноморську стратегію пообіцяла голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн після переобрання на посаду президента Єврокомісії наприкінці 2024 року.
Ідея полягає в тому, що Кая Каллас тепер повинна організувати «спеціальну зустріч міністрів ЄС з країнами-партнерами в Чорноморському регіоні для розвитку і просування різних аспектів співпраці в рамках нового підходу ЄС до Чорноморського регіону, заснованого на спільно узгодженому шляху вперед».
ЄС уже проводить такі спеціальні зустрічі з міністрами закордонних справ країн-кандидатів на вступ до ЄС на Західних Балканах, а також з країнами Східного партнерства: Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною.
Хоча текст не містить жодних нових фінансових зобов'язань чи нових конкретних законодавчих пропозицій, він дає певні уявлення про те, як Європейська Комісія ставиться до деяких країн регіону.
У тонко завуальованій критиці дедалі більш антиєвропейського уряду в Тбілісі в тексті зазначається, що «роль і відповідальність ЄС у Чорноморському регіоні зростає, особливо з початком переговорів про вступ до ЄС з Україною, Республікою Молдова і Грузією, якщо ця країна повернеться на шлях ЄС».
Права людини не згадуються, документ зосереджується на трьох сферах: «посилення безпеки, сприяння зростанню та процвітанню, а також захист довкілля, стійкість до зміни клімату та готовність до неї».
Що принесе співпраця з Азербайджаном
Якщо раніше Брюссель висловлював деякі критичні зауваження на адресу Азербайджану, зокрема, щодо відсутності вільних і чесних виборів і зачищення простору громадянського суспільства в країні, то в нинішній стратегії Баку згадують лише в контексті енергетичної співпраці та боротьби зі зміною клімату:
«Співпраця з регіональними партнерами, зокрема з Азербайджаном, є одним із найважливіших заходів для підтримки зусиль ЄС щодо поступової відмови від імпорту російських енергоносіїв і прискорення енергетичної диверсифікації. Як зазначено в дорожній карті RePowerEU, це зміцнить енергетичну безпеку ЄС»
Також у документі йдеться, що «як країна, що приймає COP 29 (щорічна міжнародна конференція, де обговорюються глобальні проблеми зміни клімату та стратегії боротьби з ними – ред.), Азербайджан також взяв на себе зобов'язання щодо декарбонізації та багатостороннього процесу, що є ключовим пріоритетом для ЄС».
Атаки дронів і штурми на мотоциклах. Чого очікувати від літнього наступу Росії?
Небо всіяне дронами, а в полях фронтів війни Росії прти України гудуть мотоцикли. Росія нарощує темпи наступу на різних напрямках, а Україна готується відбивати наступ влітку.
- Які особливості цього етапу російсько-української війни?
- Як змінилося використання дронів?
- Та чи є сенс йти в штурми на мотоциклах?
Радіо Свобода зібрало думки провідних експертів.
Що планує Росія
Два загартовані в боях російські мотострілецькі полки увірвалися до зруйнованого села Нова Полтавка, перетнувши автомагістраль Т0504, яка з'єднує Покровськ та Костянтинівку. Це сталося орієнтовно 13 травня.
...є ознаки того, що російські війська можуть розпочати масштабний наступ у найближчі тижні
Ця дорога слугувала критично важливою лінією постачання для українських військ та їхніх пошкоджених оборонних ліній вздовж 100-кілометрової ділянки фронту.
Військові експерти кажуть, що втрата автомагістралі навряд чи призведе до негайного краху українських позицій. Однак це не полегшує життя українським підрозділам, що тримають оборону майже в облозі.
Тим паче це актуально зараз, коли літній сезон бойових дій входить у розпал – є ознаки того, що російські війська можуть розпочати масштабний наступ у найближчі тижні.
Триває четвертий рік повномасштабної війни, у якій слабша по всіх об'єктивних показниках Україна відбиває атаки і стримує наступ другої після США (за рейтингом Global Firepower) армії у світі.
За цей час Сили оборони України не лише знищили вражаючу кількість російських загарбників, а й змогли піднятися на рівень, коли власними засобами завдають по Росії ударів у відповідь, спричиняючи колосальні втрати для її обронно-промислового комплексу.
При нинішніх темпахів війни Росія має всі шанси зафіксувати понад 1 мільйон загиблих і поранених у боях до кінця року.
Між тим, очільник Росії Володимир Путін «та його найближче оточення не планують припиняти війну», заявив 26 травня президент України Володимир Зеленський.
«Є багато доказів того, що вони готуються до нового наступу. Росія планує продовження війни»
Спекотне літо після зимового затишшя
Зимове затишшя у великих операціях на більшій частині майже 1100-кілометрової лінії фронту можна пояснити головним чином тим, що Росія відновлює свої підрозділи та поповнює арсенали. Зимова багнюка ускладнювала перетин полів важкими транспортними засобами обох сторін. Зимове небо ускладнювало російським військово-повітряним силам обстріл українських позицій важкими планерними бомбами.
Ситуація змінилася в останні тижні.
Російські війська останнім часом просуваються швидшими темпами, каже Еміль Кастехельмі, військовий аналітик фінської моніторингової організації Black Bird Group.
За його словами, автомагістраль T0504 була хорошим маршрутом для постачання та транспортування. Утім із січня 2025-го, відколи зруйнований міст на південь від Нової Полтавки, українські війська її переважно не використовують.
Тим не менш, «фактичного прориву в районі Нової Полтавки в справжньому сенсі цього слова немає», – каже аналітик у коментарі для Радіо Свобода.
...просування відбувається відносно помірними темпамиКастехельмі
«Прорив означатиме, що оборона руйнуватиметься швидше та серйозніше, щоб механізовані сили противника змогли швидко скористатися ситуацією та просунутися глибоко в оборонні позиції, – каже Еміль Кастехельмі. – Однак наразі просування відбувається відносно помірними темпами, хоча й швидше, ніж те, що ми бачили цього року»
Усе активніший темп операцій викликав побоювання, що Росія планує ширший наступ цього літа – можливо, спробувати захопити решту Херсонської, Донецької та Запорізької областей України. Путін та його радники називали це пріоритетом.
«Цілком ймовірно, що влітку спостерігатимемо посилення боїв, особливо на Донеччині», – вважає Кастехельмі.
Наступ Росії, ймовірно, «стартуватиме м'яко, але кількість та масштаб атак постійно зростатиме». Про це каже Джек Вотлінг, старший науковий співробітник британського Королівського інституту об’єднаних сил.
«Дійсно, є ознаки того, що цей процес вже розпочався», – зазначає Вотлінг у звіті за 20 травня.
«Основні російські зусилля влітку знову будуть спрямовані проти ключових міст Костянтинівка та Покровськ»
... літня кампанія стане серйозним випробуванням на витривалістьБєлєсков
Головний постачальник зброї для України – Сполучені Штати – наразі припинили поставки. Це стало результатом спроб адміністрації президента Дональда Трампа домогтися припинення вогню між Москвою та Києвом.
Таке рішення вже створює проблеми для деяких підрозділів на передовій.
Та якщо українські підрозділи зможуть стримати просування росіян, це, ймовірно, приведе до більшої підтримки українських військових зусиль на Заході, вважає старший аналітик фонду «Повернись живим» Микола Бєлєсков. Або ж, додає він, це переконає скептиків Білого дому щодо Трампа посилити свою політику щодо Москви.
«Для виснаженої війною України майбутня літня кампанія стане серйозним випробуванням на витривалість»
Атака дронів
Застосування дронів – наземних, повітряних, морських, як розвідувальних так і ударних, а також як автономних, так і керованих людиною-оператором – переосмислило те, яким військові командири, інженери і навіть офіцери піхоти бачать поле бою.
Не можна рухатися, не будучи поміченимДрісколл
Солдати з обох сторін повідомляють: стало важко, якщо не неможливо, проводити традиційні штурми, коли піхотинців перевозять для атаки на ворожі позиції, підтримуючи бійців важким озброєнням, таким як танки або бойові броньовані машини.
«Не можна рухатися, не будучи поміченим – ось що відбувається в Україні», – сказав міністр армії США Деніел Дрісколл у подкасті на початку цього місяця.
З меншою кількістю людей та меншою промисловою базою Україна розглядає дрони як спосіб зрівняти умови гри з російськими військами.
Повільно усвідомлюючи цю технологію, російські війська збільшили використання власних безпілотників, спершу опираючись на іранські розробки, а пізніше – на власні.
У лютому цього року українська влада оголосила про нову ініціативу під назвою «Лінія дронів» – йдеться про масштабування найефективніших безпілотних систем.
Ці зусилля «були вирішальними для підтримки оборонних та наступальних можливостей України», – вважає Хорхе Ріверо, офіцер морської піхоти США у відставці та фахівець із російських військових сил в Інституті оборонного аналізу.
«Без цих змін важко уявити, як Україна могла б підтримувати свій оперативний темп або стримувати нещодавні російські наступальні дії», – зауважує експерт.
Взимку у Покровську російські війська намагалися поступово проникнути до центру постачання українських позицій. Однак українським підрозділам вдалося дати відсіч.
«Лінія дронів демонструє, як Україна перейшла від використання дронів спеціального призначення до інтегрованих, масово створених можливостей. Це дає відчутні тактичні та оперативні результати», – вважає Ріверо.
Водночас Росія також почала створювати власні спеціалізовані підрозділи дронів, один із яких, як вважається, допоміг перерізати українські лінії постачання в Курській області.
Окрім цього, Росія використовує свій арсенал дронів для ураження цивільних цілей в Україні: житлових будинків, електростанцій, мостів.
Із 26 травня Росія запустила понад 1390 дронів по невійськових цілях, за даними Повітряних сил ЗСУ. За словами офіційних осіб, ця нічна атака стала наймасштабнішою за кількістю випущених дронів від початку повномасштабного вторгнення.
Масований обстріл України армією РФ: 12 загиблих, серед них троє дітей з однієї родини
Чи доцільні штурми на мотоциклах?
Донедавна великі, важкі транспортні засоби – танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти – були улюбленою зброєю для сучасних наземних армій.
Однак в Україні вони стають дедалі вразливішими з огляду на масове використання дронів для ураженя важкої техніки.
І тоді з'являється мотоцикл.
І Україна, і Росія переходять на позашляхові мотоцикли, які є швидкими та універсальними, утім не мають жодного захисту.
Російські війська вже кілька місяців використовують цю тактику. У пропагандистському відеоролику Міністерства оборони Росії, опублікованому 26 квітня, один такий підрозділ на мотоциклах було описано як «десантників на залізних конях».
Українські війська 26 квітня повідомили про російський наступ за участю мотоциклів поблизу населеного пункту Багатир, що на південь від Покровська. Раніше у квітні російський підрозділ спробував переправитися через річку Оскіл, на північ від Куп'янська, поєднуючи бронетехніку з мотоциклами, повідомив речник ОТУ «Харків» Павло Шамшин.
«Головне завдання – швидко дістатися з пункту А до пункту Б. Використання мотоциклів для цього не найбезпечніше, але, скажімо так: ви зазнаєте набагато менших втрат», – розповів Шамшин у коментарі для «Суспільного».
Мотоцикли рухаються досить швидко
«Уявіть, що 50 мотоциклів їдуть полем. Скільки дронів потрібно використати, щоб знищити їх усіх? – додав він. – Мотоцикли рухаються досить швидко – щоб подолати поле довжиною 1,5 кілометра, знадобиться від трьох до п’яти хвилин. А дрон потрібно екіпірувати, запустити»
Прагнучи відтворити деякі російські тактики, українські командири створили власну. 425-й окремий штурмовий полк «Скала» цього місяця опублікував відео, де бійці тренуються на мотоциклах для штурму.
Росія, маючи більшу армію та населення, з якого можна вербувати рекрутів, може дозволити собі високі втрати від нападів на мотоциклах, як вважає український військовий оглядач Олександр Коваленко.
«Україна не повинна воювати такими методами. Наше завдання – мінімізувати наші втрати та максимізувати втрати противника», – написав він у своєму телеграм-каналі. – І використання мотоциклів у штурмах не допоможе виконати цей план».
Брюссель оприлюднив план підвищення обороноздатності ЄС на 170 мільярдів доларів
На тлі занепокоєння щодо фокусу США та довгострокових загроз безпеці з боку Росії та Білорусі ЄС має намір затвердити оборонну програму на суму 170 мільярдів доларів, спрямовану на збільшення військових витрат, покращення спільних закупівель та підтримку України.
27 травня Європейський Союз офіційно затвердить свою програму зі збільшення оборонних витрат у розмірі 150 мільярдів євро ($170 мільярдів).
Так званий регламент SAFE (Security action for Europe) був вперше запропонований у березні Європейською комісією у відповідь на заклики країн-членів про фінансову і політичну підтримку для досягнення нових оборонних цілей, висунутих НАТО, а також для потенційної допомоги Україні, якщо Сполучені Штати змінять свій стратегічний пріоритет.
В остаточному документі, з яким ознайомилося Радіо Свобода, чітко зазначено, що «загрози з боку Росії та Білорусі є особливо нагальними та актуальними» й потребують швидкої протидії.
З огляду на час, необхідний для розробки оборонної продукції і нарощування промислових виробничих потужностей по всьому ЄС, в регламенті також йдеться про те, що для союзу буде «життєво важливим» почати підтримувати країни-члени «якомога швидше, щоб вони могли швидко здійснювати замовлення».
Брюссель першим відреагував на заклики країн-членів, застосувавши положення ЄС про національні винятки для військових витрат, що означає, що витрати на такі товари, як зброя і боєприпаси, не будуть враховуватися в механізмі санкцій блоку для країн, які порушують ліміти витрат ЄС.
Це створило фінансову свободу, але державам-членам також потрібні гроші якнайшвидше.
Оскільки кілька столиць прагнуть отримати доступ до запропонованих коштів якнайшвидше і не потребують одностайності чи згоди Європейського парламенту – посли ЄС схвалили нове законодавство 21 травня й лише Угорщина виступила проти нього.
Нова схема функціонує так само, як і нещодавня програма ЄС з відновлення після пандемії COVID-19, яка коштувала 800 мільярдів євро (920 мільярдів доларів).
Для фінансування регламенту SAFE блок використає свій найвищий кредитний рейтинг «AAА», щоб залучити необхідні 150 мільярдів євро на ринках, а потім позичити їх країнам-членам. У цьому сенсі це буде набагато дешевше, ніж якщо більшість членів ЄС намагатимуться самостійно зібрати кошти, позичаючи їх окремо.
П’ять країн ЄС – Данія, Німеччина, Люксембург, Нідерланди та Швеція – нині мають цей найвищий рейтинг «AAА», тому їм, швидше за все, не потрібно буде брати участь у схемі, залишаючи більшу частину потенційних позик для бідніших членів.
Підводні камені
Той факт, що кредити мають максимальну тривалість 45 років, не потребують обслуговування протягом першого десятиліття, а також те, що країнам не доведеться сплачувати ПДВ на придбане обладнання, є перевагами, які, як сподіваються в Брюсселі, спричинять європейський оборонний сплеск.
Але, звісно, усе це має певні нюанси.
Перш за все, багато південних країн-членів-боржників скаржаться на те, що – на відміну від схеми відновлення після пандемії COVID-19, яка також включала грантовий компонент – ця ініціатива є виключно позикою, що ляже ще більшим тягарем на і без того напружені державні фінанси.
SAFE також має стимулювати спільні оборонні закупівлі між країнами, оскільки Європейська комісія прагне використати цей інструмент для створення належного європейського оборонного ринку замість фрагментованого, який здебільшого існує сьогодні.
Країни можуть подавати заявки на кредити, не об’єднуючись з іншими державами, лише протягом першого року. Після цього – з кінця 2026 до 2030 року (коли закінчується термін дії схеми) – дві або більше країн повинні подавати заявки спільно.
Для того, щоб забезпечити справедливий розподіл коштів, частка кредитів, наданих трьом країнам-членам, які отримують найбільшу допомогу, не повинна перевищувати 60 відсотків від усіх 150 мільярдів євро, виділених на програму.
Але головним питанням протягом останнього місяця було те, хто може брати участь у SAFE – балансування між бажанням різних країн-членів збільшити внутрішнє виробництво та реальністю того, що не всі компоненти можуть бути виготовлені в ЄС.
Для початку, країни Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ) – Ісландія, Ліхтенштейн, Норвегія та Швейцарія – включені до схеми. Те саме стосується і країни-кандидата на вступ до ЄС – України.
Регламент виправдовує їхнє включення, посилаючись на «тісне партнерство цих країн з ЄС у сфері промислового оборонного виробництва», а також на те, що «Україна безпосередньо стикається з агресивною війною Росії».
«Брюссельський компроміс»
Проте не обійшлося без нарікань.
Сполучені Штати, зокрема, скаржились на те, що їх виключили з цього процесу.
А багато країн-членів ЄС, які все ще прагнуть підтримувати трансатлантичні військові зв'язки і водночас залучати інших близьких партнерів до різних аспектів SAFE, також наполегливо лобіювали відкриття схеми для подальшої участі ззовні.
Зрештою, було ухвалене «правило 65-35». Це означає, що 65 відсотків вартості придбаної зброї має бути вироблено в ЄС, чотирьох країнах ЄАВТ або в Україні. Інші 35 відсотків можуть бути вироблені будь-де, наприклад, у Сполучених Штатах.
Але тут все трохи складніше.
Якщо країна має партнерство з ЄС у сфері безпеки й оборони (SDP), то 65 відсотків вартості зброї може надходити з цієї держави.
Велика Британія нещодавно уклала таку угоду з блоком, а Албанія, Японія, Молдова, Північна Македонія і Південна Корея також мають подібні угоди.
Зрештою, як сказав один з чиновників ЄС, який розмовляв з Радіо Свобода, результатом є «класичний брюссельський компроміс» – укладено досить велику угоду, але гроші не почнуть надходити доти, доки кожен, включно з багатьма іншими членами ЄС, не отримає своєї справедливої частки.
Леон Арон: Трамп розбудив Європу, але його поштовх до миру в Україні може підірвати китайську стратегію
Адміністрації США, що змінювали одна одну, тривалий час лобіювали необхідність для європейських союзників взяти на себе справедливий тягар спільної оборони, але президент США Дональд Трамп зайняв більш прагматично орієнтований підхід до НАТО, публічно ставлячи під сумнів, чому Сполучені Штати повинні платити за оборону багатих європейських країн.
За словами російсько-американського дослідника Леона Арона, ця жорстка риторика пробудила Європу від десятирічного сну в сфері національної безпеки. Німеччина, друга за величиною економіка в НАТО після США, в березні ухвалила реформи, які дозволять їй розблокувати мільярдні оборонні витрати.
«Трамп розбудив Європу – навмисно чи ні, але це факт, – сказав Арон в інтерв’ю Радіо Свобода. – Європейцям це не подобається. Але, на мій погляд, кінцевий результат виявився корисним».
Радіо Свобода поспілкувалося з Ароном, старшим науковим співробітником Американського інституту підприємництва у Вашингтоні, в рамках серії інтерв’ю під назвою «Зміни у зовнішній політиці Америки».
Арон сказав, що президент США Дональд Трамп сам по собі не зміг би змусити Європу посилити оборону. Рішення президента Росії Володимира Путіна розпочати повномасштабне вторгнення в Україну в 2022 році, розв’язавши найбільшу війну на континенті за останні 80 років, було важливим елементом, стверджує Арон.
«Комбінація Трампа і війни в Україні змусила Європу по-справжньому задуматися про величезну «заборгованість» у сфері національної оборони», – сказав Арон в розгорнутому інтерв’ю.
Зміна зовнішньої політики Америки: серія інтерв’ю з трьох частин
Це серія інтерв'ю Радіо Свобода зі світовими мислителями, яка складатиметься з трьох частин, що пропонують різні точки зору на те, чого ми навчилися за перші 100 днів другого терміну президента США Дональда Трампа. Мета – дати уявлення про те, як адміністрація Трампа підходить до вирішення деяких з найскладніших питань для Європи та ширшого регіону з часів Другої світової війни: вторгнення Росії в Україну, посилення конфронтації між Росією і Заходом та зростання хвилі дезінформації.
Якщо десять років тому лише три європейські члени НАТО витрачали на оборону 2% економічного виробництва, що є узгодженим мінімумом, то сьогодні лише деякі з них цього не роблять. Проте, за словами Арона, недостатнє інвестування Європи у власну оборону протягом трьох десятиліть після закінчення Холодної війни залишило свій слід.
За його словами, оскільки Трамп прагне перенести частину військової потужності з європейського театру військових дій до Азійсько-Тихоокеанського регіону для стримування Китаю, союзники будуть намагатися компенсувати це.
«Європейцям знадобляться роки, щоб заповнити діру, залишену Сполученими Штатами, – сказав Арон. – Вони, безумовно, прокинулися, але чи зможуть вони технічно забезпечити настільки різке збільшення оборонних витрат – покаже час».
Арон, який народився в Москві, спеціалізується на відносинах між США і Росією та російській внутрішній політиці.
Із 2014-го до 2020-го він працював у Раді керуючих з питань телерадіомовлення (з 2018 року – Агентство США з глобальних медіа (USAGM), яка наглядала за діяльністю новинних агентств, що фінансуються урядом США, в тому числі Радіо Свобода. Він був радником з питань Росії колишнього губернатора штату Массачусетс Мітта Ромні під час його невдалої спроби стати кандидатом у президенти від Республіканської партії у 2012 році.
Війна РФ проти України
На тлі воєн США проти «Талібану» і «Аль-Каїди» Ромні в 2012 році заявив, що Росія, а не міжнародний тероризм, є «геополітичним ворогом номер один» Вашингтону. Через два роки президент Росії Володимир Путін наказав захопити Крим, розпочавши війну з Україною, яка розширилася до повномасштабного вторгнення вісім років по тому.
З початку свого другого президентського терміну Трамп агресивно наполягає на припиненні війни в Україні шляхом переговорів. Після того, як шквал дипломатичних зусиль не зміг переконати Путіна погодитися на 30-денне припинення вогню, якого він вимагав, 16 травня Трамп заявив, що йому необхідно зустрітися з лідером Кремля, щоб покласти край конфлікту.
«Я не вірю, що щось станеться, подобається вам це чи ні, поки ми з ним не зустрінемося», – сказав Трамп журналістам.
Через три дні президент США провів третю телефонну розмову з Путіним, яка, схоже, закінчилася тим, що Трамп підтримав позицію російського лідера, а саме: припинення вогню можливе лише після того, як Москва і Київ досягнуть домовленості щодо територіального контролю та миротворців, серед інших питань.
Росія і Україна настільки далекі один від одного в питаннях, що для того, щоб домовитися, їм можуть знадобитися місяці, в найкращому випадку. Широко поширена думка, що Путін тягне час, оскільки його війська мають перевагу на полі бою, і він ще не досягнув жодних серйозних військових цілей, незважаючи на те, що незаконно висунув претензії на шість регіонів України.
Наприкінці минулого місяця Трамп визнав, що Путін, можливо, тягне час, і пригрозив подальшими санкціями проти Росії. Тим не менш, він представив дзвінок 19 травня як успіх, навіть коли лідер Кремля, здавалося, домігся свого.
«Як далеко Путін може підштовхувати Трампа? Це, мабуть, ключове питання у всій цій ситуації», – сказав Арон.
Впоратися з Росією
За словами Арона, Трампа, як і майже кожного президента США з часів Франкліна Рузвельта, приваблює ідея впоратися з відносинами з Москвою.
«У цьому є щось майже релігійне, – сказав він. – Трамп нічим не відрізняється в цьому плані».
Я думаю, що всупереч думці Трампа, Путін вважає, що може ним маніпулювати
Однак, на відміну від своїх попередників, Трамп не делегує російський портфель досвідченим дипломатам, натомість віддаючи перевагу більш персоналізованому підходу. Трамп доручив вести переговори з Росією своєму другові, девелоперу Стіву Віткоффу, який не має досвіду роботи в уряді. Але цей практичний стиль, за словами Арона, може зіграти на руку стратегії Путіна.
«Я думаю, що всупереч думці Трампа, Путін вважає, що може ним маніпулювати, – каже Арон. – Усе, що йому потрібно, – це час від часу розчісувати самолюбство Трампа, махати йому з Кремля – і все складатиметься на його користь. На жаль, наразі так все і виходить.
За словами Арона, військові цілі Путіна не звузилися. Лідер Кремля все ще прагне завоювати Україну, навіть незважаючи на те, що ціна продовження війни є приголомшливою. За словами Арона, згода на припинення вогню на нинішній лінії конфлікту несе ризики для його популярності, навіть незважаючи на те, що багато росіян хочуть, щоб війна закінчилася.
«Йому потрібно поглянути на ситуацію в Росії і вирішити, як він пояснюватиме народу воєнні втрати – а зараз, імовірно, йдеться вже про мільйон убитих і поранених – заради чого це? Заради того, що в нього, по суті, вже було: Донецьк, Луганськ, частина Запоріжжя і кілька вузьких смуг землі».
Поки що Путін відчуває, що контролює ситуацію
У разі укладення такої мирної угоди Путіну доведеться ще більше закрутити гайки стосовно російського народу. Досі репресії стримували громадський гнів росіян.
«Поки що Путін відчуває, що контролює ситуацію. – каже Арон. – Рух до миру для нього пов’язаний із серйозними ризиками».
Трамп повинен змінити свою позицію і підтримати миротворчі сили на чолі з Європою для моніторингу будь-якої можливої угоди, сказав Арон. Якщо Путін продовжуватиме зволікати, Трамп повинен посилити санкції проти російської нафтової галузі, в тому числі проти нафтоналивного флоту країни.
«Це дуже відчутний удар для Путіна, – сказав він. – Це може підштовхнути його до того, щоб він принаймні серйозно замислився про мир».
Китай спостерігає
Але тривала війна в Україні має стратегічні наслідки за межами Європи, зокрема, для більш широкої мети Трампа – зосередити політику США на Китаї, сказав він.
Без Китаю не було б цієї війни
«Саме тому, що я припускаю, що адміністрація Трампа хоче уникнути війни з Китаєм через Тайвань, вона повинна натиснути на Путіна, щоб він погодився на щось, що не буде повною поразкою для України», – сказав Арон.
Він сказав, що заохочення російської агресії може додати сміливості Пекіну – і вказав на роль Китаю в підтримці війни.
«Без Китаю не було б цієї війни, – сказав Арон. – Китай фінансує щонайменше половину витрат Росії на війну тим, що купує її нафту. Сі Цзіньпін продовжує підтримувати цей рятівний круг».
Тим часом протекціоністська торговельна політика Трампа може підірвати самі альянси, необхідні для протистояння Китаю, стверджує Арон. Трамп звинуватив як союзників, так і супротивників у тому, що вони користуються перевагами Сполучених Штатів через нечесну торговельну практику, і запровадив 10-відсоткові тарифи для більшості країн.
«Якщо американський ринок стає менш доступним, Європа, особливо Німеччина, може повернутися до Китаю, – сказав Арон. – Німеччина, приміром, в останні 30 років значною мірою розбагатіла за рахунок експорту до Китаю – здебільшого автомобілів, а також інших предметів розкоші. Німеччина почала відмовлятися від цього курсу, бачачи політику Сі Цзіньпіна, але, можливо, їм доведеться повернутися до нього».
Якщо американський ринок стає менш доступним, Європа, особливо Німеччина, може повернутися до Китаю
Схожа ситуація склалася на Глобальному Півдні, де США, Китай та Росія змагаються за вплив. Такі країни, як В'єтнам, Конго та Зімбабве, також можуть переорієнтуватися на Китай, якщо втратять доступ до американського ринку, сказав він.
Трамп також прагне обмежити участь США за кордоном, скорочуючи міжнародну допомогу і, як повідомляється, планує скоротити дипломатичну присутність в Африці. Хоча деякі прихильники Трампа відкидають Африку як стратегічно неважливу, Арон вважає, що відступ з континенту був би помилкою.
Він додав, що не тільки Росія і Китай кинуться заповнювати цю прогалину, але й міжнародні терористичні угруповання, вказуючи на Нігерію і Малі, де активно діють войовничі ісламські угруповання.
«Сама присутність має величезне символічне значення», – сказав він.
Адміністрація Трампа захищає цю політику, заявляючи, що намагається узгодити американську допомогу та інвестиції зі своїми зовнішньополітичними цілями.
Це третя частина з трисерійного циклу про зміни у зовнішній політиці Америки. Попередні дві частини опубліковані – їх можна знайти тут і тут.
Чому обраний президент Румунії привіз «проєвропейське послання» до Варшави перед виборами
Обраний президент Румунії Нікушор Дан віддячив політичним союзникам у Польщі, виступивши 25 травня на велелюдному мітингу у Варшаві на підтримку проєвропейського кандидата в президенти Рафала Тшасковського. Візит підкреслює, наскільки тісно переплелися політичні процеси в Польщі та Румунії на тлі ширших геополітичних викликів.
Звертаючись до натовпу, що розмахував польськими стягами та прапорами Європейського союзу під яскравим сонцем, Нікушор Дан сказав, що привіз «проєвропейське послання, послання на підтримку верховенства права, щоб Польща й Румунія були єдиними в межах Європейського союзу й просували спільні цілі – безпеку східного регіону».
Поїздка Дана відбулася за день до його інавгурації та за тиждень до другого туру президентських виборів у Польщі.
Рафал Тшасковський – кандидат від центристської «Громадянської коаліції», яку підтримує прем’єр-міністр Дональд Туск – змагатиметься з Каролем Навроцьким, представником консервативної опозиційної партії «Право і справедливість».
Суперечливі політичні течії
Незадовго до другого туру виборів у Румунії, що відбувся 18 травня, Дональд Туск висловив підтримку Нікушору Дану у відеозверненні, записаному румунською мовою.
Туск також застеріг, що Росія буде «в захваті» у разі подвійної перемоги на виборах – на користь націоналіста Джордже Сіміона в Румунії та Кароля Навроцького в Польщі.
Його коментарі пролунали після того, як Сіміон поїхав до Польщі, щоб підтримати Навроцького.
«Я хочу працювати з президентом Рафалом Тшасковським, із прем’єр-міністром Дональдом Туском заради співпраці між нашими країнами та сильного Європейського союзу», – сказав Дан 25 травня.
«Минулої неділі ми перемогли на президентських виборах у Румунії. Народ відкинув ізоляціонізм і російський вплив», – додав він.
Чи вплинуть ці суперечливі політичні течії на хід президентських виборів у Польщі, де кандидати йдуть майже нога в ногу, стане зрозуміло після закриття виборчих дільниць 1 червня.
Трамп і Україна займають центральне місце
І Польща, і Румунія мають спільний кордон з Україною, і війна після повномасштабного вторгнення Росії відіграє важливу роль у виборчих кампаніях обох країн. Польща була одним із головних прихильників України й приймає майже мільйон українських біженців.
Кароль Навроцький зустрівся з президентом США Дональдом Трампом у Білому домі 2 травня – деякі сприйняли це як знак підтримки. Його прихильники описують його як втілення традиційних, патріотичних цінностей – людину, яка, подібно до президента США, обіцяє відновити те, що вони називають «нормальністю». Він також ставив під сумнів придатність України до вступу в ЄС чи НАТО.
Поки Польща готується до останнього тижня передвиборної боротьби, Румунія розпочинає новий політичний етап.
Нікушор Дан матиме інавгурацію 26 травня, склавши присягу на спільному засіданні обох палат парламенту, після чого відбудеться офіційна передача влади від тимчасового президента Іліє Боложана. Очікується, що Дан призначить Боложана новим прем’єр-міністром.
Дан заявив, що його перша закордонна поїздка на посаді президента, ймовірно, буде до сусідньої Молдови, яка має тісні мовні, культурні та політичні зв’язки з Румунією. Водночас він не виключає поїздок до Брюсселя або Вашингтона – «залежно від потреб».
Відносини зі США були напруженими під час передвиборної кампанії – Вашингтон, здавалося, симпатизував націоналістичній опозиції Румунії. Дан запевнив, що ці відносини покращаться. Можливо, він отримає шанс попрацювати над цим на саміті НАТО наприкінці червня.
«Арктичну бригаду» армії РФ перевели до Білорусі. Для наступу на Україну? І до чого тут «ядерка»
Білоруська служба Радіо Свобода
На параді в Мінську 9 травня з’явилася техніка одного з елітних російських військових формувань – 200-ї мотострілецької Печензької бригади. Бригада брала участь у боях під Харковом у 2022 році та зазнала там значних втрат. Тепер цей підрозділ знову в центрі уваги – разом із технікою, яка може бути пов’язана з ядерною інфраструктурою.
Білоруська служба Радіо Свобода розповідає, що відомо про прибуття 200-ї мотострілецької Печензької бригади до Білорусі та чому це викликає запитання. Детальніше про роль та поточний стан цієї бригади Білоруській службі Радіо Свобода розповів Томас Нільсен, редактор норвезького військово-аналітичного видання The Barents Observer.
Вперше з 2015 року російську армію на параді 9 травня в Мінську представила не піша колона солдатів, як зазвичай, а механізований парадний розрахунок. Техніку привезла бригада, яка, серед іншого, охороняє російський атомний флот поблизу норвезького кордону.
Аналізуючи офіційні публікації білоруських державних ЗМІ, можна стверджувати, що станом на 30 березня 2025 року до Білорусі могли бути завезені броньовані автомобілі типів «Лінза» та «Спартак» – щонайменше 21, але насправді може виявитися, що набагато більше.
Саме стільки їх брало участь у репетиціях параду на аеродромі «Липки» та в Мінську. На кадрах, що транслювалися 9 травня, було видно лише дванадцять таких машин. Але, за інформацією «Товариства білоруських залізничників», кількість привезеної техніки могла бути навіть більшою за двадцять одну одиницю (детальніше – нижче).
Транспортні засоби мали номерні знаки з кодом, який військові експерти відносять до 12-го Головного управління Міністерства оборони Росії. Саме в Росії вона відповідає за зберігання, експлуатацію та обслуговування ядерних боєприпасів, а також несе відповідальність за безпеку їх зберігання. До складу відомства також входить спеціальна служба контролю, яка стежить за ядерними випробуваннями в інших країнах.
У день доставки цих машин на станцію Озерище під Мінськом разом з ними прибула група російських військовослужбовців. Як видно на відеозаписі їхньої зустрічі, вони носили шеврони 200-ї окремої гвардійської мотострілецької Печензької бригади Збройних сил Російської Федерації. Їх зустрів командир білоруського 56-го Тільзитського окремого полку зв'язку, що дислокується в Уруччі (околиця Мінська), підполковник Павло Чайка.
200-та бригада дислокується в місті Печенга, невеликому військовому містечку, розташованому лише за кілька кілометрів від Норвегії на крайній півночі Мурманської області, і належить до складу берегових сил Північного флоту Росії. Північний флот є найбільшим з чотирьох флотів Росії. Його основу складають атомні ракетні та торпедні підводні човни, ракетоносна та протичовникова авіація, ракетні, авіаносні та протичовнові кораблі. Штаб-квартира розташована в Сєвєроморську.
200-та бригада входить до складу Ленінградського військового округу, який був сформований 1 березня 2024 року – через рік після вступу Фінляндії до НАТО. Західний кордон округу є найдовшим кордоном Росії з країнами НАТО. Наразі війська, розміщені тут, потенційно можуть загрожувати Норвегії, Фінляндії, Естонії, Латвії, Литві та Польщі.
«Товариство залізничників Білорусі» також повідомила про прибуття російських військовослужбовців з технікою до Білорусі перед парадом 9 травня. За їхньою інформацією, таких поїздів могло бути навіть два. Їх відправили зі станції Луостарі в Мурманській області з російської військової частини № 08275 (200-та окрема гвардійська бригада) до білоруської військової частини № 29766 (56-й Тільзитський окремий полк зв'язку). Один із поїздів точно прибув на станцію Озерище під Мінськом, доля іншого невідома. Загалом, за даними «Товариства залізничників Білорусі», було відправлено 28 вантажних платформ з обладнанням.
Виявляється, що техніки завезено набагато більше, ніж було показано на параді. Це викликає питання щодо справжньої мети її переведення до Білорусі.
Мілітаризований півострів
Залізнична станція Луостарі, звідки російські військові прибули з бронетехнікою, розташована за 6 кілометрів від бази 200-ї бригади з міста Печенга, що на Кольському півострові. Це місце дуже мілітаризоване. Тут розташовано кілька десятків російських військових частин, а також сховища та бункери, де Росія зберігає тактичну та стратегічну ядерну зброю, здатну знищувати міста. Атомні підводні човни плавають у крижаних водах біля узбережжя Кольського півострова, а в затоках розташовано кілька військово-морських та авіаційних баз Північного флоту РФ.
З часів Холодної війни весь цей арктичний арсенал охоронявся, серед інших, бойовим підрозділом, який вважається одним із найкраще оснащених російських військових формувань, 200-ю окремою мотострілецькою Печенізької бригадою, доки у 2022 році її бійців не відправили на війну в Україну, і він був майже знищений.
Війна в Україні
200-та бригада неодноразово використовувалася Кремлем для виконання «пріоритетних» завдань.
Згідно з різними повідомленнями, її офіцерів було направлено до Сирії, щоб допомогти президенту Башару Асаду зберегти владу, а розслідування Bellingcat показало, що бригада таємно брала участь у захопленні української території в Донецькій та Луганській областях у 2014 році.
Washington Post знайшли докази того, що 200-та бригада брала участь у повномасштабному вторгненні в Україну. За даними журналістів, ця бригада була серед перших підрозділів, які перетнули український кордон 24 лютого 2022 року, але штурмуючи Харків, вона зазнала великих втрат.
Під час однієї з таких спроб наступу на початку березня 2022 року російська 200-та бригада залишила на полі бою близько 30 одиниць техніки, включаючи паливні цистерни, повні пального, та нові танки. За даними прес-служби української 93-ї механізованої бригади, яка тоді вступила в бій, російські солдати просто втекли, бо не очікували такої відсічі.
Документи, проаналізовані журналістами Washington Post, свідчать про те, що до кінця весни 2022 року в бригаді залишилося 900 із 1400 солдатів, відправлених на війну. Багато найсучаснішого обладнання бригади, включаючи мобільні ракетні установки та сучасні танки Т-80БВМ, були знищені ЗСУ або захоплені як трофеї.
Видання цитує нинішнього головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського, з часів, коли він командував обороною Києва, а згодом і Харківською наступальною операцією: «Що ми про них знаємо? Вони дуже добре тікають».
Зазнавши великих втрат, влітку 2022 року бригада почала відправляти «змішані» добровольчі групи на війну в Україну. Серед них були моряки, набрані з кораблів Північного флоту, «резервісти», колишні силовики, а пізніше й мобілізовані солдати.
Бійці бригади зараз воюють у складі Південної групи російських військ РФ на Донецько-Луганському напрямку.
У спільноті побратимів «ВКонтакті» є десятки свіжих повідомлень від родичів військовослужбовців, які шукають своїх близьких. Більшість сучасних записів стосуються боїв поблизу Часового Яру в Донецькій області України.
Також є таке повідомлення: «Ситуація в районі Часового Яру викликає дедалі більше питань. Втрати російської армії там величезні, і більшість з них невиправдані».
Про поточний стан 200-ї бригади Білоруській службі Радіо Свобода також розповів Томас Нільсен, редактор норвезького військово-аналітичного видання The Barents Observer. Він уважно стежить за російською військовою присутністю на Кольському півострові та потенційними військовими загрозами для Норвегії.
Нільсен каже, що чисельність бригади ще не відновлена:
200-та бригада на півночі сьогодні дуже погано оснащена порівняно з тим, що було три роки тому
«У районі Печенги залишилося дуже мало військової техніки, включаючи танки. Також цікаво те, що ми спостерігали минулого року. 200-та бригада має кілька складів спорядження поза межами військового містечка. Там було припарковано багато машин, ми припускаємо, радянського виробництва. Я маю на увазі старі автомобілі, які активно не використовувалися останніми роками. Але минулого літа вони також почали відправляти ці машини в Україну. Незважаючи на все це, бригада отримала кілька нових танків, очевидно, Т-90. Це найновіший танк у російській армії. Але мова йде про дуже невелику кількість, можливо, 10 таких танків, які вони зараз використовують для навчань та демонстрацій. Ці танки спеціально обладнані для роботи в арктичних умовах, на снігу. Але загалом, 200-та бригада на півночі сьогодні дуже погано оснащена порівняно з тим, що було три роки тому»
Що стосується особового складу, Нільсен каже про велику кількість призовників, які не були дуже добре навчені. За його словами, вони проходять коротке навчання – два-три місяці, а потім їх відправляють на війну проти України.
Куди вирушать «Спартаки» та «Лінзи»?
Якщо вірити інформації від «Товариства залізничників Білорусі» про те, що до Білорусі могли прибути два військові потяги з бронетехнікою, то кількість привезеної техніки майже вдвічі більша, ніж було показано на параді.
«Спартак» і особливо «Лінза» досі досить рідко використовувалися у війні Росії проти України. Про це повідомляють російські військові Телеграм-канали. Іноді автори цих ресурсів навіть обурюються участю такої техніки в парадах, коли «вона так необхідна на передовій».
У зв'язку з цим виникає питання, чому стільки обладнання було передано до Білорусі. Малоймовірно, що бронетехніка, передана Білорусі, більшість якої не брала участі в параді, просто повернеться 2000 кілометрів назад до Мурманської області.
Належність номерних знаків цієї техніки до 12-го Головного управління Міністерства оборони Росії та заяви Мосчки та Мінська про розміщення ядерної зброї в Білорусі наштовхують на висновок, що техніка та особовий склад російської «арктичної бригади» залишиться на білоруській території.
Білоруська служба Радіо Свобода повідомляла, як швидко влада розбудовує військову інфраструктуру поблизу Осиповичів, де, можливо, готується сховище для російських ядерних боєприпасів. У самих Осиповичах будуються нові ангари для техніки, склади, житло для військовослужбовців. Тут також розташовані передані Росією оперативно-тактичні ракетні комплекси «Іскандер», які можуть застосовувати і ядерні боєголовки.
Усі військові експерти, в яких брала інтерв'ю Білоруська служба Радіо Свобода, висловлювали думку, що якщо ядерну зброю завезуть до Білорусі, то всі дії з нею будуть здійснювати військовослужбовці 12-го Головного управління Міністерства оборони Росії. Тому видається логічним, що це обладнання може бути передано до Білорусі для виконання таких завдань.
Але, як розповідає Білоруській службі Радіо Свобода Нільсен, він не чув, щоб військовослужбовці 200-ї російської бригади брали участь в охороні та обслуговуванні ядерної зброї разом із 12-м Головним управлінням Міністерства оборони.
«Тож це для мене щось нове. Наскільки мені відомо, на Півночі вони ніколи не охороняли ядерні об'єкти та не брали участі в жодних навчаннях із застосуванням ядерної зброї», – каже Нільсен.
Але він додає, що солдати бригади виконують дуже важливу функцію, оскільки саме вони охороняють буферну зону між російськими військово-морськими базами, базами атомних підводних човнів та НАТО.
Для нового наступу на Україну?
Про закупівлю неназваної «нової техніки» очільник Білорусі Олександр Лукашенко розповів 9 травня 2025 року на параді в Москві.
Бронетехніка, передана Білорусі, також може залишитися до спільних білорусько-російських навчань «Захід-2025», запланованих на початок осені. Цю версію висловив Білоруській службі Радіо Свобода Нільсен:
«Вони [200-та бригада] вже відправляли машини на такі великі відстані. Це сталося перед великими навчаннями на півдні Росії влітку 2021 року. Потім техніку відправили з Мурманської області. Те саме сталося з початком повномасштабного вторгнення в Україну. Можливо, вони готуються до навчань «Захід-2025», які будуть спільними для Білорусі та Росії. Тож якщо їхня техніка була в Мінську на параді 9 травня, я думаю, вона може залишитися в цьому районі»
Існує ймовірність, що бронетехніку з параду можуть відправити далі, безпосередньо в зону бойових дій проти України. А Білорусь буде просто транзитним пунктом на цьому шляху.
Білоруська служба Радіо Свобода знайшла підтвердження у соціальних мережах військових, хоч і нечисленні, використання такої бронетехніки в Україні 200-ю бригадою.
У російських військових Телеграм-каналах також згадується, що в січні цього року точно такі ж бронетехніки були помічені в Малі під час великого перекидання техніки, яка може належати так званому «Африканському корпусу». Це військове формування Міністерства оборони Росії, що складається переважно з бійців групи Вагнера. Зараз вони активно набирають на контрактну службу. На одному з таких веб-сайтів для вербування людей до «Африканського корпусу» зазначено, що його солдати «прирівнюються до учасників спеціальної військової операції» (так в Росії офіційно називають війну проти України) та мають право на всі ті ж пільги та виплати. Офіційна мета – «координація військової присутності в Африці».
Це сигнал для спостерігачів, що вони зміцнюють свої військові опорні пункти на південному кордоні з НАТО
Про що свідчить геополітичний баланс сил у регіоні, враховуючи ослаблення російських військових сил на півночі?
«Це говорить нам про дві речі. По-перше, Володимир Путін насправді не боїться НАТО на півночі. Якби це було так, вони б не виводили особовий склад і техніку з 200-ї мотострілецької бригади. Зрештою, їхнє головне завдання – захищати Росію від НАТО в районах, що межують з Норвегією. А 200-та мотострілецька бригада була значно скорочена, м’яко кажучи, через війну в Україні», – каже Нільсен.
«Вони відправили тисячі солдатів з 200-ї мотострілецької бригади в першу атаку в лютому 2022 року. І продовжують відправляти солдатів, і вже втратили багато-багато солдатів у цій війні. Тож коли вони з'явилися в Мінську 9 травня, я думаю, це був сигнал. Це сигнал для спостерігачів, що вони зміцнюють свої військові опорні пункти на південному кордоні з НАТО. Тобто, перш за все, з Польщею та країнами Балтії. Згадайте нещодавню заяву Сергія Лаврова про те, що Литва не є державою. Те ж саме Путін говорив про Україну тощо. А Білорусь використовується як російський оплот у цій грі»
Сплеск дипломатії не приніс прориву у війні Росії проти України. Що далі?
Шквал інтенсивної дипломатії стосовно війни Росії проти України, в центрі якої були перші за три роки прямі мирні переговори між Києвом і Москвою та тривала телефонна розмова між президентом США Дональдом Трампом і його російським колегою Володимиром Путіним, завершився на початку цього тижня без прориву.
Головної мети, яку ставили перед собою Україна та Захід, а саме 30-денне припинення вогню, не досягнули.
Російські атаки тривали під час і після переговорів, а після них Україна завдала ударів з безпілотників по об'єктах оборонної промисловості в Росії.
У своєму дописі в соціальних мережах після двогодинної розмови з російським керманичем Володимиром Путіним президент США Дональд Трамп припустив, що Америка, можливо, відмовиться від спроб укласти мирну угоду – через чотири місяці після вступу Трампа на посаду, під час передвиборчої кампанії він заявляв, що може закінчити війну за один-два дні.
І що тепер?
Радіо Свобода аналізує, на що слід звернути увагу і куди все може рухатися у той час, як повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже четвертий рік.
Більше переговорів? Меморандум?
У своєму дописі на Truth Social після телефонної розмови з Путіним 19 травня Трамп заявив, що переговори між Росією і Україною «про припинення вогню і, що важливіше, про припинення війни» розпочнуться «негайно». Він згадав Ватикан як можливе місце проведення переговорів і підсумував: «Нехай процес почнеться!»
З Києва та Москви не надходило жодних повідомлень про нову зустріч, але 21 травня президент Фінляндії Александр Стубб заявив, що сторони, ймовірно, проведуть «переговори на технічному рівні» наступного тижня, можливо, у Ватикані.
Україна готова до будь-якого переговорного формату, який принесе результатВолодимир Зеленський
Президент України Володимир Зеленський, який також розмовляв з Трампом 19 травня, заявив наступного дня, що «Україна готова до будь-якого переговорного формату, який принесе результат», але «якщо Росія й надалі висуватиме нереалістичні умови і підриватиме можливі результати, мають бути жорсткі наслідки».
Досі Росія не подавала жодних ознак того, що вона готова піти на будь-який суттєвий компроміс. Вона часто сигналізувала про протилежне, повторюючи давно заявлені позиції, які Україна називає неприйнятними.
У власній заяві після розмови з Трампом Путін повторив свою мантру про необхідність усунення «першопричин» війни – відповідальність за яку, незважаючи на те, що Росія почала вторгнення без провокації, він продовжує повністю покладати на Київ і Захід.
У той час як Трамп говорив про негайні переговори, Путін зосередився на тому, про що Трамп не згадував і що було сформульовано у вигляді «якщо», «і» та «але», які, на думку аналітиків, Путін використовував, щоб уповільнити будь-який рух до перемир’я. Тим часом Москва намагається набирати більше солдатів, виробляти більше зброї і покращувати свої позиції на полі бою.
Росія, за словами Путіна, «готова працювати з українською стороною над меморандумом щодо можливого майбутнього мирного договору з визначенням низки позицій, як-от, наприклад, принципи врегулювання, терміни можливої мирної угоди тощо».
Продовжуючи відкидати негайне перемир’я, він сказав, що кроки до вирішення можуть включати «можливе припинення вогню на певний період часу, якщо будуть досягнуті відповідні домовленості».
Зеленський припустив, що двосторонній меморандум може бути можливим, але Україна повинна побачити, що пропонує Росія, перш ніж ухвалювати будь-які рішення.
«Суть проблеми»
Яким би не був стан переговорного процесу, існує кілька великих перешкод на шляху до прогресу. Територія – одна з них.
Аналітики часто кажуть, що захоплення земель не є головною метою Росії: що насправді Путін хоче підпорядкувати собі Україну, що, окрім Криму і, можливо, частини Донбасу, його влаштує будь-яка кількість землі, якщо країна та її уряд будуть дружніми до Росії і перебуватимуть у руках Москви.
Частина скарг, які Путін використав для виправдання повномасштабного вторгнення, полягає в тому, що Захід перетворив Україну на «антиросію» – хоча багато хто каже, що Путін сам зробив це, спочатку захопивши Крим у 2014 році і розпаливши війну на Донбасі в 2014 році, а потім розпочавши повномасштабне вторгнення в 2022 році.
Наразі, однак, територія є чи не найконкретнішим каменем спотикання між Києвом і Москвою.
У вересні 2022 року Путін безпідставно заявив, що чотири українські області: Донецька, Луганська, Запорізька та Херсонська належать Росії. На той час російські війська утримували лише частину цих областей, це й досі так.
Але, за словами українських чиновників, які спілкувалися з кількома ЗМІ на умовах анонімності, російська делегація в Стамбулі заявила, що не може бути жодного припинення вогню, поки Україна не виведе свої війська з цих регіонів – і зажадала міжнародного визнання того, що вони належать Росії.
Україна назвала ці вимоги неприйнятними, і цього тижня Зеленський повторив, що Київ не виведе війська зі своєї території.
Російська армія не зможе взяти під контроль решту частин чотирьох областей, які вона вже окупувалаЯн Матвєєв
Прогрес Росії на шляху до захоплення частин тих регіонів, які вона не утримує, був повільним і надзвичайно дорогим. Обласні центри Херсон та Запоріжжя залишаються в руках Києва.
«[Російська] армія не зможе взяти під контроль решту частин чотирьох областей, які вона вже окупувала. По-перше, це дуже велика територія, і навіть минулорічними темпами російська армія не зможе повністю захопити навіть одну область – наприклад, Донецьку», – сказав Ян Матвєєв, російський військовий аналітик, який живе за межами Росії.
Перспектива захоплення Росією міста Херсон, яке знаходиться за Дніпром від нинішніх позицій її військ, «здається абсолютно фантастичною і неможливою», – заявив 21 травня Матвєєв в інтерв’ю телеканалу «Настоящее время», створеного Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
Водночас після масштабного контрнаступу у 2023 році шанси України повернути собі значну частину території в найближчому майбутньому вважаються дуже низькими.
«Росія хоче того, чого вона зараз не має і на що не має права, а Україна хоче того, що вона не може повернути військовим шляхом, – заявив державний секретар США Марко Рубіо на слуханнях у Сенатському комітеті у закордонних справах 20 травня. – І в цьому полягає суть проблеми».
США відмовляються від просування миру?
Зіткнувшись із величезним розривом між російською та українською позиціями, чи відмовляються Сполучені Штати від просування миру?
У своєму дописі в соціальній мережі Truth Social 19 травня Трамп припустив, що Україна і Росія можуть бути залишені напризволяще, заявивши, що умови припинення вогню і закінчення війни «будуть обговорені між двома сторонами, як це тільки може бути, тому що вони знають деталі переговорів, про які ніхто інший не знає».
У коментарях журналістам в Овальному кабінеті того ж дня Трамп повторив попередження про те, що Вашингтон може відступити, але зазначив, що він ще не дійшов до цього моменту, і сказав, що він все ще вірить у можливість прогресу.
«У мене в голові є певна червона лінія» щодо того, коли слід припинити підштовхувати сторони до досягнення угоди, сказав він, – «але я не хочу говорити, що це за лінія, тому що це значно ускладнює переговори».
«Це європейська ситуація, так і має бути, але попередня адміністрація втягнула нас у це. Я відчуваю, що щось може статися, – сказав Трамп. – Якщо ні, ми підемо і залишимо це їм».
Санкції та підтримка
Водночас Трамп також послався на можливість прогресу як на причину поки що уникати додаткових санкцій проти Росії, навіть попри те, що Європейський союз запровадив 17-й пакет санкцій проти Москви з моменту її повномасштабного вторгнення в Україну і, разом з Великою Британією, вважає, що нові каральні заходи, за словами європейських лідерів, будуть «масштабними».
Запровадження нових санкцій проти Росії може «зробити все набагато гірше, і зараз у мене все ще є відчуття, що щось все ще можна зробити», – сказав Трамп.
Відповідаючи на запитання, чи продовжуватимуть Сполучені Штати надсилати Україні зброю в майбутньому, Трамп також зазначив, що це буде залежати від того, що буде відбуватися в рамках зусиль з досягнення миру.
«Побачимо. Я вважаю, що Путін все ще хоче це зробити, – сказав він, маючи на увазі закінчення війни. – Я думаю, що з Путіна досить».
Багато спостерігачів не погоджуються з цим, стверджуючи, що Путін навряд чи піде на поступки за відсутності серйозних невдач на полі бою або потрясінь в Росії, а ні того, ні іншого найближчим часом не передбачається.
Наразі суттєва перевірка намірів Росії і рішучості Заходу може відбутися тоді, коли і якщо Москва викладе свою позицію щодо шляху до миру або умови припинення вогню в рамках меморандуму, запропонованого Путіним, і якщо вона це зробить.
Невідомо, коли це може статися.
«Ніяких термінів [для цього процесу] немає і бути не може, – заявив 20 травня речник Кремля Дмитро Пєсков. – Зрозуміло, що всі хочуть зробити це якомога швидше, але, звичайно, диявол криється в деталях».
Старший радник Зеленського Михайло Подоляк прогнозує, що вимоги Росії не зміняться.
«Вони підпишуть меморандум абсолютно точно такий, як можна максимально очікувати, – сказав він РБК-Україна 21 травня. – Це і прибрати «першоджерела війни» – це означає, що Україна має перестати існувати, як вони вважають».
(Матеріал підготовлено за участі Української служби Радіо Свобода та «Настоящее время»)
Путін «зовсім не зацікавлений у припиненні вогню». Як тиснути на Росію? Інтерв'ю із головою МЗС Литви
Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс заявив Радіо Свобода, що Путін не ставиться серйозно до припинення вогню в Україні та закликає до жорсткіших санкцій.
Також литовський міністр пояснює рішення Вільнюса подати позов проти Білорусі до Міжнародного суду ООН через організований потік мігрантів до ЄС.
Про це читайте в інтерв’ю Кястутіса Будріса для Радіо Свобода.
«Сильніший тиск на Москву»
Чи справді президент Росії Володимир Путін готовий до припинення вогню у війні проти України? Міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс так не вважає.
В інтерв’ю Радіо Свобода Будріс сказав, що, судячи з позиції Путіна щодо завершення найбільшої та найсмертоноснішої війни в Європі з часів Другої світової, «він зовсім не зацікавлений ані в припиненні вогню, ані в справжніх мирних переговорах».
«Єдиний інструмент, який він уміє використовувати, – це жорстока сила, терор і тиск», – каже Будріс.
Інтерв’ю з міністром відбулося того ж дня, коли президент США Дональд Трамп розмовляв з Путіним. Двогодинна телефонна розмова завершилася закликом негайно розпочати переговори про припинення вогню. Хоча коментарі російського лідера після розмови зсунули часові рамки для цього процесу. Путін заявив, що зусилля «загалом на правильному шляху».
З моменту вступу на посаду Трамп неодноразово обіцяв припинити війну. Американські дипломати на початку цього року домовлялися про часткові угоди про припинення вогню, що охоплюють Чорне море та цивільну інфраструктуру. Але нічого з цього не вийшло.
Трамп все ще прагне зустрітися з Путіним особисто, щоб потенційно укласти угоду. Прихильно відгукуючись про зусилля США, Будріс зауважив, що, на його думку, може знадобитися сильніший тиск на Москву.
«Якщо ми не зможемо досягти припинення вогню – це свідчитиме, що всі дипломатичні зусилля, справедливо докладені адміністрацією Трампа протягом цих місяців, були безрезультатними», – сказав він.
«А це означає, що ми повинні запровадити інший пакет наших інструментів для досягнення припинення вогню, а потім миру. Це інструменти тиску з додатковими санкціями та додатковою підтримкою України», – вважає литовський міністр.
Після переговорів Трамп зазначив, що наразі він не готовий підписувати нові санкції. Європа їх уже погодила 20 травня.
Тим часом республіканський законодавець США та близький союзник Трампа Ліндсі Грем запропонував запровадити 500-відсоткові тарифи на країни, які купують російську нафту.
Ми повинні зупинити основні надходження до бюджету Росії та їхнього військового апаратуКястутіс Будріс
Будріс погоджується з тим, що фокус щодо обмежень російського газу може змусити Москву дійсно почати рухатися до мирного врегулювання.
«Ми повинні зупинити основні надходження до бюджету Росії та їхнього військового апарату, джерело яких – у експорті газу, нафти та скрапленого природного газу», – заявив міністр.
ЄС не зміг запровадити жорсткі енергетичні санкції проти Кремля протягом останніх двох років, незважаючи на розмови про скорочення. Європейський імпорт російського скрапленого природного газу фактично зріс у 2024-му (порівняно з попередніми роками).
Угорщина заявила, що накладе вето на всі види секторальних санкцій проти Росії. Європейська комісія натомість запропонувала поступово вивести російський газ із ринку ЄС. Повною мірою це має набути чинності приблизно до кінця 2027 року.
Суд проти Білорусі та відповідальність за злочини
Будріс пояснив, чому 19 травня Вільнюс вирішив подати позов проти Білорусі до Міжнародного суду ООН, звинувативши Мінськ в організації масштабного незаконного переправлення мігрантів до Литви.
Воно розпочалося ще у 2021 році, коли режим Лукашенка почав приваблювати мігрантів, зокрема з Афганістану, Іраку, Сирії та Ємену, до Білорусі та змушувати їх перетинати кордони країн Європейського союзу, зокрема Латвії, Литви та Польщі.
Хоча всі три країни посилили прикордонний контроль, а Європейський союз запровадив санкції проти Мінська за цю практику, Вільнюс наразі пішов ще далі, сказав Будріс.
«З білоруського боку вони повторюють спроби повернутися до цієї практики. Ось чому потрібна відповідальність», – сказав він.
За словами Будріса, юридичний шлях також діє як стримувальний фактор, оскільки «інакше в майбутньому такі дії повторять інші».
«І саме тому Росії тепер дозволено переписувати історію та розповідати іншу історію про радянські злочини, – каже міністр. – Це тому, що радянські злочини ніколи не були передані до спеціального трибуналу. Їхніх виконавців ніколи не звинувачували та не засуджували, на відміну від нацистських режимів», – сказав він.
Готель на честь Трампа: чи постане будівля у Белграді після викриття фальсифікації?
Душан Комарчевич
Це мало стати яскравим та шикарним доповненням до панорами столиці Сербії Белграда: розкішний готельно-житловий комплекс вартістю 500 мільйонів доларів, побудований на місці пошкодженого офісу Міністерства оборони, розбомбленого літаками НАТО у 1999-х роках.
Людиною, яка керувала цими ініціативами, був не хто інший, як Джаред Кушнер. Він одружений з дочкою президента США Дональда Трампа. На честь останнього і запланували назвати новий готельний комплекс – перший комплекс Трампа в Європі.
Наразі проєкт зупинився після скандального викриття, пов’язаного з історичним статусом місця, та рішення скасувати цей статус, що було ухвалене торік.
Чи вплине арешт на майбутнє готелю?
Сербська прокуратура 14 травня оголосила, що посадовець, відповідальний за визначення історичного статусу місця, підробив експертний висновок і був заарештований. Горан Васіч, виконувач обов’язків директора Республіканського інституту охорони пам’яток культури, визнав, що сфабрикував висновок.
«Васіч підробив документ щодо рішення про скасування статусу культурної цінності», – йдеться у заяві прокуратури.
Незрозуміло, чи проєкт цілком зазнав невдачі, чи просто будівництво призупинене в очікуванні вирішення питання про історичний статус.
Але для захисників пам’яток, які вважають, що пошкоджена ділянка заслуговує на щось більш доречне, ніж готель Trump Tower, – це невелика перемога.
«Занадто рано святкувати, – сказав Радіо Свобода Мілян Салата, архітектор та член групи, що захищає історичний статус ділянки. – Я вважаю, що це результат сильного тиску громадськості. Існує широкий фронт боротьби за збереження [будівлі]».
Компанія Кушнера Affinity Global Development не відповіла на запит Радіо Свобода щодо того, чи впливає арешт на проєкт.
Однак компанія повідомила The New York Times, що дізналася про арешт виконувача обов’язків директора з медіа і що доля проєкту зараз під питанням.
Компанія «оцінить ситуацію та визначить наступні кроки», йдеться у повідомленні.
Сербський уряд не відповів на запити Радіо Свобода.
«Занадто рано святкувати»
Про проєкт під керівництвом Кушнера в Белграді – готель Trump International – пафосно оголосили у березні 2024 року. Поряд з іншим розкішним проєктом на Адріатичному узбережжі Албанії, це була велика інвестиція на Балканах та перший проєкт під брендом Трампа у всій Європі.
Одружений зі старшою дочкою Трампа Іванкою Джаред Кушнер обіймав посаду радника Білого дому під час першого терміну Трампа на посаді президента. Більшу частину професійної кар'єри він пропрацював забудовником у сімейній компанії.
У Сербії запропонований проєкт зосереджувався на парі неосвоєних цегляних споруд у центрі Белграда, колишньому приміщенні Генерального штабу армії Союзної Республіки Югославії. Це місце було розбомблене літаками НАТО навесні 1999 року в рамках кампанії з припинення атаки сербських військ на частини Косова, яке все ще було частиною країни.
Згідно з умовами угоди, земля на цьому місці мала бути здана в оренду компанії Кушнера на 99 років.
Хоча деякі сусідні будівлі були реконструйовані на тлі буму на ринку нерухомості Белграда, дві пошкоджені споруди залишилися, визнані історичними спорудами. Вони отримали статус тих, що перебувають під охороною.
Ці споруди підтримували захисники пам’яток – частково тому, що вони спроєктовані архітектором-модерністом Ніколою Добровичем.
Торік у листопаді уряд Сербії вирішив позбавити будівлі статусу культурної спадщини. Компанії Кушнера це проклало шлях до розвитку готельного комплексу.
За таке рішення значною мірою відповідав Васіч, призначений керівником інституту охорони культури п’ять місяців тому. Це сталося після того, як тодішній директор інституту відмовився скасувати статус культурної пам’ятки для цього місця.
Після цього рішення співробітники інституту скаржилися: цей процес порушив юридичні процедури.
Після визнання фальсифікації активісти та юристи закликали уряд Сербії скасувати не лише рішення про позбавлення місця охоронного статусу, але й весь проєкт забудови.
«Ми очікуємо, що уряд, з огляду на ці події та звинувачення у підробці документів, терміново перегляне рішення про скасування захисту цього виняткового культурного надбання», – сказала Весна Мар’янович, очільниця організації зі збереження культурної спадщини Europa Nostra Serbia.
Йован Раїч, юрист і голова Інституту регулювання відновлюваних джерел енергії, закликав уряд наразі зупинити проєкт забудови.
«Усі переговори з інвестором слід негайно призупинити до ухвалення рішення компетентними органами», – сказав Раїч.
Натомість президент Сербії заявив, що будівництво розкішного готелю в Белграді, яке веде зять президента Дональда Трампа, не буде зупинене, незважаючи на викриття про підроблений документ.
У коментарі Bloomberg News 16 травня Олександр Вучич заперечив висновки прокуратури, згідно з якими чиновник, відповідальний за надання історичного статусу об'єкту, визнав підробку ключового документа. «Жодної фальсифікації не було, і ми обговоримо це з усіма», – сказав Вучич, виступаючи на полях зустрічі європейських лідерів у столиці Албанії. Він двічі приймав сина Трампа Дональда-молодшого за останні два місяці.
Чому ексгенсек НАТО вважає просування плану щодо європейських сил в Україні «надто повільним»
Колишній генеральний секретар НАТО Андерс фог Расмуссен заявив Радіо Свобода, що підготовка до розгортання європейських сил в Україні після припинення вогню або мирної угоди «просувається надто повільно» і що вся європейська модель безпеки «перебуває на переломному етапі».
Про зв’язок безпеки та економіки, збільшення витрат на оборону у Європі та роль США у майбутньому демократії Расмуссен розповів Радіо Свобода.
«Багато часу на розмови»
«Я не хочу, щоб «коаліція охочих» перетворилася на «коаліцію очікуючих», – сказав Андерс фог Расмуссен, маючи на увазі план, урочисто оголошений прем’єр-міністром Великої Британії Кіром Стармером у Лондоні 2 березня.
Відтоді відбулася серія зустрічей на різних рівнях. Однак на ключові питання щодо мандату місії, її правил участі та того, хто відправлятиме війська, публічно ще не давали відповіді.
«Зазвичай у Європі ми витрачаємо багато часу на обговорення та розмови і надто мало зусиль на вжиття заходів», – сказав Расмуссен.
Сподіваюся, напад Путіна на Україну та обрання Трампа стануть сигналом тривоги, який скаже нам у Європі: ми повинні діяти швидко
«Однак я сподіваюся, що напад Путіна на Україну та обрання Трампа стануть сигналом тривоги, який скаже нам у Європі: ми повинні діяти швидко», – додає колишній генсекретар.
Расмуссен говорив у розгорнутому інтерв’ю про військові питання, економічну безпеку та неодноразові заяви президента США Дональда Трампа про отримання контролю над Гренландією.
Гренландія є автономною територією у складі Королівства Данія, з власним урядом і парламентом.
Расмуссен був прем’єр-міністром Данії, перш ніж обійняв посаду генерального секретаря НАТО, де перебував із 2009-го до 2014 року.
«Безсоромно погрожувати Данії, близькому союзнику, військовими засобами для завоювання Гренландії... Не думаю, що це станеться. Але очевидно, що існує потенціал для створення розколу в НАТО, коли ви погрожуєте союзнику», – сказав він.
Після того, як Расмуссен залишив свою посаду в НАТО, він створив «Альянс демократій» – некомерційну організацію, яка прагне протидіяти «глобальному зростанню кількості автократів і диктаторів».
Подвійні витрати на оборону
Минулого тижня трохи більше за половину з 27 членів ЄС оголосили про план європейської оборони з п’яти пунктів. Він містив заклик збільшити оборонні бюджети до 4 відсотків ВВП до 2028 року.
Це відбувається після кроків Європейського союзу та європейських військових гігантів (Великої Британії, Франції та Німеччини) щодо збільшення витрат на оборону в найближчі роки. Але цей процес виходить далеко за рамки оголошених досі планів.
Занадто довго ми покладалися на модель, яка більше не працює – поєднання дешевої енергії з Росії, дешевих товарів з Китаю та дешевої безпеки з боку США
«Російські оборонні інвестиції зараз більші, ніж сукупні оборонні інвестиції в решті Європи. Тому ми повинні активізуватися та щонайменше подвоїти європейські інвестиції в оборону», – сказав Расмуссен Радіо Свобода.
«Занадто довго ми покладалися на модель, яка більше не працює – поєднання дешевої енергії з Росії, дешевих товарів з Китаю та дешевої безпеки з боку США», – вважає він.
Зближення безпеки та економіки стало головною темою на конференції, яку Расмуссен провів у Копенгагені минулого тижня. На ній обговорювали і п’ятипунктний план.
Економічне НАТО
72-річний ветеран політики та дипломатії розглядає глобальні тарифи адміністрації Трампа як нову небезпеку, яка створила потребу в своєрідному економічному НАТО.
«Адміністрація Трампа оголосила торговельну війну всьому світу, крім Росії та Північної Кореї», – сказав він.
«Я б запропонував створити те, що ми називаємо D7, сім демократій у світі: Європейський союз, Велика Британія, Канада, Австралія, Південна Корея, Японія, Нова Зеландія. І я думаю, що основою цього має бути те, що ми називаємо економічною статтею 5. Ми б розглядали напад або примус проти однієї з цих семи країн як напад на всіх, і ми повинні відповідати колективно», – коментує Расмуссен.
Дійсно вражає, що колишній керівник НАТО виключає Сполучені Штати зі списку глобальних демократій. Ось що Расмуссен каже з цього приводу:
«Так, але Сполучені Штати обрали ізоляціонізм... Я не бачу готовності Америки здійснювати глобальне лідерство вільного світу. Ось чому США виключені з цієї D7».
Уряди всього світу намагаються знайти найкращу відповідь на тарифи Трампа. Тісніша співпраця та торгівля з іншими партнерами, безумовно, є частиною їхніх розрахунків.
Але, як і у випадку з витратами на оборону, пропозиції Расмуссена виходять далеко за рамки того, що розглядається у більшості столиць.
Наприклад, широко розрекламована угода про вільну торгівлю Європейського союзу з чотирма південноамериканськими країнами союзу МЕРКОСУР була названа частиною колективної реакції ЄС на нову ситуацію. Але Франція все ще дуже обережно ставиться до її ратифікації.
Тим часом ЄС та окремі країни відреагували на тарифи США своїм прагненням вести переговори з Вашингтоном, а не формувати спільний фронт.
Настав час створити міцнішу співпрацю
Расмуссен не пропонує простих відповідей на запитання, як розплутати складну мережу інтересів, яка ускладнює для багатьох країн створення нових глобальних структур. Але, за його словами, це виклик, який необхідно подолати.
«19-й рік поспіль ми спостерігаємо зниження рівня глобальної свободи та демократії. Тож зараз настав час створити міцнішу співпрацю», – сказав він.
«Знаю з досвіду спілкування з Путіним та іншими автократами, що вони поважають лише силу, єдність та тверду позицію, – говорить Расмуссен. – Якщо ми діятимемо разом, діятимемо в єдності, тоді зможемо протистояти автократіям, які наступають».
«Іде холодна війна. США мають протистояти вісі агресорів: Росія, Китай, Іран, КНДР» – Мей
Чи зможе 47-й президент США Дональд Трамп реалізувати головне гасло своєї виборчої кампанії: «Америка на першому місці. Зробимо Америку великою знову!», якщо не продовжить підтримувати лідерство США на глобальному рівні і у демократичному таборі?
«Є внутрішня напруга між двома основними гаслами «Америка на першому місці» та «Повернемо Америці колишню велич», – вважає Кліффорд Мей, засновник і президент Фонду захисту демократій (ФЗД). У чому ж ця напруга полягає? І якими мають бути кроки адміністрації Трампа, щоб досягти заявленої мети.
Радіо Свобода поспілкувалося із аналітиком у рамках серії інтерв'ю під назвою «Зміни у зовнішній політиці Америки».
Повернувшись до Білого дому на президентську посаду, Дональд Трамп дорікнув членам НАТО за історично низькі витрати на оборону перед обличчям зростаючої войовничості Росії, засудив глобальну торговельну систему як упереджену проти американських інтересів і запровадив санкції проти Міжнародного кримінального суду.
Зміна зовнішньої політики Америки: Серія інтерв'ю з трьох частин
Це серія інтерв'ю Радіо Свобода зі світовими мислителями, яка складатиметься з трьох частин, що пропонують різні точки зору на те, чого ми навчилися за перші 100 днів другого терміну президента США Дональда Трампа. Мета – дати уявлення про те, як адміністрація Трампа підходить до вирішення деяких з найскладніших питань для Європи та ширшого регіону з часів Другої світової війни: вторгнення Росії в Україну, посилення конфронтації між Росією і Заходом та зростання хвилі дезінформації.
У США Трамп обмежує як легальну, так і нелегальну імміграцію, одночасно скорочуючи іноземну допомогу – кроки, які критики вважають симптомами ширшого відходу США від глобального лідерства. У той час як деякі прихильники президента стверджують, що Америка повинна звернути увагу на внутрішні проблеми, щоб протистояти деіндустріалізації, зростаючій нерівності та масовій міграції, Мей стверджує, що відвернення від світу може суперечити власній меті президента – збереженню глобальної першості США.
Мей, який заснував ФЗД після терористичних атак 11 вересня 2001 року, вже давно виступає за активну американську присутність за кордоном.
Аналітичний центр, який позиціонується як позапартійний, відомий своєю рішучою підтримкою Ізраїлю та України.
Мей розпочав свою кар'єру як журналіст, часто роблячи репортажі з-за кордону. Пізніше він працював директором з комунікацій Республіканського національного комітету під час виборів 2000 року, а в 2008 році президент Джордж Буш призначив його членом Ради керуючих з питань мовлення (з 2018 року Агенство США з глобальних медіа (USAGIM) – урядового органу США, відповідального за діяльність радіо, телебачення і радіостанцій, що фінансуються державою.
У розлогій бесіді з Радіо Свобода Мей стверджуває, що світ сьогодні ще більш небезпечний, ніж під час холодної війни, коли Сполучені Штати і Радянський Союз змагалися за глобальний вплив у ядерному протистоянні.
За його словами, Сполучені Штати протистоять не лише Москві, але й «вісі агресорів», яка включає Пекін, Пхеньян і Тегеран. За його словами, їхні спільні амбіції полягають у тому, щоб демонтувати ліберальний порядок, очолюваний США, і замінити його неліберальним.
«Це більш складна холодна війна, ніж попередня», – сказав Мей. Незважаючи на ідеологічні розбіжності: комунізм у Китаї та Північній Кореї, ісламська теократія в Ірані та неоімперіалізм у Росії, – він відкидає думку, що їхня співпраця є суто опортуністичною.
Це більш складна холодна війна, ніж попередня
Китай, Північна Корея та Іран матеріально підтримують війну Росії в Україні ракетами, безпілотниками та іншими системами озброєння. Пхеньян навіть відправив понад 11 тисяч військових на допомогу, в той час як Росія може запропонувати Китаю і Північній Кореї чутливі технології підводних човнів у відповідь, за словами командувача Індо-Тихоокеанським командуванням США адмірала Семюеля Папаро.
Тим часом усі чотири країни прискорюють нарощування військового потенціалу, особливо у сфері виробництва ракет, що викликає застереження про те, що Сполучені Штати більше не є надійним укриттям від нападу. Мей стверджує, що якщо Вашингтон і його європейські союзники не збільшать витрати на оборону, вони ризикують стратегічним занепадом.
«Європейці зрозуміли повідомлення»
Минулого тижня Трамп оприлюднив фіксований оборонний бюджет на наступний фінансовий рік у розмірі 892 мільярдів доларів, а також одноразове вливання близько 120 мільярдів доларів, які Пентагон може використати до 2028 року. Бюджет передбачає фінансування протиракетного щита космічного базування під назвою «Залізний купол».
Деякі республіканці в Сенаті та Палаті представників кажуть, що одноразового вливання недостатньо, і що верхня межа має бути збільшена, щоб переозброїтися для протистояння сучасним загрозам.
Трамп має рацію, коли він вимагає, щоб кожен член НАТО робив значний внесок у колективну безпеку альянсу
Європейські члени НАТО під тиском Білого дому і в умовах війни, що вирує поруч, також почали збільшувати свої оборонні бюджети. Проте постійні зіткнення Трампа з Європою щодо спільної відповідальності за оборону відбуваються на тлі суперечок про торгівлю, що викликає побоювання трансатлантичного розриву навіть тоді, коли супротивники зближуються.
«Трамп має рацію, коли він вимагає, щоб кожен член НАТО робив значний внесок у колективну безпеку альянсу. Це не може бути привілеєм: мовляв, Америка тебе захищає, а ти роби, що хочеш. Думаю, що [європейці]починають це розуміти», – сказав Мей.
Конфронтаційний тон Трампа може бути стратегічним.
«Можливо, Трамп просто намагається налякати, щоб вони зрозуміли, що він налаштований серйозно. Інакше вони нічого не робитимуть, адже раніше не робили», – додав Мей, застерігши, що він не вірить, що адміністрація забере захист США з Європи.
Військова допомога США Україні
Ще однією точкою трансатлантичних суперечок є Україна.
Трамп зробив припинення війни Росії проти України своїм головним пріоритетом, наполягаючи на 30-денному припиненні вогню і відсуваючи на другий план європейських лідерів у цьому процесі, незважаючи на їхні високі ставки на результат.
Його наполягання на тому, що і Київ, і Москва повинні піти на поступки, занепокоїло офіційних осіб в Україні та Брюсселі, які побоюються, що він може натиснути на Україну і змусити її віддати частину території.
Якщо ми продаємо зброю Україні, це добре для нас
У нещодавньому інтерв'ю журналу Time Трамп заявив, що Крим, анексований Росією в 2014 році, «залишиться з Росією» за будь-якої мирної угоди, але не сказав, чи визнають Сполучені Штати офіційно Крим або інші окуповані території російськими.
Мей стверджує, що Сполучені Штати повинні продовжувати озброювати Україну. У той час як Трамп критикував допомогу США Києву у розмірі 177 мільярдів доларів, Мей заявляє, що майбутня підтримка може бути профінансована Європою, самою Україною або за рахунок заморожених російських активів.
«Якщо ми продаємо зброю Україні, це добре для нас», – сказав він. «Це підтримує наші заводи, зміцнює нашу оборонно-промислову базу і гарантує, що Путін не зможе просто перегрупуватися і знову напасти через кілька років»
Але також Трамп додав:
«Нам не треба, щоб будь-яка вільна демократична держава була завойована і втягнута в диктатуру за допомогою військової сили. Я не думаю, що це в інтересах Америки. І вже точно не відповідає американським цінностям».
Амбіції Путіна виходять за межі України, сказав Мей, припустивши, що російський президент може спробувати побудувати сухопутний міст до Калінінграда – російського ексклаву, відокремленого від України Польщею і Литвою, – так само, як він це зробив з Кримом.
Амбіції Путіна виходять за межі України
Цей сценарій, за словами Мея, є екзистенційним випробуванням для НАТО.
«Чи будемо ми битися за коридор через південну Литву? Якщо ні – НАТО розвалиться», – сказав він.
Мей заявив, що вважає, що війна може закінчитися перемир'ям у корейському стилі, а не всеосяжним миром, а остаточне врегулювання, можливо, стане можливим лише тоді, коли Путін більше не буде при владі. Бойові дії між Північною і Південною Кореєю закінчилися в 1953 році після трьох років без укладення мирної угоди, і обидві країни технічно все ще перебувають у стані війни.
Російський президент вже два місяці ігнорує увертюру Трампа щодо припинення вогню. Хоча Трамп загалом уникав прямої критики Путіна, він натякнув, що розчарований відсутністю прогресу.
«Я думаю, що президент Трамп став більш реалістичним» щодо намірів Путіна, – сказав Мей. «Я сподіваюся, що він усвідомлює, що [президент України Володимир] Зеленський не є проблемою».
Неявка Путіна на мирні переговори в Туреччині 15 травня означає, що він фактично відкинув виклик Зеленського провести зустріч віч-на-віч, натомість надіславши делегацію нижчого рівня, склад якої красномовно свідчить про його максималістські цілі у війні – може стати останнім доказом, необхідним для того, щоб переконати Трампа, на кого слід тиснути.
Це друга частина із серії інтерв'ю Радіо Свобода із аналітиками щодо тих змін, які простежуються у зовнішній політиці адміністрації 47-го президента США Дональда Трампа. Третя частина вийде наступного тижня: розмова з Леоном Ароном, старшим науковим співробітником і директором російських досліджень в Американському інституті підприємництва, який спеціалізується на внутрішній політиці Росії, російській зовнішній політиці та американсько-російських відносинах.
Передвиборча гонка в Румунії добігає кінця. До чого тут СБУ?
Румуни підуть на вибори у неділю, 18 травня, щоб нарешті обрати нового президента після місяців безпрецедентного політичного хаосу, який призвів до анулювання попередніх виборів і заборони участі фавориту перегонів. Про кандидатів і їхні програми – у матеріалі Радіо Свобода.
У другому турі зійдуться націоналіст Джордже Сіміон і центрист, мер Бухареста Нікушор Дан.
Сіміона висунули замість Калін Георґеску, якому не дозволили балотуватися після того, як він виграв перший тур голосування в листопаді. Румунська влада анулювала результати цього голосування, заявивши про втручання у вибори на користь Георґеску з боку Росії.
На нових виборах Сіміон продовжив шлях Георґеску, набравши близько 41% голосів у першому турі 4 травня. Дан значно відстав, отримавши майже 21%.
Сіміон випереджає в більшості опитувань з того часу, хоча останні дані свідчать про майже рівну боротьбу.
Президент Румунії призначає прем'єр-міністра (за погодженням з парламентом), представляє країну на самітах НАТО та ЄС, а також може накладати вето в ЄС.
Хто такий Джордже Сіміон?
Сіміон обіцяє повністю змінити політичну систему Румунії, займає євроскептичну позицію в межах ЄС і виступає проти підтримки України.
«Наша позиція – нейтралітет, а не ескалація, не постачання зброї та повна узгодженість з політикою адміністрації Трампа», – заявив він 8 травня.
Сіміон також підкреслює свою ідеологічну спорідненість із «рухом MAGA» і розмістив у соцмережах фото в червоній бейсболці з написом Trump Save America.
Політична симпатія може бути взаємною, оскільки Вашингтон різко розкритикував рішення про анулювання першого туру виборів.
Сіміон також викликав обурення серед сусідів Румунії. Він натякав на територіальні претензії до України та закликав до об’єднання з Молдовою, через що йому заборонили в’їзд до обох країн.
19 травня молдовський суд має переглянути заборону, яка була введена після його арешту під час протесту в Кишиневі в 2015 році.
Раніше, у 2011 році, його оштрафували та заборонили відвідувати футбольні стадіони на 6 місяців через расистські вигуки на матчі Румунія-Боснія.
У грудні 2019 року він став співзасновником партії «Альянс за об’єднання румунів» (AUR), яка нині є другою за чисельністю в парламенті. Сайт партії декларує підтримку християнської віри, низьких податків, сімейних цінностей і національного суверенітету.
У 2023 році колишній міністр оборони Молдови Анатол Шалару звинуватив Сіміона в таємній зустрічі з агентом ФСБ у Києві.
Сіміон заперечив як цей випадок, так і загальні звинувачення в проросійськості. Нещодавно він програв судовий позов проти Шалару за ці звинувачення.
У листопаді 2024 року СБУ оголосила заборону на його в'їзд в Україну, пояснивши це його антиукраїнською діяльністю, спрямованою на заперечення українських кордонів і поширення дезінформації про утиски румунської меншини. Сіміон у відповідь заявив, що це рішення є наслідком його «прорумунської діяльності» та підтримки прав румунської меншини в Україні.
Він також заявив, що призначить проросійського націоналіста Георґеску прем’єр-міністром Румунії. 63-річний Георґеску назвав 38-річного Сіміона «своїм молодим протеже».
Хто такий Нікушор Дан?
Нікушор Дан – безпартійний політик, який переміг на виборах мера Бухаресту як незалежний кандидат – і тепер прагне того ж у президентських виборах.
55-річний Дан прийшов у політику у 2015 році, пообіцявши боротися з корупцією в столиці.
За фахом математик, він здобув ступінь доктора в Сорбонні у 1998 році, після чого повернувся працювати до Інституту математики Румунії.
Саме тоді він почав активну громадську діяльність, зосереджену на незаконному будівництві, міському плануванні та захисті культурної спадщини.
Після двох невдалих спроб стати мером Бухареста, Дан був обраний у 2020-му і переобраний у 2024-му – попри критику за слабку комунікацію на посаді.
Його рішення балотуватися в президенти викликало подив, зважаючи на нещодавнє переобрання мером. Сам Дан пояснив це політичною кризою, яка охопила Румунію.
«Ми перебуваємо на межі – це найскладніший момент з 1989 року», – сказав він, додавши, що «в політичному житті країни занадто багато брехні».
Він заявив, що боротьба з корупцією та впливовими групами буде головною темою його президентства.
У зовнішній політиці Дан виступає за тісні відносини зі США та послідовну проєвропейську позицію. Він також займає чітку проукраїнську позицію. Він підтримував надання військової допомоги, а також виступав за активну участь Румунії в європейських ініціативах, спрямованих на підтримку України.
Після першого туру 4 травня Дан сказав, що другий тур стане «дебатами між прозахідним напрямом для Румунії та антизахідним».
Цей меседж наразі знаходить відгук серед освічених виборців у великих містах, але загалом залишає Дану складне завдання у другому турі.
Він мав можливість звернутися до виборців під час трьох теледебатів цього тижня, в яких Сіміон відмовився брати участь.
Президентські вибори у Польщі: чому мера Варшави вважають ключовим елементом урядових реформ
Поляки віддадуть свої голоси на президентських виборах 18 травня – голосування, яке вважається є вирішальним для прем'єр-міністра Дональда Туска та його проєвропейського уряду, які прагнуть просунути свою програму реформ.
Після восьми років консервативного правління партії «Право і справедливість» (ПіС) Туск створив широку коаліцію соціал-демократів, а також центристів і християнських демократів, щоб повернути собі владу і повернути Варшаву в більш проєвропейському напрямку.
Але не все склалося так як він того хотів. У президентському палаці Анджей Дуда, якого підтримує «Право і справедливість», завів у глухий кут частину порядку денного Туска, використовуючи вето.
Уряду не вистачає трьох п'ятих голосів для подолання президентського вето, яке досі використовувалося для блокування таких пропозицій, як доступ до екстреної контрацепції без рецепта та офіційне визнання сілезької мови як мови меншини.
Дуда також погрожував використати вето, якщо на його стіл ляжуть більш ліберальні закони про аборти.
Перебуваючи при владі з 2015 року, Дуда має піти у відставку, відпрацювавши два повних п'ятирічних терміни. Хто прийде йому на зміну, значною мірою залежатиме від того, чи захочуть поляки дати Туску сильну руку для проведення його реформ у найближчі роки.
Хто буде президентом?
Як і майже всі останні вибори в Польщі, ці вибори будуть битвою між «Громадянською платформою» (ГП) Туска та партією «Право і справедливість».
Кандидатом від «Громадянської платформи» є Рафал Тшасковський, чинний мер Варшави, який зазнав поразки від Дуди на останніх президентських виборах у 2020 році.
Прогнозують, що він посяде перше місце з 30-35% голосів. А у другому турі йому має вистачити якраз стільки, щоб перемогти Кароля Навроцького, який, як очікується, посяде друге місце з 20-25%.
Але це не буде легко.
На фінальних дебатах 12 травня Тшасковський виглядав втомленим і розфокусованим, а «ПіС» намагається повторити трюк, який допоміг Дуді прийти до влади десять років тому – висунути когось відносно невідомого і молодого, хто насправді не є членом партії.
Навроцький, історик, який очолював Музей Другої світової війни у Гданську, а віднедавна – потужний Інститут національної пам'яті, ідеально підходив на цю роль.
За останні тижні він скоротив розрив з Тшасковським в опитуваннях громадської думки, проте Навроцький зустрівся із власними труднощами.
Навроцький підіграє своєму простому способу життя і стверджує, що володіє лише однією квартирою. Однак було виявлено, що кандидат насправді має другу квартиру, якою він заволодів, вдаючи, що піклується про її літнього мешканця-інваліда, який натомість мешкав у будинку для літніх людей.
Той факт, що він володів часткою в третій квартирі, лише ускладнив його проблеми.
Чи може хтось кинути виклик цим перегонам двох кандидатів?
Телегенічний спікер Сейму Шимон Головня, який очолює центристську партію «Польща 2050», провів невиразну кампанію і, швидше за все, отримає менше 10% голосів виборців. Його прихильники, ймовірно, підтримають Тшасковського у другому турі.
Потенційно скористатися нещодавнім промахом Навроцького з житлом може Славомір Ментцен, кандидат від правопопулістської партії «Конфедерація свободи і незалежності».
У певний момент він йшов пліч-о-пліч з Навроцьким, але, схоже, втратив підтримку після того, як закликав до повної заборони абортів, навіть у випадках зґвалтування, і до припинення безкоштовної університетської освіти.
Відвертий прихильник президента США Дональда Трампа, Ментцен активно користується соціальними мережами і популярний серед молодих виборців-чоловіків завдяки своєму поєднанню економічного лібералізму, політичного ізоляціонізму та антимігрантської риторики.
Через його статус аутсайдера важко оцінити, якою насправді є його електоральна підтримка, тому не можна повністю виключити його потрапляння до першої двійки.
Тож які теми домінують у кампанії?
Безпека, за якою слідують соціальні проблеми.
В умовах, коли по сусідству в Україні йде війна з Росією, Сполучені Штати, схоже, відвертаються від Європи, а білоруський режим Лукашенка заманює і потім відправляє до польського кордону мігрантів з Африки та Азії, – не дивно, що поляки ставлять питання національної безпеки на перше місце в порядку денному передвиборчих перегонів.
Польща вже витрачає на оборону майже 5% свого валового внутрішнього продукту, що є найвищим показником серед усіх країн-членів НАТО, і обидва головні кандидати у президенти хочуть зберегти цей рівень витрат. Але вони розходяться в думках щодо того, на чому слід робити акцент в рамках альянсу.
Польща – одна з найбільш проамериканських країн Європи, і хоча багато хто, в тому числі прихильники ПіС, стурбовані зближенням адміністрації Трампа з президентом Росії Володимиром Путіним, Навроцький все ще є прихильником збереження якомога ближчих відносин зі Сполученими Штатами.
Він прагне укласти двосторонню угоду безпосередньо з Вашингтоном, оскільки і Брюссель, і Берлін викликають глибоку недовіру всередині ПіС.
Дуда налагодив тісні стосунки з Трампом під час першого терміну американського лідера в Білому домі, а в країні перебуває близько 10 тисяч американських військових.
Хоча «Громадянська платформа» в жодному разі не хоче розривати ці зв'язки, вона прагне налагодити тісніші європейські зв'язки, зокрема з Берліном і Парижем. Нещодавній візит Туска до Києва в рамках «коаліції охочих» разом із канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом та президентом Франції Емманюелем Макроном є найяскравішим свідченням цього.
А соціальні гарячі теми?
Для Тшасковського це велика складність.
На посаді мера ліберальної Варшави протягом останніх семи років він підтримував права ЛГБТК+, схвалив екологічне законодавство та заборонив релігійну символіку в мерії.
У країні, яка набагато більш релігійна і консервативна, ніж її столиця, це все можна використати проти нього.
У той же час, багато хто більш ліберального спектру, особливо молоді жінки, які масово прийшли на парламентські вибори, щоб добитись перемогти на користь коаліції, розчаровані відсутністю реформ до цього часу.
Їм потрібно знову мобілізуватися, щоб перенести його за фінішну лінію.
Звичайно, Дуда наклав вето на деякі ініціативи, але коаліція також неохоче висуває нові пропозиції щодо одностатевих партнерств або абортів, знаючи, що центристські та праві фракції в уряді виступають проти цього.
Якщо Тшасковський стане президентом, виправдань більше не буде. Але водночас «ПіС» сподівається, що країна занадто швидко поверне вліво, що зробить можливим розпад коаліції і перемогу на парламентських виборах у 2027 році або раніше.
Що ж Україна?
Польща є одною з найбільших прихильниць України. Майже мільйон біженців втекли з охопленої війною країни, називаючи її своїм домом, відколи Росія розпочала повномасштабне вторгнення у 2022 році.
Але підтримка як України, так і українців, які живуть в країні, впала, і обидва основні кандидати виступають за скорочення деяких соціальних внесків для біженців.
Обидва також висловили підтримку польським фермерам, зазначивши, що їхні засоби до існування повинні бути захищені до того, як Україна з її значним сільськогосподарським сектором зможе приєднатися до ЄС.
Навроцький пішов ще далі щодо України, ставлячи під сумнів її придатність як до членства в НАТО, так і до членства в ЄС і прагнучи пов'язати перспективу членства країни з повною співпрацею щодо суперечливого спільного історичного минулого, включаючи Волинську різанину.
Чи є ознаки прогресу? Чим завершилися переговори між Україною та Росією
Перші прямі мирні переговори між Росією та Україною за понад три роки, що відбулися 16 травня у Стамбулі, пройшли швидко та без жодних ознак прогресу, окрім угоди про обмін полоненими. Українські чиновники звинуватили Росію у висуванні «неприйнятних» вимог.
Зустріч у Стамбулі завершилася приблизно через півтори години після її початку, повідомили турецькі чиновники.
Які головні висновки зустрічі у Стамбулі?
Учасники перемовин домовилися обміняти 1000 полонених з кожного боку найближчим часом, про це заявили голови обох делегацій. Це буде найбільший окремий обмін з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року.
Але не було жодних публічних ознак того, що величезні розбіжності між позиціями Росії та України з таких питань, як наприклад доля окупованих українських території, зменшилися.
Європейські лідери приєдналися до президента України Володимира Зеленського, засудивши позицію Росії.
«Відірвані від реальності» вимоги
Reuters цитує неназване українське джерело, яке заявило, що російська делегація висунула вимоги, які «відірвані від реальності та виходять далеко за рамки того, що обговорювалося раніше».
Це очевидно стосувалося чотирьох регіонів, які Росія частково окупувала та безпідставно стверджує, що вони є російськими: Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську.
Влада України утримує частини цих регіонів, включно з обласними центрами Запоріжжям та Херсоном.
Керівник російської делегації, помічник Путіна Володимир Мединський, заявив, що Росія загалом «задоволена результатом» і «готова продовжувати контакти». Він сказав, що Росія «взяла до відома» те, що, за його словами, було запитом України на переговори між Зеленським та Путіним.
Мединський також сказав, що перемовники домовилися, що «кожна сторона представить своє бачення можливого майбутнього припинення вогню та детально його викладе». Уже після цього, з його слів, було б доречно продовжити переговори.
Як досягти миру
Загалом, очікування щодо прориву у переговорах були низькими.
Це були перші прямі перемовини після переговорів у Стамбулі на початку повномасштабного вторгнення Росії, коли Україна відкинула пропозицію підписати капітуляцію.
Переговори 16 травня завершили шалений тиждень дипломатії, підживлений прагненням президента США Дональда Трампа стати посередником у припиненні війни, в результаті якої загинули десятки тисяч солдатів з обох сторін та велика кількість українських мирних жителів.
Російські та українські переговірники розпочали свою зустріч приблизно після 13:00 за місцевим часом (полудень за центральноєвропейським часом) разом з посадовцями Туреччини та завершили її до 15:00 (14:00 за центральноєвропейським часом). Також було проведено кілька окремих зустрічей за участю американських, українських, російських, європейських та турецьких посадовців.
Виступаючи на європейському саміті в Тирані (столиці Албанії) президент України Володимир Зеленський заявив, що «головним пріоритетом Києва є повне, безумовне та чесне припинення вогню. Це має відбутися негайно, щоб зупинити вбивства та створити міцну основу для дипломатії».
Якщо російська делегація в Стамбулі не погодиться на припинення вогню, «світ повинен відреагувати», – сказав він.
Цього тижня у нас був реальний шанс зробити важливі кроки до припинення цієї війни. Якби тільки Путін не боявся приїхати до ТуреччиниЗеленський
«Потрібна сильна реакція, включно з санкціями проти енергетичного сектору та банків Росії», – зауважив Зеленський.
Москва відхилила заклики України, європейських країн та Сполучених Штатів до повного 30-денного припинення вогню, заявивши, що перемир'я можна досягти лише в результаті переговорів. Президент Росії Володимир Путін відхилив запрошення Зеленського провести їхню першу, з 2019-го, особисту зустріч.
«Цього тижня у нас був реальний шанс зробити важливі кроки до припинення цієї війни. Якби тільки Путін не боявся приїхати до Туреччини», – сказав Зеленський у Тирані.
Відкриваючи переговори у Стамбулі, міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан заявив, що «критично важливо» запровадити припинення вогню «якомога швидше» та «дуже важливо, щоб ці переговори лягли в основу зустрічі лідерів. Ми щиро віримо, що миру можна досягти шляхом конструктивних переговорів».
Прориву не буде?
Напередодні переговорів керівник української делегації, міністр оборони Рустем Умєров, заявив у себе у фейсбуці, що мир можливий лише за умови, що «Росія продемонструє свою готовність вжити конкретних заходів, включно з повним припиненням вогню щонайменше на 30 днів та впровадженням гуманітарних заходів, таких як повернення насильно депортованих українських дітей», а також обмін усіма військовополоненими.
Нічого не станеться, поки ми з Путіним не зустрінемосяТрамп
Рішення Путіна направити делегацію нижчого рівня на переговори, які він запропонував раніше цього тижня і на які Трамп закликав Україну погодитися, послабило і без того малі очікування щодо прогресу.
Трамп, який перебував у регіоні з поїздкою на Близький Схід, натякнув, що може поїхати до Туреччини, якщо Путін відвідає захід.
«Нічого не станеться, поки ми з Путіним не зустрінемося», – сказав Трамп після того, як Кремль оголосив про відправку делегації нижчого рівня.
Після посадки на борт Air Force One в Абу-Дабі 16 травня для повернення до Вашингтона Трамп сказав, що, можливо, незабаром зателефонує Путіну.
«Ми з ним зустрінемося, і я думаю, що ми вирішимо це питання, а може й ні», – заявив він.
«Ми збираємося це зробити. Ми повинні, – висловився Трамп про припинення війни. – В середньому щотижня гине п’ять тисяч молодих людей, і ми збираємося це зробити»
Державний секретар США Марко Рубіо заявив Fox News 15 травня, що прориву не буде, поки Трамп і Путін не сядуть «за один стіл» один проти одного.
«Я ще не знаю дати чи місця, але це справді єдиний шанс на цей момент», – сказав Рубіо. Він зустрівся з українськими та турецькими чиновниками в стамбульському палаці Долмабахче перед переговорами між Україною та Росією.
Рубіо підтвердив «позицію США про те, що вбивства потрібно припинити», – сказала речниця Державного департаменту Теммі Брюс. Майкл Антон, керівник відділу політичного планування Державного департаменту, мав окремо зустрітися з російською делегацією.
Речник Кремля Дмитро Пєсков заявив, що зустріч Трампа та Путіна для обговорення двосторонніх відносин, України та інших питань «безумовно необхідна», але підготовка до неї потребуватиме часу, і її не слід проводити, якщо вона не дасть результатів.
Росія розпочала повномасштабне вторгнення через вісім років після того, як уже анексувала Крим та розпалила війну на сході Донбасу у 2014 році. Зараз вона утримує близько однієї п'ятої території України, але це ще далеко до мети Путіна – підкорити країну, незалежну з моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році.
Росія наполягає на своєму
Єдині попередні прямі мирні переговори зірвалися навесні 2022 року. Тоді сторони сперечалися щодо основних питань. Та й перемовини відбувалися на тлі викриттів злочинів, скоєних російськими військами в Бучі.
У цих переговорах Росія прагнула угоди, яка, на думку аналітиків, означала б капітуляцію Києва та залишила б Україну постійно нейтральною країною з невеликою та беззубою армією, обмеженим суверенітетом та майже відсутнім доступом до західної безпекової підтримки.
Російські чиновники припустили, що Москва не зменшила своїх цілей, попри невдачу у захопленні Києва та повільний прогрес на полі бою, де невеликі територіальні здобутки досягнуті високою ціною у вигляді втрат з боку Росії.
Кремль означив переговори 16 травня «відновленням» переговорів 2022 року (Мединський також очолював російську команду у 2022 році). Зеленський назвав російську делегацію «бутафорською» та сказав, що склад показує, що «вони недостатньо серйозно ставляться до переговорів».
Ми посилимо тискУрсула фон дер Ляєн
«Росіяни хочуть викликати асоціації з 2022 роком, – заявив 16 травня керівник апарату Зеленського Андрій Єрмак. – Але єдине, що пов’язане з цими переговорами, – це місто Стамбул. І нічого більше. Усі спроби росіян пов’язати нинішній день із 2022 роком не спрацюють».
Оскільки Росія відхиляє заклики до 30-денного припинення вогню, Європейський Союз готує новий пакет санкцій проти Москви. Він включає заходи, спрямовані на фінансовий сектор Росії та її прибутковий експорт енергоносіїв.
«Ми посилимо тиск», – заявила президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн у Тирані.
Угода чи ультиматум?
Путін неодноразово заявляв, що будь-яка мирна угода має бути спрямована на те, що Росія називає «корінними причинами» війни. Це термін нагадує вимоги, висунуті Росією перед розпочатим повномасштабним вторгненням: щоб Україна стала нейтральною державою, різко скоротила свої військові сили та зокрема відмовилася від прагнень вступити до НАТО.
Крім того, Москва неодноразово заявляла, що Київ і Захід повинні визнати суверенітет Росії над Донецькою, Луганською, Запорізькою та Херсонською областями – чотирма частково окупованими Росією українськими регіонами, які Путін безпідставно оголосив у вересні 2022 року частиною Росії.
«Путін не збирається закінчувати цю війну, принаймні не на якихось розумних умовах. Але його цікавить побудова нових відносин з адміністрацією США», – заявив 16 травня Кирило Мартинов, головний редактор латвійського російськомовного медіа«Новая газета Європа» у коментарі телеканалу «Настоящее время» (створеному Радіо Свобода з участю Голосу Америки).
Якщо переговори проваляться, а Європа «не зможе досягти якихось спільних дій проти Путіна, тоді головний програш настане для України, бо Путін знову ж таки, по суті, зможе продовжувати війну», – сказав Мартинов.
Він додав, що мета Путіна – «продовжувати війну, уникаючи повної сварки з Трампом».
«Реальність така, що ні Москва, ні Київ не готові погодитися на міцний мир, оскільки їхні позиції є принципово непримиренними», – написала у соцмережі X Тетяна Станова, старша наукова співробітниця Берлінського Центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії.
«Це буде тривалий процес. Путін, здається, все ще вважає, що може досягти своїх максималістських вимог», – сказав Курт Волкер, колишній посол США в НАТО.
Він також був спеціальним представником Трампа з переговорів щодо України під час його попереднього президентського терміну, а зараз є почесним науковим співробітником американського Центру аналізу європейської політики.
Вісь Росія-Іран-Китай-КНДР. Чи усвідомлюють у США загрозу?
Американські військові лідери дедалі більше стурбовані тим, що глобальні точки кипіння можуть перерости в тривалі протистояння на багатьох фронтах. Їх розпалюють головні супротивники США: Росія, Китай, Іран та Північна Корея.
Як реагуватимуть Сполучені Штати на ці виклики?
Короткі, географічно обмежені війни – ті протистояння, яких американські військові переважно очікували – ймовірно залишилися у минулому. Про це заявили американські військові офіційні особи 13 травня у Вашингтоні на конференції, організованій Центром стратегічних та міжнародних досліджень (CSIS).
«Думаю, ви повинні одразу повірити, що якщо в одному географічному районі відбувається бій, через ці відносини (Росія, Китай, Іран, КНДР) він негайно пускатиме метастази або ж затягнеться у географічному та геополітичному вимірах. Цього не уникнути», – сказав генерал Крістофер Махоні, помічник командувача Корпусу морської піхоти США.
Ця теза відображає все більшу стурбованість у Пентагоні тим, що традиційні припущення Америки щодо ескалації конфліктів більше не виправдовують себе.
«Ідея короткого, гострого конфлікту, я вважаю, є фантазією», – додає Махоні.
Пентагон стурбований?
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну, яке Кремль сподівався завершити щонайдовше за кілька тижнів, переросло у повномасштабну війну і триває вже кілька років.
Уздовж 1000-кілометрової лінії фронту російсько-української війни тривають запеклі бої. Допомога, яку Москва отримала від Китаю, Ірану та Північної Кореї, ймовірно, продовжила збройне протистояння.
Генерал Джеймс Мінгус, заступник начальника штабу армії США, зазначив, що хоча зв'язки між цими країнами не є новими (Росія підтримує дружні відносини з Іраном та Північною Кореєю протягом десятиліть), глибина нинішньої співпраці, зокрема в галузі технологій та передачі зброї, знаменує собою небезпечну нову фазу.
«Ми повинні бути дуже стурбовані їхнім рівнем обміну», – вважає Мінгус.
Адмірал Джеймс Кілбі, заступник начальника операцій ВМС США, додав, що масштабні навчання ВМС – інтегрований глобальний навчальний захід за участю флотів США – втретє відбудуться цьогоріч у серпні. Навчання розроблені для підготовки саме до тих трансрегіональних конфліктів, яких зараз очікують американські чиновники.
«Це визнання того, що саме в такому становищі ми перебуваємо», – сказав Кілбі на конференції.
Фактична вісь
Китай, Іран та Північна Корея підтримали вторгнення Росії в Україну, постачаючи Москві критично важливі технології, безпілотники, ракети та артилерію.
Північна Корея відправила тисячі військових для підтримки російських операцій.
Махоні сказав, що характер цієї співпраці «дуже схожий на альянс».
«Тож, хоча це може бути не формалізована угода, вона відбувається, і я вважаю, що такий союз триватиме», – зауважив генерал.
Цей союз виходить за межі війни проти України.
Підтримуване Іраном угруповання «Хамас» (визнане терористичною організацією у США та ЄС) атакувало Ізраїль 7 жовтня 2023 року. У той час Іран одночасно допомагав Росії обходити західні санкції та підтримувати військову машину.
Водночас Китай продовжує агресивні маневри в Південнокитайському морі та навколо Тайваню, ба навіть розширює економічні та військові зв'язки як з Іраном, так і з Росією.
Чи встигатиме промислова база США?
Аналітики та представники оборонного відомства дедалі більше скептично ставляться до того, що оборонно-промислова база США готова до тривалого конфлікту високої інтенсивності, не кажучи вже про численні наявні.
Після двох десятиліть контртерористичних операцій, зосереджених на невеликих спеціалізованих силах та обмежених закупівлях висококласних платформ, таких як F-35, Сполучені Штати тепер постали перед серйозним викликом нарощування виробництва.
Виробництво артилерії, зокрема 155-міліметрових снарядів, критично важливих для оборони України, скоротилося. Суднобудування також різко сповільнилося.
Китай, який зараз має найбільший у світі військово-морський флот за кількістю корпусів, спускає на воду нові кораблі до 200 разів швидше, ніж Сполучені Штати, за словами Кілбі.
Президент США Дональд Трамп, який прийшов до влади з обіцянкою зміцнити збройні сили США, зробив відновлення ВМС США ключовим елементом своєї оборонної програми. У квітні він видав указ, спрямований на відродження суднобудівної промисловості та відновлення американського морського домінування.
Але керівники галузі та військові лідери попереджають: проблема виходить за рамки будь-якої однієї адміністрації. Хронічні затримки з прийняттям бюджетів, короткострокові постійні резолюції та партійний баланс сил на межі можливостей, включно з трьома припиненнями роботи уряду за останні 12 років, ускладнили для оборонних компаній довгострокові інвестиції.
Сам процес закупівель Пентагону також зазнав критики. Експерти кажуть, що система занадто повільна та консервативна, обтяжена бюрократією, яка перешкоджає інноваціям та відлякує нових учасників.
Махоні сказав, що всі етапи процесу закупівель мають бути реформовані, «інакше від цього не отримати великої користі».
Питання грошей
Незважаючи на загрози, які зростають, витрати США на оборону залишалися відносно незмінними (з урахуванням інфляції) протягом більшої частини останніх двох десятиліть.
Як частка валового внутрішнього продукту, вона зараз становить близько 3 відсотків – менше половини середнього показника часів Холодної війни. Про це зазначив на конференції сенатор Мітчелл Макконнелл (республіканець від штату Кентуккі).
Прірва між загрозами, з якими ми стикаємося, і тим, що ми робимо для їх подолання, величезнаМакконнелл
За словами Макконнелла, проблема ускладнюється тим, що частка оборонного бюджету, витрачена на закупівлю озброєння, зменшилася.
Запропонований адміністрацією Трампа оборонний бюджет на 2026 рік включає 893 мільярди доларів прямих витрат (як і цього року), але ще з додатковими 119 мільярдами доларів протягом десятиліття через процес узгодження.
Але критики кажуть: цього недостатньо.
«Прірва між загрозами, з якими ми стикаємося, і тим, що ми робимо для їх подолання, величезна. І це має нас лякати», – вважає Макконнелл.
Він навів приклад оборони України як взірець не лише стійкості, а й швидких інновацій.
«Наші друзі розробили, можливо, провідний у світі сектор інновацій у сфері дронів, – каже Макконнелл. – Але ще більше вражає стійка швидкість, з якою українські виробники відточують та вдосконалюють безпілотні системи в режимі реального часу»
Макконнелл погодився з військовим керівництвом, що будь-який майбутній конфлікт навряд чи буде невеликим або ізольованим.
«Одним з найбільших стратегічних викликів сьогодні є перспектива масштабного конфлікту або одночасних конфліктів у різних місцях військових дій. Це стане випробуванням для глибини нашого арсеналу та стійкості наших ліній постачання»
Він додає, що «перемога залежатиме від масштабних та своєчасних дій».
Це було б величезним викликом у конфлікті за Тайвань, оскільки острів розташований на відстані понад 6000 миль від материкової частини США.
Фортеця Америка?
Поки адміністрація Трампа дорікає європейським урядам щодо спільних витрат на оборону, що ставить під сумнів зобов'язання США перед союзниками по НАТО, Макконнелл також заявив, що Сполучені Штати не можуть боротися зі своїми супротивниками самотужки.
Він сказав, що торговельна війна адміністрації з європейськими та азійськими союзниками відбувається в той час, коли такі супротивники, як Росія та Китай, об'єднуються, щоб кинути виклик міжнародному порядку, очолюваному США.
«Немає сумнівів, що наші супротивники наполегливо працюють над тим, щоб розколоти Америку та її європейських союзників. Якщо ми полегшуємо їм роботу, ми робимо щось неправильно», – сказав Макконнелл. Він пішов з посади лідера Сенату в лютому.
Макконнелл також додав, що Сполученим Штатам доведеться покладатися на союзників та партнерів, щоб допомогти їм стримувати агресію в найближчі роки від Індо-Тихоокеанського регіону до Східної Європи.
«Якщо діяти самотужки, це лише збільшить витрати для платників податків та ризики для наших військових», – каже він.
ЗВЕРНИ УВАГУ
-
![Кримський міст і далекобійна зброя (колаж)]()
Анжеліка РуденкоЧи здатні Сили оборони України знищити Керченський міст?
Форум