Радіо Свобода публікує аналіз бази даних Головного військово-медичного управління Міністерства оборони РФ (ГВМУ). У ній містяться відомості про 166 тисяч пацієнтів, які пройшли через військові госпіталі в Росії та окупованому Криму з січня 2022-го по середину червня 2024 року.
У базі є також обмежена кількість даних про поранених, які лікувалися у цивільних лікарнях в Білорусі та на окупованих частинах Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей України. Її розсилають у військові частини, щоб поранені, які вибули на лікування, не «губилися». Документом із Радіо Свобода поділився військовий медик Олексій Жиляєв, який дезертирував у Францію.
У багатьох випадках база містить не лише особисті дані, а й номери військових частин та назви підрозділів (від ПВК до ГРУ), звання, важкість та дати поранення, надходження до шпиталю та виписки з нього, номери особистих жетонів. У ній є опис діагнозів і результати лікування, включно з летальними.
Окрім того, в базі є дані про кілька сотень припустимих поранених українських військовополонених (у них є позначка «ЗСУ»). Список цих людей розслідувачі передали українським журналістам.
Ці дані дозволяють:
- Побачити, як змінювався склад російських частин за час повномасштабного вторгнення в Україну: наприклад, як кількість офіцерів серед поранених зменшувалася у міру того, як армія адаптувалася до війни та вирішувала проблеми зі зв'язком.
- Дізнатися, які військові частини були задіяні на тому чи іншому етапі війни.
- Простежити динаміку несмертельних втрат та порівняти її з основними подіями на полі бою.
- З'ясувати, скільки часу в середньому проводять у шпиталях військові з легкими пораненнями, важкими та середньої тяжкості.
- Оцінити зміну середнього віку поранених з лютого 2022-го по червень 2024 року.
- Зрозуміти, на які регіони та госпіталі випало основне навантаження: лікування поранених.
Чого не можна дізнатися за допомогою цих даних:
- Загальної кількості поранених на війні. За даними Пентагону, Міноборони Великобританії та президента України Володимира Зеленського, російські втрати пораненими на сьогодні становлять близько 600 тисяч людей за весь час війни. При цьому до наявної у нас бази ГВМУ (яка обмежена періодом до червня 2024 року) не потрапляли легкопоранені, відправлені назад на фронт після недовгого перебування в польових госпіталях.
Що ще треба враховувати:
- Більша кількість поранених не означає, що в той же час або в тому ж підрозділі було більше загиблих. Іноді може бути і навпаки: менше поранених вдається евакуювати, відповідно їх меншає, а кількість смертей зростає.
- База враховує не тільки поранених у бойових діях, а й тих, хто потрапив у госпіталі Міноборони без прямого зв'язку з війною – наприклад, курсантів військових училищ через сезонну епідемію грипу або генералів із хронічними хворобами. Ми виходимо з того, що кількість таких пацієнтів приблизно однакова щороку, її можна розглядати як тло і вона не впливає на динаміку пов'язаних із війною показників. У переважній більшості випадків такі хворі надходять до лікарень у легкому стані.
- Для кількісного аналізу ми скоротили базу, залишивши у ній лише одну згадку кожної людини. Деякі російські військові за час війни були поранені кілька разів і кілька разів опинялися в госпіталях (і, відповідно, у таблиці) – ці дані ми використовували під час аналізу найпоширеніших поранень та захворювань.
- Початковий варіант бази даних, розісланої Головним військово-медичним управлінням Міноборони, містить безліч помилок введення: наприклад, звання військового може опинитися у графі «військова частина», а в ній, у свою чергу, номер жетону. Ми постаралися нормалізувати ці дані і вимушено знехтували тією частиною, яку нормалізувати не можна.
- Не у всіх 166 тисяч людей заповнені всі графи. У багатьох відсутні дати народження, діагноз, інформація про тяжкість поранення, дати виписки зі шпиталю, дані про результат лікування та відправлення на реабілітацію або назад у військові частини.
- Тяжкість поранення в базі часто може бути свідомо занижена або просто вказана помилково.
Звідки ця база даних?
Олексій Жиляєв, який надав Радіо Свобода базу пацієнтів військово-медичних організацій ГВМУ, був командиром відділення евакуації поранених 144-ї гвардійської мотострілецької дивізії у званні сержанта. Про те, як він потрапив на війну, був поранений та дезертирував на захід, читайте в інтерв'ю, яке він дав Радіо Свобода у грудні 2024 року.
Ось що Жиляєв розповів про походження цієї бази даних: «Це база Головного військово-медичного управління Міністерства оборони Російської Федерації. Її розсилають по арміях, а звідти вже на вимогу до медслужби дивізій. Розсилають її через ЗСПД, це закрита система передачі даних, яка діє за звичайними протоколами електронної пошти SMTP і POP3. Як база формується, точно сказати не можу. Зважаючи на все, це просто інформація від госпіталів – вони відправляють дані про пацієнтів, що надійшли до ГВМУ, і там уже хтось якось її компілює. Навіщо її відправляють потім із ГВМУ назад до армії? Щоб шукати людей, бо вони губляться: людина вибула з частини з пораненням, а де вона в результаті виявилася – без цієї бази буде невідомо. У ній немає більшості з тих, хто проходив лікування в різних військових шпиталях на окупованій території, тих, хто був поранений і виписаний до строю одним днем, і, за рідкісними винятками, тих, хто лікувався у цивільних лікарнях. До цивільних лікарень військові потрапляють здебільшого тоді, коли відбувається «виплеск», пов'язаний з активізацією наступальних дій, втрати різко зростають, а місць у шпиталях немає».
Верифікація бази
Радіо Свобода перевірило базу даних ГВМУ за допомогою випадкової вибірки, додаткові підтвердження її справжності ми знаходили і пізніше, коли готували матеріал. Завдяки датам народження та іншій інформації ми знайшли в ній десятки людей, які залишили у соціальних мережах сліди своєї участі у війні і при цьому раніше не згадувалися у ЗМІ. Наприклад, мешканця Казані Мягмара Чулуунбаатара госпіталізували до 428-го військового госпіталю в Саратові з діагнозом «Поєднана травма, забій правої половини грудної стінки, забій правої поперекової ділянки». Фотографії з війни він регулярно публікував у своєму акаунті в «Однокласниках».
У базі згадані і військові, про яких писали в медіа: наприклад, уродженець Новолацького району Дагестану Мухтар Алієв, який, як повідомляло у грудні 2022 року видання «Голос часу», потрапив під обстріл і зумів врятуватися. База ГВМУ дозволяє дізнатися, що він отримав поранення місяцем раніше, у середині листопада. Алієва госпіталізували з діагнозом «Закритий перелом кісток носа» до 419-го військового госпіталю в Краснодарі. З бази даних випливає, що Алієв, як і ще понад 100 осіб, інформація про які є в документі, служив у військовій розвідці, у 10-й окремій бригаді спецназу ГРУ, що дислокована на хуторі Молькін Краснодарського краю.
Є в базі й поранені, яких особисто відвідував у шпиталях очільник РФ Володимир Путін. На фотографії нижче, опублікованій агентством ТАРС 25 травня 2022 року, Путін, як стверджується, зображений з пораненими Юзбегом Казитовим та Іваном Петруком у Центральному військовому клінічному шпиталі імені Мандрика у Москві. З бази даних випливає, що Казитов дійсно був поранений 24 березня і доставлений із діагнозом «Мінно-вибухова травма, осколкове поранення черевної порожнини» спочатку до Донецької республіканської лікарні, а потім, 28 березня, до 1602-го військового клінічного госпіталю в Ростові-на-Дону. Другого військового на фото, який тисне руку президенту, Івана Петрука, немає в базі ГВМУ.
Як раніше вдалося з'ясувати за допомогою сервісів з розпізнавання людей, як мінімум один із «військових», які потрапили на інше фото цього ж відвідування госпіталю Путіним і тодішнім міністром оборони Сергієм Шойгу, виявився працівником Федеральної служби охорони. Можливо, Петрук справді був поранений і не потрапив до бази ГВМУ з якоїсь іншої причини.
Інші подібні приклади є далі у цій статті. Серед людей, участь яких у війні нам вдалося підтвердити, є й іноземці з країн далекого зарубіжжя, насамперед Непалу та Індії, але також із країн, яких раніше не згадували через участь їхніх громадян у війні проти України. Про них розповімо у наступних публікаціях. Ніхто з військових у базі ГВМУ, яких ми знайшли у соцмережах, не відповів на повідомлення Радіо Свобода з питаннями щодо їхньої участі у бойових діях та обставинах поранень.
Панове офіцери
У базі ГВМУ налічується майже 90 тисяч рядових, 40 тисяч сержантів, 15 тисяч єфрейторів, 7000 лейтенантів, 2700 прапорщиків, 3000 з лишком капітанів, 2100 майорів, 1000 підполковників, 381 полковник, 381 полковник, понад 30 генерал-майорів, 10 генерал-лейтенантів та один генерал-полковник.
У багатьох поранених звання не вказано, у деяких військових звання змінювалися у процесі війни. У базі є і військовослужбовці флоту: понад 4400 матросів і старших матросів, понад 200 мічманів і 94 старші мічмани, 50 капітанів другого рангу, 43 капітани першого рангу, 30 капітан-лейтенантів, 28 капітанів першого рангу, 4 контр-адмірали і один адмірал.
Якщо порівняти співвідношення поранених офіцерів всіх звань і рядових за час, що охоплене базою ГВМУ (січень 2022 – середина червня 2024 року), то добре видно проблему, з якою російська армія зіштовхнулася на початку війни: офіцери, в першу чергу лейтенанти, були змушені перебувати на передовій разом зі своїми підрозділами. Різке скорочення частки офіцерів серед поранених відбулося лише після того, як російським військовим вдалося налагодити зв'язок і коли Україна отримала американські РСЗВ HIMARS.
«Спочатку офіцери перебували ближче до фронту, щоб переконатися, що все йде за планом, і особисто віддавати накази. У той період вони мали великі проблеми із засобами радіоелектронної боротьби, не було нормального зв'язку. Через це офіцери мали бути близькими до передової і часто потрапляли під удари. Українці вражали їхні бронемашини, які, як правило, були першими в колонах, за допомогою ПТРК Javelin та NLAW. Згодом, коли російські військові зосередилися на Донбасі, офіцерів почали відводити назад, особливо після появи на полі бою реактивних систем залпового вогню HIMARS. Це можна побачити у ваших даних: у червні 2022 року втрати серед офіцерів все ще були високими – саме тоді HIMARS увійшли в гру. Росіянам знадобився приблизно місяць, щоб зрозуміти, що їхні командні пункти знищують. Тоді вони почали відводити офіцерів подалі. У серпні вже видно, як ці цифри знижуються. Відтоді вони залишаються більш-менш стабільними, незважаючи на зростання загальної чисельності російського угруповання. Бо більшість штабних і старших офіцерів – майорів, лейтенантів, підполковників, полковників і генералів стали перебувати поза досяжністю HIMARS, – каже в інтерв'ю Радіо Свобода старша наукова співробітниця програми Росії та Євразії Фонду Карнегі за міжнародний світ Дара Масікот.
«Важкий 300-й – це майже завжди 200-й»
База даних дозволяє оцінити приблизне співвідношення поранень різного ступеня тяжкості, хоча відмітка про нього є не у кожного пораненого (а в багатьох випадках в цей стовпець у лікарнях або ГВМУ помилково вносили інші дані, наприклад номер військової частини або тип захворювання). Дані про тяжке поранення є у 3205 людей, про легке – у 63821, поранення середньої тяжкості вказано у 37567 людей.
На графіку розподілу поранень і захворювань різного ступеня тяжкості по місяцях можна побачити періоди різкого зростання числа поранених під час російських наступів: починаючи з першого, на Київ, продовжуючи весняним наступом на Донбасі, коли Росія консолідувала там свої сили, перекинуті з північного сходу України, і закінчуючи «м'ясними штурмами» Авдіївки і Бахмуту.
Різке зростання наприкінці осені 2023 року кількості військових, які надійшли до шпиталів з пораненнями середньої тяжкості на тлі падіння кількості легкопоранених (тобто по суті той факт, що тяжкість поранень збільшилася), Олексій Жиляєв пов'язує з тим, що в умовах затримок американських поставок озброєння Україна стала ще більше використовувати FPV-дрони.
Як каже Дара Масікот, на цьому графіку привертає увагу стабільна кількість тяжко поранених.
«Незалежно від періодів наступів або оборони, збільшення чисельності російського угрупування, яке до кінця 2023 року зросло в порівнянні з початком війни майже вдвічі, змін практично немає. Це говорить про те, що російська армія за час війни не змогла серйозно покращити систему евакуації поранених. Військові, які зазнають важких осколкових поранень або, наприклад, втрачають кінцівки через міни, артилерію чи дрони, просто не виживають».
Низький відсоток виживання серед тяжкопоранених на етапі до польового шпиталю або медроти підтверджує і досвід Олексія Жиляєва. «При евакуації важкий 300-й – це майже завжди 200-й», – каже медик. Підтверджує він і припущення, що система евакуації в російській армії не зазнала істотних змін.
«Як усе було, так і залишилося», – говорить Жиляєв, додаючи, що, починаючи з 2024 року, українська армія «почала справжнє полювання» за евакуаційними групами за допомогою дронів». А це ще сильніше змінило співвідношення поранених та загиблих (останніх більше). При цьому, за його словами, практично всі солдати, яких вдається доставити до польового, а потім і до стаціонарного госпіталю, залишаються живими. Ці дані підтверджує і база ГВМУ: лише трохи більше від 200 людей мають позначку «смерть», «летальний кінець» та подібні. За словами начальника Головного військово-медичного управління Міноборони Дмитра Тришкіна, «у госпіталях від ран помирає 0,5% військовослужбовців».
Жиляєв каже, що в цілому якість медичної допомоги він оцінює як хорошу, але дані про тяжкість поранень треба розглядати з поправкою на спотворення: у військових госпіталях існує тенденція до її заниження, щоб швидше повернути солдатів на фронт.
«Коли я був там минулої зими, людей з легкими пораненнями, наприклад дотичними, просто не госпіталізували. Почався наступ, людей не вистачало. Один хлопець у нас потрапив «на яму» за те, що відправив людей з легкими пораненнями до ПМГ (польовий медичний госпіталь – ред.). Потім, коли наступ захлинувся, цю практику прибрали. У польових шпиталях все фіксують чітко: які у людини поранення, те й пишуть. А ось у стаціонарних шпиталях справді іноді занижують ступінь тяжкості. Роблять це, по-перше, щоб швидше повернути поранених на фронт, по-друге – через закон 855 про виплати страховки. Є виплати від Міністерства оборони, які зараз стали диференційованими. Гадаю, це ще одна причина, чому ступінь тяжкості поранення почали частіше занижувати. А є страховка від «Согазу» – звичайна страховка, як на будь-якій роботі. Виплати за нею: за легке поранення – 85 000 рублів, найважче – 340 000, за середнє – близько 180 000», – каже медик.
Тисячі ампутацій
Єдиний вид травм, з яким військового точно не повернуть на фронт, за словами Олексія Жиляєва, – це ампутація кінцівок. У базі даних ГВМУ понад 3200 діагнозів, що містять слово «ампутація» (включно з ампутаціями пальців і ступнів). Декому ампутацію зробили під час операції, про що є відповідний запис.
Ампутації – чудовий приклад, як спотворюють тяжкість поранень у базі. Багато випадків ампутацій кінцівок мають у графі «тяжкість» позначку «легка» – всупереч переліку легких каліцтв, травм та контузій за законом. Наприклад, легкопораненим у базі записаний 60-річний молодший сержант Артур Єгоров, який воював у складі 54-го мотострілецького полку 3-го армійського корпусу – оперативно-тактичного об'єднання сухопутних військ РФ, створеного в 2022 році з регіональних добровольчих батальйонів у селищі Муліно. У травні 2022 року Єгоров, як випливає з його публікації у «ВКонтакті», воював у районі Кремінної у Луганській області та мав позивний «Маестро» (на фото нижче – крайній праворуч).
У грудні 2022 року він вступив до 1602-го військового клінічного госпіталю в Ростові-на-Дону з діагнозом «мінно-вибухова травма, травматична ампутація правої нижньої кінцівки». У липні 2023 року Артур Єгоров опублікував фотографію зі шпиталю, на якій видно, що він справді втратив ногу. На знімку, зробленому у Військово-медичній академії імені Кірова в Санкт-Петербурзі, він позує з начальником Головного управління кадрів Міністерства оборони Російської Федерації Ігорем Муравлянніковим. Той приїжджав вручати пораненим нагороди та посвідчення «ветерана бойових дій».
До війни Єгоров був альт-саксофоністом і виступав у клубах та на корпоративних заходах. 2024-го він уже на протезі святкував свій ювілей з «бойовими побратимами».
Артур Єгоров не відповів на повідомлення Радіо Свобода з питанням, чи вплинуло те, що він був записаний у базі ГВМУ «легкопораненим» на належні йому від Міноборони та страхової компанії виплати.
Як каже Олексій Жиляєв, іноді ступінь тяжкості поранення визначається бездумно: «Сидить людина, яка компілює надіслані зі шпиталів бази. Ступінь визначає, як бог дасть, бо чисто фізично не може прочитати всі діагнози, та й форми таблиць у шпиталях різні. Для лікарів все одно найважливішим є діагноз».
Один із наймолодших військових у списку ампутантів – 19-річний рядовий Володимир Гольський, який потрапив до шпиталю у квітні минулого року з діагнозом «травматична ампутація лівої стопи». У основі ГВМУ його поранення зазначене як «середньої тяжкості».
«Дочекалася синочка!» – писала у грудні 2024-го в «Однокласниках» мати молодого чоловіка, публікуючи фото всієї родини, включно з двома доньками, у військовій формі на тлі прапора повітряно-десантних військ. Чи вдалося Володимиру Гольському (на фото – другий ліворуч) зберегти кінцівку, чи йому доводиться використовувати протез, невідомо. Гольський служив у 433-му мотострілецькому полку 27-ї гвардійської мотострілецької дивізії.
Зимова війна: обмороження, опіки, психічні розлади
Поранення на війні мають виражену сезонність, причому це стосується не тільки очікуваного зростання кількості обморожень. У період з листопада по березень 2022-2023 років та 2023-2024 років у госпіталях міністерства оборони зростала кількість психічних розладів та опіків. В останньому випадку особливо сильний стрибок помітний на зламі 2023 і 2024 років. Утім, як і раніше, слід пам'ятати, що до цього часу загальна чисельність російського угруповання в зоні бойових дій зросла в порівнянні з початком війни.
«Зима, пічки в бліндажах розтоплюють бензином і соляркою. Або, наприклад, мінометний розрахунок сушив порохові заряди до мін на печі, один з них спав у бліндажі, звичайно, що вони спалахнули. Підсумок – опіки 1-2-го ступеня верхніх кінцівок та обличчя. Особисто надавав допомогу багатьом таким постраждалим», – описує походження більшої частини опіків у колонці «діагноз» у базі ГВМУ Олексій Жиляєв.
Загалом з великим відривом у базі переважають діагнози, що включають слова «уламкове поранення» — таких майже 70 000. Це в три з лишком рази більше, ніж вогнепальних поранень. Сліпих поранень (43 000) утричі більше, ніж проникаючих (13 000). Близько ста тисяч разів згадуються кінцівки. Це співвідношення підтверджує і Олексій Жиляєв: «Характер більшості поранень плюс-мінус один і той же завжди. На першому місці – осколкові по руках та ногах».
Як випливає з бази, серйозною проблемою на фронті залишається вживання алкоголю та наркотиків. Сотні людей з 2022 по середину 2024 року надійшли до шпиталів з діагнозами «гостре пероральне отруєння невідомою речовиною», «отруєння невідомими наркотичними речовинами», «гостре отруєння рідиною, що містить спирт». 58 осіб мають у графі «діагноз» позначку про спробу самогубства.
Олексій Жиляєв каже, що частина отруєнь може бути пов'язана з опором українських мирних жителів російської окупації – чутки про «бабусь, які приносили солдатам отруєні пиріжки», ходять серед солдатів із самого початку вторгнення.
«Одного разу в наш польовий госпіталь привезли легкопораненого лейтенанта. Він сказав, що випив чотири чарки коньяку. Не знаю, де він його дістав. Він був, вибачте за подробиці, весь у лайні. Тільки санітари все це відмили, як у нього почався набряк легенів. Лейтенант вижив, якось довезли його до Валуйок і поклали в цивільну лікарню. Діагноз – «отруєння невідомою речовиною». Я так розумію, що все-таки опір місцевого населення [в Україні] є, і проявляється він зокрема і через такі випадки», – каже Жиляєв.
Серед травм та поранень, які він не очікував побачити на війні, Олексій Жиляєв називає абстинентний синдром та велику кількість випадків геморою. «Спілкувались з хірургами і дійшли висновку, що це через постійне носіння на собі великої ваги: броник, рюкзак, магазини для автомата», – каже медик, додаючи, що значна частина військових потрапляє до лікарень не через бойові дії, а через хронічні захворювання, що загострюються на війні.
«Війна – справа молодих» чи «У бій ідуть лише старці»?
Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, коли під час відновлення боєздатності армії контрактників поступово доповнювали мобілізовані, потім ув'язнені, а потім жителі російських регіонів, які підписали контакт за щедрі грошові виплати, середній вік поранених і хворих неухильно зростав.
За час, який охоплює база ГВМУ, з лютого 2022 року по середину червня 2024 року, він виріс на третину, з 28 до 36 років. Невелике зниження середнього віку поранених спостерігається на початку 2023 року. Проте після цього він знову починає зростати і поступово досягає рекордних значень за весь період, охоплений базою даних.
«Якщо подивитися на цей графік, стає помітно, що старші вікові групи починають домінувати серед поранених, коли Росія запустила процес набору добровольців влітку 2022 року. Це очікувано. Невеликий відсоток поранених у віковій групі 18–19 років вказує на те, що вони не воюють в Україні та, ймовірно, все ще є призовниками у Росії. Якби вони були в Україні, то служили б рядовими та молодшими сержантами, а військові у цих званнях зазнають важких втрат. Є невеликий сплеск у 2023 році, але загалом на них припадає менше ніж 10% втрат пораненими. Водночас добре видно, як армія РФ зазнавала великих втрат у професіоналах-контрактниках у віці 24-29 років у перші 3-4 місяці війни», – каже Дара Масікот.
Справді, частка людей у віковому діапазоні від 20 до 30 років скоротилася з початку війни до травня 2024 року практично вдвічі: у березні 2022-го вони становили 55% від усього російського угрупування в Україні, у травні 2024-го – лише 24%.
При аналізі бази ГВМУ впадає в око і зростання самої вікової категорії поранених, кому на момент поранення було більше від 50 років. У березні 2022 року ці люди становили трохи більше від 1,3% від усіх поранених, у квітні 2024-го їхня кількість перевищила 11%. Різкий стрибок тут відбувся на зламі 2023 та 2024 років: якщо у грудні 2023-го у шпиталях Міноборони лікувалися 336 осіб віком понад 50 років, то у січні 2024-го їх було вже 634, а у березні – 835.
Цю проблему експерти фіксують і в українській армії. За даними британського видання The Times, до січня 2024 року середній вік українського військовослужбовця сягнув 43 років. Згідно з базою даних ГВМУ, середній вік поранених у російській армії цього місяця становив лише 35 з лишком років. Тобто, незважаючи на очевидне старіння, російські збройні сили, як і раніше, помітно молодші за ЗСУ.
Найбільше втрат пораненими – у мотострільців
База пацієнтів військових госпіталів ГВМУ підтверджує і висновок, зроблений раніше журналістами «Медіазони» та BBC на основі підтверджених випадків смертей військових – про те, що найбільше втрат у російській армії припадає на мотострілецькі підрозділи. Це не дивно з урахуванням того, що вони становлять найбільшу частину російської армії.
База ГВМУ дозволяє дізнатися, як втрати розподілялися між різними частинами. Найбільше поранених у період з лютого 2022 до середини червня 2024 року було з 252-го гвардійського мотострілецького полку, на другому місці – 70-й гвардійський мотострілецький полк, на третьому – 71-й.
За даними Генштабу ЗСУ, російський 252-й полк втратив практично 30% особового складу у березні 2022 року під час боїв за Харків та Ізюм, потім був відновлений, а потім потрапив під прес українського контрнаступу в Харківській області у вересні.
Російські військові підрозділи, на які припало найбільше поранених у період із лютого 2022 по середину червня 2024 року:
252-й гвардійський мотострілецький полк
70-й гвардійський мотострілецький полк
71-й гвардійський мотострілецький полк
15-а окрема гвардійська мотострілецька бригада
74-а окрема гвардійська мотострілецька
361-й стрілецький полк («полк тих, хто на відновленні» 3-ї мотострілецької дивізії)
25-а окрема гвардійська мотострілецька бригада
136-а окрема гвардійська мотострілецька бригада
72-а окрема мотострілецька бригада.
У базі даних ГМВУ є два типи відміток про належність пораненого до того чи іншого військового формування. У деяких це номер військової частини у графі «звання, військова частина», в інших – назва формування або ширша категорія – наприклад, «ЧВК», «БАРС», «ДНР» і так далі – у графі «підрозділ військового округу». У багатьох зазначене і те, й інше, у деяких така інформація відсутня зовсім.
Розбивка «загальних» найменувань по місяцях дозволяє побачити, як загалом змінювався склад російської армії на передовій. У березні найбільше поранених було з підрозділів Росгвардії, які ЗСУ знищували цілими колонами під час наступу на Київ та Харків. Потім їх змінили добровольці із загонів «БАРС», зібраних Міноборони із відставних військових. У міру переміщення бойових дій на Донбас найбільше поранених стає з військових формувань угруповання «ДНР». У 2023 році їм на зміну як «лідер» цього рейтингу приходять найманці ПВК «Вагнер» та інших квазі-приватних військових підрозділів.
Окрему увагу у списку варто приділити «полкам-примарам» – це 361-й та 353-й стрілецькі полки з Воронежа. Як пояснює Олексій Жиляєв, це так звані полки тих, хто одужує. Вони створені спеціально для поранених, яких невдовзі мають повернути на фронт. 361-й стрілецький полк – це «полк тих, хто одужує» 3-ї мотострілецької дивізії, 353-й – такий же полк 144-ї мотострілецької дивізії. У медвзводі 353 полку близько 10 днів провів після поранення і сам Жиляєв. 353-й та 361-й стрілецькі полки навіть базуються в тому самому місці, на території військової частини 91711 у Воронежі, каже медик: «Солдати з 361-го живуть у казармі на перших двох поверхах, а з 353-го – в армійських наметах».
Значною мірою такі полки складаються з мобілізованих. З майже 800 військових 361-го полку, дані про які є в базі ГВМУ, позначку «мобілізований» має приблизно половина. Військовослужбовці цього підрозділу та їхні родичі багато разів скаржилися на те, що солдатів повертають у зону бойових дій з невилікуваними пораненнями, а в базі рішень російських судів можна знайти чотири справи про оскарження рішень військово-лікарських комісій, які визнавали військовослужбовців придатними до продовження служби, або оскарження.
Повітрянодесантні війська та спецназ ГРУ
Дані бази ГВМУ також підтверджують значні втрати елітних підрозділів російської армії, таких як повітрянодесантні війська та спецназ ГРУ – їх найчастіше залучають на найважливіших ділянках фронту у найкритичніші моменти.
«Лідером» за цим показником серед підрозділів повітрянодесантних військ є 76-а гвардійська десантно-штурмова дивізія із Пскова. У базі даних є відомості про більш ніж 2400 поранених військових з усіх трьох формувань, що входять до 76-ї дивізії: 104-го, 234-го і 237-го десантно-штурмових полків.
У квітні 2022 року Україна звинуватила військових 76-ї десантно-штурмової дивізії у причетності до воєнних злочинів під час спроб захоплення Києва, зокрема у вбивстві мирних жителів у Бучі.
На другому місці – десантники 98-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії (понад 1300 поранених). У тому числі майже 800 десантників 331-го гвардійського парашутно-десантного полку, що входить до неї, з Костроми (в.ч. 71211), включно з понад 60 офіцерами. У січні 2025 року «Медіазона» та BBC встановили імена та прізвища 237 загиблих із цього полку, який брав участь у перші дні війни у захопленні аеродрому Гостомель під Києвом.
У базі даних ГВМУ також містяться дані про сотні поранених на війні спецназівців ГРУ. Найбільше втрат пораненими зазнала 10-а окрема бригада спеціального призначення ГРУ, що базується на хуторі Молькін в Краснодарському краї – в базі є відомості про 241 пораненого з цієї бригади (на її базі проходили підготовку і найманці курованої ГРУ). На другому місці за втратами пораненими – 22-а окрема гвардійська бригада спеціального призначення, дислокована у селищі Степовому Ростовській області. Вона брала участь у боях за Маріуполь. У базі даних ГВМУ є інформація про більш ніж 200 поранених із цієї бригади.
64-а бригада та воєнні злочини у Бучі
У базою ГВМУ добре видно, що значну частину військових, які брали участь у першому етапі вторгнення в Україну, становили контрактники з Далекого Сходу Росії.
Серед них були і військовослужбовці 64-ї окремої мотострілецької бригади з Хабаровського краю, які пізніше, як і псковські десантники, були звинувачені українською владою в причетності до воєнних злочинів у Київській області в перші місяці війни.
У базі даних ГВМУ є відомості про 482 поранених військовослужбовців бригади, включно з 20 офіцерами. Як випливає з бази, у перші місяці вторгнення військовослужбовці 64-ї бригади здебільшого лікувалися в лікарнях Білорусі, у тому числі в міських лікарнях Гомеля та Хойників. Це підтверджували свідчення очевидців.
У квітні 2022 року Володимир Путін присвоїв 64-й окремій мотострілецькій бригаді почесне звання «гвардійська» – «за масовий героїзм та відвагу у бойових діях із захисту Вітчизни та державних інтересів в умовах збройних конфліктів».
Дані про госпіталізацію до білоруських цивільних лікарень у базі даних ГВМУ обмежені лише березнем 2022 року. Цього місяця у Хойниках, Мозирі та Гомелі пройшли лікування не менше від 800 російських військових. Попереду з великим відривом війська Росгвардії (151 людина). На другому місці – десантники 31-ї бригади з Ульяновська (88 осіб), на третьому – згадані вище мотострілки 64-ї бригади (70 поранених у Центральній міській лікарні Гомеля у березні 2022 року).
На які військові округи та лікарні припало найбільше поранених?
Дані ГВМУ, вивчені Радіо Свобода, дозволяють побачити, що найбільше поранених за весь період з лютого 2022 по середину червня 2024 року припадає на військовослужбовців Південного військового округу. Це приблизно половина від усієї кількості поранених у базі з позначками про приналежність до військового округу. Ми не аналізували дані військових, у яких у цій графі не вказана інформація про округ (наприклад, вказано лише номер частини чи назву підрозділу).
«Варто зауважити, що в зону відповідальності Південного військового округу ще наприкінці 2022 - початку 2023 року де-факто, а потім і де-юре були включені «ЛНР» і «ДНР» (ЛНР» і «ДНР» – угруповання , що діють на окупованій частині Донбасу та визнані в Україні терористичними – ред.) з їхніми двома армійськими корпусами, а також окуповані частини Херсонської та Запорізької областей. Так, до ПВО входить 8-а загальновійськова армія, частиною якої став 2-й армійський корпус «ЛНР» та інші збройні формування (на окупованій частині Донбасу – ред.). Ці з'єднання брали участь у боях на Донбасі. У Південний військовий округ входить і 58-а армія, яка на початку війни наступала на Запоріжжя, а через рік відбивала український контрнаступ, а також 49-а армія і 18-й армійський корпус, які брали участь у боях у Херсонській області. 2024 року армійські корпуси [угруповань] «ДНР» та «ЛНР» були переформовані у загальновійськові армії», – оцінює ці дані військовий аналітик Кирило Михайлов.
На другому місці за втратами пораненими – військовослужбовці із частин Східного військового округу (22% поранених), на третьому – із Центрального (15%), на четвертому – із Західного (менше від 13%). У лютому 2024 року Володимир Путін підписав указ про відтворення Ленінградського та Московського військових округів. Проте станом на червень 2024 року в базі ГВМУ військовослужбовці з них згадуються лише тричі.
Подальший аналіз бази
У базі даних ГВМУ багато інформації, яку ще належить проаналізувати – навіть з використанням сучасних засобів багато даних потрібно перевіряти ще раз вручну. Крім того, автоматизація збору даних у багатьох випадках складна: так, для співвіднесення номерів військових частин з військовими округами потрібно скласти список усіх військових частин, включно зі створеними вже після початку вторгнення, із зазначенням їхньої приналежності до військових округів. Після публікації останнього з трьох матеріалів, присвячених цій базі, ми відкриємо її для публічного доступу, виключивши звідти імена та прізвища поранених і надавши їм порядкові номери.
Що стосується госпіталів, на які ліг основний тягар з лікування поранених, то тут зі значним відривом лідирує 1602-й військовий клінічний госпіталь у Ростові-на-Дону. За ним у списку слідують госпіталі в інших регіонах Росії – Курській та Воронезькій областях, що межують з Україною. На четвертому місці – окупований Крим.
В окремій графі в базі вказані госпіталі, до яких поранених та хворих доставляють перед тим, як відправити на місце проходження основного лікування. Там на перших місцях ті самі медичні установи, але трохи в іншому порядку.
Як втрати пораненими вплинули боєздатність російської армії?
У грудні 2022 року начальник Головного військово-медичного управління відомства Дмитро Трішкін заявив, що 97% поранених на «СВО» (так російська влада офіційно називає війну проти України) повертаються на фронт. Олексій Жиляєв каже, що ця цифра, за його відчуттями, завищена, але не в рази – «якщо людину змогли доставити живою хоча б до медроти, то вона з великою ймовірністю виживе».
Зі 148 тисяч пацієнтів військових госпіталів у базі ГВМУ у 32 000 є дані про дати та госпіталізацію у місці основного лікування, та виписки, із зазначенням тяжкості поранення чи захворювання. На їхній основі Радіо Свобода підрахувало середній термін перебування у шпиталі для цих трьох категорій поранених. Для важкопоранених він становить майже 60 днів, для пацієнтів з пораненнями середньої тяжкості – 37 днів, для легкопоранених – 18,5 днів. Ці показники не включають час, який поранені проводять у польових госпіталях та інших місцях первинної евакуації, як і час, витрачений на подальшу реабілітацію, наприклад, у санаторіях російського військового відомства. Цей час найчастіше навіть більший за термін, який поранені проводять в основному місці лікування.
Як каже Дара Масікот, різке збільшення кількості поранених під час масових штурмів робить російські підрозділи, що беруть участь у них, менш боєздатними як мінімум на кілька місяців, необхідних на відновлення здоров'я поранених і їхнє повернення до боїв. Понад те, якість живої сили, що повертається, падає через недостатньо якісну реабілітацію та заниження тяжкості поранень у зв'язку з тиском влади. У поєднанні зі збільшенням середнього віку військовослужбовців протягом війни це робить армію менш боєздатною, навіть якщо кількісні показники (наприклад, загальна кількість учасників бойових дій) залишається незмінною. За даними британського Міжнародного інституту стратегічних досліджень (International Institute for Strategic Studies, IISS), опублікованими 10 лютого 2025 року, загальна чисельність російського військового угруповання, що бере участь у бойових діях в Україні та Курській області РФ, включно з пораненими, становить понад 600 тисяч людей.
Над матеріалом також працювали Іван Гуттерман, Войтек Гройец і Лукас Жалаліс
Форум